IGPZ_uchebnik_Glinyany_ukr_mova (1)
.pdfСпецифічні риси давньоіндійського права, що відображають особливості соціальноекономічного і державного розвитку Стародавньої Індії, виявилися насамперед в його джерелах, се-
1Див.: Законы Ману / Перевод С. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный Г. Ф.
Ильиным. - М., 1960. - С. 135.
2Див.: Там 'само. — С. 177. 2 Див.: Там само. — С. 136.
ред яких особливе місце належить дхармашастрам — збірникам релігійно-правових приписів, правил (дхарм). Дхарма — це і норма поведінки, і звід правил, обов'язкових для кожною правовірного індуса, і закон, що регламентує його повсякденне життя. Ця норма має одночасно і релігійний, і моральний, і правовий зміст. У давньоіндійській мові, санскриті, взагалі не було терміна, -який позначав би право, відмінного від етичного і релігійного змісту.
Дхармашастри були укладені брахманами, їх поява була пов'язана із соціально-класовим розшаруванням, загостренням соціальних протиріч у давньоіндійському суспільстві. Укладаючи дхармашастри спочатку для своїх учнів, брахмани спиралися на найпоширеніші та загальнообов'язкові норми звичаєвого права, усталену судову практику, царські узаконення. Вони вносили до них свої релігійно-етичні та правові уявлення, які відображали їх класовий світогляд, відносини соціальної нерівності, експлуатації, панування і підкорення. Численні брахманські компіляції — дхармашастри містили матеріали, які стосувалися різних епох, мали різні походження й історичну цін-ність. Вони несли на собі сліди численних виправлень і пізніших додатків. Та обставина, що дхармашастри посіли місце основного джерела давньоіндійського права, пояснюється общинною відокремленістю, слабкістю центральної влади в Стародавній Індії.
Незважаючи на різноманіття дхармашастр, можна побачити багато спільного між ними, взаємовплив, запозичення, тексту-альний збіг, а головне — єдність тих релігійно-філософських концепцій, на яких вони засновувалися. Загальною є сама концепція дхарми — норми поведінки благочестивого індуса, вста-новленої нібито божеством і змінюваної від варни до варни, від касти до касти. Відповідно до брахманського релігійного вчення увесь зміст права, межі дії його норм визначені змістом вед — священним джерелом усіх знань. Звідси випливало, що між дхармашастрами не може бути протиріч. Якщо усі ці протиріччя діставали вияв, а їх насправді було безліч, то вони мали вирішуватися відповідним тлумаченням. «Коли є протиріччя в двох уривках із священного одкровення, вони обидва вважа-
ються дхармою, тому що вони обидва оголошені правильною дхармою", — записано у законах Ману (II, 14)1.
1 Див.: Закони Ману / Перевод С. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный Г. Ф.
Ильиным. - М., 1960. - С. 32.
Схожість правбвих інститутів, закріплених у дхармашас-трах, стала результатом релігійнокультової єдності народів Стародавньої Індії, що значно вплинуло на розвиток цієї країни.
Закони Ману посідають особливе місце серед дхармашастр. їх зміст, переданий у вигляді окремих віршів (шлок), найчастіше відтворювався у пізніших дхармашастрах, вони неодноразово коментувалися у середні віки. За своїм змістом закони Ману відображали волю верхівки давньоіндійського суспільства — брахманів та кшатріїв, закріплювали рабство та інші форми соціального устрою країни.
На перший пдан у законах Ману виступає станово-варновий поділ суспільства. Про рабів тут говориться, але незрвнянно менше, ніж про інший прошарок — варну шудр, найчисленнї-ший і найбільш соціально принижений, чи про різні категорії неповноправного люду: найманих працівників, «недоторканних» — чандалів, ізгоїв тощо.
Здавалось би, на перший погляд, що правові приписи, вміщені у законах Ману, виглядають як безсистемні (тут іще не можна знайти виокремлення окремих галузей права, не завжди навіть
50
можна чітко відмежувати норму права від норми релігійної і моральної), в них простежується певна внутрішня логіка викладення матеріалу. Тісний зв'язок права з релігією та морал лю знайшов відображення у багатьох характерних рисах законів Ману, наприклад у релігійному обгрунтуванні правових норм, у їх зв'язку із досконало розробленими ритуалами та обрядами. Цей зв'язок можна простежити і в самій системі розташування їх приписів.
