Сіяч і грунт

Подібно до того, як сіяч не розмежовує ріллю, що лежить перед ним, а розкидає насіння просто і без розрізняння (пор. Рим. 5.15), так і Він не відокремлює бідного від багатого, мудрого від немудрого, легковажного від старанного, мужнього від боязкого, але говорить з усіма, виконуючи Свою частину, хоча і знає заздалегідь, що буде ... Чому ж, скажи мені, велика частина посіву загинула? Не через сіяча, але через приймаючий ґрунт, тобто через душу, що не чує...Розповідає ж цю притчу для вправ і настанови учнів, щоб ті не падали духом, незважаючи на те, що тих, які гинуть більше, ніж тих, які приймають слово. Адже і з Владикою те ж саме сталося, проте Він, хоча, звичайно ж, знав, що так буде, не відступився від сіяння. Але який же був сенс, запитають, сіяти по тернях, на каменях, при дорозі?Стосовно насіння та ґрунту - ніякого, а стосовно душ і вчення це було дуже навіть похвально. Хліборобові справедливо поставили б це в провину, якби він так вчинив, бо камінь не може стати ґрунтом, дорога - перестати бути дорогою, а терни - не бути тернами. Але з розумними істотами не так. Бо камінь може змінитися і стати родючою землею; дорога - перестати бути місцем тупцювання, доступним для всіх прохожих, і зробитися родючою ріллею, і терни можуть зникнути, так що насіння отримає більшу свободу. Якби це було неможливим, Він би не сіяв. Зміна, однак, сталася не з усіма, але це не через сіяча, а через тих, хто не бажає змінюватися. Бо Свою частину Він влаштував. (Іван Золотоустий «Гомілії на Євангеліє від Матея»)

Шляхи слави

Зауваж, що Христос називає три згубних шляхи і таке ж число шляхів слави. Бо те з насіння, що впало при дорозі, склювали птахи; те, що впало на кам’янисте місце, незабаром посохло; а те, що попадало в терни, було заглушене. На добрій же землі насіння принесло плоди, як я сказав, трьох видів: інше - сто, інше - шістдесят, інше - тридцять. Як пише премудрий Павло, кожен має своє дарування від Бога один так, інший інакше (1 Кор. 7:7). Виявляється, що славні діяння святих не всі і не завжди мають рівну міру. Втім, нам слід старатися в кращому і підніматися над гіршим. (Кирило Олександрійський «Коментарі на Євангеліє від Луки»)

3.3) Мета притч (4:10-12)

Огляд: Сенс притч осягається очима розуму (Кирило Олександрійський); наочність і образність допомагають їх розумінню, однак притчі не можна тлумачити у відриві від змісту Писання в цілому (Іван Золотоустий). Ісус говорив притчами і таємно, щоб євангельська проповідь звучала відкрито і явно (Августин Гіппонський). Як Бог подає зцілення, відкладаючи останнє у часі, так Ісус подає Своє вчення, надаючи йому форми притч (Оріген). Будучи дієвим і сильним, Боже Слово таємничим чином тягне людей до себе. Бог кожному дав насіння істини і окропив його дощем, проте не всі виявилися в змозі його виростити (Климент Олександрійський). Віруючі покликані до того, щоб стати добрим ґрунтом, чого можна досягнути лише постійними зусиллями з їх боку (Августин Гіппонський). Святий Дух освячує лише ті духовні посіви, які були ретельно прополені від пристрастей (Євагрій Понтійський). Життя у розкоші пронизує душу подібно до гострого терну (Іван Золотоустий). Щоб протистояти ворогові, який прагне викрасти дане людині насіння, необхідне постійне спостереження за собою і допомога божественної благодаті (Іриней Ліонський). Ті, що не мають духовного кореня швидко відпадають під час різного роду випробувань, бо не беруть в провідники Слово. (Атанасій Олександрійський).

«А тим зовнішнім все буває в притчах» (4:11)