аграрне право

Джерела (форми) аграрного права

Велику роль в аграрному праві, як і в інших галузях, відіграють закони України — нормативні акти вищої юридичної сили.

Важливе значення в регулюванні аграрних відносин мають такі закони:

–від 17 жовтня 1991 р. «Про пріоритетність соціального розвитку села та АПК в народному господарстві»1;

–від 19 січня 1991 р. «Про господарські товариства»2;

–від 19 червня 2003 р. «Про фермерське господарство»3;

–від 10 липня 1996 р. «Про особливості приватизації майна

вАПК»4;

–від 15 травня 2003 р. «Про особисте селянське господарство»5;

–від 17 липня 1997 р. «Про сільськогосподарську кооперацію»6;

–від 17 вересня 2008 р. «Про акціонерні товариства»7.

До джерел аграрного права входять й інші закони, присвячені певним суспільним відносинам в аграрному секторі. Такими, наприклад, є Закон України від 26 грудня 2002 р. «Про насіння та садивний матеріал»8, який містить основні положення, що регулюють виробництво, реалізацію та використання насіння і садивного матеріалу сільськогосподарських,декоративних,лікарськихталісовихрослин,наякі затверджено державні стандарти.

Закони України від 21 квітня 1998 р. «Про охорону прав на сорти рослин»9 і від 30 червня 1993 р. «Про карантин рослин»10 регулюють відносини з приводу відчуження і припинення права на сорти рослин вУкраїні,атакожмістятьзагальніправові,організаційнітафінансовоекономічні основи карантину рослин, регламентують діяльність державних органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян, спрямовану на запобігання завезенню та поширенню відсутніх на території України небезпечних шкідників, хвороб, рослин і бур’янів.

1Відом. Верхов. Ради України. – 1990. – № 45 – Ст. 602.

2Там само. – 1991. – № 49 – Ст. 682.

3 Там само. – 2003. – № 45 – Ст. 363. 4 Там само. – 1996. – № 41 – Ст. 188. 5 Там само. – 2003. – № 29 – Ст. 232. 6 Там само. – 1997. – № 39 – Ст. 261.

7 Там само. – 2008. – № 50–51. – Ст. 380. 8 Там само. – 2003. – № 13. – Ст. 92.

9 Там само. – 1993. – № 21. – Ст. 218. 10 Там само. – № 14. – Ст. 352.

21

Розділ 2

Підзаконні нормативно-правові акти уряду і відомств України мають суттєве значення в регулюванні суспільних відносин аграрного сектору в Україні. Нормативно-правові акти уряду, міністерств і відомств України приймаються як із загальних, так і з окремих питань агропромислового виробництва, економічного ісоціального розвитку, соціальногозабезпеченняісоціальногострахування,охорониздоров’я працівників сільського господарства. Укази Президента України регулюютьпитаннязагальнодержавногозначенняіспрямованіназдійснення аграрної політики України, прискорення приватизаційних процесів в АПК, на проведення земельної реформи.

Дослідженню цих цілей сприяє Указ Президента України «Про заходи щодо реформування аграрних відносин». Він встановлює правомочності сільськогосподарських товаровиробників стосовно самостійного розпорядження виробленою продукцією, визначає обов’язки міністерств і відомств щодо реформування аграрних відносин.

Прискоренню земельної реформи присвячено Указ «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки». Він передбачає забезпечення всіх членів КСП правом вільноговиходузцихпідприємствтаствореннянаїхосновіприватноорендних підприємств, фермерських господарств, господарських товариств, сільськогосподарських кооперативів, інших суб’єктів господарювання, заснованих на приватній власності.

Серед джерел аграрного права важливу роль відіграють нормативніактиуряду,зокремадекрети,постанови,положення,щоприймаються з різних питань господарської, фінансової, договірної та іншої діяльності сільськогосподарських підприємств.

Прикладом підзаконних актів, що їх приймає уряд держави, можуть бути Положення про порядок справляння та обліку єдиного (фінансового) податку для сільськогосподарських товаровиробників, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 18 травня 1998 р.1, Постанова Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2003 р. «Про порядок використання коштів держбюджету, що спрямовуються на придбання вітчизняної техніки та обладнання для АПК на умовах фінансового лізингу та заходи по операціях фінансового лізингу»2.

