Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Підручник / 4. Cтендаль.doc
Скачиваний:
32
Добавлен:
23.03.2015
Размер:
185.34 Кб
Скачать

Cтендаль (1783-1842)

Від Анрі Бейля до Стендаля. Справжнє імя та прізвище письменника – Анрі-Марі Бейль. Він народився в Греноблі у родині Шерюбена Бейля, місцевого адвоката. Мати майбутнього письменника померла, коли він був ще малим, і його виховував дід, доктор Ганьон, який захоплювався ідеями Просвітництва, шанував Вольтера. Дід прищепив онукові любов до Руссо, Дідро та інших філософів ХVІІІ ст. – обставина дуже важлива для подальшого життя Стендаля, оскільки деякі ідеї Просвітництва стали складовими частинами філософського та естетичного кредо романіста. Звідти також беруть початок лібералізм письменника і негативне ставлення до клерикалізму, що сформувалось унаслідок спілкування з єзуїтом абатом Райяном, який викладав йому Біблію.

У 1789 р. розпочалась Велика французька революція. Хоча навряд чи шестирічний Анрі розумів складні революційні події, проте із захопленням стежив за ними. Так до його творчості увійшла ще одна проблема, яку прагнув розв’язати протягом усього життя: чим була революція для Франції та світу?

У 1796 р. Анрі вступив до заснованої за ухвалою Конвету Центральної школи в Греноблі, де його улюбленими предметами були математичні науки, а також література: твори класиків – Шекспіра, Сервантеса, Мольєра. У десять років він написав свій перший літературний твір – невеличку комедію.

Закінчивши з успіхом школу, 1799 р. Анрі їде до столиці, щоб продовжити навчання у Політехнічному училищі, де готували артилерійських офіцерів та інженерів шляхів сполучення. Після того, як спроба вступити до цього навчального закладу закінчується невдачею, Анрі за допомогою родича стає військовим і бере участь в Італійській компанії Наполеона.

Цей епізод біографії також має велике значення для творчості Стендаля, бо саме тоді започаткувалися ще дві наскрізні теми письменника. Перша з них – постать Наполеона, з яким йому ще доведеться пройти по всій Європі. До образу цього суперечливого історичного діяча Стендаль повертатиметься неодноразово. І друга тема – Італія. Протягом 1799-1801 рр. він уперше познайомився з природою, людьми і мистецтвом цієї країни. Згодом вони стануть для нього своєрідним ідеалом.

Прослуживши два роки в Ломбардії, офіцер Бейль подає у відставку й оселяється в Парижі, де багато читає, насамперед просвітницьких філософів, зокрема Гельвеція, Кондільяка, Вольтера і Дідро. У 1806 р. Стендаль знову в армії. Разом із наполеонівськими військами він пройшов Німеччину, Польщу, Австрію, Росію, був свідком пожежі Москви і поразки французів. Як інтендант Стендаль відповідав за постачання армії провіантом і одягом, безпосередньої участі в бойових діях не брав, але це не заважало йому доволі професійно описувати битви великого полководця (роман «Пармський монастир»).

Анрі-Марі Бейль демобілізувався у 1814 р., після того як Наполеона було вислано на острів Ельбу. На тому кар’єра військового для Стендаля закінчилась. Не варто казати, що набутий досвід тільки посилював інтерес письменника до постаті Наполеона, про що свідчать його такі відомі романи, як «Червоне і чорне» і «Пармський монастир».

Після 1815 р., коли у Франції розпочалась доба Реставрації, Стендаль залишає країну і протягом наступних 6 років живе в Італії. Це період його активної письменницької діяльності. Він пише і друкує «Життя Гайдна, Моцарта і Метастазіо», «Історію живопису в Італії», нариси «Рим, Неаполь і Флоренція» та ін. Самі назви засвідчують, що він наполегливо вивчає італійське мистецтво. За того періоду зявляється і його псевдонім – «Стендаль». Паралельно з вивченням італійської культури письменник знайомиться з провідними діячами революційного руху карбонаріїв, а також із відомими поетами-романтиками Монті, Уго Фосколо, Сільвіо Пеліко, які боролись за незалежність і обєднання Італії.

У 1821 р. Стендаль повертається на батьківщину, а з 1823 р. живе в Парижі, де активно підтримує французьких романтиків проти класицистів. Він продовжує створювати книги нарисів і есе: «Про кохання» (1822), «Прогулянки Римом» (1829) та ін. Наприкінці 1820-х рр. побачили світ і його перші художні прозові твори: роман «Арманс» (1827), новела «Ваніна Ваніні». А в 1831 р. Стендаль публікує свій шедевр «Червоне і чорне».

