Правознавство / Навчальна література / Судові і правоохоронні органи України

-змінити рішення і присвоїти судді кваліфікаційний клас;

-залишити в раніше присвоєному кваліфікаційному класі;

-призначити повторний (додатковий) іспит.

Заворушення законодавства при розгляді судових справ, вимог, що ставляться до судді, та обов’язків судді його притягують до дисциплінарної відповідальності. За кожне з порушень накладається лише одне з таких дисциплінарних стягнень (ст. 32 Закону України “Про статус суддів”):

-догана;

-порушення дисциплінарного провадження;

-розгляд дисциплінарної справи.

Підставами порушення дисциплінарного провадження відповідно до ст. 34 Закону України “Про статус суддів” та ст. 97 Закону України "Про судоустрій України" можуть бути:

Øподання Міністерства юстиції України та його органів на місцях;

Øподання Голови Верховного Суду України (голови вищого спеціалізованого

суду);

Øподання Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;

Øподання члена Ради суддів України;

Øподання народного депутата України;

Øповідомлення у засобах масової інформації.

Відповідно до ст. 98 Закону України “Про судоустрій України” дисциплінарне провадження здійснюють:

1)кваліфікаційні комісії суддів - щодо суддів місцевих судів;

2)Вища кваліфікаційна комісія суддів України - щодо суддів апеляційних судів та Касаційного суду України;

3)Вища рада юстиції - щодо суддів вищих спеціалізованих судів та суддів Верховного Суду України.

Рішення у дисциплінарній справі судді приймається більшістю голосів членів кваліфікаційної комісії суддів, присутніх на засіданні. При накладенні на суддю дисциплінарного стягнення враховуються характер проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, обставини, що впливають на обрання міри дисциплінарної відповідальності.

Рішення у дисциплінарній справі судді про притягнення його до дисциплінарної відповідальності може бути оскаржено до Вищої ради юстиції.

4. Правовий та соціальний захист суддів

Однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення. Держава гарантує судді заробітну плату, яка складається з посадового окладу, премій, доплат

53

за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Судді військових судів одержують грошове утримання, яке складається з посадового окладу, окладу за військове звання, доплат за кваліфікаційний клас судді та за вислугу років військовослужбовця. Крім того, суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років.

Законом України “Про статус суддів” (ст. 44) передбачено, що не пізніше як через шість місяців після обрання суддя Конституційного Суду, Верховного Суду або вищого спеціалізованого суду, який потребує поліпшення житлових умов, забезпечується благоустроєним житлом у вигляді окремої квартири або будинку - Кабінетом Міністрів України, а суддя іншого суду - відповідними місцевими органами державної виконавчої влади за місцезнаходженням суду. Судді військових судів забезпечуються таким же житлом і в ті самі строки за рахунок Міністерства оборони України. У разі незабезпечення судді благоустроєним житлом у зазначені строки суд за рахунок державного бюджету може придбати квартиру або будинок за ринковими цінами і передати їх у користування судді.

Судді мають й інші пільги, передбачені законодавством.

Держава забезпечує особисту безпеку суддів та їхніх сімей (ст. 126 Конституції). У разі надходження від судді заяви про вчинення у зв’язку з його службовою

діяльністю посягання на його життя і здоров’я, знищення чи пошкодження його майна, погрозу вбивством, насильством чи пошкодженням майна судді, образу чи наклеп на нього, а також про посягання на життя і здоров’я близьких родичів судді (батьків, дружини, чоловіка, дітей), погрозу їм вбивством, пошкодженням майна органи внутрішніх справ зобов’язані вжити необхідних заходів, щоб забезпечити безпеку судді, членів його сім’ї та збереження їхнього майна.

З метою створення умов для діяльності судів державою розроблено і поступово втілюються у життя відповідні заходи щодо забезпечення їх необхідним обладнанням, транспортом, засобами оргтехніки та іншими матеріально-технічними ресурсами, у тому числі виділяються валютні кошти для здійснення міжнародних зв’язків. Суддів та членів їхніх сімей прирівняно щодо медичного, побутового та транспортного обслуговування до відповідних посадових осіб Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій20.