Увесь зміст законів Ману визначається основоположним брахманським вченням, ідеями, закріпленими у гл. 1, які є обґрунтуванням станово-варнового поділу суспільства (1, 87. «А для збереження усього цього всесвіту він, пресвітлий, для народжених від вуст, рук, стегон і ступней встановив особливі заняття»)1. Тут же вказується на спадково-професійний характер варн (1, 88. «Навчання, вивчення [Веди], жертвоприношення для себе і жертвоприношення для інших, роздавання й отримання [милостині] він встановив для брахманів»; 89. «Охорону підданих, роздавання [милостині], жертвоприношення, вивчення [Веди] і неприхильність до мирських утіх він вказав для кшатрія»; 90. «Випасання худоби, а також роздавання [милос-гіґні], жертвоприношення, вивчення [Веди], торгівлю, лихварство і землеробство — для вайшія»; 91. «Але тільки одне заняття Владика вказав для шудри — служіння цим варнам з покорою»; 92. «Вище пупа людина вважається більш чистою, саме тому найчистішими оголошені самосущим її уста»; 93. «Внаслідок походження з найкращої частини тіла [брахми], внаслідок пер-вородства, знання Веди, брахман по праву господар усього цього творіння»)1 — брахманів, кшатріїв, вайшіїв та шудр, а також обґрунтовуються особливі соціальні привілеї брахманів, які претендують на «найвище місце на землі як владики усіх істот» (1, 99. «Адже брахман, народжуючись для охорони скарбниці дхарми, посідає найвище місце на землях як владика усіх істот»)2.
Розгляньмо правове становище окремих груп населення. Правові пам'ятки дають яскраву картину станово-кастового поділу давнього суспільства Індії, яке набуло тут найбільш завершеної форми. Це діставало вияв у соціальному, релігійному і правовому становищі представників окремих варн. Так, шудри усувалися від участі у релігійних обрядах жертвоприношень. Вивчення священних вед стає привілеєм брахманів, кшатріїв та вайшіїв, які отримали назву «двічі народжених» на відміну від «один раз народжених» шудр. Цілі глави дхармашастр присвячені жорсткій регламентації поведінки представників різних варн у спілкуванні один з одним, зокрема під час прийому їжі, в ритуалах «очищення».
Тяжкість покарання за скоєння тих чи інших злочинів визначається у дхармашастрах у чіткій відповідності з належністю до тієї чи іншої варни. Закріплювані правом межі варн найчастіше відображали фактичне становище індивіда у системі суспільного виробництва й розподілу. Це дає підстави говорити з певною умовністю про варни як про стани-класи.
Особливе місце у соціальному поділі давньоіндійського суспільства посідали раби, які різко відрізнялися від вільних тим, що вони були власністю інших осіб — палацу, храму чи рядового общинника (VIII, 415. «Захоплений під прапором (dhvajahrta), раб за утримання (bhaktadasa), народжений в будинку (grhaja), куплений (krita), подарований (datrima), такий, що дістався у
1Див.: Законы Ману / Перевод С. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный Г. Ф.
Ильиным. — М., 1960. — С. 28.
2Див.: Там само. — С. 29.
1 Див.: Законы Ману / Перевод С. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный Г. Ф.
Ильиным. — М., 1960. — С. 28.
спадщину (paitrika), і раб в силу покарання (dandadasa) — такі сім розрядів рабів (dasa)»)1. Отже, вказані сім розрядів рабів, а отже, і сім джерел рабства: захоплений під прапором (військовий полон), раб за утримання, народжений в будинку, куплений, подарований, такий, що дістався у спадщину, і раб в силу покарання. Право господаря розпоряджатися життям та смертю раба було загальновизнаним у Стародавній Індії, раб був неправоздатним, укладені ним угоди
51
вважалися недійсними (VIII, 163. «Договір, укладений п'яним, божевільним, страждаючим [від хвороби тощо|, рабом, ДИТИНОЮ, старим, а також неуповноваже-ним, — недійсний»)2. Рабів продавали, сплачуючи при цьому мито, яке дорівнює 20—25% їх ціни, як і у разі продажу інших товарів, здавали у найм, заставляли тощо. Потомство рабині вважалося власністю господаря (IX, 48. «Як від корів, кобилиць, верблюдиць, рабинь, буйволиць, кіз та овець невиробник отримує потомство, [а господарі, так само [буває] і з дружиною іншого»; 54. «Якщо на полі будь-кого проросте насіння, принесене водним потоком чи вітром, це насіння — власника поля: власник насіння не отримує плоду»; 55. «Належить знати, що такою є дхарма, яка стосується потомства корів, кобилиць, рабинь, верблюдиць, кіз, овець, птиць та буйволиць»).
Посилення майнової диференціації у другій половині І тис. до н. е. дедалі частіше почало виявлятися у розбіжностях вар-нового статусу й місця людини у суспільстві. В законах Ману можна знайти згадку про брахманів, які пасуть худобу, брахманів ремісників, акторів, слуг, ДО яких пропонувалося ставитися «як до шудр».
У період правління Маурьїв до кшатріїв, які зосередили в своїх руках військову, політичну й економічну владу, почали відносити в основному тих, хто безпосередньо належав до царського роду, до категорії привілейованих найманих воїнів. Розквіт міст та розширення торгівлі викликали появу заможної торгово-ремісничої верхівки серед вайшіїв, яка включала великих купців, лихварів, ремісників, що досягли успіху. Вони об'єднувалися у корпорації, виконували роль торгових агентів царя, збирачів податків і мита. Майнове розшарування торкнулось і варни шудр. Про це свідчать закони Ману (X, 129. «Шудра не повинен накопичувати багатство, навіть
1 Див.: Законы Мену / Перевод С. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный Г. Ф.
