I. Організаційний момент

Повідомлення теми, мети й завдань уроку

Підготовка восьмикласників до моделювання повідомлень про мову в науковому стилі

Робота з текстом з елементами узагальнення

► Прочитати текст. Дібрати до нього заголовок. Довести, що ви­словлювання належить до наукового стилю.

Своєрідність структури односкладних речень, більша чи менша пов'язаність їх з тією або іншою сферою мовлення забезпечують їм важливе місце в системі стилістичних засобів синтаксису.

Для означено-особових речень характерне перенесення акценту з виконавця дії на дію. Вони вживаються в розмовному мовленні, у художніх текстах, часом і публіцистиці. Відомі такі речення й на­уковому стилеві, зокрема навчальному та популярному різновидам. Наприклад: Побудувавши зображення кожної точки фігури, дістанемо зображення самої фігури. Наведемо деякі властивості зображення фі­гури на площині, які випливають з описаної її побудови.

Неозначено-особові речення характерні тим, що виконавець дії не називається з якихось причин, невідомий або не становить інтересу.

Поширені такі конструкції в розмовному мовленні та в художньо­му стилі, рідше в публіцистиці (особливо в заголовках) та в науко­вих текстах.

Узагальнено-особові речення містять узагальнені судження, ужи­ваються переважно в розмовному мовленні, у народній творчості (здебільшого в прислів'ях та приказках). Узагальнений характер цих речень дає підстави застосовувати їх паралельно з інфінітивними конструкціями у висловах на позначення неможливості заради чо­гось. Наприклад: Нічого тут уже не вдієш. — То що вдіяти за таких обставин?

Синтаксична структура безособових речень зумовлює широке поле застосування їх, а пов'язаність із певними стилями та ступінь емоційної забарвленості залежать від лексичного наповнення. Спіль­ним у всіх сферах мовлення є те, що в безособових реченнях наго­лошується на результаті дії, на незалежності певного стану, у якому перебуває людина, від її волі, на об'єктивності природних проце­сів. Офіційно-діловий та науковий стилі використовують речення з дієсловами в безособовій формі та з конструкціями на -но, -то. У таких текстах ідеться про наслідки якихось заходів чи подій у мо­мент мовлення. Широко вживані безособові конструкції і у фоль­клорі: Наорано, насіяно, та нікому жати. Вельми доречні безосо­бові конструкції в описах природи та переживань людини, коли вона залишається віч-на-віч із природою. За допомогою таких ре­чень відтворюється напружений душевний стан персонажа чи авто­ра (За О. Пономаревим).

► Зіставити стилістичну функцію означено-особових, неозначено-особових, узагальнено-особових та безособових речень. Зробити висновок про роль односкладних дієслівних речень у мовленні, узагальнивши матеріал, поданий в опрацьованому тексті.

Робота з текстами на основі зіставлення їх

► Прочитати уважно тексти. Зіставити теоретичний матеріал і роз­крити спільні й відмінні ознаки односкладних і неповних ре­чень.

Текст 1

Односкладними називаються речення, які мають один головний член і не потребують поповнення структури другим головним чле­ном. Такий головний член не тільки називає якийсь предмет, дію, явище навколишньої дійсності, а й виражає відношення до дійсності, набираючи певної граматичної форми і відповідної інтонації. Друго­го головного члена у таких реченнях або не може бути взагалі, або формально його можна встановити, але його відсутність не створює враження неповноти речення, а є їх структурною особливістю.

Залежно від способу морфологічного вираження головного члена односкладні речення поділяються на дієслівні та іменні. До дієслів­них односкладних належать: означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові, інфінітивні; до іменних односклад­них речень — називні.

Односкладні речення можуть бути поширеними й непоширеними залежно від того, пояснюється головний член другорядними членами речення чи ні (За М. Плющ).

Текст 2

Неповним називається речення, у якому пропущено один або кілька членів (головних чи другорядних), які зрозумілі з контексту або ситуації.

Неповнота граматичної структури таких речень не заважає їм бути засобом спілкування, оскільки пропуск тих чи інших членів не пору­шує їх смислової завершеності.

Неповні речення за своєю структурою поділяються на такі ж типи, як і повні: пропуск окремих членів речення може бути як у пошире­них речень, так і в непоширених, двоскладних і односкладних.

Неповні речення поділяються на контекстуальні та ситуативні. Контекстуальними називаються неповні речення з пропущеними чле­нами, які вже згадувались у контексті: або у найближчих реченнях, або в цьому ж реченні (якщо воно складне). Ситуативними назива­ються неповні речення, у яких пропущені члени зрозумілі з ситуації (За М. Плющ).

На основі опрацьованих текстів узагальнити матеріал у вигляді таблиці. Підготувати усне повідомлення в науковому стилі на тему «Спільні й відмінні ознаки односкладних і неповних ре­чень».

Дослідити, чому речення Спізнююсь є односкладним повним, а ре­чення Спізнився — двоскладним неповним. Зробити висновок у формі міні-повідомлення в науковому стилі про вплив дієслів­ної форми на структурний тип речення.

Моделювання повідомлення на основі тексту-зразка

► Прослухати інформацію про особливості побудови Словника на­голосів (Головащук С.І. Словник наголосів: Понад 20 000 слів. — К.: Наук. думка, 2003. — 320 с.). Поміркувати, яку функцію ви­конують у словниках такі передмови.

Дотримання норм наголошування й вимови є одним з неабия­ких показників культури усного мовлення. Як відомо, в українській літературній мові є чимало випадків, де мовці зазнають труднощів у доборі правильного наголошування слів,— зокрема, й у зв'язку з тим, що акцентологічні норми часто-густо порушуються під упливом ін­ших близькоспоріднених мов.

У цьому словникові вибірково подано слова сучасної української літературної мови, у наголошенні яких найімовірніше трапляються ті або інші утруднення. Здебільшого це:

Слова, у яких мовцями найчастіше припускаються акцентоло­гічні помилки: випадок, каталог, квартал, обіцянка, перепустка, український.

Слова з подвійним наголошенням. У таких словах наводяться обидва наголоси. Хоча словник пропонує для вжитку насамперед перший варіант наголошення, це аж ніяк не означає, що другий уживати не рекомендується. Часто навіть навпаки — є сигналом, що, крім указаного першим, існує ще й інший варіант: весняний і весняний, вітчизняний і вітчизняний.

Слова й словосполучення, наголошення яких пов'язане з їхньою семантикою: атлас і атлас, відомість і відомість, характерний і характерний.

Дієслова, у яких за допомогою наголосу розрізняються доко­наний і недоконаний вид (виводити і виводити, закликати і закликати).

Слова з рухомим наголосом. Якщо в закінченні того або іншо­го непрямого відмінка іменника відзначено перехід наголосу, то це є свідченням того, що в усіх подальших відмінках цей перехід зберігається: багаж, -у, ор. -ем і т. под.

Слова української мови, наголошення яких відрізняється від наго­лошення їхніх прямих лексичних відповідників у російській мові: веретено (рос. веретено), олень (олень).

У цьому словнику враховано й деякі інші випадки, де мовці можуть сумніватися в правильності вибору наголошення слова чи його додат­кової граматичної форми, зокрема, якщо аналогічні лексичні утворен­ня мають відмінні наголоси: чорнозем (але глинозем), безперестанку (але безперестану) (С. Головащук). ► Підготувати повідомлення в науковому стилі про особливості по­будови (на вибір):

а) Орфографічного словника української мови;

б) Тлумачного словника української мови;

в) Словника синонімів української мови;

г) Словника іншомовних слів;

д) Фразеологічного словника української мови та ін.