§ 3. Правосвідомість і право. Роль правосвідомості в правотворчості(правоустановленні) і правореалізації

Правосвідомість є одвічним супутником права. В їх супереч­ливому розвитку відбувається регулювання суспільних відносин. Правосвідомості і праву притаманні окремі спільні риси: вони входять до єдиної правової системи; виконують нормативні функції; регулюють суспільні відносини; обумовлюються одними соціально-економічними, політичними, ідеологічними, культур­ними та іншими факторами.

Все це обумовлює їх єдність. Правосвідомість як важливий прояв права може здійснювати самостійне правове регулювання, що відбувається при відсутності інших нормативних правових явищ, які є складовими частинами права. Наприклад, це може мати місце при застосуванні аналогії закона і аналогії права.

Разом з тим правосвідомість і право мають відносно авто­номний характер. Так, право завжди є об'єктивним, реальним, інституційним утворенням, зміст якого становить система загаль­нообов'язкових, формально визначених норм і принципів, втіле­них у відповідні форми (джерела) права. Правосвідомість, як фор­ма суспільної свідомості, завжди є суб'єктивним явищем, зміст якої становлять: правові ідеї, поняття; уявлення людей про минуле чи бажане право; суб'єктивне ставлення до чинного права як фено­мену суспільного життя; масові емоційні реакції на право, на вчин­ки людей, особливо представників влади, та інші духовні елементи. 242

ПРАВОВА СВІДОМІСТЬ і ПРАВОВА КУЛЬТУРА

У певних історичних ситуаціях (післяреволюційні, перехідні періоди від одного типу правової системи до іншого), коли право ще не стало завершеною системою, коли система лише фор­мується, правосвідомість стає основою усього механізму правово­го регулювання. Проте явище це тимчасове, правосвідомість може замінювати правову систему лише до повного її становлення.

Істотно різняться ці категорії і за рівнем та характером своєї структури. Право має чітку структуру, тобто поділяється на окремі групи, які в юридичній науці дістали назву правових інститутів, галузей, що у своїй сукупності утворюють єдину ор­ганічну цілісність. Структурні елементи правосвідомості (право­ва ідеологія і правова психологія, правосвідомість індивідуальна, групова, суспільна та ін.), на відміну від права, не утворюють єдиної органічної цілісності, оскільки правосвідомість за своєю природою не є єдиним системним утворенням. Можна говорити лише про відносну цілісність правосвідомості в межах певної

правової системи.

Різняться право і правосвідомість і механізмами своєї дії. Механізм дії правового регулювання, через який право впливає на поведінку суб'єктів права, втілений у складному інституційному юридичному інструментарії (норми права, суб'єктивні права і обов'язки, правові акти та ін.) і передбачає застосування держав­ного примусу. Законодавче право регулює поведінку людей шля­хом встановлення загальних, формально визначених зразків, ета­лонів поведінки — владних імперативів, що впливають на свідомість і волю людей. Як регулятор поведінки людей воно має об'єктивний характер, не є проявом свідомості окремої людини, груп людей. Дія правосвідомості полягає в загальній правовій оцінці соціальних фактів, у судженнях про відповідність поведінки суб'єктів суспільних відносин нормам і принципам права. Свою регулятивну функцію правосвідомість здійснює через усвідом­лення обов'язковості юридичних норм, принципу законності і, разом з тим, критеріїв правильності, соціальної виправданості по­ведінки або фактів. Правосвідомість характеризується різно­манітністю суджень, ставлення суб'єктів до чинного права, оскіль­ки одна людина може визнавати чинне право, інша засуджувати, третя — виказувати байдужість до нього. Аналогічний характер має правосвідомість окремих груп населення.

Право і правосвідомість посідають кожне своє місце в пра­вовій системі суспільства, що також різнить їх. Право — це нор­мативний елемент правової системи, те, звідки бере початок пра-

243

РОЗДІЛ XVII

вове регулювання сучасних відносин. Для нього характерний обмежений обсяг, оскільки воно окреслюється своїми норматив­ними установками. На відміну від нього правосвідомість, як ду­ховне утворення, пронизує не тільки всі форми, стадії механізму правового регулювання, а й елементи правової системи.

Право і правосвідомість різняться і за часом своєї дії. Право існує і діє настільки, наскільки воно виражено в певних формах права. Час дії права визначає законодавець. Право може зміню­ватись, але особливість його така, що воно може діяти тільки у встановлених межах. Правосвідомість безмежна в часі. Вона існує поряд з «сьогоднішнім» правом, охоплює своїм уявленням минуле і майбутнє право і має здатність впливати на процеси пра-вотворчості і правореалізації.