Ильиным. - М.. 1960. - С. 183.
2 Див.: Там само. — С. 1 6 1 .
якщо він має можливість зробити це, оскільки шудра, набуваючи багатство, притісняє брахманів»)1. Про неоднорідність варни шудр свідчить і те, що до шудр з посиленням класового поділу почали відносити й пригноблені, «недоторканні» касти паріїв, які виконують найбільш принизливу роботу. У законах Ману згадуються особи, презренні навіть для пригноблених (X, 39. «Жінка-нішада народжує від чандали сина антьява-саїна, що діє на кладовищах, презренного навіть для пригноблених»).
Отже, всередині кожної варни розвивалася соціальна нерівність, поділ на експлуатованих та експлуататорів, але кастові, общинні, великосімейні межі, скріплені правом, релігією, стримували їх злиття в єдину класову спільноту. Це й створювало особливе різноманіття соціальної структури Стародавньої Індії.
3.2. Регулювання майнових відносин за законами Ману
Закони Ману свідчать про глибоке майнове розшарування давньоіндійського суспільства, незважаючи на те, що в них знайшла відображення стійкість. общинних, кастових, патріархально великої іменних їв віків. Це розшарування зачепило і галузь поземельних відносин. Про це свідчить і ряд шлок гл. VIII (248. «Скіпки, колодязі, водойми, канали повинні знаходишся на загальних межах, як і храми»)2, присвячених спорам між общинами, общинниками, селянами про межі земельних володінь, общинні колодязі, канали, межові знаки для будинків, садів. Приписи законів Ману спрямовані на всебічну охорону права власності на різні види рухомого майна: рабів, худо-бу, зерно, домашній інвентар. Суворе покарання передбачається за незаконне присвоєння чужого майна, крадіжку, у тому числі рабів, знищення або пошкодження чужого майна. У характерній семизначній манері закони Ману чітко закріплюють сім законних способів придбання майна: шляхом передання речі у спадщину, отримання її у дар, купівлі, завоювання, лихварства, виконання роботи, а також отримання милостині (X, 115. «Існує сім законних способів
52
придбання майна: спадкування, отримання, купівля, завоювання, лихварство, виконання роботи, а також отримання милостині від добродійних»)3. Спад-
1 Див.: Законы Ману / Перевод С. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный Г . В . Ильиным. - М.. 1960. - С. 226. 2 Див.: Там само. — С. 169. 3 Див.: Там само. — С.
225.
ково-професійний принцип поділу на варни дістає вияв і в уявленнях про законність придбання власності. Якщо перші три способи, як вказують закони, були доступні для усіх варн, то четвертий — лише для кшатріїв, п'ятий і шостий — для вайші-їв, сьомий же — привілей брахманів. Універсальним був спосіб набуття права на річ за давністю володіння.
Власне праву в законах Ману присвячені головним чином VIII та IX глави. Тут робиться певна спроба систематизувати норми права. При цьому за основу беруться ті чи інші види позовів або «приводи для судового розгляду». При цьому змішуються і приватні окремі правопорушення, і злочини. Приводи для судового розгляду, вказані в законах Ману, є такими:
«несплата боргу, (потім) застава, продаж чужого, співучасть (в торговому чи іншому об'єднанні), невіддача даного» (VIII, 4)1;
«несплата платні, порушення угоди, відміна купівлі-прода-жу, спір господаря з пастухом»
(VIII, 5)2;
«дхарма у спорі про межу, наклеп, образа дією, крадіжка, насилля, а також перелюбство»
(VIH, 6)3;
«дхарма чоловіка і дружини, поділ майна, гра в кості тоїцо — це вісімнадцять приводів для судового розгляду в цьому світі» (VIII, 7)4.
Першу групу приводів для судового розгляду, таким чином, становлять різні порушення договірних відносин.
Далі з певним ступенем послідовності розглядаються договори позики, купівлі -продажу, особистого найму, дарування та ін. При цьому передбачаються гарантії виконання договору, застава, поручительство. Перелік договорів не має вичерпного характеру. Взяті з повсякденної практики, вони подані як приклад.
Витлумачуючи договірні відносини, закони Ману формулюють і загальні принципові положення,- які стосуються усіх договорів. Так, договір виникає лише в силу добровільної свідомої згоди сторін. Не породжує обов'язкових відносин угода, укладена п'яним, божевільним, дитиною, старим (VIII, 163. «Договір, укладений п'яним, божевільним, страждаючим [від хвороби тощо], рабом, дитиною, старим, а також неуповнова-женим, — недійсний»; 164. «Угода, навіть підкріплена письмо
1Див.: Законы Ману / Перевод С. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный Г. Ф.
Ильиным. - М., 1960. - С. 147.
2Див.: Там само.
3Див.: Там само. — С. 162.
4Див.: Там само. — С. 161.
