Діаграма 2. Розвиток принципів реалізму в романі «Анна Кареніна»
«Мисль сімейна». «Так, в «Анні Кареніній» я любив мисль сімейну, у «Війні і мирі» я любив мисль народну, внаслідок війни 12 року», – висловився Л. Толстой, закінчуючи роботу над своїм другим великим романом. Така прискіплива увага Толстого до сімейної теми закономірна, адже саме ця приватна сфера людського життя найшвидше зазнає травм, яких завдає оновлення суспільства. Толстой казав, що «людський рід розвивається тільки в родині». Занепад сім’ї був рівнозначним для нього знищенню підвалин життя, тому що вона є опертям як «особистісного», так і «суспільного» існування.
В «Анні Кареніній» письменник упритул підходить до кризи традиційної моделі сім’ї. Ознакою цієї моделі є чіткий розподіл ролей між чоловіками і жінками у суспільному житті. Чоловік має значно більший обсяг влади і свободи, ніж жінка. Для нього відкриті професійна кар’єра, державна служба, інші справи соціального значення. Світ жінки обмежується домом, дітьми, турботою про чоловіка. Він повинен дбати про добробут, діставати засоби для існування дружини та дітей. Вона покликана бути помічницею чоловіка, задовольняти його потреби, а також потреби нащадків. Соціальний статус жінки встановлюється через шлюб. Набір соціальних ролей, які може грати жінка за традиційною моделлю, вузький: вона може бути або дружиною, або матір’ю, або коханкою. Жінка перебуває у стані пригнічення, фактично вона віддана під владу чоловіка. Легко зрозуміти, що за умов такого підходу процес розлучення надзвичайно ускладнюється: за часів Толстого практики розлучення тільки починали утверджуватись, і даний факт за 1870-х рр. надавав роману «Анна Кареніна» особливої актуальності.
Л. Толстой є прихильником традиційної сім’ї. Його погляди на жіноче питання консервативні, але, попри це, картини родинного життя, змальовані ним у романі, сприймаються як переконливі аргументи на користь жіночої свободи. Так відбувається тому, що у своїй художній творчості романіст намагається бути максимально неупередженим і слідує за внутрішньої логікою своїх персонажів, навіть якщо їхні вчинки, що випливають з цієї логіки, суперечать його власним переконанням. Толстой також розуміє, що прагнення жінок відвоювати собі свободу під впливом модернізації всіх сфер життя – процес об’єктивний і незворотній. Це усвідомлюють і його персонажі, які в будинку Стіви Облонського у Москві обговорюють питання жіночої освіти як одного зі шляхів надання жінкам більших прав (частина IV, розд. Х).
Питання кризи традиційної родини гостро поставлено вже у першій частині роману, коли читач ще тільки розпочинає знайомство з персонажами. Твір відкривається картиною потрясіння в домі Облонських, спричиненого невірністю Стіви. Відкриття факту шлюбної зради рельєфно окреслює розподіл ролей у його родині. Стіва безвідповідальний світський гультяй з приємними манерами, який руйнує статки своєї родини. Доллі – «янгол хатнього вогнища», чия функція – народжувати дітей і мовчки терпіти «захоплення» чоловіка іншими жінками, з чим вона врешті-решт вимушена змиритися. Доллі для Стіви – більше не дружина, але лише мати його дітей. Його погляд на неї вже не містить жодного сексуального бажання, що для Доллі рівнозначно катастрофі. Він бачить у ній «виснажену, змарнілу жінку, що вже втратила вроду, нічим не видатну, просту, тільки добру матір сімейства» (част. І, розд. ІІ). І далі у розмові з Костянтином Левіним (част. І, розд ХІ) Стіва надає «фізіологічне» обґрунтування шлюбним зрадам: «Дружина марніє, а тебе переповнює життя». На що Левін висуває християнське розуміння шлюбу, побудоване на забороні гріха. У такий спосіб накреслюється одна з основних проблемних ліній роману: випробування на міцність традиційного розуміння сім’ї, якому кидає виклик сексуальність, що йде з глибин людського єства.
Шлюбні мрії Кітті – ще один привід замислитись над тими трансформаціями, яких зазнає традиційна модель сім’ї. З одного боку, Кітті вихована таким чином, що не уявляє собі жодної іншої ролі, крім дружини-матері. Неможливість виконати цю роль, спричинена неочікуваною закоханістю «її нареченого» Вронського в Анну, сприймаються Кітті і суспільством як ганьба й особиста трагедія, спроможна спричинити хворобу, а пропозиція іншого «гідного» претендента, навіть відкинута нею, є важливою перемогою. З іншого боку, право дівчини вибирати собі чоловіка за власним розсудом, а не підкорятися волі батьків, вже починає встановлюватися в російському суспільстві. Про це розмірковує княгиня Щербатська, мати Кітті, у своїх роздумах про майбутню долю доньки. Вже на цьому ранньому етапі знайомства Кітті демонструє почуття власної гідності, яка робить ті приниження, від яких потерпає її старша сестра, неприпустимими.
Суперечливість шлюбних мрій Кітті й, водночас, уразливе становище жінки в традиційній родині образно формулює Анна Кареніна. Під час розмови з Кітті напередодні балу Анна порівнює той момент, коли жінка дає згоду вийти заміж, з «блакитним туманом, який вкриває все блаженне в той час, коли ось-ось закінчиться дитинство, і з цього великого кола, щасливого, веселого, робиться шлях все вужче і вужче і весело і моторошно входити до цієї анфілади, хоча вона світла і чудова...» (част. І, розд. ХХ). Ця алегорія позначає стан переходу дівчини від дитинства (невинності) до жіноцтва. Дитинство асоціюється з великим, щасливим і веселим колом, з якого тільки один вихід – заміжжя. Просування у напрямку цього виходу описується Анною у позитивних тонах: шлюб порівнюється зі світлою і чудовою анфіладою. Проте водночас виникає почуття тривоги: входити до анфілади не тільки весело, але й моторошно, тому що за умов помилкового вибору все життя жінки виявляється знищеним. Її особистісні горизонти внаслідок заміжжя звужуються – «шлях робиться все вужче і вужче».
Апологетом традиційної родини в романі постає Костянтин Левін. Його розуміння сімейного життя не передбачає перегляду традиційного розподілу ролей. Його поводження з жінками, його погляди на шлюб контрастують з цинізмом Стіви: для Левіна одруження – таїнство, священна справа, яка сприймається ним як доленосна подія, її не можна скасувати чи змінити. Напади щастя і відчаю, які переживає Левін залежно від шансів отримати від Кітті згоду вийти за нього заміж., є необхідною емоційною передумовою його поваги до особистості й свободи Кітті у майбутньому, коли вона стане його дружиною.