- •Соціальна медицина та організація охорони здоров'я
- •Авторський колектив:
- •Рецензенти:
- •3.1. Предмет та зміст медичної статистики
- •Організація медичної статистики в Україні, її правове забезпечення.
- •3.2. Організація та проведення статистичного дослідження
- •Необхідний об'єм вибірки для деяких методів формування масиву
- •Розподіл хворих за частотою пульсу після прийому препарату
- •Розподіл хворих, що звернулися до поліклініки, за віком та статтю
- •Розподіл випадків звертання в поліклініку за віком та статтю в зв'язку з нозологічними формами патології
- •3.3. Відносні величини
- •3.4. Графічні зображення статистичних даних
- •3.5, Середні величини
- •Розподіл хлопчиків 7 років за зростом
- •Терміни лікування хворих з пневмонією в стаціонарі
- •3.6. Оцінка вірогідності результатів дослідження
- •Результати лікування хворих за окремими методиками
- •Розрахунок величини відхилення
- •Квадрат відхилення теоретичних даних від фактичних та середній квадрат відхилення
- •3.7. Непараметричні критерії оцінки вірогідності результатів дослідження
- •Динаміка швидкості осідання еритроцитів (шое)
- •Рівень артеріального тиску у хворих на гіпертонічну хворобу до та після лікування (мм. Рт. Ст.).
- •3.8. Динамічні ряди
- •Динаміка перинатальної смертності (на 1000 народжених)
- •Динаміка смертності немовлят в Україні (%о)
- •3.9. Метод стандартизації
- •Частота ускладнень при опіках в стаціонарах а і б (і етап)
- •Розрахунок за прямим методом стандартизації (III та IV етапи)
- •3.10. Кореляційно-регресійний аналіз
- •Кореляційна залежність за направленістю, силою та формою зв'язку
- •Взаємозв'язок між рівнем перинатального ризику у вагітних та частотою післяпологових ускладнень
- •3.11. Основи оцінки факторів ризику та прогнозування патологічних процесів
- •Діагностична (прогностична) таблиця тяжких загрозливих станів у дітей при респіраторних гострих вірусних інфекціях та грипі
- •4.1. Чинники, що обумовлюють здоров'я населення. Методи вивчення. Закономірності основних показників здоров'я
- •Здоров'я індивіда;
- •Здоров'я населення:
- •3. Фізичного розвитку
- •5. Донозологічного стану
- •4.2. Медико-соціальні проблеми демографічних процесів. Демографічна ситуація в Україні та сучасному світі
- •Динаміка основних демографічних показників в Україні (1950-1999 рр.)
- •Населення України (%о).
- •В Україні (1999, %о).
- •В областях України (1997).
- •4.3. Методика вивчення захворюваності (загальної, з тимчасовою втратою працездатності)
- •Міжнародна класифікація хвороб Десятого перегляду (мкх-10)
- •Захворюваності
- •4.4. Загальні тенденції захворюваності населення
- •Основні показники, що характеризують інвалідність
- •4,6. Фізичний розвиток
- •5.1. Хвороби системи кровообігу
- •Соціально-економічні наслідки злоякісних новоутворень визначаються за втратами
- •Зниження
- •Фізичні та психічні страждання,
- •Зниження доходу, розпад сім'ї, сирітство, удівство
- •Смертність населення України від новоутворень з 1990 по 1997 рік (на 100 тисяч населення)
- •5.3. Травми
- •Смертність від нещасних випадків, вбивств, самогубств та інших зовнішніх дій. 1997 рік (на 100 тисяч чоловік) (мінімальні та максимальні рівні)
- •5.4. Психічні розлади
- •Смертність від психічних розладів в Україні (на 100 тис. Населення)
- •5.5. Наркоманії
- •5.6. Інфекційні та паразитарні хвороби
- •Смертність населення України від інфекційних і паразитарних хвороб у 1990-1997 рр. (на 100 тис. Населення)
- •Смертність чоловічого та жіночого населення України від інфекційних і паразитарних хвороб у 1997 році (на 100 тис. Населення)
- •(На 100 тисяч населення).
- •У 1988-1996 роках
- •Показники, що характеризують розповсюдження віл/сніДу в Україні
- •Особи з професійними факторами ризику
- •Розділ 6. Основи організації лікувально-профілактичної допомоги
- •6.1. Основи організації лікувально-профілактичного забезпечення дорослого населення
- •Лікувально-профілактична допомога
- •1.2. Лікувально-профілактичні заклади особливого типу
- •1.3. Диспансери
- •1.4. Амбулаторно-поліклінічні заклади
- •1.5. Заклади переливання крові, швидкої та екстреної медичної допомоги
- •1.6. Санаторно-курортні заклади
- •2. Санітарно-профілактичні заклади 2,1. Санітарно-епідеміологічні заклади
- •2.2. Заклади санітарної просвіти
- •3. Фармацевтичні (аптечні) заклади
- •4. Інші заклади
- •5. Заклади медико-соціального захисту
- •Забезпеченість населення України ліжками різних профілів у 1990-1999 рр. (на 10 тисяч населення)
- •1990-1999 Рр. (на 10 тис. Жителів).
