Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
АПП залік.docx
Скачиваний:
7
Добавлен:
12.05.2015
Размер:
177.75 Кб
Скачать

Стаття 250. Відкриття провадження за нововиявленими обставинами

1. Заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, що надійшла до адміністративного суду, передається судді адміністративного суду, який визначається в порядку, встановленому частиною третьою статті 151 цього Кодексу. У розгляді заяви та перегляді судового рішення за нововиявленими обставинами не може брати участь суддя, який брав участь в ухваленні судового рішення, про перегляд якого ставиться питання.

2. Не пізніше наступного дня після надходження заяви до адміністративного суду суддя перевіряє її відповідність вимогам статті 248 цього Кодексу і вирішує питання про відкриття провадження за нововиявленими обставинами.

3. До заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 248 цього Кодексу, застосовуються правила статті 108 цього Кодексу.

4. Відкривши провадження за нововиявленими обставинами, суддя надсилає особам, які беруть участь у справі, копії заяви про перегляд і призначає дату, час та місце судового засідання, про що повідомляє осіб, які беруть участь у справі.

Коментар:

3. Заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, що надійшла до адміністративного суду, реєструється в день її надходження до адміністративного суду у відповідному підрозділі апарату суду. Не пізніше наступного робочого дня після реєстрації апарат суду повинен передати заяву разом з усіма доданими матеріалами судді цього адміністративного суду, який визначається у порядку черговості, встановленому з урахуванням їх спеціалізації, розрахункових норм часу, необхідного для розгляду справ, і поправних коефіцієнтів до них. Але в будь-якому випадку це не повинен бути суддя, який брав участь в ухваленні судового рішення, про перегляд якого ставиться питання (частина перша коментованої статті).

Вирішення питання щодо відкриття провадження за нововиявленими обставинами

4. Суддя, якому передано заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, не пізніше наступного робочого дня після надходження заяви до адміністративного суду повинен вирішити питання щодо відкриття провадження за нововиявленими обставинами.

5. Якщо заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами подано без додержання встановлених статтею 248 КАСУ вимог щодо форми, структури заяви та додатків до неї або не сплачено судовий збір у належному розмірі чи відсутнє підтвердження про це, суддя постановляє ухвалу про залишення заяви без руху. В ухвалі суддя вказує на недоліки заяви, спосіб їх усунення і встановлює строк, достатній для усунення недоліків. Якщо недоліки не будуть усунуті у встановлений строк, суддя постановляє ухвалу про повернення заяви (частина третя коментованої статті і частини перша та друга, пункт 1 частини третьої статті 108 КАСУ).

Якщо особа подала заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами з пропущенням строку на подання такої заяви, суддя постановляє ухвалу про повернення заяви у разі відсутності клопотання про поновлення цього строку. Пропущення строку на подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами за наявності клопотання про його поновлення не є перешкодою для відкриття провадження за нововиявленими обставинами, але суд надалі повинен вирішити питання щодо поновлення пропущеного строку. Так, він своєю ухвалою відмовляє у поновленні строку і залишає заяву без розгляду, якщо будуть відсутні поважні причини пропущення цього строку (стаття 102 КАСУ).

За аналогією з процесом у суді першої інстанції (стаття 108 КАСУ) суддя своєю ухвалою повертає заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами також, якщо:

1) особа, яка її подала, до відкриття провадження за нововиявленими обставинами подала заяву про відкликання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами;

2) заяву подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності;

3) заяву від імені особи, яка бере участь у справі, подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

Білет № 5

Призначення процесу будь-якого виду як засобу забезпечення належної реалізації матеріальних норм українського права.

Касаційне провадження.

1.З юридичних позицій процес своїм призначенням має реалізацію норм матеріального права. Виходячи з даної методологічної позиції, діяльність по реалізаціїматеріальних адміністративно-правових норм можна розглядати в якості адміністративного процесу. У подібному розумінні він призначений для того, щоб забезпечити застосування зазначених правових норм у сфері державного управління з метою досягнення юридичних результатів, гаданих диспозицією норми, тобто відповідних правил належного поводження.  Дана функція становить прерогативу суб'єктів виконавчої діяльності, здійснюваної в процесуальній формі. Саме в такій формі відбувається юридично-владна реалізація завдань і функцій виконавчої влади. Але процес правозастосування не зводиться лише до забезпечення дотримання відповідних правил поведінки (диспозиції). У рівній мірі на частку суб'єктів виконавчої влади доводиться реалізація санкцій матеріальних адміністративно-правових норм. Відповідноможе бути двоякий підхід до розуміння сутності та призначення адміністративно-процесуальної діяльності, а саме: правозастосовний і правоохоронний.  При характеристиці адміністративного процесу, перш за все, необхідно враховувати загальні якості, властиві цим двом напрямкам його практичного втілення в повсякденному державно-управлінської діяльності. Ці якості перебувають у прямій залежності від основного ознаки процесу в його юридичному розумінні, а також органічно пов'язані з визначальними властивостями діяльності з практичної реалізації виконавчої влади. Останні знаходять своє вираження в юридичній владності і однобічності волевиявлень відповідних суб'єктів виконавчої влади. Адміністративно-процесуальна діяльність не може здійснюватися поза впливом цих властивостей, оскільки вона фактично проявляється як один з елементів, що характеризують виконавчу владу в динаміці (поруч із формами, методами її здійснення і т. п.). (6, с.109-110)  Є ще одна важлива обставина, без урахування якого не можна зрозуміти сутність адміністративного процесу і, відповідно, адміністративно-процесуальної діяльності. Його суть полягає в тому, що реально адміністративно-правові відносини завжди сприймаються лише як процесуальні. Це означає, що особливості даного виду правових відносин отримують своє вираження, насамперед і головним чином в процесуальній формі. 

2.   Стаття 210. Суд касаційної інстанції

    1. Судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Вищий адміністративний суд України.

     Стаття 211. Право на касаційне оскарження

     1. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи,  які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права,  свободи, інтереси та обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку судові рішення суду першої  інстанції  після їх  перегляду в апеляційному порядку,  а також судові рішення суду апеляційної   інстанції  повністю  або  частково,  крім  випадків, передбачених цим Кодексом.

     2. Ухвали  суду  першої  інстанції  після  їх   перегляду   в апеляційному  порядку,  а  також ухвали суду апеляційної інстанції можуть  бути оскаржені   в   касаційному   порядку,   якщо   вони перешкоджають  подальшому провадженню у справі.  Заперечення проти інших ухвал можуть бути включені до касаційної  скарги  на  судове рішення, ухвалене за наслідками апеляційного провадження.

    3.Підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

     Стаття 212. Порядок і строки касаційного оскарження

     1. Касаційна скарга подається безпосередньо  до адміністративного суду касаційної інстанції.

     2. Касаційна  скарга  на  судові  рішення  подається протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим  рішенням  суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі  складення  постанови  в  повному  обсязі   відповідно   до статті 160  цього  Кодексу  -  з дня складення постанови в повному обсязі.

     Стаття 213. Вимоги до касаційної скарги

     1. Касаційна скарга подається в письмовій формі.

     2. У касаційній скарзі зазначаються:    1) найменування адміністративного суду касаційної інстанції;  2)  ім'я  (найменування),  поштова  адреса  особи,  яка подає касаційну  скаргу, та осіб, які беруть участь у справі, а також їх номери  засобу  зв'язку, адреса  електронної  пошти, якщо такі є; 3) судові рішення, що оскаржуються; 4) обґрунтування вимог особи,  що подає касаційну скаргу,  із зазначенням  того,  у чому полягає порушення норм матеріального чи процесуального права;5) вимоги  особи,  що  подає  касаційну   скаргу,   до   суду касаційної інстанції; 6) у разі необхідності - клопотання особи, що подає касаційну скаргу; 7) перелік матеріалів, які додаються.

     3. Касаційна скарга може містити клопотання особи про розгляд справи за її участю.  За відсутності такого клопотання вважається, що особа не бажає  взяти  участь  у  судовому  засіданні  суду касаційної інстанції.

     4. Касаційна скарга підписується особою, яка її подає, або її представником,  який додає оформлений належним чином документ  про свої повноваження.

     5. До  касаційної  скарги  додаються  документ   про   сплату судового  збору,  а  також  копії  касаційної скарги відповідно до кількості  осіб, які беруть участь у справі, та копії оскаржуванихрішень судів першої та апеляційної інстанцій.

     Стаття 214. Прийняття касаційної скарги судом касаційної інстанції

     1.  Касаційна  скарга  реєструється  у день її надходження д адміністративного    суду    касаційної   інстанції   в   порядку, встановленому  частиною третьою  статті 15-1 цього Кодексу, та не пізніше наступного дня передається судді-доповідачу.

     2.  Отримавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті  213  цього  Кодексу,  суддя-доповідач  у  дводенний  строк вирішує питання про  відкриття  касаційного  провадження,  про  що постановляє відповідну ухвалу,  та витребовує справу, яка має бути надіслана до суду касаційної інстанції протягом п'яти днів  з  дня отримання відповідної ухвали.

     4. Касаційна скарга залишається без  руху також у випадку, якщо вона подана після   закінчення   строків,   встановлених статтею 212 цього Кодексу, і особа,  яка її  подала,  не  порушує питання  про поновлення цього строку,  або якщо підстави,  вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з  моменту  отримання  ухвали  про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до  суду  касаційної інстанції  з заявою  про  поновлення  строків  або  вказати  інші  підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде  подано  особою  в  зазначений строк  або вказані  нею підстави для поновлення строку касаційного оскарження визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження.      Незалежно від  поважності причини пропуску строку касаційного оскарження  суд  касаційної  інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у разі,  якщо касаційна скарга прокурора, органу державної влади,  органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта  владних  повноважень  подана  після спливу одного року з моменту набрання оскаржуваним судовим рішенням законної сили.

 Стаття 214-1. Строки розгляду касаційної скарги

     1. Касаційна  скарга  має  бути  розглянута  протягом  одногомісяця з дня одержання судом касаційної інстанції адміністративної справи.

Білет № 6

Поняття адміністративного процесу та його структура

Судові рішення суду апеляційної інстанції.

1. Адміністративний процес являє собою системне утворення із складною і не до кінця дослідженою структурою. Первинним і основним компонентом його структури виступає окремо взяте адміністративне провадження. Кількість конкретних адміністративних проваджень надзвичайно велика, що зумовлено характером самого державного управління, яке охоплює всі сторони суспільного життя, і різноманітністю управлінських відносин. Внаслідок цього, повний перелік проваджень практично неможливий. Більш того, практика державно-управлінської діяльності викликає до життя нові їх види. Тільки за останні роки з'явилися провадження по одержанню громадянами субсидій, по ліцензуванню діяльності підприємств, оформленню спеціальних економічних зон, приватизації громадянами житла та інші. Кожне з них має специфічні риси або ознаки. Ці ознаки зумовлені характером справи, що вирішується, правовим статусом суб'єктів, які беруть участь у процесі, особливостями правовідносин, що виникають, цілями, що ставляться, тощо.

Найбільш доцільний з цього погляду такий розподіл проваджень: нормотворчі; установчі; правозастосовчі. Для нормотворчих проваджень найбільш характерними є провадження по виданню нормативних актів управління.Для установчих проваджень найбільш характерними є адміністративні провадження по:1) створенню, реорганізації і ліквідації організаційних структур у сфері державного управління;2) комплектуванню організаційних структур у сфері державного управління персоналом.Правозастосовчі провадження є найбільшою і найскладнішою в структурному відношенні групою адміністративних проваджень.До них належать:

1. Провадження по застосуванню заходів примусу в державному управлінні:

а) дисциплінарне провадження;

б) провадження по справах про адміністративні правопорушення;

в) провадження по застосуванню заходів матеріального впливу.

2. Провадження по застосуванню заходів заохочення і стимулювання в державному управлінні:

а) провадження в справах про нагородження державними нагородами, відзнаками Президента, грамотами тощо;

б) провадження в справах про присвоєння почесних та інших звань;

в) провадження в справах про преміювання;

г) провадження в справах про зняття стягнення тощо. 3. Провадження по реалізації громадянами своїх прав і обов'язків:

а) провадження по пропозиціях, скаргах, заявах громадян;

б) провадження по одержанню громадянами дипломів, авторських свідоцтв, патентів і т. ін.;

в) провадження по виконанню громадянами військового обов'язку;

г) провадження по виконанню громадянами обов'язку мати паспорт;

д) провадження по одержанню громадянами житла;

е) провадження по реалізації громадянами права користуватися комунально-побутовими послугами тощо. 4. Провадження по реалізації юридичними особами своїх прав і обов'язків:

а) провадження по легалізації юридичних осіб;

б) провадження по виділенню юридичним особам кредитів;

в) провадження по оформленню і видачі юридичним особам ліцензії;

г) провадження по виділенню юридичним особам земельних ділянок тощо.

5. Провадження по здійсненню контролю і нагляду (контрольно-наглядове провадження) та цілий ряд інших.

Так, провадження по виданню нормативних актів управління складається з п'яти стадій:

1) встановлення потреби видання нормативного акта. На цій стадії збирається інформація про стан справ, виявляються ситуації, що потребують нормативного врегулювання;

2) підготовка проекту акта. На цій стадії готується проект. Підготовка включає такі дії: визначення виконавців, узгодження (візування) проекту, його створення, якщо це потрібно; визначення строків розробки та ін.;

3) винесення проекту на обговорення органу управління. На цій стадії проект оцінюється органом управління, обирається оптимальний варіант рішення;

4) прийняття рішення по проекту. На цій стадії проект визнається прийнятним або неприйнятним. Саме тут проект перетворюється на юридичний документ;

5) опублікування акта. На цій стадії здійснюється опублікування акта, тобто доведення його до відома посадових осіб.

У провадження по створенню, реорганізації і ліквідації організаційних структур у сфері державного управління виділяються такі стадії:

1) збір та первинне вивчення інформації про потребу організаційних змін;

2) обґрунтування потреби змін;

3) вибір та аналіз норм, що підлягають застосуванню;

4) розгляд справи компетентним органом;

5) винесення рішення.

У провадженні по комплектуванню організаційних структур у сфері державного управління персоналом існують такі стадії:

1) вивчення інформації;

2) узгодження умов трудового договору;

3) здійснення необхідних організаційних заходів;

4) вибір норм, які слід застосовувати;

5) розгляд справи;

6) прийняття рішення.

Будь-яких норм, що визначають кількість, найменування, зміст стадій у тому чи іншому адміністративному провадженні не існує. Тому вирішення даної проблеми залежить не лише від характеру адміністративного провадження і ступеня його урегульованості адміністративно-процесуальними нормами, а й від позиції того чи іншого дослідника.

Отже в різних літературних джерелах можна зустріти найрізноманітніші варіанти вирішення питання про стадії тих чи інших адміністративних проваджень. У цьому розумінні найбільш пильну увагу дослідників привертає провадження по справах про адміністративні правопорушення.

Так, В. Юсупов виділяє в ньому сім стадій:

1) порушення справи;

2) збір і вивчення потрібної інформації;

3) попереднє вивчення матеріалів справи;

4) вибір норм права, що підлягають застосуванню;

5) розгляд справи органами, що правомочні приймати

рішення;

6) розгляд скарг і прийняття кінцевого рішення;

7) виконання рішення по справі. А. Коренєв вважає, що у цьому виді провадження п'ять стадій:

1) порушення справи;

2) з'ясування фактичних обставин;

3) розгляд справи;

4) винесення рішення по справі;

5) виконання рішення по справі.

Найбільш компактною і послідовною є позиція, яку займає з цього питання Д. Бахрах. Він пропонує такі чотири стадії:

1) адміністративне розслідування: порушення справи;

встановлення фактичних обставин; процесуальне оформлення результатів розслідування; направлення матеріалів для розгляду за підвідомчістю;

2) розгляд справи: підготовка до розгляду; аналіз зібраних матеріалів і обставин; прийняття постанови; доведення постанови до відома заінтересованих осіб;

3) перегляд постанови: оскарження або опротестування постанови; перевірка законності постанови; винесення рішення; реалізація рішення;

4) виконання постанови: звернення постанови до виконання; безпосереднє виконання.

Якщо уважно проаналізувати викладені точки зору, то можна зробити такий висновок: відмінності у поглядах на стадії адміністративного процесу не мають принципового характеру. Їх можна збільшувати, можна дробити на окремі дії, називати основними або допоміжними, по-різному називати тощо. Принципово важливим тут є таке: стадії повинні повно і точно відображати саму процедуру провадження, ті окремі дії" або операції, які здійснюються у процесі реалізації адміністративно-правових норм. Аналогічне становище є характерним не лише для провадження по справах про адміністративні правопорушення, але й для інших видів адміністративних проваджень.

2.

Стаття 205. Судові рішення суду апеляційної інстанції

1. Розглянувши апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу в разі:

1) залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін;

2) зміни ухвали суду першої інстанції;

3) скасування судового рішення і постановлення нової ухвали;

4) скасування судового рішення і залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі;

5) визнання судового рішення нечинним і закриття провадження у справі;

6) скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

2. Суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

3. З усіх процесуальних питань суд апеляційної інстанції постановляє ухвали.

4. Судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються, проголошуються, видаються або надсилаються особам, які беруть участь у справі, в порядку, встановленому статтями 160 і 167 цього Кодексу.

Коментар:

Рішення суду апеляційної інстанції

3. Коментована стаття розрізняє судові рішення, які суд ухвалює:

1) при вирішенні питання щодо відкриття апеляційного провадження і в процесі апеляційного провадження - ухвали (частина третя);

2) за наслідками розгляду апеляційної скарги - ухвали і постанови (частини перша та друга).

4. Суд апеляційної інстанції приймає постанову у разі:

1) зміни постанови суду першої інстанції (пункт 2 статті 198 КАСУ);

2) скасування постанови суду першої інстанції і прийняття нової постанови, якою суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги (пункт 3 статті 198 КАСУ).

Постанова завжди стосується одночасно вимог апеляційної скарги і позовної заяви.

У всіх інших випадках за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу (пункти 1, 4 - 6 статті 198, стаття 199 КАСУ).

Порядок ухвалення рішення судом апеляційної інстанції, його форма

5. Суд апеляційної інстанції при вирішенні питання щодо відкриття апеляційного провадження і в процесі апеляційного провадження постановляє ухвали, які викладаються у письмовій формі з дотриманням вимог частини першої статті 165 КАСУ щодо змісту ухвали. Ухвали, які суд постановляє під час апеляційного розгляду у судовому засіданні, зазвичай є усними і постановляються на місці без виходу до нарадчої кімнати, проголошуються судом негайно і заносяться секретарем судового засідання у журнал судового засідання. Усна ухвала складається з висновку суду та мотивів, з яких суд дійшов цього висновку (частина друга статті 165 КАСУ).

