Правознавство / Навчальна література / Судові і правоохоронні органи України

працівника міліції і ніхто не має права покласти на працівника міліції виконання обов’язків, не передбачених чинним законодавством. Втручання в діяльність міліції спричиняє відповідальність за законом.

Працівники міліції перебувають під захистом держави, що здійснюється в порядку і випадках, передбачених законом. Держава гарантує захист життя, здоров’я, честі, гідності, житла, майна працівника міліції, членів його сім’ї та близьких родичів від злочинних посягань та інших протиправних дій.

Образа працівника міліції, опір, погроза, насильство та інші дії, які перешкоджають виконанню покладених на працівника міліції завдань, спричиняють встановлену законом відповідальність. Правопорушення щодо пенсіонера міліції, членів його сім’ї, вчинені у зв’язку з його попередньою службовою діяльністю, а також щодо особи, яка сприяє міліції в охороні громадського порядку і боротьбі із злочинністю, та членів її сім’ї спричиняють відповідальність за законом.

Працівник міліції має право оскаржити до суду прийняті щодо нього рішення службових осіб органів внутрішніх справ, якщо вважає, що вони принижують його гідність і обмежують особисті права, не пов’язані зі службовою діяльністю.

Звільнення працівника міліції зі служби у зв’язку з обвинуваченням у вчиненні злочину допускається тільки після набуття обвинувальним вироком законної сили.

Працівник міліції підлягає обов’язковому державному страхуванню на суму десятирічного грошового утримання за останньою посадою за рахунок коштів відповідних бюджетів, а також коштів, що надходять на підставі договорів від міністерств, відомств, підприємств, установ та організацій.

Уразі загибелі працівника міліції під час виконання службових обов’язків з охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю сім’ї загиблого або його утриманцям виплачують одноразову допомогу в розмірі десятирічного грошового утримання загиблого за останньою посадою, яку він обіймав, і призначають пенсію у зв’язку з втратою годувальника в розмірі місячного посадового окладу.

Уразі каліцтва, заподіяного працівникові міліції під час виконання службових обов’язків, а також інвалідності, що настала у період проходження служби або не пізніше як через 3 місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку,

але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що сталися у період проходження служби, йому виплачують одноразову допомогу в розмірі від трирічного до п’ятирічного грошового утримання (залежно від ступеня втрати працездатності) і призначають пенсію з інвалідності.

Працівник міліції у межах повноважень, наданих йому Законом України "Про міліцію" та іншими законодавчими актами, самостійно приймає рішення і несе за свої протиправні дії або бездіяльність дисциплінарну або кримінальну відповідальність.

Порядок дотримання службової дисципліни, заходи заохочення та стягнення, які можуть бути застосовані до працівника органів внутрішніх справ, у тому числі працівника міліції, визначаються Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України. Відповідно до останнього проекту Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, зі змінами та доповненнями, запропонованими Міністерством юстиції України, передбачається, що за мужність, старанність, відвагу і відмінну службу під час виконання службових обов’язків до осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ можуть бути застосовані такі види заохочень:

- оголошення подяки;

93

-нагородження цінним подарунком або грошовою винагородою;

-занесення на "Дошку Пошани" або до "Книги Пошани";

-нагородження нагрудними знаками МВС України;

-нагородження преміями і відзнаками міністра внутрішніх справ;

-дострокове присвоєння чергового спеціального звання;

-присвоєння спеціального звання, вищого на один ступінь від звання, передбаченого за обійманню штатною посадою;

-нагородження іменною зброєю;

-дострокове зняття раніше накладеного стягнення.

За порушення працівниками ОВС норм і правил, встановлених Конституцією України, законами та іншими нормативно-правовими актами, присягою працівників ОВС, статутами, нормативними актами МВС України, до них можуть бути застосовані такі види стягнення:

-зауваження;

-догана;

-сувора догана;

-попередження про неповну посадову відповідність;

-пониження в посаді;

-позбавлення іменної зброї;

-позбавлення нагрудного знака МВС України;

-пониження у спеціальному званні на один ступінь;

-звільнення з органів внутрішніх справ.

