Таблиця 1

Необхідний об'єм вибірки для деяких методів формування масиву

Повторний відбір	Безповторний відбір	Критерії формування груп
п= Д'X	і2 -82 ^	При визначенні середнього розміру ознаки
і2 -\У(1-\¥)п —	Г-\¥(1-\¥)^	При визначенні питомої ваги ознаки
Д;	П~^^ + 12-\¥(1-\¥)

Умовні позначення:

п - необхідна чисельність вибірки;

8 - середнє квадратичне відхилення (варіабельність ознаки); N - чисельність генеральної сукупності; і - критерій достовірності;

- оцінка частки; Л - гранична похибка.

Число спостережень при цьому відіграє важливу роль. Чим більше число спостережень, тим точніше відображається генеральна сукупність і менші розміри вірогідної похибки. Наведені методи дозволяють з достатнім ступенем вірогідності відібрати для вивчення необхідний об'єм спостережень.

Повторний чи безповторний відбір визначається можливістю багатократної чи однократної участі у формуванні вибіркових груп кожної з одиниць спосте­реження.

Таким чином, вибірковий метод при вірній його організації та проведенні -це найбільш досконалий вид несуцільного спостереження.

Методи обліку та збору медико-статистичної інформації

В статистичному дослідженні можуть бути використані різні методи:

• безпосередня реєстрація;

• документальний облік;

• викопіювання;

• опитування;

• анкетування.

При безпосередньому обліку фактів необхідні статистичні дані отримують шляхом особливого обліку одиниць сукупності - огляду, виміру, зважування та записуються на індивідуальні карти спостереження.

Документальний облік, як первинний, грунтується на систематичній реєстрації фактів, наприклад, у лікувально-профілактичних закладах. Такі дані з різних офіційних документів викопійовують в карту для вивчення.

Викопіювання даних в розроблений статистичний документ може бути застосовано, наприклад, для отримання інформації про склад осіб, що зверта­лись за медичною допомогою, про самі медичні заклади, їх діяльність, кадри та з інших питань відповідно до програми розробки.

Використання технічних засобів обліку медичної інформації та її централі­зація оптимізують механізми її подальшої обробки та аналізу.

Збір медико-статистичної інформації шляхом опитування проводять експе­диційним та кореспондентським методами, самореєстрацією.

При експедиційному методі дослідник опитує хворого і з його слів самостійно заповнює карту дослідження, що забезпечує контроль за правиль­ністю відповідей.

При самореєстраціїособа, яка обстежується, заповнює карту самостійно.

При кореспондентському методі дослідник розсилає карти для обстеження з відповідними вказівками до їх заповнення. Маючи заповнені карти (з відпові­дями на питання) респондент відсилає їх на адресу дослідника.

Анкетний метод використовується при неможливості посереднього спо­стереження за досліджуваним явищем. Анкети розсилають конкретним особам, проте їх відповіді бувають неповні, неточні. Недоліком цього методу є те, що правильність заповнювання анкет залежить від розуміння сформульованих питань. Тому анкетний метод використовується як допоміжний до інших, чи при відсутності більш надійних способів отримання даних. Часто він буває доцільним в соціологічних дослідженнях.

Вибір методів опитування визначається завданням та програмою спостере­ження. Найбільш надійним є експедиційний, але він потребує найбільших витрат. Спосіб самореєстрації менш витратний, тому його використовують при можливості заповнення карт особами, які підлягають обстеженню. Цей метод часто використовують при переписах. Кореспондентський спосіб потребує най­менших витрат, але не завжди отримані за його допомогою дані вірогідні. Він може бути використаний як допоміжний з огляду на його суб'єктивність, неточність.

Одночасно з розробкою методів збору матеріалу проводиться підготовка до групування та зведення даних.

Групуванням в статистиці називається розподіл одиниць сукупності на однорідні частини за суттєвими ознаками. Його завдання полягає в тому, щоб роз'єднати факти, які вивчаються, на окремі якісно однорідні частини, що є необхідною умовою для визначення узагальнюючих показників.

Планом статистичного дослідження повинно бути передбачено, на які групи потрібно розділити явище. Сенс такого розподілу сукупності на якісно однорідні групи полягає у необхідності показати їх особливості, зв'язок з іншими, взаємну залежність. Так, при вивченні захворюваності за нозологічними формами, хворі в цих групах якісно неоднорідні: діти, молодь, особи похилого віку, тому кожну групу захворювань необхідно поділити ще на якісно однорід­ніші - за статтю, віком та інші.

Принцип групування статистичного матеріалу повинен визначати лікар, який добре знає його методологічний базис. Ознаки одиниць сукупності, які лежать в основі групування, називаються згрупованими. Вони бувають варіа­ційними (кількісними) і мають кількісне визначення. Варіаційне групування проводиться за числовими значеннями ознак (групування хворих за віком, тер­міном захворювання, перебування на ліжку, дітей за масою тіла, зростом тощо).

Якісно визначені ознаки називаються атрибутивними: розподіл хворих за групами захворювань, населення за статтю, фахом тощо.

При групуваінні за атрибутивними ознаками, які не мають кількісного вираження, число груп обумовлено самою ознакою (стать, фах, захворювання).

При проведенні статистичного групування можна якісно однорідну групу (чоло­віки) розділити на вікові групи (за варіаційною ознакою) - це буде комбінаційне групування.

Вибір групових ознак базується на трьох основних правилах: в основу групування необхідно покласти найбільш суттєві ознаки, які відповідають завданням дослідження; при виборі групових ознак потрібно виходити з конк­ретних умов, в яких реалізується дане явище; при вивченні явища, на яке впливає декілька різних факторів, групування необхідно проводити не за однією, а декількома ознаками (комбінаційно).

