Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
к модулю.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
23.11.2019
Размер:
454.14 Кб
Скачать

2.2 Визначення повноваженнь президента України Реалізація повноважень Президентом України − діяльність багатогранна, яка проявляється у різних формах та сферах суспільно-державного життя, тому практичне значення для розкриття сутності цих повноважень, інших їх особливостях відіграє класифікація. Завдяки такому упорядкуванню повноважень Президента України, можливим стає вичерпне з’ясування завдань, які на нього покладаються, змісту правовідносин глави держави із іншими владними суб’єктами, сфер суспільно-державного життя, у яких відбувається реалізація цих повноважень. Наприклад, згідно зі ст. 106 Конституції України Президент України має широкі повноваження в різних сферах державного життя..[15, С.74 .]  В одних випадках ці повноваження належать виключно главі держави, в інших − певним чином розподілені між ним та органами державної влади. Так, Конституція розмежовує функції Президента України як глави держави і Верховної Ради України як її єдиного органу законодавчої влади. Водночас повноваження Президента України у його відносинах із Верховною Радою України дають можливість розглядати главу Української держави як повноправного учасника законодавчого процесу. По-перше, Президентові України належить право законодавчої ініціативи, а по-друге, законопроекти визнані Президентом України як невідкладні, розглядаються Верховною Радою України у позачерговому порядку. Крім того, Президент України підписує закони, прийняті Верховною Радою Україною. Характеризуючи інститут президентства в Україні, необхідно зважити на те, що глава держави не належить до жодної із гілок влади, виступаючи, таким чином, суб’єктом системи стримувань і противаг органів законодавчої, виконавчої і судової влади. Проявом функціонування такої системи є також наділення Президента України різного роду повноваженнями, які він здійснює щодо існуючих гілок влади в Україні.  Президент України здійснює повноваження щодо формування органів державної влади, здійснення контролю за діяльністю цих органів. Владність цих повноважень забезпечується низкою конституційних приписів про те, що:  1) на час виконання повноважень Президент України користується правом недоторканності;  2) за посягання на честь і гідність Президента України винні особи притягаються до відповідальності на підставі закону (ст. 105 Конституції України);  3) Президент України не може передавати свої повноваження іншим особам або органам;  4) Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов’язковими до виконання на території України (ст. 106 Конституції України)..[1] Таким чином, можемо зробити висновок, що хоча інститут президентства й знаходиться поза межами державної влади України, однак глава наділений значним обсягом державних повноважень, завдяки яким він, у межах Конституції України здійснює вплив на державно-суспільні та політичні відносини. У структурній організації Української держави Президенту України належить особливе місце, оскільки він уособлює державу, виступає від її імені і забезпечує узгоджене функціонування всього державного механізму. Зважаючи на таку характеристику статусу Президента України слушною є думка про те, що він відповідно до Конституції України має широкі повноваження з контролю у сфері державного управління. Такі права йому надані як главі держави, гаранту державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. Вони стосуються як формування організаційних засад системи виконавчої влади, так і змісту її функціонування [3; с. 363]. Класифікуючи повноваження Президента України залежно від місця їх здійснення та поширення, можна виокремити зовнішні та внутрішні права й обов’язки глави держави. До переліку зовнішніх повноважень Президента України належать (пункти 3–5 ст. 106 Конституції України): представлення держави в міжнародних відносинах, здійснення керівництва зовнішньополітичною діяльністю держави, ведення переговорів та укладання міжнародних договорів України; прийняття рішення про визнання іноземних держав; призначення та звільнення глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; прийняття вірчих і відкличних грамот дипломатичних представників іноземних держав. Формою здійснення повноважень щодо керівництва зовнішньополітичною діяльністю держави, ведення переговорів є офіційні візити Президента України до інших держав, офіційні візити президентів цих держав в Україну, багатосторонні зустрічі керівники держав, міжнародних організацій у рамках різноманітних робочих зустрічей − форумів, самітів, конференцій тощо. Так 14 вересня 2007 р. у рамках ХІ Саміту Україна-ЄС відбувалася зустріч Президента України Віктора Андрійовича Ющенка, Голови Європейської Ради, Прем’єр-міністра Португальської Республіки Жозе Сократеша, Президента Європейської Комісії Жозе Мануеля Баррозу, Генерального секретаря Ради Європейського Союзу, Верховного представника ЄС з питань спільної зовнішньої та безпекової політики Хав’єра Солани з представниками засобів масової інформації. Крім того, як закріплено Законом України «Про міжнародні договори України» (статті 3, 6), Президент України має право особисто або за його дорученням укладати міжнародні договори України від імені України. Президент України має право вести переговори і підписувати міжнародні договори України без спеціальних повноважень . Прийняття рішення про визнання іноземних держав, призначення та звільнення глав дипломатичних представництв, здійснення інших зовнішніх повноважень Президента України здійснюються шляхом