аграрне право

Державно-правове регулювання сільського господарства в Україні

правового стимулювання аграрного сектору економіки. Серед них: закониУкраїнивід17жовтня1990р.«Пропріоритетністьсоціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві», від 17 січня 2001 р. «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001–2004 рр.», від 24 червня 2004 р. «Про державну підтримку сільського господарства України», від 18 жовтня 2005р. «Проосновнізасади державної аграрноїполітики наперіоддо 2015 р.». Цей законодавчий блок закріплює концептуальні засади державно-правового стимулювання аграрного виробництва, проте характерними недоліками для нього є відсутність чіткого понятійного апарату, механізму реалізації правових норм та їх декларативність.

Державнупідтримкусільськогогосподарстванауковцівизначають якрізноманітнуцілеспрямованудіяльністьдержави:по-перше,зутво- рення і функціонування сільськогосподарських товаровиробників; по-друге,зприйняттявідповіднихзаконівтаіншихнормативнихактів; по-третє, зі створення системи і визначення завдань, функцій і компетенції органів, які повинні здійснювати державну підтримку сільського господарства1.

Першимкрокомнашляхуправовогозакріпленняосновдержавного протекціонізму в аграрному секторі стало прийняття 17 жовтня 1990 р. Закону України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромисловогокомплексувнародномугосподарстві».ЦимЗаконом визначено зміст і межі пріоритетності соціального розвитку села та АПК, а також комплекс організаційно-економічних і правових заходів щодо забезпечення зазначеної пріоритетності. На жаль, більшість положеньцьогоЗаконутакі залишилисядеклараціями,оскількинебуло запроваджено механізму реалізації цих норм на практиці.

Подальшогорозвиткудержавнаполітикааграрногопротекціонізму набула в Законі України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001–2004 рр.», де вперше було передбачено обов’язкове страхування ризиків при виробництві сільськогосподарськоїпродукції(врожаюсільськогосподарськихкультурібагаторічних насадженьудержавнихсільськогосподарськихпідприємствах,врожаю зернових культур і цукрових буряків у сільськогосподарських підприємствахусіхформвласності),вдосконаленнямеханізмукредитування аграрних товаровиробників, закріплено розмір мінімальної частки

1 Сафонов, І. Правові проблеми державної підтримки сільськогосподарських виробників [Текст] / І. Сафонов // Право України. – 2005. – № 6. – С. 55.

71

Розділ 5

видатків Державного бюджету України на фінансування розвитку сільськогосподарського виробництва (а саме 5 % видатків бюджету).

Закон України «Про державну підтримку сільського господарства України»визначаєосновидержавноїполітикиубюджетній,кредитній, ціновій, страховій, регуляторній та інших сферах державного управління щодо стимулювання виробництва сільськогосподарської продукціїтарозвитку­ аграрногоринку,атакожзабезпеченняпродовольчої безпеки населення та закріплює такі види державної підтримки:

1.Цінова підтримка. Цінове регулювання включає встановлення державою мінімальних та максимальних закупівельних цін на окремі види товарів, що є об’єктами цінового регулювання (пшениця, жито, ячмінь, овес, кукурудза, борошно пшеничне, насіння льону та деякі інші види товарів, зазначені у Законі); здійснення Аграрним фондом державних інтервенцій (товарних чи фінансових); тимчасове адміністративне регулювання цін та тимчасову бюджетну дотацію тощо.

2.Страхова підтримка. Державне регулювання страхування сільськогосподарської продукції передбачає встановлення об’єктів, суб’єктівтавидівстрахування(обов’язкове,добровільне,комплексне, індексне), правовий статус Фонду аграрних страхових субсидій та ін.

3.Кредитнапідтримкавиробниківсільськогосподарськоїпродукції (кредитнасубсидія)полягаєусубсидіюваннічастиниплати(процентів) за використання короткострокових та середньострокових кредитів, наданихбанкамивнаціональнійвалюті.Суб’єктомкредитноїсубсидії можутьбутитількисільськогосподарськіпідприємства,щовиробляють об’єкти державного цінового регулювання; об’єктом — частка процентів за кредитом, основна сума якого використовується за цільовим призначенням на потреби виробництва окремого об’єкта державного ціновогорегулювання.Закономвстановленорозміртастрокинадання кредитної субсидії.