Життя і здоров’я суддів підлягають обов’язковому державному страхуванню. У разі загибелі (смерті) судді, що сталася у зв’язку з виконанням службових обов’язків, сім’ї загиблого виплачується одноразова допомога у розмірі десятирічного грошового утримання за останньою посадою.

Пенсія чи довічне грошове утримання судді виплачується йому повністю незалежно від заробітку, одержуваного після виходу на пенсію.

20 Постанова Верховної Ради України “Про забезпечення діяльності судів” // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 26. - Ст. 215.

54

5. Органи суддівського самоврядування

Незалежність судів і суддів України забезпечується належним функціонуванням органів суддівського самоврядування, метою діяльності яких є колективне вирішення професійними суддями питань внутрішньої діяльності суддів.

До питань внутрішньої діяльності судів належать питання організаційного забезпечення судів та діяльності суддів, соціальний захист суддів та їх сімей, а також інші питання, що безпосередньо не пов’язані із здійсненням правосуддя. Рішення із зазначених питань не пов’язані із здійсненням правосуддя. Рішення із зазначених питань органами суддівського самоврядування приймаються відповідно до закону.

Завданням органів суддівського самоврядування є:

v забезпечення організаційної єдності функціонування органів судової влади; зміцнення незалежності суддів, захист від втручання в їх діяльність;

vучасть у визначенні потреб кадрового, фінансового, матеріально-технічного та іншого забезпечення судів та контроль за додержанням встановлених нормативів зазначеного забезпечення;

vпогодження призначення суддів на посади в судах загальної юрисдикції, призначення частини суддів Конституційного Суду України та суддів до складу Вищої ради юстиції і обрання до кваліфікаційних комісій суддів;

vзаохочення суддів та працівників апарату судів;

vздійснення контролю за організацією діяльності судів та інших структур у системі судової влади.

Організаційними формами суддівського самоврядування є:

1)збори суддів місцевого суду, апеляційного суду, Апеляційного суду України, Касаційного суду України, вищого спеціалізованого суду, Верховного Суду України;

2)конференції суддів загальних (крім військових) місцевих та апеляційних судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя;

3)конференції суддів військових судів;

4)конференції суддів спеціалізованих судів;

5)з’їзд суддів України.

Відповідно до ст. 105 Закону України “Про судоустрій України” збори суддів - це зібрання суддів відповідного суду, на якому вони обговорюють питання внутрішньої діяльності цього суду та приймають колективні рішення з обговорюваних питань.

Крім того збори суддів місцевих та апеляційних судів обирають делегатів на відповідні конференції суддів, а збори суддів Апеляційного суду України, Касаційного суду України, вищих спеціалізованих судів та Верховного Суду України - делегатів на з’їзди суддів України. Вони скликаються у міру необхідності, але не рідше одного разу на шість місяців головою відповідного суду як за власною ініціативою, так і на вимогу не менш як третини від загальної кількості суддів даного суду. Збори суддів апеляційних судів та Касаційного суду України скликаються президією відповідного суду за власною ініціативою або за пропозицією голови суду, або на вимогу не менш як однієї третини від загальної кількості суддів даного суду не рідше одного разу на три місяці. Збори суддів Верховного Суду України, збори суддів вищого спеціалізованого суду скликаються у міру необхідності, але не рідше одного разу на три місяці.

55

На голову відповідного суду покладається обов’язок виконувати рішення зборів суддів, а у судах, в яких діють президії суду, покладається на ці президії.

Відповідно до ст. 108 конференція суддів - це зібрання представників суддів (делегатів) відповідних судів, на якому вони обговорюють питання діяльності цих судів та приймають колективне рішення з обговорюваних питань.

До повноважень конференції суддів входить вирішення таких питань:

v обговорення і вирішення питання, що стосується фінансування та організаційного забезпечення діяльності відповідних суддів;

vвизначення кількісного складу ради суддів та обрання її членів;

vобрання членів відповідної кваліфікаційної комісії суддів;

vрозробка пропозицій на розгляд з’їзду суддів України;

vзвернення з пропозиціями щодо вирішення питань діяльності відповідних судів

до органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

vобрання делегатів на з’їзд суддів України;

vобговорення інших питань, віднесених до повноважень органів суддівського самоврядування.

У період між конференціями суддів функції суддівського самоврядування виконує відповідна рада суддів, яка організовує виконання та контроль рішень конференції, а також вирішує питання про скликання конференції суддів.

З’їзд суддів України - найвищий орган суддівського самоврядування.

На з’їзді суддів України:

♦ заслуховується звіт Ради суддів України про виконання завдань органів суддівського самоврядування щодо забезпечення незалежності судів і суддів, стан фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів;

♦заслуховується інформація Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та голови Державної судової адміністрації України про їх діяльність, може висловлюватися недовіра голові Державної судової адміністрації України;

♦призначаються та звільняються судді Конституційного Суду України;

♦призначаються члени Вищої ради юстиції та приймається рішення про припинення їх повноважень;

♦обираються члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

♦обговорюється необхідність звернення з пропозиціями щодо вирішення питань діяльності судів до органів і посадових осіб державної влади;

♦визначається кількісний склад Ради суддів України та обирається Рада суддів України;

♦розглядаються інші питання суддівського самоврядування.

З’їзд суддів України скликається Радою суддів України один раз на три роки.

Для участі в роботі з’їзду суддів України можуть бути запрошені Президент України, народні депутати Україні, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, члени Вищої ради юстиції, представники Уряду, інших центральних органів державної влади, представники навчальних і наукових закладів та установ, громадських організацій, інші особи.

56

Обрання делегатів на з’їзд суддів України відбувається на конференціях суддів, делегатів від Апеляційного суду України та Касаційного суду України - на зборах суду, за нормою представництва, визначеною Радою суддів України. Збори суддів Конституційного Суду України обирають на з’їзд трьох делегатів з числа суддів цього суду.

Уперіод між з’їздами суддів України вищим органом суддівського самоврядування

єРада суддів України, яка обирається з’їздом. До складу Ради суддів України мають бути обрані не менш як по одному представнику від суддів Апеляційного суду України, Касаційного суду України, конференції суддів військових судів, конференцій суддів відповідних спеціалізованих судів, суддів Верховного Суду України, а також суддів Конституційного Суду України. Представники суддів загальних місцевих та апеляційних судів мають становити не менш як половину від загальної кількості членів Ради суддів.

Питання для самоконтролю:

1.Як здійснюється обрання та призначення суддів?

2.В чому полягає правовий і соціальний захист суддів?

3.Назвіть організаційні форми суддівського самоврядування.

4.Завдання органів суддівського самоврядування.

5.Повноваження конференцій суддів.

6.Повноваження з’їзду суддів України.

57

Тема 6

ПРОКУРАТУРА УКРАЇНИ

1.Місце прокуратури в системі державних органів

Уюридичній науці України до цього часу нема єдності у питанні до якої гілки влади належить прокуратура: законодавчої, виконавчої чи судової. Чинне законодавство України також не дає чіткої відповіді на це питання. Досвід зарубіжних країн свідчить, що існують різні варіанти вирішення питання про місце прокуратури у системі державної влади. В одних країнах прокуратура перебуває у складі Міністерства

юстиції, в інших - при судах, в третіх - виділена в окрему систему.

Аналіз функцій прокуратури, визначених Конституцією України і Законом України про прокуратуру, показує, що одні функції прокуратури тяжіють до виконавчої влади, інші - до судової. Виходячи з цього, а також враховуючи принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову не позбавлений умовності, логічним буде висновок, що в сучасному вигляді прокуратуру України ні до однієї гілки влади не можна віднести, вона за своєю державно - правовою природою є самостійним державним інститутом у механізмі державної влади, покликаним здійснювати визначені законодавством функції.