підписання главою держави відповідних указів. Реалізація зовнішніх повноважень Президентом України, як бачимо, безпосереднього відношення до конкретних фізичних осіб − громадян України, іноземців, осіб без громадянства, які перебувають на її території, не має, відіграючи юридичне значення для Української держави в цілому. Натомість решта повноважень, закріплених у пунктах 1, 2, 6–31 ст. 106 Конституції України є внутрішніми, тобто такими, що здійснюються безпосередньо у межах України та мають юридичне значення і наслідки виключно для осіб, органів, які перебувають на її території. Зокрема Президент України звертається з посланнями до народу, щорічними та позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України (п. 2 ст. 106 Конституції України). Залежно від особливостей суспільних відносин, у яких здійснюються повноваження Президента України, їх слід поділяти на такі: - повноваження, які здійснюються щодо певних суб’єктів − народ України, посадові особи, іноземні громадяни, органи державної влади. Так Президент України виступає гарантом прав і свобод людини і громадянина (ст. 102 Конституції Україні), звертається з посланням до народу України, призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України (пункти 2, 6 ст. 106 Конституції України), призначає на посади та звільняє з посад третину складу Конституційного Суду України, утворює суди у визначеному законом порядку (пункти 22, 23 ст. 106 Конституції України) тощо. Так, Указом Президента України «Про Апеляційний суд України, Касаційний суд України та Вищий адміністративний суд України» від 1 жовтня 2002 р. у системі судів загальної юрисдикції утворено Вищий адміністративний суд України з місцезнаходженням у місті Києві; Указом Президента України «Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі та кількісного складу суддів» від 16 листопада 2004 р. у системі адміністративних судів України з 1 січня 2005 р. постановлено утворити місцеві окружні та апеляційні адміністративні суди; - повноваження, які здійснюються у сферах державно-суспільного життя − економічній, соціально-культурній та адміністративно-політичній сферах. Президент України відіграє значну роль у загальній структурі державного регулювання економіки, зважаючи, зокрема, на такі його повноваження: підписує закони, прийняті Верховною Радою України; має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховною Радою України; вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України подання про призначення Верховною Радою України Прем’єр-міністра України в строк не пізніше ніж на п’ятнадцятий день після одержання такої пропозиції; призначає на посади та звільняє з посад половину складу Ради Національного банку України; зупиняє дію актів КМУ з мотивів невідповідності Конституції України з одночасним зверненням до Конституційного Суду щодо їх конституційності; створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби. - повноваження, пов’язані із досягненням різних загальнодержавних цілей (повноваження за об’єктами діяльності):  забезпечення державного суверенітету та національної безпеки України; забезпечення реалізації основних прав і свобод громадян; керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави;  формування персонального складу органів державної влади.  Так, зокрема, повноваження Президента України щодо забезпечення реалізації основних прав і свобод громадян закріплені у ст. 102 та пунктах 25–27 ст. 106 Конституції України − Президент України є гарантом прав і свобод людини і громадянина, він наділений правом нагородження державними нагородами, правом прийняття рішень з питань громадянства, про надання притулку в Україні та правом помилування. Головною ознакою цих повноважень глави держави є їх чітко індивідуальна спрямованість та конкретність. Здійснюючи ці повноваження, Президент України, вступає в безпосередні правовідносини з конкретними фізичними особами. Крім того, на забезпечення основних прав і свобод громадян, хоча й опосередковано, у підсумку спрямовані й інші повноваження глави держави, оскільки забезпечення внутрішньої та зовнішньої безпек, конституційної законності та міжнародної співпраці має на меті саме добробут громадян, якомога повнішу реалізацію їх прав і свобод [10; с. 244. Проаналізувавши таким чином державно-владні повноваження Президента України, які здійснюються ним щодо решти суб’єктів владних повноважень держави − органів державної влади, їх посадових осіб, можна говорити про його формальну першість серед державних інститутів. Однак така першість президента як найвищої посадової особи держави пояснюється не обсягом і змістом його повноважень, а саме статусом як глави держави [5; с. 36]. Зважаючи на зміст владних повноважень, якими наділений Президент України, способи їх здійснення, специфічний порядок його обрання та припинення повноважень, закріплені Конституцією України гарантії недоторканості глави держави, інші особливості його правового статусу, дають нам можливість зробити певні висновки щодо юридичної природи інституту президентства в Україні. По-перше, Президент України є суб’єктом владних повноважень, який з огляду на його місце та роль в системі органів державної влади, повноважень принципово відрізняється від решти існуючих в Україні суб’єктів − органу законодавчої влади, органів виконавчої та судової влади. По-друге, Президент України не може вважатися посадовою особою (навіть вищою в державі), оскільки його правовий статус суттєво відрізняється від статусу посадових осіб, змістовно його повноваження набагато ширші та глобальніші від тих, які закріплені за такими особами чинним законодавством.