вими документами, дачею застави тощо, не є істинною, якщо вона укладена в порушення дхарми, прийнятої у ділових відносинах»; 166. «Якщо боржник помер, а витрати здійснені для його сім'ї, [борг] має бути сплачений родичами, навіть тими, які поділилися, з [належної їм] власності»), а також угода, укладена внаслідок обману чи насилля (VIII, 165. «Обманну заставу чи продаж, обманний дарунок чи прийняття [його] — усе, де видно обман, потрібно відмінити»). Недійсними є договори, укладені рабами, крім тих випадків, коли вони укладені на користь господаря (VIII, 167. «Навіть якщо раб укладає договір на користь родини, то старшому [в домі], який живе в своїй країні чи за її межами, не належить відмовлятися від нього»)1. Боргова кабала,
53
яка призводила до рабства, виникала лише в тих випадках, коли боржник мав однакове або нижч е становище порівняно з кредитором.
Досить детально розроблений в законах Ману найдавніший вид договору — договір позики. У відповідних положеннях дхармашастри знайшов відображення багатовіковий шлях розвитку цього інституту. З одного боку, вони свідчать про розквіт лихварства, про стягнення високих процентів за позиками, з іншого — зберігають елементи самоуправства, розправи кредитора над боржником. Кредитор мав фактично необмежену владу над боржником. Допускалися такі засоби отримання боргу, як хитрощі, примус (шляхом захоплення його синів, тварин чи облоги його будинку), сила (коли кредитор, схопивши боржника, приводить його у свій будинок і тримає у себе, морячи голодом та б'ючи до тих пір, доки він не заплатить боргу).
Санкція за самоуправство кредитора з боку держави знайшла відображення у шлоці 176 гл. VIII, що встановлювала для царя право штрафувати боржника, який скаржиться на кредитора, що вимагав сплати борга «сваволею». («Той, хто скаржиться цареві на кредитора, який вимагає [сплати боргу] сваволею, має бути примушений царем сплатити четверту частину [боргу як штраф] і суму боргу тому [кредитору]»)2.
Особливе місце у давньоіндійському праві посідав договір особистого найму. Напіврабське становище безправних орендарів, сільськогосподарських працівників у ряді випадків було гіршим, ніж становище раба, забезпеченого хоча б мінімально хар-
1Див.: Законы Ману / Перевод С. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный Г. Ф.
Ильиным. - М., 1960. - С. 161. 2Див.: Там само. — С. 162.
чами. У давньоіндійській літературі раби та наймані працівники згадуються разом і характеризуються однаково, наприклад, у спеціальній главі (III, 65.13) Артхашастри, яка містить правила стосовно рабів і працівників».
Багатовіковою практикою були встановлені норми оплати праці найманого працівника — 1/10 частина врожаю, проте їх, як правило, не дотримувалися через залежність працівника, який часто змушений був відмовлятися від особистої свободи, стаючи рабом за утримання. Наймана праця зневажалася вищими варнами. Не випадково в закона х Ману (примітка до блоку 6 гл. IV) служіння характеризується як «собачий спосіб життя», а брахману всіляко рекомендується уникати його. Вкрай важкими були і умови особистого найму. Найманий працівник, який не виконав роботи, мав сплатити штраф (VIII, 215. «Найманий працівник, який, не будучи хворим, з нахабства не виконує встановленої роботи, має бути оштрафований на вісім крішнал, і його платня не повинна бути виплачена йому»), йому не виплачувалася «наймана плата..., навіть якщо він був хворий», і робота у зв'язку з цим була «дещо незавершеною» (VIII, 217. «Хворий він чи здоровий, [але] якщо обумовленої роботи він не зробив, платня йому не повинна видаватися навіть за роботу [тільки] трохи незавершену»)1.
Для договору купівлі-продажу характерним було те, що кастові бар'єри накладали ряд обмежень на можливість займатися торгівлею представникам вищих вари і на торгівлю людьми (X, 85. «Хто відмовляється від повного дотримання дхарми через брак засобів до існування, той для прирощення багатства може торгувати товарами, якими торгують вайшії, роблячи [такі] винятки: 86. Слід уникати при торгівлі усіляких соків, приготованої їжі, кунжуту, каменю солі, худоби і людей; 87. Усілякої фарбованої тканини, а пенькової, лляної та вовняної, — навіть якщо вона не фарбована, плодів, коренів, а також лікарських рослин; 88. Води, зброї, отрути, м'яса, пахучих речовин — в усіх випадках, молока, меду, кислого молока, коров'ячого масла, рослинної олії, солодощів, трави куща; 89. Усіх лісових тварин, а також таких, що мають ікла, птиць, п'янких напоїв, індиго, лаку, а також усіх однокопитних; 90. Землероб може продавати для [виконання] дхарми чисті і такі, що недовго зберігалися, зерна кунжуту, виростивши [їх] сам добровільно шляхом земле
54
1Див.: Законы Ману / Перевод С. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный Г. Ф. Ильиным. - М . , I960. - С. 166.
