Завдання і запитання.
1. Уважно перечитайте останні розділи частини VII роману, де йдеться про останні години і хвилини життя Анни Кареніної. На вашу думку, чому Толстой використовує форму «потоку свідомості»?
2. Чи мотивує автор вибір Анною саме того способу самогубства, який вона обрала? Доведіть свою відповідь текстуальним аналізом.
3. Які християнські образи і мотиви з’являються перед самою смертю Анни Кареніної? Чи містять вони яке-небудь послання? Якщо так, то яке?
Світло добра. Духовні пошуки Костянтина Левіна врівноважують той безлад, у якому потопає Анна Кареніна. Якщо життєвий шлях Анни веде у безодню і хаос, то мета Левіна – вихід з темряви на світло, до осягнення сакральних смислів буття. Це і є той внутрішній зв’язок між двома головними сюжетними лініями, яким так пишався Л. Толстой: «Склепіння так зведено, що й не можна помітити, де замок». Хоча автор знайомить Анну з Левіним лише у сьомій частині, історії обох персонажів становлять своєрідні концентричні кола. Центром цих кіл є «закон добра» і, як його протилежність, – «сили зла» (Е. Бабаєв).
Внутрішній зв’язок між Анною Кареніною і Костянтином Левіним встановлюється через суголосність тих проблем, з якими стикаються персонажі. Вони є своєрідними антиподами: «сліпій пристрасті» Анни протиставлено культ родини Костянтина Левіна; він, на відміну від неї, знаходить у собі сили утриматись від самогубства. Однак ці персонажі мають між собою глибоку духовну спорідненість, адже тільки Анна і Левін доходять до принципово важливої для Л. Толстого думки, вираженої у «Сповіді»: «Життя – це зло і безглуздя, яке треба знищити. Так поводяться рідкісні сильні й послідовні люди. Усвідомивши всю безглуздість жарту, який було зіграно з ними, і зрозумівши, що блага померлих вищі за блага живих і що найкраще від усього не бути, так і вчиняють і кінчають одразу цей дурний жарт, добре що є і засоби: петля на шию, вода, ніж, щоб проколоти серце, поїзди на залізних дорогах». І Левін, і Анна відкидають шлях засліплення й самоомани, яким ідуть Вронський і Каренін, що воліють не бачити безглуздості життя. Для Левіна й Анни так само неприйнятним є епікурейське самозабуття, яким відгороджується Стіва. Вони обидва доходять до трагічної сутності життя, для того щоб далі піти різними шляхами: вона – у небуття, він у напрямку до духовного оновлення.
Костянтин Левін випадає з добре налагодженого світського побуту, яким живе його друг Стіва Облонський. Левін занадто щирий та імпульсивний (ці якості, до речі, також його споріднюють з Анною), внаслідок чого іноді він справляє враження людини неприємної, навіть важкої у спілкуванні. Моральний слух Костянтина Левіна звернений всередину: він постійно судить себе, даючи прямі оцінки мотивам своїх вчинків. Незадоволення собою і світом спричиняє його роздратування, яке доволі часто виражається у зовнішній різкості поводження з іншими. Левіна вирізняє внутрішній аристократизм, основа якого – розвинене почуття людської гідності, а не простий факт високого шляхетного походження. Тому немає нічого дивного в тому, що під час косіння трави Левін не тільки відчуває насолоду від того, що його тіло в змозі впоратися з нелегкою фізичною вправою, але й переживає єднання з народом (част. ІІІ, розд. IV – VII).
Почуття гідності Левіна зазнає сильного удару внаслідок відмови Кітті. Ображений герой хоче забути своє кохання: він з головою поринає у господарчі справи, працює над своїм твором з політичної економії, вдосконалює методи господарювання. Йому майже вдається викоренити Кітті зі свого серця, але випадкова зустріч з нею вранці показує, що всі його зусилля були марними. Даний епізод роману з повним правом можна визнати однією з вершин любовної російської прози (част. ІІІ, розд. ХІ – ХІІ).