Контроль за діяльністю міліції здійснюють Кабінет Міністрів України, міністр внутрішніх справ України і в межах своєї компетенції – ради народних депутатів.

Ради народних депутатів, здійснюючи контроль за роботою міліції, не втручаються

вїї оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та адміністративну діяльність. Нагляд за додержанням законності у діяльності міліції здійснюють Генеральний

прокурор України і підлеглі йому прокурори.

6. Органи внутрішніх справ і місцевого самоврядування

Повноваження органів місцевого самоврядування в галузі внутрішніх справ знайшли відображення в Законі України “Про місцеве самоврядування в Україні”, в якому передбачені два види повноважень: власні (самоврядні) та делеговані.

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать такі власні (самоврядні) повноваження: підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо створення відповідно до закону міліції, яка утримується за рахунок коштів місцевого самоврядування, вирішення питань про чисельність працівників такої міліції, про витрати на їх утримання, здійснення матеріально-технічного забезпечення їх діяльності, створення для них необхідних житлово-по-бутових умов; сприяння діяльності органів внутрішніх справ.

Делеговані повноваження мають більш широкий діапазон і полягають в наступному: вжиття у разі стихійного лиха, екологічних катастроф, епідемій, епізоотій,

94

пожеж, інших надзвичайних ситуацій необхідних заходів щодо забезпечення державного і громадського порядку, життєдіяльності підприємств, установ і організацій, врятування життя людей, захисту їх здоров’я, збереження матеріальних цінностей; вирішення відповідно до закону питань про проведення зборів, мітингів, маніфестацій і демонстрацій, спортивних, видовищних та інших масових заходів, здійснення контролю за забезпеченням при їх проведенні громадського порядку; розгляд справ про адміністративні правопорушення, віднесені законом до їх відання; утворення служб у справах неповнолітніх та спостережної служби, спрямування їх діяльності; вирішення разом з відповідними органами МВС України питань щодо створення належних умов для служби та відпочинку особовому складу органів внутрішніх справ та ін.

Питання для самоконтролю:

1.Перечисліть основні завдання та напрями діяльності МВС України?

2.Визначте завдання, функції та принципи діяльності міліції?

3.Які основні обов’язки покладаються на міліцію?

4.Які основні права міліції?

5.На що спрямована діяльність міліції в Україні?

6.Що становить правову основу застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів та вогнепальної зброї?

7.3 якою метою застосовуються заходи фізичного впливу працівниками міліції і що вони являють собою?

8.Які види спеціальних засобів існують та в яких випадках їх застосовує міліція в Україні?

9.Порядок застосування працівниками міліції заходів фізичного впливу, спеціальних засобів та вогнепальної зброї?

95

Тема 8

ОРГАНІЗАЦІЯ ВИЯВЛЕННЯ ТА РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ

1.Поняття виявлення та розслідування злочинів

ВУкраїні здійснюються великомасштабні перетворення спрямовані на зміцнення демократії і правової держави.

Однією з головних проблем громадського розвитку є зміцнення законності та правопорядку. Це висуває на перший план завдання захисту прав і законних інтересів громадян. Але криміногенна ситуація в державі поки що являється складною.

Майже повсюдно збільшується кількість небезпечних злочинів поєднаних з насильством, жорстокістю і цинізмом, злочинність стає більш організованою.

Кримінальні структури проникли в сферу економіки, зовнішньоекономічну діяльність, кредитно-банківську систему.

В цих умовах особливо важливого значення набуває організація виявлення та розслідування злочинів.

