2. 2. Розвиваючі і терапевтичні можливості казки

Розвиваючи теорію про ведучі види діяльності, як головні критерії психологічного віку, Д. Б. Эльконін для дошкільного віку визначив як ведучу діяльність сюжетно-рольову гру. Однак, у той же час, велике значення мають образотворча діяльність, елементарна праця, сприйняття казки і ближче до 7 рокаів - вчення [63, 64]. К. Бюлер також називав дошкільний вік віком казок [10].

Сприйняття казок можна назвати діяльністю, приймаючи до уваги сприяння герою казки, що переживає дитина. Вона стає на позицію героя твору, намагається перебороти перешкоди, які з'являються на його шляху. У цьому значенні співпереживання герою подібно до ролі в грі. З іншого боку, ігрова діяльність дозволяє дитині краще осмислити цікаві сюжети [23]. Таким чином, на цьому віковому етапі гра, малювання і сприйняття тісно зв'язані в єдиний комплекс, завдяки якому дитина найбільш повно проробляє моделі поведінкі зі світу дорослих. [43]

Д. Б. Эльконін вважав, що класична (чарівна) казка максимально відповідає дійсному характеру сприйняття дитиною художнього твору, в неї є траса тих дій, що повинна зробити дитина. Якщо такої траси в казці немає, то дитина губиться, відволікається від ходу пригоди. Цим пояснюється труднощі дошкільників у сприйнятті більш складних творів [64].

На думку А. В. Запорожця, цінність казки в тому, що «она способствует активному сопереживанию персонажам, постановке себя на их место, действию как бы от их лица» [23, с. 54].

Деякі дослідники наголошують на сприйнятті дитиною за допомогою казки соціально значимих моделей поведінки. Так, В. В. Абраменкова вважає: «Народная сказка в поэтической художественной форме дает общественно-типизированные образцы социально-психологических отношений в семье: супругов между собой, родителей к детям и детей к родителям и между собой, отношения к старшим членам семьи, другим родственникам» [1, с. 83].

Що до пошуку невмирущих цінностей у казці М. В. Єрмолаєва пішла ще далі, вказуючи на вираженість у російських народних казках християнських цінностей, таких як: віра, соборність, доброта до слабкого. Образ Іван-дурня, зокрема, на думку автора, символізує протиріччя між життєвим здоровим глуздом і справжньою духовною мудрістю [22].

Розглядаючи казково-фольклорний світ, Е. Е. Сапогова [50] звертає увагу на наступні його особливості:

• «речовність», экстравертність; в ньому людина переважно діє, виявляє свої думки і почуття зовні;

• у казковому світі представлені квазі-реальність і квазі-логіка;

• світ древньої казки всеж-таки досить замкнутий, обмежений;

• казкова розповідь демонструє своєрідну абсолютизацію, максимальність, граничність присутніх у казці характеристик і високий ступінь злиття індивіда з навколишнім світом;

• вневременность казкового змісту.

Це свідчить про своєрідні «посередницькі» функції казки між дитячою свідомістю, що культурно розвивається і реальністю.

«Влияние магии сказочного повествования на становление детского сознания, детской личности и воображения трудно переоценить: помимо того, что она неявным образом психотерапевтически готовит ребенка к эмоционально напряженным ситуациям, она дает возможность катарсического отреагирования внутренних конфликтов и ранних стрессов; она задает первые нравственные нормы, она приобщает к внутренней эстетике этноса и его фольклору; она участвует в формировании семиосферы личности. Наконец, сказка особым образом расчленяет сознание, позволяя впоследствии различать реальность и вымысел…» [50, с. 9].

Інший дослідник, А. М. Лобок відзначав, що така властивість казкового світу, як "усеможливість", коли все може бути всім, усе може перетворитися на усе, допомагає дитині за короткий термін сприйняти величезну кількість інформації про навколишній світ. Універсальний пояснювальний принцип, яскраво виражений у казці: "Так треба", формує в дитині активну пізнавальну установку: "Все, что ни встречается на его пути, - ценно, и потому ничего нельзя отбирать и отсеивать" [34, с. 114].

У роботах Янічева П. И. значення казки для розвитку дітей конкретизується в такий спосіб:

• Казка являє собою освячення переходу від дитинства до дорослості (обряду ініціації);

• Казка містить у собі психологічні механізми супроводження переходу від дитинства до дорослості;

• Метафоричність, символістика мови казки виступає необхідною умовою проникнення в несвідомі області психіки;

• Казка виконує катарсичну функцію;

• Казка актуалізує певні потреби дитини, а саме: потребу в автономії (незалежності), потребу в компетентності (силі, усемогутності), потребу в активності, потребу в порушенні заборон і правил, потребу в абсурді.

Таким чином, казка є універсальною метафорою передачі соціального досвіду новому поколінню [68].

«Слушая сказки в детстве, человек накапливает в бессознательном некий символический «банк жизненных ситуаций». Этот «банк» может быть активизирован в случае необходимости, а не будет ситуации - так и останется в пассиве. В процессе психологического консультирования мы обращаемся как к жизненному опыту пациента, так и к его сказочному «банку жизненных ситуаций». Часто это позволяет найти нужное решение" [27, с. 39].