Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Вінницький торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету

Обліково-фінансовий факультет

Кафедра фінансів

ДИПЛОМНА МАГІСТЕРСЬКА РОБОТА

на тему:

«ФІНАНСОВА ПОЛІТИКА ПІДПРИЄМСТВА ТА ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ЇЇ УДОСКОНАЛЕННЯ »

за матеріалами КП «Вінницьке шляхове управління», м. Вінниця

Студентки 5 курсу

спеціальності 8. 030508 «Фінанси і кредит»

спеціалізації 01 «Державні фінанси»

денної форми навчання Єднак Софії Степанівни

Науковий керівник

к.е.н., доцент Чайковська Вікторія Петрівна

Вінниця 2012

ЗМІСТ

ВСТУП

В наш час поняття фінансової політики обговорюється все частіше, держава та підприємства приділяють цій проблемі досить вагоме значення. Варто відзначити, що фінансову політику в теперішніх умовах пов’язують не лише з державною сферою, а також з населенням, підприємницькою структурою та деякими напрямками економіки країни, в залежності від складності завдань, які є ціллю фінансової політики. Дотепер вчені, економісти та теоретики не досягли консенсусу щодо визначення поняття фінансової політики.

Якщо не конкретизувати то можна надати таке визначення фінансовій політиці – це спосіб використання та організації фінансових відносин. Причому фінансова політика існує на 3 рівнях, таких як:

- мікроекономічний;

- макроекономічний;

-світовий.

У відповідності до рівня фінансової політики визначається її головна мета. Мета мікроекономічного рівня, фінансової політики підприємств, полягає в реалізації фінансового менеджменту, а також в оптимальному і ефективному розподілі коштів. Задля ефективного функціонування будь-якого підприємства необхідна достатня кількість фінансових ресурсів, кваліфікованих людських ресурсів, продумана фінансова політика, як на короткостроковий, так і на довгостроковий періоди, відповідне законодавство.

В нинішніх умовах ринкової економіки досить важливо вчасно зреагувати на зміни на світовому фінансовому ринку, адже зараз не існує країни повністю самостійної і незалежної від інших. Кризові явища останнього часу позначились більш за все на кількох країнах, але зачепили практично всі держави, тому зокрема в Україні постала проблема змін у фінансовій політиці у тактичних та стратегічних завданнях. Фінансовий ринок досить інтенсивний, тому потребує відповідних вчасно прийнятих управлінських рішень.

Основою ефективної державної фінансової політики є спрямована у вірному напрямку фінансова політика підприємства. В сучасних умовах господарювання керівництво підприємства має вирішувати кілька проблем – кваліфіковані працівники, ефективне використання ресурсів підприємства, пристосованість до змін у законодавстві та ситуацією на ринку на той момент. Для вирішення цих питань необхідним є оцінити ефективність використання ресурсів, оцінити вигідність напрямків діяльності підприємства, якщо ж вони потребують вдосконалення, як у працівниках з вищою кваліфікацією, так і в сучаснішому обладнанні, оцінити чи будуть це виправдані витрати, оцінити найвигідніший варіант подальшого розвитку та напрямок розвитку підприємства. Головна мета формування і створення фінансової політики полягає в забезпеченні перерозподілу ресурсів задля найефективнішого їх використання, а також реалізації тактичних та стратегічних завдань.

Вагомий вклад в особливості формування теоретичних та практичних основ застосування, визначення поняття та напрямків розвитку фінансової політики підприємства на різних рівнях зробили і вітчизняні і зарубіжні вчені, такі як П. І. Юхименко, І. О. Петровська, В. І. Оспіщева, О. П. Близнюк, Д. В. Клиновий, А. Сміт, Д. Рікардо, Ф. Нітті, Дж. Кейнс, Кемпбелл Р. Макконнелл і Стенлі Л. Брю, В. К. Сенчагов, Л. А. Дробозіна, В. М. Родіонова, Ю. Я. Вавилова, Л.І. Гончаренко, В. М. Федосов, В. М. Опарін, С. І. Юрій, С. Я. Огородник, О. А. Опалов, О. П. Близнюк, Л. І. Лачков, В. І. Оспіщев, А. Н. Поддєрьогін, О. Р. Романенко, В. Д. Базилевич, Л. О. Баластрик, В. П. Кудряшов, М. Д. Білик, М. І. Крупка, Ю. Н. Воробйов, В. В. Ковальов, С. О. Маслов, В. М. Геєць, Г. А. Крамаренко, І. А. Бланк, О. А. Терещенко, В. Н. Суторміна. Незважаючи на те, що така значна кількість вчених досліджувала дане питання, все одно не було досягнуто єдиного рішення щодо точного визначення поняття фінансова політика, саме це й зумовило вибір даної теми.

