2 Лікарі даного профілю

Терапевт або невролог

Мая. 3. Профіль І склад медико-соціальних експертних комісій (МСЕК).

У МСЕК з метою виявлення компенсаторно-адаптивних можливостей проходять огляд громадяни, які частково чи повністю втратили здоров'я внаслідок захворювання, травм, вроджених дефектів, що обмежують їх життє­діяльність, а також ті, що за чинним законодавством мають право на соціальну допомогу.

Направлення для огляду хворого у МСЕК видають лікарсько-консультативні комісії (ЛКК) відповідного лікувально-профілактичного закладу за формою, затвердженою МОЗ, після клінічних обстежень, що підтверджують стійкий чи незворотний характер захворювання, та в тому разі, коли хворий був звільнений від роботи протягом чотирьох місяців з дня настання тимчасової непрацездатності чи протягом п'яти місяців у зв'язку з одним і тим же захво­рюванням за останні дванадцять місяців. При туберкульозі та профзахворюванні ці терміни становлять 10-12 місяців.

МСЕК проводить огляд хворих за місцем проживання чи лікування при пред'явленні паспорта чи іншого документа, що посвідчує особу, лікарняного листка та відповідного направлення не пізніше семи днів. Якщо хворий за станом здоров'я не може з'явитися на МСЕК, огляд проводять удома чи в стаціонарі, де він перебуває на лікуванні.

При недоцільності продовження терміну тимчасової непрацездатності, лікарняний листок закривають датою огляду.

В разі визнання хворого інвалідом інвалідність встановлюють з дня надхо­дження до МСЕК документів.

МСЕК встановлює:

• ступінь обмеження життєдіяльності людини, стан працездатності, групу, причину та час настання інвалідності внаслідок загального чи професійного захворювання, трудового каліцтва;

• ступінь втрати працездатності ( у відсотках);

• причинний зв'язок інвалідності колишніх військовослужбовців з перебу­ванням на фронті чи з виконанням інших обов'язків військової служби;

• причинний зв'язок інвалідності з захворюванням чи каліцтвом, що виникли в дитинстві, уродженим дефектом;

• ступінь втрати здоров'я, групу, причину, зв'язок і час настання інвалідності громадян, які постраждали внаслідок політичних репресій;

• ступінь втрати здоров'я, групу, причину, зв'язок і час настання інвалідності громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;

• ступінь стійкої втрати працездатності для направлення хворих до будинків для престарілих та інвалідів;

• медичні показання та протипоказання на право одержання інвалідами автомобілів з ручним керуванням.

/ Основні завдання МСЕК - виявлення причин, встановлення груп інвалід­ності, надання трудових рекомендацій інвалідам. Подекуди після огляду хворого МСЕК може санкціонувати продовження листка непрацездатності для завер­шення лікування.

Основними причинами інвалідності в Україні є хвороби системи кровообігу (перше місце), злоякісні новоутворення (друге місце) та травми (третє місце). Як бачимо, вони повторюють структуру загальної смертності населення.

Розрізняють такі види інвалідності:

• загальне захворювання;

• професійне захворювання;

• трудове каліцтво;

• інвалідність з дитинства;

• в зв'язку з Чорнобильською катастрофою;

• у колишніх військовослужбовців;

• інвалідність до початку трудової діяльності.

Найчастішим видом інвалідності є інвалідність від загального захворю­вання, яка встановлюється за двох умов:

• якщо захворювання не було пов'язане з професійною діяльністю;

• якщо до інвалідності призвела побутова травма.

Причиною інвалідності внаслідок професійного захворювання є:

• захворювання, яке виникло під впливом несприятливих факторів, властивих даній професії, чи несприятливих умов праці;

• захворювання, перебіг якого ускладнився під впливом професійного фактора.

Віднесення захворювання до професійного проводиться відповідно до списку професійних захворювань, затвердженого МОЗ і Мінпраці.

Перелік установ і закладів, які мають право встановлювати остаточний діагноз профзахворювань, переглядається через кожні п'ять років і затверджу­ється МОЗ.

Інвалідність внаслідок трудового каліцтва встановлюється на підставі акта про нещасний випадок, складеного за місцем роботи чи рішенням суду про факт травмування на виробництві.

Інвалідність внаслідок трудового каліцтва може бути результатом травми, яку отримано:

• безпосередньо на робочому місці;

• поза місцем роботи при виконанні виробничого завдання чи під час відрядження при виконанні виробничого завдання;

• по дорозі на роботу чи з роботи;

• в разі виконання державних або громадських обов'язків;

• в разі виконання дій щодо рятування людського життя, охорони право­порядку.