1Уряд. кур’єр. – 1998. – № 694.

2Офіц. вісн. України. – 2003. – № 51. – Ст. 2679.

22

Джерела (форми) аграрного права

§2. Внутрішньогосподарські нормативні акти. Значення, характеристика, класифікація та юридична сила локальних правових актів

Соціально-економічне становище сільськогосподарських підприємств, їх суб’єктивні права і юридичні обов’язки за чинним законодавством обумовлюють можливість самостійно вирішувати питання господарської, фінансової, комерційної та іншої діяльності. У вирішенні цих питань, поряд з організаційно-управлінськими заходами важливе значення надається їх правовій регламентації, яка здійснюється на основі внутрішньогосподарських нормативно-правових актів.

Зурахуваннямпорядкунабуттяюридичноїсилиціактиподіляють

на:

1)внутрішньогосподарськінормативно-правовіакти,щонабувають юридичної сили з моменту їх реєстрації у виконкомі місцевої ради;

2)акти, що набувають юридичної сили з моменту їх прийняття найвищими органами самоврядування господарства — загальними зборамисільськогосподарськихкооперативів,господарськихтовариств тощо.

До першої групи належить статут сільськогосподарського коопе- ративу,додругої—правилавнутрішньогорозпорядку,положенняпро оплатупраці,положенняпроматеріальнувідповідальністьчленасільськогосподарського кооперативу за заподіяну господарству шкоду.

Усвоїйсукупностіціактистановлятьчастинуаграрно-правовихактів і є джерелами аграрного права. Наведені акти вважаються правовими тому, що приймаються сільськогосподарськими підприємствами на основі аграрно-правових актів, виданих органами державного управління сільським господарством. Вони характеризуються тим, що вміщені в них правила поведінки є загальними на відміну від актів індивідуального призначення, тобто актів конкретного застосування норм аграрного права.

Центральнемісцесередлокальнихджерелаграрногоправапосідає статутсільськогосподарськогокооперативу,якийприймаєтьсякожним господарствоміздодержаннямвимог,закріпленихуст.7ЗаконуУкраїни «Про сільськогосподарську кооперацію».

23

Розділ 2

§3. Засоби вдосконалення аграрного законодавства

Держава,визначаючиаграрнуполітику,розробляючизаходи,спрямовані на підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва і реалізацію аграрної реформи, водночас надає важливого значення вдосконаленню регулювання аграрних відносин. Нормотворча практиказнаєрізнізасобивдосконаленнятасистематизаціїзаконодавства, які притаманні й законодавству аграрному.

Інкорпорація — це такий засіб удосконалення нормативних актів, коли в них включаються всі подальші зміни і доповнення, а частини, які втратили своє значення, навпаки, вилучаються із акта. При інкорпорації форми законодавства лише впорядковуються, а зміст його залишається таким самим.

Консолідація — об’єднання нормативних актів, виданих у різний час з одного й того самого питання, але зосереджених у різних актах уновийєдинийактзведеногохарактеру.Такийактєновимзаформою, але не за змістом, тому що консолідація сприяє вдосконаленню тільки форми законодавства, не змінюючи його по суті.

Кодифікація—будь-якадіяльністьщодооб’єднаннязаконодавства в збільшені акти, кодекси, тобто це такий спосіб систематизації законодавства,приякомуформаранішевиданогозаконодавствавпорядковується поряд з удосконаленням його змісту по суті. У такий спосіб заповнюютьсяпрогалинив законодавстві,переглядаютьсянормативні приписи, що застаріли або не виправдали себе, законодавство допов­ нюється новими положеннями.

Якужезазначалося,аграрнезаконодавствохарактеризуєтьсявеликою кількістю нормативно-правових актів, що мають різну юридичну чинність і регулюють різногалузеві правовідносини. Це негативно впливає на практику застосування аграрних норм, адже виникає загроза їх двоякого тлумачення, і це може призвести до суперечності норм.

З метою уникнення зазначених проблем пропонуються різні шляхи систематизації аграрного законодавства1. Російські науковці-аграрники наголошують на прийнятті Основ аграрного законодавства. Однак для України такий спосіб не є досконалим з огляду на її унітарний устрій.

1 Быстров,Г.Е.Источникисельскохозяйственногоправа[Текст]/Г.Е.Быстров.–М., 1985. – С. 157–162.