Мета дослідження полягає у оцінці фінансової політики підприємства та можливих напрямках її вдосконалення.

Відповідно до мети дипломної магістерської роботи визначено такі завдання:

• визначити теоретичні аспекти формування фінансової політики підприємства;

• дослідити методи оцінки фінансової політики підприємства;

• здійснити моніторинг фінансових ресурсів підприємства;

• оцінити фінансову тактику та стратегію підприємства;

• виявити наявність проблем формування фінансової політики підприємства;

• створити модель, що забезпечила б фінансову стійкість підприємства;

• розробити напрямки вдосконалення фінансової стратегії розвитку підприємства;

• розробити концепцію управління фінансовими ресурсами підприємства.

Предметом дослідження є процес формування фінансової політики на підприємстві.

Об’єктом дослідження є економічні відносини з приводу утворення, дослідження та формування фінансової політики підприємства.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в спрямуванні фінансової політики на вдосконалення, покращення її результатів, а саме:

• розроблено модель забезпечення фінансової стійкості підприємства;

• вдосконалення фінансової стратегії розвитку підприємства.

Інформаційною базою дипломної магістерської роботи стали теоретичні положення вітчизняних і зарубіжних вчених з проблем теорії та практики формування фінансової політики підприємства; законодавчі та нормативні акти, зокрема Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Господарський кодекс України, Податковий кодекс України.

1.1 Сутність фінансової політики та її значення в діяльності підприємства.

Фінансова політика підрозділяється на державну фінансову політику і політику окремо взятої господарської структури, виражаючи інтереси тих, хто її організовує. Державною фінансовою політикою є політика, що визначається і проводиться з боку державних органів щодо організацій мікроекономічного рівня через законодавчу та нормативну базу, а також бюджетну, банківську, податкову системи і правоохоронні органи.

Фінансову політику підприємства не можна розглядати у відриві від фінансової політики держави – сукупності заходів, спрямованих на акумулювання фінансів з метою вирішення загальнонаціональних соціально-економічних і політичних завдань. Зовнішня, макроекономічне середовище організації завжди сильніше впливає на господарську діяльність, ніж внутрішня, мікроекономічне середовище. Тому від пріоритетів державної фінансової політики, її обґрунтованості та реальності в значній мірі залежить фінансова політика підприємства.

Поняття "фінансова політика" поєднує в собі категорії фінансів і політики. В останні роки проблемі визначеності фінансової політики надається важливе значення, приділяється велика увага з боку держави та підприємств, присвячується значна кількість публікацій. Але єдиної думки щодо теоретичного аспекту цього питання сьогодні не існує. Так, відомі західні економісти не дають чіткого визначення фінансової політики. Наприклад, Стенлі Фішер, Рудігер Дорнбуш, Річард Шмалензі та інші не виділяють фінансову політику як самостійне поняття, а ототожнюють її з фіскальною політикою. Кемпбел Р. Макконнел і Стенлі Л. Брю поєднують поняття фінансово-бюджетної і фіскальної політики. Шарль Бланкарт виходячи з розуміння політики, як правил прийняття рішень, шо визначають результат раціональних дій індивіда, визначає фінансову політику як правила прийняття рішень продуктивною державою. ї підкреслює, що обсяг державної діяльності залежить від правил прийняття рішень.

Більш структуризоване визначення фінансової політики дають марксисти, а саме: фінансова політика-це сукупність державних заходів по стабілізації фінансових ресурсів, їх розподілу та використанню для здійснення державою своїх функцій. При цьому її. соціальна направленість і ефективність впливу на розвиток виробничих сил залежить від:

• дії об'єктивних законів економічного розвитку;

• суспільно-політичної будови країни

Радянські вчені-економісти (Левчук І.В., Лавров В.В. та інші) підкреслювали. що фінансова політика створює правильне співвідношення між нейтралізованим і демократичним розподілом і використанням фінансових ресурсів. Шереметьєв М.К. у своїй роботі "Фінанси СРСР" визначає фінансову політику з двох позицій:

• як основний напрямок діяльності держави у сфері використання фінансів;

• як результат фінансових процесів, що відбуваються в середині країни

Існує ще багато інших і схожих думок, але в цілому радянські економісти визначали фінансову політику як спосіб перерозподілу фінансових ресурсів через формування і використання фондів з метою створення умов для збільшення натуральної і грошової бази народного господарства.