4.Бюджетну підтримку закріплено в Законі у двох видах: а) державнізаставнізакупівлізернаякзасібдержавноїпідтримкиполягають

унаданнібюджетноїпозикивиробникузернапідзаставутакогооб’єкта, при цьому розмір суми бюджетної позики не може перевищувати 80 % вартості застави, розрахованої виходячи з розміру встановленої мінімальної закупівельної ціни; б) бюджетна тваринницька дотація надаєтьсязметоюпідтримкирівняплатоспроможногопопитуукраїнських споживачівпродукціїтваринництватазапобіганнявиникненнюсеред-

72

Державно-правове регулювання сільського господарства в Україні

ньостатистичної збитковості українських виробників такої продукції. Законом встановлено об’єкти та суб’єкти бюджетної дотації.

5.Організаційно-регуляторна підтримка сільськогосподарських товаровиробників полягає у закріпленні в Законі заходів з дерегуляції українського ринку сільськогосподарської продукції та забороні дискримінаціїправїївласників.ЗазначенавЗаконідерегуляціяспрямована на усунення на аграрному ринку адміністративних, кількісних або якісних обмежень, які можуть запроваджуватися державними органами, органами місцевого самоврядування чи їх посадовими особами. Метоюїївведенняєзапобіганняствореннюштучногодефіцитуаграрної продукції та спекулятивному збільшенню цін на продукти першої необхідності на території агроспоживчих регіонів України.

6.Законодавством України передбачено також такий вид підтримки, як податкова підтримка. Основною формою цієї підтримки є уведення для сільськогосподарських товаровиробників фіксованого сільськогосподарського податку відповідно до Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок».

У Законі України «Про основні засади державної аграрної політикинаперіоддо2015р.»визначеностратегічніцілідержавноїаграрної політики: гарантування продовольчої безпеки держави; перетворення аграрного сектору на високоефективний, конкурентоспроможний на внутрішньому та зовнішньому ринках сектор економіки; збереження селянстваякносія українськоїідентичності,культуриі духовностінації;комплекснийрозвитоксільськихтериторійтарозв’язаннясоціальних проблем на селі.

Такимчином,державнапідтримкаякнапрямокдержавно-правового регулювання аграрного сектору економіки України охоплює засоби державно-економічного сприяння розвитку сільського господарства шляхом створення належної нормативно-правової бази, а також матеріальної підтримки (в тому числі дотування), фінансово-кредитних засобів,інвестування,забезпеченнясприятливогоподатковогоклімату, налагодження організаційно-правових форм реалізації сільськогосподарської продукції на засадах ринкових економічних відносин.

В сучасних умовах у зв’язку із прагненням України вступити до Європейського Союзу, а також інтеграцією у Світову Організацію Торгівлі (СОТ) постає необхідність у вдосконаленні національного аграрного законодавства щодо державної підтримки, оскільки вступ УкраїнидоСОТпередбачаєневідкладнеприйняттязаконів,спрямова-

73

Розділ 5

них на приведення національного законодавства у відповідність із нормами СОТ, якими передбачено заходи підтримки аграрних товаровиробників.

§5. Правове регулювання оподаткування

усільському господарстві

Одним із напрямків державного регулювання в аграрному секторі економіки України є оподаткування.

Основоположніправовіобов’язкищодооподаткуваннязакріплено уч.1ст.67КонституціїУкраїни,відповіднодоякоїкожензобов’язаний сплачуватиподаткиізборивпорядкуірозмірах,встановленихзаконом. Цейобов’язокповноюміроюстосуєтьсяйаграрнихтоваровиробників усіх організаційно-правових форм та форм власності.

Податкове законодавство України охоплює низку законів, що визначають правовий режим конкретних податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджету. Особливе значення серед цих законодавчих актів має Закон України від 25 червня 1991 р. «Про систему оподаткування» з низкою змін і доповнень (в редакції від 18 лютого 1997 р.). Цей Закон визначає принципи побудови системи оподаткування України,податкиізбори(обов’язковіплатежі)добюджетутадодержавних цільовихфондів,атакожправа,обов’язкиівідповідальністьплатників. Усі інші закони України про оподаткування мають відповідати принципам, закріпленим у цьому Законі, а будь-які податки і збори (обов’язкові платежі), які запроваджуються законами України, мають бути включені до нього.

Система оподаткування повинна будуватися за принципами обов’язковості,рівності,економічноїобґрунтованості,соціальноїсправедливості,стабільності,рівнозначностііпропорційності,стимулюванняпідприємницькоївиробничоїдіяльності,поєднанняінтересівдержави, регіонів, підприємств і громадян та забезпечувати надходження коштів до бюджетів відповідних рівнів і державних цільових фондів.

