PPP_Report_maket_ukr

•неврахування базовим законом про концесії особливостей концесійної діяльності в сфері ЖКГ, що створює можливість для необґрунтованого встановлення тарифів для користувачів послуг, «прихованої» приватизації;

•несприятливий податковий клімат для активізації лізингової діяльності, зокрема дискримінаційний податковий режим в оподаткуванні податком на додану вартість відсотків і комісій лізингодавців при фінансовому лізингу (порівняно з банками);

•потреба уточнення моделі працевлаштування у структурах де- ржавно-приватного партнерства осіб, які мають статус державних службовців.

Бар’єри інституційного характеру:

•нестача політичної волі на національному рівні влади щодо активного впровадження політики сприяння державно-приватним партнерствам;

•політична нестабільність в Україні, зокрема часта зміна конфігурацій уряду, керівного складу регіональних органів влади, що перешкоджає зростанню довіри приватного сектору до укладання тривалих контрактів з державою чи органами місцевого самоврядування;

•мінливі умови для ведення підприємницької діяльності в Україні, що в умовах тривалості дії партнерських договорів створює додаткові ризики для приватного партнера;

•неузгодженість діяльності урядових інституцій, які координують політику щодо залучення інвестицій, зокрема іноземних;

•нетривала практика бюджетного планування в Україні (1 рік), що не сприяє розробленню системи гарантованого бюджетного спів-фі- нансування тривалих інфраструктурних проектів;

•тривалість практики проведення конкурсу, ведення переговорів і укладання договору з приватними партнерами, що, з одного боку, підвищує рівень транзакційних витрат проекту, з іншого, в умовах недостатньої політичної стабільності не сприяє зацікавленості приватних інвесторів;

•нестача управлінських навичок щодо формування й управління проектами ДПП (проведення конкурсу; укладання договорів, зокрема розподіл відповідальності та ризиків; управління проектами; моніторинг та оцінка реалізації партнерських проектів) у середовищі обох секторів – публічного та приватного;

•недостатній рівень поширення сучасних управлінських методик, які можутьбутивикористанимиприствореннітауправлінніДПП, зокрема визначення «вартості грошей», порівняння економічної та соціальної вигоди конкурсних пропозицій, які подаються публічним органам влади, моделі оцінки готовності держави до впровадження проектів ДПП.

122 Досвід та перспективи впровадження державно-приватних партнерств

Бар’єри фінансово-економічного характеру:

•значна частина об’єктів інфраструктури, зокрема комунальної, які потенційно можуть бути об’єктом ДПП, зокрема концесії, є збитковими, тож існує висока вірогідність, що вони будуть непривабливими для приватного сектору як такі капіталовкладення, які не будуть окупленими;

•нестача ресурсів, зокрема, бюджетних і, зокрема, в органів місцевого самоуправління, для участі у спільних проектах з організаціями приватного сектору;

•низький рівень платоспроможності більшості громадян України, а, отже, їх об’єктивна незацікавленість у послугах, які надаються приватним сектором, за умови, що вони будуть платними (концесійні дороги, споруджені на основі сценарію «реальне мито»), або ж їх вартість перевищуватиме послуги, які надавалися державними чи комунальними підприємствами;

•відсутність потенціалу для малого та середнього бізнесу брати участь у проектах ДПП, які, як правило, є масштабними за своїми ресурсними об’ємами.

РЕКОМЕНДАЦІЇ ОРГАНАМ ВЛАДИ УКРАЇНИ ЩОДО ЗАПРОВАДЖЕННЯ МЕХАНІЗМУ ДЕРЖАВНОПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА

Рекомендації органам влади щодозапровадження механізму іпоширення практикиДППможнасистематизуватиякправовінововведення, інституційні зміни і посилення спроможності органів влади, та фінансово-економічні стимули.

