Доба в обличчах

Визначальним став ще один конфлікт доби – між пролетаріатом (робітниками) і системою вільного підприємництва, яка за тих часів була жорстокою й нецивілізованою. Зіткнення інтересів робітників і роботодавців спричинило поширення різноманітних варіантів соціалізму (утопічний, християнський, «науковий» К. Маркса та ін.). Ще одна впливова соціальна доктрина ХІХ ст. – анархізм, найвідомішими теоретиками якого були П.Прудон, М.Бакунін і П.Кропоткін.

Література і час. Література ХІХ ст. була тісно пов’язана зі своєю добою. Відгуком на духовні потреби суспільства стало формування всередині і протягом третьої третини ХІХ ст. нового великого художнього літературного стилю, який отримав назву реалізму. Самий термін виник для того, щоб описувати зміни, що сталися у французькому живописі, починаючи від 1830-х рр.., зокрема, у творочості таких художників, як Гюстав Курбе, Оноре Дом’є, Жан-Франсуа Мійє та ін. Вони зображували буденне життя, побут, зворотній бік багатства, типи (нерідко карикатурні) буржуа. Приблизно у 1830-ті рр. у тій самій Франції виникає літературний реалізм, який найповніше виражається в соціально-психологічній прозі. Даний тип прози отримав таку назву, тому що мав на меті зображувати ті зміни у суспільстві та внутрішньому світі людини, що відбувалися під впливом індустріалізації та розвитку капіталізму. Паралельно реалістичний соціально-психологічна проза роман набуває поширення і в інших країнах Європи, а після 1871 року і в США. Найвідомішими його предстваниками є Стендаль, О. де Бальзак, Г. Флобер, Г. де Мопассан, А. Доде, Ч. Діккенс, У. М. Теккерей, О. Пушкін, М. Гоголь, І. Гончаров, І. Тургенєв, М. Лєсков, Л. Толстой, Ф. Достоєвський, А. Чехов, М. Твен, Г. Джеймс та багатьох інших.

Хронологія культурних подій

Тут має бути горизонтальна стрічка з найважливішими книгами доби, синхронізованими з найважливішими подіями

Верхній рядок

1830 1848 Революції 1851 1861 Громадянька війна в США 1865 1871

Другий рядок

Назви найважливіших творів і культурних подій доби

Камера Даггера (1839) «Комуністичний маніфест» К. Маркса (1848) «Зустріч» Курбе «Походження видів» Ч. Дарвіна «Олімпія» Мане (1863)

Третій рядок –

Назви і дати творів, відібраних для шкільної програми

«Червоне і чорне» «Гобсек» «Пригоди Олівера Твіста» «Злоччин і Кара» «Анна Кареніна»

Письменники-реалісти були переважно представниками середнього класу й писали про великі та маленькі міста, діяльність міністерств, видавництв, бюрократичних установ, подружнє життя, провінційну рутину, тобто про те, що становило повсякденне існування цієї суспільної групи. Багато хто з них свідомо враховував суто наукові способи пізнання (зокрема досягнення природознавчих і соціальних наук), новітні теорії Дарвіна й позитивістів. Ідучи назустріч смаку, що народжувався внаслідок розвитку індустріальної урбаністичної культури, вони прискіпливо вивчали матеріальні мотиви людської поведінки й приватне життя індивідів і намагалися зображувати життя об’єктивно, тобто неупереджено, фіксуючи як позитивні, так і негативні його риси. Звідси випливає зацікавленість реалістів сучасними «брудними», «низькими» темами, матеріальними чинниками буття: гроші, фізіологія, одяг, житло, клімат тощо. Один із найважливіших принципів реалістичного мистецтва – показ літературного персонажа в тісному зв’язку з оточенням, яке формує характер людини. На основі ретельного аналізу реальності, різних варіантів соціальної поведінки письменники-реалісти створювали типи – узагальнені образи людей, характерні для певного суспільства чи соціальної групи – своєрідний аналог видів і підвидів у біології.