Якщо в ході апеляційного розгляду суд не може вирішити якогось питання процесуального характеру на місці, він виходить до нарадчої кімнати і постановляє ухвалу там, виклавши її у письмовій формі у вигляді окремого документа. Ухвалу повинен постановити і підписати склад суду, який розглядає справу. Ухвалу, постановлену в процесі апеляційного розгляду в нарадчій кімнаті, суд повинен проголосити у судовому засіданні негайно після постановлення та виходу з нарадчої кімнати (останній абзац частини четвертої, частини п'ята і сьома статті 160 КАСУ).

Але в будь-якому разі окремим документом завжди належить викладати ухвали про:

1) залишення апеляційної скарги без руху;

2) повернення апеляційної скарги;

3) відкриття апеляційного провадження чи відмову у цьому;

4) інших питань, що визначені частиною четвертою статті 160 КАСУ.

6. Судові рішення за наслідками розгляду апеляційної скарги завжди викладаються у письмовій формі: ухвали - з урахуванням вимог статті 206, а постанови - статті 207 КАСУ. Такі постанови й ухвали суд апеляційної інстанції постановляє іменем України (частина перша статті 14 КАСУ).

Якщо адміністративна справа є складною і виготовлення постанови може зайняти тривалий час, як виняток, складення постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк до п'яти днів з дня закінчення розгляду справи (частина четверта коментованої статті). При цьому суд повинен невідкладно скласти короткий варіант постанови у вигляді вступної та резолютивної частин постанови (пункт 1, 4 статті 207 КАСУ), який підписується всім складом суду. Це правило стосується лише постанови.

7. Після прийняття і підписання постанови (у повному чи, як виняток, скороченому варіанті) суд повертається з нарадчої кімнати і головуючий прилюдно проголошує постанову в тому самому засіданні, в якому закінчився апеляційний розгляд справи.

Виправлення в рішенні суду апеляційної інстанції

8. Частина восьма статті 160 КАСУ дає можливість суду апеляційної інстанції внести виправлення до свого рішення (постанови чи ухвали) невідкладно після того, як воно буде виготовлене (роздруковане). Такі виправлення вносяться безпосередньо до судового рішення із застереженням, підписаним суддями, які ухвалили рішення.

Проголошення рішення суду апеляційної інстанції

9. Рішення суду апеляційної інстанції (постанова чи ухвала) проголошується головуючим прилюдно негайно після повернення суду в судове засідання з нарадчої кімнати. Якщо апеляційний розгляд або його частина відбувалися у закритому судовому засіданні, прилюдно проголошується лише резолютивна частина рішення (частина дев'ята статті 12 КАСУ) або з упущенням відомостей, заради нерозголошення яких проводилося закрите судове засідання.

10. Після проголошення рішення суду апеляційної інстанції головуючий у судовому засіданні з'ясовує, чи зрозумілий зміст рішення та порядок і строк його оскарження особам, які беруть участь у справі. Якщо щось є незрозумілим, головуючий роз'яснює у необхідній частині зміст рішення, порядок і строк його оскарження.

11. Якщо в судовому засіданні проголошено лише вступну та резолютивну частини постанови (частина третя статті 160 КАСУ), суд апеляційної інстанції після такого проголошення зобов'язаний повідомити особам, які беруть участь у справі, час і місце у межах п'ятиденного строку, коли і де вони зможуть одержати копію постанови у повному обсязі.

Видача і направлення копій рішення суду апеляційної інстанції особам, які беруть участь у справі

12. Особи, які беруть участь у справі, мають право безкоштовно отримати в суді апеляційної інстанції копію постанови чи ухвали суду невідкладно після її проголошення або за їх бажанням в будь-який інший час після цього, поки справа знаходиться в адміністративному суді апеляційної інстанції. Про видачу копії судового рішення робиться відмітка у справі із зазначенням дати видачі.

13. Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається особі, яка бере участь у справі, але не була присутня в судовому засіданні. Якщо особа, яка бере участь у справі, діяла через представника, то достатньо копію рішення надіслати представникові, оскільки одержання копії рішення представником презумує одержання копії рішення й особою, яку він - представник - представляє.

14. У разі відкладення виготовлення постанови у повному обсязі (частина третя статті 160 КАСУ) суд повинен надіслати копію повної постанови всім особам, які беруть участь у справі й у визначений судом час не скористалися правом одержати копію судового рішення, без урахування того, чи були вони присутні у судовому засіданні. Суд повинен зробити це не пізніше наступного робочого дня після виготовлення постанови у повному обсязі.

15. Якщо апеляційний розгляд відбувся в порядку письмового провадження, то способом доведення судового рішення до відома осіб, які беруть участь у справі, є не проголошення судового рішення, а направлення їм його копії. Копія постанови або ухвали суду апеляційної інстанції надсилається кожній особі, яка бере участь у справі, протягом трьох днів з моменту підписання усіма суддями колегії (частина третя статті 197 КАСУ).

Білет № 7

Наукові концепції, адміністративного процесу.

Апеляційний розгляд справи в судовому засіданні.

1. Адміністративний процес пройшов складний шлях становлення та розвитку, значний інтерес до змісту котрого не вщухає вже понад сто років. Для глибокого розуміння суті процедурно-процесуальних інститутів адміністративного права треба більш детально зупинитися на основних концепціях змісту адміністративного процесу. У вітчизняній правовій парадигмі окреслились три основні концепції адміністративного процесу: юрисдикційна, судова та управлінська.У рамках юрисдикційної концепції ("вузької") адміністративний процес розглядався, як регламентована законом діяльність з вирішення спорів між сторонами адміністративних правовідносин, що не перебувають між собою у відносинах службового підпорядкування, а також діяльність із застосування заходів адміністративного примусу. Іншими словами, під адміністративним процесом вони пропонували розуміти законодавчо упорядковану діяльність з вирішення справ про адміністративні проступки, а також із розгляду скарг на неправомірні дії (рішення) органів державної влади, не пов'язані із службовим підпорядкуванням. У сучасній українській правовій системі теорію "вузького" розуміння адміністративного процесу розвиває В. Г. Перепелюк, який є автором наукових праць "Адміністративний процес"' та "Адміністративний процес. Загальна частина"2. Діяльність органів виконавчої влади та місцевого самоврядування з вирішення справ управлінського характеру виносилася за межі адміністративного процесу. її іменували "провадженням". Норми, які регулюють порядок такого провадження, оголошуються "матеріальними". Таким чином адміністративний процес та адміністративне провадження розуміються як два самостійних види діяльності органів державної влади. Перший з них спрямований на розв'язання конфліктів між учасниками адміністративних правовідносин; друге - на вирішення суто управлінських питань. В. О. Лучін, С. С. Студенікіна, B. М. Горшеньов, С. С . Алексєєв та ін.) схиляються до іншої думки. Названі вчені послідовно аргументували точку зору, згідно з якою процесуальна форма притаманна будь-якій (а не тільки правоохоронній) діяльності органів державної влади із застосування юридичних норм. Вони доводили, що до переліку задач процесу входить не лише розв'язання спорів між учасниками правовідносин, а й вирішення широкого спектра справ "позитивного" характеру. Більше того, у загальному масиві юридичних справ, які підлягають процесуальній регламентації, більшу частину складають саме управлінські справи. Адже організаційні правовідносини, котрі виникають у сфері управлінської діяльності, є надзвичайно багатогранними та різноманітними. Судова концепція адміністративного процесу грунтувалася на твердженні, що будь-яка процесуальна діяльність є винятковою прерогативою органів судової влади. Так само, як і послідовники юрисдикційної концепції ("вузької"), своє уявлення про адміністративний процес вони будували на основі аналогії з двома "традиційними" видами юридичного процесу: кримінальним і цивільним. Однак, якщо перші таку аналогію вбачають у "конфліктному" характері юридичних справ, що підлягають процесуальному вирішенню, то другі виходять з ідеї їх обов'язкової судової підвідомчості.

Управлінська концепція адміністративного процесу отримала найбільше визнання у вітчизняній правовій теорії. її прихильники наполягають на тому, що адміністративний процес не повинен і не може обмежуватись роллю організаційно-правового "регулятора" юридичних конфліктів. На їх думку, подібне розуміння адміністративного процесу не відображає всієї повноти цього явища. Стверджується, що особлива, процесуальна, форма є притаманною всій правозастосовній діяльності органів публічної влади, а не лише її окремим аспектам, безпосередньо пов'язаним із застосуванням заходів примусу. Таким чином, межі функціонування адміністративного процесу крім власне юрисдикційної сфери поширюються на все розмаїття управлінських справ. З огляду на його специфіку в юридичній літературі окреслений підхід отримав назву "широкого". Представники даної наукової течії формулювали і формулюють багато різних визначень поняття адміністративного процесу. Загальний сенс останніх цілком можна звести до такого положення: адміністративний процес - це діяльність суб'єктів державно-владних повноважень з приводу реалізації ними законодавчо встановленого порядку застосування кореспондуючих матеріальних норм права. Основоположниками цієї концепції були В. Д. Сорокін, Ю. А. Тихомиров, Д. М. Бахрах.