Прокуратура - слово латинського походження і означає піклуюсь, керую. У Стародавньому Римі управитель господарством; повірений римського громадянина у судових справах; за часів імперії - урядовець, що відав податками, управителя землями імператора. Прокуратура як державний інститут, який здійснює нагляд за виконанням законів, виникла у Франції у 1302 році. У Російській імперії, до складу якої входила Україна, прокуратура була заснована Петром І як каральний орган - “око государево”. Указом царя в 1722 році була введена посада генерал-прокурора, який мав наглядати за законністю діяльності Сенату та інших державних органів. Правовий статус прокуратури неодноразово змінювався.

Місце прокуратури в системі державно - правових інститутів має ключове значення для визначення сутності прокурорської системи, функцій прокуратури, її правового статусу, організаційної побудови, форм і методів діяльності.

Світова практика знає наступні приклади щодо місця прокуратури в системі державних органів:

v країни, де прокуратура знаходиться в складі міністерства юстиції (США, Франція, Польща). Так, у США і Польщі міністр юстиції є одночасно і генеральним прокурором. Йому підпорядковані нижчестоящі прокурори;

v країни, де прокуратура входить до складу судового корпусу (магістратури) і знаходиться при судах (Іспанія, Італія). Будучи включеною в систему судової влади з функціональною автономією, прокуратура виконує завдання у відповідності з принципами єдності дій, ієрархічної залежності, законності і неупередженості. Так в Іспанії прокуратура сприяє юстиції в захисті законності, прав та свобод громадян, а також слідкує за дотриманням незалежності трибуналів, добивається перед ними задоволення публічного інтересу. Очолює її Генеральний прокурор держави, який в

58

ієрархії судової влади вважається наступною особою після голови Верховного трибуналу;

vкраїни, де прокуратура виділена в окрему систему і підзвітна парламенту (КНР, Куба, Словакія, Болгарія). У цих країнах на прокуратуру покладається також загальний нагляд за законністю;

vкраїни де прокуратури немає (Великобританія).

У радянській і пострадянській юридичній літературі висловлені різноманітні погляди щодо місця прокуратури в системі державного механізму. Вони зводяться до наступного:

1)прокуратура повинна бути включена в судову гілку влади і її основною функцією повинно стати здійснення обвинувальної влади в державі;

2)прокуратура не повинна належати ні до виконавчої, ні до судової влади, а має

бути органом Верховної Ради України, щоб реально забезпечувати законність. Будучи в структурі органів законодавчої влади, прокуратура виступає як єдиний орган незалежного контролю за дотриманням законів при винесенні судових рішень;

3)виходячи з сьогоденних реалій, враховуючи статус Президента, котрий визнається гарантом Основного Закону, прав і свобод громадянина, було б логічно, в крайньому випадку на перехідний період, конструювати прокуратуру як структуру президентської влади, яка здійснює від його імені нагляд за виконанням законів і указів Президента України в державі;

4)діяльність прокуратури носить особливий, самостійний характер державної влади, що діє на основі притаманних цьому органу принципів і повноважень. Прокуратура не повинна організаційно входити не в одну із гілок влади, оскільки вона діє в інтересах всіх гілок влади, взаємодіє з ними і, в деякому значенні, обслуговує їх. Прокуратура - це інструмент, механізм контролю за реалізацією повноважень (приписів) всіх гілок державної влади шляхом нагляду за точним виконанням законодавчих актів.

Прокуратура України - самостійний централізований орган державної влади, що діє в системі правоохоронних органів держави та забезпечує захист від неправомірних посягань на суспільний та державний лад, права і свободи людини, а також основи демократичного устрою засобами і методами, що передбачені законом. Прокуратура не підпорядковується виконавчій або судовій владі, оскільки її діяльність є елементом системи стримувань і противаг між гілками влади, які формуються та утверджуються у державі після прийняття нової Конституції. “Фундаментальні гілки влади - законодавча, виконавча та судова, які уособлюють єдину державну владу та її поділ, зовсім не виключають можливості існування інших функціонально самостійних правових інститутів. Їх наявність визначається реальними потребами побудови правової держави і державно - правового життя суспільства в даний конкретний період, необхідністю демократичних реформ контролю гілок влади у випадках, коли їх діяльність не відповідає принципам і положенням Конституції”.