- •1. Керівники лікувальних і санітарно-профілактичних закладів та їх заступники
- •II. Керівники структурних підрозділів
- •III. Лікарі-спеціалісти
- •6.2. Організація амбулаторно-поліклінічної допомоги міському населенню
- •6.3, Організація стаціонарної допомоги міському населенню
- •6.4. Організація первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини
- •Характеристика відвідувань сімейних лікарів у сша
- •6.5. Організація лікувально-профілактичної допомоги сільському населенню
- •IV етап
- •III етап
- •II етап
- •6.6. Організація лікувально-профілактичної допомоги працюючим на промислових підприємствах
- •6.7. Організація медичного забезпечення потерпілих від аварії на Чорнобильській аес
- •Кількість осіб, які мають статус постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи та мешкають в зонах радіоактивного забруднення (станом на 1.01.1998 р.)
- •Види та розподіл обсягів надання пільг постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до встановлених чотирьох категорій *
- •На 10 тисяч населення.
- •Захворюваність окремих груп первинного обліку потерпілих дорослих і підлітків на окремі захворювання (на 10 тисяч)
- •6.8. Організація швидкої медичної допомоги
- •| I Можливі заклади
- •6.9. Організація медичної допомоги населенню літнього віку
- •Прогноз чисельності населення віком понад 65 років в Україні
- •7.1.0Снови медичного страхування
- •7.2. Економічна сутність страхової медицини
- •7.3. Страхова медицина в економічно розвинених країнах світу
- •7.4. Історичні аспекти розвитку медичного страхування в Україні
- •8.1. Медико-соціальні аспекти охорони здоров'я матері та дитини
- •Представництво жінок у різних галузях економіки */
- •8.2. Організація акушерсько-гінекологічної допомоги
- •8.3. Організація медичної допомоги дітям
- •Госпіталізація в разі потреби хворих дітей до інфекційної лікарні
- •Кабінет невідкладної допомоги Рентгенівське відділення (кабінет)
- •Штатні нормативи лікарів дитячих поліклінік
- •Кабінет невідкладної допомоги
- •Денний гельмінтологічний напівстаціонар
- •9.1. Облік і звітність, показники діяльності, їх оцінка
- •9.2. Методика оцінки якості медичної допомоги
- •Дані про роботу поліклініки (за даними талона амбулаторного пацієнта)
- •Непрацездатності.
- •2 Лікарі даного профілю
- •Забезпеченість населення України лікарями-стоматологами (зубними лікарями)
- •Рівнем захворюваності)
- •11.1. Організація стоматологічної допомоги міському населенню
- •Міська стомат. Поліклініка
- •Категорії самостійних стоматологічних поліклінік і штатні нормативи лікарського персоналу (орієнтовний розподіл по відділеннях і кабінетах)
- •11.2. Організація стоматологічної допомоги сільському населенню
- •Обласний відділ охорони здоров'я
- •Кількість осіб, яким було проведено протезування зубів (на 100 осіб дорослого населення)
- •11.3. Організація стоматологічної допомоги вагітним жінкам і дітям
- •11.4. Методи вивчення стоматологічної захворюваності
- •Європейські цілі стоматологічного здоров'я до 2015 року (вооз euro, проект oratel, 1994)
- •11.5. Аналіз діяльності стоматологічної служби
- •Умовні одиниці обліку працеємкості роботи (уоп) лікарів-стоматологів і зубних лікарів (надано вибірково)*
- •3. Співвідношення фасеток до литих зубів у мостоподібних протезах:
- •5. Кількість протезів, виготовлених зубним техніком за звітний період:
- •11.6. Стан стоматологічної допомоги населенню України та концепції її подальшого розвитку
- •Деякі показники діяльності стоматологічної служби України протягом 1993-1997років *
- •13.1. Управління системою охорони здоров'я
- •13.2. Управління медичною справою (медико-санітарною допомогою, охороною здоров'я) вУкраїні (друга половина хуіі-кінець XX ст.)
- •13.4. Комплексний підхід щодо удосконалення управління
- •13.5. Теорія управлінських систем
- •13.6, Загальна характеристика процесу управління
- •13.7. Функції управління
- •13.8.Технолого-функціональні фази процесу управління
- •14,2. Планування в системі охорони здоров'я України
- •14.3. Ринок медичних послуг
- •14.4. Особливості ринку медичних послуг
- •14.5. Ціноутворення медичних послуг
- •Поліпшення здоров'я найбільш вразливих груп населення (діти, інваліди, люди похилого віку)
- •Груп захворювань (серцево-судинних, онкологічних, інфекційних тощо)
- •6.1. Основи організації лікувально-профілактичногозабезпечення дорослого населення
- •6.2. Організація амбулаторно-поліклінічної допомогиміському населенню
- •6.4. Організація первинної медико-санітарної допомогина засадах сімейної медицини
- •Підручник
- •Здоров'я
5.5. Наркоманії
Наркоманії - "ейфорікоманії" - це неконтрольований потяг до речовин, що впливають на центральну нервову систему, викликаючи стан штучного психологічного та фізичного благополуччя, аналгезії, сп'яніння аж до наркотичного сну.
Наркоманія - "біла смерть" - вже давно оцінена ООН як глобальне явище. Сьогодні воно охопило майже 100 млн. людей. Перше місце за розповсю-дженістю займає США, де майже половина населення старшого 12 років хоча б раз спробувала наркотики. Географічний розподіл вживання наркотичних речовин в Європі різноманітний: в об'єднаному Королівстві, Ірландії, Італії, Чехії і Данії - продукти з коноплі; ЛСД та екстазі, амфетамін в об'єднаному Королівстві; синтетичні засоби - в Ірландії, регіонах Західної частини Тихого океану; опіум, канабіс, кхат - в країнах Близького Сходу.
В країнах Центральної Америки поширене зловживання летючими розчинниками, в Південно-Східній Азії вживають комбінації кількох наркотиків.
