Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Підручник / 17.Е. Золя. Кар’єра Ругонів.doc
Скачиваний:
107
Добавлен:
23.03.2015
Размер:
757.25 Кб
Скачать

Еміль Золя (1840 – 1902)

Молодий Золя. Еміль Золя – один із найвидатніших романістів Франції. Продовжувач традицій Бальзака і Флобера, він вважається батьком натуралізму – підходу до зображення дійсності, який змінює мову літератури, а також уявлення про прекрасне. Письменник народився 1840 року в Парижі в родині француженки та італійського інженера-емігранта. Дитинство письменника минає у Провансі, на півдні Франції. Там він навчається у коледжі, де знайомиться з Полем Сезанном, знаменитим французьким художником, з яким Золя зв’язує багаторічна дружба. Першими літературними захопленнями молодого Золя є видатні французькі романтики Віктор Гюго і Альфред де Мюссе. Природа Провансу, а також спостереження за звичаями місцевих мешканців становлять тло роману «Кар’єра Ругонів».

Після смерті батька 1847 року Еміль Золя разом із матір’ю переїжджає до Парижа, щоб продовжити свою освіту в ліцеї Святого Луї, але не може скласти бакалаврський іспит, внаслідок чого університетська освіта для нього закрита. З 1859 р. до 1861 р. Золя не має постійного заробітку й перебуває у нелегкому матеріальному становищі. У 1862 р. він влаштовується у відділ реклами видавництва «Ашет» і починає писати до періодичних видань, а також створює поезії і п’єси, які не прийняли до постановки. Його першою надрукованою книжкою прози стає збірка оповідань «Казки Нінон» (1864) та автобіографічний роман «Сповідь Клода» (1865), який засвідчує вплив романтизму на Еміля Золя. 1866 р. молодий письменник публікує дві збірки критичних робіт «Що я ненавиджу» і «Мій салон». В останній він захищає художника-імпресіоніста Едуарда Мане, прокладаючи таким чином шлях до модерністського розуміння мистецтва. Е. Золя товаришує з Камілем Пісарро, братами Гонкурами, іншими провідними діячами культури Франції тих часів. Написане і видане Е. Золя дозволяє йому достатньо заробляти на життя літературною працею, і 1866 р. він звільняється з видавництва «Ашет». 1867 р. з’являється роман «Марсельські таємниці», написаний у «фейлетонному жанрі» (так називають прозові твори, які намагаються завоювати читачів, розповідаючи про скандальні та сенсаційні речі).

Досвід перших років становлення, журналістика, якою Золя продовжує займатися все життя, а також захоплення романами Бальзака, Флобера, позитивістською філософією О. Конта, вивчення «Вступу до експериментальної медицини» Клода Бернара, інших науково-природничих теорій цілком змінюють літературні смаки письменника. Відтепер його цікавить реалістичний роман, який він намагається розвивати за допомогою знань, набутих із соціальних та природничих наук. Результатом цих пошуків стає публікація скандального роману «Тереза Ракен», який відкриває новий етап у письменницькій біографії Золя.

Батько натуралізму. Протягом останнього тридцятиріччя ХІХ ст. Еміль Золя перебуває в центрі літературного та інтелектуального життя Франції. Його творчість пов’язана з такими видатними письменниками, як Г. Флобер, І. Тургенєв, Г. де Мопассан, А. Доде та ін. Протягом 1870-х і 1880-х рр. Е. Золя розробляє теорію натуралізму, яку викладає у критичних есе «Романісти-натуралісти» (1881), «Експериментальний роман» (1880), «Літературні документи» (1881), «Натуралізм у театрі» (1881).

Натуралізм – літературний стиль, який є подальшим розвитком принципів реалізму. Як і реалісти, письменники-натуралісти мають прагнути повного й вірогідного зображення суспільства, природи і людини на основі об’єктивності. Але різниця між стилями полягає в тому, що натуралісти надто прямолінійно здійснюють це на практиці. З їхнього погляду, взагалі немає відмінностей між літературною творчістю і науковим пізнанням. Автор повинен створити всебічну й об’єктивну картину суспільства так, ніби цим займається історик або соціолог. На переконання натуралістів, витвір мистецтва покликаний бути «людським документом», тобто вичерпним описом цього або іншого суспільного явища.

Головними ознаками натуралізму є такі елементи:

  • Детермінізм – поведінка індивіда визначається біологічною спадковістю, а також соціальним середовищем. Письменники-натуралісти звертають увагу на картини занепаду суспільства, показують огидні сторони дійсності (нетрі, тяжкі виробництва, непривабливі сторони сільської праці, світ гетто та ін.). Індивіди, зображені ними, як правило, похмурі, відзначені соціальними, психічними й фізіологічними патологіями (алкоголіки, ледарі, деградовані особистості, фатально залежні від генетики батьків).

  • Матеріалістичне тлумачення природи людини: поведінка індивіда є похідною від інстинктів, від тваринної складової єства. У персонажів практично немає свободи, оскільки все наперед визначено психологічною та соціальною спадковістю.

  • Реалістичні оповідні техніки: автор намагається бути об’єктивним і максимально наблизитись до позиції науковця. Він стає чистим хроністом і лише фіксує події та явища такими, якими вони є, констатує факти без пояснень, не втручаючись у дію.

  • Принцип соціал-дарвінізму – боротьба за життя: це рушійний чинник людської поведінки. Виживає найсильніший. У літературному творі, як і в житті, діє принцип природного відбору.

  • Соціальна критика: Письменник відкидає цінності, а також соціальні інституції, які спричиняють деградацію людини.

Головним засобом розв’язання поставлених завдань у натуралізмі є соціально-психологічний натуралістичний роман. Його ознаки можна представити у вигляді такої діаграми: