Підручник / 1. Вступ

Література реалізму

Культурологічний портрет доби. Реалістична література з її прихильністю до грубих романів, щільно населених представниками найрізноманітніших соціальних груп, які роблять кар’єри, нагромаджують і втрачають статки, закохуються і зраджують, є такої самою ознакою ХІХ ст.., як паровоз, телеграф, привід комунізму, яким лякав К. Маркс, або червоний прапор революції. Стендаль, О. де Бальзак, Ч. Діккенс, У. М. Теккерей, Л. Толстой, Ф. Достоєвський, яких вважають класиками реалізму, та багато інших письменників ХІХ ст.., залишили нащадкам розлоги описи звичаїв, середовища, мод, мовлення. Їхні книги нагадують путівники, що прокладають маршрути в океанах повсякденності. Гортаючи їхні сторінки, читачі пірнають у побут, аби у вигаданих персонажах впізнати себе. Реалістичні романи є засобом пізнання світу, вони повчають, розважають своїми влучними спостереженнями, шокують новизною заборонених тем.

Сьогоднішній людині, більше звиклій споживати візуальні образи, отримувати інформацію вухами і вихоплювати повідомлення з Інтернету, нерідко не вистачає сил, аби дочитати ці велетенські романи до кінця. І вона питає себе: чому ті далекі письменники писали так, а не інакше? чому їм не нудно було витрачати стільки часу на замальовки сірого життя? Очевидно, не нудно, так само як не нудно було їхнім читачам, які з нетерпінням чекали на появу продовження того чи іншого твору в літературному журналі. Кожен час потребує свого письменника і свого читача, а внутрішня сутність та форма романів, повістей, оповідань суголосні тим ритмам часу, пульсацією якого вони є. Тому для того щоб схопити дух реалістичної літератури треба розпочати з короткого екскурсу в історію та культуру тієї доби, з якої ця література виростає.

Реалістичний стиль утверджує себе в світовій літературі в період з 1830 р. по 1871 р.. То був час бурхливих подій, стрімкого розвитку промисловості, віри в науково-технічний прогрес і занепаду релігійних вірувань. Провідні цивілізації Нового і Старого Світу продовжували розвиватись під впливом таких історичних подій, як Велика французька й Американська революції. Індивіди й цілі стани, народи і держави палали жагою до свободи. Певна річ, кожний надавав цьому поняттю власного тлумачення. В таких країнах, як Німеччина, Греція, Польща, Італія, Україна та ін., воно звучало як заклик до боротьби за національну незалежність і до створення власних націй-держав. Націоналізм став провідною силою у Центральній, Південній та Східній Європі. Після революцій 1848 – 1851 рр. націоналізм нерідко набуває украй агресивних форм. Для численних прихильників лібералізму, що був другою впливовою ідеєю ХІХ ст., свобода означала усунення обмежень на торгівлю й виробництво, подальший розвиток парламентської демократії, духовну незалежність людини. Для жінок, історично найбільш пригнобленої половини людства, головним був захист своїх прав у суспільстві (рух фемінізму). Протягом цієї доби руйнуються монархії, вибухають нові революції у 1830 і 1848 рр., Громадянська війна у США (1861 – 1865 рр.) завершується скасуванням рабства, свобода слова і преси усвідомлюється як необхідна умова існування будь-якої цивілізованої людини, у Росії відходить у небуття кріпацтво (1861). Поразка революцій 1848 – 1851 рр. призводить до встановлення у Європі міцних політичних режимів, схильних розв’язувати внутрішні та зовнішні проблеми за допомогою сили. Найтиповішим і найвдалішим представником такої політики був канцлер Німечиини Отто фон Бісмарк, який відверто знущався з поразок лібералізму і зміг об’єднати Німеччину навколо Прусії.

Таблиця 1.