Глобальна загроза наркоманії призвела до створення міжнародних інституцій, які отримують інформацію з більшості країн світу та розробляють заходи боротьби з наркотиками. Ще в 1971 році був організований цільовий фонд ООН для боротьби з наркотиками. В рамках ООН функціонують міжнародні Комісії з наркотичних препаратів і міжнародна Рада контролю над наркотичними речовинами. Всі ці інституції в співробітництві з ВООЗ регулярно проводять міжнародні конференції, приймають відповідні міжнародні конвенції.
За даними МВС України, міжнародна наркомафія зараз активно вивчає можливість використання території держави як самостійного ринку та шляху збуту наркотичних засобів і бази для їх подальшого транспортування в Європу. Вже зараз активно працюють "афганський" та "балканський" маршрути. Щоб запобігти цьому, з 1993 р. в структурі МВС були створені самостійні підрозділи для боротьби з незаконним обігом наркотичних речовин, при Кабінеті Міністрів -Національна координаційна рада. Але, як свідчить світовий досвід, політика заборони наркотиків не досягає мети - тотального звільнення суспільства від них.
Проблема наркомати та токсикоманій багатогранна і пов'язана з стражданнями та трагічною загибеллю людини. Наслідки її різноманітні (мал. 10):
Наслідки наркоманій для суспільства
Мал. 10. Наслідки наркоманій для суспільства.
1 |
г |
|
|
|
Г 1 |
г | |||||
Медичні |
Соціальні |
Демографічні |
Економічні | ||||||||
|
г |
і |
f |
|
Т У |
г | |||||
Підвищення захворюваності на ХСК, на СНІД та хвороби, що передаються статевим шляхом, психічні розлади, травматизм тощо; підвищення інвалі-дизації: підвищення потреби в спеціальній медичній допомозі; підвищення навантаження на систему охорони здоров'я |
|
Зменшення кількості працездатного населення,зростання злочинності, підвищеннянестабільності |
|
Підвищення смертності, падіння народжуваності,підвищення смертності немовлят,скорочення СТОЖ |
Економічні збитки на виробництві, витрати на утримання інвалідів, витрати на організацію спеціалізованої медичної допомоги наркохворим | ||||||
|
|
втрати сотень і тисяч доль, нерозпізнаних і нерозкритих талантів;
вбивства, пограбування, крадіжки заради отримання грошей на наркотики;
соціальна деградація та зубожіння вживачів наркотиків і колосальні прибутки наркоділків - нерівноцінний перерозподіл коштів у суспільстві і поглиблення прірви між бідними та багатими;
підвищення соціальної напруги, нестабільності та розширення криміногенного середовища.
Демографічні наслідки:
• висока смертність;
• народження вже перинатально наркозалежних дітей, від матерів, які вживали наркотики.
Медичні:
погіршення стану здоров'я населення;
розповсюдження небезпечних хвороб - СНІД, гепатит;
збільшення рівня психічної патології;
• підвищення потреби в спеціалізованій стаціонарній медичній допомозі. Економічні:
• втрати суспільства, пов'язані зі зменшенням кількості працездатного та репродуктивного населення за рахунок наркоманів;
витрати на утримання інвалідів;
витрати на організацію спеціалізованої медичної допомоги.
Наркотики спрямовані проти майбутнього, бо переважна кількість людей стає наркоманами в молодому, навіть у підлітковому віці. Молодь знаходиться під загрозою наркотизації ще й завдяки психофізіологічним особливостям -ризикова поведінка і бажання перевірити існуючі норми та заборони суспільства, спроба "перестрибнути" в дорослий світ тощо. Наркомани живуть недовго -до 35 років, бо виснаження організму призводить до ураження основних систем (серцево-судинної, дихальної). Серед них найбільша кількість травм і самогубств. Протягом останнього десятиліття наркоманів частіше уражує ВІЛ-інфекція, вони швидко помирають від СНІДу.
Наркоманія стосується всіх сторін життя людини. Страждає психіка -розвивається емоційна нестабільність, "тупість", апатія, депресія, дратівливість; знижуються інтелектуальні здібності (пам'ять, увага, логічне мислення), звужується коло інтересів, відчуття обов'язку, настає моральна деградація, відбуваються зміни фізичного стану - ураження печінки, серцево-судинної системи, прогресуюче виснаження, кахексія, маразм.
Формується наркотична залежність поступово, спочатку психічна, а потім фізична. Явище патологічного звикання до наркотику супроводжується синдромом абстиненції, тобто спробою організму компенсувати нестачу наркотичної речовини. Він може призвести до смерті наркомана. Механізми звикання, толерантності та абстиненції різноманітні, пов'язані з адаптацією організму до токсичного агента, яка врешті виснажує всі системи та призводить до патології.
Основними чинниками, що сприяють поширеності наркоманії в усьому світі є соціальні, біологічні та психологічні.
До соціальних відносять кризові періоди розвитку країн - дестабілізація суспільства, періоди стагнації, "занепаду ідеалів".
Основними біологічними чинниками є вік і стать. Найризикованішим є вік 13-19 років. Серед чоловіків наркоманія зустрічається частіше, ніж у жінок (3:1). Останнім часом вона швидкими темпами розповсюджується серед жіночого населення.
Групи чинників, що сприяють виникненню наркоманій:
соціальні;
медико-біологічні;
психофізіологічні.
Соціальні чинники - спосіб життя, порушення взаємодії особистості та навколишнього середовища, зубожіння, непевність у майбутньому, низький освітній та культурний рівень, неповна чи конфліктна сім'я, безробіття та інші, що призводять до "соціальної дезадаптації".