Стаття 85. До повноважень Верховної Ради України належить:

Published by Консультант on Сб, 03/21/2009 - 09:50

 

Стаття 85.До повноважень Верховної Ради України належить:

1)   внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених розділом XIII цієї Конституції;

2)   призначення всеукраїнського референдуму з питань, визначе­них статтею 73 цієї Конституції;

3)   прийняття законів;

4)   затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету Украї­ни, прийняття рішення щодо звіту про його виконання;

5)   визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики;

6)   затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвит­ку, охорони довкілля;

7)   призначення виборів Президента України у строки, передба­чені цією Конституцією;

8)   заслуховування щорічних та позачергових послань Президен­та України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

9)   оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використания Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України;

10) усунення Президента України з поста в порядку особливої про­цедури (імпічменту), встановленому статтею 111 цієї Конституції;

11) розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України;

12)   надання згоди на призначення Президентом України Прем'єр-міністра України;

13)   здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до цієї Конституції;

14)   затвердження рішень про надання Україною позик і еконо­мічної допомоги іноземним державам та міжнародним організа­ціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх викорис­танням;

15)   призначення чи обрання на посади, звільнення з посад, надан­ня згоди на призначення і звільнення з посад осіб у випадках, перед­бачених цією Конституцією;

16)   призначення на посади та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати;

17)   призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваже­ного Верховної Ради України з прав людини; заслуховування його щорічних доповідей про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні;

18)   призначення на посаду та звільнення з посади Голови Націо­нального банку України за поданням Президента України;

19)   призначення та звільнення половини складу Ради Національ­ного банку України;

20)   призначення половини складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;

21)   призначення на посаду та припинення повноважень членів Центральної виборчої комісії за поданням Президента України;

22)   затвердження загальної структури, чисельності, визначен­ня функцій Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України;

23)   схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України;

24)    надання згоди на призначення на посади та звільнення з по­сад Президентом України Голови Антимонопольногокомітету Ук­раїни, Голови Фонду державного майна України, Голови Державно­го комітету телебачення і радіомовлення України;

25)    надання згоди на призначення Президентом України на посаду Генерального прокурора України; висловлення недовіри Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади;

26)    призначення третини складу Конституційного Суду України;

