аграрне право

Правове забезпечення безпечності та якості сільськогосподарської продукції

робляютьсятапереробляютьсяпродукти,щостановлятьзначнийризик для здоров’я і життя людей; і) здійснення державного нагляду з метою перевірки виконання виробниками та продавцями (постачальниками) об’єктів санітарних заходів; к) виявлення порушень законодавства та здійснення необхідних заходів щодо притягнення до відповідальності осіб,якіневиконуютьйогоположень.ВідповіднодоцихнапрямківЗакон України «Про безпечність та якість харчових продуктів» визначає компетенцію відповідних державних органів.

Спеціальним державним органом, що забезпечує здійснення заходів з додержання якості сільськогосподарської продукції, який входить до складу Міністерства аграрної політики України, є Державна інспекція з контролю якості сільськогосподарської продукції та моніторингу її ринку, яка діє на підставі постанови Кабінету Міністрів Українивід10вересня2003р.№14291.ВідповіднодоПоложенняпро Державнуінспекціюзконтролюякостісільськогосподарськоїпродукціїтамоніторингуїїринку,затвердженогопостановоюКабінетуМіністрівУкраїнивід22січня2004р.№652,зазначенаінспекціяєурядовим органомдержавногоуправління,щодієускладіМіністерствааграрної політики України і підпорядковується йому. Основними завданнями Державної інспекції з контролю якості сільськогосподарської продукції та моніторингу її ринку є такі: 1) участь у межах компетенції в реалізації державної політики у сфері державного контролю якості сільськогосподарської продукції, зокрема зерна та продуктів його перероблення, проведення моніторингу ринку сільськогосподарської продукції;2)участьворганізаціїконтролюзаформуваннямдержавних та регіональних ресурсів сільськогосподарської продукції, її якості, сприянняздійсненнюзаходівщододержавноїпідтримкитоваровиробників; 3) здійснення державного контролю за додержанням вимог стандартів,технічнихумов,іншихнормативнихдокументів,пов’язаних зякістю,безпекою,сертифікацієюсільськогосподарськоїпродукціїпід час її заготівлі, зберігання, перероблення, реалізації та здійснення експортно-імпортних операцій.

Відповідно до названих завдань Державна інспекцію з контролю якостісільськогосподарськоїпродукціїтамоніторингуїїринку:забезпечує виконання нормативно-правових актів з питань контролю безпечності та якості сільськогосподарської продукції; координує роботу

1Офіц. вісн. України. – 2003. – № 37. – Ст. 1985.

2Там само. – 2004. – № 3. – Ст. 126.

101

Розділ 7

здодержаннянормативно-правовихактівнапідприємствахнезалежно відформивласностітагосподарювання,здійсненнядержавногоконтро­ лю якості сільськогосподарської продукції, додержання технічних умов, вимог технічних регламентів, державних стандартів та інших нормативно-технічних документів під час її виробництва, зберігання та реалізації, ведення технологічних процесів; разом з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування бере участьворганізаціїконтролюзаформуваннямдержавнихтарегіональних ресурсів сільськогосподарської продукції, проводить моніторинг її ринку, аналізує стан і додержання статистичної звітності щодо кількісно-якісного збереження зерна та продуктів його перероблення; забезпечує контроль та координацію роботи з визначення показників якості сільськогосподарської продукції, зокрема зерна та продуктів йогоперероблення,звиданнямсертифікатівякості,якієобов’язковими під час здійснення експортно-імпортних операцій та відвантаження її впунктинакопиченнядляподальшогоекспортута(або)заспеціальним призначенням переміщення по території України; координує в межах своїх повноважень державний контроль за додержанням закупівельними, переробними, торговельними підприємствами і організаціями незалежно від форм власності та господарювання правил торгівлі, реалізаціїізберіганняплодоовочевоїпродукції,готуєекспертнівиснов­ киізспірнихнаплодоовочевомуринкупитань;проводитьмоніторинг та здійснює прогнозування кон’юнктури ринку сільськогосподарської продукції, бере участь в організації маркетингу і вносить відповідні пропозиції Міністерству аграрної політики України; здійснює захист прав суб’єктів ринку та споживачів щодо забезпечення їх якісною сільськогосподарською продукцією, зокрема зерном та продуктами його перероблення, контролює її відповідність вимогам державних стандартів, технічним умовам та виконує інші повноваження.