Проголосивши незалежність, Україна першою серед колишніх республік СРСР 5 листопада 1991 року прийняла Закон України “Про прокуратуру”, який було введено в

дію 1 грудня 1991 року. Саме цей день відзначається як День працівників прокуратури.

59

Відповідно до ст. 121 Конституції України на прокуратуру покладено:

♦підтримання державного обвинувачення в суді;

♦представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;

♦нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

♦нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

У ст. 123 Конституції України передбачено, що організація і порядок діяльності органів прокуратури визначаються законом. Прийняття Верховною Радою Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про прокуратуру”, безумовно, сприяє посиленню правозахисного потенціалу прокуратури, уточненню її наглядових повноважень. Зміни в законодавстві, пов’язані з судово-правовою реформою, рішення Конституційного суду України, накази Генерального прокурора України детально встановлюють компетенцію прокуратури.

Правоохоронна діяльність прокуратури є елементом втілення обов’язку держави з утвердження та забезпечення прав і свобод людини, відповідає вітчизняним традиціям здійснення нагляду за виконанням правових норм. Дієвий механізм органів прокуратури - один з гарантів законності та правопорядку, він сприяє реалізації принципу верховенства права, що є основним у правовій державі.

Правовою основою організації і діяльності органів прокуратури є Конституція, Закон України “Про прокуратуру”, кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне, адміністративне, виправно-трудове, господарсько-процесуальне законодавство та інші закони України (в частині, що не суперечить Конституції України), а також визнані Україною відповідні міжнародні договори та угоди.

Діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань:

♦ закріплених Конституцією України незалежності республіки, суспільного та державного ладу, політичної та економічної системи, прав національних груп і територіальних утворень;

♦гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини і громадянина;

♦основ демократичного устрою державної влади, правового статусу місцевих рад, органів самоорганізації населення.

Пріоритетним напрямком діяльності прокуратури є захист прав і свобод населення. Для цього прокуратура має обмежити неправомірну або таку, що межує із правопорушенням, дію певного кола державних органів та посадових осіб передбаченими законом засобами. При цьому органи прокуратури захищають у межах своєї компетенції права і свободи громадян на засадах їх рівності перед законом,

60

незалежно від національного чи соціального походження, мови, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, службового чи майнового стану та інших ознак.

Оскільки в Україні визнається і діє принцип верховенства права, то функціонування прокуратури як державного інституту, діяльність її посадових осіб підпорядковується тільки нормативно-правовим актам. Принцип верховенства права передбачає визначальну, провідну роль права у співвідношенні права і політики, права й ідеології, права й економіки. Норми Конституції України є нормами прямої дії, внаслідок чого прокуратура, зокрема, може представляти інтереси громадянина або держави в суді для захисту конституційних прав безпосередньо на підставі Основного Закону, і це належним чином гарантується навіть у разі відсутності інших нормативних актів.

З іншого боку, рішення, дії чи бездіяльність прокурорів можуть бути оскаржені в судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважає, що її права і свободи порушено чи порушуються, створено перепони для їх реалізації чи мають місце утиски прав і свобод.

В Законі України “Про прокуратуру” (ст. 6) закріплено принципи організації та діяльності прокуратури, де зазначено, що органи прокуратури України:

1)становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням прокурорів нижчого рівня вищому;

2)здійснюють свої повноваження на основі додержання Конституції України та чинних на території нашої держави законів, незалежно від будь яких органів державної

влади, посадових осіб, а також рішень громадських об’єднань чи їх органів;

3)захищають у межах своєї компетенції права і свободи громадян на засадах їх рівності перед законом, незалежно від національного і соціального походження, мови, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, службового чи майнового стану та інших ознак;

4)вживають заходів щодо усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, яки допустили ці порушення;

5)діють гласно, інформують державні органи влади, громадськість про стан

законності та заходи щодо її зміцнення.

