Завдання і запитання
Складіть характеристику образу Наташі Ростової. Яким чином у ньому відбився ідеал природної жінки?
Яких змін зазнав образ Наташі після того, як вона вийшла заміж?
Схарактеризуйте подружнє життя Наташі і П’єра.
Яким чином погляди Л.Толстого на призначення жінки та шлюб втілилися в образі Наташі в епілозі роману?
Складіть характеристику образу княжни Марії Болконської. Яким чином в ньому відбилися риси духовного аристократизму?
Чи змінюється духовно княжна Марія після того, як виходить заміж?
Яким чином погляди Толстого на призначення жінки і шлюб відбилися в образі подружнього життя Миколи і Марії Ростових?
Порівняйте образи Наташі та княжни Марії.
“Діалектика душі”. Толстой запропонував у романі “Війна і мир” нові принципи розкриття психології людини. З-поміж найважливіших художніх відкриттів письменника – внутрішній монолог як засіб відтворення потоку неусвідомлених вражень і переживань. Розглянемо один із прикладів його використання. Для цього звернімося до тому ІІІ, частині ІІІ розділу ХХХІІ.
У цьому епізоді розповідається про те, як князь Андрій Болконський вперше приходить до тями після важкого поранення на Бородинському полі. Після кількох днів у забутті, герой згадує обставини битви. Біль не відпускає його, і він то втрачає свідомість і провалюється в хворобливий сон, то знову прокидається. Фізичне страждання, згадка про відрізану ногу Анатоля, його суперника, якесь щастя, пов’язане з Євангелієм, – усе перемішується й утворює єдиний фантастичний світ, зітканий із видінь і дійсності. “Душа його була в незвичайному стані, – пише Толстой. – Здорова людина, як правило, мислить, відчуває і пригадує одночасно безліч предметів, але має владу і силу, обравши один ряд думок або явищ, на цьому ряді явищ зупинити свою увагу”. Проте у князя Андрія “всі сили його душі були більш діяльними, ясним, ніж будь-коли, але діяли незалежно від його волі”. Це надзвичайно складна для письменника психологічна реальність, яку важко відтворити словами адекватно. Вона потребує “перекладу” звичайною мовою, і Толстой зумів цю мову виробити.
Сам по собі монолог героя беззв’язний і перестрибує з теми на тему: від роздумів про щастя він несподівано переходить до свого сина. “Чому син?” – питає він, і тут його текст підхоплює автор, відтворюючи звукове супровід марення пораненого: “якийсь тихий голос шепотів невгамовно в такт: “І піті-піті-піті” і потім “ті-ті” і знову “і піті-піті-піті” і ще раз “і ті-ті”. Простір навколо князя заповнюється якоюсь спорудою, що завалюється і відбудовується в такт музиці. У свідомості героя спливають окремі речення, підкоряючись логіці кошмару. Шерех мух і тарганів зливається в кольорові враження: червона свічка миготить. Звичайні речі скидаються на міфологічних істот: щось біле біля двері здається князю статуєю сфінкса – “вона теж давить його”. Виходом і фізичним полегшенням для героя стає поява з марення його коханої Наташі: “Ви? – промовив він. – Як щасливо!”
Отже, називати письменницьку техніку “внутрішнім монологом” не зовсім правильно, тому що крім прямої мови героя, автор сам переказує його думки, а також подає записи видінь. Це монтаж різних типів художнього мовлення, ефект якого – несподівано вірогідне відтворення психічних процесів у свідомості людини.
Ще один ефектний прийом розкриття внутрішнього життя персонажів у Толстого – використання пейзажів. Вони з’являються в тексті в найбільш драматичні моменти внутрішньої еволюції персонажів, коли один етап завершується, а другий починається: для князя Андрія – це небо Аустерліца та образ старого дуба навесні; для П’єра – видовище комети перед початком війни 1812 р. Замальовки природних явищ у Толстого виконують потрійну функцію: ілюструють емоційний стан героїв, вказують їм на норму моральності, якої вони повинні дотримуватись, а також визначають напрямок їхнього подальшого розвитку.
Розглянемо як приклад епізод споглядання неба пораненим князем Андрієм на Аустерліцькому полі. Панорамі спокійного неба передує шалена динаміка битви: герой кидається в атаку і піднімає за собою батальйон, стріляють гармати, на передньому плані б’ються російський артилерист і французький солдат. Загальний смисл сцени – поривання вперед, яке відповідає амбіціям князя, його щирому й наївному наполеонізму. Суєта і галас світу, майя настільки захопили його, що він забув про інстинкт самозбереження. І раптом стрімкий рух припиняється – повалений на землю горілиць князь Андрій переживає потрясіння, вражений небесним спокоєм і видовищем вічності. Під її знаком він в одну мить переоцінює все своє життя й засуджує його. Всі попередні плани персонажа виглядають таким дрібними. “Все порожнє, все омана, крім цього безкрайого неба. Немає нічого, крім нього. Але і його також немає, нічого немає, крім тиші, примирення.”
Так небагатослівно й наочно завдяки пейзажу Толстой розкриє всю драму душевних переживань князя Андрія в найважливішу для нього хвилину, надлом, знецінення його попередніх ідеалів. Небо – це моральний суд над ним за його надмірну довірливість ілюзорним і фальшивим цінностям: успіху, грошам, посадам, славі. В той же час воно – підказка йому шляху виходу з кризи: герой повинен перевірити правильність своєї життєвої програми позачасовими категоріями “смерті”, “безсмертя”, “прокляття” і “спасіння”. Це надає його існуванню нового виміру, якого саме, він поки не знає.