Медико-біологічні чинники обумовлені особливостями обміну речовин, зокрема швидкістю та якістю дезінтоксикацій цих процесів, вадами в роботі печінки, нирок, систем кровообігу та дихальної.
Психофізіологічні чинники впливають на швидкість виникнення наркотичної залежності. Насамперед у споживача наркотику формується психологічна залежність (ще до фізичної), яка не піддається медикаментозному лікуванню. Вона ж є і останнім симптомом на шляху до одужання.
Експерти ВООЗ виділили 4 психологічні типи особистості, схильних до наркоманійної залежності:
• інфантильні, що легко підкоряються чужій волі;
з вразливою психікою, невпевнені в собі, сором'язливі, які вважають себе неповноцінними, з підвищеною втомлюваністю;
емоційно нестабільні, схильні до депресій, плаксиві, з потягом до негайного задоволення;
дратівливі, запальні, не здатні втримати гнів, схильні до ризику і гострих відчуттів.
Звіти комісії ООН з наркотичних засобів свідчать, що зловживання ними менше поширене в країнах Східної Європи. За офіційними даними, розповсюдже-ність наркоманій незначна (близько 0,5-1 %). Рівень ураження населення України приблизно 0,1 %. Наркотизація зачепила всі її регіони. Загалом на обліку з приводу вживання наркотичних засобів в 1997 році перебувало близько 64 тис. осіб (54,5 тис. - наркомани, а 9,1 тис. - епізодичне вживання), але в 1999 році на обліку було більше 68 тис. наркоманів, а захворюваність становила 20,8 ра 100 тис. населення. За оцінками МВС України, реальна кількість наркоманів у 10-12 разів більша від офіційно зареєстрованої. Найбільш уражені Дніпропетровська, Донецька, Запорізька області, регіон Чорноморського басейну (Одеська, Миколаївська, Херсонська області, АР Крим), великі промислові центри (Київ, Львів, Харків, Кривій Ріг). В Україні вживають різні наркотики:
кустарні вироби з макової соломки;
кустарні препарати з коноплі;
• ліки: медпрепарати, а також кустарно-вироблені наркозасоби з них. Швидкий розвиток "наркосервісу" дає змогу прогнозувати невпинне зменшення вживання кустарних виробів.
Останнім часом наростає використання героїну, кокаїну, екстазі та інших "важких" наркотиків.
Поширюється ін'єкційна наркоманія та наркоманія з використанням синтетичних препаратів останнього покоління, особливо в місцях скопичення молоді (школи, дискотеки, спортклуби).
Одним з небезпечних видів наркоманії є токсикоманія, пов'язана з вживанням речовин, що є у вільному продажу і не віднесені до наркотичних. Часто токсикоманами стають алкоголіки, особи похилого віку, підлітки, починаючи вдихати пари хімічних речовин, препарати побутової хімії і закінчуючи алкоголем у поєднанні з транквілізаторами. Захворюваність та поширеність токсикоманій швидко зростають.
Щодо особливостей розповсюдження токсикоманії в Україні, слід зазначити зміну соціального статусу типового токсикомана. Якщо 10 років тому вона була поширеною серед найбідніших прошарків населення, переважно чоловіків, то сьогодні до них долучилися підлітки із сімей з високим рівнем забезпеченості.
Поширеність наркологічних захворювань серед підлітків 15-17 років (1993-97 рр.) вивчалась у проекті ЕБРАО. В Україні в 1993-95 рр. вона становила 2,6-4,2 випадки на 10 тис. підлітків; в 1997 р., відповідно - 2,9.
Максимальні показники були зареєстровані в Дніпропетровській, Запорізькій, Одеській областях (4,3; 5,5; 10,4 на 10 тис. підлітків відповідно).
Сьогодні злочинним світом сформована та діє система прилучення молоді до наркотиків. На початковому етапі приймають "легкі" та доступні стимулятори на дискотеках, які створюють ілюзію "безпеки" - під дією "фентезі" підліток почуває себе дужим, витривалим, веселим і може без втоми протанцювати ніч і більше. Розвиток звикання до дії наркотичної речовини штовхає на пошук інших препаратів. На другому етапі приймають більш важкі препарати, що пролонгують час дії хімічних речовин. Дози та частота вживання наростають. Відмовитись від них вже майже неможливо. Настає третій етап - вживання опіатів, які швидко викликають біологічну залежність. Життя без наркотику стає фізично неможливим.
Максимальні рівні ураженості наркоманією реєструють в Дніпропетровській, Донецькій, Миколаївській, Одеській областях; токсикоманією - в Миколаївській, місті Києві, Автономній республіці Крим (0,4; 0,4 та 0,3 на 10 тисяч). У Волинській, Рівненській, Харківській та Тернопільській областях контингенти хворих на токсикоманії мінімальні.
Захворюваність на наркологічні розлади в Україні загалом має рівень 2,07 на 10 тис, а на токсикоманії - 0,03 на 10 тис. населення. Максимальні рівні реєструють у Дніпропетровській, Донецькій, Одеській областях (відповідно 4,77; 2,98; 3,94 на 10 тис. населення). Захворюваність на токсикоманії максимальна в Донецькій області (0,09 на 10 тис).
Як видно з викладеного вище, протягом останніх років в Україні склалася загрозлива ситуація щодо поширення наркоманії.
Подальший прогноз є несприятливим. Особливе занепокоєння викликає зростання кількості споживачів серед підлітків і молоді, поглиблення криміналі-зації, незадовільна ефективність медичної допомоги, вкрай обмежене використання сучасних методів їх психосоціальної реабілітації та адаптації.
