Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
АПП залік.docx
Скачиваний:
7
Добавлен:
12.05.2015
Размер:
177.75 Кб
Скачать

Білет № 1

Поняття й особливості юридичного процесу.

Касаційний розгляд справи у судовому засіданні.

1. Юридичний процес як комплексна система має ряд специфічних ознак, характерних для всіх правових форм діяльності органів держави. Насамперед, цей розгляд, розгляд визначеної юридичної справи, здійснюваний на основі закону. Юридичний процес як правова форма діяльності уповноважених органів і посадових осіб, характеризується визначеністю компетенції, функцій і повноважень цих суб'єктів. Одні (органи держави і посадові особи) виконують організаційну функцію, на них покладається відповідальність за результат процесу, інші (позивачі, потерпілі, відповідачі, правопорушники й ін.), мають ряд прав і гарантій і можуть розраховувати на охорону їхньої особистості і законних інтересів..  Юридичний процес - це комплексна система органічно взаємозалежних правових форм діяльності уповноважених органів держави, посадових осіб, а також зацікавлених у дозволі різних юридичних справ інших суб'єктів права, що: а) виражається в здійсненні операцій з нормами права в зв'язку з рішенням визначених юридичних справ; б) здійснюється уповноваженими органами держави і посадових осіб на користь зацікавлених суб'єктів права;

в) закріплюється у відповідних правових актах - офіційних документах;

г) регулюється процедурно-процесуальними нормами;

д) забезпечується відповідними способами юридичної техніки.

Основні ознаки юридичного процесу як комплексної системи: юридичний процес - це розгляд (розгляд визначеної юридичної справи). Звичайно як юридичну справу кваліфікують або правопорушення, або суперечка про право. Юридична природа таких життєвих обставин полягає в тому, що вони передбачені законом і волочуть визначені юридичні наслідки. Отже, юридична справа - це така обставина, що дозволяється (розглядається) на основі закону, а його наслідки здійснюються у виконанні закону. Саме ці два моменти і визначають природу юридичної справи, а отже, вихідну основу юридичного процесу. УСТАНОВЧИЙ ПРОЦЕС - це специфічна діяльність уповноважених органів держави, посадових осіб і громадських організацій по реалізації норм матеріального права, що встановлюють їхню правомочність по формуванню, чи ліквідації перетворенню органів держави, посадових осіб і інших керуючих суб'єктів. Дана діяльність виражається головним чином у здійсненні дій по підготовці умов організації, проведенню чи виборів призначенню керуючих суб'єктів і твердженню відповідних установчих результатів, Спонукальними обставинами установчого процесу звичайно є відповідні юридичні чи акти юридичні стани, наприклад, витікання терміну повноважень органів чи держави терміну призначення посадової особи.

ПРАВОТВОРЧІЙ ПРОЦЕС - це специфічна діяльність уповноважених органів держави, громадських організацій і посадових осіб, що складаються із системи дій по підготовці, твердженню й офіційному оголошенню нормативно-правових актів. Вона виражається насамперед у тім, що має на меті створення і підтримки системи права в належному стані, що відповідає потребам правового регулювання на тім чи іншому етапі розвитку суспільства. Спонукальними обставинами правотворчого процесу безпосередньо виступають об'єктивна потреба в правовому оформленні відповідних суспільних відносин, а також прояву права правотворчої ініціативи. У правотворчості легко знайти всі основні елементи процесуальної форми з їхніми специфічними рисами й особливостями.