Суть принципу єдності полягає в тому, що кожний орган прокуратури, її посадові особи діють у межах своєї компетенції, виступаючи як представники єдиної системи прокурорських органів. Це – важлива структурна ознака, оскільки внаслідок цього забезпечується єдність завдань, що стоять перед прокурорами різних рівнів, загальність методів, форм їх діяльності з основних напрямків роботи, а також засобів реагування на порушення закону. Здійснюючи нагляд за виконанням законів, органи прокуратури вживають заходів щодо усунення порушень закону, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення, виходячи з єдності мети і завдань, що стоять перед прокуратурою.

Сувора підпорядкованість органів прокуратури по вертикалі, яка ґрунтується на принципі централізації прокурорської системи, є не лише фактором виконавської дисципліни, що само по собі важливо в діяльності прокуратури. Вона гарантує, що будь - який акт прокуратури має відповідати закону, наказам Генерального прокурора. Для скасування незаконного, необґрунтованого рішення, що його прийняв прокурор

61

нижчого рівня, відповідному керівникові органу прокуратури надано право одноособово вирішити це питання.

Незалежність прокуратури означає, що всі прокурори здійснюють свої повноваження незалежно від органів державної влади і самоорганізації населення, політичних партій і громадських об’єднань.

Принцип гласності у діяльності прокуратури характеризується тим, що органи прокуратури виконують покладені на них завдання гласно, інформуючи громадян, а також органи державної влади про результати своєї роботи, про стан і додержання законів органами і установами, щодо яких прокуратура здійснює наглядові функції. Цим прокуратура зміцнює правовий порядок, запобігає порушенню прав і свобод людини, формує громадську думку навколо правопорушень і осіб, які їх допустили, впливає на правосвідомість громадян, підвищуючи їх правову культуру.

Для ефективного виконання прокуратурою правозахисної ролі законодавством передбачено гарантії незалежності та повноваження, що значно відрізняють їх від інших правоохоронних органів. Втручання органів державної влади, посадових осіб, засобів масової інформації, громадсько-політичних організацій та їх представників у діяльність прокуратури з нагляду за додержанням законів або з розслідування діянь, що містять ознаки злочину, забороняється.

Вплив у будь - якій формі на працівника прокуратури з метою перешкодити виконанню ним службових обов’язків або добитися прийняття неправомірного рішення тягне за собою відповідальність передбачену законом.

Звернення представників влади, інших посадових осіб до прокурора з приводу конкретних справ і матеріалів, що перебувають у впровадженні прокуратури, не можуть містити будь - яких вказівок або вимог щодо результатів їх вирішення.

Як втручання у здійснення прокурорського нагляду, розслідування злочинів кваліфікуються звернення народних депутатів України, депутатів органів місцевого самоврядування, посадових осіб, представників засобів масової інформації до прокурора з вимогою надати інформацію, що становить службову таємницю або таємницю слідства, виконати чи не виконати конкретні наглядові чи слідчі дії або здійснити їх всупереч законові.

Передбачені законом повноваження прокурора брати участь у засіданнях органів законодавчої і виконавчої влади, а також органів самоорганізації населення є одним з важливих проявів особливого статусу прокуратури в здійсненні контрольних функцій. Разом з тим встановлено заборону прокурору входити до складу комісій, комітетів та інших колегіальних органів, утворюваних радами або їх виконавчими органами.

Отже, посідаючи не підпорядковане місце в системі поділу державної влади, прокуратура всю свою діяльність спрямовує на захист законом передбачених прав і свобод громадян та інтересів держави від неправомірних посягань, утвердження принципу верховенства права.

2. Функції прокуратури

Конкретні функції прокуратури слід розглядати у двох аспектах. По-перше, вони ґрунтуються на існуючій нормативній базі та перевірені практикою, а тому підлягають уточненню і вдосконаленню відповідно до історичних умов формування правової держави. Сьогодні прокуратура залишається доступним для населення і надійним

62