12. Історичні умови виникнення і загальна характеристика класичної політичної економії.

Розвиток капіталістичних відносин спричинив занепад меркантелізму, передовсім в Англії. Інтереси буржуазії переміщуються зі сфери обігу у сферу вир-ва. На перший план виходить промисловий капітал.

За цих умов рекомендації меркантелістів не могли вирішити ек. проблем буржуазії. Промислова буржуазця потребувала обґрунтування головних засад кап. вир-ва, розробки нових ек. категорвй: зарплата, прибуток, рента. Буржуа намагалася звільнитись від жорсткого урядового регулювання ек. життя. Бурж революція сер.17ст. в Англії розпочала добу політичних і промислових революцій. Буржуазія приходить до влади, розвивається промисловість, успіхів було досягнемо у механіки та ін. Активізація теор. Досліджень у різних галузях знань сприяло розвитку ек. думки, було покладено початок формуванню політ. економії як науки. За цих умов і виникла класична політ. економія.

Класична політ. економія зародилась в Англії в кінці 17ст. та у Фр. на початку 18ст.,прийшовши на зміну меркантелізму. Теоретичне дослідження переходить від процесу обігу до процесу виробництва. Тим самим відбулася зміна в самому предметі політ. економія, яка з міркувань щодо принципів управління господарством країни перетворилася на науку про категорії й закони ек.життя. Саме класична школа, зокрема праці А.Смітта перетворили політ. економію на повноцінну наукову дисципліну. Класики проголосили ідею природного порядку, дію об'єктивних ек. законів.

Класична школа проголосила принципи ек. свободи та лібералізму. Були противниками протекціонізму. Проблему цінності вони вирішували переважно з позиції трудової теорії.

Основні засади класичної теорії:

1)трудова теорія вартості

2)гедонізм (ек. індивідуалізм)

3)заперечення регулюючої ролі держави

4)космополітизм

5)заперечення будь-якого патерналізму та протекціонізму.

Загальна характеристика і значення класичної політекономії.

Класична політична економія зародилася в Англії в кінці XVII ст. та у Франції на початку XVIII ст., прийшовши на зміну меркантилізму. К. Маркс назвав меркантилізм першим теоретичним опрацюван­ням засад капіталістичного виробництва. Водночас він підкреслював, що дійсна наука сучасної економії починається лише з того часу, коли теоретичне дослідження переходить від процесу обігу до процесу ви­робництва. Цей перехід і здійснила класична політична економія." Уперше термін «класична політична економія» ужив Маркс сто­совно школи, яка розпочала дослідження внутрішніх закономірностей буржуазного суспільства. Класики за предмет дослідження взяли сферу виробництва й поклали початок науковому аналізу цієї сфери. Тим самим відбулася зміна, глибоке зрушення в самому предметі політичної економії, яка з міркувань щодо принципів управління господарством країни перетворилася на науку про категорії й закони економічного життя. Саме класична школа, зокрема праці А. Сміта, перетворили політичну економію на повноцінну наукову дисципліну.

Класики проголосили ідею природного порядку, дію об'єктивних економічних законів. А це змінило напрям досліджень від системи регламентуючих правил до економічної свободи, яка одна тільки й забезпечує ефективний розвиток економіки. Класична школа, на відміну від меркантилістів — прихильників державного втручання в економічне життя, проголосила принцип економічної свободи, економічного лібералізму. Класики були про­тивниками протекціонізму. Проблему цінності, яка на той час була однією з центральних в економічному аналізі, вони вирішували переважно з позицій трудової теорії, застосовуючи абстрактно-дедуктивний метод дослідження економічних явищ.

На зміну класичній політичній економії, яка мала науко­вий характер, приходить, за Марксом, «вульгарна», тобто ненаукова політекономія. Якщо класики займались справжнім науковим аналі­зом закономірностей розвитку капіталізму, то представники вульга­рної політичної економії виступили лише як апологети, свідомі за­хисники капіталізму. Перехід до вульгарної політекономії Маркс зв'язував із загостренням класової боротьби.

Основоположниками вульгарної політичної економії Маркс на­зивав Сея та Мальтуса. Він критикував «вульгарних економістів» за відхід від трудової теорії вартості і приховування експлуататорської суті відносин між найманими робітниками і капіталістами.

Відповідно вся сучасна західна політична економія теж оголо­шувалась ненауковою. Такий висновок був просто абсурдним, оскільки ці економічні теорії успішно використовувалися в еконо­мічній політиці західних держав. Для виправдання марксистської тези багатьом радянським марксистам довелося навіть висунути не менш абсурдну ідею про дві функції політичної економії: практичну та ідеологічну, на основі чого робився висновок про можливість ви­користання практичних рекомендацій західних економістів.

3ахідні еко­номісти віддають належне класичній школі, проте не ідеалізують її теоретичні розробки, а оцінюють їх у контексті історичного розвит­ку економічних ідей. До класичної політичної економії вони відно­сять також усю післярікардіанську політичну економію XIX ст. В останній чверті XIX ст. австрійські, анг­лійські та американські економісти доповнили теорію так званим маржинальним аналізом, і це зрештою привело до заміни терміна «класична економічна теорія» терміном «неокласична економічна теорія».