ПРАВОЗАСТОСОВЧІЙПРОЦЕС - це такий комплекс, що по своєму обсязі є домінуючим у системі юридичного процесу, а по своєму соціальному призначенню уступає лише правотворчості. Правозастосування поширене у всіляких сферах, безпосередньо зв'язано з реалізацією інтересів і насущних нестатків різних суб'єктів  права і тому виконує найбільше істотну функцію в механізмі правового регулювання. Правозастосовчій процес - специфічна діяльність уповноважених органів держави, громадських організацій, посадових осіб по розгляду  всіляких індивідуальних справ, що мають юридичні значення. Вона полягає в тім, що наділяє одних суб'єктів правомочності, покладанні на інших суб'єктів юридичних обов'язків, дозволі споровши про право, розгляд справ про правопорушення і відповідно до юридичної відповідальності.Спонукальними обставинами правозастосовчого процесу безпосередньо виступають юридичні факти і фактичні склади. Кінцевими юридичними наслідками є відповідні правозастосовчі акти всілякого призначення, що містять розпорядження індивідуального характеру

КОНТРОЛЬНИЙ ПРОЦЕС - це правова форма діяльності органів держави, громадських організацій і посадових осіб, що виражаються в здійснення юридично значимих дій за спостереженням і перевіркою відповідності виконання і дотримання підлеглими суб'єктами нормативно-правових розпоряджень і припиненні правопорушень відповідними організаційно-правовими засобами: 1) установлення фактичного виконання заданого управлінського рішення;

2) дача правильної об'єктивної суспільно-політичної і юридичної оцінки результатам перевірки стану дотримання правових розпоряджень;

3) прийняття ефективних по змісту рішень, спрямованих на удосконалювання діяльності підконтрольного об'єкта; 4) забезпечення оперативного найбільш повного і якісного виконання прийнятого рішення. Спонукальними обставинами контрольного процесу є потреба в створенні найбільш сприятливих умов для реалізації нормативно-правових розпоряджень у поводженні, діяльності суб'єктів суспільних відносин, забезпеченні ефективності правового регулювання.

2.

Стаття 221. Касаційний розгляд справи у судовому засіданні

 

1. Касаційний розгляд здійснюється колегією суддів у складі не менше п'яти суддів за правилами розгляду справи судом першої інстанції з урахуванням особливостей, встановлених цією главою.

2. Після відкриття судового засідання і вирішення клопотань осіб, які беруть участь у справі, суддя-доповідач доповідає в необхідному обсязі зміст судових рішень, що оскаржуються, касаційної скарги та заперечень на неї.

3. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, дають свої пояснення. Першою дає пояснення особа, яка подала касаційну скаргу. Якщо касаційні скарги подали обидві сторони, першим дає пояснення позивач. За ними пояснення дають особи, які приєдналися до касаційної скарги, а потім - інші особи, які беруть участь у справі. Суд може обмежити тривалість пояснень, встановивши для всіх осіб, які беруть участь у справі, рівний проміжок часу, про що оголошується на початку судового засідання.

4. Неприбуття сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце касаційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

 

Коментар:1. Касаційний розгляд адміністративної справи суд здійснює в порядку усного (у судовому засіданні) або письмового провадження. Стаття визначає особливості розгляду справи судом касаційної інстанції у судовому засіданні.

2. Процедура касаційного розгляду повинна відповідати завданням касаційного провадження, а тому вона дещо відрізняється від тієї, що встановлена в суді першої інстанції.

Особливості касаційного розгляду в судовому засіданні, порівняно із судовим розглядом у першій інстанції, полягають, зокрема, у:

1) складі суду - касаційний розгляд завжди здійснює колегія у складі не менше п'яти суддів;

2) наслідках неприбуття у судове засідання осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце касаційного розгляду, - таке неприбуття не перешкоджає розглядові справи;

3) змісті доповіді судді-доповідача - він повідомляє в необхідному обсязі про зміст оскаржених судових рішень, касаційної скарги та заперечень на неї;

4) порядку виступу осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень - першій суд надає слово особі, яка подала касаційну скаргу; якщо касаційні скарги подали обидві сторони, першим дає пояснення позивач; далі суд надає слово особам, які приєдналися до касаційної скарги, а потім - іншим особам, які беруть участь у справі. Тобто тут дотримано той самий принцип, що й у суді першої інстанції, - той, хто ініціював провадження, виступає першим, але ініціатори провадження у першій інстанції та в касаційній інстанції можуть відрізнятися. Особи, які беруть участь у справі, мають право з дозволу головуючого відреагувати репліками на пояснення інших осіб;

5) складових частинах судового засідання - дослідження доказів та судові дебати у ньому не проводяться, зважаючи на межі касаційного перегляду, встановлені статтею 220 КАСУ.