Інвалідність з дитинства встановлюється підліткам до 16 років (учням до 18 років), якщо захворювання, що призвело до інвалідності, виникло дб цього віку та до початку роботи за наймом.

Причинний зв'язок інвалідності з хворобами, перенесеними в дитинстві, встановлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання чи перенесену травму до 16-річного віку (для тих, хто навчається - до 18-річного віку).

Найбільш частою причиною інвалідності з дитинства є природжені дефекти розвитку та травми.

Інвалідність до початку трудової діяльності встановлюється в тих випадках, коли захворювання чи травма, що призвели до інвалідності, виникли після 16 років (а в учнів - після 18 років), але до початку трудової діяльності.

Інвалідність у колишніх військовослужбовців встановлюється при наяв­ності її причинного зв'язку зі службою в армії у наступних випадках:

• під час військової служби;

• не пізніше трьох місяців після звільнення з військової служби;

• пізніше трьох місяців після демобілізації, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час військової служби.

Наказом МОЗ, Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та в справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 30.05.97 № 166/129 затверджено положення про систему експертизи із встановлення причинного зв'язку хвороб, інвалідності та смерті з дією іонізую­чого випромінення та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорно­бильській АЕС.

Передбачено створення спеціальних експертних комісій:.

• для дорослих - Центральна та регіональні міжвідомчі експертні комісії в містах Вінниці, Дніпропетровську, Донецьку, Києві, Львові, Харкові; обласні (міські) спеціалізовані медико-соціальні експертні комісії (облспецМСЕК) та обласні спеціалізовані лікарсько-консультативні комісії (облспецЛКК);

• для дітей - Центральна дитяча та дитячі обласні (міські) спеціалізовані лікарсько-консультативні комісії (дитячі облспецЛКК).

До складу вказаних вище комісій входять:

• експертно-консультативна група висококваліфікованих фахівців з різних медичних спеціальностей, які пройшли підготовку з радіаційної медицини;

• безпосередньо члени експертної комісії з досвідчених фахівців закладів Міністерства охорони здоров'я України, які пройшли підготовку з радіаційної медицини.

Склад експертів-консультантів і членів комісії затверджують МОЗ і Мініс­терство України з питань надзвичайних ситуацій та в справах захисту насе­лення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Протягом двох років склад членів експертних комісій повинен оновлюва­тись на ЗО %, а експертно-консультативна група має бути замінена.

Розгляд медичних справ експертними комісіями проводиться за особистим зверненням і направленням спеціалізованого лікувально-профілатичного закладу при наявності посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Експертиза медичних документів повинна здійснюватись після повного та всебічного медичного обстеження постраждалого, проведення необхідних досліджень, визначення клініко-функціонального діагнозу.

Експертні комісії керуються в своїй роботі затвердженим наказом МОЗ України від 17.05.97 № 150 переліком хвороб і відповідною інструкцією із застосування цього переліку хвороб, при яких може бути встановлений причин­ний зв'язок їх, а також інвалідності та смерті з дією іонізуючого випромінення та інших шкідливих чинників аварії на Чорнобильській АЕС.

Висновки експертних комісій про причини захворювань постраждалих є підставою для підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності та видів їх діяльності, для надання цим особам пільг, передбачених чинним законодавством.

Існують три групи інвалідності. Найважчою з них є перша - вона встановлюється особам з постійною чи тривалою втратою працездатності, які потребують постійного стороннього догляду, нагляду чи допомоги.

Друга група встановлюється особам, що також мають значні функціональні порушення та практично повну непрацездатність, але не потребують сторонньої допомоги, нагляду, тобто здатні обслуговувати себе самостійно.

Встановлення третьої групи інвалідності передбачає можливість продов­ження трудової діяльності. Вона стосується осіб з обмеженою працездатністю в таких випадках:

• при необхідності значного зниження обсягу виробничої діяльності;

• при значному зниженні кваліфікації чи втраті професії;

• при значному утрудненні у виконанні професійних обов'язків внаслідок анатомічних дефектів, що наведені в затвердженому МОЗ України переліку дефектів.

Кожна група інвалідності визначається на певний термін із зазначенням строку переосвідчення. Переосвідчення осіб працездатного віку може бути через 1-3 роки. Направлення на переосвідчення раніше визначеного терміну може бути лише у випадку необхідності перегляду групи внаслідок погіршення стану хворого.

Досить часто група інвалідності встановлюється без зазначення терміну переосвідчення тобто безстроково. Це буває в разі:

• пенсійного віку інваліда;

• наявності стійких незворотних морфологічних і функціональних порушень;

• неефективності реабілітаційних заходів;

• несприятливого клінічного та трудового прогнозу.

Реабілітація інвалідів передбачає медичну, соціальну, професійну реабілі­тацію, а також спеціальну реабілітаційну підготовку дітей.