Сучасна українська процесуальна доктрина у "широкому" розумінні була розвинута такими вченими, як А. О. Селіванов "Адміністративний процес в Україні: реальність і перспективи розвитку наукових доктрин"1, М. М. Тищенко "Правовой статус субъектов производства по делам об административных правонарушениях"2, "Адміністративно-процесуальний статус громадянина України"3 та О. В. Кузьменко "Адміністративний процес у парадигмі права"4, "Теоретичні засади адміністративного процесу"5.

2. 1. Апеляційний розгляд здійснюється колегією суддів у складі трьох суддів за правилами розгляду справи судом першої інстанції з урахуванням особливостей, встановлених цією главою.  2. Після відкриття судового засідання і вирішення клопотань осіб, які беруть участь у справі, суддя-доповідач доповідає в необхідному обсязі зміст судового рішення, що оскаржується, апеляційної скарги та заперечень на неї.  3. Для надання пояснень, а також у судових дебатах першій надається слово особі, що подала апеляційну скаргу. Якщо апеляційні скарги подали обидві сторони, першим дає пояснення позивач. За ними дають пояснення і виступають у дебатах особи, які приєдналися до апеляційної скарги, а потім - інші особи, які беруть участь у справі.

4. Неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов'язковою участь у судовому засіданні осіб, які беруть участь у справі, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.  5. Після закінчення перевірки підстав для апеляційного перегляду колегія суддів виходить до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення. 

Білет № 8

Структура та основні напрями розвитку адміністративно-юрисдикційного процесу.

Вимоги до апеляційної скарги. Прийняття апеляційної скарги та підготовка до її розгляду.

1. Адміністративно-юрисдикційний процес сукупність адміністративно-процесуальних норм і заснована на них юрисдикцій-онная діяльність органів виконавчої влади та їх посадових осіб з вирішення конфліктів у сфері державного управління і застосування заходів адміністративного примусу. Загальні риси адміністративно-юрисдикційного процесу: - є складовим елементом (частиною) адміністративного процесу; - регламентує правозастосовчу діяльність юрисдикційного характеру ;- спрямований на вирішення конфлікту (спору) у сфері державного управління, застосування заходів адміністративного примусу; - виступає засобом реалізації охоронної функції адміністративного права; - характеризується множинністю суб'єктів здійснення; - складається з певних адміністративних проваджень; - результатом є прийняття адміністративно-юрисдикційного акту. Види адміністративно-юрисдикційних виробництв: виробництво за скаргами, провадження по застосуванню заходів адміністративного попередження, провадження по застосуванню заходів адміністративного припинення, адміністративно-процесуальне виробництво (щодо застосування заходів адміністративно-процесуального забезпечення), дисциплінарне провадження, провадження у справах про адміністративні правопорушення.

2. Стаття 187. Вимоги до апеляційної скарги

     1. Апеляційна скарга подається у письмовій формі.

     2. В апеляційній скарзі зазначаються:

     1) найменування адміністративного суду апеляційної інстанції, до якого подається скарга; 2) ім'я  (найменування),  поштова  адреса  особи,  яка  подає апеляційну  скаргу,   а   також   номер  засобу  зв'язку,  адреса електронної пошти, якщо такі є;   3) вимоги  особи,  яка  подає  апеляційну  скаргу,  до   суду апеляційної інстанції; 4) обґрунтування  вимог особи,  яка подала апеляційну скаргу, із зазначенням того,  у чому полягає неправильність  чи неповнота дослідження  доказів і  встановлення  обставин  у справі та (або) застосування норм права; 5) у  разі  необхідності  -  клопотання  особи,  яка   подає апеляційну  скаргу,  про  витребування  нових доказів,  про викликсвідків тощо;   6) перелік матеріалів, які додаються.

     3. В апеляційній скарзі зазначається,  чи бажає  особа  взяти участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, чи просить суд розглянути справу за її відсутності.

     4. Якщо в апеляційній скарзі наводяться нові докази,  які  не були надані суду першої інстанції,  то у ній зазначається причина, з якої ці докази не були надані.

     5. Апеляційна скарга підписується особою,  яка її подає,  або її  представником,  який  додає оформлений належним чином документ про свої повноваження,  якщо цей документ не подавався  раніше.  В апеляційній скарзі зазначається дата її подання.

     6. До  апеляційної  скарги  додаються  її копії відповідно до кількості осіб,  які беруть участь у справі. До апеляційної скарги додається  документ  про  сплату  судового  збору,  а  також копії

доданих до неї письмових матеріалів відповідно до кількості  осіб, які беруть участь у справі.

     Стаття 189. Прийняття апеляційної скарги судом апеляційної інстанції

     1.  Адміністративна справа реєструється у день її надходження до   адміністративного   суду  апеляційної  інстанції  в порядку, встановленому  частиною  третьою статті 15-1 цього Кодексу, та не пізніше наступного дня передається судді-доповідачу.

     2. Отримавши апеляційну  скаргу,  суддя-доповідач  протягом трьох днів перевіряє її відповідність  вимогам  статті 187 цього Кодексу і за відсутності перешкод постановляє ухвалу про відкриття апеляційного провадження.

     3.  До  апеляційної  скарги,  яка  не оформлена відповідно до вимог,  встановлених  статтею  187  цього  Кодексу, застосовуються правила статті 108 цього Кодексу.

     4. Апеляційна  скарга  залишається  без руху також у випадку, якщо вона   подана   після   закінчення   строків, установлених статтею 186 цього  Кодексу, і особа,  яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави,  вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали про залишення  апеляційної  скарги  без руху  особа  має  право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення  строків  або  вказати  інші  підстави  для поновлення строку.

     5. Суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі також у випадках, якщо:

     1) справа  не  підлягає  апеляційному  розгляду   у   порядку адміністративного судочинства;

     2) є ухвала про закриття апеляційного провадження у зв'язку з відмовою особи від апеляційної скарги;

     3) є ухвала про відмову у задоволенні апеляційної скарги цієї особи  або  про  відмову  у  відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою.

     6. Копія ухвали про повернення апеляційної скарги або відмову у  відкритті  апеляційного провадження разом із доданими до скарги матеріалами направляються особі, яка подавала апеляційну скаргу, а апеляційна  скарга  залишається у справі.Іншим особам, які беруть участь у справі, надсилається копія відповідної ухвали.

     7.  Ухвали  про повернення апеляційної скарги або про відмову у  відкритті  апеляційного  провадження  можуть  бути оскаржені у касаційному порядку.

     Стаття 190. Підготовка справи до апеляційного розгляду

     1. Суддя-доповідач   протягом  десяти  днів  після  відкриття апеляційного провадження:

     1) з'ясовує склад учасників адміністративного процесу;

     2) надсилає   копії   ухвали   про   відкриття   апеляційного провадження  особам,  які  беруть  участь у справі, разом з копією апеляційної  скарги,  інформацією  про  їхні  права та обов'язки і

встановлює строк, протягом якого можуть бути подані заперечення на апеляційну скаргу;

     3) з'ясовує обставини,  на які посилаються особи,  що  беруть участь у справі, як на підставу своїх вимог і заперечень;

     4) з'ясовує,  які  обставини  визнаються та які заперечуються особами, що беруть участь у справі;

     5) пропонує особам,  що беруть участь у справі,  подати  нові докази,  на які вони посилаються, або витребовує їх за клопотанням особи, що подала апеляційну скаргу, або з власної ініціативи;

     6) вирішує інші письмово заявлені клопотання осіб, які беруть участь у справі;

     7) вирішує питання про можливість письмового провадження за наявними  у  справі  матеріалами  у  суді  апеляційної інстанції;

     8) вирішує інші питання, необхідні для апеляційного розгляду справи.

     2. Усі судові рішення,  ухвалені суддею-доповідачем під час підготовки справи до апеляційного розгляду,  викладаються у формі ухвали.  Копії  ухвал  надсилаються  особам,  які  беруть участь у справі.

     3. Після проведення підготовчих дій суддя-доповідач призначає справу до апеляційного розгляду

Білет № 9

Адміністративний процес в широкому та вузькому значенні.

Апеляційне провадження. Право апеляційного оскарження.

1. оняття "адміністративний процес" в адміністративно-правовій науці прийнято розглядати в широкому й вузькому значеннях. У широкому значенні адміністративний процес - це встановлений законом порядок розгляду й рішення індивідуально-конкретних справ, що виникають у сфері державного керування, судами (загальної юрисдикції або спеціально створеними) або спеціально уповноваженими на те органами (посадовими особами). У вузькому значенні адміністративний процес розглядається як виробництво по справах про адміністративні правопорушення й застосування до правопорушників адміністративних стягнень. Іноді поняття адміністративного процесу у вузькому значенні тлумачать не тільки як розгляд справ про адміністративні правопорушення й застосування адміністративних стягнень до винних, але і як розгляд справ із застосуванням мер адміністративного примуса.

2.   Стаття 184. Суд апеляційної інстанції 1. Судом апеляційної інстанції в адміністративних  справах  є апеляційний адміністративний   суд,   у   межах   територіальної юрисдикції  якого  знаходиться   місцевий   адміністративний   суд (місцевий  загальний  суд  як  адміністративний  суд  чи  окружний адміністративний суд), що ухвалив рішення. 2. У випадку,  визначеному частиною шостою статті  177  цього Кодексу,  судом апеляційної інстанції є Вищий адміністративний суд України.