Чинне законодавство України передбачає певні права та обов’язки виробників,постачальниківіпродавцівщодозабезпеченнябезпечності та якості сільськогосподарської продукції. Зокрема, за ст. 19 Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів» особи, які займаютьсявиробництвомтаобігомхарчовихпродуктів,маютьправо: одержувати необхідну, доступну та достовірну інформацію від відповіднихорганіввиконавчоївладипрорезультатидержавногоконтролю та державного нагляду за виробництвом та обігом їх харчових продуктів; одержувати від постачальників сільськогосподарської продук-

102

Правове забезпечення безпечності та якості сільськогосподарської продукції

ції, харчових продуктів, харчових добавок, ароматизаторів та матеріалів для виробництва (перероблення) харчових продуктів декларацію виробника; оскаржувати результати лабораторних досліджень, якщо ці результати відрізняються від результатів, одержаних виробником з використанням таких самих або ідентичних методів аналізу, та проводити арбітражні дослідження в уповноваженій та акредитованій арбітражній лабораторії; оскаржувати будь-які рішення відповідних інспекторів,щостосуютьсяїхгосподарськоїдіяльності,відповіднодо законодавства; звертатися за захистом своїх прав до суду; вимагати відшкодування збитків, заподіяних внаслідок постачання їм непридатних до споживання, неправильно маркованих або небезпечних об’єктів,заумовиїхвикористаннятазберіганнявідповіднодоінструкцій, наданих їх постачальником, та ін.

Особам, які займаються діяльністю з виробництва або введення

вобіг харчових продуктів, забороняється виробляти та (або) вводити

вобіг небезпечні, непридатні до споживання або неправильно марковані харчові продукти. Також на зазначених осіб покладаються такі зобов’язання: виконувати вимоги Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів»; застосовувати санітарні заходи та належну практику виробництва, системи HACCP1 та (або) інші системи забезпеченнябезпечностітаякостіпідчасвиробництватаобігухарчових продуктів; забезпечувати використання у харчових продуктах дозволених інгредієнтів, які використовуються у дозволених межах, є безпечними та належної якості; забезпечувати наявність достатньої та надійної інформації щодо поживної цінності, складу, належних умов зберігання, застережень та приготування харчових продуктів; надавати декларацію виробника у передбачених випадках; забезпечувати належні умови зберігання та (або) експонування харчових продуктів; запобігати продажу небезпечних, непридатних до споживання та неправильно маркованих харчових продуктів; добровільно вилучати харчові продукти, які вони виробили або вводять у обіг, у разі виявлення факту, що такі харчові продукти небезпечні, непридатні до споживання або неправильно марковані; забезпечувати безперешкодний доступ відповідного інспектора, який здійснює державний контроль або державний нагляд, до потужностей (об’єктів) з виробництва або обігухарчовихпродуктівпротягомзвичайногочасуроботи,дозволяти відбір зразків об’єктів санітарних заходів, а також інших матеріалів

1 HazardAnalysis and Critical Control Point.

103

Розділ 7

іречовинназазначенихпотужностях(об’єктах)танадаватизавимогою відповідного інспектора документи, необхідні для цієї мети; компенсувати відповідно до закону шкоду, заподіяну споживачам унаслідок споживаннянепридатнихдоспоживанняабонеправильномаркованих харчових продуктів та споживання харчових продуктів, які були визнані небезпечними, за умови їх зберігання, приготування та (або) споживаннязгіднозінструкціями,наданимивиробникомта(або)продавцем, та ін.