З числа виявлених і поставлених на облік лікується не більше 25 %. Основною ланкою лікувально-профілактичної допомоги є наркологічний диспансер. Це організаційно-методичний центр з надання соціальної та медичної допомоги хворим на алкоголізм, наркоманію, токсикоманію.
Враховуючи необхідність максимального наближення наркологічної допомоги населенню, диспансер може розгортати частину своїх структурних підрозділів (кабінети, пункти, відділення) в психіатричній мережі та в інших медичних закладах різних рівнів надання лікувально-профілактичної допомоги. Можливо, що для наркологічної допомоги найбільш доцільним є розширення структури диспансеру за рахунок спеціалістів, що допомагають хворому в детоксикації (нарколог, психіатр), подоланні наркотичної психічної залежності, та у видужанні (психологи, психотерапевти, соціальні працівники). Удосконалення лікування пов'язане з застосуванням немедикоментозної терапії - гіпербаричної оксигенації, ентеросорбції, краніоцеребральної гіпотермії, магніторезонансної терапії, розробленої та впроваджуваної Українським науково-дослідним інститутом соціальної та судової психіатрії. Особливо ефективним є застосування цих методів при лікуванні хворих на опійну наркоманію.
Діяльність нових об'єднань "Анонімних наркоманів" теж дуже доцільна. Безцінним є досвід хворих, які вилікувались від згубної пристрасті.
Найбільш ефективними методами боротьби є не заборонні, обмежувальні, а тривалі загальнодержавні та громадські заходи щодо формування здорового способу життя, спрямовані в першу чергу на дітей, підлітків і молодь.
Для наукового розв'язання цієї проблеми вченими Інституту педіатрії, акушерства та гінекології Академії медичних наук України разом з Академією педагогічних наук України, Національною академією внутрішніх справ, Київським гуманітарним інститутом розроблено та затверджено міжгалузеву науково-методичну програму превентивного виховання неповнолітніх. До її виконання залучені Республіканський центр медичної генетики, Український центр соціальних служб для молоді, лабораторія превентивного виховання Інституту проблем виховання, Інститут змісту та методів навчання Міністерства освіти України та різні вищі медичні навчальні заклади - Тернопільська медична академія, Івано-Франківський, Луганський медичні університети, Запорізький університет.
За допомогою спеціальних медико-соціальних і генетичних методик виявляються діти та підлітки груп ризику, ведеться просвітницька робота серед школярів старших класів.
Успіхи в боротьбі з наркоманією можливі. Як свідчать фахівці, гостроту проблеми можна значно зменшити при об'єднанні зусиль всіх державних і громадських структур особливо в створенні освітніх програм для різних прошарків населення, в т. ч. з максимальним ризиком зловживання наркотичними засобами (підлітків, учнів ПТУ, студентів).
В Україні розроблено Національну програму профілактики наркоманії та захворювання на СНІД на 1998-2000 роки. Вона включає кілька розділів: медичний, соціальний, психологічний, юридичний. Такий комплексний підхід до проблеми є найбільш ефективним.
Програма передбачає заходи профілактики зловживання наркотиками:
запровадження в систему дошкільного та шкільного валеологічного виховання методик антинаркоманійного навчання, створення системи психологічних і педагогічних впливів на особистість дитини з метою оволодіння навичками протистояння негативному впливу навколишнього середовища;
організація постійного спостереження за динамікою немедичного вживання наркотиків, здійснення аналізу цього явища та коректив відповідних профілактичних заходів;
розробка сучасних профілактичних програм для різних соціальних груп населення;
• підготовка фахівців з реалізації профілактичних програм;
• співпраця з міжнародними організаціями з профілактики наркоманії з метою інтеграції кращих зразків світового досвіду в національну практику.
Вона закладе підвалини для зменшення рівня незаконного попиту на наркотики.
Науково-методичний центр Київської міської наркологічної лікарні. "Соціо-терапія" за сприяння Програми ООН-СНІД у 1998 році розпочала пошук ефективних шляхів впровадження стратегії замісної терапії в Україні на основі досвіду впровадження аналогічних програм у Литві та Польщі. Замісна терапія передбачає використання речовин (методон тощо) - замінників більш важких наркотиків.
Замісна терапія - це один із компонентів стратегії зменшення шкоди від наркотиків для суспільства та наркоманів (профілактика СНІДу, злочинності, повернення ін'єкційних наркоманів у соціум, зменшення їх контактів із чорним ринком).
Алкоголізм. Перше місце в проблемі наркотизації людства сьогодні займає алкоголізація.
Алкоголізм - це захворювання, що характеризується алкогольною нар-команійною залежністю, при якій наростають специфічні зміни поведінки, соматичні, нервово-психічні зміни та з'являються соціальні конфлікти.
Коли мова йде про алкоголізм, використовують два показники:
виробництво алкогольної продукції;
вживання як опосередкований показник виробництва.
Вживання алкоголю було поширеним у більшості країн світу протягом багатьох століть.
Згідно даних ВООЗ, алкоголь у надмірних кількостях вживають мешканці західного та центрального регіонів Європи, перш за все в таких країнах як Італія, Франція, Іспанія, Португалія. Ці ж країни займають перші місця в світі з виробництва вина. Тут на кожного пересічного мешканця протягом року випивається від 10 до 20 літрів чистого алкоголю. Є значна різниця в структурі напоїв, що вживають: у Франції 96% серед напоїв - вина, а в Україні частка міцних напоїв становить близько половини. Але в цих даних не враховані кустарні вироби (самогон тощо), які мають широке розповсюдження.