24

Джерела (форми) аграрного права

В.З.ЯнчукубачаєзадоцільнеприйнятиАграрнийкодексУкраїни, який стане основним кодифікаційним актом, що регулює аграрні відносини1.ПротезаразвУкраїніузв’язкузреформоюАПКйдеактивний процесформуваннянормативноїбази.Дотогож,норми,якірегулюють аграрніправовідносинимістятьсяврізногалузевихнормативнихактах, що ускладнює їх уніфікацію і може призвести до дублювання норм.

З огляду на викладене, до закінчення аграрних перетворень найприйнятнішим способом систематизації могла б стати інкорпорація аграрного законодавства.

§4. Основи міжнародно-правового регулювання аграрних відносин. Аграрне право і законодавство зарубіжних країн

Міжнародні відносини в аграрному секторі є об’єктивною реальністю, яка існує і постійно розвивається.

Міжнародні аграрні правовідносини регулюються за допомогою двосторонніх і багатосторонніх договорів.

Міжнародніаграрнідоговори—цевидміжнародногоекономічно- го договору, який укладається між двома і більше державами чи іншими суб’єктами міжнародного права відносно встановлення, змінення, припинення їх взаємних прав та обов’язків.

Правила міжнародної сільськогосподарської торгівлі закріплено в Угоді по сільському господарству, підписаній у грудні 1993 р., як невід’ємній частині Заключного акта за результатами уругвайського раунду багатосторонніх торговельних переговорів. Держави — члени СОТ почали виконувати взяті на себе зобов’язання за цією Угодою з 1 січня 1995 р. Угода гарантує забезпечення доступу на національні ринки імпортної сільгосппродукції, зниження рівня державної підтримки, яка не сприяє ринковій конкуренції, регулювання санітарних, фітосанітарних та ветеринарних умов торгівлі.

Розглянемозаконодавчубазудлярозвиткусільськогогосподарства деяких країн світу.

Сполучені Штати Америки. В економічній політиці США важливе місце посідає сільське господарство і саме тому тут раніше, ніж

1 Аграрне право України [Текст] : підручник / за ред. В. З. Янчука. – С. 59.

25

Розділ 2

в інших країнах світу, виявився істотний вплив держави на аграрну сферу діяльності.

У 1980 р. сільськогосподарське законодавство США вийшло на перше місце, оскільки йому приділялося найбільше уваги з боку держави. Нові обставини, що склалися як у самій країні, так і на світовій арені,привелидотого,щонеобхіднобулопереглянутидеякіпопередні принципи підходу до розв’язання проблем сільського господарства ізабезпеченняпродовольчоїбезпеки.Ціпроблемисталиоднимизнайважливіших для Конгресу США, що й відображено в законах, прийнятих у той період.

До80-хроківXXст.всесільськогосподарськезаконодавствоСША орієнтувалосянапідтримкусімейногофермерства.Закон1985р.«Про продовольчу безпеку США» започаткував юридичні засади нового етапурозвиткусільськогогосподарства.Вінпідтвердивпідхіддонього як до особливої галузі економіки, яка має стратегічне значення для США, а також узятий країною курс на збереження широкого субсидіювання сільського господарства за рахунок бюджету.

Цейнормативнийактлегалізувавновіпоглядивпідходідорозвит­ ку сільського господарства. На відміну від попередньої політичної лінії, закріпленої в законодавстві, в ньому визначилися такі два напрямки: 1) стабілізація комерційного сільського господарства країни, що означає орієнтацію держави на розвиток великих господарств, і 2) забезпечення належного рівня в сільських районах, що з оглядуназбереженнясоціальноїстабільностів сільськіймісцевості, а також уведення нового механізму державного субсидіювання сільського господарства передбачає підтримання середнього фермера.

Закон «Про охорону сільськогосподарського забезпечення продовольчими товарами» 1990 р. поєднав зусилля фермерів і суспільства для розв’язання важливих завдань у сільському господарстві. Подальшого розвитку набули програми регулювання обсягів виробництва сільськогосподарських культур. Витрати на сільське господарство почалирозглядатисяякдовгостроковіінвестиціїдлястабільногорозвитку сільського господарства США.