У системі оподаткування аграрних товаровиробників важливе місце посідають:

–платазаземлю—обов’язковийплатіж,якийсправляєтьсязюри- дичних і фізичних осіб за користування земельними ділянками у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залеж-

74

Державно-правове регулювання сільського господарства в Україні

но від грошової оцінки земель. Цей податок встановлено ЗК України

іЗаконом України від 3 липня 1992 р. «Про плату за землю»1;

–податок на прибуток підприємства, встановлений Законом України від28 грудня 1994 р. «Про оподаткування прибутку підприємств»2 знаступнимизмінами.Підприємства,основноюдіяльністюякихє виробництво сільськогосподарської продукції, сплачують податок на прибуток у порядку і розмірах, передбачених цим Законом, за підсумками звітного податкового року. При обчисленні суми податку валові доходи і витрати підприємства-виробника сільськогосподарської продукції, утримані (понесені) протягом звітного податкового року, підлягають індексуванню, виходячи з офіційного індексу інфляції за період від місяця, наступного за місяцем понесення таких витрат (одержання доходів), до кінця звітного податкового року. Сума нарахованого податку зменшується на суму податку на землю, що використовується у сільськогосподарському виробничому обороті (за винятком підприємств, основною діяльністю яких євиробництво та/або продаж продукції квітково-декоративного рослинництва, дикорослих рослин, диких птахів і тварин, хутряних товарів, лікеро-горілчаних виробів, пива, вина, які оподатковуються у загальному порядку);

–податок на додану вартість, встановлений Законом України від 3 квітня1997р.«Проподатокнадоданувартість»3,ст.81 якогозакріплює спеціальний режим оподаткування діяльності юридичних та фізичних осіб у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства. Спеціальний режим оподаткування передбачає: а) звільнення сільськогосподарського підприємства від сплати цього податку за ставкою, визначеною даним Законом; б) оподаткування операцій з продажу (поставки) сільськогосподарським підприємством аграрної продукції за такими ставками: 6 % від вартості проданих товарів лісового господарства та рибальства, супутніх їм послуг; 9 % від вартості проданих товарівсільськогогосподарства,супутніхїмпослуг.Сумаподатку,одержана сільськогосподарським підприємством унаслідок застосування таких ставок, повністю залишається у власності підприємства, не підлягає сплаті (стягненню) до бюджету в межах норм цього Закону, не включається до складу валових доходів сільськогосподарського підприємства

зметою оподаткування податком на прибуток підприємства;

–інші податки і збори (обов’язкові платежі).

1Відом. Верхов. Ради України. – 1992. – № 38. – Ст. 560.

2Там само. – 1995. – № 4. – Ст. 28.

3 Там само. – 1997. – № 21. – Ст. 156.

75

Розділ 5

За сучасних умов сільськогосподарські товаровиробники перебувають у скрутному економічному становищі і не завжди мають реальну можливість належним чином виконати свої податкові зобов’язання перед державою. З метою корегування податкової політики, захисту вітчизняного сільськогосподарського товаровиробника, зменшення податкового тиску на нього та враховуючи особливості аграрного виробництва Верховна Рада України 17 грудня 1998 р. прийняла Закон «Про фіксований сільськогосподарський податок»1, який визначає механізмсправлянняцьогоподатку,щосплачуєтьсясільськогосподарськими товаровиробниками у грошовій формі.

Фіксований сільськогосподарський податок можна розглядати як специфічний засіб державної підтримки аграрних товаровиробників. Його специфічність полягає у такому: 1) спрощено процедуру нарахування та сплати податків — замість сплати низку податків і зборів (податку на прибуток підприємств, плати (податку) за землю, податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, комунального податку, збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, плати за спеціальне водокористування, плати за придбання торгового патенту на здійснення торговельної діяльності) сплачується один фіксований сільськогосподарський податок;2) платниками фіксованого сільськогосподарського податку є сільськогосподарські підприємства різних організаційноправових форм, передбачених законами України, селянські та інші господарства,якізаймаютьсявиробництвом,переробленнямтазбутом сільськогосподарської продукції, а також рибницькі, рибальські та риболовецькі господарства, які займаються розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах),вякихсума,одержанавідреалізаціїсільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її перероблення за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 75 % загальної суми валового доходу; 3) сума податку є фіксованою, заздалегідь відомою аграрному виробникові та не залежить від одержаного доходу, оскільки об’єктом оподаткування є площа сільськогосподарських угідь, переданихсільськогосподарськомупідприємствуувласністьабонаданих йому в користування, в тому числі на умовах оренди. Ставка фіксованого сільськогосподарського податку з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюється у відсотках до їх грошової оцінки,

1 Відом. Верхов. Ради України. – 1999. – № 5–6. – Ст. 39.

