Завдання і запитання
Складіть характеристику образу князя Андрія.
На які етапи поділяється доля князя Андрія? Стисло схарактеризуйте кожен з етапів.
Яку роль у житті князя Андрія відіграють бажання слави, ідеї служіння батьківщині, кохання?
Який підсумок пошуків ідеалу князя Андрія?
Складіть характеристику образу П’єра Безухова.
На які етапи поділяється його доля? Схарактеризуйте кожен з етапів.
Яку роль у становленні особистості графа Безухова відіграє війна 1812 р.?
Розкрийте життєву позицію Платона Каратаєва. Чому спілкування з ним було таким важливим для П’єра?
Який підсумок пошуків ідеалу П’єра Безухова?
Порівняйте образи і долі князя Андрія та П’єра Безухова.
Призначення жіноцтва. Багатогранними постають у Толстого жіночі персонажі. Найпомітніше це виражено в образі Наташі Ростової, втіленні ідеалу природності. Критерій її вроди – спонтанне, необроблене (або не до кінця оброблене) виявлення глибинних емоцій. Дівчина отримала певну освіту, але вона незавершена в позитивному сенсі слова – не вбиває в героїні щирості, поривчастості, грації, які так цінує Толстой. Недаремно князь Андрій Болконський кохає її разом із її помилками у французькій. Він тягнеться до своєї протилежності. Тому саме Наташа з перших сторінок вносить у твір радісний свіжий струмінь. Героїня співає, танцює, рухається, причаровуючи своєю непосидючістю та енергією. “Чорноока, з великим ротом, невродлива, але жвава дівчинка” – починає її перший портрет письменник. І далі ця домінанта характеру Наташі – невишколена жвавість – підмічається письменником у різних формах. Вона не входить, а вбігає в роман, як вона вбігає в долю князя Андрія Болконського: “Праворуч він почув жіночий крик і побачив … зграйку дівчат, які бігли йому навперейми. Попереду інших, ближче, підбігла… чорнява, дуже струнка, дивно-струнка, чорноока дівчина у жовтій ситцевій сукні. Її голова була вкрита хусткою, з-під якої вибивалися розчесані пасма. Дівчина щось кричала, але, впізнавши чужинця, навіть не поглянувши на нього, зі сміхом побігла назад”. У наведеному описі привертає увагу те, що не тільки риси обличчя, а й тіло, руки, ноги створені для того, щоб рухатися, жити, не стояти на місці. Вони напівоформлені, і тому чарівні.
Навіть спів – її “найміцніша зброя” – бере серця у полон не своєю правильністю і чистотою, а природністю і тією ж самою “напівоформленістю” – у чудовому голосі героїні відчувається “її дівоцтво, недоторканість, незнання своїх сил”. Наташа завжди трохи переходить межу забороненого: “сміється гучно і дзвінко”, стрибає, щедра на поцілунки та обійми.
“Незнання себе” – ще одна важлива для розуміння образу Наташі фраза, бо насправді її влада над усіма – у тому колосальному енергетичному потенціалі, в тій необмеженій людській і артистичній обдарованості, про які героїня не має жодного уявлення і які, проявляючись, дарують рідним і близьким радість відкриття чогось нового й прекрасного.
Таким відкриттям стає її танок під час полювання, коли французьке виховання несподівано поступається місцем рідному, російському духу. Яке задоволення відбивається на обличчі глядачів у цей момент: “Як тільки вона стала, посміхнулась урочисто, гордо і хитро-весело, перший страх, який охопив спочатку Миколу й усіх присутніх, страх, що вона зробить не те, минув, і вони милувалися нею”.
Гама переживань у Наташі надто багата, щоб бути закутою в якісь правила: її настрої змінюються щомиті. Секунда – вона ось-ось заплаче, наступна секунда – і шаленіє від захвату, ще момент – серйозно зосереджена, замислившись про щось. Толстовська героїня має здатність віддаватися без останку всьому, що робить: миттєвим дитячим закоханостям, мистецтву співу, танцям, допомозі пораненим. Жоден інший персонаж у романі “Війна і мир” не відчуває щастя або лихо так, як юна Ростова. Радість її на першому балу дорівнює екстазу, і тільки вона, Наташа, в змозі морально підтримати матір, коли загинув молодший брат.
Її оточує атмосфера любові: батько і мати, Марія Дмитрівна, служники, П’єр із великим задоволенням виконують її невинні примхи. Тільки Наташі дозволяється порушити етикет і спитати, чи буде тістечко, або вигадати ще яку-небудь витівку, яку іншим зробити не дозволили б. Їй не можна заборонити нічого, бо вона – саме бажання щастя.