     Стаття 185. Право на апеляційне оскарження

     1. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи,  які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права,  свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в  апеляційному  порядку  постанови суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

     2. Ухвали суду  першої  інстанції  можуть  бути  оскаржені  в апеляційному  порядку  окремо  від  постанови  суду повністю  або частково у випадках,  встановлених цим  Кодексом.  Заперечення  на інші   ухвали  можуть  бути  викладені  в апеляційній  скарзі  на постанову суду першої інстанції.

Білет № 10

Адміністративно-юрисдикційний процес.

Підсудність адміністративних справ з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

1. Адміністративно-юрисдикційний процес сукупність адміністративно-процесуальних норм і заснована на них юрисдикцій-онная діяльність органів виконавчої влади та їх посадових осіб з вирішення конфліктів у сфері державного управління і застосування заходів адміністративного примусу. Загальні риси адміністративно-юрисдикційного процесу:- є складовим елементом (частиною) адміністративного процесу;- регламентує правозастосовчу діяльність юрисдикційного характеру ; - спрямований на вирішення конфлікту (спору) у сфері державного управління, застосування заходів адміністративного примусу;- виступає засобом реалізації охоронної функції адміністративного права;- характеризується множинністю суб'єктів здійснення;- складається з певних адміністративних проваджень;- результатом є прийняття адміністративно-юрисдикційного акту. Види адміністративно-юрисдикційних виробництв: виробництво за скаргами, провадження по застосуванню заходів адміністративного попередження, провадження по застосуванню заходів адміністративного припинення, адміністративно-процесуальне виробництво (щодо застосування заходів адміністративно-процесуального забезпечення), дисциплінарне провадження, провадження у справах про адміністративні правопорушення.

2.

Стаття 18. Предметна підсудність адміністративних справ

1. Місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні:

1) адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування, крім тих, які підсудні окружним адміністративним судам;

2) усі адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності;

3) виключено

4) усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб з суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг;

5) адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, передбачених пунктами 1 - 4 частини першої цієї статті;

6) адміністративні справи щодо примусового повернення в країну походження або третю країну та примусового видворення іноземців та осіб без громадянства за межі території України.

2. Окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська або Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених цим Кодексом, та крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.

3. Справи щодо оскарження дій або бездіяльності посадових чи службових осіб місцевих органів виконавчої влади розглядаються і вирішуються місцевим загальним судом як адміністративним судом або окружним адміністративним судом за вибором позивача.

4. Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

5. У разі невизначеності цим Кодексом предметної підсудності адміністративної справи така справа розглядається місцевим адміністративним судом за вибором позивача.

 

Предметна підсудність адміністративних справ

3. Правила предметної підсудності дозволяють визначити, адміністративний суд якої ланки розглядатиме адміністративну справу у першій інстанції.

4. Згідно з коментованою статтею судами першої інстанції в адміністративних справах є:

1) місцеві загальні суди;

2) місцеві (окружні) адміністративні суди;

3) Вищий адміністративний суд України.

  

Предметна підсудність адміністративних справ місцевим загальним судам

6. Місцеві загальні суди при розгляді і вирішенні адміністративних справ є адміністративними судами у розумінні пункту 2 статті 3 КАСУ. Місцевими загальними судами відповідно до частини першої статті 21 Закону України "Про судоустрій України" є районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди. Також місцевими загальними судами визнаються військові суди гарнізонів, але, виходячи з пункту 8 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" КАСУ, після набрання чинності Кодексом (тобто з 1 вересня 2005 року) військові суди не можуть відкривати провадження в адміністративних справах і розглядати їх.

7. За загальним правилом, встановленим частиною першою коментованої статті, місцевим загальним судам (районним, районним у містах, міським та міськрайонним судам) як адміністративним судам підсудні:

1) адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування, крім тих, які підсудні окружним адміністративним судам;

2) усі адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

8. Що стосується першої категорії справ, то це насамперед справи за участю органів і посадових осіб місцевого самоврядування. До органів місцевого самоврядування статтею 140 Конституції України і статтею 5 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" віднесено:

1) сільські, селищні, міські, районні у містах ради;

2) виконавчі комітети, відділи, управління та інші виконавчі органи сільської, селищної, міської, районної у місті ради;

3) районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

У містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради можуть утворюватися районні в місті ради. Районні в містах ради утворюють свої виконавчі органи.

Головними посадовими особами місцевого самоврядування є сільський, селищний, міський голови (стаття 12 Закону).

До системи місцевого самоврядування статтею 5 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" також включені органи самоорганізації населення (будинкові, вуличні, квартальні комітети, комітети мікрорайонів, комітети районів у містах, сільські, селищні комітети).

Якщо спір виник між органом чи посадовою особою місцевого самоврядування, з одного боку, і державним органом, органом влади Автономної Республіки Крим, їх посадовою особою, з іншого боку, то його належить розглядати в окружному адміністративному суді, а не в місцевому загальному суді (див. пункт 1 частини першої і частину другу коментованої статті).

9. Щодо другої категорії, то місцевим загальним судам підсудні всі адміністративні справи стосовно оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про адміністративні правопорушення. Слово "всі" вказує на те, що місцевим загальним судам підсудні такі справи незалежно від того, хто є відповідачем у них - орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, або й інший суб'єкт.

Водночас постанову суду (судді) у справі про адміністративні правопорушення, прийняту за правилами Кодексу України про адміністративні правопорушення, не може бути переглянуто за правилами адміністративного судочинства, оскільки суд (суддя) у цьому випадку виступає не суб'єктом владних повноважень, а органом правосуддя. Таку постанову може бути переглянуто лише в порядку частини першої статті 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

 

Білет № 11

1.Вирішення адміністративних спорів. Застосування заходів адміністративного примусу.

2.Підсудність адміністративних справ, у яких однією зі сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування.

1. Адміністративні спори — це конфлікти в області адміністративних порушень, які вирішуються в установленому законом судовому порядку. Порядок розгляду адміністративних спорів, принципи визначення та призначення покарання та інших заходів відповідальності закріплює у Кодексі України про адміністративні правопорушення.

Державний примус у нашій країні характеризується тим, що цей метод державного впливу є допоміжним, здійснюється на основі переконання й тільки після застосування переконання. Він застосовується до порівняно незначного числа осіб, що зробила правопорушення. Державний примус - це психологічний або фізичний вплив державних органів (посадових осіб) на певних осіб з метою спонукати, примусити до виконання норм права. Адміністративний примус - вид державного примусу, що застосовується відповідними державними органами (посадо­вими особами) до фізичних та юридичних осіб з метою запобігання, припинення правопорушень та притягнення винних до відповідальності. Адміністративний примус застосовується на підставі адміністративно-процесуальних норм. Застосовується як до фізичних, так і (в деяких випадках) до юридичних осіб Серед заходів, які можуть застосовуватись до юридичних осіб,- обмеження чи заборона певних видів діяльності, позбавлення ліцензії тощо. Застосовується незалежно волі та бажання об'єкта адмініст­ративного примусу. У юридичній науці зложилася наступна класифікація засобів адміністративного примуса: а) міри адміністративного попередження (адміністративно-попереджувальні); б) запобіжного заходу правопорушень; в)адміністративні стягнення. Найбільше часто під мірами адміністративного попередження розуміють дії вповноважених органів або посадових осіб, спрямовані на примусове забезпечення виконання громадянами суспільних обов'язків, забезпечення суспільної безпеки й громадського порядку, запобігання й боротьбу зі стихійними лихами, епідеміями, епізоотіями й ліквідацію їх наслідків. Запобіжного заходу правопорушень - це примусове припинення протиправних дій, що мають ознаки адміністративної провини (у деяких випадках вони можуть мати й карний характер), спрямоване на недопущення негативних наслідків і забезпечення застосування до винної особи адміністративного стягнення, а у виняткових випадках - і карного покарання.

2. Згідно зі статтею 18 Кодексу адміністративного судочинства України Місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні: адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування, крім тих, які підсудні окружним адміністративним судам. Місцевими загальними судами відповідно до частини першої статті 21 Закону України "Про судоустрій України" є районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди. До органів місцевого самоврядування статтею 140 Конституції України і статтею 5 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" віднесено:1) сільські, селищні, міські, районні у містах ради;2) виконавчі комітети, відділи, управління та інші виконавчі органи сільської, селищної, міської, районної у місті ради;3) районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст. Якщо спір виник між органом чи посадовою особою місцевого самоврядування, з одного боку, і державним органом, органом влади Автономної Республіки Крим, їх посадовою особою, з іншого боку, то його належить розглядати в окружному адміністративному суді, а не в місцевому загальному суді.

Білет № 12

1.Адміністративно-процедурна діяльність як складова адміністративного процесу.

2.Підсудність кількох пов'язаних між собою вимог. Передача адміністративної справи з одного адміністративного суду до іншого.

1. Адміністративний процес - це врегульований адміністративно-процесуальними нормами порядок здійснення суб'єктами адміністративного права виконавчої влади та вирішення індивідуальних адміністративних справ відповідними органами, їх посадовими особами, а також спорів, що виникають між органами виконавчої влади та іншими суб'єктами адміністративно-правових відносин. Напрями адміністративного процесу:1)адміністративно-процедурна діяльність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в разі виконання останніми делегованих державою виконавчих функцій;2)адміністративно-юрисдикційний процес, тобто процесуальна діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування, які діють на тих же засадах, що і в першому випадку, щодо вирішення адміністративно-правових спорів та реалізація адміністративної відповідальності за порушення норм матеріального адміністративного права. Адміністративно-процедурна діяльність являє собою сукупність правових фори діяльності органів виконавчої влади, а у визначених законом випадках - органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, які спеціалізуються за різними галузями управління та видами юридичної практики.