Відповідно до індивідуальної програми реабілітації інваліда МСЕК розроб­ляє для кожного з них рекомендації за участю лікуючого лікаря.

МСЕК визначає сприятливі для кожного інваліда за станом здоров'я види трудової діяльності та умови праці для відновлення порушених функцій організму, перевіряє відповідність умов праці інвалідів своїм висновкам.

У разі незгоди громадянина з рішенням районної, міжрайонної, міської МСЕК він має право подати протягом місяця письмову заяву до Кримської республіканської, обласної, центральної міської МСЕК або до МСЕК, у якій він проходив огляд, чи до відповідного управління охорони здоров'я.

Комісія, що проводила огляд, або управління охорони здоров'я надсилають у триденний термін з дня одержання заяви всі наявні документи разом із заявою на розгляд Кримської республіканської, обласної, центральної міської МСЕК, які протягом місяця (з дня подання заяви) проводять повторний огляд хворого та приймають відповідне рішення.

Рішення МСЕК може бути оскаржене в судовому порядку.

Документація МСЕК:

• акт освідчення у МСЕК;

• книга протоколів засідань МСЕК;

• статистичний талон до акта освідчень у МСЕК;

• щорічний звіт обласної, центральної, міської МСЕК (ф. № 37 - здоров).

Основними показниками, що характеризують інвалідність, є:

• показник інвалідності (контингент інвалідів) - число всіх інвалідів на перше січня поточного року в розрахунку на 10000 населення;

• показник інвалідизації (первинної інвалідності) - число осіб, вперше визнаних інвалідами, на 10000 населення;

• структура інвалідності за причинами, групами. Основні показники роботи МСЕК:

• ефективність реабілітаційних заходів;

• розбіжність у рішеннях ЛКК і МСЕК;

• питома вага виїзних засідань МСЕК.

. Протягом останніх років у структурі інвалідності відбулись істотні зміни, а саме зросла частка інвалідів першої та зменшилась частка інвалідів третьої групи. Як і в минулі роки, найвищий рівень інвалідності спостерігається в осіб похилого віку.

Про основні тенденції показників інвалідності в Україні за останні 10 років йдеться в розділі 4.

Контрольні питання

639. Види медичної експертизи. Мета, заклади, відповідальні за проведення кожного виду.

640. Види та ступінь непрацездатності.

641. Система державного соціального страхування в Україні. Порядок і умови оплати по листках непрацездатності.

642. Завдання лікувально-профілактичних закладів з медико-соціальної експертизи пра­цездатності.

643. Послідовність дій лікаря при експертизі тимчасової непрацездатності. Види тимча­сової непрацездатності.

644. Правила видачі листків непрацездатності при захворюваннях.

645. Правила видачі листків непрацездатності при травмах і переведенні на іншу роботу.

646. Правила видачі листків непрацездатності по догляду за хворою дитиною та дорослим членом сім'ї.

647. Правила видачі листків непрацездатності при карантині та протезуванні.

648. Організація експертизи стійкої втрати працездатності. Медико-соціальна експертна комісія (МСЕК), її види, склад, функції.

649. Види та основні причини стійкої непрацездатності.

650. Документація та основні показники, що використовуються в роботі МСЕК.

Розділ 11. ОРГАНІЗАЦІЯ СТОМАТОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ НАСЕЛЕННЮ

Стоматологічна допомога є одним із наймасовіших видів медичного обслуго­вування населення. Звернення до лікарів-стоматологів займають друге місце після звернень до лікарів-терапевтів і становлять понад чверть загальних звер­нень хворих до всіх лікарів.

У цьому розділі розглядаються історія виникнення та розвитку стоматологіч­ної служби, основи та принципи організації різних її видів (амбулаторно-поліклінічної, швидкої, стаціонарної) окремим контингентам населення, завдання, структура та функції лікувально-профілактичних закладів, у яких надається стоматологічна допомога.

Наведені деякі методики вивчення та аналізу стоматологічної захворюва­ності у взаємозв'язку з чинниками, які впливають на її поширеність.

Аналізується діяльність стоматологічних закладів і підрозділів (поліклініки, відділення, кабінету), а також окремих лікарів-стоматологів, хірургів, ортопедів.

Представлені також деякі концепції подальшого розвитку стоматологічної допомоги в нових економічних умовах.

Виникнення та становлення стоматологічної допомоги в історії людства йшло паралельно з розвитком усієї медицини. Не заглядаючи в далеке минуле, можна зазначити, що на нашій землі вже в часи Київської Русі медицина була представлена так званими цілителями - народними лікарями. Серед них був навіть своєрідний розподіл за професіями: травники, зільники, костоправи, зубоволоки тощо.