Виробники,постачальникитапродавцісільськогосподарськоїпродукції за порушення вимог Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів» несуть цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність.

Зокрема, заходи такої відповідальності передбачено ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно з якою суб’єкти господарювання несуть відповідальність, наприклад, за виготовлення або реалізацію продукції, що не відповідає вимогам нормативних документів;зареалізаціюпродукції,щопідлягаєобов’язковійсертифікації в Україні, але у документах, згідно з якими її передано на реалізацію, відсутні реєстраційні номери сертифіката відповідності або свідоцтва провизнаннявідповідностіта(або)деклараціїпровідповідність,урозмірі п’ятдесяти відсотків вартості виготовленої або одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; за реалізацію продукції, забороненої відповідним державним органом для виготовлення та реалізації (виконання, надання), у розмірі п’ятисот відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи,наданоїпослуги,аленеменшестанеоподатковуванихмінімумів доходів громадян.

Повноваження щодо застосування заходів такої відповідальності має спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів.

104

Розділ 8

Правове становище фермерського господарства

§1. Поняття та юридичні ознаки фермерського господарства

Фермерськегосподарствоєоднієюзнайважливішихорганізаційноправовихформведеннясільськогосподарськоговиробництвагромадянами. Наявність зазначених суб’єктів аграрних правовідносин слід пов’язуватизвиникненнямтарозвиткомінститутуприватноївласності на землю, а також реформуванням майнових відносин на селі.

Закон України від 19 червня 2003 р. «Про фермерське господарство» закріпив визначення поняття «фермерське господарство». За статтею 1 цього Закону фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявилибажаннявироблятитоварнусільськогосподарськупродукцію, займатися її переробленням та реалізацією з метою одержання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства1.

Фермерське господарство має такі ознаки:

–це форма аграрного підприємства, яка здійснюється за власним бажанням громадян, тобто за самостійною ініціативою, на власний ризик, систематично, що дає можливість одержувати доходи;

–фермерське господарство має статус юридичної особи;

–право на створення фермерського господарства має тільки діє­ здатний громадянин України, ця діяльність здійснюється тільки громадянином України, який досяг 18-річного віку;

–засновниками фермерського господарства можуть бути як один, так і декілька громадян України;

–цесімейно-трудовеоб’єднання,доскладуякоговходятьподруж- жя, батьки, діти, що досягли 14-річного віку, інші члени сім’ї, родичі, які об’єдналися для спільного ведення цього господарства, пов’язане

зособистою працею;

1 Відом. Верхов. Ради України. – 2003. – № 45. – Ст. 363.

105

Розділ 8

–трудові відносини у фермерських господарствах виникають як на основі членства, так і на засадах трудової участі найманих працівників (на підставі трудового договору, контракту);

–длячленівфермерськогогосподарстваїхособистапрацяповинна бути головною для них суспільно корисною формою праці;

–для членів фермерського господарства діяльність за своїм голов­ ним змістом є процесом використання земельних ділянок як основного засобу виробництва;

–майно фермерського господарства належить йому на праві власності;

–головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в Статуті особа.

Громадяни, що створили фермерське господарство, мають право облаштувати постійне місце проживання в тій частині наданої для ведення фермерського господарства земельної ділянки, з якої забезпечується зручний доступ до всіх виробничих об’єктів господарства. Якщо постійне місце проживання членів фермерського господарства знаходиться за межами населених пунктів, то вони мають право на створеннявідокремленоїфермерськоїсадиби,якійнадаєтьсяпоштова адреса.

Відокремленою фермерською садибою є земельна ділянка разом

зрозташованиминанійжитловимбудинком,господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями, яка знаходиться за межами населеного пункту.