Найповніше риси нового стилю втілюються в жанрі реалістичного роману, соціальну складову якого можна узагальнити на такій схемі:

Реалістичний роман досліджує також і психологічний аспект життя людини – її переживання, емоції, фобії, бажання. По-новому розкривається тілесність персонажів, які постають живими істотами: вони потерпають від фізичного болю, депресій, маній. Описи їхніх страждань, як фізичних, так і психологічних, відіграють не менш значну роль, ніж описи середовища. Досягення соціальних і природничих наук дають письменникам змогу пояснювати вчинки індивідів впливом фізіології: автори не бояться виставляти на огляд публіки найпотаємнші мотиви дій, сексуальну сферу героїв. Конфлікт між інстинктами і мораллю, а також емоційні зриви, пов’язані з втратою ілюзій, є найпопулярнішими художніми ситуаціями, в які романісти «ставлять» своїх персонажів, щоб розкрити їхній внутрішній світ. Окрема увага приділяється романістами-реалістами жінкам і дитиням, які посідають чільне місце в літературі поряд з чоловіками.

Заради розкриття психології персонажів письменники-реалісти розробили цілу низку нових прийомів, серед яких найвідомішими є такі:

• словесне вітворення психічного життя, яке складається з внутрішніх монологів, зі статичних і динамічних портретів, описів природи, що розкривають почуття і характери персонажів, форм непрямого мовлення, змішування голосу автора і голосу персонажа, а також техніки «потоку свідомості» – фіксації спонтанно-хаотичного розгортання думок та емоцій;

• різноманітні техніки показу снів, які персонажіи бачать в моменти найвищого емоційного напруження і які є своєрідними ключами до їхніх характерів;

• створення словесних портретів персонажів, тобто відтворення особливостей їхнього мовлення, спричинених їхнім емоційним станом, а також такими чинниками, як освіта, соціальне становище тощо;

• використання окремих деталей: характерних жестів, мовленєвих реакцій, повторювання окремих думок, фраз, які можуть набувати статусу мотиву.

Принципи реалізму, безумовно, становлять різкий контраст із такими ознаками романтичної естетики, як культ уяви, захоплення фольклором, історією та природою, звернення до надприродного і фантастичного. Деякі Відмінності обох стилів можна представити у вигляді порівняльної таблиці:

Таблиця 2. Характерні риси романтизму і реалізму:

Романтизм	Реалізм
1. Драматизм події	Переважний інтерес до характеру
2. Історія більше «розповідається», ніж «показується».	«Показ» витискає «розповідь»
3. Ідеалізація	Прагнення бачити речі такими, як вони є
4. Гіперболізація (перебільшення)	Прагенення бачити речі об’єктивно
5. Культ надприродного і таємничого	Об’єктом зображення є повсякденне
6. Події невірогідні	Показ життя в формах самого життя
7. Порушення хронології	Логічний і послідовний виклад подій
8. Зміни форм оповіді та оповідачів	Позиція авторського всезннання (оповідь від третьої персони однини минулого часу)
9. Екзотичні персонажі: злочинці, цигани, волоцюги, героїв-маніаки	Звичайні персонажі у типових обставинах
10. Спрощені психологічно персонажі – поділ на відносно чіткий поділ на злих та добрих	Психологічно складні персонажі, чия поведінка вмотивована фізіологічно, ситуативно, а також соціально
11. Мовлення незвичайне, піднесене, ідеалізоване	Мовлення «прозаїчне», максимально наближене до повсякденного
12. Середовище екзотичне (далекі острови, гори, джунглі, Схід)	Середовище типове, посвякденне: вулиці міст, звичані кімнати, справжні селища, нетрі
13. Використання «місцевого колориту» – замальовок побуту та фольклору екзотичних типів	Прагнення бачити в екзотичному побутову складову

Протиставлення реалістів романтикам, так само як і представникам інших літературних стилів минулого і майбутнього, не варто перебільшувати, тому що реалізм є продовженням традицій, закладених у тому числі романтизмом. Своєю чергою, реалізм готує ґрунт для появи нових літературних стилів, зокрема, натуралізму і модернізму. Реалістичне розуміння мистецтва значно збагатило красне письменство і спричинило подальший розквіт соціально-психологічної прози, започаткований у XVIII ст. Воно сприяло оновленню драматургії протягом третьої третини ХІХ ст. (Г. Ібсен, Г. Гауптман, А. Чехов).