27)    обрання суддів безстроково;

28)    дострокове припинення повноважень Верховної Ради Авто­номної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею Конституції України або законів України; призначення позачергових виборів до Верховної Ради Авто­номної Республіки Крим;

29)    утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, най­менування і перейменування населених пунктів і районів;

30)    призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування;

31)    затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або част­кову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами над­звичайної екологічної ситуації;

32)    надання у встановлений законом строк згоди на обов'яз­ковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів України;

33)    здійснення парламентського контролю у межах, визначених цією Конституцією;

34)    прийняття рішення про направлення запиту до Президен­та України на вимогу народного депутата України, групи народних депутатів чи комітету Верховної Ради України, попередньо підтри­ману не менш як однією третиною від конституційного складу Вер­ховної Ради України;

35)    призначення на посаду та звільнення з посади керівника апа­рату Верховної Ради України; затвердження кошторису Верховної Ради України та структури її апарату;

36) затвердження переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації; визначення правових засад вилучен­ня об'єктів права приватної власності.

Верховна Рада України здійснює інші повноваження, які відпо­відно до Конституції України віднесені до її відання.

Коментована стаття визначає компетенцію Верховної Ради України.

Коло повноважень Верховної Ради України досить широке і стосується найважливіших питань державного життя. Це насам­перед прийняття конституційних законів, тобто законів про вне­сення змін до Конституції (п. 1). Поточна законодавча діяльність, тобто прийняття звичайних законів, здійснюється по широкому переліку питань, віднесених до виключного регулювання зако­ном (ст. 92), а також з інших питань компетенції Верховної Ради України, в тому числі й з окремих питань, передбачених ст. 85 Конституції України.

Досить значним серед конституційних повноважень Верхов­ної Ради України є повноваження визначати засади внутрішньої і зовнішньої політики, яке передбачене п. 5 коментованої статті і реалізується насамперед шляхом прийняття законів. Законодавче регулювання засад внутрішньої і зовнішньої політики корелюється з повноваженнями Президента України на здійснення керівницт­ва зовнішньополітичною діяльністю держави (п. З ст. 106 Консти­туції) та повноваженнями Кабінету Міністрів на здійснення внут­рішньої і зовнішньої політики держави (п. 1 ст. 116 Конституції). Це уособлює принцип поділу влад у зазначеному питанні: кожна гілка влади має здійснювати свої повноваження властивими їй методами у визначених Конституцією України межах і відповідно до законів України (ч. 2 ст. 6 Конституції).

Важливим каналом реалізації повноваження щодо визначен­ня засад внутрішньої політики держави є вплив Верховної Ради України на зміст Програми діяльності Кабінету Міністрів Украї­ни в процесі її схвалення (п. 11 ч. 1 коментованої статті), а також через затвердження Верховною Радою України загальнодержав­них програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля (п. 6 ко­ментованої статті), через слухання, які проводяться Верховною Радою України.

До найважливіших повноважень парламенту належать також бюджетно-фінансові повноваження. Це насамперед затверджен­ня Державного бюджету України (п. 4) за поданням Кабінету Міністрів (ст. 96) та внесення змін до нього, контроль за виконан­ням Державного бюджету, прийняття рішення про його виконан­ня. Заслуховування звіту про виконання Державного бюджету України, який подається до Верховної Ради Кабінетом Міністрів України (ст. 97), теж є формою парламентського фінансового контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України.

До бюджетно-фінансової сфери належать також повноважен­ня Верховної Ради України затверджувати рішення про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснен­ня контролю за їх використанням (п. 14).