При створенні фермерського господарства його члени мають на меті брати активну участь у формуванні продовольчого фонду держави шляхом реалізації продукції споживачам, забезпечення добробуту сім’ї фермера на основі їх трудової участі у виробничо-господарській діяльності.Будучиекономічносамостійним,фермерськегосподарство визначаєнапрямкисвоєїдіяльності,спеціалізацію,обсягвиробництва, організовує виробництво сільськогосподарської продукції та її реалізацію.

До основних завдань фермерського господарства слід віднести:

–виробництво, перероблення і збут сільськогосподарської продукції;

–участь у розвитку інфраструктури місцевості, де розташоване фермерське господарство;

106

Правове становище фермерського господарства

– раціональне використання переданої йому земельної ділянки

увласність або наданої на умовах договору оренди у користування. Фермерськегосподарство є рівноправною формою господарюван-

ня поряд з державними, кооперативними, приватноорендними та іншими підприємствами і організаціями. Виробничо-економічні відносини цього господарства із зазначеними підприємствами та окремими фізичними особами будуються на основі договорів.

Фермерське господарство та інші сільськогосподарські товаровиробники мають право створювати обслуговуючі сільськогосподарські кооперативи, спілки, інші об’єднання, а також бути засновниками (учасниками) господарських товариств.

Держава гарантує додержання і захист майнових та інших прав і законних інтересів фермерського господарства. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють контроль за діяльністю фермерського господарства у випадках, передбачених законом. Незаконне втручання в господарську діяльність фермерського господарства органів державної влади, органів місцевого господарювання,їхпосадовихосібзабороняється.Збитки,заподіяніфермерському господарству неправомірним втручанням у його діяльність, підлягають відшкодуванню. Спори про відшкодування збитків вирішуються судом.

§2. Порядок створення фермерського господарства, його склад і державна реєстрація

ЗаконУкраїни«Профермерськегосподарство»(статті5та6)встановлює простий явочний спосіб створення такого господарства, тобто громадяниндобровільноприймаєрішенняпростворенняфермерського господарства, йому не треба одержувати дозвіл на це.

Право на створення фермерського господарства здійснюється за таких правових умов:

–засновником фермерського господарства може бути лише громадянин України;

–громадянин має досягти 18-річного віку і бути дієздатним;

–громадянинмуситьвиявитивласнебажаннястворитифермерське господарство;

107

Розділ 8

–громадянин,якийбажаєстворитифермерськегосподарство,повинен пройти професійний відбір, якщо не має необхідної для ведення такого господарства земельної ділянки. Порядок проходження професійного відборуврегульованоспеціальнимположеннямпропорядокпроведення професійного відбору з питань створення фермерських господарств, затвердженимнаказомМіністерствааграрноїполітикиУкраїниіМіністерствапрацітасоціальноїполітикиУкраїнивід17грудня2003р.1

Професійний відбір громадян, які виявили бажання створити фермерськегосподарство,проводитьрайонна(міська)професійнакомісія

зпитань створення фермерських господарств, склад якої формується і затверджується районною (міською) радою. До складу професійної комісії з питань створення фермерських господарств включаються представники органів державної влади, органів місцевого самоврядування, представники Асоціації фермерів та приватних землевласників і громадських організацій. Висновок зазначеної комісії про наявність у громадянина достатнього досвіду роботи у сільському господарстві або необхідної сільськогосподарської кваліфікації є умовою для державної реєстрації фермерського господарства і надання (передання) громадянину у власність або оренду земельних ділянок для ведення фермерського господарства із земель державної і комунальної власності відповідно до ЗК України.

Після одержання державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державноїреєстраціїфермерськегосподарствопідлягаєдержавнійреєстрації.Державнареєстраціяфермерськогогосподарстваздійснюєтьсяувиконавчомукомітетіміської,районноїумістірадиабоврайонній,районних міст Києва і Севастополя державних адміністраціях за місцем проживання особи або місцезнаходженням земельної ділянки.