Правові нововведення:

•прийняти окремий законодавчий акт, за яким визначалися б принципи та пріоритети державної політики у сфері партнерств з приватним сектором (проект Закону України «Про державно-приватне партнерство»), у якому зокрема:

•розширити визначення приватного партнера (ширше, аніж лише інвестор);

•зазначити принципи конкурсного відбору приватних партнерів (оцінки конкурсних пропозицій), структури типового договору, ведення їх реєстру;

•вказатинапотребузапровадженнямоніторингуйоцінкиефективності реалізації проекту;

•передбачити механізм компенсації приватному партнеру за створене чи придбане майно у перебігу реалізації проекту;

•розробити пакет типових документів (процедури проведення конкурсу для проектів суспільного значення, зокрема критерії відбору партнерів, форми запиту відносно інтересу, запиту стосовно кваліфікації, запиту стосовно пропозицій; типового договору з приватним партнером; форми оцінки ризиків; форму фінансово-економічного аналізу пропонованих заходів; процедуру та форми моніторингу й оцінки ефективності реалізації проекту) для створення й управління ДПП;

•розробитисистемугарантійдляправовихінвесторів, якіберутьучасть у ДПП суспільного значення, зокрема при залученні зовнішніх кредитів для створення нових інфраструктурних об’єктів, використання механізму «реального мита» (плати кінцевих користувачів) для відшкодування вартості інвестицій;

•оновити законодавство про державні закупівлі, зокрема зробити процедуру тендеру більш прозорою для всіх зацікавлених сторін, справедливою для її учасників;

•завершити правове оформлення власності на землю різного призначення в Україні, а також розробити чіткий механізм її відчуження (викупу) державою (органами місцевого самоврядування) у приватних власників для реалізації проектів суспільного значення;

124Досвід та перспективи впровадження державно-приватних партнерств

•дозволити збереження статусу державним службовцям, які тимчасово переводяться в структури ДПП як окремої юридичної особи, що створена публічною та приватною організацією.

Інституційні зміни:

•розробити систему визначення державних пріоритетів у сфері партнерства з приватним сектором короткострокової і середньострокової перспективи, при можливості – переліку конкретних проектів, до реалізації яких будуть запрошуватися приватні партнери, зокрема запровадити практику визначення сфер/конкретних проектів для ДПП у державних, регіональних стратегічних і програмних документах розвитку, рекомендувати цей підхід органам місцевого самоврядування;

•розробити оптимальну управлінську схему управління ДПП як окремої юридичної особи між публічною (державною, комунальною) і приватною організаціями;

•надати повноваження наявному органу державної влади або міжурядовому комітету з впровадження державної політики щодо ДПП, зокрема у питаннях:

•відповідальності за зобов’язання держави у партнерстві з приватним сектором;

•реєстрів проектів ДПП, враховуючи проекти, ініційовані органами місцевого самоврядування;

•формування партнерств у пріоритетних для держави сферах соціаль- но-економічного життя, зокрема щодо проектів, які мають суспільне значення;

•надання консультаційної й експертної допомоги іншим органам державної влади і місцевого самоврядування щодо створення партнерств і їх менеджменту;

•узгодження діяльності (зменшення кількості) центральних органів виконавчої влади або прирівняних до них відомств, які координують політику щодо залучення інвестицій, запровадження системи «єдиного вікна» для інвесторів;

•поширення практики тривалого бюджетного планування за програм- но-цільовим принципом у середовищі всіх публічних органів влади з метою передбачення та гарантування фінансових зобов’язань держави та місцевого самоврядування щодо реалізації ДПП.

Посилення спроможності органів влади:

•здійснити оцінку готовності держави до впровадження проектів ДПП (на основі моделі, що розроблена у Великій Британії);

•розробити сучасні методики, які можна використовувати для утворення й управління ДПП, зокрема оцінки «вартості грошей», ризиків проекту та їх розподілу, Компаратора з державним сектором;

•розробити посібник для державних службовців про юридичні, фінансові та технічні аспекти формування й управління партнерствами, зокрема шляхи оптимізації та розподілу ризиків в умовах України;

•проводити навчання для представників органів державної влади і місцевого самоврядування щодо правових механізмів формування ДПП, а також управління такими партнерствами.

Фінансово-економічні зміни:

•збільшити доходи, які залишаються у місцевих бюджетах, і, таким чином, збільшити ресурси для бюджетів розвитку, що можуть використовуватися для ініціювання та реалізації проектів ДПП;

•резервувати у державному і місцевих бюджетах ресурси, які можуть бути використані як гарантії під кредити приватних партнерів у ДПП, зокрема розглянути можливість формування у складі державного бюджету фонду розвитку стратегічної інфраструктури;

•розробити критерії надання і методики обрахування пільг для приватних партнерів при реалізації проектів ДПП, що мають пріоритетне значення (наприклад, концесійних доріг).