Імуноглобуліни

Рис. 5.2. Гемопоез (схема утворення різних паростків кровотворення)

В останні 20 років стовбурні клітини викликають активний інтерес вчених у зв’язку з можливістю їх використання у різних галузях біології та медицини. Перш за все застосування стовбурних клітин є перспективною альтернативою трансплантації органів, тому що простіше оновити за допомогою СК втрачені функції органу, ніж пересадити його від генетично неідентичного донора. Оскільки ембріональні стовбурні клітини слабо диференційовані і на їх поверхні ще не повною мірою експресовані антигени гістосумісності, при їх введенні у чужерідний організм практично не виникають реакції відторгення.

Особливий інтерес пов’язується з потенціями СК у лікуванні важких спадкових і інфекційних хвороб. Адже, СК вже використовуються для поновлення функцій органів і тканин при хворобах Альцгеймера, Паркінсона, при міопатії, міастенії, цукровому діабеті, СНІД, онкологічних захворюваннях. Розглядається можливість застосування СК для лікування важких вроджених імунодефіцитів. Великі перспективи розкриваються для клонування тканин і органів на основі штучного вирощування стовбурних клітин. У косметології СК використовують для омолодження клітин шкіри тощо.

5.3. Характеристика клітин імунної системи

На сьогодні відомо, що в імунній відповіді бере участь велика кількість різних за походженням, морфологією та функціями клітин, а також гуморальні фактори, які синтезуються ними. Але найбільш важлива роль виконується А-клітинами, Т- і В-лімфоцитами та нульовими клітинами, які безпосередньо беруть участь в імунній відповіді і елімінації антигенів. Це так звані імунокомпетентні клітини.

Серед перелічених груп імунокомпетентних клітин безпосередньо до лімфоцитів належать Т- і В-лімфоцити та нульові клітини. Їх вміст у крові становить відповідно 55-60%, 25-30% і 10-20%. Загальна кількість лімфоцитів дорівнює приблизно 2х10¹². Лімфоцити здатні до циркуляції та рециркуляції. Тобто вони можуть потрапляти з лімфоїдних органів (місць утворення) у кровотік, проникати з кровоносних судин у тканини, лімфу і лімфатичні вузли, а звідти знову повертатися у кров. 90% рециркулюючих лімфоцитів проходять крізь лімфовузли і лише 10% потрапляє з капілярної кровоносної системи в інші нелімфоїдні тканини.

А-клітини (від англ. accessory) є допоміжними, оскільки допомагають лімфоцитам переробляти і розпізнавати антигени. Ця група включає клітини з фагоцитарною активністю (моноцити і макрофаги), а також дендритні (відросчасті) клітини.

За функціями виділяють два типи імунокомпетентних клітин: ефекторні і регуляторні.

Ефекторні функції пов’язані з конкретною дією тих чи інших клітин у відношенні до антигенів. До ефекторних клітин відносять:

• макрофаги, які здійснюють фагоцитоз;

• Т-ефектори, K- і NK-клітини, що забезпечують реакції кілингу;

• В-лімфоцити, які відповідають за синтез антитіл та опосередковано за всі серологічні реакції з утворенням комплексу антиген-антитіло.

Серед допоміжніх клітин, які не належать до імунокомпетентних, ефекторні функції мають гранулоцити, здатні до фагоцитозу, та тучні клітини, які беруть участь у розвитку гіперчутливості негайного типу.

Регуляторні функції пов’язані із здатністю імуноцитів (імунокомпетентних клітин) виробляти різні біологічно активні речовини, що запускають та регулюють імунну відповідь. Регуляторні функції притамані макрофагам, Т-хелперам (Th-1, Th-2, Th-3), Т-супресорам, індукторам Т-хелперів та Т-супресорів, NK-клітинам.

Деякі клітини виконують особливі функції, вони здатні переробляти антигени і представляти їх лімфоцитам. Це – так звані антигенпрезентуючі клітини. Вони виносять епітопи перетравлених антигенів на поверхню цитоплазматичної мембрани, але не у вигляді окремих молекул, а у комплексі з антигенами головного комплексу гістосумісності (ГКГС, або МНС – від англ. Major histocompatibility complex). Комплекс епітоп + ГКГС розпізнається Т-лімфоцитами. До групи антигенпрезентуючих клітин належать дендритні клітини, макрофаги, В-клітини, фібробласти, купферівські клітини печінки, кератиноцити, клітини Лангерганса (у шкірі), ендотеліальні клітини судин і навіть деякі Т-лімфоцити.

В імунній відподі беруть участь тим чи іншим чином усі клітини білої крові, а також тромбоцити, еритроцити та клітини різних тканин. Їх взаємодія в процесі імунної відповіді відбувається завдяки специфічним рецепторам, які розташовані на поверхні мембран клітин, приймають хімічні сигнали від інших клітин та проводять ці сигнали всередину клітини.

Раніше вважали, що лише імуноцити і, особливо, Т-лімфоцити мають специфічні рецептори для взаємодії з іншими клітинами. Їх позначали буквою «Т» з додаванням порядкового номера. Наприклад, для Т-хелперів була встановлена наявність специфічних Т₄-рецепторів, для Т-супресорів – Т₈-рецепторів. З 1993 р. згідноз домовленостямиМіжнародного семінару ці рецептори почали називатиCD-рецепторами (від англ.Сluster of differentiation). Виявилося, що ті чи інші рецептори присутні на клітинах майже всіх тканин, однак відрізняються їх набори. Завдяки використанню моноклональних антитіл імуноцити було диференційовано заCD-маркерами. Було знайдено відмінності в межах субпопуляцій Т-лімфоцитів та відкритоявище дихотомії Т-хелперів наTh_{1 і}Th₂. СпецифічніCD-рецептори є у різних популяцій В-лімфоцитів, моноцитів макрофагів, гранулоцитів тощо.