Групування являє собою основу зведення статистичного матеріалу і за умови дотримання всіх правил дозволяє зробити вірні висновки та визначити певні закономірності, що притаманні для піддослідної сукупності.

Групування необхідно відрізняти від класифікації, в основу якої покладено розподіл явищ і об'єктів на певні групи, класи на основі їх типовості та різниці. Основою класифікації є якісна ознака. Класифікації стандартні та незмінні протягом тривалого періоду часу, визначаються та коригуються орга­нами державної і міжнародної статистики. Класифікації єдині для будь-якого дослідження і часто являються основою групувань.

На першому етапі розробляються програми статистичного спостереження, розробки та зведення статистичного матеріалу, аналізу даних.

Програма спостереження - це перелік зафіксованих в обліковому доку­менті ознак, які характеризують кожну одиницю спостереження. Вона повинна відповідати таким вимогам: мати у складі перелік тільки суттєвих ознак, які відображають досліджуване явище, його тип, риси та властивості; точність формулювання та логічний порядок.

Питання про ознаки, які будуть вивчатися, вирішується після визначення одиниці з урахуванням завдань дослідження. Так, при вивченні захворюваності, програмними ознаками можуть бути стать, вік, шкідливі звички, дата звертання за медичною допомогою, стаж роботи, її місце та інші.

Важливе значення має формулювання програмних питань, їх чіткість та однозначність трактувань. Вони можуть бути представлені у вигляді закритих питань - альтернативних (так, ні), або з вибором варіантів трьох і більше відповідей. На відкриті питання ("Вкажіть Ваші зауваження щодо роботи відділення:") респондент може дати будь-яку відповідь.

Для забезпечення одноманітності даних, що реєструються щодо кожної одиниці спостереження, програма спостереження оформляється у вигляді облікового документа. При проведенні статистичного дослідження джерелами інформації можуть бути офіційні звітно-облікові чи спеціально розроблені облікові документи.

Якщо програма дослідження не виходить за межі існуючих офіційних звітно-облікових документів (статистичний талон для реєстрації заключного діаг­нозу, лікарське свідоцтво про смерть, талон амбулаторного пацієнта та інше), то після розробки для складання звіту лікувально-профілактичного закладу їх можна використовувати для прикладних статистичних досліджень.

Якщо програма дослідження потребує отримання матеріалів, які відсутні в офіційних облікових документах, розробляється спеціальний обліковий документ. Він може мати форму бланка, анкети, карти чи бути записаний в комп'ютерній базі даних. На карту чи в комп'ютерну базу вносять ознаки, які реєструються на кожну одиницю спостереження: дані одного новонародже­ного чи померлого, одного хворого та ін. В списочних документах (журнал, відомість, облікова книга) наводяться дані двох і більше одиниць спостереження, які розташовані в окремих його рядках. Індивідуальні облікові документи можуть мати більше питань, ніж списочні. Тому при карточній чи комп'ютерній формах накопичення матеріалу зведення його полегшується, а розробка може проводитися за більш глибокою програмою.

Програма розробки (зведення) - складання макетів таблиць.

Зведення може бути централізованим - всі первинні матеріали поступають на обробку в один аналітичний центр, децентралізованим - обробка здійсню­ється на місцях.

Зведення проводиться у вигляді статистичних таблиць, які заповнюються за даними зведених статистичних матеріалів. Передумовою статистичного зве­дення повинен бути контроль отриманих статистичних даних.

Статистичні таблиці - це форма систематизованого, раціонального та наочного подання цифрового матеріалу, який характеризує явище та процеси, що вивчаються.

Таблиця має загальну назву, яка повинна знаходитись у її верхній частині. В ній коротко визначають її суть, час та місце отримання даних. Статистична таблиця повинна також мати дані про числовий вимір вивченого явища (%, %о, абс. числа) та підраховані підсумки досліджених ознак.

У статистичній таблиці є підмет та присудок. Підметом називають об'єкт вивчення. Це можуть бути одиниці статистичної сукупності, чи їх групи (діагнози, види захворювань населення за віковими групами та інші). Присуд­ком статистичної таблиці може бути перелік кількісних показників, якими характеризується об'єкт вивчення, тобто підмет таблиці. Найменування оди­ниць чи груп (підмета) подають зліва таблиці, а найменування присудка у заголовках граф. У верхній частині над заголовком таблиці подається їх нуме­рація (таблиця 1,2,3,...).

Статистичний підмет поділяється горизонтальними лініями на рядки, статистичний присудок - вертикальними лініями на графи. Пересічення горизонтальних та вертикальних ліній формує клітини, де записуються цифрові дані. Горизонтальні ряди та вертикальні стовпчики чисел і їх підсумок повинен мати одне і те ж число у клітині по рядках підсумків. Графи та рядки теж повинні мати чітку назву. У назві таблиці, рядків та граф потрібно вказати одиницю виміру.

Макети таблиць можуть бути розробними, коли наведено дані окремо за кожною ознакою. Потім на їх основі складаються аналітичні таблиці, в яких представлені дані за групами ознак в цілому.

Виділяють наступні види статистичних таблиць: прості, групові, ком­бінаційні.

Проста таблиця - числовий розподіл даних за однією ознакою.

В такій таблиці немає групувань, вона не характеризує зв'язок між ознаками. Прості таблиці дають мало інформації, хоча наочні та прості для аналізу. Прикладом простої таблиці може бути табл. 2.

Таблиця 2