Виявлення та розслідування злочинів - важливий вид правоохоронної діяльності. У процесі її здійснення вирішуються специфічні завдання, спрямовані на повне і швидке розкриття кожного злочину, розшук злочинців та осіб, які зникли, своєчасне притягнення до кримінальної відповідальності. При цьому суб’єкти цієї діяльності позбавлені права на необґрунтоване обвинувачення та на юридичну помилку. Правоохоронна діяльність у сфері виявлення та розслідування злочинів є несумісною із фактами протиправних затримань і арештів, її предмет включає характерні ознаки професійної діяльності органу, уповноваженого виявляти та розслідувати злочин, окремі форми, етапи та принципи цієї діяльності.

Виявлення та розслідування події злочину - це процес, що розгортається у часі та просторі, в якому встановлюються, досліджуються, оцінюються численні фактичні обставини, здійснюються цілеспрямовані пошукові перевірочні, контрольні та правові дії. Більшість питань детально розглядається у курсах кримінально-процесуального права, криміналістики та оперативно-розшукової діяльності. У даній навчальній дисципліні висвітлюється юридична діяльність, предмет якої полягає у виконанні функції правоохорони.

Виявлення та розслідування злочинів характеризується кількома ознаками. По-перше, охороною прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб шляхом правильного застосування адміністративного, кримінального та кримінально-процесуального законодавства з тим, щоб жоден невинний не був притягнутий до кримінальної відповідальності. По-друге, державним впливом на злочинність, захистом інтересів держави і суспільства з тим, щоб застосовувати кримінальну відповідальність до винних осіб.

Така діалектична єдність вказаних ознак зумовлена певною, єдністю інтересів держави і особи.

Охорона прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб трансформується у принцип правоохорони, за яким притягнення до кримінальної відповідальності невинної особи є неприпустимим. За ст. 29 Конституції кожна людина має право на

96

свободу та особисту недоторканність. При цьому в Основному Законі підкреслюється, що у разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи відвернути його уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою. У порядку додержання цього принципу встановлено кримінальну відповідальність за зловживання або юридичні помилки, припущені посадовими особами при здійсненні ними виявлення та розслідування злочинів, зокрема за завідомо незаконний арешт, затримання або привід (ст. 371 КК), за притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності (ст. 372 КК), за примушення давати показання (ст. 373 КК). Згідно з Конституцією ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази (ст. 60).

Захист інтересів держави і суспільства також втілюється у принцип правоохорони, за яким відповідальності підлягають лише винні особи. Разом з тим юридична відповідальність має індивідуальний характер. Ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (ст. 61 Конституції); доводити свою невинуватість у вчиненні злочину не є обов’язком особи, притягнутої до відповідальності; обвинувачення за Конституцією не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст. 62). Для додержання цього принципу встановлено кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий донос (ст. 383 КК), завідомо неправдиве показання (ст. 384 КК). При цьому якщо самим фактом розголошення посадового особою даних попереднього слідства завдано істотної шкоди державним чи громадським інтересам, це є підставою для притягнення цієї посадової особи до кримінальної дальності.

Професійна діяльність з виявлення та розслідування злочинів має інтегративне значення незалежно від відомчої належності осіб, які є суб’єктами цієї діяльності. Усі вони керуються нормами КПК України. Інші процесуальні процедури з цього приводу можуть лише доповнювати його.

Така професійна діяльність вимагає спеціалізації, взаємодії та ґрунтовної правової підготовки. Вона здійснюється за різними типами правових охоронних дій, а саме: правопримушувальними, правовстановлюючими, правозабезпечувальними та правовідновлювальними.

Встановлення злочину або особи злочинця (підозрюваного, обвинуваченого) здійснюється за умов різних типів складностей фактичних обставин, з урахуванням очевидного або неочевидного типів вчинення злочину. Джерелами інформації про подію злочину можуть бути як у першому, так і у другому випадку фізичні особи (наприклад, потерпілі, очевидці тощо), інформація про фізичні або інші наслідки дій винних осіб, документи, нотатки тощо. Виявленням злочину вважається встановлення події (явища, часу, обставин, особи тощо), зокрема моменту заволодіння майном, проникнення у житлове приміщення, нападу на особу і заволодіння її майном, заподіяння розладу здоров’я тощо. Деякі особливості встановлення моменту закінчення події притаманні злочинам, які за складом є формальні (моментом закінчення злочину в таких злочинах вважається сама дія, наприклад, при хуліганстві або розбійному нападі) або матеріальні (моментом закінчення є виникнення шкоди,

97

іншого матеріального наслідку, наприклад, при заподіянні тілесних ушкоджень, крадіжках тощо).