робства; 91. Якщо він користується зернами кунжуту інакше, ніж для їжі, мащення і дарування, він, відродившись хробаком, занурюється у собачі екскременти; 92. [Через торгівлю] м'ясом, лаком та сіллю він негайно стає ізгоєм, через торгівлю молоком брахман робиться за три дні шудрою; 93. Через добровільну торгівлю в цьому світі іншими [забороненими] товарами брахман протягом семи ночей стає вайшієм; 94. Соки можна обмінювати на соки, але не сіль на соки, приготовану їжу на непри-готовану, кунжут — на зерно, рівне йому [за вартістю]; 95. Кшатрій, потрапивши у біду, може існувати усіма цими [засобами], але йому ніколи не слід навіть думати про більш високий спосіб життя; 96. Хто нижчий за народженням, із жадібності живе заняттями вищих, того цар, позбавивши майна, нехай негайно вижене з касти; 97. Краще своя дхарма, погано виконана, аніж добре виконана чужа, оскільки той, хто живе [виконанням] чужої дхарми, негайно стає ізгоєм»)1.
В Індії не було ринків рабів. Найбільш ганебною з усіх видів торгівлі, негідної вищих каст, вважалася торгівля людьми. Самопродаж і продаж родичів у рабство мали наслідком вигнання з касти (XI, 60. «Убиття корів, принесення жертв для негідних жертвоприношення, перелюбство, продаж самого себе, залишення гуру2, матері, батька й сина, [священного домашнього] вогню, припинення повторення Веди; 62. Опорочения дівчини, лихварство, порушення обітниці, продаж ставка, саду, дружини і потомства»).
Відносно слабкий розвиток товарно-грошових відносин відбився на деякій нестабільності договору купівлі-продажу, який міг бути розірваний протягом 10 днів після укладення угоди (VIII, 222. «Якщо будь-хто у цьому світі, купивши чи продавши Що-небудь пожалкував про це, , він може віддати чи отримати цю річ протягом 10 днів»)3 без будь-яких причин. Треба зазначиш, що відповідно до ранніх дхармашастр договір купівлі-продажу міг бути и розірваний в будь-який час.
3.3. Регулювання шлюбно-сімейних відносин за законами Ману
Способи укладення шлюбу за законами Ману. Два великих племені майже виключно займають поприще всесвітньої істо
1Див.: Законы Ману / Перевод С. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный Г. Ф. Ильиным. - М., 1960. - С. 222, 223.
2Гуру — учитель, брахман, який навчає священному писанню. 3 Див.: Законы Ману / Перевод С. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный
Г. Ф. Ильиным. - М., 1960. -! С. 166.
рії — арійське та семітське. Якщо простежимо за характером цих двох племен протягом усього їх існування, будемо вражені глибокими розбіжностями, які всюди й в усьому виявляються між ними. На самому початку свого історичного існування ті племена, дальню гілку яких становимо і ми, називали себе «світлими» (агіоі), і цим іменем несвідомо відзначили той особливий характер, який відбився на усій їхній історії. Всюди, де б ми їх не спостерігали, від Гангу до Міссісіпі, від старих «Вед» і до нашого часу, вони сповнені життєрадісних почуттів, люблять природу і поклоняються красі, та не заглядаючи в далеке майбутнє, повністю віддають теперішньому усі душевні сили. Неможливо навіть перелічити усі види діяльності, якими
займалися вони, і якщо історія так безмежно багата на події, якщо те, про що розповідає вона, так нескінченно різноманітне, то це завдяки виключно особливостям арійського духу1.
Розгляньмо докладніше питання про те, яке правове становище відвели арійці заміжній жінці
узаконах Ману Стародавньої Індії.
У законах Ману перелічено вісім способів укладення шлюбу: добродійних і згубних, і тут, і після смерті для чотирьох каст. Суть цих способів полягає у наступному: «Брахми, богів, ріші,
55
праджапаті, асурів, гандхарвів, ракшасів і (спосіб) восьмий, найгірший — пишачів. Потрібно знати, що (перші) шість (способів) вважаються законними для брахмана, для кшатрія — чотири останніх (способи); ті самі (способи), за винятком (способу) ракшасів, залишаються законними і для вайшія і для шудри. Знавці вважають найкращими (способами) для брахмана перших чотири, для кшатрія — один (спосіб) — ракшасів, а для вайшія та шудри — один (спосіб) — асурів. А тут (у цій статті) з п'яти (останніх способів) визнані три законними і два незаконними; (способи) пишачів й асурів не повинні вживатися ніколи. Або кожен окремо, або обидва разом». Вищевказані два (способи) гандхарвів і ракшасів визнані законними для кшатрія2.
Щоб зрозуміти цю градацію, слід пам'ятати, що брахмани становили жрецьку касту; кшатрії
— військову; вайшії — касту поселенців, які займалися торгівлею і землеробством; шудри — касту залежних людей, певно, підкорених мешканців, які служили першим трьом кастам. Як сказано в законах Ману: «А зара-
1Див.: Розанов В. В. Религия, философия, культура. — М., 1992. — С. 14.
2Див.: Синайский В. И . Личное и имущественное положение замужней женщины. — Юрьев, 1910. — С. 52; Законы Ману / Перевод С. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный Г. Ф. Ильиным. — М., 1960. — С. 54.