13. Концепція та основні принципи економічного лібералізму

Економічний лібералізм – це концепція, яка виступає проти державного втручання (і зовсім не для підтримки приватної ініціативи) в питання економіки; вона постулює існування природних законів, що підтримують рівновагу між попитом і пропозицією за умови чесної конкуренції та дотримання приватної власності на засоби виробництва. Сучасний неолібералізм – це доктрина, яка, в силу занепаду класичного лібералізму, допускає деяке втручання держави в економіку, але як і раніше вимагає дотримання принципу конкуренції та вільного підприємництва.

Основні принципи лібералізму: економічний індивідуалізм, прилучення суспільства до ринку (ринкове суспільство), недовіра щодо політичної влади, віра в ясність і невимушеність ринкових соціальних відносин на рівній основі, відсутність культурної мети в процесі отримання добробуту, віра в майбутній крах ідеологій «технічного», нейтрального і грамотного управління суспільством, тощо. Лібералізм призводить до появи технократії і етатизму (державництва), до меркантилізації і непрозорості соціальних відносин, до перетворення людини в річ, що має свою грошову цінність, до перетворення людини на homo economicus. Звеличуючи свої досягнення – вільний товарообмін і вільну культурну комунікацію – лібералізм сприяє вкоріненню західної моделі цивілізації і транснаціональної економічної системи. Крім того, необхідно спростувати думка, згідно з якою лібералізм, економічна ефективність якого сьогодні стоїть під питанням, проголошує виключне право на конкуренцію і на приватну ринкову економіку.

14. Зародження класичної політичної економії у працях У.Петті і П.Буагільбера

Основні економічні ідеї В. Петті виклав у працях "Трактат про податки і збори" (1662), "Слово мудрим" (1664), "Політична анатомія Ірландії" (1672), "Політична арифметика" (1676), "Різне про гроші" (1682). Погляди вченого еволюціонували від меркантилізму до основоположних тез класичної політичної економії, але активно проти меркантилізму він не виступав. Мого називають батьком політичної економії. У своїх працях В. Петті:

o першим сформулював основоположний тезис класичної політичної економії, що багатство нації створюється людською працею в усіх сферах матеріального виробництва, спростовуючи меркантилістичні погляди на багатство та джерела його нагромадження. Гроші він не вважав багатством країни, ввів поняття грошової маси, необхідної для країни. Головна функція грошей, за В. Петті, - бути засобом обігу;

o висловив ідею пізнання об'єктивних економічних законів, які він порівнював із законами природи; перейшов від емпіричного опису економічних процесів до виявлення причинно-наслідкових залежностей, застосовував метод наукової абстракції;

o висловив міркування, які сприяли формуванню трудової теорії вартості: основою еквівалентного обміну товарів є затрати праці на виробництво, які вимірюються робочим часом, а величина вартості товару залежить від продуктивності праці. Вчений вважав, що мірилом внутрішньої цінності всіх предметів мають бути праця і земля. У праці "Слово мудрим" він писав: "...праця є батько й активна основа багатства, як земля - його мати". Одночасно, залишаючись під впливом ідей меркантилізму, В. Петті зазначав, що вартість створює лише праця, затрачена на виробництво золота і срібла, яка шляхом обміну дорогоцінних металів на товари визначає їх вартість. Вартість, створену працею з видобутку срібла, називав "природною ціною", а вартість товарів, визначену шляхом прирівнювання до срібла - "істинною ринковою ціною";

o під впливом меркантилістів визнавав зовнішню торгівлю галуззю, що найбільш сприяє зростанню багатства, доцільність більшого, порівняно з іншими країнами, нагромадження грошей (дорогоцінних металів). Звертав увагу на наявність певної залежності між кількістю грошей і товарною масою. Вчений стверджував, що надлишок грошей зумовлює зростання цін, а нестача грошей зменшує обсяги виробництва і рівень податкових платежів. Підтримував тезу меркантилістів, що розкіш стимулює виробництво і торгівлю;

o вважав необхідною політику протекціонізму. Величина мита має забезпечити вищу ціну імпортного товару порівняно з національним продуктом;

Головні економічні ідеї П. Буагільбера містяться у працях "Докладний опис становища Франції, причини падіння її добробуту і прості методи відновлення, або Як за один місяць надати королю усі гроші, яких він потребує, і збагатити все населення" (1696), "Роздрібна торгівля Франції" (1699), "Міркування про природу багатства, грошей і податків" (1707), "Звинувачення Франції" (1707)" ін. Вчений негативно ставився до ідей меркантилізму, критику їх вважав своїм важливим завданням.