76

Державно-правове регулювання сільського господарства в Україні

проведеної за станом на 1 липня 1995 р., відповідно до Методики, затвердженої Кабінетом Міністрів України, в таких розмірах: для ріллі, сіножатейтапасовищ—0,15;длябагаторічнихнасаджень—0,09;для земель водного фонду, які використовуються рибницькими, рибальськими та риболовецькими господарствами для розведення, вирощування та вилову риби у внутрішніх водоймах, — 0,45 % грошової оцінки одиниці площі ріллі по областях та Автономній Республіці Крим; 4) враховано сезонність аграрного виробництва, що відображено у закріпленні порядку і розмірів сплати цього податку протягом року.Так,згіднозч.2ст.5Законусплатапроводитьсяутакихрозмірах: I і II квартал — по 10 % від річної суми податку, III квартал — 50 %, IVквартал—30%.Цеположенняспрямованонаврахуванняінтересів аграрних товаровиробників, тому його також можна вважати однією з переваг даного Закону; 5) кошти, одержані в порядку сплати фіксованого сільськогосподарського податку, перераховуються на відповідний рахунок місцевого бюджету за місцем розташування земельної ділянки.

Визначна суспільна сутність фіксованого сільськогосподарського податкуполягаєуйогоспрямованостінафінансовуподатковупідтримку сільськогосподарського товаровиробника, забезпечення стабілізації сільськогосподарського виробництва. Проте Закон має обмежену в часі дію — до 1 січня 2011 р., після чого оподаткування сільськогосподарськихтоваровиробниківздійснюватиметьсяузагальномупорядку,якщо дію Закону не буде пролонговано Верховною Радою України.

77

Розділ 6

Договірні відносини у сфері сільськогосподарського виробництва

§1. Поняття та особливості аграрнодоговірних зобов’язань

Договір виступає правовою формою регулювання економічних відносин за участю аграрних товаровиробників1. Така правова форма застосовується при здійсненні господарської та іншої діяльності виробників аграрної продукції у відносинах з державними, кооперативними і приватними партнерами.

Аграрнеправоневизначаєзагальніположенняпродоговори.Тому нормативне-правове регулювання договірних відносин в аграрному секторі економіки в сучасних умовах забезпечено значною мірою ЦК України, норми якого поширюються в рівному ступені на договірні відносини в будь-якій сфері, а також ГК України, тобто всі аграрноправові договори підпорядковуються загальним правилам цивільного тагосподарськогозаконодавства.Аграрнеправовсвоючергувизначає особливості їх правового регулювання. Особливості договірних відносин сільськогосподарських підприємств виявляються в кожному структурному елементі договору (суб’єкти, предмет, зміст та ін.)2.

Специфіка предмета договірних зобов’язань позначається на змісті конкретного виду договорів, тобто на тих конкретних правах і обов’язках, що передбачаються конкретним договором для кожної з його сторін. Певне юридичне значення для характеристики правової природи і класифікації договірних зобов’язань мають особливості правового становища кожної зі сторін як суб’єкта договірних правовідносин. Також специфіка відносин аграрного виробництва сама по собі та в поєднанні зі специфікою їх законодавчого регулювання зу-

1Стативка,А.М.ДоговорывагропромышленномкомплексеУкраинывусловиях рынка [Текст] / А. М. Стативка. – Xарьков : Право, 1997. – С. 238.

2Семчик, В. И. Имущественные правоотношения в сельском хозяйстве [Текст]

/В. И. Семчик. – К., 1984. – С. 178.

78

Договірні відносини у сфері сільськогосподарського виробництва

мовлює особливий підхід до визначення поняття, класифікації, змісту договорів у сільському господарстві.

Класифікаціядоговорівусільськомугосподарствізапевнимиознаками здійснюється по-різному.

Однідослідникиподіляютьдоговоривсільськомугосподарствіна такі групи: загальноцивілістичні договори; договори, специфічні для сільськогосподарського сектору економіки; договори, що регулюють міжгосподарські відносини та трудові відносини в сільськогосподарських підприємствах1.

