Тверді лікарські форми

До твердих лікарських форм належать порошки, таблетки, драже, гранули та лікарські збори.

Порошки - Pulveres (Pulv.)

(Називний відмінок однини - Pulvis, родовий відмінок однини - Pulveris)

Порошки - це тверда лікарська форма для внутрішнього і зовнішнього застосування, яка має властивості сипучості. У цій лікарській формі можуть бути виписані різні синтетичні препарати, речовини рослинного і тваринного походження, продукти життєдіяльності мікроорганізмів та ін.

У порошках не рекомендують виписувати тільки гігроскопічні і малостійкі до дії світла речовини, а також речовини, при змішуванні яких можуть утворюватися вологі маси і рідини або токсичні сполуки чи вибухонебезпечні суміші.

Залежно від кількості лікарських речовин, що входять до складу порошка, розрізняють порошки прості (складаються тільки із однієї речовини), складні (складаються із двох або більше лікарських інгредієнтів). Порошки можуть бути розділеними на окремі дози (дозованими) і нерозділеними (недозованими).

За ступенем подрібнення розрізняють такі види порошків: крупний (pulvis grossus), дрібний (pulvis subtilis) і найдрібніший (pulvis subtilissimus). У формі крупного порошку відпускають речовини, які застосовують у великих кількостях, дрібного - ліки для перорального приймання, найдрібнішого - для зовнішнього застосування.

Розділені на окремі прийоми, порошки прописують переважно для внутрішнього застосування. Для зовнішнього застосування порошки прописують і відпускають загальною кількістю, не розділеними на окремі порції. Загальною кількістю для внутрішнього застосування можуть бути виписані тільки малотоксичні речовини. Хворі приймають такі порошки за призначенням лікаря на один прийом або ложками (чайними, десертними, столовими) на кілька прийомів.

Чим дрібніший порошок під час прийняття всередину, тим швидше і легше він розчиняється і всмоктується. Найдрібніші порошки при зовнішньому застосуванні чинять місцеву виражену механічну дію і мають велику адсорбівну поверхню. Їх називають присипками (Aspersio) і використовують для присипання уражених ділянок шкіри, вдувань у ніс, вуха і т.п.

Порошки для зовнішнього застосування виписують недозованими, масою 5,0-100,0 і більше. При виписуванні простих нерозділених порошків поряд із назвою лікарського препарату у родовому відмінку зазначають його кількість. Потім з нового рядка роблять вказівку про відпускання і призначення: Da. Signa.

Виписати 20,0 магнію окису (Magnesii oxydum). Призначити по ¼ чайної ложки всередину 2 рази на день, через 1 годину після їди.

Rp.: Magnesii oxydi 20,0

D.S. По ¼ чайної ложки всередину 2 рази на день через 1 годину після їди.

Якщо прописуваний порошок леткий або гігроскопічний, то його загортають у вощений або парафінований папір (charta cerata seu charta paraffinata). Маслянисті (жирні) порошки відпускають у пергаментному папері (charta pergamenta).

Виписати 30,0 натрію сульфату (Natrii sulfas) у вощеному папері. Вміст пакета розчинити в 1/3 склянки води, прийняти всередину і запити 1-2 склянками води.

Rp.: Natrii sulfatis 30,0

D. in charta cerata

S. Вміст пакета розчинити в 1/3 склянки води, прийняти всередину і запити 1-2 склянками води (проносне).

У приписах складних нерозділених порошків виписують один під одним складові інгредієнти із зазначенням їх кількості. В кінці такого рецепта пишуть “Misce, ut fiat pulvis” (“M. f. pulv.”) - “Змішай, щоб утворився порошок”, а потім - “D.S.”.

Виписати 45,0 порошку, до складу якого входять натрію гідрокарбонат (Natrii hydrocarbonas), натрію тетраборат (Natrii tetraboras) і натрію хлорид (Natrii chloridum) у рівних кількостях. Призначити по 1 чайній ложці на склянку води для полоскання горла.