Найважлиіші історичні події доби

1815 р.	Віденський конгрес, закінчення Наполеонівських воєн, доба реакції
1830 р.	Липнева революція у Франції, кінець правління Бурбонів, встановлення буржуазної монархії
1832 р.	Перший англійський біль про права, розширення виборчих прав заможних середніх класів
1848 р.	Революція у Франції, встановлення Другої республіки
1848 – 1851 рр.	Революції в Європі, їхня поразка кладе початок епосі реальної політики, створенню мілітарних політичних режимів
1851 – 1870 рр.	Друга імперія у Франції на чолі з Луї-Наполеоном, який проголошує себе Наполеоном ІІІ
1862 – 1871 рр.	Створення Німецької імперії, Отто фон Бісмарк «кров’ю і залізом» об’єднує німецькі держави навколо Прусії
1861 – 1865 рр.	Громадянська війна у США, збереження єдності держави і скасування рабства
1867 р.	Другий англійський діль про права, поширення виборчого права на всіх чоловіків-представників робітничого класу
1871 р.	Франко-пруська війна, знищення Другої імперії, проголошення Німецької імперії

Навальний ритм змін особливо відчувається в економіці та соціальній сфері. Розвиток промисловості разом із прагненням поліпшити умови життя змінили звичний устрій західного світу. ХІХ ст. – це доба індустріальної революції в Європі й США та швидкого формування урбаністичної (міської) цивілізації, наслідком яких був різкий злам у ставленні до цінностей, а також зміна світогляду. З одного боку, середній клас (буржуазія, інтелігенція, службовці, заможні комерсанти, робітники з високими прибутками, менеджери тощо) остаточно перетворюється на один із вирішальних чинників розвитку культури. З іншого боку, відбувається релігійна криза під впливом новітніх досягнень науки. Протягом десятиріч володарями думок були вчені-природознавці, з-поміж яких найбільшої відомості набув Ч.Дарвін. Його епохальні твори, зокрема «Походження видів» (1859 р.), запровадили в обіг наукових ідей еволюціоністську теорію, яка протягом другої половини ХІХ ст. перетворилась на панівний метод пізнання не тільки природних явищ, а й соціальних та економічних процесів, а також була ефективним засобом розв’язання загальнофілософських проблем та ідеологічною основою атеїзму. Зокрема, саме теорії Ч.Дарвіна значною мірою стимулювали так званий «біблійний критицизм», сутність якого полягала в тому, що Святе Письмо критикувалося з наукової точки зору. Не варто казати, що це була справжня революція в свідомості людей, вихованих на християнських цінностях. Не менш популярним був і позитивізм – філософський напрям, збудований на принципі, що справжнє («позитивне») знання є результатом окремих спеціальних наук та їхнього синтетичного об’єднання, а філософія як окрема наука не має права на існування. Найвідомішими представниками позитивізму були О.Конт, Дж. Ст. Мілль, Г. Спенсер. Захоплення наукою та прогресом подекуди мало вигляд культу й нагадувало своєрідну релігію.

Доба в обличчах

Визначальним став ще один конфлікт доби – між пролетаріатом (робітниками) і системою вільного підприємництва, яка за тих часів була жорстокою й нецивілізованою. Зіткнення інтересів робітників і роботодавців спричинило поширення різноманітних варіантів соціалізму (утопічний, християнський, «науковий» К. Маркса та ін.). Ще одна впливова соціальна доктрина ХІХ ст. – анархізм, найвідомішими теоретиками якого були П.Прудон, М.Бакунін і П.Кропоткін.

Народження реалізму. Отже, великий художній стиль реалізм став відгуком на духовні потреби суспільства. Самий термін виник для того, щоб описувати зміни, що сталися у французькому живописі, починаючи від 1830-х рр.., зокрема, у творочості таких художників, як Гюстав Курбе, Оноре Дом’є, Жан-Франсуа Мійє та ін. Вони зображували буденне життя, побут, зворотній бік багатства, типи (нерідко карикатурні) буржуа. Приблизно у 1830-ті рр. у тій самій Франції виникає літературний реалізм, який найповніше виражається в соціально-психологічній прозі. Даний тип прози отримав таку назву, тому що мав на меті зображувати ті зміни у суспільстві та внутрішньому світі людини, що відбувалися під впливом індустріалізації та розвитку капіталізму. Паралельно реалістичний соціально-психологічна проза набуває поширення і в інших країнах Європи, а після 1871 року і в США. Найвідомішими його предстваниками є Стендаль, О. де Бальзак, Г. Флобер, Г. де Мопассан, А. Доде, Ч. Діккенс, У. М. Теккерей, О. Пушкін, М. Гоголь, І. Гончаров, І. Тургенєв, М. Лєсков, Л. Толстой, Ф. Достоєвський, А. Чехов, М. Твен, Г. Джеймс та багатьох інших.