Вітчизняні економісти також не мають єдиної думки, щодо визначення фінансової політики як категорії. Так, український вчений-фінансист М.І. Мітіліно в праці "Основи фінансової науки" проводить думку про те, що між державою та її громадянами відбувається угода, в якій держава задовольняє певні потреби громадян, а останні сплачують за це певну суму грошей у формі податків. І порядок дії цієї угоди здійснюється за певними правилами, що встановлюються державою і проводяться за допомогою фінансової політики. Політичний і фінансово-економічний словник О. Сліпушко характеризує фінансову політику як систему заходів у сфері фінансів з метою цілеспрямованого впливу держави на розвиток фінансово-кредитної системи і національної економіки загалом. О.Д. Василик в навчальному посібнику "Державні фінанси України" дає наступне визначення фінансової політики - "це сукупність заходів держави з організації та використання фінансів для забезпечення економічного і соціального її розвитку". Опарін В.М. в навчальному посібнику "Фінанси (загальна теорія)" з теоретичної точки зору не розглядає окремо поняття фінансової політики, а в контексті моделей фінансових відносин у суспільстві, підкреслюючи, що в основі моделі розподілу і перерозподілу ВВП виступає роль і місце в ній держави. Тобто розподіл і перерозподіл відбувається не тільки на рівні держави, а й охоплює всі сфери суспільства.

Природно, що реалізація фінансової політики повинна відповідати меті, відбувається в її конкретному механізмі функціонування і базується на певних принципах, адекватних економічному стану держави, підприємства. (кірейцев)

Фінансовою політикою підприємства є політика, що визначається і проводиться роботодавцями підприємства в інтересах підприємства через фінансові відносини і механізми.

Фінансовий ринок надає певні можливості застосування капіталу господарських структур, включаючи: виробництво, вкладення в банки, придбання цінних паперів, нерухомості і т. д. У цих умовах виникають питання, пов'язані з управлінням фінансами підприємства, яке і є предметом діяльності фінансового менеджера.

Управління фінансами здійснюється не заради самого управління, не заради фінансової науки, а для досягнення цілей та виконання завдань, поставлених фінансовою політикою. Управління фінансами є процес реалізації фінансової політики.

Фінансову політику підприємства визначають засновники, власники, організовує фінансове керівництво,а її виконавцями є фінансові служби, виробничі структури, підрозділи і окремі працівники підприємства.

Фінансова політика підприємства є складовою частиною її економічної політики і висловлює сукупність заходів з підприємства та використання фінансів для здійснення своїх функцій і завдань, якісно певного напряму розвитку, який стосується сфер, засобів і форм її діяльності, системи взаємин усередині підприємства, а також позицій в зовнішньому середовищі.

Фінансова політика задає напрям діяльності і, використовуючи наявні можливості і засоби, впливає на фінансові процеси для того щоб вони розвивалися в потрібному напрямку.

Фінанси, а отже і фінансова політика, безперечно пов'язані з розподілом і перерозподілом грошової форми новостворюваного продукту. Навіть більше, фінансова політика являється мистецтвом перерозподілу грошової форми вартості, а отже повинна бути спрямована на створення умов для збільшення бази розподілу - фінансових ресурсів (капіталу) підприємства.

Фінансова політика полягає в постановці цілей і завдань фінансового управління, а також у визначенні та використанні методів і засобів їх реалізації, в постійному контролі, аналізі та оцінці відповідності процесів, що відбуваються намічених цілей, проявляється в системі форм і методів мобілізації та оптимального розподілу фінансових ресурсів, визначає вибір і розробку фінансових механізмів, способи і критерії оцінки ефективності та доцільності формування, напрямки та використання фінансових ресурсів в управлінні.

Фінансова політика підприємства – це сукупність методів фінансового менеджменту, яка здійснюється в короткостроковому періоді і враховує фактори, які діють у цей час.

Підприємство формує фінансову політику під впливом трьох груп факторів:

І група – фактори мікроекономічного характеру;

ІІ група – фактори макроекономічного характеру;

ІІІ група – специфічні фінансові фактори.

