Література реалізму

«Маркса просторіччя,

Наївне дев’ятнадцяте сторіччя»

О.Ольжич. «На небі хмара – вічність і світи…»

«Протягом ХІХ ст. митці працювали «естетично змішано». Вони зводили суто естетичні елементи до мінімуму й намагалися побудувати художній твір майже повністю на відтворенні реальності. В цьому розумінні все зразкове мистецтво … століття було реалістичним».

Х. Ортега-і-Гассет «Дегуманізація мистецтва»

Історико-культурний контекст. Період з 1830 р. по 1871 р., коли в історії світової культури утверджує себе реалістичний стиль, – час бурхливих подій, стрімкого розвитку промисловості, боротьби за свободу, яка закінчується перемогою мілітраних режимів, віри в науково-технічний прогрес і занепаду релігійних вірувань.

Провідні цивілізації Нового і Старого Світу продовжують розвиватись під впливом таких історичних подій, як Велика французька й Американська революції. Індивіди й цілі стани, народи і держави палають жагою до свободи. Певна річ, кожний надавав цьому поняттю власного тлумачення. В таких країнах, як Німеччина, Греція, Польща, Італія, Україна та ін., воно звучало як заклик до боротьби за національну незалежність і до створення власних націй-держав. Націоналізм став провідною силою у Центральній, Південній та Східній Європі. Після революцій 1848 – 1851 рр. націоналізм нерідко набуває украй агресивних форм. Для численних прихильників лібералізму, що був другою впливовою ідеєю ХІХ ст., свобода означала усунення обмежень на торгівлю й виробництво, подальший розвиток парламентської демократії, духовну незалежність людини. Для жінок, історично найбільш пригнобленої половини людства, головним був захист своїх прав у суспільстві (рух фемінізму). Протягом цієї доби руйнуються монархії, вибухають нові революції у 1830 і 1848 рр., Громадянська війна у США (1861 – 1865 рр.) завершується скасуванням рабства, свобода слова і преси усвідомлюється як необхідна умова існування будь-якої цивілізованої людини, у Росії відходить у небуття кріпацтво (1861). Поразка революцій 1848 – 1851 рр. призводить до встановлення у Європі міцних політичних режимів, схильних розв’язувати внутрішні та зовнішні проблеми за допомогою сили. Найтиповішим і найвдалішим представником такої політики був канцлер Німечиини Отто фон Бісмарк, який відверто знущався з поразок лібералізму і зміг об’єднати Німеччину навколо Прусії.

Таблиця 1.

Найважлиіші історичні події доби

1815 р.	Віденський конгрес, закінчення Наполеонівських воєн, доба реакції
1830 р.	Липнева революція у Франції, кінець правління Бурбонів, встановлення буржуазної монархії
1832 р.	Перший англійський біль про права, розширення виборчих прав заможних середніх класів
1848 р.	Революція у Франції, встановлення Другої республіки
1848 – 1851 рр.	Революції в Європі, їхня поразка кладе початок епосі реальної політики, створенню мілітарних політичних режимів
1851 – 1870 рр.	Друга імперія у Франції на чолі з Луї-Наполеоном, який проголошує себе Наполеоном ІІІ
1862 – 1871 рр.	Створення Німецької імперії, Отто фон Бісмарк «кров’ю і залізом» об’єднує німецькі держави навколо Прусії
1861 – 1865 рр.	Громадянська війна у США, збереження єдності держави і скасування рабства
1867 р.	Другий англійський діль про права, поширення виборчого права на всіх чоловіків-представників робітничого класу
1871 р.	Франко-пруська війна, знищення Другої імперії, проголошення Німецької імперії

Навальний ритм змін особливо відчувається в економіці та соціальній сфері. Розвиток промисловості разом із прагненням поліпшити умови життя змінили звичний устрій західного світу. ХІХ ст. – це доба індустріальної революції в Європі й США та швидкого формування урбаністичної (міської) цивілізації, наслідком яких був різкий злам у ставленні до цінностей, а також зміна світогляду. З одного боку, середній клас (буржуазія, інтелігенція, службовці, заможні комерсанти, робітники з високими прибутками, менеджери тощо) остаточно перетворюється на один із вирішальних чинників розвитку культури. З іншого боку, відбувається релігійна криза під впливом новітніх досягнень науки. Протягом десятиріч володарями думок були вчені-природознавці, з-поміж яких найбільшої відомості набув Ч.Дарвін. Його епохальні твори, зокрема «Походження видів» (1859 р.), запровадили в обіг наукових ідей еволюціоністську теорію, яка протягом другої половини ХІХ ст. перетворилась на панівний метод пізнання не тільки природних явищ, а й соціальних та економічних процесів, а також була ефективним засобом розв’язання загальнофілософських проблем та ідеологічною основою атеїзму. Зокрема, саме теорії Ч.Дарвіна значною мірою стимулювали так званий «біблійний критицизм», сутність якого полягала в тому, що Святе Письмо критикувалося з наукової точки зору. Не варто казати, що це була справжня революція в свідомості людей, вихованих на християнських цінностях. Не менш популярним був і позитивізм – філософський напрям, збудований на принципі, що справжнє («позитивне») знання є результатом окремих спеціальних наук та їхнього синтетичного об’єднання, а філософія як окрема наука не має права на існування. Найвідомішими представниками позитивізму були О.Конт, Дж. Ст. Мілль, Г. Спенсер. Захоплення наукою та прогресом подекуди мало вигляд культу й нагадувало своєрідну релігію.