Білет № 2

Процес як форма діяльності різних гілок влади.

Межі перегляду апеляційної скарги.

1.Якщо адміністративно-процесуальне право - це система юридичних норм, якими регламентуються державно-владні, організуючі суспільні відносини, що виникають у зв'язку з реалізацією адміністративно-процесуальної форми із застосуванням норм відповідних матеріальних галузей права, то адміністративний процес - це урегульована адміністративно-процесуальними нормами діяльність уповноважених суб'єктів публічної адміністрації, спрямована на реалізацію норм відповідних матеріальних галузей права під час розгляду і вирішення індивідуально-визначених справ.

Р. Мельник, В. Бевзенко, А. Комзюк вважають, що:

а) адміністративний процес і адміністративна процедура є зовнішнім вираженням здійснення органами адміністративної влади своїх владних повноважень; б) вони є вираженням діяльності органів різних гілок влади: адміністративний процес пов'язаний із захистом прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб виключно у судовому порядку, адміністративна процедура - це порядок реалізації суб'єктами публічної адміністрації наданих їм повноважень; в) суб'єктами адміністративно-процедурних відносин можуть бути лише суб'єкти публічної адміністрації або зазначені суб'єкти і приватні особи, в адміністративному процесі одним суб'єктом є адміністративний суд;

г) адміністративний процес набув ознак підгалузі (а інколи висловлюються і пропозиції щодо галузі), адміністративна процедура - інститут адміністративного права;

д) основною метою і адміністративного процесу, і адміністративної процедури є сприяння здійсненню фізичними та юридичними особами своїх суб'єктивних публічних прав та законних інтересів;

е) остаточним рішенням адміністративно-процесуального характеру є постанова або ухвала, а адміністративно-процедурного характеру -- адміністративний акт;

ж) адміністративний процес регламентовано КАС, адміністративні процедури - численними нормативно-правовими актами різної юридичної сили;

з) адміністративний процес має конфліктну передумову, адміністративна процедура може мати і конфліктну, і неконфліктну передумови.

Зазначене співвідношення формулюється вченими-адміністративістами із урахуванням ототожнення адміністративного процесу із адміністративним судочинством.

Ознаки адміністративного процесу:

1) адміністративний процес пов'язаний із публічним адмініструванням, його правовими формами;

2) пов'язаний з матеріальними нормами адміністративного права;

3) це діяльність, в результаті якої виникають суспільні відносини, врегульовані нормами адміністративно-процесуального права. Можна зазначити, що адміністративний процес складається з 2 частин: по-перше, діяльності суб'єктів публічної адміністрації щодо розгляду конкретних справ; по-друге, відносин між учасниками цієї діяльності.

Адміністративний процес базується на таких принципах, як: верховенство права, законність, охорона інтересів особи і держави; рівність сторін; національна мова; самостійність органів (посадових осіб) у прийнятті рішень; оперативність та доступність; гласність та відкритість, офіційність (публічність), повнота, об'єктивність та неупередженість, етичність у відносинах, економність, підконтрольність та відповідальність посадових осіб. Окрім того, під час здійснення адміністративно-процесуальної діяльності публічної адміністрації повинні знаходити своє втілення правова презумпція невинуватості та презумпція правомірності дій та вимог осіб, що звертаються до суб'єктів публічної адміністрації (її ще називають презумпцією правомірності правової позиції громадянина). Адміністративний процес має свою структуру, складається із сукупності проваджень, під якими розуміють діяльність з вирішення певної, порівняно вузької групи однорідних справ. Будь-яке провадження складається з процесуальних стадій, які, в свою чергу, поділяються на етапи, які наповнені діями. Виділяють наступні стадії адміністративно-процесуальної діяльності:

1) стадія аналізу ситуації (порушення адміністративної справи);

2) стадія прийняття рішення в справі;

3) стадія виконання прийнятого рішення (завершальна стадія).

2. . Суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого або особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Якщо розгляд апеляційної скарги дає підстави для прийняття рішення на користь осіб, в інтересах яких апеляційні скарги не надійшли, суд апеляційної інстанції зобов'язаний прийняти таке рішення.

За клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Суд апеляційної інстанції не має права розглядати обвинувачення, що не було висунуте в суді першої інстанції.

1. Під межами розгляду судом апеляційної інстанції розуміється той обсяг, у якому відбувається перевірка оскарженого судового рішення. Межі перегляду судом апеляційної інстанції характеризуються певними особливостями: 1) суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції; 2) розгляд справи відбувається лише в межах апеляційної скарги; 3) недопустимість погіршення положення обвинуваченого або особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру; 4) неприпустимість встановлення й доказування фактів, які не були встановлені та не доведені судом першої інстанції; 5) суд апеляційної інстанції наділений правом досліджувати докази шляхом проведення судового слідства в повному обсязі чи частково і може винести вирок. Суд апеляційної інстанції перевіряє рішення суду першої інстанції з точки зору його законності й обґрунтованості, що передбачає оцінку його відповідності нормам матеріального і процесуального закону, фактичним обставинам справи, а також дослідженим у судовому засіданні доказам. Відповідно обсяг розгляду в суді апеляційної інстанції має бути таким, щоб він дозволив усунути неповноту чи однобічність судового слідства суду першої інстанції і постановити законне та обґрунтоване рішення.

2. Вирок або ухвала суду першої інстанції за загальним правилом перевіряються в межах вимог, викладених в апеляційній скарзі, тобто суд апеляційної інстанції передусім розглядає вимоги особи, яка подає апеляційну скаргу, та їх обґрунтування із зазначенням того, у чому полягає незаконність чи необґрунтованість судового рішення (про апеляційні вимоги див. коментар до ст. 396 КПК). У той же час суд апеляційної інстанції імперативно не зв'язаний ними, тому в інтересах виконання завдань кримінального провадження може перевірити відповідне рішення суду першої інстанції у повному обсязі і при прийнятті рішення вийти за межі апеляційних вимог, дотримуючись при цьому правила щодо недопустимості погіршення становища обвинуваченого (про недопустимість погіршення становища обвинуваченого див. коментар до ст. 421 КПК). Відповідно до цього правила вихід за межі апеляційних вимог не допускається, якщо це пов'язано із необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання, скасувати неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання, збільшити суми, які підлягають стягненню, або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого. В іншому випадку, якщо розгляд апеляційної скарги дає підстави для прийняття рішення на користь осіб, які не подавали апеляційні скарги або в інтересах яких апеляційні скарги не надійшли, суд апеляційної інстанції зобов'язаний прийняти таке рішення.

3. Суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за одночасної наявності таких умов: 1) якщо вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями та 2) за клопотанням учасників судового провадження. Неповнота або порушення під час дослідження обставин судом першої інстанції, на які можуть посилатися учасники судового провадження, полягають у поверховій їх оцінці, помилках або плутанині у фактичних обставинах, порушенні вимог § 1 гл. 28 КПК щодо загальних положень судового розгляду стосовно строків, незмінності складу суду, безперервності судового розгляду, наслідків неприбуття когось із учасників судового провадження тощо. Відповідне клопотання щодо цього має право заявити не лише особа, яка подала апеляційну скаргу, а й будь-який інший учасник судового провадження.

4. Окремо слід наголосити на тому, що суд апеляційної інстанції не має права розглядати обвинувачення, яке не було висунуте в суді першої інстанції. Це означає, що розгляд справи в суді апеляційної інстанції проводиться тільки відносно обвинуваченого і тільки в межах пред'явленого йому обвинувачення, яке сформульоване в обвинувальному акті і за межі якого суд вийти не може. Таким чином, законодавець додатково гарантує додержання правила щодо недопустимості погіршення становища обвинуваченого, а також низки інших засад кримінального провадження.

Білет № 3

Сучасне українське законодавство, що регулює процесуальні відносини.

Дії суду першої інстанції після одержання апеляційної скарги.

1.

Становлення новітньої адміністративної юстиції України було ознаменовано, перш за все, проголошенням державного суверенітету України та створенням незалежної української держави.Моделі адміністративного процесу: У світі існує 3 основні моделі адміністративного процесу: 1) Романо-германська (Німецька) модель: характеризується тим, що всі повноваження в сфері адмін. Процесу здійснюються спеціалізованими судами, які здійснюють правосуддя у сфері публічно-правових відносин. 2) Англосаксонська модель: для цієї моделі характерним є здійснення адміністративного процесу судами загальної юрисдикції та, частково, так званими адміністративними трибуналами. Зважаючи на це, ця модель не є показовою для України. 3) Французька модель: у межах цієї моделі адміністративний процес здійснюється самими ж представниками адміністративної влади, тобто спеціалізованого адміністративного судочинства ця модель не знає. Зважаючи на ту обставину, що в Україні спостерігається рецепція адміністративного права, для вітчизняного адміністративного процесу показовою є романо-германська модель адміністративного процесу. Проте, ми не можемо 100% віднести адміністративний процес України до названих моделей, оскільки в державі сформована своя власна модель адміністративного процесу: Вітчизняна модель адміністративного процесу поєднує у собі елементи романо-германської та англосаксонської моделей (меншою мірою). Так, згідно ст. 17 КасУ, адміністративний процес здійснюється спеціалізованими судами (адміністративними судами) – прояв романо-германської моделі; та, частково, загальними судами – прояв англосаксонської моделі. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ В УКРАЇНІ

Адміністративний процес України на сьогоднішній день представляє собою доволі неоднорідне та неоднозначне явище. Зокрема, у сучасній адміністративно-правовій та адміністративно-процесуальній науці розрізняють такі уявлення про адміністративний процес:1) «Судовий» адміністративний процес – поняття та зміст якого закріплено у п. 3,4 ст. 3 КасУ. – адміністративний процес – це діяльність адміністративних судів щодо розгляду та вирішення публічно-правових суперечок учасниками яких є суб’єкт владних повноважень (органи державної влади, ОМС, посадові та службові особи цих органів. 2) «Управлінський» адміністративний процес («адміністративне право академічний курс» за загальною редакцією Авер’янова) Управлінський адміністративний процес – це розгляд та вирішення усіма без винятку органами державної влади індивідуальних адміністративних справ – широке розуміння адміністративного процесу. Вузьке розуміння адміністративного процесу – полягає у розгляді та вирішенні справ про адміністративні правопорушення. ( справи про адміністративні правопорушення регулюються кодексом України про адмін. правопорушення.)

Ознаки адміністративного процесу:

> Адміністративний процес являє собою адміністративного суду та інших учасників адміністративної справи (сторони, треті особи, їх процесуальні представники, ОМС, органи державної влади, спеціалісти, експерти, перекладачі, судові розпорядники, секретарі судових засідань – ст. 23, 24, 47, 62 КАСУ) щодо розгляду та вирішення у судовому порядку публічно-правових суперечок. > Основне призначення адміністративного процесу полягає у захисті суб’єктивно-публічних прав, свобод, законних інтересів, фізичних та юридичних осіб, які перебувають у публічно-правових відносинах із суб’єктами владних повноважень (п. 7 ч.1 ст.3 КАСУ), які здійснюють владні управлінські функції та інші публічні повноваження (функції регулювання, загально організаційна діяльність, надання адміністративних послуг, видача різноманітних документів, дозволів фізичним і юридичним особам), а також укладання адміністративних договорів, здійснення заходів адміністративного примусу (адмін. попередження, припинення, забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення) Адміністративний процес складається із таких основних компонентів, як стадії: 1) Відкриття провадження у справі (поняття адміністративного позову)(порушення адміністративної справи) 2) Підготовче провадження (підготовка адміністративної справи до судового розгляду) 3) Судовий розгляд адміністративної справи Перші 3 стадії є обов’язковими!!! 4) Апеляційне провадження (апеляція)5) Касаційне провадження (касація) 6) Перегляд рішення ВСУ 7) Провадження за нововиявленими обставинами 8) Судовий контроль 9) Виконавче провадження Друга складова – провадження (ст. 17 КАСУ) 1) За зверненнями фізичних та юридичних осіб щодо рішень, дій та бездіяльності суб’єктів владних повноважень (п. 1,2 ч. 2 ст. 17 КАСУ) 2) Провадження за зверненнями суб’єктів владних повноважень (п. п. 3-5 ч.2 ст. 17 КАСУ) 3) Провадження, що виникають із виборчих справ та справ про референдум (п. 6 ч.2 ст. 17 КАСУ) Сукупність адміністративних процесуальних норм, вміщених у КАСУ, і які визначають повноваження адміністративних судів щодо розгляду і вирішення публічно-правових суперечок, визначають процедуру звернення до адміністративного суду та послідовність розгляду і вирішення адміністративних справ у судовому порядку. (ст. 1 КАСУ) КАСУ було прийнято і підписано у 2005 році. До цього у ВР був проект адміністративно-процесуального кодексу, але в останню мить назву було змінено. Тим не менш, правильніше було б назвати як адміністративний процесуальний кодекс. Сам КАСУ складається із 7 розділів: 1) Загальні положення – описує поняття та категорії, які використовуються надалі у змісті цього кодексу (зокрема, ст. 3 – понятійний апарат, що забезпечує адміністративний процес), описується призначення КАСУ (ст. 1), завдання адміністративного судочинства (ст. 2), засади організації та здійснення адміністративного процесу. Зокрема, у статтях 7 – 16 КАСУ описуються принципи адміністративного процесу 2) Організація адміністративного судочинства – найбільш важливими для організації адміністративного судочинства є норми статей 17-21 КАСУ. Зокрема, ці статі присвячені таким принципово важливим питанням, як юрисдикція адміністративних судів, поняття підсудності адміністративних справ та види підсудності. 3) Провадження судів різних інстанцій

2.

Стаття 188. Дії суду першої інстанції після одержання апеляційних скарг

 

1. Суд першої інстанції через три дні після закінчення строку на подання апеляційної скарги надсилає її разом зі справою до адміністративного суду апеляційної інстанції.

 

2. Апеляційні скарги, що надійшли після направлення справи до адміністративного суду апеляційної інстанції, не пізніше наступного дня після їх надходження направляються до адміністративного суду апеляційної інстанції.

 

3. Якщо подано апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції, яка не перешкоджає провадженню у справі, то суд першої інстанції, не зупиняючи провадження, направляє до адміністративного суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу та копії матеріалів справи, що необхідні для розгляду такої скарги. Після закінчення апеляційного провадження всі матеріали цього провадження приєднуються до матеріалів адміністративної справи.

 

 

Направлення адміністративної справи до апеляційної інстанції

2. Заява про апеляційне оскарження судового рішення й апеляційна скарга подаються через адміністративний суд першої інстанції, щоб, по-перше, він не звернув оскарженого судового рішення до виконання, оскільки надходження цих документів перешкоджає набранню ним законної сили, а по-друге, щоб суд першої інстанції відразу разом із апеляційною скаргою приєднав матеріали справи і надіслав їх до апеляційної інстанції.

Інший порядок (направлення апеляційної скарги безпосередньо до апеляційної інстанції) гальмував би надходження справи до апеляційної інстанції і міг би призвести до виконання судового рішення, що не набрало законної сили, через відсутність у суду першої інстанції інформації про оскарження.

3. Відповідно до частини першої коментованої статті суд першої інстанції надсилає заяви про апеляційне оскарження, апеляційні скарги разом із матеріалами адміністративної справи до адміністративного суду апеляційної інстанції:

1) невідкладно - дочекавшись надходження всіх апеляційних скарг у справі від осіб, які подали заяви про апеляційне оскарження (якщо така заява була лише одна, то дочекавшись надходження апеляційної скарги від особи, що подала цю заяву);

або якщо протягом строку на апеляційне оскарження не надійшли апеляційні скарги від усіх осіб, які подали заяви про апеляційне оскарження, тоді

2) через три дні після закінчення строку на подання апеляційної скарги (адже протягом цього часу ще можуть надійти апеляційні скарги від осіб, які подали заяву про апеляційне оскарження).

Якщо особа спочатку подала заяву про апеляційне оскарження, але апеляційної скарги не надіслала (наприклад, передумала оскаржувати судове рішення), тоді вважається, що судове рішення нею не оскаржене. Таким чином, одержання судом першої інстанції лише заяви про апеляційне оскарження не є підставою для її направлення разом із матеріалами справи до адміністративного суду апеляційної інстанції.

4. Якщо після направлення справи до адміністративного суду апеляційної інстанції надійшли нові апеляційні скарги (наприклад, доставку кореспонденції було затримано поштою), такі скарги не пізніше наступного дня після їх надходження направляються до адміністративного суду апеляційної інстанції (частина друга коментованої статті).

5. Якщо оскарження певних проміжних ухвал не перешкоджає розглядові справи в суді першої інстанції (частина п'ята статті 75, частина шоста статті 118 КАСУ), тоді адміністративний суд першої інстанції направляє до суду апеляційної інстанції не всю справу, а лише окремі матеріали адміністративної справи, необхідні для перегляду таких ухвал (наприклад, копії позовної заяви, заяви про забезпечення доказів чи адміністративного позову, оригінал оскарженої ухвали, копії документів, якими суд обґрунтовував свої висновки в оскарженій ухвалі), та продовжує розгляд справи. 6. У разі надходження апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, яка не підлягає оскарженню, суд першої інстанції, не зупиняючи провадження у справі, направляє таку апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції разом із копіями відповідної ухвали та матеріалів справи, оскільки питання щодо прийняття апеляційної скарги вирішує суд апеляційної інстанції (див. пункт 22 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ").

 

Білет № 4

Правова природа процесу взагалі й усіх його різновидів — конституційного, законодавчого, цивільного, адміністративного, бюджетного.

Перегляд судових рішень Верховним Судом України. Провадження за ново виявленими обставинами.

1. Головна особливість процесу полягає в тому, що це не будь-яка владна діяльність, а виключно юридична як за змістом, так і по своєї мети і результатів. Правова природа процесу взагалі і всіх його різновидів - конституційного, законодавчого, цивільного, адміністративного, бюджетного, кримінального, - проявляється насамперед і головним чином в його юридичному результаті. Сенс процесу - досягнення передбаченого законом юридичного результату, модель якого закладена в відповідної матеріальної нормі, і оформленого у вигляді певного юридичного акту - закону, постанови, рішення, вироку, ухвали суду, акта органу виконавчої влади, його посадової особи. Тому можна сказати, що призначення процесу будь-якого виду - забезпечити належну реалізацію матеріальних норм російського права і, отже, досягти юридичного результату.   З іншого боку, констатація юридичної мети, при всій її безсумнівною значимості для громадянина, суспільства і держави, ще недостатня для вичерпної характеристики правової природи процесу. Якщо будь-який вид процесу призначений для реалізації «соціальних правил, встановлених або санкціонованих державою», тобто матеріальних правових норм, то він однозначно може бути тільки юридичним порядком, бо інакше матеріальну правову норму реалізувати неможливо [10].   4. Будучи за своїм змістом і наслідками діяльністю юридичної, процес, отже, об'єктивно потребує спеціального правового регулювання. Воно, це регулювання, з різним ступенем деталізації охоплює основні сторони процесуальної діяльності різних державних органів і здійснюється за допомогою процесуальних норм.   А сам процес, таким чином, виявляється абсолютно необхідним елементом механізму правового регулювання, який складається з взаємодії трьох компонентів: предмета правового регулювання, методу правового регулювання та юридичного процесу.