До першої групи відносяться: споживчий попит на продукцію (товари, послуги), які реалізовує підприємство та товарна пропозиція; рівень цін на товари; конкурентне середовище підприємства; ринкова частка підприємства та його конкурентоспроможність.

До другої групи відносяться: податкова політика; оплата праці; регулювання доходів та цін; кредитно-грошова політика; кон’юнктура ринків ресурсів та капіталів.

До третьої групи відносяться: фактори часу, інфляція, ризики. Врахування факторів ризику має важливе значення для формування фінансової стратегії. Фінансова стратегія розробляється з урахуванням ризику неплатежів, інфляційних коливань, фінансової кризи та інших непередбачуваних обставин.

Зміст фінансової політики виража­ється у вирішенні таких завдань:

- розробка оптимальної концепції управління фінансовими ресурсами, яка дозволяє забезпечити узгодження оптимального обсягу їх надходжень з одночасним захистом підприємницького ризику;

- визначення основних напрямів використання фінансових ресурсів на поточний період та на перспективу. При цьому необхідно враховувати перспективи розвитку виробничої і комерційної діяльності та стан макроекономічної кон'юнктури (оподаткування, облікова ставка банківського відсотка, норми амортизаційних відрахувань на основні засоби тощо);

- фінансово-економічна  діяльність   суб'єктів   господарювання, спрямована на досягнення поставленої мети з врахуванням реальних показників за даними фінансового аналізу, внутрішньогосподарського контролю, оцінки реальних інвестиційних проектів та інших показників.

Основними завданнями ефективної фінансової політики є:

• забезпечення джерел фінансування виробництва;

• недопущення збитків та збільшення маси прибутку;

• вибір напрямів та оптимізація структури виробництва з метою підвищення його ефективності;

• мінімізація фінансових ризиків;

• раціональна підприємство фінансових потоків та розрахунків, що забезпечують максимальну їх віддачу і мінімальний ризик;

• раціональний розподіл отриманого прибутку в розширення виробництва і споживання;

• пошук резервів поліпшення фінансового стану та підвищення фінансової стійкості підприємства на основі економічного аналізу.

Основні напрями розроблення фінансової політики підприємства:

• аналіз фінансово-економічного становища підприємства;

• розробка облікової і податкової політики;

• наробка кредитної політики підприємства;

• управління оборотними коштами, кредиторською і дебіторською заборгованістю;

• управління витратами;

• вибір амортизаційної політики;

• вибір дивідендної політики.

Результативність фінансової політики визначається ступенем досягнення поставлених цілей і завдань. Її ефективність як рівень досягнення найкращого результату при найменших затратах вимірюється показниками фінансової ефективності роботи його підрозділів кожного окремо і в цілому, показниками ефективності напрямки та використання фінансових потоків, матеріальних і трудових ресурсів.

Об'єктом фінансової політики є господарська система підприємства, а також будь-які види і напрямки господарської діяльності в їх взаємозв'язку з фінансовим станом підприємства та фінансовими результатами. Об'єкт фінансової політики представляє всю сукупність, на яку впливає фінансова політика.

Складові елементи об'єкта фінансової політики, з якими вона взаємодіє, утворюють предмет фінансової політики. Предметом фінансової політики є внутрішньофірмові і міжгосподарські фінансові процеси, відносини та операції, включаючи виробничі процеси, що утворюють фінансові потоки і визначають фінансовий стан і фінансові результати, розрахункові відносини, інвестиції, питання придбання та випуску цінних паперів.

За направленням політика поділяється на внутрішню і зовнішню. Внутрішньої фінансовою політикою підприємства називається політика, спрямована на фінансові відносини, процеси та явища, що відбуваються всередині підприємства.

Зовнішньої фінансовою політикою підприємства називається політика, спрямована на діяльність підприємства в зовнішньому середовищі: на фінансових ринках, у кредитних відносинах, у відносинах з різного роду зовнішніми юридичними та фізичними особами (контрагентами).

Фінансова політика проводиться на всіх рівнях об'єкта фінансового управління. Вона виступає базою, на якій будуються висновки фінансової науки.

Незважаючи на те, що фінансова політика виражає інтереси роботодавців і служить досягненню їхніх цілей, найважливішою умовою успішної реалізації фінансової політики є необхідність максимального досягнення єдності структури цілей і роботодавців, і виконавців через розв'язання суперечностей між ними.