2. Кодекс адміністративного судочинства України. Стаття 21. Підсудність кількох пов'язаних між собою вимог. 1. Позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов'язані між собою. Якщо справа щодо пов'язаних вимог територіально підсудна різним місцевим адміністративним судам, то її розглядає один з цих судів за вибором позивача. Якщо справа щодо однієї з вимог підсудна окружному адміністративному суду, а щодо іншої вимоги (вимог) - місцевому загальному суду як адміністративному суду, таку справу розглядає окружний адміністративний суд. Якщо справа щодо однієї з вимог підсудна Київському апеляційному адміністративному суду, а щодо іншої вимоги (вимог) - іншому адміністративному суду, таку справу розглядає Київський апеляційний адміністративний суд. 2. Вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. 3. Не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Стаття спрямована на досягнення процесуальної економії - забезпечення розгляду в одному провадженні пов'язаних вимог, щоб кожну вимогу не розглядати як окрему адміністративну справу. Одночасно правила статті сприяють тому, щоб справу розглядав найбільш компетентний суд. Пов'язаними можна вважати позовні вимоги:1) що випливають з одних правовідносин; 2) які хоч і не випливають з одних правовідносин, але спрямовані до одного відповідача.

Білет № 13

1.Система адміністративно-процедурних проваджень.

2.Місцеві загальні суди як адміністративні суди, та підсудність їм адміністративних справ.

1. Адміністративно-процедурні провадження. Дана група проваджень визначається метою діяльності публічної адміністрації — виконання покладених на неї обов’язків, у тому числі з реалізації законних прав та інтересів громадян. адміністративно-процедурні провадження можна, в свою чергу, поділити на «управлінські», «щодо надання адміністративних послуг» та «за зверненнями громадян». «Управлінська» процедура починається за ініціативою адміністративного органу. Ініціатива публічного органу може бути зумовлена виконанням обов’язків, що покладені на відповідні органи законом, або випливати з доручень інших органів чи посадових осіб, але це також має випливати із закону. Крім цього, на нашу думку, має бути наявна належна підстава для початку процедури: або якісь об’єктивні події (наприклад стихійне лихо), або прийняття адміністративно-правового рішення компетентним органом чи посадовою особою (наприклад примусове виконання рішення). При цьому регулювання саме «управлінської» процедури має особливе значення для захисту прав і законних інтересів особи. Адже коли особа сама звертається до адміністративного органу, то вона, звичайно, очікує на прийняття рішення. Коли провадження починається органом влади, то прийняте рішення може бути цілковитою несподіванкою для особи, і до того ж — не завжди приємною. Адміністративні процедури з надання адміністративних послуг — це встановлений нормами адміністративного права порядок діяльності органів публічного управління, що спрямована на забезпечення умов для реалізації прав, свобод та інтересів фізичної або юридичної особи і здійснюється за зверненням цієї особи. До третьої категорії можна віднести розгляд заяв громадян та юридичних осіб, у яких йдеться про задоволення прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

2. Спочатку почнемо з того, що таке адміністративна справа. Адміністративна справа – або справа адміністративної юрисдикції це переданий на вирішення до адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому одна з сторін є орган виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, їхня посадова або службова особа та інший суб’єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Адміністративні позови розглядаються у адміністративних судах, адміністративно-позовна заява подається до суду першої інстанції (місцевого адміністративного суду). Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України, місцеві загальні суди, як адміністративні суди розглядають або їм підсудні:- адміністративні справи в яких однією із сторін є посадова (службова) особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування, крім тих, що підсудні окружним адміністративним судам;- всі адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності суб’єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності. Справи щодо оскарження дій або бездіяльності посадових чи службових осіб місцевих органів виконавчої влади розглядаються і вирішуються місцевим загальним судом як адміністративним судом або окружним адміністративним судом за вибором позивача. Місцеві адміністративні суди є судами першої інстанції і їм підсудні всі адміністративні справи, окрім тих, які підсудні адміністративним судам вищого рівня. Підсудність адміністративних справ, а також процедура їх розгляду та вирішення регламентується Кодексом адміністративного судочинства України.

Білет № 14

1.Провадження щодо реалізації правовстановчої діяльності.

2.Забезпечення адміністративного позову.

1. Отже, правотворча діяльність повинна формулювати та захищати загальнолюдські цінності, природні права людини, створювати гарантії, умови й механізми їх втілення в життя. Цей принцип широко реалізовується у послідовній правотворчій діяльності України. Кожен нормативно-правовий акт приймається з оглядом на рівень захисту та охорони прав і свобод людини та громадянина. Обсяг та межі захисту й охорони закладені у нормах найвищої юридичної сили (статті 21-68 Конституції України), кодифікованих нормах (Цивільному кодексі України, Кримінальному кодексі України), нормах статусних законів, нормах функціональних законів. правотворчість здійснюється на основі таких основних загальновизнаних принципів, які визначаються суть цієї діяльності, її характерні риси та основні напрями. Такими принципами є: 1) верховенство права; 2) демократизм; 3) науковість; 4) законність; 5) професіоналізм; 6) гуманізм; 7) міжнародний пріоритет. Контроль за дотриманням законодавства про державну реєстрації нормативно-правових актів повинен забезпечуватись шляхом проведення перевірок стану додержання суб’єктами нормотворення законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів органами юстиції, що здійснюють таку реєстрацію. Цей контроль включає три складові: 1) внесення пропозицій щодо усунення виявлених порушень; 2) зупинення дії нормативно-правових актів, у тому числі за умов їхньої невідповідності Конституції або законам України, з подальшим вжиттям відповідних заходів;3) притягнення до адміністративної відповідальності посадових осіб, винних у допущених порушеннях.

2. Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача. Можливі ситуації, коли зволікання з вирішенням адміністративної справи може завдати непоправної шкоди позивачеві. Наприклад, рішення органу місцевого самоврядування про знесення житлового будинку може позбавити особу права на житло. Під час оскарження цього рішення до адміністративного суду його може бути виконано. Якщо рішення про знесення будинку згодом адміністративний суд визнає незаконним, повноцінне поновлення права на житло буде утрудненим. У зв'язку з цим у адміністративному процесуальному законодавстві існує інститут забезпечення адміністративного позову, що дає можливість суду до прийняття постанови у справі вжити заходів щодо забезпечення позовних вимог, зокрема, якщо існує небезпека неспіврозмірного заподіяння шкоди інтересам позивача, або якщо внаслідок невжиття цих заходів захист прав особи стане утрудненим або неможливим. Стаття 117. Забезпечення адміністративного позову. 1. Суд за клопотанням позивача або з власної ініціативи може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень. 2. Ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову постановляє суд першої інстанції, а якщо розпочато апеляційне провадження, то таку ухвалу може постановити суд апеляційної інстанції.3. Подання адміністративного позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, але суд у порядку забезпечення адміністративного позову може відповідною ухвалою зупинити дію рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень, що оскаржуються. Ухвала негайно надсилається до суб'єкта владних повноважень, що прийняв рішення, та є обов'язковою для виконання.4. Адміністративний позов, крім способу, встановленого частиною третьою цієї статті, може бути забезпечено забороною вчиняти певні дії.

Білет № 15

1.Склад адміністративного суду.

2.Судове доручення та надання допомоги іноземними судами.

1. Стаття 23. Здійснення адміністративного судочинства суддею одноособово. 1. Усі адміністративні справи в суді першої інстанції, крім випадків, встановлених цим Кодексом, розглядаються і вирішуються суддею одноособово. Стаття 24. Здійснення адміністративного судочинства колегією суддів 1. Адміністративні справи, предметом оскарження в яких є рішення, дії чи бездіяльність Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Національного банку України, їхньої посадової чи службової особи, виборчої комісії (комісії з референдуму), члена цієї комісії розглядаються і вирішуються в окружному адміністративному суді колегією у складі трьох суддів.2. Адміністративні справи розглядаються і вирішуються в окружному адміністративному суді колегією у складі трьох суддів також за клопотанням однієї зі сторін про колегіальний розгляд справи або з ініціативи судді в разі їх особливої складності. У разі подання клопотання про колегіальний розгляд справи або відповідної ініціативи судді склад колегії суддів визначається в порядку, встановленому частиною третьою статті 15-1 цього Кодексу. 3. Перегляд судових рішень в адміністративних справах в апеляційному порядку здійснюється колегією у складі трьох суддів.4. Перегляд судових рішень в адміністративних справах у касаційному порядку здійснюється колегією у складі не менше п'яти суддів.5. Адміністративні справи, підсудні Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції, розглядаються і вирішуються колегією у складі не менше п'яти суддів.6. Перегляд судових рішень в адміністративних справах у Верховному Суді України за винятковими обставинами здійснюється колегією у складі суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України за участі не менше двох третин її чисельності (але не менше п'яти суддів) або колегією у складі суддів відповідних судових палат Верховного Суду України за правилами, передбаченими частиною другою статті 241 цього Кодексу. 7. Персональний склад колегії суддів для розгляду конкретної справи визначається в порядку, встановленому частиною третьою статті 15-1 цього Кодексу. Стаття 26. Незмінність складу суду. 1. Склад суду під час розгляду і вирішення адміністративної справи в суді однієї інстанції незмінний, крім випадків, встановлених законом.2. У разі неможливості продовження розгляду адміністративної справи одним із суддів до розгляду залучається інший суддя, який визначається в порядку, встановленому частиною третьою статті 15-1 цього Кодексу. Якщо нового суддю залучено під час судового розгляду, судовий розгляд адміністративної справи починається спочатку.

