План роботи для студентів 2 курсу (модуль №1, зимова сесія – залік)

• За семестр передбачено 5 тестів (20 питань по 3 бали максимум за кожну правильну відповідь) = 60 балів.

• Усний переклад фахового тексту з рос.мови на українську (10 000 знаків) = 20 балів.

• Складання напам᾿ять типових мовних зворотів = 20 балів.

Практичне №1 (Державна мова – мова професійного спілкування) 01.10.2014 – 14.10.2014.

План.

1.Предмет і завдання курсу.

2.Поняття літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови.

3.Мовні норми.

Предмет і завдання курсу

Головне завдання вищої школи ̶ готувати висококваліфікованих фахівців, які досконало володіють державною мовою в усній та писемній її формах. Курс "Українська мова (за професійним спрямуванням)" передбачає продовження формування національномовної особистості, комунікативних навичок майбутніх спеціалістів, студіювання особливостей фахової мови

Отже, предметом вивчення курсу є сучасна українська літературна мова професійної сфери.

Завдання курсу ̶ сформувати:

- мовну компетенцію майбутніх фахівців, що містить знання і практичне оволодіння нормами літературної професійної мови;

- навички самоконтролю за дотриманням мовних норм у спілкуванні;

- вміння і навички оптимальної мовної поведінки у професійній сфері;

- стійкі навички усного й писемного мовлення, зорієнтованого на професійну специфіку;

- навички оперування фаховою термінологією, редагування, корегування та перекладу наукових текстів.

Вивчаючи курс, студенти різних спеціальностей набувають теоретичних знань про фахове спілкування, його етапи й роль у професійній діяльності, засвоюють термінологію майбутньої спеціальності, відомості про призначення і структуру ділових документів, необхідних фахівцю певного профілю, формують стійкі комунікативні компетенції, потрібні у професійному спілкуванні, навички послуговування вербальними і невербальними засобами обміну інформацією.

Мета курсу ̶ сформувати у майбутніх спеціалістів професійно зорієнтовані уміння і навички досконалого володіння українською літературною мовою у фаховій сфері.

Поняття національної та літературної мови

Мова ̶ це найважливіший універсальний засіб спілкування людей, висловлення їх думок, почуттів. Вона є однією з найістотніших ознак нації і реально існує як мовна діяльність членів відповідної етнічної спільноти. Українська мова – єдина національна мова українського народу, якою послуговуються не лише в Україні, а й за ЇЇ межами: у Росії, Білорусі, Казахстані, Польщі, Словаччині, Румунії, Канаді, США, Австралії та інших країнах.

На ґрунті української національної мови формується і розвивається українська літературна мова. Літературна мова – це унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей.

Головною ознакою літературної мови є "унормованість, завдяки якій літературна мова однакова на всій території функціонування.

Як одна з форм національної мови вона існує поряд з іншими її формами ̶ діалектами (теріторіальними і соціальними), просторіччям, мовою фольклору.

Українська літературна мова належить до найпоширеніших високорозвинених мов світу. Відповідно до статті 10 Конституції України, прийнятої Верховною Радою 28 червня 1996 року, українська мова є державною мовою в Україні, "держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України".

Державна мова ̶ це "закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої обов'язкове в органах державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у закладах освіти, науки, культури, у сферах зв'язку та інформатики".

Українська мова мала статус, близький до державного, вже у XIV - першій половині XVI століття, оскільки функціонувала в законодавстві, судочинстві, канцеляріях, державному і приватному листуванні.

Літературна українська мова пройшла три періоди свого розвитку:

- давньоукраїнський (ХІ – ХІІІ ст.);

- староукраїнський (ХІV – середина ХVІІІ ст.);

- сучасний, або новий (з кінця ХVІІІ ст. дотепер).