Структура цілей виражає бачення, цінності, прагнення, інтереси, колективні керівництвом і персоналом. У разі неузгодженості цих цінностей структура цілей фірми також буде суперечливою. Інтереси та цілі співробітників фірми, що йдуть врозріз з інтересами і цілями підприємства, позбавляють персонал ентузіазму, бажання працювати з повною віддачею в інтересах фірми. Такі протиріччя стали причиною кризи багатьох організацій. Важливість цієї проблеми все більше усвідомлюється в зарубіжному цивілізованому світі, про що свідчать окремі статті [1]. Орієнтація на дозвіл і виключення протиріч між інтересами роботодавця та виконавця повинна стати основою фінансової політики.

Для повного розкриття людського капіталу необхідно:

• забезпечити злагоджену роботу колективу;

• узгодити інтереси співробітників з інтересами фірми;

• так організувати роботу, щоб цінності, прагнення і інтереси працівників втілювалися через досягнення намічених результатів;

• розширювати інвестиції в людський капітал, тобто довгострокові вкладення в людину у вигляді витрат на освіту та підготовку робочої сили, знання загальноосвітнього і спеціального характеру, отримані навички, накопичений досвід роботи, на охорону здоров'я, пошук робочої сили та її міграцію, інформацію про ціни робочої сили і доходи та ін. [2].

Основними інструментами фінансової політики є:

• система матеріального стимулювання та відповідальності працівників, методи бухгалтерського обліку, контролю та економічного аналізу;

• фінансовий моніторинг;

• бюджетування;

• планування і прогнозування;

• інжиніринг і реінжиніринг бізнесу;

• фінансові деривативи.

Основним засобом реалізації фінансової політики є фінансовий механізм підприємства. Це система управління фінансовими відносинами підприємства через фінансові важелі за допомогою фінансових методів. Елементами фінансового механізму є фінансові відносини як об'єкт фінансового управління, фінансові важелі, фінансові методи, правове забезпечення та інформаційно-методичне забезпечення фінансового управління. Значення фінансового аналізу економічного становища підприємства важко переоцінити, тому що саме він і є тією базою, на якій ґрунтується розроблення фінансової політики підприємства.

Фінансові відносини - це принципи і система взаємодії сторін бізнесу в процесі інвестування, кредитування, оподаткування, застосування фінансових важелів, страхування і т. д. Законодавча, нормативна база встановлюють правила фінансового управління та ведення фінансових операцій, права та обов'язки керівництва та виконавців у фінансових відносинах підприємства.

Фінансові важелі представляють собою набір фінансових показників, способів, прийомів і засобів впливу керуючої системи на господарську діяльність підприємства. До них відносять: прибуток, дохід, ціну, заробітну плату, операційний важіль, фінансовий важіль, відсотки, дивіденди, фінансові санкції і т. п.

Фінансові методи об'єднують в собі бухгалтерський облік (фінансовий і управлінський), економічний аналіз (фінансовий і управлінський), фінансовий моніторинг, фінансове планування, бюджетування, фінансове регулювання, фінансовий контроль.

Бухгалтерський облік (фінансовий і управлінський) забезпечує фінансову політику необхідною інформацією. Проте, на жаль, складність сьогоднішньої ситуації полягає в тому, що на більшості підприємств працівники бухгалтерії не володіють методами фінансового аналізу.

Економічний аналіз є головним інструментом побудови та оцінки фінансової політики, виявлення тенденцій, вимірювання пропорцій, планування, прогнозування, визначення факторів, обчислення їх впливу на результат, виявлення невикористаних резервів. На основі аналізу роблять економічно обґрунтовані висновки і розробляють рекомендації щодо вдосконалення управління виробничою системою.

Фінансовий моніторинг (моніторинг фінансового стану) являє собою систему безперервного контролю та аналізу за фінансовим станом і результатами роботи підприємства.

Методи бюджетування утворюють систему побудови і проведення фінансової політики в планах і прогнозах в кількісній оцінці. Ці методи забезпечують також контроль над процесом реалізації фінансової політики.

Фінансове регулювання, як здатність впливати на фінансові процеси та їх результат, є мистецтвом фінансової політики.

Фінансовий контроль дозволяє перевіряти збереження капіталу, визначати відповідність реальних процесів цілям фінансової політики, встановлювати відповідальність за порушення фінансової дисципліни.

Матеріальною основою фінансової політики і основним її об'єктом є фінансові потоки. Фінансові потоки підприємства поділяють за трьома основними видами діяльності: поточної, інвестиційної, фінансової.

