Міністерство освіти і науки України Харківсь

1)схема орієнтовної основи дій (ООД), дозволяюча студенту безпомилково (правильно, по суті верб потрібної послідовності) виконувати освоювані дії (і діяльність в цілому);

2)набір учбових задач, що моделюють найрізноманітніші

ситуації, що складаються в реальній дійсності при виконанні даної діяльності.

Всі учбові задачі можна розділити на три типи: наочні, логічні і психологічні, які у свою чергу можуть бути розділений на групи, що розрізняються по механізму ними розумових дій, що викликаються.

Методи проблемного навчання

Проблемна задача - це дидактичне поняття, що позначає учбову проблему з чіткими умовами, що задаються викладачем (лектором) або виявленими і сформульованими ким-небудь з студентів, і через це що отримала обмежене поле пошуку (на відміну від об'єктивно виникаючої перед людиною життєвої проблеми) і що стала доступною для вирішення всіма студентами.

Змістом учбової проблеми - проблемної задачі виступає суперечність між відомим знанням і невідомим. Пошук невідомого - це система пізнавальних, розумових дій, що логічно підводить до виявлення прихованих в умові задачі зв'язків і відносин.

Проблемна задача вимагає не тільки пошуку і знаходження відповіді, але і його обґрунтовування, докази його правильності.

В самій проблемній задачі в вузівській школі немає ні натяку на правильний хід міркувань, ні тим більше прямої підказки рішення. Його можна знайти тільки в процесі логічного мислення.

Проблемна задача складається викладачем і ставить студента в проблемну ситуацію, лишаю його можливості отримати готову відповідь. Його він повинен знайти шляхом розумових дій, використовуючи як засіб раніше придбані знання. А оскільки задачі складаються на програмному учбовому матеріалі, то їх рішення не може перетворитися на просту «гімнастику розуму» (на зразок рішення головоломок) або в схоластичні суперечки навкруги питань казуїстів, а завжди завершуватиметься засвоєнням якоїсь теорії, ідеї, принципу, норми, способу дій, відповідних цілі навчання.

Проблемне питання - це що входить до складу проблемної задачі або окремо взяте учбове питання (питання-проблема), що вимагає відповіді на нього за допомогою мислення. Питання ж, що вимагає відтворення по пам'яті, не є проблемним. Ось приклад, який ілюструє проблемне і непроблемне формулювання одного і того ж учбового питання: «Як ви розумієте слова Л. С. Виготського: «Строго кажучи, з наукової точки зору не можна виховувати іншого... Виховання повинне бути організовано так, щоб не учня виховували, а учень виховувався сам», а по-іншому в непроблемному формулюванні питання може бути поставлено так: «Як Л.С. Виготський ще в 1926 році сформулював психологічну точку зору на процес виховання, протиставляючи своє розуміння проблеми тодішній «європейській шкільній системі, яка процес навчання і виховання завжди зводила до пасивного сприйняття учнем визначили і повчань вчителя», яку він вважав «верхом психологічної недоладності»?» .

Щоб відповісти на питання в першій, проблемній постановці, студенту довестися роздумувати у пошуках аргументів на користь діяльносного підходу до пояснення процесу виховання. При відповіді на питання в другому, непроблемному формулюванні йому треба буде згадувати, що ж міг із цього приводу сказати Л.С. Виготський, перебираючи в пам'яті все, що він читав про погляди цього психолога. В першому випадку активізується мислення, а в другому - насилується пам'ять.

Проблемне завдання — це учбове завдання, що складається викладачем, методистом, автором навчального посібника у формі проблемної задачі або проблемного питання

(питання-проблеми) в цілях постановки студентів в проблемну ситуацію. Вони за своїм змістом можуть різні: одні побудовані на суперечностях реального життя (реальних психологічних колізіях) або суперечливих висловах відомих авторів, інші — на суперечностях в розвитку самої психологічної науки, пов'язаних з ще не розв'язаними проблемами і різними точками зору учених на них.

Проблемна як принцип навчання - це дидактичний принцип, який тільки починає затверджуватися в практичній методиці навчання (в теорії педагогіки його ще немає). Суть його така: при організації процесу навчання зміст учбового матеріалу не підноситься студентам в готовому для запам'ятовування вигляді, а дається у складі проблемної задачі як невідоме шукане. Воно може ставати відомим і засвоюватися студентами тільки в результаті їх власної пошукової розумової діяльності за рішенням проблемної задачі. Таким чином, проблемна як принцип навчання не тільки вимагає (саме — вимагає) особливим чином організувати зміст засвоюваних знань, але і диктує особливу методику його засвоєння - через розумові дії студента з пошуку цього змісту.

Методи інтерактивного навчання

Інтерактивним називається таке навчання, яке засноване на психології людських взаємостосунків і взаємодій. В діяльності викладача центральне місце займає не окремого учня як індивід, а група взаємодіючих вчиться, які, обговорюючи питання сперечаються і погоджуються між собою, стимулюють і активізують один одного. При застосуванні інтерактивних методів сильніше за все діє на інтелектуальну активність дух змагання, суперництва, змагальності, який виявляється, коли люди колективно шукають істину. Крім того, діє такий психологічний феномен, як зараження (не наслідування, а саме зараження), і будь-яка виказана сусідом думка здатна мимовільно викликати власну, аналогічну або близьку до виказаної або, навпаки, зовсім протилежну.

До методів інтерактивного навчання можуть бути віднесений наступні: 1) евристична бесіда, 2) метод дискусії, 3) «мозкова атака», 4) метод «круглого столу», 5) метод «ділової гри», 6) конкурси практичних робіт з їх обговоренням. І деякі інші, вживані окремими викладачами - ентузіастами активних методів навчання.

Методи науки кримінально-виконавчого права

Метод - з грецької - буквально означає дорогу до чого-небудь, дослідження. У науковому обігу вживаються терміни «методика» і «методи». Методика — це набір, низка методів. Метод — це прийом, спосіб дослідження, який ґрунтується на методології — вченні про шляхи наукового пізнання світу.

Всі методи перебувають між собою в тісному зв’язку та доповнюють один одного. Серед основних методів, які використовує наука кримінального права, можна виділити такі:

діалектичний метод; конкретно-соціологічний метод; логіко-юридичний (або догматичний) метод; метод системного аналізу; метод порівняльного правознавства; історичний метод.

Діалектичний метод як загальний метод пізнання полягає в поясненні цілого ряду явищ. Наприклад, такі категорії діалектики, як необхідність і випадковість, причина і наслідок використовуються теорією кримінального права для встановлення причинного зв’язку між злочинним діянням і його наслідками, а такі категорії діалектики, як можливість і дійсність, — для дослідження стадій злочину.

Конкретно-соціологічний метод передбачає проведення конкретно-соціологічних досліджень (анкетування, інтерв’ювання, аналіз статистичних даних тощо) для виявлення

соціального змісту конкретних злочинів, їх видів, соціальної характеристики суб’єктів різних злочинів, ставлення громадян до тих чи інших злочинних діянь, до практики застосування кримінального закону правоохоронними органами та судом. Цей метод дає можливість оцінити ефективність кримінального закону, розробити пропозиції щодо його удосконалення.

Логіко-юридичний (або догматичний) метод ґрунтується на використанні правил формальної логіки для пізнання права. Його значення полягає у формуванні та розкритті юридичних понять, з’ясуванні правових норм шляхом їх тлумачення. За допомогою цього методу коментуються положення кримінального закону, здійснюється кваліфікація злочинів, що передбачає аналіз елементів складу конкретного злочину. Це зумовлюється тим, що правові норми є за суттю системою формалізованих понять, пов’язаних певною логікою, і розкрити їх зміст неможливо без використання логіко-юридичного аналізу. Широке використання цього методу в кримінальному праві виробляє також особливий стиль мислення юристів.

Метод системного аналізу передбачає вивчення кримінального права і його інститутів як цілісної системи. В першу чергу, необхідно зазначити, що кримінальне право є однією з галузей законодавства і має свої особливості, які відрізняють його від інших галузей права. По-друге, кримінальне право складається із Загальної та Особливої частин. Спочатку вивчаються норми Загальної частини, де сформовані основні положення стосовно злочину, підстав та видів покарання, а потім норми Особливої частини, де визначені діяння, що є суспільно небезпечними, а також види та розмір покарання за ці злочини. Вивчення їх взаємних зв’язків, впливу норм Загальної частини на процес застосування норм Особливої частини являє собою вияв системного методу. По-третє, кожна з частин кримінального права, у свою чергу, складається з розділів, які також мають певну ієрархію, впливають одна на іншу. Крім того, проводяться дослідження взаємозв’язку окремих норм як у межах одного розділу, так і норм, що розташовані в різних розділах та різних частинах КК.

Метод системного аналізу дає змогу виявити суперечності та прогалини в законодавстві і на цій підставі сформулювати пропозиції щодо його змін і доповнень.

Метод порівняльного правознавства полягає в порівнянні норм кримінального права України з нормами кримінального права інших країн. Цей метод дає можливість дати правову та соціальну оцінку Кримінальному праву України. Значення цього методу полягає в можливості запропонувати напрями використання зарубіжного досвіду кримінального права для удосконалення національного законодавства.

Історичний метод передбачає дослідження історії розвитку кримінального права. Він дозволяє виявити генезис різних видів злочину, їх сутність і значення для правильної кримінально-правової оцінки. Так, на території України після 1917 року в різні періоди приймалися послідовно кримінальні кодекси в 1922, 1927, 1960 і 2001 роках.

8. Методи контролю

Для виявлення результатів успішності навчання з кримінального права використовуються найрізноманітніші форми, методи та способи контролю в поєднанні із засобами навчання або без них. Зазначимо, що всі вони підпорядковуються цілям навчання взагалі та перевірки зокрема, а також розрізняються за видами.

Залежно від періодичності та призначення виділяють такі види контролю: вхідний, допоміжний, поточний, тематичний (рубіжний), підсумковий, завершальний (державна атестація).

Вхідний контроль має основним завданням виявити рівень базових знань студентів (учнів) із предмета й застосовується на початку його вивчення. За його результатами викладач може обрати відповідні системи й темпи навчання. Для реалізації вхідного контролю ефективними методами можуть бути тести (письмові або комп’ютерні), евристична бесіда, письмові відповіді на відкриті питання або традиційне усне опитування.

Проведення вхідного контролю не передбачає виставлення оцінки успішності. Він має зорієнтувати викладача, наскільки студенти володіють термінологією, завчасно виявити прогалини в знаннях системи наукових понять, процесів і закономірностей.

Допоміжний контроль під час навчального процесу допомагає викладачу оперативно виявити, чи зрозуміла навчальна інформація студентам, чи доступні пояснення, які існують можливості практичного використання нових знань тощо. Для цього застосовуються запитання для усної чи письмової відповідей, завдання графічного характеру, типові задачі, які розв’язуються на занятті під час пояснення викладача. Для реалізації такого контролю потрібно обирати методи, які забезпечують охоплення якнайбільшої кількості студентів за короткий час. Відповіді при цьому також оцінюються не завжди, оскільки короткий проміжок часу не дає змоги адекватно виявити рівень знань студентів.

Найбільші можливості для реалізації цього виду контролю є на заняттях (уроках) комбінованого типу в загальноосвітніх закладах, на семінарських чи практичних заняттях у вищій школі. На лекційних заняттях з цією метою викладач може використати прийоми активізації (наприклад, завдання сформулювати запитання з теми, навести приклади, виявити проблему) або елементи мозкового штурму.

Поточний контроль посідає найважливіше місце у вивченні кримінального права, оскільки саме він реалізує всі функції контролю взагалі. Це один з найдієвіших способів стимулювання регулярної активної навчальної діяльності студентів (учнів). Він дає змогу своєчасно виявити рівень якості аудиторної та позааудиторної (домашньої) робіт, установити адекватність обраних методів цілям навчання.

Основними проблемами поточного контролю є:

-його узгодженість з іншими етапами навчального заняття: на занятті комбінованого типу для проведення контролю відводиться небагато часу (10-15 хв. на уроці та 20-30 хв. на спарених заняттях), чого недостатньо для повноцінної перевірки рівня засвоєних студентами знань;

-його відповідність цілям контролю й вивчення теми взагалі: наприклад, якщо тема має суто теоретичний характер («Наука кримінального права», тощо), то в процесі перевірки потрібно виявити вміння студентів (учнів) пояснювати, аналізувати, виявляти тенденції, закономірності, що досить складно здійснити за обмежений час;

-комплексність застосування його форм, методів і принципів з урахуванням індивідуальних особливостей і можливостей студентів: малоефективними заходами є постійне усне опитування, виконання тестів чи письмових завдань теоретичного характеру або така організація контролю, коли окремі студенти або тільки відповідають усно, або лише розв’язують задачі.

Ураховуючи специфічність економіки як навчального предмета й масштабність його цілей, ми маємо, зокрема й контрольними заходами, стимулювати й розвивати формування глибоких теоретичних знань економічної науки та її складових, умінь аналізувати економічні процеси й закономірності, розв’язувати задачі й вирішувати проблеми, застосовувати теоретичні знання на практиці та створювати навчальні проекти. Отже, проблема полягає в тому, як оптимальним поєднанням форм, методів і прийомів контролю реалізувати навчальні цілі.

Для здійснення поточного контролю застосовується більшість його форм і методів (крім комп’ютерного тестування, яке забирає багато часу на занятті). Раціональним вважається комбінування 2-4 методів на одному занятті, щоб, з одного боку, не було одноманітності, а з іншого боку, щоб не створювати калейдоскопу («параду») дрібних видів діяльності та не розпорошувати увагу студентів.

Тематичний (рубіжний) контроль проводиться після вивчення великої теми або цілого розділу. Він має виявити рівні засвоєння студентами (учнями) всіх елементів бази знань. Тому й перевірка повинна бути організована так, щоб охопити всіх студентів групи. Щоб виявити якість реалізації навчальних цілей, необхідно включати завдання різних типів і рівнів складності. Як правило, для здійснення тематичного контролю відводиться

окреме заняття та передбачається спеціальний час для самопідготовки.

Ефективним вважається проведення тематичного контролю в кілька етапів, напри-

клад:

І етап — виконання тестів.

ІІетап — усне опитування або використання активного методу (дискусії, комплексної дидактичної гри тощо), зміст якого охоплює всі питання теми.

Інший варіант організації перевірки: І етап — виконання тестів.

ІІетап — виконання письмової контрольної роботи, яка передбачає відповіді на відкриті питання теоретичного чи проблемного характеру, розв’язування типових задач або вирішення завдань підвищеної складності.

Підсумковий контроль проводиться за результатами навчання протягом певного періоду (чверті, семестру, року). По суті своїй він є більш формалізованим, тому що за одне заняття виявити глибину засвоєння всіма студентами (учнями) групи вивчених тем досить складно. У практиці навчання економіки викладачі використовують різні підходи для здійснення підсумкового контролю:

підсумкова оцінка виставляється як середня за результатами тематичного конт-

ролю;

проводиться усний залік або колоквіум тощо.

Зрозуміло, підсумкова оцінка є адекватною, якщо ефективно здійснювалися заходи поточного й тематичного контролю. Адже це сприяє регулярній цілеспрямованій роботі з навчальним матеріалом і формуванню цілісної системи знань з економіки. Головна роль у цьому процесі належить викладачу, оскільки студент (учень) через обмеженість початкових знань часто не може самостійно організувати для себе вивчення предмета. А специфічність економіки як системи наук зумовлює необхідність наполегливого й послідовного її вивчення.

Підсумковий контроль (державна атестація) на завершення вивчення предмета проводиться, як правило, у вигляді заліку, екзамену або навчального проекту (дипломної роботи).

