Завдання і запитання
Що таке природність? Чому Толстой приділяє таку велику увагу цій якості? Наведіть приклади відхилення від природності в романі
Що таке “фальшива природність”?
Порівняйте образ “природної людини” у Стендаля і Л.Толстого.
Розкрийте основні риси філософії історії Толстого.
Як тлумачить письменник роль особистості в історії?
З точки зору письменника, що робить Кутузова ідеальним історичним діячем і полководцем?
Порівняйте образи Кутузова і Наполеона.
Порівняйте образ Наполеона у Стендаля, Достоєвського і Толстого.
У пошуках ідеалу. Світ, змальований Толстим у його романі-епопеї, постає заплутаним клубком тенденцій, процесів. Це нестримний потік подій, великих і малих, значних і непомітних. Він складається з воєн, народжень, смертей, шлюбів, штучного й порожнього маскараду і піднесення духовних прозрінь. Персонажі Толстого перебувають всередині виру життя і намагаються його осмислити. Але через те, що вони дивляться на все не з відстані, а в безпосередній близькості, їм не дано пізнати остаточну істину. Їхні висновки вистраждані, глибокі, абсолютні для них, але не є і не можуть бути законом для всіх, для читачів. Тому персонажі Толстого і є не зовсім героями у моральному значенні цього слова, бо вони, як наполягав письменник, – самодостатні особистості, але ні в якому разі не взірець для наслідування для всіх і кожного. Їхні життєві історії є фіксацією перемог і поразок під час спроб знайти гармонію зі світом, і не претендують на більше. Доказом цього є долі Андрія Болконського та П’єра Безухова.
Андрій Болконський – один із найталановитіших і обдарованіших образів російської літератури. Він може пишатися своїм походженням. Його батько, генерал суворівської плеяди, виховав у ньому найкращі дворянські якості – честь, вірність обов’язку, готовність служити батьківщині. Князь Андрій ніколи не буде пасти задніх у найбільш небезпечних ситуаціях під час війни, а ризикуватиме собою (епізод із прапором в Аустеліцькій битві). Його уявлення про гідність навіть гіпертрофовані і врешті-решт коштують йому життя: на Бородинському полі він дістає смертельне поранення тому, що не може дозволити собі на очах солдат, які стоять під обстрілом, впасти на землю, як це зробив ад’ютант – це “соромно”. Він привабливий зовні: його відрізняють від інших витончений смак, такт, непогана фізична форма. Не менш видатні і його внутрішні якості. Князь Андрій презирає фальш світу, йому нудно там, проте, як тільки його оточують друзі, здатні оцінити його розум і знання, герой одразу змінюється, вражає слухачів несподіваністю й глибиною тверджень і висновків. Персонаж наче піднесений над іншими, і це іноді неприємно вражає – в його ставленні до оточення відчувається певна зверхність. Представляючись, підполковник Денісов називає себе “Ваською”, Болконський буде тільки Андрієм і тільки князем. Він ніколи не зможе переступити через ту соціальну межу, яка відрізняє його від нижчих класів: незважаючи на спеку, князь Андрій не стане купатись у ставку разом із солдатами і буде обливатися в сараї. З-поміж якостей його розуму – аналітизм і філософічність. Він має грунтовну освіту та дбає про постійне поповнення знань (під час короткого візиту до Відня не забуває накупити книжок із військової історії).
Князь Болконський – людина амбітна. На початку твору його кумиром є Наполеон. Так само, як і Бонапарт, герой Толстого хоче бути відомим, жадає слави, щоправда не заради популярності, а щоб принести користь Росії. Розчаруванням для нього стає досвід кампанії 1805 р., коли йому відкриваються жорстокість та егоїзм наполеоністського ідеалу: видовище тихого неба Аустерліца вказує йому на суєтність і небезпечність для інших його задушевних планів. Низка інших потрясінь – смерть першої дружини й народження сина – здається, на якийсь час змінили його: князь Андрій оселяється в маєтку та займається сільським господарством. Але й тут прагнення бути найкращим знаходить вихід: герой Толстого стає прогресивним поміщиком, переводить “до вільних хліборобів” 300 селян, дбає про школу і лікарню для своїх кріпаків. З часом йому, державному діячу і реформатору, стає тісно в провінції. Коли рани та біль втрати дружини загоюються, вир життя знову втягує князя Андрія. Під впливом розмови на поромі, коли він каже П’єру, що “відчуває себе частиною величезного, гармонійного цілого”, а також візиту до Отрадного, де підслуховує захоплену розмову Наташі, толстовський герой відчуває потребу повернутися на службу. Тепер його сили забирає військовий статут.