ди процвітання світів він (Брахма) створив із своїх уст, рук, стегон, ступень (відповідно)
брахмана, кшатрія, вайшія і шудру»1.
Отже, якщо так можна сказати, споживча вартість2 різних частин тіла священного Брахми — уста, це, виявляється, найважливіша частина тіла.
Батько сам, запросивши брахмана, який добре знає веди, віддає йому наречену, обдарувавши і ушанувавши її. Це є шлюбом Брахми. А коли батько, під час здійснення жертвоприношення у трьох вогнях, розкладених як належить, віддає свою дочку, вбравши її, жрецеві, який здійснює священнодійство, — такий шлюб називають шлюбом богів. Отримавши від нареченого одну чи дві пари корів за законом, батько віддає дочку із здійсненням шлюбних обрядів. Це називається шлюбом ріші. Якщо батько віддає свою дочку, вшанувавши нареченого і про-воджаючи їх словами: «разом обидва виконуйте закон», то так и й шлюб переказ називає шлюбом праджапаті3. Якщо батько вищає свою дочку за її бажанням паренному, який скільки може, дає майно родичам чи самій нареченій, то такий шлюб називається шлюбом ; асурів Добровільне поєднання один з одним нареченого і нареченої називається гандхарвовим любовним поєднанням пари. Коли той, хто вчинив убивство, нанісши рани, здійснивши розгром (наречений), забирає силою з дому наречену, яка кричить про допомогу і плаче, то такий шлюб називається шлюбом ракшасів. Коли в безлюдному місці будь-хто заволодіє дівчиною, яка спить, сп'янілою, безтурботною, це — восьмий найгірший (спосіб), названий шлюбом пишачів4. На-I наперед не можна не помітити, що деякі з перелічених спосо-бів укладення шлюбу мають релігійні підстави, наприклад, спо-соби Брахми, богів і частково праджапаті5.
Інші способи, такі як ріші й асурів, відрізняються юридичним характером, в їх основу покладено купівлю-продаж наре-ченої. Нарешті, способи гандхарвів, ракшасів і пишачів мають, найімовірніше, побутовий характер; їх основу становить заволо-діння дівчиною з її згоди (добровільне), незважаючи на її опір
1Див.: Законы Ману / Перевод С. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный Г. Ф.
Ильиным. - М., 1960. - С. 23.
2Споживча вартість — це здатність товару задовольняти нашу потребу; говорячи про неї можна сказати, що важливіше — ґудзик чи ложка, рука чи уста. 3 Див.: Закони Ману / Перевод С. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный Г. Ф. Ильиным. - М., 1960. - С.
55.
56
4 Див.: Радхакришнан С. Индийская философия. — Т. 1. — СПб., 1994. — С. 49. 5 Див.: (иконы Ману / Перевод С. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный Г. Ф. Ильиным. -
М., 1960. - С. 167.
(насильне), і заволодіння дівчиною, неочікуване для неї. Ці ос-танні три способи різко відрізняються від перелічених вище тим, що вони не супроводжуються переданням дівчини нареченому її батьком чи родичами. А це передання є, за законами Ману, вельми суттєвим для укладення шлюбу, оскільки таким чином наречений, отримуючи передану йому дівчину, набуває разом з тим і владу над нею. «Формула благословення і жертва творцеві істот застосовуються в шлюбах заради закликання добробуту на молодих, а переданням нареченої виникає влада чоловіка»1. Слід зазначити, що слово vivaha, вжите у цьому місці для визначення поняття шлюбу, означає в буквальному розумінні «введення», тобто відведення нареченої до будинку нареченого. Крім того, слово svamya, вжите у цьому ж тексті для визначення поняття влади, означає не просто подружню владу, а «володіння» «панування», «право власності»2.
Отже, усі вісім способів укладення шлюбу, перелічені у законах Ману, можна поділити на дві групи: 1) на способи з переданням нареченої нареченому її батьком чи родичами3 («Кому б не віддав її батько чи з дозволу батька брат, їй слід підкоритися йому за життя і не зневажати його після смерті»); 2) на способи без такого передання. Юридичною мовою перший спосіб може бути названий похідним, а другий — первісним способом придбання жінки.
Взяття руки було передбачене як церемонія в шлюбах осіб однієї касти, тримання палиці, стріли, вістря палиці, краю одяг у — в протилежному випадку. (43. «Обряд поєднання рук передбачається під час шлюбної церемонії з жінками тієї ж вар-ни; належить знати наступний обряд у разі шлюбу серед представників різних варн: 44. Під час обряду шлюбу з чоловіком більш високої варни кшатрійка повинна тримати стрілу, дівчи-на-вайшійка — стрекало, шудрянка має тримати край одягу»).
Чи вказують ці символи на придбання жінки чоловіком за допомогою руки, стріли, палиці? Що означало тримання краю одягу? Чи було це символом того, що жінка вважалась власніст ю того чоловіка, за край одягу якого вона трималась?4
1Див.: Закони Ману / Перевод С. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный Г. Ф.
Ильиним М., i960. - С. 167.