Для очевидних злочинів не характерна висока складність виявлення та розслідування. Встановлення складу злочину при цьому не потребує особливих зусиль у доказуванні. Проте здебільшого подія злочину приховується особою або групою осіб. Це стосується більшості так званих неочевидних злочинів, які вчиняються у господарський, фінансовій та інших сферах, злочинів, що пов’язані з обігом наркотичних засобів тощо. Виявлення їх, зокрема фінансового шахрайства, несплати податків, інших видів неочевидних (латентних) злочинів, потребує попередньої та додаткової контрольно-перевірочної роботи.

Розслідування банківських справ свідчать про появу нової хвилі злочинів, виявлення та доказування яких потребує значних професійних зусиль.

У процесі виявлення та розслідування злочинів правоохоронні органи України дедалі частіше використовують можливості таких міжнародних організацій, як Інтерпол або Європол. Розвиток політичних, соціальних, економічних та екологічних відносин в Європі та й усьому світі супроводжується стрімким зростанням міжнародної злочинності. Типові її прояви - це відмивання "брудних" грошей, запровадження у міжнародний обіг фальшивих грошей, торгівля людьми, незаконна поставка зброї в "гарячі точки", розкрадання міжнародних кредитів, нелегальна торгівля людськими органами, наркобізнес. Останнім часом через мережу Інтернет поширюється культ насильства та жорсткості, дитяча порнографія та расистська пропаганда. Стрижнем ефективної боротьби з міжнародними злочинами стає узгодження слідчих та оперативних дій і повноважень поліцій європейських країн.

Значних зусиль потребує пошук та встановлення осіб, що пропали безвісти.

Під час виявлення та розслідування конкретного злочину виявляються інші неправомірні дії, що стає достатньою підставою для порушення кримінальних справ і проведення самостійного розслідування цих неправомірних дій. Також додаткового розслідування потребують так звані суміжні склади злочинів, коли однією анти суспільною дією вчиняються два і навіть більше різних злочинів.

Виявлення та розслідування злочинів здійснюється у процесуальних та позапроцесуальних формах, але з обов’язковим додержанням вимог Конституції України та КПК. В іншому разі сама діяльність, яка здійснюється з порушенням конституційних або процесуальних норм, перетворюється на протиправну.

Правопримушувальні дії перемежовуються з іншими видами правових дій. Вони найпоширеніші і характерні для правоохоронної діяльності при виявленні та розслідуванні злочинів. Для відносин, що забезпечують функцію правоохорони між уповноваженими органами та громадянами, характерна специфічна взаємодія, яка відображена у кримінальному законодавстві. Повідомляти про злочин - право кожного громадянина. Законодавець передбачив звільнення від кримінальної відповідальності за активне сприяння у розкритті таких тяжких злочинів, у тому числі вчинених у складі організованої групи. Проте, коли громадянинові стало відомо про тяжкий злочин або про приготування до нього, він зобов’язаний повідомити про це правоохоронні органи. Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення лише щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів (ст. 63 Конституції).

Правовий примус при провадженні з виявлення та розслідування злочинів може мати як безпосередній, так і опосередкований характер, оскільки законні повноваження і вимоги правоохоронних органів мають обов’язкову силу. Так,

98

зобов’язані підкоритися порядку проведення та оформлення слідчих дій усі їх учасники. Разом з тим примус має опосередкований характер, тобто вимагається лише точне виконання вимог щодо проведення слідчих дій, зокрема оглядів, освідувань, виїмок, допитів, впізнання, отримання зразків для порівняльного дослідження, призначення експертизи, очної ставки, ексгумації трупа тощо.