До поточної або операційної діяльності (operating activities) відносять діяльність організацій відповідно до предметом і цілями, що є основним джерелом доходів підприємства і не відноситься до інвестиційної та фінансової діяльності. Грошові потоки від поточної діяльності включають надходження і використання коштів, які забезпечують виконання виробничо-комерційних функцій підприємства. У складі потоків від операційної діяльності розглядають надходження грошової виручки від продажів, аванси (отримані і сплачені), оплату рахунків постачальників, розрахунки з бюджетом, розрахунки з оплати праці та ін операції, не пов'язані з інвестиційної та фінансової діяльності.

Інвестиційна діяльність (investing activities) включає надходження і використання коштів, пов'язаних з капітальними вкладеннями в зв'язку з придбанням необоротних активів, (включаючи будівництво об'єктів основних засобів господарським способом), а також їх продажем; із здійсненням довгострокових фінансових вкладень в інші підприємства, випуском облігацій та інших цінних паперів довгострокового характеру, що не відносяться до еквівалентів грошових коштів і не є об'єктом торговельної діяльності компанії; інших активів, які представляють собою ресурси, що забезпечують надходження грошових коштів в майбутньому; отриманням довгострокових кредитів і позик.

При сприятливих для підприємства економічних умовах вона прагне до розширення і модернізації виробництва. Тому інвестиційна діяльність в цілому призводить до тимчасового відтоку грошових коштів.

Фінансова діяльність (financing activities) включає надходження і витрачання грошових коштів, пов'язаних із здійсненням короткострокових фінансових вкладень, випуском облігацій та інших цінних паперів короткострокового характеру, вибуттям раніше придбаних на строк до 12 місяців акцій, облігацій і т. п., наприклад, надходження грошових коштів від випуску акцій, облігацій, векселів, від інших фінансових інструментів; отримання короткострокових кредитів і позик, а також погашення заборгованості за раніше отриманими короткостроковими кредитами і позиками і виплати відсотків позикодавцям; виплати вартості майна за контрактами фінансової оренди і т. п. операції, призводять до зміни обсягів і структури власних і позикових коштів.

Політика керівництва підприємством не зможе вдало реалізуватися, якщо за основу будуть покладені лише хороші наміри та керівництво. Необхідними є фінансові механізми і інструменти впливу на виробничу систему, вплив з допомогою фінансових важелів, а також їх регулювання шляхом фінансових потоків, які використовуються у фінансовій політиці. Проводити аналіз та оцінку можна за допомогою таких напрямків та методів:

• відповідність процесів та поставлених задач;

• ефективність проведення фінансової політики на підприємстві;

• відповідність установок фінансово-політичного спрямування реальним умовам і можливості змінювати тактику та стратегію управління фінансами.

Під час формування фінансової політики підприємець має чітко уявити поставлені засоби, цілі, прийоми, способи, можливості і механізми для її досягнення. Процес проведення фінансової політики потребує підбору відповідних засобів, способів, форм, механізмів та прийомів реалізації. Фінансова політика спрямована на врахування деяких особливостей – багатоваріантності, багатокомпонентності і багатофакторності керування фінансами задля виконання намічених завдань та для досягнення поставлених цілей. За відсутності такої політики дії та намагання керівництва та працівників стають недалекоглядними, неусвідомленими та хаотичними. Як результат – підприємство стає дуже залежним від випадкових факторів та обставин. Необхідним елементом управління являється фінансова політика, її проведення і побудова відображають не тільки цілі роботодавців, а ще й характеризують спрямованість управлінської ланки, здатність постійно переслідувати і втілювати інтереси сторін управління у виробничих процесах.

Якщо ж проігнорувати фінансову політику це може призвести до значних змін, а саме до втрати цілеспрямованості, чіткого уявлення цілей фінансового управління, до не зовсім адекватного вибору прийомів, засобів, способів, механізмів і прийомів управління фінансами. Дані процеси супроводжуються втратою стабільності, фінансової стійкості, динамічності під час роботи організації. В результаті такого підходу керівництво втрачає можливості, якими воно може скористатися. Закономірними стають і кризові явища. Методи і положення довгострокової і короткострокової фінансової політики є практично значущими і достатньо актуальними. Під час проведення і побудови фінансової політики використовуються певні методи - методи управлінського обліку, методи економічного аналізу, методи фінансового менеджменту.