Після Липневої революції 1830 р. Стендаль востаннє їде до Італії як консул Франції у невеличкому місті Чівіта-Веккіє в Папській області. Тут Стендаль знову має можливість писати і вивчати італійське мистецтво. Його останні твори – нариси «Нотатки туриста» (1838), автобіографічна книга «Життя Анрі Брюлара» (1835, видано 1890), книги про Наполеона, так звані «італійські хроніки» («Вітторія Аккорамбоні», «Ченчі» – обидві 1837, «Абатиса з Кастро»,1839) та ін., романи «Пармський монастир» (1839), «Люсьєн Левен» і «Ламєль» (обидва залишились незавершеними), щоденники, есе.

Основи «бейлізму». Стендаль мав оригінальну життєву і мистецьку філософію, яку літературознавці називають «бейлізмом». Світогляд письменника сформувався під впливом ідей Просвітництва, які є стрижнем його поглядів. Основоположною для нього була дуже поширена у ХVІІІ ст. ідея «природної доброти» людини, за якою індивіди поводитимуться морально, якщо будуть вільні у виявленні своєї власної неповторності. Прихильники таких ідей вважали, що суспільство псує людину тим, що змушує її дотримуватись суспільних умовностей. Тільки «благородні дикуни», тобто ті, які живуть за законами природи, можуть бути взірцем моральності й доброчесності. Стендаль, який уважно вивчивши усіх філософів доби Просвітництва, добре опанував цю ідею.

Зазначений принцип надає певної єдності суперечливим поглядам письменника з різних питань. Хоч які б думки він висловлював протягом життя, ключовими для нього завжди залишались три поняття: «свобода», «енергія», «щастя». Під «свободою» Стендаль розумів насамперед наявність умов, за яких людина може необмежено розкрити власне «я». З цього погляду, добрим буде такий порядок речей, чи, ведучи мову про політику, такий уряд, який не заважає, не стримує тієї життєвої енергії, котра робить нас несхожими на інших. Безперечно, гармонія між зовнішнім світом, який нав’язує індивідам правила поведінки, та внутрішніми пориваннями людей, і є щастя. Звичайно, то тільки мрія, утопія, і письменник добре усвідомлював це. Але Стендаль все-таки прагнув цього щастя і шукав його, хоча нічого, крім розчарування, це не приносило.

Розглянемо деякі його визначальні теми. Перша з них – Велика французька революція. Він визнавав її, незважаючи на якобінський терор, говорячи, що вона вивільнила енергію великих мас людей. Він захоплювався революцією, бо вважав, що благо полягає в тому, аби приносити щастя якомога більшій кількості людей. І, коли революція з усіма її жахами, здійснює це, тоді вона – щось святе. За таких умов навіть дозволяється жертвувати інтересами індивідів. Цікаво, що Стендаль спочатку із захватом зустрів Липневу революцію, але, побачивши, на що швидко перетворювалось «царство свободи», змушений був зайняти критичну позицію. Революція для нього була важливою не заради самої революції, а як гарант тих цінностей, що становили його ідеал.

Із цих позицій дуже легко пояснити негативне ставлення Стендаля до Реставрації. Повернення після 1814 р. династії Бурбонів означало відродження жорсткої системи станових забобонів, які, мов кайдани, сковували енергію «природної людини». У Стендаля складалося враження, що навколо нього лише слухняні раби, «що життя схоже на єгипетську мумію, сповиту в якийсь покров, для усіх однаково незмінний». Тоді ж він казав, що найкращих членів французького суспільства можна було побачити тільки у в’язниці.

І, нарешті, треба сказати про «наполеонівське питання». Стендаль повертався до постаті Наполеона все життя. Спочатку він вважав його генієм, символом людської енергії, визволителем світу. Саме таким чином письменник описує Наполеона в «Пармському монастирі», характеризуючи Італійську кампанію. Потім, коли Наполеон став імператором, Стендаль почав звинувачувати його в зраді ідеалів свободи заради влади. Упродовж Реставрації і в 1830-ті рр. ставлення письменника до Наполеона ще раз змінюється. Тепер він знову захоплюється цим великим полководцем і політичним діячем, але швидше за принципом контрасту: на тлі нудної повсякденноі реальності ця людина, яка зуміла зрушити цілий світ, має в очах письменника риси справжнього героя (принаймні, його герої Жульєн Сорель і Фабріціо дель Донго сумують за часом наполеонівських війн саме з цих причин).

З бажанням Стендаля хоча б десь побачити свій ідеал «природної людини» повязаний його культ Італії, який позначився як на його житті (майже половину свого віку романіст провів у цій країні), так і на творчості («Пармський монастир» це виразно доводить). З погляду Стендаля, італійці – нація, найменше зіпсована умовностями суспільства. Саме тому серед них частіше зустрічаються «справжні люди», тобто цілісні характери, горді й імпульсивні. Вони збереглись такими, бо нерозвиненість Італії сприяла збереженню духу доби Відродження, яке було для Стендаля своєрідним еталоном чистоти. Ще одним притулком для мрії письменника стала історія. Стендаль вважав, що в сучасності не збереглося нічого цікавого, все найкраще залишилось у минулому.