Коливання рівнів вживання алкогольних напоїв у окремих країнах пояснюється відмінностями в звичках, неоднаковою потужністю алкогольного виробництва, різною силою антиалкогольного руху, неоднаковою глибиною економічної кризи, відмінностями в законодавстві тощо.
В багатьох країнах відбувається "алкоголізація" - тенденція до росту виробництва та вживання алкогольних напоїв.
До процесу алкоголізації невпинно втягуються нові контингенти населення: жінки, підлітки, діти, що швидко призводить до формування широкого прошарку хронічних алкоголіків. Якщо дорослому для формування залежності необхідно 7-10 років вживання алкоголю, то у жінок і дітей це відбувається за 1-2 роки. За період з 1990 року до теперішнього часу число хронічних алкоголіків на кожну 1000 людей у деяких країнах збільшилось більш ніж у 50 разів.
Класифікацій вживання алкогольних напоїв є багато, найбільш поширеним критерієм є періодичність і доза вживання алкоголю. Виділяють такі основні поняття:
/. Тверезість - вживання не частіш 1 разу на місяць, нерегулярно, в невеликих кількостях.
2. Помірне вживання - не частіш 3 разів на місяць за соціально-детерміно-ваними звичаями (день народження, поховання, хрестини, різні свята тощо).Існують межі помірного вживання алкоголю. Доза "відносної безпеки" длячоловіків менше 14 стандартних доз алкоголю на тиждень, для жінок - менше9 на тиждень(стандартна доза дорівнює 12,8 г чистого етилового спирту).
3. Зловживання:
без алкоголізму - регулярне вживання вище доз "відносної безпеки" без сильного сп'яніння;
початковий алкоголізм - регулярне вживання з втратою контролю, вживання супроводжується сильним сп'янінням;
алкоголізм - вживання супроводжується абстинентним синдромом, це найбільш характерна ознака, що свідчить про формування патологічної залежності особи від алкоголю.
Питання впливу алкоголю на особистість людини привертало увагу науки протягом розвитку людства. Це питання знайшло відображення в багатьох художніх творах.
Механізм дії алкоголю як токсичного агенту баеатовекторний: вражаються всі органи та системи організму, особливо ураженою є центральна нервова система, печінка, нирки, серцево-судинна система. Загальна опірність організму хворого на алкоголізм швидко знижується. Алкоголь як наркотичний яд тяжко вражає клітини головного мозку, знижує швидкість реакції, паралізує центри уваги та самоконтролю. Ослаблення та параліч тормозного центру викликають брутальність, непристойну поведінку, цинізм, аморальність. Схильність до конфліктів і агресії призводять до правопорушень.
У випадках хронічного алкоголізму, патологічного пияцтва, запоїв, розвитку алкогольних психозів настає рання інвалідність і передчасна смерть. Гіпертонічна хвороба, психічні розлади, інфаркти та гострі порушення мозкового кровообігу -це ті хвороби, які досить часто зустрічаються серед осіб, які зловживають алкоголем. Смертність від травм, нещасних випадків, самогубств найчастіше пов'язана з алкоголем.
Чинники, що впливають на виникнення алкоголізму в окремої особи поділяють на:
біологічні - до ЗО % випадків генетично-детерміновані, передається схильність по чоловічій лінії, але якщо мати страждала на алкоголізм, то в підлітка формується залежність "з першої спроби";
психологічні - має значення тип нервової системи; схильність до психопатій;
соціальні - найбільш впливові, хоча вирішальним моментом є комплексна дія чинників на особистість.
Існують вікові розбіжності в структурі чинників, що сприяють вживанню алкоголю:
До 15 років (95 % усіх алкоголіків саме в цьому віці вперше долучається до спиртних напоїв), це так звані "пускові" чинники: несприятливі родинні стосунки, родинні традиції (майже в.60 % випадків першу чарку синові чи дочці наливають тато чи мама), незадовільна організація відпочинку.
В 1649 років підтримують вживання алкоголю "питтєві" звичаї, алкогольні облуди та забобони, вплив оточуючого середовища, незадовільна організація відпочинку.
У віковій групі 20-26 років розвиткові пияцтва сприяють даний вік і пов'язані з ним певні психічні установки, "питтєві" звичаї, вплив мікросередо-вища. Збільшується доза вживаного алкоголю.
У віці старше 26 років остаточно закріплюють вживання алкоголю та розвиток алкоголізму психологічна, психічна, а далі фізична залежність на фоні конфліктів у родині, на роботі, в суспільстві.
Алкоголізм призводить до значних збитків. Схематично збитки від алкоголізму поділяють на 3 групи:
безпосередньо окремої особи
сім'ї
суспільства.
Вплив алкоголізації на суспільство приводить до значних втрат:
I. Медико-біологічних:
підвищення захворюваності населення, захворюваності з тимчасовою втратою працездатності, травматизму;
підвищення рівня загальної смертності, смертності немовлят і материнської смертності;
• скорочення середньої очікуваної тривалості життя на 10-20 років;
• загальне погіршення генетичного потенціалу країни (народження "дітей п'яної суботи" з фатальним алкогольним комплексом плоду).
II. Соціальних:
підвищення рівня правопорушень;
зростання злочинності, вбивств, пограбувань, крадіжок;
загальне зниження моральності в суспільстві;
зниження інтелектуального рівня та духовності;
розпад сімей, сирітство тощо.
Соціальні наслідки алкоголізму на міжнародному рівні вимірюють такими показниками:
рівень госпіталізації хворих на алкоголізм;
смертність від алкоголізму;
абсолютна та відносна кількість осіб, яких затримують у нетверезому стані;
нещасні випадки від алкоголізму.
III. Економічних:
зниження продуктивності праці на виробництві;
зниження якості продукції;
підвищення травматизму;
зменшення кількості працездатного населення.
Результати соціологічних досліджень свідчать, що показники вживання алкогольних напоїв в Україні зростають. За оцінками експертів вживання алкоголю має негативну тенденцію: в 1992 році - 10,6 л абсолютного алкоголю, в 1997 р. - 13,0 абсолютного алкоголю.
Така ситуація вкрай несприятливо позначилася на стані здоров'я населення та призвела до збільшення рівня смертності та захворюваності на алкоголізм населення України. З 1992 по 1997 рік смертність на 100 тис. населення зросла від алкогольних отруєнь з 15,6 до 17,9, смертність від хронічного алкоголізму з 1,8 до 2,5, від алкогольного цирозу печінки з 0,7 до 2,3. В 1999 р. смертність внаслідок отруєння алкоголем становила 17,2 на 100 тис. населення.
Особливо тривожним є омолодження алкоголізму. За даними МОЗ України захворюваність на хронічний алкоголізм підлітків 15-17 років стрімко поширюється (0,4-0,5 на 100 тис. населення).
Зростає питома вага жінок у структурі смертності внаслідок алкогольних отруєнь, що співпадає з світовими тенденціями "фемінізації" алкоголізму.
На офіційному обліку в закладах охорони здоров'я України на початок 1998 року перебувало 715,8 тис. (14,13 на 100 тис. населення) хворих на алкоголізм. За останні п'ять років щорічно береться на облік 50-55 тис. нових хворих на хронічний алкоголізм. Особливо несприятлива ситуація серед жінок.
Найбільша кількість хворих на алкоголізм в Україні належить до вікової групи 40-49 років.
Поширеність алкоголізму має регіональні особливості, які зумовлені віково-статевою структурою населення та дією інших чинників.
Найбільші рівні захворюваності на алкогольні психози та хронічний алкоголізм реєстрували у великих промислових центрах.
Організація медичної допомоги хворим на алкоголізм у різних країнах світу має різні принципи - від анонімного добровільного до повністю примусового. Історичний розвиток показав, що примусовим шляхом повне виліковування майже неможливе. В США, Франції, Польщі, Чехословаччині, СРСР та інших країнах у різні історичні періоди застосувалось примусове лікування в стаціонарах, у спеціальних закладах (ЛТП) відкритого та закритого типу. Вартість сучасного лікування (медикаментозного, стаціонарного) невпинно зростає, становлячи десятки тисяч доларів, але ефективність його недостатня, бо при лікуванні від 6 місяців до 2 років рецидиви хвороби настають у переважної кількості пацієнтів протягом першого року.
В деяких країнах лікування є цілком приватним, хоча державна система більш ефективно впроваджує принцип наступництва: після стаціонарного лікування хворі одержують підтримуючу терапію в умовах наркологічних кабінетів.
Лікування хворих на алкоголізм в Україні може проводитися в усіх медичних закладах, а також у мережі наркологічних закладів:
• медичні витверезники ~ надають невідкладну допомогу сп'янілим;
наркологічні кабінети психоневрологічних диспансерів, поліклінік надають амбулаторне лікування хворим на алкоголізм;
спеціалізовані наркологічні лікарні та відділення психіатричних лікарень для стаціонарного лікування хворих - здійснюють висококваліфіковану стаціонарну допомогу.
Останнім часом значно розширюється мережа закладів, що проводять лікування хворих на алкоголізм: це і об'єднання "Соціотерапія" та кабінети анонімної допомоги на госпрозрахунковій основі, центри позбавлення алкогольної залежності, діяльність анонімних груп підтримки тощо.
Розглядаючи основні напрямки профілактики алкоголізму треба зазначити, що історичний досвід свідчить про недієвість заборонних заходів (США,
СРСР, Фінляндія тощо). Сучасними напрямками профілактики алкоголізму ВООЗ вважає: зниження потреби у використанні алкогольних напоїв і зниження дози вживання. Шляхи досягнення цієї мети можуть бути різними, в залежності від особливостей менталітету в кожній країні, але тільки комплексний підхід до проблеми державних органів влади, закладів охорони здоров'я, виховання та освіти і т.і. є ефективним.
Особливо ефективним у світі визнано більш як 60-річну діяльність організації "анонімних алкоголіків" (АА), яка через програму "12-кроків" формує нове сприйняття світу та змінює особистість людини, що хворіє на алкоголізм. У 1995 році в Сан-Дієго (США) конгрес АА зібрав більше 100 тисяч делегатів із усіх країн світу, що колись були алкоголіками, а тепер вилікувались і готові допомагати лікуванню кожного алкоголіка, що приєднується до груп АА, які є і в Україні. Сьогодні в світі є близько 2 млн. хворих на алкоголізм, що об'єдналися в групи взаємодопомоги для лікування. Програма АА гарантує одужання всім, хто її виконує.
Найбільш ефективними в профілактиці алкоголізму визнані тривалі загальнодержавні та громадські заходи пропаганди здорового способу життя та сучасні психотерапевтичні методи впливу на особистість.
Сьогодні ці заходи повинні бути спрямовані в першу чергу на підлітків і сім'ю. Комплексні заходи по викоріненню пияцтва та алкоголізму повинні сформувати негативну установку до вживання алкогольних напоїв у підростаючого покоління, що є первинною профілактикою алкоголізму. Вторинна про-філактика алкоголізму передбачає раннє виявлення пристрасті до алкоголізму та застосування методів корекції поведінки осіб з "груп ризику". Третинна профілактика алкоголізму передбачає попередження переходу алкоголізму в більш тяжку стадію, попередження інвалідизації хворих і передчасної смерті.