2. Судове доручення - це звернення суду однієї держави до суду іншої держави з проханням про виконання на території останньої процесуальних дій, спрямованих на допит свідків, опитування сторін, вручення позовної заяви, повістки про виклик до суду, про встановлення місця проживання відповідача тощо.Виконання таких доручень називається наданням міжнародної правової допомоги. Процесуальний порядок виконання судових доручень у кожній країні регулюється її внутрішнім законодавством і міжнародними договорами, у яких вона бере участь. При розгляді справи в суді однієї держави може виникнути необхідність виконання окремих процесуальних дій на території іншої держави. Оскільки юрисдикція суду обмежена територією своєї країни, виконання окремих процесуальних дій можливе лише за допомогою процедури - судових доручень. Доручення складається судом України, який розглядає справу, адресується компетентному суду запитуваної держави і має містити інформацію та документи, передбачені міжнародним договором України. До доручення про вручення виклику до суду обов'язково додається виклик (повідомлення) про день судового розгляду разом з повідомленням про гарантії особі, яка викликається, імунітету від адміністративної/кримінальної відповідальності у разі її явки до компетентного органу України, передбачені відповідним міжнародним договором. Судове доручення про надання правової допомоги оформлюється українською мовою і додається засвідчений переклад офіційною мовою відповідної держави. У певних випадках документи, що підлягають врученню, можуть бути складені або перекладені на ту мову, яку розуміє особа, якій необхідно вручити документи. Це окремо визначається судом України у судовому дорученні.Судове доручення та документи, що до нього додаються, засвідчуються підписом судді, який складає доручення, та скріплюються гербовою печаткою.

Білет № 16

1.Поняття адміністративно-процесуального права.

2.Права та обов’язки судді в процесі підготовчого провадження.

1. Адміністративний процес розглядається у двох аспектах. У вузькому розумінні адміністративний процес – це врегульований нормами адміністративно-процесуального права порядок застосування заходів адміністративного примусу, і насамперед адміністративних стягнень (іншими словами, у вузькому розумінні адміністративний процес – це провадження в справах про адміністративні правопорушення).У широкому розумінні адміністративний процес – це врегульований нормами адміністративно-процесуального права порядок розгляду індивідуально-конкретних справ у сфері виконавчої діяльності органів державного управління, а у передбачених законодавством випадках і іншими, уповноваженими на то органами. Тобто, іншими словами, у широкому розумінні адміністративний процес – це вся сукупність адміністративних проваджень. Ознаки адміністративного процесу: 1) адміністративний процес пов’язаний із державним управлінням, його правовими формами; 2) зв’язок з матеріальними нормами адміністративного права; 3) це діяльність, в результаті якої виникають суспільні відносини, врегульовані нормами адміністративно-процесуального права.

Адміністративний процес і процесуальне право поняття не тотожні. Процес - система дій; процесуальне право - система норм по впровадженню цих дій. Адміністративно-процесуальне право - це сукупність встановлених обов'язкових правил, які визначають процедури розгляду, вирішення конкретних адміністративних справ у сфері державного управління, адміністративної юрисдикції та інших галузей суспільних відносин. Адміністративно-процесуальне право як галузь процесуального права і законодавства — сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають у процесі захисту порушеного права у сфері державного управління, а також діяльність органів виконавчої влади та деяких інших суб'єктів.

2. Підготовче провадження - друга за розвитком судочинства стадія адміністративного процесу. Завдання цієї стадії - визначити спірні питання між сторонами та можливості щодо примирення, а за відсутності у сторін бажання примиритися - зібрати увесь доказовий матеріал, який слід дослідити на стадії судового розгляду, з тим, щоб розглянути і вирішити справу в одному судовому засіданні протягом розумного строку. Попереднє судове засідання проводиться суддею, який здійснює підготовку справи до судового розгляду, за участю сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Для врегулювання спору суд з'ясовує, чи не відмовляється позивач від адміністративного позову, чи не визнає відповідач адміністративний позов, і роз'яснює сторонам можливості щодо примирення. Якщо спір не вдалось врегулювати, суд: 1) уточнює позовні вимоги та заперечення відповідача проти адміністративного позову; 2) з'ясовує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі; 3) визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору і які з них визнаються сторонами, а які належить доказувати; 4) з'ясовує, якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення, та встановлює строки для їх надання; 5) вчиняє інші дії, необхідні для підготовки справи до судового розгляду. За наслідками підготовчого провадження суд може постановити ухвалу про: 1) залишення позовної заяви без розгляду; 2) зупинення провадження у справі; 3) закриття провадження у справі; 4) закінчення підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду.

Білет № 17

1.Предмет регулювання адміністративно-процесуального права.

2.Судове рішення.

1. предмет адміністративно-процесуального права є складним явищем, що об'єднує три складові частини: 1) суспільні відносини, що регулюються матеріальним адміністративним правом, і, відповідно, є матеріальними адміністративно-правовими відносинами, реалізація яких здійснюється за допомогою адміністративного процесу;2) суспільні відносини, що регулюються нормами матеріального цивільного, трудового, аграрного, фінансового, інших галузей права, які пов'язані з вирішенням завдань державного управління і для своєї реалізації вимагають процесуальних дій органів виконавчої влади держави;3) процесуальну діяльність виконавчо-розпорядчих органів державної влади, а у передбачених законом випадках - й інших державних та громадських органів.Таким чином, предметом регулювання адміністративно-процесуального права є матеріальні правові відносини, що виникають у зв'язку із здійсненням завдань державного управління, а також виконавчо-розпорядча діяльність компетентних суб'єктів, врегульована адміністративно-процесуальними нормами.Інакше кажучи, предметом адміністративно-процесуального права є матеріальні правові відносини, що виникають у зв'язку із здійсненням завдань державного управління і адміністративно-процесуальний порядок їх реалізації.

2. Судове рішення - це акт правосуддя, ухвалений згідно з нормами матеріального та процесуального права і згідно з конституційними засадами та принципами адміністративного судочинства є обов'язковим до виконання на всій території України. Залежно від кола питань, вирішених через ухвалений акт, судові рішення поділяються на постанови та ухвали.Постанова - письмове рішення суду в адміністративній справі, у якому вирішуються вимоги адміністративного позову (пункт 12 частина перша статті 3 КАС України), тобто є вирішення судом спору по суті.Ухвала - письмове або усне рішення суду в адміністративній справі, яким вирішуються питання, пов'язані з процедурою розгляду адміністративної справи, та інші процесуальні питання (пункт 13 частина перша статті 3 КАС України).Обов'язково у письмовій формі і окремим документом викладаються ухвали з питань, визначених частиною четвертою статті 160 КАС України.З інших процесуальних питань, які вирішуються під час судового розгляду, ухвали можуть бути усними або письмовими, якщо вони викладаються окремим документом.Суди повинні розрізняти ухвали судів апеляційної та касаційної інстанцій, якими вирішуються питання, пов'язані з процедурою розгляду адміністративної справи, та інші процесуальні питання, від ухвал, якими вирішуються вимоги апеляційної чи касаційної скарги. Останні викладаються лише у письмовій формі. Метою судового рішення є досягнення юридичної визначеності у спірних правовідносинах, яке переконує сторони і суспільство у справедливості суду, утвердженні ним прав людини та запобігає стану невизначеності в аналогічних ситуаціях.

Білет № 18

1.Адміністративно-процесуальне право як галузь процесуального права України.

2.Види ухвал адміністративного суду, які приймаються судом першої інстанції.

1. Адміністративно-процесуальне право як галузь процесуального права і законодавства — сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають у процесі захисту порушеного права у сфері державного управління, а також діяльність органів виконавчої влади та деяких інших суб'єктів. Саме через норми адміністративного процесуального права можна забезпечити захист прав, законних інтересів громадян у сфері державного управління. Адміністративне процесуальне право України як системне об’єднання юридичних норм і правових інститутів являє собою складне реально існуюче юридичне утворення, основними за-вданнями якого є:1) створення умов для реалізації суб’єктивних прав, свобод і інтересів фізичними чи юридичними особами, а також вико-нання ними суб’єктивних юридичних обов’язків;2) забезпечення захисту в процесуальній формі прав, сво-бод та інтересів фізичних чи юридичних осіб шляхом: а) уп-равлінської (адміністративної) діяльності через виконання завдань і функцій органами владних повноважень, їх посадовими особами; б) поновлення порушеного права органами владних повноважень, їх посадовими особами в судовому порядку за позовом;3) розгляд і вирішення правових спорів чи спорів про право шляхом: а) розгляду і вирішення індивідуальних адміністратив-них справ органами владних повноважень, їх посадовими особами у порядку підлеглості, підвідомчості та компетентності, тобто в адміністративному порядку; б) розгляду і вирішення індивідуальних адміністративних справ адміністративними судами в порядку судового позову щодо захисту прав та інтересів фізичних чи юридичних осіб у сфері державного управління (публічних відносин).