Безпосередньо правопримушування спрямоване на істотне обмеження прав людини, на примусовий варіант правової поведінки у разі накладення арешту на майно, затримання підозрюваного, при обранні запобіжного заходу у вигляді арешту тощо.

Правовстановлюючі дії з виявлення та розслідування злочинів спрямовані на збір даних, які прямо чи побічно підтверджують причетність осіб (або особи) до злочину. Встановлення таких даних за певним обсягом формує доказову базу з розслідування конкретного злочину. При цьому необхідно враховувати властивість фактичних даних підтверджувати, спростовувати або іншим чином співвідноситися із подією злочину. Особливе значення має вид доказів, зберігання доказових властивостей речей, інформації тощо. Об’єктивне й повне проведення виявлення і розслідування злочину свідчить про неупередженість процесу, що є запорукою законності правоохоронної діяльності.

Виявлення злочину, як правило, передує розслідуванню. Хоч у багатьох випадках ці види діяльності здійснюються паралельно. Розслідування кримінальних справ у кримінально-процесуальному законодавстві називають досудовим слідством, тобто таким, то передує судовому слідству з розгляду даного злочину.

Достатність підстав для початку слідства є важливим, відправним моментом. Ні суспільні катаклізми, ні одноособові або групові уявлення про негативні прояви тощо не можуть бути приводом для початку провадження, тобто проведення робіт з виявлення або розслідування. Лише вичерпний перелік джерел достовірної інформації про наявні ознаки злочину може бути взятий до уваги. Такими джерелами або, за кримінально-процесуальним законодавством (ст. 94 КПК), приводами до порушення кримінальної справи можуть бути:

-заяви або повідомлення підприємств, установ організацій, посадових осіб представників влади, громадськості або окремих громадян;

-повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину;

-явка з повинною;

-повідомлення, опубліковані у пресі;

-безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину.

Дізнавач, слідчий, прокурор, суддя мають власноручно розпочати провадження, якщо вони безпосередньо виявили ознаки злочину під час їх повсякденної праці. Справа може бути порушена за умови достатності даних, які характеризують ту чи іншу подію як злочин.

Будь-яка подія має предмет доказування. Зазначені ознаки утворюють загальний предмет доказування, а за злочинами, вчиненими неповнолітніми особами, особами, які захворіли на душевну хворобу після вчинення злочину або вчинили суспільне небезпечні діяння у стані неосудності, предмет доказування конкретизується,

99

доповнюється ознаками, що характеризують правовий статус неповнолітніх та душевнохворих.

Доказування у процесі виявлення та розслідування злочинів - це діяльність суб’єктів правоохорони із збирання, перевірки, оцінки доказів та джерел їх походження, а також формулювання аргументів, прийняття рішень по суті кримінальної справи.

При доказуванні насамперед мають бути встановлені об’єктивні обставини події злочину, серед яких важливе місце посідає причинний зв’язок між злочинною дією (або бездіяльністю) та шкодою (її обсягом або розміром). Паралельно встановлюються суб’єктивні ознаки злочину, тобто винність особи, мотиви кримінального вчинку тощо. При цьому до уваги беруться й обставини, що свідчать про ступінь вини причетної до злочину особи (або групи осіб), причини й умови, що сприяли вчиненню злочину, соціальна та правова характеристика винного, його можливі взаємини з потерпілим тощо.