День перед зустріччю Костянтин Левін провів у полі, з великим задоволенням споглядаючи за роботою молодого селянина Ваньки Пармьонова та його дружини. Самотній персонаж, чиє серце поранене відмовою, із заздрістю дивиться на злагоджену працю молодого подружжя. У виразах обох облич Левін читає «сильне, молоде кохання, яке щойно прокинулося» (част. ІІІ, розд. ХІ) – те саме, чого жадає і він сам. Знову його мучає заздрість, коли тієї ж ночі, що слідує за епізодом з Ванькою Пармьоновим, він слухає жіночі співи над копицями сіна. Левін усвідомлює власне відчуження від світу і суспільства і бажає змінити своє життя, працювати разом із селянами, навіть одружитися з селянкою. Левін зупиняє свій погляд на небі, на якому хмаринки утворили перламутрову мушлю. Зачарований красою неба і заглиблений у свої роздуми, він іде битим шляхом до селища. Назустріч йому у кареті їде Кітті. «Світла і замислена, уся наповнена вишуканим і складним внутрішнім, чужим Левіну життям, вона дивилася крізь нього на зорю світанку» (част. ІІІ, розд. ХІІ). Дівчина видається йому чарівним видінням, яке, мов сон, проходить повз нього. В останню мить Кітті впізнає Левіна і здивовано посміхається йому. І він знову усвідомлює, що смертельно закоханий в неї, а всі його мрії про зміни долі йому огидні. Світло надії знову ллється на нього. Пейзаж підкреслює душевний переворот, який переживає Левін: тепер на небі вже немає перламутрової мушлі. «Там, у недосяжній висоті, сталася таємнича переміна. Не було й сліду мушлі, і була рівна розкинута на половину неба ковдра, створена з баранців, що дедалі дрібнішали й дрібнішали. Небо стало блакитним і просяяло, і з тією ж самою ніжністю, але з такою ж недосяжністю відповідало на його допитливий погляд. «Ні, – сказав він собі, – яким не є гарним це життя, просте і трудове, але я не можу повернутися до нього. Я кохаю її» (част. ІІІ, розд. ХІІ).
Кітті й Левіну треба багато перестраждати, перш ніж вони стануть чоловіком і дружиною. Між ними повинен встановитися таємничий код спілкування, який вони розуміють без слів. Символом такого спілкування є епізод із грою в секретаря, мета якої полягає у розгадуванні слів, зашифрованих першими літерами (част. IV, розд. ХІІІ). Любов наділяє Кітті вмінням діяти на випередження і відгадувати, що треба робити, навіть тоді, коли це йде всупереч волі чоловіка. Так, інстинктивно вона наполягає на тому, що їй треба супроводжувати Костянтина, коли той їде до брата, котрий помирає від сухот. Її інстинктивна тактовна допомога значно полегшує фізичні й душевні страждання Миколи Левіна. Кітті розуміє те, для вираження чого Костянтину не вистачає слів. «Левін вже звик тепер сміливо виражати свою думку, не дбаючи про те, щоб оформити її в точні слова; він знав, що дружина, в такі любовні хвилини, як тепер, зрозуміє, що він хоче сказати, з натяку, і вона зрозуміла його» (част VI, розд. ІІІ). Кітті перебуває поряд із Костянтином Левіним і в мить одкровення, коли він відновлює свою розмову з Богом. Він, своєю чергою, відчуває, що Кітті є невід’ємною частиною його самого – що, завдаючи болю їй, він завдає болю собі. Кітті й Костянтин Левін стають у романі єдиним організмом, нерозривним цілим.
Протягом першої половини твору читач майже нічого не дізнається про релігійні погляди й сумніви Костянтина Левіна. Проте від моменту, коли Кітті погоджується вийти за нього заміж, світоглядна криза персонажа починає наростати. Левін називає себе невіруючим. Він не відвідує церкву і обстоює цілком наукове розуміння світу. Проте потреба вірити час від часу заявляє про себе.
На просте і, водночас, непідвладне розуму смертної людини запитання священика: «Що ви скажете своєму синові, який спитає вас, що чекає на мене у загробному житті?» (част. V, розд. І) – Левін лише розгублено знизує плечима, і в той же час усвідомлює, що сказане старим священиком – «не такі вже дурниці, як йому здавалося спочатку, і що тут щось є таке, що треба з’ясувати» (част. V, розд. І). Нез’ясоване і відкладене питання насувається на Левіна, коли він відвідує брата, який помирає. «Вигляд брата і наближення смерті поновили в душі Левіна ... почуття жаху перед незрозгаданістю і разом близькістю й невідворотністю смерті» (част. V, розд. ХХ). Відтоді Левін опиняється перед загрозою втрати смислу життя і переживає відчай, який набуває іноді таких гострих форм, що він вимушений ховати від себе мотузку і рушницю, щоб раптом не вбити себе (част. VIII, розд. ІХ).
Свій духовний розлад він описує як конфлікт між дитячими та юнацькими віруваннями, з одного боку, і науковими переконаннями, які витіснили віру в період його дорослого життя, з другого. Під переконаннями він розуміє матеріалістичне пояснення світу: «Організм, його руйнація, незнищенність матерії, закон збереження сили, розвиток – були ті слова, які замінили його колишню віру. Слова ці та пов’язані з ними поняття були дуже гарні для розумових цілей; проте для життя вони нічого не давали» (част. VIII, розд. VIII). Костянтин Левін відчуває незрозумілу потребу вірити в Бога. Ім’я Бога з’являється на його устах мимоволі. Співчуваючи стражданням Кітті під час пологів та боячись за її життя, він починає молитися. «Господи, пробач і допоможи» – безперестанно твердив він, незважаючи на таке тривале і, здавалось, повне відчуження, відчуваючи, що він звертається до Бога так само довірливо і просто, як за часів дитинства і першої молодості» (част. VII, розд. ХIV).