П'єр Буагільбер у своїх працях:

o стверджував, що предмет дослідження економічної науки - багатство, змістом якого є матеріальний продукт, а не гроші; підкреслював пріоритетну роль виробничої сфери порівняно зі сферою обігу;

o обґрунтував важливість для економічної науки пізнання об'єктивних економічних законів, подібних до законів природи, по* казав переваги причинно-наслідкового методу дослідження економічних процесів і явищ над емпіричним, описовим;

o абсолютизував провідну роль селянства і сільськогосподарського виробництва у забезпеченні економічного розвитку країни. Захищаючи інтереси селянства, пропонував заходи для стимулювання сільського господарства (відміна заборони вивезення зерна) та полегшення становища селянства;

o виступав за природний шлях розвитку економіки, що забезпечує в умовах вільної конкуренції добробут країни, автоматичну рівновагу, коли пропорції виробництва узгоджені з суспільними потребами. Першим висловив твердження, що цінам ринкової рівноваги відповідають певні пропорції суспільного виробництва. Підкреслював, що держава не повинна втручатися в економічне життя. Ставив особистий інтерес вище від суспільного;

o започаткував незалежно від В. Петті трудову теорію вартості. Розрізняв ринкову ціну та "істинну вартість", вважаючи, що на відміну від ринкових цін, які є випадковими у кожний окремий момент, "істинна вартість" - закономірна, і визначається працею, затраченою на виробництво товару. Мірою "істинної вартості", на його думку, є робочий час;

o гроші вважав основним злом і джерелом нещасть товаровиробників, що порушує обмін товарів за "істинною вартістю". Ідеальною формою, яка забезпечує збереження пропорційності, є обмін товару на товар за умов вільної конкуренції та знищення грошей. Щоб встановити справедливий обмін, пропонував замінити металеві гроші (золото і срібло) паперовими;

o критикував ідеї та політику меркантилізму, обґрунтовував її нездатність розв'язувати економічні проблеми країни, зокрема сільського господарства.

15.Економічне вчення фізіократів.

Фізіократи – французькі економісти другої половини ХVIII ст.,

представники класичної політичної економії. Назва школи походить від

грецьких слів “фізіс”– природа і “кратос”– влада. Засновник Франсуа

Кене(1694-1774). Продовжив дослідження Кене– Жак Тюрго(1727-1781).

Основні праці– “Зерно”, “Фермери” та “Економічна таблиця”(надр.1758р.).

Положення: 1)розглядав сусп. як живий організм, розрізняв в ньому 2

стани– здоровий нормальний та хворобливий ненормальний. У здоровому

стані сусп. має рівновагу; 2)досліджуючи ек-ні процеси як природні, які

мають свої внутрішні закономірності, підійшов до розуміння екон-го

закону.

Основи ек.вч. Кене– є вчення про чистий продукт. Він вважав, що чист-й

продукт створ. лише в землеробстві. Під чистим прод-м розумів надлишок

знов створених у землер-ві вартості товару над витратами виробн.

Промисл-ть визначав як безплідну сферу.

16.Основи ек.вч. Кене– є вчення про чистий продукт. Він вважав, що чист-й

продукт створ. лише в землеробстві. Під чистим прод-м розумів надлишок

знов створених у землер-ві вартості товару над витратами виробн.

Промисл-ть визначав як безплідну сферу.

Кене нідійшов до поділу капіталу з точки зору його відтворення, але

загальні поняття основного і оборотного капіталу він не дав. В

“Економічній таблиці” була створена спроба розглянути вир-во як пр-цес

відтворення.Встановив структуру суч-го сус-ва, виділив продукт-й клас,

клас власників(монарха, духовенства, власників землі), безплідний

клас(гром-ни, що не зайняті в землеробстві). Кене проаналізував

можливість простого відтворення в нац-му масштабі між класами.

16. Концепції Ф.Кене та значення його праця “Економічні таблиці

Франсуа Кене — французький економіст, засновник школи фізіократів. Відомий своєю працею «Економічна таблиця» (1758), в який виклав основні ідеї «фізіократії».

У творах Ф.Кене рішуче засуджуються погляди меркантилістів на економічні проблеми, що, по суті, було відображенням незадовільного становища сільського господарства, до якого призвів так званий кольбертизм часів короля Людовіка XIV(це відзначав і Адам Сміт, характеризуючи фізіократію як реакцію на меркантилістську політику Ж. Б. Кольбера). В них відбита його переконаність у необхідності переходу до фермерського господарства як основи вільного (ринкового) механізму господарювання на принципах повної свободи ціноутворення в країні та вивезення за кордон сільськогосподарської продукції.

Ф.Кене перший у економічній теорії досить глибоко обґрунтував положення про капітал. Якщо меркантилісти ототожнювали капітал, як правило, з грішми, то Ф.Кене вважав, що гроші є самі по собі безплідне багатство, яке нічого не виробляє. За його термінологією, сільськогосподарські знаряддя, будови, тварини і все те, що використовується у землеробстві протягом декількох виробничих циклів, є «початкові аванси» (за сучасною термінологією — основний капітал). Витрати на насіння, корми, оплату робітників та інше, які здійснюються протягом одного виробничого циклу, він відносив до «щорічних авансів» (за сучасною термінологією — оборотний капітал). Але заслуга Ф.Кене не лише в розподілі капіталу на основний та оборотний за його виробничою ознакою. Він зміг переконливо довести, що разом з оборотним у русі перебуває основний капітал.