Інші автори визначають єдність таких груп договорів:

перша група — з матеріально-технічного, фінансового, електро­ енергетичного та фінансово-кредитного забезпечення суб’єктів АПК; друга група — з надання суб’єктам аграрного виробництва різноманітних послуг щодо виробничо-технічного, меліоративного, гідромеліоративного,агрохімічного,транспортногозабезпеченняїхдіяльності; третю групу договірних зв’язків в аграрному секторі складають договори з реалізації товаровиробниками сільськогосподарської про-

дукції; до четвертої групи слід віднести договори з наукового забезпечен-

няАПК:іззапровадженнянауковихрозробокщодовирощуваннянових сортів рослин, розведення нових видів та порід худоби, застосування нових технологій виробництва та ін.2

У спеціальній літературі пропонується така система договорів на реалізаціюсільськогосподарськоїпродукції:договірконтрактаціїсільськогосподарської продукції; договір купівлі-продажу сільськогосподарської продукції; договір комісії; договір міни. Але щодо такої системи побудови договірних зобов’язань мають бути зроблені певні застереження: по-перше, контрактація за ЦК України розглядається як різновид купівлі-продажу; по-друге, за власною природою договір комісії безпосередньо не сприяє реалізації сільськогосподарської продукції, а лише опосередковує її в майбутньому, оскільки за договором комісіїоднасторона(комісіонер)зобов’язуєтьсяза дорученнямдругої сторони (комітента) за плату вчинити один чи декілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

1Аграрное право [Текст] : учебник / под ред. С. А. Боголюбова, Е. Л. Мининой.

–М. : Эксмо, 2008. – С. 204.

2Жушман, В. П. Аграрне право та законодавство України (В питаннях та відповідях) [Текст] : навч.-практ. посіб. / В. П. Жушман. – Вид. третє, допов. та переробл.

–Х. : ТОВ «Одіссей», 2006. – С. 70.

79

Розділ 6

Слід також додатково виділити групу договорів, застосування яких має поширюватися із впровадженням новітніх технологій у сільському господарстві. Такими є договори про використання науково-технічної продукціїусільськомугосподарстві,наприклад,договоринапередання (відчуження) прав на сорт, договори на передання (відчуження) майновогоправанасортіпередачуправанавикористаннясорту;договорипро виконання науково-дослідницьких, дослідно-конструкторських та технологічних робіт у сфері сільського господарства тощо.

Особливе місце у системі аграрно-правових договорів належить біржовим контрактам на реалізацію сільськогосподарської продукції. Вонимаютьстатиінструментомкредитуваннясільськогогосподарства і чинником забезпечення його стабільності та невпинного розвитку.

Великурольудоговірнихвідносинахвумовахринковихекономічних зв’язків відіграють договірна дисципліна та відповідальність за її порушення.Рівноправністьусіхучасниківусистемідоговірнихвзаємовідносин сільськогосподарських товаровиробників є свого роду еко- номічноюіюридичноюгарантієюефективноїгосподарсько-підприєм­ ницької діяльності.

Стаття 216 ГК України визначає господарську правову відповідальністьзадоговірнимизобов’язаннями.Договірнійвідповідальностіпритаманнадвоякамета.Зодногобоку,цегарантуваннязахиступорушених правтазаконнихінтересівконтрагентівшляхомвідшкодуваннязавданих збитків,щомаєкомпенсаційно-відновлюванийхарактер.Здругогобоку, договірна відповідальність забезпечує правопорядок у сфері господарювання, належну поведінку суб’єктів шляхом створення економічної зацікавленості, тобто виконує стимулюючу функцію.

Наслідками договірної дисципліни є майнова відповідальність сторінзапорушеннядоговірнихзобов’язань.Вонаявляєсобоюправовідносини,щоскладаютьсязприводупорушеньдоговірнихзобов’язань і виявляються у несприятливих для винної сторони наслідках, викликаних реалізацією умов договору про відповідальність, договірних санкцій та санкцій, встановлених чинним законодавством. Так, стаття217ГКУкраїни,закріплюєтаківидисанкцій:відшкодуванняшкоди, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції, адміністративногосподарські санкції. Останні застосовуються за порушення встановлених законодавством правил здійснення господарської діяльності.

За порушення сторонами умов договору на користування електроенергією майнова відповідальність настає на підставі Правил користування електричною енергією, а не норм цивільного законодавства.

80