Вирішальним моментом у духовному оновленні Левіна є зустріч із Федором, одним зі своїх селян. Той розповідає Левіну про старого Фоканича, який «живе для душі і пам’ятає Бога» (част. VIII, розд. ХІ). «Нове радісне почуття охопило Левіна. Коли він почув слова про те, що Фоканич живе для душі, за правдою, по-Божому, нечіткі, але значні думки, наче натовп, вирвалися невідомо звідки з-під замка, і всі, прямуючи до однієї цілі, почали кружляти в його голові, засліплюючи його світлом» ((част. VIII, розд. ХІ).
Духовний переворот Левіна не є остаточним. Його ідеї неоформлені й розпливчасті. Це інтуїтивне відчуття оновленого зв’язку з Богом і переживання радості від набуття втраченої раніше сакральності світу і речей, які оточують людину. Попри неясність позитивної програми Левіна, неможливо заперечити, що він встановив невимовний словами містичний контакт із всесвітом і сформулював правила поводження з ним: треба жити за законами добра, які є одкровенням божества. У фіналі роману при світлі блискавок він дивиться на обличчя Кітті, яка, переповнена любов’ю, усміхається йому. Левін продовжує сумніватися, не знає остаточно, чи є відкрите ним почуття справжньою вірою, але він вже навчився розуміти смисл тих слів, які промовляє собі: «...Моє життя тепер, все моє життя, незалежно від усього, що може трапитись зі мною, кожна його хвилина – не тільки не безглузде, яким було раніше, але має безсумнівний смисл добра, який я маю право вкласти в нього!» ((част. VIII, розд. ХІХ).
Кризові стани свідомості, зображені й осмислені Л. Толстим у романі «Анна Кареніна» не втратили свого значення, в тому числі й для сьогоднішнього читача. Шляхи Костянтина Левіна, Анни Кареніної та їхнього творця є типовими для духовної ситуації людини кінця ХІХ століття, яка під впливом природничих та соціальних наук відмовляється від ідеї Бога і стикається з некерованим хаосом пристрастей і повною відсутністю смислу та моральних критеріїв. Світ без Бога лякає порожнечею і холодністю. Костянтин Левін описує втрату віри його братом Миколою: «... він знав, що його зневіра спричинена не тим, що йому легше було жити без віри, але тим, що крок за кроком сучасно-наукові пояснення явищ світу заперечили вірування...» (Част. V, розд. XX). Подібний конфлікт наукових знань і віри (часто навіть сформульований майже тими самими словами, що і в романі) є рисою часу: багато інтелектуалів-сучасників Толстого не тільки в Росії, а в усьому західному світі, заперечивши існування ідеї Бога, зупинилися із жахом перед порожнечею Ніщо, бажаючи повернення втраченої віри.
Завдання і запитання.
1. Чому критики називають Анну Кареніну і Костянтина Левіна і антиподами, і спорідненими душами? У чому їхня розбіжність і схожість?
2. На які етапи можна поділити духовну еволюцію Костянтина Левіна?
3. Прочитайте уважно епізод, в якому йдеться про зустріч Костянтина Левіна з Кітті на світанку. Роздивіться ілюстрацію до роману англійської художниці Ентоні Берет. Наскільки вміло на ілюстрації відтворено переживання персонажів?
4. За яких обставин у Костянтина Левіна прокидається віра? Яку роль в цьому процесі відіграє смерть брата?
5. Що саме Костянтин Левін визначає як «наукові переконання»? Яку роль вони відіграють в процесі втрати віри?
6. Чим самим так вразила Костянтина Левіна історія про старого Фоканича?
7. Який фінал духовних шукань Костянтина Левіна? Чи є його духовне переродження остаточним?
Завдання і запитання до всього твору.
1. Роман «Анна Кареніна» є одним з найулюбленіших творів кінематографістів. Чому?
2. У чому полягає загальнолюдський смисл історії Анни Кареніної?
3. Чи втратили значення проблеми, які намагався розв’язати Костянтин Левін, для сучасного читача? Обґрунтуйте свою думку.
4. Поясніть, чим визначається місце «Анни Кареніної» в історії світового реалістичного роману.
5. Подивіться один з фільмів, знятих за романом «Анна Кареніна», і напишіть есе на тему «Кохання-пристрасть на екрані».