Його мета - виявити рівень залишкових («остаточних») знань студентів, рівні досягнення навчальних цілей дисципліни, уміння застосовувати здобуті знання на практиці, розв’язувати проблемні ситуації.

Конкретний вибір форм державної атестації залежить від часу, відведеного на вивчення предмета (семестр, рік чи кілька років), а також від традицій навчального закладу.

9. Розподіл балів, які отримують студенти

Протягом семестру успішність студента визначається шляхом оцінювання засвоєння ним матеріалу за кожен модуль окремо. Наприкінці вивчення кожного змістового модулю викладачем проводиться підсумкове оцінювання академічної успішності студента. Наприкінці навчального семестру проводиться сумування кількості балів, отриманих після вивчення кожного модулю.

Оцінка за окремий змістовий модуль виставляється як сума двох оцінок:

1)кількість балів, отриманих студентом за видами навчальної діяльності (виконання практичних завдань, написання рефератів тощо);

2)оцінка за модульну контрольну роботу (у т.ч. у формі тесту).

Максимальна кількість балів, які студент може отримати з предмету за підсумками навчального року (з урахуванням заліку) становить 100 балів.

Підсумкова оцінка з предмета виставляється в залікову книжку згідно такої шкали:

Шкала балів з роз'ясненнями вимог стосовно кожного рівня знань:

90-100 балів. Відмінно (А). Студент виявив всебічні, систематичні та глибокі знання навчального матеріалу дисципліни, передбаченого програмою; засвоїв основну та додаткову літературу, рекомендовану програмою; проявив творчі здібності в розумінні, логічному, стислому та ясному трактуванні навчального матеріалу; засвоїв взаємозв'язок основних понять дисципліни, їх значення для подальшої професійної діяльності, не утруднюється у формулюванні відповіді при переінакшуванні питань.

80-89 балів. Дуже добре (В). Студент виявив систематичні та глибокі знання навчального матеріалу дисципліни вище середнього рівня; продемонстрував уміння вільно виконувати завдання, передбачені програмою; засвоїв літературу, рекомендовану програмою; засвоїв взаємозв'язок основних понять дисципліни, їх значення для подальшої професійної діяльності.

75-79 балів. Добре (С). Студент виявив загалом добрі знання навчального матеріалу дисципліни при виконанні передбачених програмою завдань, але припустив низку помітних помилок, засвоїв основну літературу, рекомендовану програмою; показав систематичний характер знань з дисципліни; здатний до самостійного використання та поповнення надбаних знань у процесі подальшої навчальної роботи та професійної діяльності.

68-74 балів. балів. Задовільно (D). Студент виявив знання навчального матеріалу дисциплін у обсязі, необхідному для подальшого навчання та майбутньої професійної діяльності; справився з виконанням завдань, передбачених програмою; ознайомився з основною літературою, рекомендованою програмою; припустив значну кількість помилок або недоліків у відповідях на запитання при співбесідах, тестуванні та при виконанні завдань тощо, принципові з яких може усунути самостійно.

60-67 балів. Достатньо (Е). Студент виявив знання основного навчального матеріалу дисципліни в мінімальному обсязі, необхідному для подальшого навчання та майбутньої професійної діяльності; в основному виконував завдання, передбачені програмою; ознайомився з основною літературою, рекомендованою програмою; припустив помилки у відповідях на запитання при співбесідах, тестуванні та при виконанні завдань тощо, які може усунути лише під керівництвом та за допомогою викладача.

1-59 балів. Незадовільно з обов'язковим вивченням дисципліни (FX). Студент не мав знань зі значної частини навчального матеріалу; допускав принципові помилки при виконанні більшості передбачених програмою завдань; не спроможний самостійно засвоїти програмний матеріал і потребує повторного вивчення навчальної дисципліни.

3. Письмова контрольна робота складається з:

1) двох теоретичних питань, відповіді на які повинні бути детальні, розгорнуті та

повні;

2) практичного завдання (яке повинне бути вирішене згідно з вказівками, зазначеними у п. 2.3).