Закон «Про вдосконалення і реформування сільського господарства» 1996 р. надав фермерам більшої свободи в плануванні обсягів сільськогосподарського виробництва. Цей Закон містить нову програмупідтримкиаграрногоринкутасубсидіюваннявиробництваголовних сільськогосподарськихпродуктів.Зазначенапрограмамаєназву«Про-

26

Джерела (форми) аграрного права

довольчітоваридлясвіту».Їїспрямованонанаданняпідтримкиуряду інеурядовиморганізаціямкраїн,щорозвиваються(країниСНД,Східної та Центральної Європи), при переробленні та продажу дешевих товарів із США, підтримку вільного підприємництва.

Німеччина.Економічнийустрій,якийсклавсянасьогоднів Німеччині, звичайно називають соціальним ринковим господарством. Його основнимизасадамиє:приватнавласність назасобивиробництвапри посиленій юридичній відповідальності власників за використання капіталу; вільна конкуренція та відкритість ринку з державним впливом; забезпечення стабільної валюти та стабільності господарської політики; підтримка інтеграційних процесів в економіці як у країні, так і в межах ЄС; система соціального захисту населення від негативного впливу ринку.

Про питання приватизації йдеться в Законі «Про структурну адаптацію сільського господарства до соціальної та економічної ринкової економіки в НДР». У ньому зазначено, що приватну власність на землю та виробництво буде відновлено. У цьому ж Законі наголошується на основному завданні-перетворенні сільськогосподарських підприємств Східного регіону Німеччини на такі господарські форми, які відповідають її законам.

ОсновніположеннярозглядуваногоЗаконутакі:повнагарантіявласності; рівні можливості для всіх форм власності в процесі конкуренції, створення засад для виробництва конкурентоздатних сільськогосподарських підприємств; пільгові кредити для підтримки товаровиробників; визначення заходів щодо стимулювання експорту східнонімецької продукції;виданнясубсидійназакупівлюсільськогосподарськоїпродукції.

Франція. У сільському господарстві Франції найбільш поширені дваосновнихспособиведеннягосподарства:прямий,колиземлясільськогосподарського призначення оброблюється її власником, і непрямий, коли земля оброблюється особою, яка орендує господарство в одного або декількох власників. Протягом останнього століття половина сільськогосподарських площ оброблялася методом прямого ведення господарства.

У сільському господарстві Франції певне місце посідають групові формиведеннягосподарства.Вонисправляютьістотнийвпливнапроцес сільськогосподарського виробництва. Розвиток групових форм пов’язаний з поглибленням процесів їх спеціалізації та концентрації. Головне місце серед них посідають кооперативи.

27

Розділ 2

У Франції існують й інші колективні форми організації сільськогосподарськоговиробництва:фактичнітовариства,цивільнітовариства сільськогосподарського виробництва, об’єднання сільськогосподарськихвиробників,якізабезпечуютьвиробництвоі збутсільськогосподарської продукції певного виду на договірних засадах.

Аграрні правовідносини у Франції регулюються аграрним кодексом,якийзакріплюєіснуваннярізнихформуправліннясільськогосподарськими підприємствами, розвиток орендних відносин, орієнтацію на великі фермерські господарства.

Велика Британія. Останніми роками у Великій Британії спостерігаєтьсятенденціядопоєднанняаграрногосекторазпромисловимкапіталом; створюються великі формування агропромислового комплексу; практикуютьсяконцентраціївиробництваокремихпродовольчихтоварів.

Забезпечення та гарантії володіння землею, контроль за рентою і компенсаційні умови регулюються Актом про сільськогосподарське землеволодіння, прийнятим у 1990 р.

У розвитку аграрних відносин у Великій Британії беруть участь фермери, землевласники, наймані працівники.

Найчастіше британська ферма являє собою сімейний бізнес. Фермериоб’єднуютьсявкооперативи.Уційкраїнікоопераціяздійснюється в таких основних формах:

1)кредитні кооперативно-державні системи, представлені традиційними кооперативами по збуту та переробленню сільськогосподарської продукції і постачання господарствам засобів виробництва;

2)великі кооперативні об’єднання універсального характеру;

3)кооперативніоб’єднаннянаосновівертикальноїтагоризонтальної інтеграції, які мають національне регіональне значення;

4)виробничі кооперативи на основі партнерства (товариства). Ізраїль. Земельні відносини в Ізраїлі регулюються Основним за-

коном держави «Про земельне володіння».