2У римському Праві слово manus, в буквальному розумінні «рука», означало також просто фізичну силу, речове панування.
3Наприклад, бpaтом нареченої з дозволу її батька (Див.: Законы Ману / Перевод С. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный Г. Ф. Ильиным. — М., 1960. — С. 115).
4Див.: Законы Ману / Перевод С. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный Г. Ф.
Ильиным. - М„ 1960. - С. 57.
Зміст усіх цих способів один: жінка придбавалась чоловіком, подібно речі, у власність придбавача як дружина. Цей погляд на жінку як на річ проведений однак у законах Ману вкрай непослідовно. Це пояснюється тим, що пізніший чи пізніші редактори зводу законів Ману дивилися на жінку вже як на суб'єкт, на особу, а не як на об'єкт або річ права. Тому в законах Ману бачимо двоякий погляд на жінку: як на річ і як на особу. Ці два погляди постійно дають про
себе знати при читанні законів Ману. Так, у них настійливо повторюється, що жінка не може бути предметом купівлі-продажу1. Між тим, у законах у багатьох місцях йдеться про сплату нареченим батьку чи його родичам ціни нареченої (віно, шулька, culka — ціна нареченої). Так, «чоловік нижчої касти, який має зв'язок із дівчиною вищої касти, заслуговує на тілесне покарання, а чоловік, який має зв'язок з дівчиною однієї з ним касти, має дати батькові нареченої віно, якщо батько згоден» (VIII, 366. «Нижчий, що зійшовся з вищою, заслуговує на тілесне покарання; той, хтЬ зійшовся з рівною, має сплатити шлюбну винагороду (culka), якщо батько згоден»).
57
У деяких випадках батько позбавляється віна за дочку (IX, 93. «Не повинен давати батьку віно той, хто бере дівчину, яка стала здатною до шлюбного життя, тому що батько пропустив час появи в неї крові)». «Якщо у дівчини, за яку сплачено віно, помер той, хто дав віно, вона має бути віддана деверю, якщо дівчина згодна»2. Цікаво, що незважаючи на цей цілий ряд норм про купівлю - продаж, в законах Ману заперечується купівля-продаж нареченої як спосіб укладення шлюбу. «Видаючи дочку, навіть шудра не повинен брати віно, оскільки приймаючи віно, він здійснює прихований продаж дочки»3. У формі вірша (IX, 100) сказано: « М и зовсім не чули, щоб навіть у попередні століття існував продаж дочки за плату, приховану під іменем віно». Певно, пояснити протиріччя віршів Ману VIII, 360, 369; IX, 93, 97, з одного боку, і IX, 98, 100 — з іншого, можливо лише тим, що редактор віршів [IX, 98. «Навіть шудрі, який видає дочку заміж, не слід отримувати винагороду, бо той, хто отримує винагороду, здійснює продаж дочки»; IX, 100. «Ніколи, навіть у попередні іс-
1 Батько, який усвідомлює свої обов'язки, не повинен брати за дочку навіть малого віна, бо людина, яка бере через свою жадібність віно, стає продавцем своїх нащад ків (Див.:
Там само. — С. 57, 58, 106).
2Див.: Законы Ману / Перевод С. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный Г. Ф. Ильиным. - М.; 1960. - С. 193. 3Див.: Там само.
нування, ми не чули про таку справу, як таємний продаж дівчини із встановленою ціною (mulya), що називається винагородою (culka)»] і редактор віршів [VIII, 360. «Жебраки, розповідачі, люди, які виконують підготовчі обряди під час жертвоприношення, ремісники — можуть розмовляти з жінками — якщо їм це не заборонено»; 369. «Для дівчини, яка розбещує іншу дівчину, накладається штраф у 200 пан, нехай вона виплатить подвійну шлюбну винагороду, а також отримає 10 різок»; IX, 93. «Той, хто узяв за дружину дівчину, яка досягла зрілості, може не сплачувати батьку винагороду (culka), бо через допущення б езплідності її відправлень той втрачає право власності (svamya) на неї»; IX, 97. «Якщо після того, як винагорода (culka) за дівчину була дана, той, хто дав винагороду, помирає, вона має бути віддана деверю, якщо дівчина згодна»] 1 були різними людьми.
Мабуть, можна припустити, що на той час, коли жив пізніший редактор законів Ману, вже вийшла з ужитку (і, певно, задовго до нього) купівля-продаж нареченої як дійсний, а не обрядовий спосіб укладення шлюбу. Отже, у законах Ману належить розрізняти щонайменше дві редакції чи, інакше кажучи, два правових нашарування. Крім того, заперечуючи продаж дочки, закони Ману дозволяють продаж сина2 (160. «Син незаміжньої дівчини (kanina), син, принесений нареченою (sahod-ha), куплений син (krita), син жінки, яка вдруге вийшла заміж (paunarbhava), який віддав сам себе (svayamdata) та син шуд-рянки — шість, які є не спадкоємцями, проте родичами»). І ще одна стаття, яка свідчить про можливість продажу сина (174. «Якщо хто-небудь, бажаючи мати нащадків, купує у присутності батьків рівного чи навіть не рівного собі, то такий син — куплений»).