Правозабезпечувальні дії поширюються на різних осіб, що беруть участь у виявленні та розкритті злочину (зокрема тих, які ведуть провадження, відстоюють свої інтереси у провадженні або сприяють йому), та на законні права фізичних і юридичних осіб, які є учасниками розслідування. Існують кілька груп правозабезпечувальних дій. Дії однієї групи полягають у виявленні та усуненні причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів. До причин та умов, що сприяють вчиненню злочинів, належать об’єктивні та суб’єктивні обставини буття, які зумовлюють (детермінують) злочини або безпосередньо спричиняють спрямованість на вчинення неправомірних дій. Причини та умови виявляють шляхом комплексного дослідження макроабо мікрооточення особи злочинця та механізму вчинення злочину. Спеціальним заходом, який слугує запобіганню злочинам, є направлення подання органу розслідування до підприємств, установ, організацій про усунення обставин (криміногенних факторів), що спричинюють вчинення злочинів. Подання вноситься у зв’язку з конкретною кримінальною справою.

Правозабезпечувальний характер подання полягає в тому, що воно може бути внесено до моменту закінчення розслідування; у ньому мають бути викладені всі без винятку причини й умови; інформація про них має ґрунтуватися на проведених діях з виявлення та розслідування злочину; вимоги щодо усунення причин та умов можуть стосуватися правомірних дій або бездіяльності (невиконання вимог чинних нормативних актів) тощо; подання є дієвим засобом забезпечення прав громадян та виконання ними законодавче встановлених обов’язків. До іншої групи правозабезпечувальних дій відносять дії із забезпечення безпеки суддів та працівників правоохоронних органів, а також учасників розслідування кримінальних справ (так само як і їх близьких), життю, здоров’ю або безпеки чи майну (майновим правам) яких існує реальна загроза.

Правовідновлювальні дії при виявленні та розслідуванні полягають у захисті та поновленні честі, гідності, ділової репутації потерпілих, юридичної та соціальної реабілітації особи, яку незаконно обвинувачено у вчиненні злочину. Правовідновлення при виявленні та розслідуванні злочинів реалізується у заходах з відшкодування матеріальної та моральної шкоди, поновлення статусу та прав потерпілого, з відшкодування йому витрат на стаціонарне лікування тощо. Порядок і розмір відшкодування шкоди визначаються при прийнятті рішення, яке реабілітує особу. При цьому моральна шкода відшкодовується у грошовій формі незалежно від відшкодування майнової шкоди.

100

Таким чином, роль попередньою слідства е надзвичайно важливою у системі правоохоронної діяльності. Від якості виявлення і розслідування злочину, надійності доказів у кримінальній справі, достовірності отриманої інформації залежить своєчасність попереднього слідства, а також ґрунтовність і справедливість судового рішення, а отже рівень захисту прав людини, інтересів держави, охорони правового порядку.

2. Засади виявлення злочинів

Засоби та пошукові процедури, які застосовуються у процесі виявлення злочинів, вивчаються в курсі криміналістики та оперативно-розшукової діяльності. Висвітлення цих питань у курсі правоохоронної діяльності полягає у дослідженні організаційних і моральних засад виявлення злочинів.

Органи, які здійснюють виявлення злочинів, орієнтовані на протидію та викриття протиправної діяльності, їхні завдання визначені в КПК, Законі України "Про оперативно-розшукову діяльність", інших законах, що формулюють правоохоронну компетенцію з вказаних питань, а також відповідних настановах.

Основні завдання органів, які уповноважені виявляти злочини, полягає у пошуку та документуванні протиправної діяльності окремих осіб та груп, у фіксації розвідувально-підривної діяльності спеціальних служб іноземних держав та організацій, припиненні правопорушень, забезпеченні вимог кримінального судочинства, проведенні діяльності в інтересах безпеки суспільства і держави. Подібні завдання становлять предмет спеціальної правоохоронної діяльності (див. § 3 глави

1).

Виявлення злочинів, як уже було сказано, є професійно ризикованою діяльністю. Особовий склад органів, що уповноважені її здійснювати, виконує при цьому певну оперативну професійну роль (функцію). Особливо вона стосується конкретної посадової особи, зокрема її місця у структурі органу, розподілу праці, інтенсивності та послідовності виконання певних оперативних та слідчих дій, виконання процесуальних документів, стилю взаємодії з учасниками розслідування тощо. В основі цієї ролі мають бути такі моральні засади, як правдивість, чесність, відданість інтересам справи та інші. Приниження ролі моральних засад призводить, як правило, до несумлінного виконання своїх обов’язків, неадекватного професійного волевиявлення, перетворення оперативно-розшукової діяльності на джерело суспільної небезпеки.

Оперативний працівник, який протистоїть злочинові, має бути, по-перше, активним суб’єктом діяльності, а по-друге, культивувати особисту готовність (установку) до виконання виключно правомірних службових завдань. Він має вміло використовувати спеціальні знання та досвід, дистанціюватися від позаслужбового впливу і таким чином забезпечувати ґрунтовність та об’єктивність службових рішень. Готовність до виконання своїх завдань полягає в постійному засвоєнні нових знань і створенні способу їх оновлення, психологічній адаптації до негативних факторів, негативної інформації (психологічному імунітетові), вмінні працювати в умовах посилення демократичних засад правосудця та більш чутливому ставленні учасників кримінального процесу до примусу та проявам насильства.

101

Органи, що уповноважені виявляти та протидіяти злочинам:

-органи кримінальної та спеціальної міліції;

-спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю;

-оперативно-розшукові підрозділи Державної автомобільної інспекції;

-органи служби безпеки (розвідка, контррозвідка, військова контррозвідка);

-підрозділи захисту національної державності, боротьби з корупцією та організованою злочинною діяльністю, оперативно-технічні підрозділи, підрозділи з оперативного документування;

-підрозділи з оперативно-розшукової роботи прикордонних військ;

-підрозділи оперативного забезпечення охорони Державної служби охорони;

-оперативні підрозділи податкової міліції;

-оперативні підрозділи Державного департаменту з питань виконання покарань.

Цей перелік уповноважених органів вичерпний, їх діяльність за своїм характером є оперативно-розшуковою, спрямованою на отримання доказів про злочинну подію, особу злочинця (підозрюваного або винного), інших обставин справи, що становлять предмет доказування у кримінальній справі.

Важливе завдання виявлення злочину - його повне розкриття, тобто здійснення комплексу заходів щодо повного встановлення події злочину, викриття осіб, винних у його вчиненні. Розкриття злочину, яке за часом встановлення істини може бути досить тривалим процесом, як поняття має кілька аспектів. По-перше, розкриття попереднє (оперативне), що включає з’ясування обставин події злочину, встановлення та викриття особи (осіб), яка його вчинила (вчинили), а також обставин, що характеризують ступінь та характер її вини. По-друге, процесуальне розкриття передбачає з’ясування всіх без винятку обставин, що становлять предмет доказування у кримінальній справі. Остаточним же рішенням з цього приводу є звичайно рішення суду, виправдувальний чи обвинувальний вирок у кримінальній справі.

Важливим моментом у виявленні злочину є факт реєстрації заяви, повідомлення чи інформації про вчинення дії, що має ознаки злочину. Процедура реєстрації передбачена спеціальним актом, за яким чергова частина органу внутрішніх справ має зафіксувати їх та видати заявникові або ініціатору спеціальний номер реєстрації. Цей номер ідентифікує реєстрацію кримінальної справи. З цього приводу в оперативному підрозділі органу, який реєструє заяву, повідомлення чи інформацію, разом із кримінальною справою ведеться оперативно-розшукова справа, в якій зосереджуються конфіденційні матеріали з виявлення злочину. Розкриття злочину значною мірою залежить від організації роботи на початковій стадії виявлення злочину - взаємодії оперативних підрозділів із слідчими під час проведення огляду місця події, встановлення кола причетних до події осіб, розробки оперативно-слідчих версій.

У порядку виконання цієї діяльності оперативні підрозділи вказаних органів можуть здійснювати:

а) контрольно-перевірочні; б) спостережно-перевірочні; в) тактичні акції.

102