Наївна сила, призначення якої вона ще не знає, виливається з неї надміром почуттів. Проте картина радикально змінюється, коли Наташа досягає мети всього свого життя – виходить заміж. Вона перетворюється на взірець материнства, більше того, на самицю. Як колись героїня забувала про себе в співах, так тепер вона розчиняється в дітях і справах чоловіка. Основа її краси – рухливість і стрункість – зникають разом зі співами, танцями та іншими захопленнями молодості. Толстой звертає увагу на риси очевидної деградації своєї улюбленої Наташі: “Вона не дбала про свої манери, ні про делікатність розмов, ні про те, щоб показуватися перед чоловіком у найпривабливіших позах, ні про свій туалет, ні про те, щоб ускладнювати життя чоловіка своєї вимогливістю. Вона відчувала, що всі чари, які інстинкт навчав її використовувати раніше, тепер виглядали б смішними в очах її чоловіка, якому з першої хвилини вона віддалася вся – тобто всією душею, не залишивши жодного кутка не відкритим для нього”. Наташа розмовляє словами П’єра, думає його думками, і при цьому міцно тримає його в руках.
Така метаморфоза Наташі шокує, хоча, якщо прочитати текст уважніше, в такій зміні героїні не так уже багато несподіваного. Вона залишилася природною, як і в минулому, тільки тепер всю силу свого почуття зосередила на родині. “Вона лише довела до крайності свою любов до чоловіка і дітей,” – зауважує її мати. З іншого боку, в історії жодного іншого персонажа “Війни і миру” не відіграє таку велику роль прихильність і тенденційність автора, як у долі Наташі Ростової. В епілозі Толстой використав її образ для показу власних думок з приводу призначення жінки, яке, на його погляд, полягає в тому, щоб жити з чоловіком одним життям, стати з ним чимось неподільним. Не варто думати, що він обов’язково вимагав від усіх представників слабкої статі перетворюватися на таких самиць, якою стала Наташа і сенс буття якої зводиться до того, щоб “виношувати, народжувати, годувати, виховувати”. Навіть стара графиня вважає, що повне забуття про себе як про людину не дуже розумне з боку її дочки. Толстой прекрасно розумів, що мистецтво – завжди перебільшення, і тому в ньому дозволяється доводити до гіперболізації такі риси або ідеї, які в реальності втілювати в дійсність не тільки не рекомендується, а й небезпечно. Але в головному, в принципі Толстой мав рацію. Він полемічно загострив цілком справедливу істину: якщо чоловік і дружина – не одне ціле, тоді й родини немає.
Цікаво, що той самий висновок, тільки вже без крайнощів Наташі, підтверджує доля княжни Марії Болконської. Обидві героїні є протилежностями. Якщо Наташа – вибух природності, її ніхто не стримував і не забороняв їй нічого, княжна виховувалася в системі жорсткого психологічного тиску й залізної регламентації, які запровадив її батько, старий Болконський. Вона більшу частину свого життя провела не в Москві, а в маєтку, не знала, що таке бали, розваги. Єдиною розрадою її були листування з подругою та розмови з прочанами. Наташа – вся в зовнішньому, Марія – напружене внутрішнє споглядання, аналіз душі й рефлексія. Княжна належить до того типу російських культурних жінок, про яких писав Ю.Лотман: саме вони завдяки своїй освіченості й духовності виховували цілі покоління справжніх патріотів Росії, її еліту. Вона успадкувала найкращі родові якості Болконських: честь, гідність, сором’язливість і відразу до пошлого й вульгарного. Якщо Наташа, як і всі Ростови, втілює широту (навіть барську широту) і розкутість, то Марія уособлює духовний аристократизм. Обох героїнь не можна назвати красунями, але вони обидві прекрасні духовно. В обох найпривабливішою частиною обличчя є очі, але якраз їхній опис і підкреслює принципову розбіжність між Наташею та Марією. Наташині очі жваві, рухливі, очі Марії – спокійні, як бездонні озера, вони променисті й теплі. Поза сумнівом, княжна набагато духовніша за свого чоловіка: тут він розчиняється в ній, а не вона в ньому, як Наташа. Різниця між героїнями настільки разюча, що вони спочатку не сподобалися одна одній.
Проте, незважаючи на всі згадані розбіжності вдач і виховання, княжна (тепер графиня) Марія Ростова так само утворює щось нерозривне зі своїм чоловіком, як і Наташа з П’єром, знає всі його думки і мрії, володіє ним абсолютно, як і він нею. Єдина галузь, непідвладна їй, – сільське господарство – викликає в неї напади ревнощів, начебто Микола віддає свій час не справі, а коханці. В решті випадків вони – єднання чоловічого та жіночого, взаємодоповнення й гармонія.