Для державної реєстрації фермерського господарства голова фермерськогогосподарствачиуповноваженанимособаособистоабопош­ тою (рекомендованим листом) подає до органу державної реєстрації:

–засновницькі документи (Статут фермерського господарства);

–реєстраційну картку встановленого зразка, яка є заявою про державну реєстрацію фермерського господарства;

–копію документа,щозасвідчує наявність у громадянинанаправі власності чи оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення;

1 Офіц. вісн. України. – 2004. – № 4. – Ст. 206.

108

Правове становище фермерського господарства

– документ, що посвідчує внесення плати за державну реєстрацію фермерського господарства.

Дляреєстраціїфермерськогогосподарствазабороняєтьсявимагати інші документи або відомості, ніж перелічені в ч. 3 ст. 8 Закону України «Про фермерське господарство».

Державна реєстрація фермерського господарства проводиться за наявності всіх необхідних документів протягом не більше п’яти робочих днів. Органи державної реєстрації зобов’язані протягом цього строкувнестиданізреєстраційноїкарткидоРеєструсуб’єктівпідприємницької діяльності та видати Свідоцтво про державну реєстрацію фермерськогогосподарства.Свідоцтвопродержавнуреєстраціюфермерського господарства та копія документа, що підтверджує взяття його на облік у державному податковому органі, є підставою для відкриття рахунків у будь-яких банках України та інших держав за вибором суб’єкта підприємницької діяльності і за згодою цих банків у порядку, що встановлюється Національним банком України.

Після державної реєстрації фермерське господарство одержує печатку зі своїм найменуванням і адресою, відкриває поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається органами державної влади та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

Саме з моменту державної реєстрації фермерське господарство є юридичною особою, набуває правоздатності та дієздатності.

Фермерське господарство — це сімейно-трудове господарство. У ст. 3ЗаконуУкраїни«Профермерськегосподарство»визначеноколо фізичних осіб, які можуть бути членами фермерського господарства. Членамифермерськогогосподарстваможутьбутиподружжя,їхбатьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім’ї, родичі, які об’єд­ налисядляспільноговеденняфермерськогогосподарства,визначають ідодержуютьсяположеньСтатутуфермерськогогосподарства.Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом).

Трудову функцію члени фермерського господарства виконують на підставічленськихвідносин.Іншіособипрацюютьвтакомугосподарстві за трудовим договором (контрактом). Якщо ж член сім’ї чи родич засновника фермерського господарства працює в господарстві за тру-

109

Розділ 8

довим договором (контрактом), то для набуття членства у ньому він повинен припинити дію трудового договору (контракту).

Фермерське господарство може бути створене й однією особою. Якщо ж фермерське господарство створюється одним із членів сім’ї, то інші члени сім’ї, а також родичі можуть набути членство в цьому господарстві лише після внесення відповідних змін до його Статуту. Зміни до Статуту підлягають державній реєстрації у встановленому законом порядку.

§3. Земельні правовідносини

уфермерському господарстві

Правовою передумовою створення фермерського господарства є наявність у його засновника земельної ділянки із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про фермерське господарство» та ст. 31 ЗК України землі фермерського господарства можуть складатися із:

–земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;

–земельних ділянок, що належать громадянам — членам фермерського господарства на праві приватної власності;

–земельної ділянки,щовикористовуєтьсяфермерським господарством на умовах оренди.

Чинним законодавством закріплено, що суб’єктами приватної власності на землі у фермерських господарствах можуть бути як самі фермерські господарства як юридичні особи, так і громадяни України — члени фермерських господарств. Фермерські господарства як юридичні особи можуть використовувати відповідні земельні ділянки ізземельсільськогосподарськогопризначенняінаумовахоренди.Такі ділянки також входять до складу земель фермерського господарства.

Фермерськегосподарствоякюридичнаособавикористовуєземельну ділянку, набуту ним у встановленому законом порядку в приватну власність, а також може використовувати земельну ділянку, передану йому в оренду. Щодо земельних ділянок, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, то права володіння та користуваннянимитакожздійснюєфермерськегосподарство.Переданняземель-

110