4.Перед початком написання контрольної роботи слід уважно вивчити навчальну літературу з предмету, інші джерела. При написанні роботи обов’язково використовуються: Кримінальний кодекс України, інші нормативні акти; науково-практичні коментарі до Кримінального кодексу України; постанови Пленуму Верховного Суду України (в разі необхідності); підручники з кримінального права; курси лекцій, навчальні посібники з предмету. При використанні літератури, нормативних актів тощо необхідно давати відповідні посилання на ці джерела згідно із встановленими стандартами.

5.Контрольна робота повинна бути написана власноручно або віддрукована. Текст викладається грамотно, акуратно, великим, розбірливим почерком, з полями на лівому боці для викладу зауважень викладача. Він може бути надрукований на комп'ютері з одного боку аркуша білого паперу формату А4 з використанням шрифтів текстового редактора Word розміру 14 з полуторним міжрядковим інтервалом, з берегами таких розмірів: лівий - не менше 20 мм, правий - не менше 10 мм, верхній - не менше 20 мм, нижній - не менше 20 мм. Листи роботи повинні бути зшиті і пронумеровані. Будь-які скорочення слів

втексті, виносках на джерела, крім загальноприйнятих (наприклад, КК, КПК, ст.) неприпустимі.

Робота обов’язково повинна мати титульний лист, зміст, основну частину, перелік використаних джерел. На титульному листі роботи зазначається: повна назва ВНЗ, факультету, кафедри, навчальної дисципліни; номер варіанту; прізвище, ім’я та по батькові студента, курс, факультет та номер навчальної групи; місце (місто) та рік виконання роботи.

Контрольна робота повинна бути підписана автором на останній сторінці (після списку використаних джерел). Тут же необхідно указати дату (число, місяць та рік) фактичної здачі роботи для реєстрації.

6.Робота повинна бути подана на кафедру не пізніше місяця до початку екзаменаційної сесії.

7.Критеріями оцінки контрольної роботи є: 1) повнота охоплення теоретичних питань та правильне рішення письмових завдань; 2) обсяг використаної літератури, належне використання спеціальної літератури та нормативних актів; 3) самостійність виконання роботи; 4) дотримання загальних вимог щодо виконання та оформлення контрольної роботи у відповідності з цими рекомендаціями.

Тести для модулів з курсу „Кримінально-виконавче праві України”

Модуль 1. Загальні положення Кримінально-виконавчого кодексу України.

Тема 1. Кримінально-виконавче законодавство України.

1. Назвіть джерела кримінально-виконавчого права?

-Конституція України;

-Кримінальний кодекс України;

-Кримінально-процесуальний кодекс України;

-Кримінально-виконавчий кодекс України;

-Кодекс України про адміністративні правопорушення;

-Закон України «Про відміну кримінальних покарань у виді посилання і висилки»;

-відомчі нормативно-правові акти Державної пенітенціарної служби України;

-нормативні акти, видавані головними управліннями департаменту в областях і Автономній Республіці Крим;

-накази начальників виховних і виправних колоній.

2. Назвіть офіційні друкарські видання, в яких офіційно обнародуються нормати- вно-правові акти?

-Голос України;

-газета «Время», видавана в Харкові;

-Урядовій кур’єр;

-Відомості Верховної Ради України;

-Офіційний вісник;

-Вісник Конституційного Суду України;

-Бюлетень законодавства і юридичної практики України.

Тема 2. Правовій статус засуджених.

1.Назвіть елементи, що входять в поняття правового статусу засуджених.

- права засуджених; - обов'язки засуджених;

- законні інтереси засуджених; - спеціальні права і обов'язки, встановлювані в колоніях;

- правила внутрішнього розпорядку в колоніях.; - правила поведінки, встановлювані в структурних ділянках колоній;

- правила поведінки, встановлювані в лікувальних установах.

2.Виділите види правових статусів засуджених-громадян.

-загальний правовий статус громадян;

-правовий статус конкретної, визначеної категорії громадян;

-правовий статус засуджених;

-індивідуальний правовий статус громадянина;

-правовий статус іноземних громадян;

-правовий статус осіб без громадянства;

-правовий статус засуджених до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі;

-правовий статус засудженого до арешту;

-правовий статус засудженого до громадських робіт.

