20. Вчення ж.Б.Сея.

  Економічні погляди Ж. Б. Сея сформувались під впливом праць А. Сміта, ідеї якого були ним творчо поглиблені і збагачені. Ж. Б. Сей вів дискусії з Т. Мальтусом, Д. Рікардо, С. Сісмонді. Аналізуючи і коментуючи вчення свого англійського вчителя, Ж. Б. Сей став засновником власної школи економічної думки в класичній політичній економії у Франції.Ж. Б. Сей був прихильником ідей економічного лібералізму та гармонії економічних інтересів суб’єктів ринкової економіки.    Свої економічні ідеї Ж. Б. Сей виклав у таких основних працях: „Трактат політичної економії, або Простий виклад способу, яким формуються, розподіляються та споживаються багатства” (1803), „Англія та англійці” (1814), „Катехізис політичної економії” (1817), „Повний курс політичної економії” (1828 – 1829).    У своїх працях Ж. Б. Сей:   – виклав своє бачення предмета політичної економії. Ж. Б. Сей визначив політичну економію як науку про закони, які управляють виробництвом, розподілом і споживанням багатства. Економічні закони розглядаються так само як і закони природи.    – висловив свою думку з приводу метода політичної економії. Ж. Б. Сей вважав, що необхідно поєднувати два наукових метода дослідження: індуктивний і дедуктивний.    – не визнавав працю вартісною основою товарів. Критикував А. Сміта за його „хибний висновок” стосовно того, що всі вартості є уречевленою людською працею. Ж. Б. Сей наголосив, що корисність є „першоосновою цінності”. Розвиваючи „теорію корисності”, Ж. Б. Сей стверджував, що виробництво створює корисність, яка в свою чергу надає предметам цінність. Остання розглядається як мірило корисності. Вчений обстоював думку про те, що „ціна предмета слугує...правильною вказівкою корисності, яку люді визнають у предметі”, якщо не було впливу інших обставин [56, с. З1];    – обгрунтував теорію трьох факторів виробництва, яка є найбільш універсальним варіантом класичної факторної теорії цінності, у якої Ж. Б. Сей підкреслював визначальну роль корисності у формуванні цінності.    – визначив провідну роль машинного виробництва та технічного прогресу у створенні багатства нації. Ж. Б.    – розглядав підприємців як ключовий чинник економічного розвитку, що здатний взяти на себе відповідальність за „всі шанси успіху чи невдачі виробництва” Ж. Б. Сей вважав їх ініціативними діловими людьми, здатними до новаторства, носіями технічного прогресу.    – розробив теорію ринків, яка пізніше одержала назву „закон ринків”, або „закон Сея”. Якщо коротко, то пропозиція створює відповідний їй попит. У своїх міркуваннях Ж. Б. Сей виходив з того, що оскільки в ринковій економіці відбувається обмін продуктів на продукти, а кожний продавець виступає водночас і покупцем, то сукупний попит і сукупна пропозиція – взаємозалежні.

21. Теорія трьох факторів виробництва.

Теорія трьох факторів виробництва не набагато підштовхнула до вирішення проблеми вартості. Замість одного фактора, який ут­ворить вартість,— праці, пропонувалося три, але питання про те, яким чином витрати цих факторів роблять товари порівнянними, залишалося відкритим.

Але ця теорія зіграла важливу роль у вирішенні низки завдань У пошуках оптимальних комбінацій різних виробничих факторів, які дають найбільший ефект. Залежність результату виробничої Діяльності (продукту, доходу) від використовуваних факторів мож­на представити у вигляді так званої виробничої функції, най­простіший варіант якої виглядає як:

Дослідження функції дозволяє з'ясувати, як впливають зміни кожного фактора на кінцевий результат і знаходити найприй-нятніший варіант їхнього сполучення для кожного конкретного ви­падку. Цей підхід став основою для наступного розвитку цілого на­прямку в економічній науці, називаного факторний аналіз.

Друга теорія, зв'язана з ім'ям Сея, стосується проблеми ре­алізації і досягнення загальної економічної рівноваги. Сформульо­вані ним залежності згодом були названі законом ринків чи законом Сея. Розвиваючи постулат класичної школи про здатність ринкової системи до саморегуляції, Сей висунув твердження про немож­ливість загальної кризи надвиробництва, оскільки сукупний попит, у кінцевому результаті, завжди збігається із сукупною пропо­зицією. Відбувається це тому, що для придбання якої-небудь речі потрібно спочатку що-небудь продати. Виходить, що пропозиція са­ма породжує попит. Саме в такому формулюванні, запропоновано­му Д.М. Кейнсом, викладається в більшості випадків «закон Сея», хоча сам автор формулював його трохи інакше. «Товари обміню­ються на товари», — писав Сей, маючи на увазі, що кожен товар, який потрапляє на ринок у вигляді пропозиції, несе в собі попит на який-небудь інший товар, на який хочуть обміняти пропонований. Якщо, наприклад, швець виніс на ринок чоботи з метою обміняти їх на 5 кг м'яса, то одночасно з пропозицією чобіт він приніс попит на м'ясо. Інша пара чобіт несе в собі попит на картоплю і т.д. Ним більше виробляється різних товарів, тим більший попит на інші то­вари, на які їх хочуть обміняти. І якщо якась кількість чобіт не зна­ходить збуту, це означає, що ще не зроблено товари, власники яких бажали б обміняти їх на чоботи. Надвиробництво якихось одних то­варів означає недостатнє виробництво інших. Тому розбіжність по­питу та пропозиції може бути лише частковою і тимчасовою поки те, що було зроблено з надлишком не компенсується додатковим випуском того, чого бракувало. З цього випливало, що загальне надвиробництво неможливе, оскільки недолік попиту буде пере­криватися додатковою пропозицією: адже кожен товар, який з'яв­ляється на ринку, несе в собі попит на що-небудь інше.