7. Проблеми інтеграції економіки України в світове господарство

Незалежна Україна покладає великі надії на інтеграцію в систему світогосподарських зв'язків, активну й зростаючу участь не тільки в регіональному, а й у міжнародному поділі праці, ефективному використанні його переваг. У всіх урядових та альтернативних програмах антикризових заходів і ринкової трансформації української економіки підкреслюється необхідність якнайшвидшого перетворення колишніх міжреспубліканських зв'язків у категорію зовшіньоекономічних, розширення господарської взаємодії з основними центрами світового господарства та міжнародними фінансово-економічними інститутами, розгортання широкомасштабного ділового співробітництва на взаємовигідних засадах з усіма державами світу.

Найголовнішим досягненням за період незалежного існування України є створення сприятливого міжнародного середовища для нашої держави, укладання договорів про дружбу і співробітництво з багатьма державами світу. Одночасно відбувалося і концептуальне становлення національної зовнішньої політики, визначення зовнішньополітичних пріоритетів.

Нашими базовими і незмінними орієнтирами в зовнішньополітичних відносинах були і залишаються Європейський Союз, Росія, інші країни СНД та Сполучені Штати Америки.

Серед обставин, що обумовлюють необхідність інтеграції України у світову економіку необхідно виділити: низький технічний рівень виробництва; нераціональну структуру виробництва; обмеженість сировинних ресурсів; анти екологічний стан економіки; неефективна структура зовнішньоекономічного обороту.

Інтеграція нашої країни у світове співтовариство зумовлюється насамперед, технологічними потребами. Народногосподарський комплекс України характеризується низьким технічним рівнем виробництва, малоефективними використанням ресурсів. Особливо помітне відставання у машинобудуванні та переробних галузях. Народногосподарський комплекс України має нераціональну структуру виробництва. Раніше Україна спеціалізувалася на природо-, фондо-, енерго-, матеріаломісткому виробництві. І водночас не розвивалися такі галузі як електроніка, комп’ютерна техніка, середнє і точне транспортне і сільськогосподарське машинобудування.

Необхідність інтеграції України у світову економіку пов’язане з ресурсною проблемою. Запаси деяких видів ресурсів на її території є в малих обсягах: природний газ, нафта, благородні метали тощо.

Суттєвою рисою економіки України є її антиекологічний стан як наслідок негативного впливу створених понад норму індустріальних і енергетичних комплексів.

Для України характерна неефективна структура зовнішньо-економічного обороту, оскільки в ній переважають сировинні товари.

Шляхами інтеграції Україні у світову економіку є: забезпечення вітчизняного експорту; розвиток прямого виробничого співробітництва між підприємствами України та інших країн; залучення в Україну іноземного капіталу і, насамперед, у формі прямих інвестицій у підприємства, що виробляють сучасну продукцію та послуги; розвиток науково-технічного співробітництва (спільні наукові дослідження, обмін патентами, науково-технічною інформацією тощо); участь України у міжнародних фінансово-кредитних, науково-технічних, господарських та інших організаціях і закладах.

Серед комплексу невідкладних завдань щодо забезпечення ефективного включення України у світове господарство і міжнародне співробітництво першочергове значення має формування механізму зовнішньоекономічних зв'язків, тобто його теоретична розробка та практичне втілення в життя.

Під механізмом, зовнішньоекономічних зв'язків слід розуміти сукупність конкретних форм зв'язків, а також систему правових, організаційно-управлінських та фінансово-економічних важелів, які забезпечують ефективну взаємодію національних народногосподарських структур із світовими як на макро-, так і мікрорівнях, з метою прискорення розвитку продуктивних сил країни та підвищення рівня життя її громадян.

Механізм зовнішньоекономічної діяльності, який формується в країні, повинен забезпечити реалізацію головної стратегічної мети в сфері зовнішньоекономічної політики – інтеграцію народногосподарського комплексу України у світову господарську систему, що передбачає досягнення таких цілей: формування повноцінної ринкової системи господарства, яка ґрунтувалася б на загальноприйнятих у світовій практиці принципах, нормах та економічних механізмах; використання можливостей світового ринку для структурної перебудови національного господарства; перетворення зовнішньоекономічної сфери в активний фактор динамічного та високоефективного економічного зростання.

В основу функціонування механізму зовнішньоекономічної діяльності повинні бути покладені принципи демократизації, демонополізації та деідеологізації зовнішньоекономічних зв'язків, які передбачають максимальне скорочення адміністративних обмежень на експорт та імпорт, підвищення ролі митного і валютного регулювання міжнародних господарських зв'язків, надання суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності широкої самостійності згідно з міжнародною практикою.

Важливою умовою реалізації політики європейської інтеграції є розвиток торговельно-економічних відносин України. На сьогодні торговельно-економічні місії України створено у 18 державах-членах ЄС та країнах-кандидатах на вступ до цієї організації.

Одночасно зовнішньоекономічна політика має відповідати національним інтересам держави, забезпечувати взаємну вигоду з іноземними партнерами, стимулювати конкуренцію між учасниками зовнішньоекономічної діяльності з метою підвищення якості продукції та послуг на українському ринку.

Практичні заходи щодо створення нового механізму зовнішньоекономічних зв'язків передбачають вирішення трьох основних блоків проблем: формування необхідної законодавчої бази; створення відповідного економічного середовища; розвиток інституційних структур, що регулюють зовнішньоекономічні зв'язки.

Нині великої актуальності набуває проблема вступу України у Світову організацію торгівлі СОТ, основною ідеєю якої є прискорена глобалізація світової економіки, зменшення торгових і адміністративних бар'єрів, спрощення всіх процедурних процесів такої торгівлі. В кінцевому рахунку це повинно привести до розширення світової торгівлі і поглиблення міжнародного поділу праці.

Нині Україна потребує чіткої стратегії і програми виходу на світовий ринок, обґрунтованих пріоритетів зовнішньоекономічної діяльності.