Отже, у цих законах збереглися вказівки на різке вираження речової влади батька і чоловіка так само, як і в римському праві3. Однак, як і в римському праві, так і за законами Ману, вже заборонявся продаж дружини її чоловіком (46. «Ні внаслідок продажу (niskraya), ні залишення (visarga) її чоловіком дружина не звільняється від чоловіка, таку ми знаємо дхарму, встановлену колись праджапаті»)4.
1Див.: Законы Ману / Перевод С. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный Г. Ф.
Ильиным. - М., 1960. - С. 178, 193.
2Див.: Там само. — С. 199.
3Однак, як і в римському праві, так і за законами Ману вже заборонявся продаж дружини її чоловіком (Див.: Там само — С. 188).
58
4 Див.: Там само.
Звертаючись до розгляду вищевказаних настанов законів Ману про дозволеність тих чи інших способів укладення шлюбу для окремих каст і водночас до викладення юридичних наслідків укладення шлюбу в той чи інший спосіб, маємо насамперед відзначити в цьому відношенні суперечливість настанов законів Ману.
Так, спочатку в законах Ману було вказано, що 6 способів (Брахми, богів, ріші, праджапаті, асурів і гандхарвів) вважаються законними для брахмана. А потім згадано, що, на думку знавців, найкращими для брахмана вважалися перші чотири. Нарешті, пізніший редактор законів Ману не говорить прямо про способи для брахмана. Проте, з одного боку, можна зробити висновок, що цей редактор дотримувався думки про законність п'яти способів для брахмана1. Перші вищезазначені чотири способи укладення шлюбу, починаючи від способу Брахми, приводять до народження дітей, які за блиском подібні до брахмана і поважаються людьми. Вони мають якості краси і мужності, багаті, славні, купаються у задоволеннях, найдобродійніші і досягають ста років (III, 36 . «Яка якість для кожної з цих форм шлюбу оголошена Ману, — усе це вислухайте, о брахмани, від мене, який правильно викладає»; 37. «Добродійний син жінки, яка вийшла заміж за формою брахма, звільняє від гріха десять предків, десять нащадків і себе двадцять першого»; 38. «Син від жінки, яка вийшла заміж за обрядом дайва, — сім предків і сім нащадків», син жінки, яка вийшла заміж за обрядом арша — по три; син жінки, яка вийшла заміж за обрядом праджапатья (кауа) — по шість»; 39. «У сім'ях, які виникли від чотирьох форм шлюбу, починаючи з першого — брахма тощо — народжуються сини, які сяють знаннями Веди, схвалювані вченими людьми»; 40. «Обдаровані якостями краси і доброти, багаті, славні, такі, що мають достатньо благ, найправедніші, вони живуть сотню років»).
У чотирьох останніх шлюбах діти народжуються віроломними, брехливими, ворогами Вед і священного закону (III, 41. «У сім'ях інших, що залишилися, дурних форм шлюбу народжу-ються сини жорстокі, які говорять неправду, ненавидять Веду і дхарму»). Взагалі рекомендується уникати останніх чотирьох способів (III, 42. «Бездоганне потомство у людей народжується
1 Це випливає з того, що шлюб асурів (Див.: Законы Ману / Перевод С. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный Г. Ф. Ильиным. — М., 1960. — С. 55) був вза-галі
заборонений пізнішим редактором, а з іншого боку, з одного місця законів Ма-ну випливає що лише перші п'ять способів, крім способу асурів, призводили до ви-н и к н е н н я ї м влади чоловіка (VIII, 196; порівн. з 197). Порівн. також з 111, 35.
від бездоганних шлюбів, гідне осуду — від гідних осуду, тому слід уникати форм шлюбу, гідних осуду»)1.
До того ж народження дітей у перших чотирьох шлюбах приводить до прощення гріхів багатьох предків, нащадків, а також до прощення власних гріхів2. Втім, у законах Ману зазначається, що брахман має віддавати перевагу шлюбу з вилиттям води і переданням дівчини (III, 35. «Для брахманів (vijagray) схвалюється дарування дочки з вилиттям води, для інших варн цей обряд виконується за взаємною згодою»).
З іншого боку, редактор законів Ману поділяв думку знавців, оскільки лише перші чотири способи приводили до народження дітей, обдарованих усіма чеснотами, знанням вед, загальною повагою, а також супроводжувалися прощенням гріхів предків і нащадків. Більш правильним тому є той висновок, що пізніший редактор дотримувався думки про дозволеність для брахмана чотирьох способів укладення шлюбу (Брахми, богів, ріші, праджапаті)3. Для кшатрія рекомендуються, згідно з однією редакцією законів Ману, останні чотири способи (асурів, гандхарвів, ракшасів і пишачів, тобто купівля і заволодіння жінкою шляхом викрадення чи в інший спосіб. На думку знавців, найкращим для кшатрія був лише один спосіб — ракшасів (викрадення). Нарешті, на думку пізнішого редактора законів Ману, для кшатрія визнані
59