2. У разі якщо постановляється судове рішення, яким провадження у справі зупиняється чи закривається, позовна заява залишається без розгляду або приймається рішення щодо інших процесуальних дій, клопотань, воно викладається у формі ухвали(акт застосування норм процесуального права, спрямований на вирішення окремих питань, що виникли у процесі розгляду адміністративної справи).Як вже зазначалося раніше, ухвала – це рішення суду, яким суд вирішує питання, що виникають у зв'язку і з приводу розгляду і вирішення матеріально-правового спору, який є предметом адміністративного розгляду.На відміну від постанови адміністративного суду, якою вирішується подальша доля об'єкта адміністративного процесу, ухвали стосуються питань,які виникають у зв'язку та з приводу розгляду справи і не вирішують справу по суті, відтак їх може бути декілька по одній і тій самій адміністративній справі, на відміну від постанови, яка, як правило, у справі постановляється одна. Залежно від вирішення вимоги, спрямованої на розвиток провадження у справі, вони можуть бути класифіковані на такі види:а) ухвали, спрямовані на порушення процесу в справі (ст. 136 ЦПК), а також в питаннях виправлення описки і явної арифметичної помилки (ст. 213 ЦПК), постановлення додаткового рішення (ст. 214 ЦПК), скасування обмеження дієздатності або поновлення громадянина в дієздатності (ст. 260 ЦПК); б) ухвали, які забезпечують розвиток процесу в справі, — ними вирішуються окремі процесуальні питання, які виникають під час підготовки справи до розгляду, вирішення судом справи і виконання судового рішення — про притягнення або вступ у справу співучасників, третіх осіб, органів державного управління, про залучення додаткових доказів, призначення експертизи, відкладення розгляду в справі та ін. (статті 143, 149, 173 ЦПК);в) ухвали, які перешкоджають виникненню процесу в справі (пе-ретинальні) і дальшому його розвитку (заключні). г) ухвали по застосуванню санкцій за процесуальні правопорушення — про притягнення до штрафної і майнової відповідальності.), до кримінальної і громадської відповідальності .д) ухвали, які сигналізують про порушення законності й істотні недоліки в роботі підприємств, установ, організацій з метою вжиття заходів до їх усунення — окремі ухвали (ст. 235 ЦПК).

Білет № 19

1.Адміністративно-процесуальні норми.

2.Судові дебати.

1. Адміністративно-процесуальна норма - це встановлене або санкціоноване державою та забезпечене її примусом загальнообов'язкове правило поведінки, яким регулюються організуючі суспільні відносини, що виникають у ході реалізації процесуального порядку вирішення адміністративних справ.У наукових джерелах серед найбільш поширених рис адміністративно-процесуальної норми виокремлюють такі: а) загальнообов'язковість; б) формальна визначеність; в) загальний характер; г) представницько-зобов'язуючий характер; ґ) встановлюється або санкціонується компетентними державними органами; д) охороняється всіма заходами державного впливу, включаючи примус; е) загальнозначущість; є) системність; ж) елемент системи права; з) абстрактність; и) владний характер; і) функціональність; ї) ясність тощо. Традиційно у структурі юридичних норм виділяють три складових елементи: гіпотезу, диспозицію й санкцію.

Гіпотеза - вказує на конкретні життєві обставини (умови), за наявності або відсутності яких адміністративно-процесуальна норма вступає в дію. Диспозиція адміністративно-процесуальної норми - це правило поведінки, за яким учасники адміністративно-процесуальних правовідносин діють у разі настання умов, передбачених гіпотезою. Санкція адміністративно-процесуальної норми вказує на несприятливі наслідки, що настають у разі порушення її диспозиції.

2. Судові дебати. Судові дебати - це частина судового розгляду справи, яка складається із завершальних промов осіб, які беруть участь у справі, та їх обміну репліками. Промови складаються із підсумкових висновків осіб, які беруть участь у справі, щодо обставин у справі, доказів щодо них та їхньої переконливості, закону, на підставі якого, на їхній погляд, слід вирішити спір, та пропозицій до суду щодо задоволення, часткового задоволення або незадоволення позовних вимог. У своїй промові кожен наступний промовець може висловлювати свої думки щодо висновків осіб, які раніше виступили у судових дебатах. Попередні ж промовці мають право відреагувати на промови наступних промовців репліками. Реплікою є короткий критичний вислів у формі відповіді, заперечення, зауваження на сказане у промовах учасників судових дебатів. Особи, які беруть участь у справі, мають право відмовитися від свого права на виступ з промовою у судових дебатах. Суд не може обмежувати тривалість дебатів певним часом. Разом з тим головуючий у судовому засіданні може зупинити промовця у випадку, коли його промова не стосується справи, що розглядається, або він повторює уже сказане, та зробити йому з цього приводу зауваження. Після цього суд дозволяє промовцю продовжувати виступ (частина шоста коментованої статті). 1. Судові дебати складаються з промов осіб, які беруть участь у справі. У цих промовах можна посилатися лише на обставини і докази, які досліджені в судовому засіданні.2. У дебатах першим надається слово позивачеві, його представнику, а потім - відповідачеві, його представнику.3. Третя особа, яка заявила самостійні вимоги на предмет спору, її представник виступають після сторін у справі.4. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, їхні представники виступають у дебатах після особи, на стороні якої вони беруть участь.5. За клопотанням сторін чи третіх осіб у дебатах можуть виступати лише їхні представники.6. Суд може встановити регламент промов осіб, які беруть участь у справі, який визначає їх тривалість. Головуючий у судовому засіданні може зупинити промовця лише тоді, коли він виходить за межі справи, що розглядається. З дозволу суду після закінчення судових дебатів промовці можуть обмінятися репліками.7. Якщо під час судових дебатів виникає необхідність з'ясування нових обставин, що мають значення для справи, або дослідження нових доказів, суд постановляє ухвалу про повернення до з'ясування обставин у справі. Після закінчення з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами судові дебати проводяться у загальному порядку.

Білет № 20

1.Адміністративно-процесуальні відносини.

2.Дослідження доказів у справі.

1. Як різновид правовідносин взагалі, адміністративно-процесуальні відносини являють собою передбачений нормою права юридичний зв'язок між конкретними суб'єктами, наділеними певними правами і юридичними обов'язками.Адміністративно-процесуальні правовідносини завжди виникають на основі правових норм. Крім норми права, необхідними для цього є ще такі обставини, як правосуб'єктність і юридичний факт. Проте вирішальною первинною обставиною, без сумніву, є правова норма. Реалізація адміністративно-процесуальних правовідносин забезпечується заходами державного впливу. Адміністративно-процесуальні правовідносини характеризуються наявністю внутрішньої структури, елементами якої є: суб'єкти, об'єкт і зміст.

Суб'єкти адміністративно-процесуальних правовідносин - це органи публічної влади (їх посадові особи), фізичні та юридичні особи, які вступають у фактичні соціально-правові зв'язки з приводу реалізації встановленого адміністративно-процесуальним законодавством порядку вирішення адміністративних справ. Зміст адміністративно-процесуальних правовідносин - це суб'єктивні права і обов'язки учасників адміністративного процесу, котрі реалізуються ними в рамках адміністративно-процесуальних правовідносин. Об'єктом адміністративно-процесуальних правовідносин виступає все те, з приводу чого виникають й існують самі правовідносини. Адміністративно-процесуальним правовідносинам притаманні всі загальні риси, характерні для будь-якого виду юридичних відносин: вони регламентуються нормами права; у них завжди беруть участь кілька сторін; об'єктивною передумовою їх виникнення, зміни або припинення є юридичні факти; сторони правовідносин завжди наділені взаємообумовленими суб'єктивними правами та кореспондуючими їм обов'язками; реалізація зазначених прав та обов'язків забезпечується можливістю застосування державного примусу тощо.

2. Джерелами доказів можуть бути: 1) пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників, осіб, які притягаються до адміністративної відповідальності, суб´єктів звернення, інших учасників процесу. письмові докази — це документи, у тому числі електронні, акти управління, листи, телеграми, адміністративні договори (угоди), будь-які інші письмові записи, що містять у собі відомості про обставини, які мають значення для справи. речові докази — це предмети матеріального світу, що містять інформацію про обставини, які мають значення для справи. висновки експертів — це письмові документи про об´єктивне, аргументоване, основане на законі вивчення, перевірку, аналітичне дослідження, кількісну чи якісну оцінку висококваліфікованим фахівцем чи установою певного питання, явища, предмета, документа, які вимагають спеціальних знань у відповідній сфері суспільної діяльності, що мають значення для адміністративної справи. Дослідження доказів є важливою частиною адміністратив­них проваджень і здійснюється судом, органом владних повно­важень під час розгляду адміністративної справи. Суттєвою складовою дослідження доказів є визначення предмета доказу­вання, який конкретизується з урахуванням кожної адміністра­тивної справи. Предметом доказування є обставини, якими обґрунтову­ються позовні вимоги чи заперечення позивача і відповідача, доводи і міркування суб´єкта звернення і уповноваженої особи, установлення наявності правопорушення компетентним орга­ном або установлення обставин, які мають інше значення для вирішення справи. Особливість адміністративних проваджень і полягає в тому, що кожне провадження має відповідні властивості, які відме­жовують один вид проваджень від іншого.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.