Тільки за умов співпраці державних структур, закладів охорони здоров'я, впровадження програм формування здорового способу життя населення, підвищення духовності суспільства можливо ефективне зниження розповсюдження алкоголізму.
Нікотиноманія. Особливо поширеним видом наркоманій в Україні є куріння тютюну ~ тютюнопаління чи нікотиноманія. З історії розвитку цієї наркоманії відомо, що найбільше поширення вона набула в XX столітті. Сьогодні тютюн є фактором ризику більш ніж 25 хвороб, що є причинами смертності населення, в тому числі хвороб системи кровообігу та злоякісних новоутворень. У США з цією причиною пов'язують до 30 % смертей.
Втрати населення України внаслідок тютюнопаління - майже 120 тисяч осіб щорічно. За даними Українського науково-дослідного інституту кардіології серед працездатного населення 41,4% чоловіків палять тютюн, а жінок - 25,7%.
Тютюнопаління призводить до значних збитків. Ці збитки в Україні обумовлені зниженням працездатності, втратою робочої сили через смертність, зниженням продуктивності праці внаслідок частої відсутності на робочому місці курців, збільшенням витрат на медичну допомогу при захворюваннях, пов'язаних з тютюнопалінням тощо.
Тютюнопаління поширене серед усіх соціальних, статевих і професійних груп населення України. В останні роки тенденціями поширеності є "фемінізація" та "омолодження" тютюнопаління, що характерно для всіх регіонів України.
Розповсюдження тютюнопаління серед підлітків за даними дослідження 26 країн протягом 1993-1997 рр. має великі розбіжності. В Північній Європі дівчата палять більше, ніж хлопці. Протилежна ситуація в східноєвропейських країнах. У країнах, де більшість учнів палить регулярно, майже всі вони почали палити в ранньому віці (11-13 років). Більшість курців у віці 13 років та молодших, що палять щоденно, - це хлопці. Незважаючи на розбіжності між країнами тенденція "омолодження" прогресує. Україна не є винятком.
Матеріали Українського НДІ кардіології свідчать, що почали палити до 15 років 24,5 % чоловіків і 8,2 % жінок, від 15 до 24 років відповідно 67,0 % і 60,4 %. Тобто, більша частка осіб, що палять, почали палити в молодому віці. Поширеність паління серед підлітків становить майже 40 %, що свідчить про недоліки формування здорового способу життя.
Особливо негативним є те, що серед жінок у дітородному віці (20-39 років) палить 25-30 %, хоча відомо, що з тютюнополінням пов'язані такі патологічні стани як токсикоз вагітності, патологічний перебіг пологів, передчасні пологи, синдром гіпоксії та недоношеності плоду тощо. Все це може привести до погіршення здоров'я прийдешніх поколінь.
Як свідчать результати дослідження НДІ кардіології, переважна частка тих, хто палить (більше 90 % чоловіків та жінок) знають, що це шкідлива звичка, але 70 % вже не можуть самостійно кинути палити.
Незважаючи на прийняття в 1996 р. в Україні "Закону про рекламу", а також постанови Уряду щодо боротьби з контрабандою тютюнових виробів, у цілому законодавча база в країні потребує вдосконалення, не може забезпечити всеохоплюючі механізми контролю над тютюном, передбачені розробленим ВООЗ "Третім Планом дій за Європу без тютюну".
В Україні в 1997 році максимальний вміст смоли в сигаретах встановлений на рівні 15 мг, більший, ніж у багатьох країнах). Наближення до світових стандартів у боротьбі з нікотиноманією йде повільно.
Головним у подоланні тютюнопаління є створення відповідної законодавчої бази, розробка нових лікувальних засобів, профілактичні освітні програми, які повинні запроваджуватись з дитячого віку.
ВООЗ підкреслює, що в країнах, де ведеться послідовна боротьба з тютюнопалінням і досягнуто суттєвого прогресу, цьому сприяли відповідні законодавчі акти та пропаганда здорового способу життя.
Координація спільних дій міжнародних організацій, національних державних органів влади, міністерств і відомств, громадських структур, кожної сім'ї та окремої особи дають надію в наближенні майбутнього вільного від наркотиків.
Контрольні питання
Світові тенденції поширення наркоманій, становище в Україні.
Основні наслідки наркоманій у суспільстві.
Основні чинники, що сприяють виникненню наркоманії.
Регіональні особливості розповсюдження наркоманій в Україні.
Соціально-гігієнічна характеристика розповсюдження наркоманій та токсикоманій
в Україні.
Організація лікувально-профілактичної допомоги при наркологічних захворюваннях в Україні.
Перспективи розвитку медичної допомоги наркохворим в Україні.
Профілактика наркоманій у суспільстві.
Національна програма профілактики наркоманії та захворювання на СНІД на
1998-2000 роки (Україна).
Алкоголізація в світі та в Україні, прогноз.
Провідні причини в структурі смертності осіб, що хворі на алкоголізм.
Основні групи чинників, що впливають на ризик розвитку алкоголізму.
Збитки від алкоголізму.
Основні заходи боротьби з алкоголізмом.
Об'єкти протиалкогольної пропаганди в системі суспільної охорони здоров'я.
Первинна, вторинна та третинна профілактика алкоголізму.
Тютюнопаління. Становище в світі та Україні.
Основні підходи до профілактики та викорінення тютюнопаління.