Цілісність душі

Вислів «всією душею» не визнає поділу на частини. Скільки любові ти розтратиш на низькі справи, стільки у тебе при необхідності забракне з цілого. (Василій Кесарійський «Гомілії на Псалми»)

«Будеш любити ближнього твого» (12:31а) Справи любові

Браття, визнаваймо Христа ось в яких справах: у тому, щоб любити один одного (Пор. Іван 13:35, 15:12; 1 Іван 3:11), не чинити перелюбу (Пор. Вих. 20:14; Гал. 5:19), не осуджувати один одного (Пор. Прит. 10:18) та не заздрити (Пор. Прит. 6:34), а бути стриманими, милосердними, добрими (Пор. Еф. 4:32; 1 Пет. 3:8). Нам слід співчувати один одному і не віддаватися грошолюбству. Визнаваймо Його в цих справах, а не в протилежних до них. І боятися нам слід не людей, а Бога. (Климент Римський «Друге послання до Коринтян»)

Вінець чеснот

Ось вінець всіх чеснот, ось підстава всіх Божих заповідей: любов до Бога, поєднана з любов'ю до ближнього (Пор. Мат. 22:39; Лук. 10:27). Бо той, хто любить Бога, не нехтує братом своїм, і не надає перевагу грошам перед ближнім, а виявляє до нього велику щедрість, пам'ятаючи про сказане: Усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили (Мат. 25:40). Розуміючи, що Господь вважає зробленим ніби для Нього Самого те, що робиться заради піклування про побратима, він працює з великою старанністю і щедро дає милостиню, і бачить, дивлячись на бідняків, не нікчемність зовнішнього вигляду, але велич Того, Хто повелів любити ближнього (Пор. Мат. 25:31-46). (Іван Золотоустий «Гомілії на книгу Буття»)

Двоєдина заповідь

Жоден з цих видів любові не буває досконалим без іншого, бо не можна любити Бога, не люблячи ближнього, як не можна любити ближнього, не люблячи Бога (Пор. Мат. 22:37-39; Лук. 10:27). Тому Господь щоразу, коли питав Петра, чи любить той Його, і у відповідь чув, що Він Сам - свідок цієї любові, завжди додавав: Паси овець Моїх, або: Паси ягнята Мої (Іван 21:15-17), ніби ясно кажучи цим, що єдиний і справжній прояв непорушної любові до Бога - це заради братів прагнути розділити турботи важких випробувань. (Беда Високоповажний «Гомілії на Євангелія»)

«Іншої, більшої від цих, заповіді немає» (12:31б) Більшого не потрібно

Нічого іншого Христос не вимагає від тебе, як Він Сам говорить, тільки любити Його всім серцем і виконувати Його заповіді (Пор. Мат. 22:37). Хто любить Його, як слід, той, звичайно, намагається і заповідей Його дотримуватися. Адже якщо людина щиро прихильна до когось, то намагається робити все, що може привернути любов її улюбленого. Так і ми, якщо щиро полюбимо Господа, будемо і заповіді Його виконувати і не будемо робити нічого з того, що може засмутити Улюбленого. Це є Царство Небесне, це є смакування блаженства, це є блага незліченні - удостоїтися любити Його щиро і належно. Щиро же ми Його полюбимо тоді, коли з любові до Нього виявлятимемо велику любов до своїх ближніх (Пор. 1 Іван 4:19-21). (Іван Золотоустий «Гомілії на книгу Буття»)

Про наближення до Любові

У цьому житті немає ціннішої якості, ніж любити те, що гідне любові. Обрати це - мудрість; нічим не відвернутися від цього - фортеця; не спокуситися - помірність; не зазнатися - праведність. Чому ми вибираємо те, що особливо любимо, чи не тому, що не знаходимо нічого кращого? Але це - Сам Бог, і якщо ми надаємо перевагу комусь або прирівнюємо когось до Нього, то, люблячи їх, ми нічого не знаємо про любов до себе. Настільки нам стає краще, наскільки ближче ми підходимо до Нього; краще вже не буває. Ми наближаємося не ногами, а любов'ю, і настільки сприймаємо Його присутність, наскільки чиста та любов, через яку до Нього наближаємося. Адже у фізичному значенні Він ніяким місцем не утримується, і, отже, до Нього, Який всюди є і все наповняє (Пор. Пс. 138), слід іти не ногами, а вдачею. А вдачі наші зазвичай оцінюються не по тому, що людина знає, а по тому, що вона любить: добра чи зла любов народжує добрі чи злі вдачі (Пор. 1 Кор. 15:33). (Августин Гіппонський «Послання»)