Тема 3. Органі і установи виконання покарань.

1. Назвіть органи виконання покарання.

- Державна пенітенціарна служба України; - виховні колонії; - виправні колонії;

- кримінально-виконавчі установи відкритого типу без ізоляції від суспільства; - арештні будинки; - державна виконавча служба;

- територіальні органи департаменту; - кримінально-виконавча інспекція.

2. Назвіть органи держави, що відносяться до установ виконання покарання.

- арештні будинки; - кримінально-виконавчі установи; - виправні центри; - виправні колонії; - виховні колонії; - виправні установи;

- установи виправної системи;

-установи кримінально-виконавчої системи України;

-військові частини;

-гауптвахти;

-дисциплінарний батальйон.

Тема 4. Нагляд і контроль за виконанням кримінальних покарань. Роль громадськості у виправленні і ресоціалізації засуджених..

1. Назвіть форми контролю за діяльністю органів і установ кримінально-виконав- чої системи України.

-прокурорський нагляд за виконанням кримінальних покарань;

-контроль громадських організацій;

-контроль добродійних фундацій;

-контроль піклувальних громад;

-відомчий контроль;

-контроль спостережних комісій;

-контроль служб у справах дітей.

2. Які громадяни мають право відвідувати кримінально-виконавчі установи без спеціального на те дозволу?

-Президент України;

-Прем'єр-міністр України;

-Міністр внутрішніх справ України;

-Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;

-Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

-голови місцевих державних адміністрацій;

-члени спостережних комісій;

-члени служб у справах дітей;

-представники засобів масової інформації;

-народні депутати України;

-депутати місцевих порад;

-Генеральний прокурор України і підлеглі їм прокурори;

-сільський голова;

-селищний голова;

-міський голова;

-виборці, що побажали відвідати виховну або виправну колонію.

Модуль 2. Характеристика Особливої частини Кримінально-виконавчого кодексу України

Тема 1. Виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі.

1. Назвіть покарання, виконання яких пов'язано з карально-виховною дією на осуджених.

-виправні роботи;

-арешт;

-обмеження волі;

-тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;

-громадські роботи.

2. Назвіть покарання, виконання яких не пов'язано з карально-виховною дією.

- штраф;

- позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного

класу;

-позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;

-службові обмеження для військовослужбовців;

-конфіскація майна;

-обмеження волі.

Тема 2. Виконання покарання у виді позбавлення волі.

1. Назвіть основні вимоги режиму виконання і відбування покарання у вигляді позбавлення волі.

- обов'язкова ізоляція засуджених; - постійний нагляд за засудженими;

- точне і неухильне виконання засудженими покладених на них обов'язків; - реалізація прав і законних інтересів засуджених; - безпека осуджених і персоналу; - роздільне тримання різних категорій засуджених;

- різні умови тримання засуджених залежно від виду колонії; - зміна умов тримання засуджених.

2. Назвіть елементи режиму виконання і відбування покарання у виді позбавлення

волі.

-розпорядок дня;

-технічні засоби нагляду і контролю;

-побачення засуджених до позбавлення волі з родичами, адвокатами і іншими особами. Телефонні розмови;

-короткострокові виїзди за межі виправних і виховних колоній;

-отримання засудженими до позбавлення волі посилок (передач) і бандеролей;

-листування засуджених до позбавлення волі;

-отримання і відправлення засудженими до позбавлення волі грошових переказів;

-придбання засудженими до позбавлення волі продуктів харчування і предметів першої необхідності;

-придбання засудженими до позбавлення волі літератури і письмового приладдя;

-контроль за поведінкою засуджених протягом всього часу доби;

-охорона кримінально-виконавчих установ.

Шкала оцінювання

13.Методичне забезпечення

1.Підручники, навчальні посібники різних років випуску.

2.Робоча програма з кримінального права.

3.Методичні комплекси з кримінального права.