Вивчаючи наведену таблицю, варто пам’ятати, що у творах навіть тих письменників, які вважаються «зразковими» реалістами, можна помітити романтичні риси, адже в індивідуальному стилі окремих письменників, як правило, органічно поєднуються ознаки найрізноманітніших естетик. Митець творить вільно й незалежно і бере з літературної традиції те, що співзвучне його внутрішнім пориванням. Дуже часто він ніяк не визначає себе (наприклад, ні Стендаль, ні Бальзак, ні Флобер – ці класики світового реалізму – ніяк себе не називали). Це звичайна практика мистецтва, тому що непереможна особистість письменника, його дух та уява не підкоряються абстрактним правилам, навіть тим, які вигадує для себе він сам. Ось чому щоразу, звертаючись до вивчення творчості того чи іншого письменника, треба про це добре пам’ятати і намагатись осягнути неповторність його художнього світу з усіма суперечностями, а не прагнути за будь-яку ціну зарахувати його до певної течії, школи або угруповання.

Реалістичний роман ХІХ ст. та українська література. Істотними прикметами ХІХ ст. І.Франко вважав «розпанахання давніших географічних і державно-етнографічних границь, величезний зріст комунікації, безмірне розширення літературних горизонтів. Спільність ідей і ідеалів в писаннях однієї генерації в різних краях, … панування … певної літературної моди в цілому цивілізованому світі в даній добі». Це спостереження підтверджується вже тим фактом, що Україну протягом другої половини ХІХ ст. повільно, але впевнено захопили цивілізаційні процеси, які відбувалися й на Заході. Поступово формується урбаністична культура, розвивається промисловість і торгівля. В українській суспільно-політичній думці набувають розвитку визвольні рухи і закладаються основи нової української державності. У галузі політичної теорії і практики представлений увесь спектр ліберальних, соціалістичних та анархічних ідей. Ретельно вивчають в Україні марксизм. Відомо, що один із близьких друзів М. Драгоманова Микола Зібер був палким прихильником К.Маркса. Німецький вчений високо оцінив виклад Зібером його вчення і глибину інтерпретації його економічної теорії. У науці й філософії популярністю користувалися еволюціоністська теорія Ч. Дарвіна й позитивізм, а О. Конта російській публіці взагалі відкрив військовий інженер В. В. Лесевич, нащадок старшинського роду з Полтавщини. Починаючи з кінця 1870-х рр., відчувається вплив феміністичних ідей на українську інтелігенцію. Вони знайшли відбиток у творчості таких письменниць, як Олена Пчілка, Ганна Барвінок, Наталя Кобринська, Леся Українка, Ольга Кобилянська.

Не були відірваними тогочасні українські інтелектуали й від світового літературного контексту. Твори найвідоміших європейських та американських письменників ХІХ ст. були предметом читацької уваги як у західних, так і в східних частинах України. Доволі швидко почали освоювати нові художні ідеї й класики української літератури. Виняткову роль тут відіграв М. Драгоманов завдяки його міцним зв’язкам із західноєвропейськими письменницькими колами. «З ваших листів до редакції «Друга», – пише в автобіографії І. Франко, звертаючись до свого вчителя, - я вивчив лиш те, що треба знайомитись з сучасними писателями, і кинувсь читати Золя, Флобера, Шпільгагена, так як перед тим уже запалом читав Толстого, Тургенєва та Помяловського, далі Чернишевського, Герцена і т.п.». «І вже під впливом тої нової літератури, - коментує ці слова І.Франка М.Євшан, – і нових, сучасних письменників міняються літературні симпатії Франка, а далі й міняється характер його власних писань».

Як і в літературах Європи і США, провідну роль у розвитку літератури відігравав реалізм. У 1861 – 1862 рр. А. П. Свидницький пише український соціальний роман «Люборацькі» (надруковано частково 1886 р.), а починаючи з 1870-х рр. реалізм в українській літературі вже представлений такими іменами, як І. С. Нечуй-Левицький, Панас Мирний та ін. Якісно новий етап не тільки творчого втілення, а й теоретичного осмислення художніх ідей реалізму становить творчість І. Франка.