Важливу роль Верховна Рада України відіграє у формуванні інших органів. До її повноважень належить: призначення виборів Президента (п. 7), призначення чи обрання на посади, звільнен­ня з посад осіб у випадках, передбачених Конституцією України (п.15), призначення на посаду та звільнення з посади Голови та інших членів Рахункової палати (п. 16), Уповноваженого Верхов­ної Ради України з прав людини (пункт 17), Голови Національ­ного банку за поданням Президента України (п. 18), призначен­ня та звільнення половини складу Ради Національного банку України (п. 19), призначення половини складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (п. 20), призначен­ня на посаду та припинення повноважень членів Центральної виборчої комісії за поданням Президента України (п. 21), призна­чення третини складу Конституційного Суду України (п. 26). Сюди ж належать повноваження по формуванню суддівського корпусу (п. 27), призначення виборів до органів місцевого само­врядування (п.30).

Але названими повноваженнями не обмежуються можли­вості впливу Верховної Ради України на діяльність інших держав­них органів. Такі можливості закладено у контрольних повнова­женнях, контрольних функціях парламенту, які тісно пов'язані з вищезгаданою групою повноважень. Серед цих повноважень — здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України (п. 13) відповідно до Конституції України (це, зокрема, надання згоди на призначення Президентом України Прем'єр-Міністра України — п. 12, розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України — п. 11, прий­няття резолюції недовіри Кабінетові Міністрів України — ст. 87).

Контролю з боку Верховної Ради України підлягає не тільки Кабінет Міністрів України. Певною мірою під такий контроль підпадають і Президент України, інші посадові особи. Так, Вер­ховна Рада України заслуховує щорічні та позачергові послання Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище Украї­ни (п. 8), у разі вчинення Президентом державної зради або іншо­го злочину він може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту (див. п. 10 ст. 85 і ст. 111 Консти­туції). За Верховною Радою України закріплене повноваження на надання згоди на призначення на посади ряду посадових осіб державних органів (пп. 24, 25), прийняття рішення про направ­лення запиту до Президента України (п. 34) та інших посадових осіб і органів (ст.86).

Наявність передбаченого п. 33 цієї статті повноваження на здійснення парламентського контролю відповідно до Конституції дає можливість парламенту використовувати й інші, не передба­чені коментованою статтею форми такого контролю, зокрема, проводити парламентські слухання та створювати тимчасові слідчі комісії для розслідування з питань, що становлять суспіль­ний інтерес (ст. 89), тощо.

Контролю з боку парламенту підлягає також діяльність Вер­ховної Ради Автономної Республіки Крим. У разі порушення нею Конституції або законів України Верховна Рада України може достроково припинити її повноваження (п. 28).

Важливою сферою контролю з боку Верховної Ради України є також надання згоди на обов'язковість міжнародних договорів України (п. 32).

Вагомі рішення можуть прийматися Верховною Радою Украї­ни і в такій важливій сфері, як оборона і національна безпека. Верховна Рада України повноважна оголошувати за поданням Президента України стан війни і укладення миру, схвалювати рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України (п. 9), затверджувати загальну структуру, чи­сельність, визначати функції Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших військових формувань, утворених відпо­відно до законів України, Міністерства внутрішніх справ Украї­ни (п. 22), схвалювати рішення про надання військової допомо­ги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України (п. 23), затверджувати укази Президента України про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих-її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зо­нами надзвичайної екологічної ситуації (п. 31).

До компетенції Верховної Ради України віднесено також ви­рішення питань територіального устрою (п. 29) та затвердження переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, і визначення правових засад вилучення об'єктів права приватної власності (п. 36).

Слід відзначити, що викладені в коментованої статті повно­важення Верховної Ради України не є вичерпними. Верховна Рада України може вирішувати й інші питання державного і суспіль­ного життя, своєї внутрішньої діяльності (див., напр., ст. 80, ч. З ст. 81, статті 86, 87, 88, 131 та ін.).

В рамках повноважень Верховної Ради України, викладених в інших статтях Конституції та чинному законодавстві України, здійснюється й церемоніальна функція, яка підкреслює важ­ливість ролі парламенту в здійсненні державної влади. Це приве­дення до присяги Президента України Головою Конституційно­го Суду України на засіданні Верховної Ради (ст. 104), приведен­ня до присяги суддів Конституційного Суду України (ст. 17 Закону України «Про Конституційний Суд України»).

 

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.