2. Перегляд судових рішень Верховним Судом України у адміністративних справах

Відповідно до статей 236 та 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС) заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана виключно з мотивів:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах (пункт 1 частини першої статті 237 КАС);

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом (пункт 2 частини першої статті 237 КАС).

Відповідно до частини першої статті 236 КАС сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають, за наявності для цього підстав, право подати заяву до Верховного Суду України про перегляд судових рішень в адміністративних справах після їх перегляду в касаційному порядку. У випадку встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом заява про перегляд судового рішення подається особою, на користь якої постановлено рішення відповідною міжнародною судовою установою (частина друга статті 236 КАС). Заява про перегляд судових рішень подається протягом трьох місяців з дня ухвалення судового рішення, щодо якого заявлено клопотання про перегляд, або з дня ухвалення судового рішення, на яке здійснюється посилання на підтвердження підстав, установлених пунктом 1 частини першої статті 237 КАС, якщо воно ухвалено пізніше, але не пізніше одного року з дня ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява. Заява про перегляд судових рішень з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 237 КАС, може бути подана не пізніше одного місяця з дня, коли особі, на користь якої постановлено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, стало відомо про набуття цим рішенням статусу остаточного. У разі пропущення строку, встановленого частинами першою та другою статті 238 КАС, з причин, визнаних поважними, суд за клопотанням особи, яка подала заяву про перегляд судового рішення, може поновити цей строк. Заява про перегляд судових рішень подається у письмовій формі, підписується особою, яка її подає, або представником особи, який додає оформлений належним чином документ про свої повноваження.У заяві про перегляд судових рішень зазначаються: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) ім'я (найменування), поштова адреса особи, яка подає заяву, та осіб, які беруть участь у справі, а також їхні номери засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі є; 3) конкретні різні за змістом судові рішення, в яких має місце неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах;4) обґрунтування необхідності перегляду судових рішень у зв'язку із ухваленням рішення міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною, якщо заява подана з підстави, встановленої пунктом 2 частини першої статті 237 КАС;5) вимоги особи, яка подає заяву;6) у разі необхідності – клопотання;7) перелік матеріалів, які додаються.

Відповідно до статті 239-1 КАС заява про перегляд судових рішень подається до Верховного Суду України через Вищий адміністративний суд України. До заяви мають бути додані: 1) копії заяви відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі; 2) копії судових рішень, про перегляд яких подано заяву; 3) копії різних за змістом судових рішень, в яких має місце неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах; 4) копія рішення міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною, якщо заява про перегляд судових рішень подається з підстав, установлених пунктом 2 частини першої статті 237 КАС.

Вищий адміністративний суд України вирішує питання про допуск справи до провадження у Верховному Суді України. Про допуск справи до провадження або відмову в такому допуску Вищий адміністративний суд України протягом п'ятнадцяти днів з дня надходження заяви постановляє ухвалу. Копія ухвали про допуск справи надсилається разом із копією заяви особам, які беруть участь у справі, а в разі відмови у допуску – особі, яка подала заяву. За наслідками розгляду справи у Верховному Суді України приймається постанова про повне задоволення заяви, про часткове задоволення заяви або про відмову в її задоволенні. Відповідно до статті 244-1 КАС постанова повинна бути виготовлена та направлена особам, які беруть участь у справі, не пізніше п'яти днів з дня закінчення розгляду справи.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.