Завдання і запитання

1. На які етапи поділяється біографія і духовна еволюція Л.Толстого? Які важливі ідеї й теми цікавили його протягом усього життя?

2. У яких прозових жанрах працював Л.Толстой? У чому полягає його новаторство як прозаїка?

3. Яке значення в його творчості, в російській та світовій літературі має роман «Війна і мир»?

4. Яким чином змінилися філософські, релігійні, етичні та естетичні погляди Толстого внаслідок кризи? Прокоментуйте діаграму 1.

5. Що таке «толстовство»? Чи тотожні Толстой і толстовство?

6. Якими причинами пояснюється моральний авторитет Толстого в російському духовному житті ХІХ - початку ХХ ст.?

7. Яким чином ідеї Толстого вплинули на світову культуру кінця ХІХ – ХХ ст.?

8. На чому базується авторитет Толстого-романіста?

«Aнна Кареніна»

«Роман із сучасного життя». 20 березня 1873 року дружина Льва Толстого Софія Андріївна пише у листі до своєї сестри: «Учора Льовочка цілком несподівано сів писати роман із сучасного життя. Сюжет роману – невірна дружина і вся драма, що походить від цього». Відтоді розпочинається робота над знаменитою книгою «Анна Кареніна». Наведені слова цікаві не тільки з історико-літературної точки зору, але й тим, що містять влучну характеристику філософії та естетики твору. Найвірогідніше, дружина Л. Толстого мала на увазі, що роман заглиблений у план повсякденного життя, адже одна з головних його тем – сімейна зрада і занурення у побут, розроблений з усіма деталями. Проте таким був лише первинний задум письменника. Упродовж подальшої роботи твір дедалі більше набуває панорамних і філософічних рис, доки не стає масштабною картиною російської дійсності 1870-х рр. Видатний німецький письменник ХХ ст. Томас Манн схарактеризував «Анну Кареніну» як «найбільший соціальний роман в усій світовій літературі».

Специфіка толстовського підходу полягає в тому, що у безпосередніх життєвих потоках, які несуть персонажів, поряд з їхніми суто особистими проблемами чільне місце посідають резонансні суспільні явища і події. За романом можна вивчати історію і культуру Російської імперії перших двох десятиліть після скасування кріпацтва. На сторінках «Анни Кареніної» розгортається хроніка життя російської провінції, вищого світу Санкт-Петербурга і московської інтелігенції. У шостій частині роману Левін, Облонський і Васенька Вєсловський їдуть на полювання, де, замість традиційних для мисливців тем, обговорюють залізничні концесії і сутички між великою буржуазією і столбовим дворянством. Читаючи роман, можна скласти уявлення про головні підходи до господарювання на землі, про занепад маєтків і всього класу поміщиків (в «Анні Кареніній» цей процес проілюстровано маєтком Облонських), про розшарування селянства, про стосунки між роботодавцями й робітниками. Персонажі дискутують з приводу реформування освіти, жіночого питання, загальної військової повинності, зросійщення Польщі, беруть участь у земській реформі, голосують на дворянських виборах. Восьма частина твору присвячена слов’янському питанню, яке загострилося внаслідок сербсько-турецької війни. Чимало часу петербурзького чиновника Олексія Олександровича Кареніна забирають справи «про устрій інородців» та «зрошення полів», які насправді розглядалися російським урядом протягом 1870-х рр. Не залишаються поза увагою персонажів і провідні політичні, філософські, релігійні теорії, а також практики спіритизму, що були модними серед столичної аристократії.

У романі згадуються не тільки суспільні явища, але й наукові проблеми, відкриття, тенденції в мистецтві, театрі. Історики літератури склали списки книг, які читають персонажі. Серед них праці І. Сеченова, Ч. Дарвіна, Г. Спенсера, І. Тена, чиї ідеї визначають духовний клімат європейської культури другої половини ХІХ ст. Костянтин Левін сперечається з Песцовим приводу «переваг і недоліків Вагнерівського напряму в мистецтві». З Анною Кареніною Левін обговорює ілюстрації Гюстава Доре до видання Біблії 1864 року. Значну роль в особистих долях героїв відграє відвідування опери, де співає знаменита Карлотта Патті.

Таким чином, план приватний переростає у план соціальний, який захоплює практично всі принципово важливі сфери суспільного буття. Роман Толстого – це твір, у якому втілено головні принципи реалістичного мистецтва: заглиблення в інтимні сфери людського існування у поєднанні з панорамністю показу суспільства. ««Анна Кареніна», – зазначає російський дослідник творчості Л. Толстого Е. Бабаєв, – яка вразила сучасників «уседенністю смислу», була відкриттям сучасності, її закономірностей, захованих у глибинах поточних подій». Той самий науковець також називає «Анну Кареніну» «енциклопедичним романом»: «Ціла доба з її надіями, пристрастями, тривогами відобразилася в книзі Толстого. Це була доба величезного історичного значення. «Гомін часу» до останньої межі наповнював Ясну Поляну, де Толстой писав свій «роман із сучасного життя»».

Входження в кризу. Історики літератури вказують на присутність автобіографічної складової в романі. Соціальна дійсність, у якій діють герої твору, – це звичне і добре знайоме письменнику середовище «вищого світу» і маєтків заможних російських поміщиків, одним з яких був він сам. В образі Кіті «прочитуються» риси дружини письменника. Дослідники довели, що прототипом Миколи Левіна є брат Толстого Дмитро, який також помер від сухот. Прообразом Облонського вважали московського губернатора Василя Степановича Перфільєва, і також Д.Д.Оболєнського. Для опису зовнішності Анни Толстой «скористався» деякими портретними рисами дочки О. С. Пушкіна М. О. Гартунг. Яснополянські селяни діють у романі під власними іменами. Сімейну драму і трагічну смерть Анни Кареніної під колесами паровоза також було взято з реального життя родичів і знайомих письменника.

Найближчим до Л. Толстого в усіх смислах є Костянтин Левін. Одразу після виходу роману друзі й близькі знайомі письменника упізнали в цьому персонажі прототип митця і навіть трактували його прізвище як похідне від імені Лев. Для такого ототожнення є чимало підстав, і головним чином та обставина, що шлях Костянтина Левіна до віри відображає трагізм толстовських пошуків «смислу життя», що знищує «страх смерті». Толстой та його персонаж однаково реагують на ті хвилі стрімких змін, що розхитують їхні звичні уявлення про родину, суспільство, Бога.

Робота над «Анною Кареніною» безпосередньо передує так званій релігійній кризі письменника. 1869 року Толстой читає філософський твір А. Шопенгауера «Світ як воля та уявлення», і відтоді він поступово переходить до проповіді аскетичної моралі самообмеження як одного зі шляхів подолання соціальної нерівності в Росії та світі. Паралельно з цим у письменника накопичується скептичне ставлення до сучасних наукових методів пізнання, загострюється тривога, спричинена послабленням віри в Бога. Він серйозно замислюється над самогубством як над дієвим засобом виходу з тяжкого емоційного стану. Своє розуміння причин кризи Л. Толстой викладає у трактаті «Сповідь», який поширюється в Росії з 1882 року. В ньому письменник засуджує спосіб життя «освічених класів», і в тому числі власний. Йому мучать питання: «Що станеться зі мною?» і «У чому полягає смисл життя?», без відповіді на які він не може існувати. Толстой демонструє крах різних підходів до розв’язання поставлених проблем: ані наука, ані філософія, ані східні релігії, ані творці романів не можуть допомогти. Не знайшовши відповіді, яка б його задовольнила, Толстой закликає навернутися або повернутися до віри та способу життя простого народу, в якому, на його думку, зберігається справжня жива етика. Водночас він розпочинає критику «офіційного християнства», зокрема, православної церкви, яка відштовхує його своїм лицемірством.

Перше книжкове видання «Анни Кареніної» (1878) і «Сповідь» (1882) відділяє чотири роки. Між обома творами є безпосередній ідейний зв’язок. Під час роботи над «Анною Кареніною» Толстой психологічно та інтелектуально наближається до кардинального світоглядного зламу, який відбувається на межі 1880-х рр., і тому нічого дивного немає в тому, що і Костянтин Левін, персонаж, створений уявою письменника, якого літературознавці називають «духовним двійником» автора, і сам Толстой у «Сповіді» висловлюються з приводу самогубства, смислу життя і релігії майже тими словами.