Суперечливі й складні його стосунки з Наташею. Це його перше кохання (тому що попередній шлюб був більше справою обов’язку, ніж почуття). Князь Андрій починає вірити в можливість особистого щастя, але надзвичайно велика пошана уявленням про честь і гідність, небажання порушити волю батька, а також поганий стан здоров’я поставили його та його наречену в драматичну ситуацію: вона вимушена чекати на одруження рік і, не витримавши цього випробування, закохується в Анатоля Курагіна.
Фінал життя князя Андрія Болконського – сумний і нещасливий. Ображений зрадою Наташі, дізнавшись про смерть батька, діставши важке поранення на Бородинському полі, він іде з життя, розчарований і втомлений. Не врятує його й примирення з нареченою, яке ніколи не закінчиться одруженням.
Який підсумок важких і драматичних пошуків ідеалу князем Андрієм? Чи розв’язав він ті питання, які його так бентежили? Чи досягла гармонії ця прекрасна, чесна і поважна людина, наділена багатьма талантами? Його високі поривання не можуть не викликати захоплення в читача, не спричинити навіть закоханість у нього, але його життя виявилося врешті-решт ланцюгом ілюзій і розчарувань. Вихід, як доводить Толстой, цілком можливий і звичайний для великої кількості людей. Доля персонажа Толстого – один із типологічно можливих сценаріїв пошуку істини, а сам князь Андрій – лише людина серед мільйонів інших, яка все зробила, щоб знайти собі місце в “потоці життя” і, незважаючи на весь розум і таланти, так і не досягла цього.
Доля П’єра складається інакше. Він не має такої кількості талантів, позитивних якостей, як його друг. П’єр доброзичливий, наївний, відкритий, але йому бракує волі. Ще на початку своєї духовної еволюції молодий граф Безухов усвідомив, що його ворог – у ньому самому. Поряд із розумом, освіченістю, природністю і простотою в поводженні (А.П.Шерер уважно дивиться, щоб він не спитав чогось зайвого), в ньому сидять лінощі, схильність до мрійливості, незграбність і нездатність до практичних справ (його улюблене заняття – лежати на дивані з книжкою в руках). Його спроби займатися господарством комічні, реформи тільки погіршують і без того важке становище селян, управитель маєтку його безсоромно ошукує. Хитрий і підступний князь Василь швиденько влаштовує так, що П’єр одружується з Елен, помилка, за яку толстовський персонаж буде засуджувати себе. Життя грає П’єром, як хоче: втягує його в кутежі, ставить до бар’єру. Навіть потяг до духовності він задовольняє в дивний спосіб – через знайомство з масонами: миттєво розпізнавши, що більшість із них приходять до лож не заради самовдосконалення, а заради світських зв’язків, П’єр продовжує переконувати себе в тому, що містичні доктрини братів-каменярів – панацея від зла.
Звичайно, внутрішня робота в ньому не припиняється, але очищення до графа Безухова приходить ззовні – через потрясіння, спричинені війною 1812 р. Катастрофа вириває його зі звичного оточення і кидає в саму середину народного життя, розбурханого наполеонівською навалою: герой бачить пожежу Москви, рятує дівчинку, тільки чудом уникає розстрілу, потрапляє в полон. Духовним відкриття для нього стає спілкування з Платоном Каратаєвим, який навчає його любити всіх, не відповідати злом на зло. За цих жахливих умов П’єр відкриває ціну життя і проходить фазу “опрощення”. Страждання героя і страждання народні, як свята вода, очищують його, і він сягає того душевного стану, коли стає можливою гармонія: він одружується з Наташею і щасливо живе в колі сім’ї, оточений дітьми й близькими. Незадоволений соціальним ладом Росії, він бере участь в таємній організації, яка готує державний переворот.
Отже, фінал духовних пошуків П’єра щасливий. Він досяг тієї гармонії та ідеалу єдності, яких так жадав князь Андрій. Граф Безухов реалізує себе повністю як громадянин і як приватна особа. Проте чи є це його власним досягненням? Взагалі складається враження, що саме князь Андрій швидше заслуговує моральної винагороди, бо саме він намагається будувати свою долю, а не пливе за течією, як П’єр. За останнього життя все влаштовує: зводить його з Наташею і знімає перешкоди для шлюбу з нею (смерть Елен і загибель князя Болконського). Одне слово, доля П’єра – не такий вже ідеал, а ще один “життєвий потік”, у якому в щось єдине зливаються індивідуальне й загальне, історія особистості й історія людства.