Адміністративне право

Адміністративне право є галуззю права, регулюючих повноважень, процедур і актів державного управління. Це відноситься до організації, повноваження, обов'язки і функції державних посадових осіб та державних установ всіх видів. Його розвиток був одночасно із зростанням сучасних функцій уряду і в бюрократії і з паралельним розширенням правове забезпечення з органам і посадовим особам уряду.

З повноважень, делегованих адміністративних органів сучасними регулюючим законам, чотири типи можна назвати: (1) нормотворчості владу або право видавати загальні правила і норми, що мають силу закону, з метою заповнення Відомості про законодавчі політики , (2) ліцензування влада або влада або про відмову, оновити, і відкликати ліцензії або дозволу, які можуть знадобитися за законом для досягнення такі професії, як права і медицини і поведінку деяких форм бізнесу; (3) слідчі влади чи повноважень вимагати від свідків для дачі показань і виробляти книги, документи і записи для цілей придбання інформації, необхідної для ефективного регулювання і (4) спрямовуючу силу, або влада питанні, як правило, після повідомлення і можливості бути почутими, адміністративні розпорядження, за допомогою яких приватна вечірка потрібно, у відповідності з керівними статуту, зробити чи утриматися від неї зазначені речі.

Незалежно від державної служби і контрольних функцій адміністративної системи може бути, однак, їх ефективність залежить від проведення повсякденних допоміжних операцій: управління персоналом, фінансування, планування, і так далі. Відповідно, закон має також установити правила, дозволяти і регулювати ці допоміжні та управлінські операції і відносини, що адміністративна система, щоб мати, по відношенню до цих операцій, в інші частини уряду.

У самому широкому сенсі, проблема адміністративного права є одним з аспектів центральною проблемою політичної теорії: примирення влади і свободи. Зокрема, цілі правового регулювання державного управління є: (1) створити адміністративні органи і дозволить їм проводити публічні політики, спрямованої на захист суспільних інтересів і (2) для захисту приватних інтересів проти адміністративного свавілля або перевищення влади.

Важливо пам'ятати, однак, що в збільшити кожен з цих інтересів включає в себе інші як фактор. Суспільний інтерес включає добробуту всіх членів суспільства, ті, хто не регулюються не менше, ніж ті, для охорони якого регулювання здійснюється. Відповідно, суспільний інтерес сам страждає, якщо тих, хто регулюються стають жертвами адміністративного гніту. Але вірно також і те, що приватні інтереси тих, хто регулюються включає в довгостроковій перспективі суспільний інтерес. Вони можуть прибуток у короткостроковій перспективі, якщо закон робить неефективними ті адміністративні зусилля, спрямовані на запобігання їх експлуатації громадськості, але до того ж це може зробити неефективною їх захисту від форм експлуатації віддавався іншим. Мета адміністративного права, таким чином, досягти синтезу громадських і приватних інтересів з точки зору соціально-економічних умов і ідеали епохи.

Адміністративного права внести цінний внесок в якості інструменту для управління бюрократією. У соціал-демократичних режимів, політичного контролю та судового контролю за адміністрацією розглядаються як взаємодоповнюючі, але різні. Політичний контроль, що займаються питаннями політики і відповідальності виконавчої влади з адміністрації і витрат. Судовий контроль пов'язаний з розслідувала приватні випадки скарг. Адміністративне право не включає в себе контроль над політикою міністри або глави держави.

Одним з головних об'єктів адміністративного права є забезпечення ефективного, економічного, і просто адміністрації. Система адміністративного права, яке перешкоджає або засмучує адміністрації, безумовно, буде погано, і так теж могла б бути система, яка призводить до несправедливості по відношенню до людини. Але судити про те, адміністративного права допомагає чи заважає ефективне управління та робіт таким чином, щоб заперечувати справедливість до індивідуального пов'язаний з вивченням решт, що державне управління має служити, а також кошти, які він використовує.

У зв'язку з цим тільки самі широкі узагальнення можна спробувати. Можна стверджувати, що всі держави, незалежно від їх економічної і політичної системи або від стадії їх розвитку, прагнуть до досягнення високих темпів економічного зростання і більш високий середній дохід на душу населення. Всі вони, цілі модернізації, урбанізації та індустріалізації. Всі вони намагаються забезпечити основні соціальні послуги, особливо в сфері освіти та охорони здоров'я, на настільки ж високий стандарт як це можливо. Рівень очікувань популярні набагато вище, ніж у минулі часи. Уряд, як очікується, не тільки для підтримки порядку, але і для досягнення прогресу. Існує поширена думка, що мудрі і цілеспрямовані дії уряду можуть знищити бідність, запобігти серйозні безробіття, підвищення рівня життя народу, і привести до швидкого соціальному розвитку. Люди у всіх країнах набагато більш обізнані, ніж їхні предки були впливу уряду на їх повсякденне життя і її потенціал для добра і зла.

Зростання у функції держави можна знайти в більш розвинених і менш розвинених країн, а в старих і нових держав, в демократичних, авторитарних і тоталітарних режимів. Рух ще далеко не досягла свого апогею. З кожним додаток до функцій держави, додаткові повноваження були придбані зацікавленими адміністративними органами, яким може бути центральних міністерств, місцевих, районних, або регіональні органи влади, або спеціальні агентства, створені для певних цілей.