В середні віки медичну допомогу надавали банщики, цирюльники, мандруючі лікарі. В Україні, наприклад, у Києві, Львові, Луцьку існували навіть великі цехи цирюльників, у яких майстри цирюльної справи вчили своїх учнів не тільки мистецтву "брадобрейства", але й відповідним методам лікування.

В ХУІІ-ХІХ століттях лікуванням зубів займалися в основному іноземні зубні лікарі-дантисти.

Для упорядкування та регламентації діяльності зубних лікарів Медичною Колегією навіть було видано спеціальний наказ, згідно з яким зубного лікаря слід було екзаменувати з анатомії щелепів, зубів і хвороб ясен, з усіх зубних хвороб, рівно як і з тих, що потребують операції. Зубний лікар повинен був зробити кілька зубних операцій, а також вміти робити та вставляти штучні зуби.

Наприкінці XIX сторіччя лікуванням зубних хвороб почали займатися зубні лікарі - випускники спеціальних шкіл зуболікувального мистецтва. Відкривались такі школи в університетських містах і утримувались за рахунок підприємців. В Україні вони були відкриті в Києві, Одесі. В 1898 році була

припинена підготовка дантистів на основі учнівства. Зубний лікар, на відміну від дантиста, отримував середню освіту та мав відповідний диплом. Державної системи підготовки зубних лікарів не існувало.

В роки Радянської влади існуючі зуболікарняні школи були націоналізовані, а також відкриті нові відповідні заклади для забезпечення зростаючої потреби населення в зубних лікарях. Підготовка зубних лікарів на їх базі існувала до 1976 року. Не дивлячись на досягнутий прогрес у підготовці зубних лікарів, було ясно, що такого рівня підготовки для них явно недостатньо, і що доціль­ніше було б їх готувати при медичних факультетах університетів.

За наказом Наркомату охорони здоров'я України від 10 серпня 1918 року, в Києві на базі 3-х націоналізованих приватних зуболікарняних шкіл при медичному університеті був створений одонтологічний факультет.

У 1927 році Наркоматом охорони здоров'я було видано директиву про зміцнення одонтологічних факультетів, а в 1930 році вони були переіменовані в стоматологічні.

Одночасно з появою й вдосконаленням форм і методів підготовки спеціаліс­тів, розробкою та впровадженням у практику ефективних методів і технологій вдосконалювалась також і організація стоматологічної допомоги.

Спочатку більш-менш організована зуболікарняна допомога надавалась у приватних, здебільшого дрібних зуболікувальних кабінетах.

У подальшому почали створюватись самостійні зубопротезні амбулаторії, в складі яких почали відкривати кабінети з терапевтичної та хірургічної стоматології.

З часом з'явились більш прогресивні форми - відділення ортопедичної стоматології із зуботехнічними лабораторіями.

Вдосконалення організаційних форм стоматологічної допомоги поступово призвело до створення закладів більш високого рівня - стоматологічних поліклінік.

Значні зміни в організації стоматологічної допомоги розпочались після прийняття постанови Ради Міністрів Союзу PCP (1961). У 60-70 роках значно покращилась підготовка стоматологів, активно створювались нові стоматоло­гічні поліклініки, збільшувались стоматологічні відділення поліклінік. медико-санітарних частин, зміцнювалась мережа зуботехнічних лабораторій, були відкриті нові стоматологічні факультети, інститути тощо.

На IV Всесоюзному з'їзді стоматологів (1962) було рекомендовано розви­вати насамперед самостійні багатопрофільні стоматологічні поліклініки для дорослих і дітей, що мали б стати лікувально-консультативними та організа­ційно-методичними центрами.

Амбулаторно-поліклінічна стоматологічна допомога є найбільш масовим різновидом медичної допомоги населенню. Із загальної кількості відвідувань на частку лікарів-стоматологів припадає 11,4 %.

На даний час в Україні добре відпрацьована й функціонує в міській та сільській місцевості широка мережа закладів стоматологічного профілю.

За останні роки зросла забезпеченість населення лікарями стоматологіч­ного профілю (табл. 1).

її характеристика на початок 1998 року така:

Самостійні поліклініки для дорослих	262
Самостійні поліклініки для дітей	34
Відділення та кабінети в лікувально-профілактичних закладах загального профілю	4637
Дитячі стоматологічні кабінети як самостійні, так і в складі дитячих і дорослих стоматологічних поліклінік і амбулаторно-поліклінічних закладів загального профілю	5141
Лікарняні профільні установи, які мають стоматологічні відділення	4477
На господарсько-розрахункових умовах: поліклінікизубопротезні відділення	21 885

Таблиця ї