Якщо звернутися до етапів становлення аграрного сектора в Ізраїлі, то передусім слід зазначити, що першими почали викуповувати землі в Палестині євреї з Росії за кошти, зібрані серед єврейської частини населення країни. Придбані землі не мали персональної належності (їх купували для сімей переселенців, які оселилися групами, — кибуцами), у зв’язку з чим було створено Єврейський національний фонд (ЄНФ), до якого перейшли всі кредити, придбані землі та всі наступні надходження. ЄНФ діє на основі статуту, відповідно до якого

28

Джерела (форми) аграрного права

землі, куплені на об’єднані кошти фонду, є невід’ємною власністю усього єврейського народу, частиною держави. Ізраїльське сільськогосподарське виробництво високо насичене технікою, яка поповнюється й оновлюється в міру необхідності. Це обмежило кількість осіб, зайнятих у даній галузі.

Державамаєдоситьзначнийвпливнасільськогосподарськугалузь, майже понад 90 % усіх сільськогосподарських підприємств є державними. Це привело до того, що Ізраїль є однією з країн з найбільш розвиненим аграрним сектором.

Польща. Багатосекторне сільське господарство Польщі є в основ­ номуіндивідуальним.Україні—близько70%сільськогосподарських наділів.

Державастимулюєрозвитокіндивідуальногосільськогогосподарства прийняттям низки нормативних актів, головним чином законів.

У першу чергу слід звернути увагу на: Закон «Про зміни в Цивільному кодексі»;

Закон «Про зміни в Цивільному процесуальному кодексі»; Закон «Про захист сільського господарства та лісних угідь»; Закон «Про кооперативне право».

Ці нормативні акти закріплюють досягнення продовольчої незалежності шляхом збільшення експорту, зменшення імпорту в кількісному асортименті, одержання позитивного сальдо торгівлі сільського господарства, динамічного й ефективного розвитку сільського господарства країни, стабілізації темпів його зростання, зменшення витрат тазбитків.Державазабезпечуєсебепродовольчимитоварами,водночас поліпшується харчування населення.

РосійськаФедерація.ВумовахпереходуРФдоринковоїекономіки важливою формою господарювання на селі стають сільськогосподарські кооперативи різноманітних типів та їх об’єднання (асоціації, спілки).

Держава спрямовує свою політику на відхід від державної власності і перехід до приватної власності на землю.

Аналізуючи аграрний сектор економіки РФ, слід зазначити, що країна перебуває на шляху стабілізації сільськогосподарської галузі, але через загальну економічну кризу їй бракує грошових коштів, саме томупроцесиваграрномусекторівідбуваютьсядоситьповільно,аіноді й гальмуються.

29

Розділ 2

Основні завдання аграрної політики держави полягають у тому, щоб:

забезпечувати продуктами харчування власного споживача; захистити внутрішній ринок; стабілізувати сільськогосподарську діяльність; зменшити збитковість галузі; зменшити імпорт товарів; виробляти конкурентоздатну продукцію;

втілити в життя програму розвитку аграрного ринку; поновити механізаторський парк; перейти на нові технології;

створити пільгові засади кредитування та ін.

Наведене свідчить про те, що аграрне законодавство зарубіжних країн має низку новел порівняно з аграрним законодавством України. Аграрним законодавством і правом зарубіжних країн визнаються законними вимога цільового використання сільськогосподарських земель, обов’язковість їх оброблення (обов’язок належним чином використовувати свою власність) під загрозою експропріації. Великого поширення набули інститути неподільності сільськогосподарських земель,недопущенняїхнадмірноїексплуатації1,принципипридбання права власності на землю за давністю їх володіння чи користування. Гарантії та захист прав приватної власності на землю в зарубіжному законодавствіздійснюються черезустановленняскладнихпроцедурїї відчуження. Важливого значення надають законодавство і право цих країн участі держави у здійсненні аграрних реформ.

1 В Україні із року в рік на одних і тих самих земельних площах культивуються сільськогосподарські культури, наприклад, соняшник, який вкрай виснажує землю, проте й до цього часу належного контролю по недопущенню такої експлуатації землі не встановлено.

30