Право і правосвідомість перебувають у тісному взаємозв'язку, зміст якого становить їх взаємозалежність. З одного боку, пра­восвідомість у своєму розвитку залежить від права, як могутнього засобу інтелектуального і морального впливу, що сприяє розвит­кові тих чи інших правових уявлень. її становлення і розвиток потребують знання правової системи. З другого боку, правосвідо­мість, як могутнє «силове» поле, теж впливає на право. Цей вплив правосвідомості відчувається як у процесі правоутворення, так і в процесі правореалізації. Конкретні шляхи і засоби цього впливу різноманітні.

Усі потреби суспільства, інтереси різних груп населення, дер­жави, тобто усі суспільні відносини, що потребують правової рег­ламентації, перш ніж набути нормативного закріплення, стають предметом правосвідомості передусім суб'єктів правотворчих повноважень, які покликані формулювати, приймати, вносити зміни, систематизувати різні форми права, зокрема нормативно-правові акти.

Формою впливу правосвідомості на правоутворення наукове прогнозування розвитку права. Форми прогнозування можуть бути різними: наукові публікації з обґрунтуванням необхідності в майбутньому прийняття певних законів, внесення до них змін; програмні заяви політичних партій, виборчих блоків відносно свого бачення розвитку галузей права; висловлювання держав­них і політичних діячів з таких же питань.

Впливає на правоутворювальний процес і така форма прояву правосвідомості, як планування законодавчої діяльності. На­явність плану сприяє залученню до цього процесу різних зацікав­лених суб'єктів, які можуть висувати свої пропозиції, альтерна-244

ПРАВОВА СВІДОМІСТЬ І ПРАВОВА КУЛЬТУРА

тивні проекти, а це зумовлює накопичення матеріалу, що може бути використаний при розробці, обговоренні проекту закону.

Важливою формою впливу правосвідомості на право­утворення і законотворчість є розробка концепцій окремих законів, інших нормативно-правових актів. Визначення в концепції мети "правового регулювання, обґрунтування завдань, які слід бу­де вирішити в разі прийняття того чи іншого акта, теоретичний виклад конкретних шляхів регулювання суспільних відносин і та­ке інше, — все це дає можливість суб'єкту правотворчих повнова­жень заздалегідь вивчити питання про доцільність прийняття окремих приписів, нормативно-правових актів, спрогнозувати ефективність їх регулятивного потенціалу і прийняти рішення про їх розробку або відкласти її на майбутнє.

Своєрідною за змістом, формою впливу правосвідомості на правоутворення є її провідна роль на конкретних стадіях законотворчого процесу. При цьому значення того чи іншого виду правосвідомості має специфіку на кожній стадії. Так, для визначення шляхів формування права правова психологія дає «будівельний матеріал» у вигляді помислів, почуттів, намірів людей відносно врегулювання певної сфери суспільних відно­син. При розробці законопроекту законодавець спирається на правосвідомість і враховує правову культуру народу, окремих соціальних груп, створює правові приписи, які б втілювали в собі очікувані суб'єктами суспільних відносин еталони і зразки

поведінки.

Обговорення та прийняття нормативно-правових актів повин­но проходити на високому професійному рівні, тому на цих ста­діях особливого значення набуває професійна правосвідомість.

У процесі правореалізації правосвідомість відіграє не менш важливу роль, аніж у правотворчості. Це пояснюється природою поведінки (діяльності) суб'єктів права. Хоч яка б була їх пове­дінка, вона завжди є обміркованою, включає в себе психологічні елементи. При цьому значення того чи іншого виду правової свідомості визначається формою реалізації норм права. При зви­чайних (простих) формах — виконанні, дотриманні, викорис­танні — правосвідомість орієнтує суб'єктів права на добровільне виконання і додержання норм права, на недопущення зловжи­вання правом при його використанні. Тут на перше місце вису­вається рівень почуття права і законності, що виконує функцію гаранта найбільш масового добровільного дотримання та вико­нання норм права.

245

РОЗДІЛ XVII

і

У процесі правозастосування специфічну роль відіграє профе­сійна правосвідомість. Кожна посадова особа, особливо робітники правоохоронної сфери діяльності держави — судді, слідчі, проку­рори, — зобов'язані знати зміст, смисл норм права, вміти застосо­вувати правила тлумачення, бути переконаними у справедливості і законності тих рішень, які вони приймають. Не випадково норми кримінально-процесуального, цивільного процесуального кодек­сів прямо приписують суддям оцінювати докази, виносити рішен­ня, керуючись і нормою права, і своїм внутрішнім переконанням. Професійна свідомість відіграє вирішальну роль при переборенні прогалин у праві, застосуванні аналогії права і закону. Без належ­них знань принципів права, вміння порівнювати між собою схожі норми права правозастосування практично неможливе.

І§ 4. Правова культура: поняттята структура

З правовою свідомістю нерозривно пов'язаний такий феномен, як правова культура, що є складовою духовного багатства суспіль­ства. Категорія «правова культура» є однією з якісних характерис­тик правової системи країни, яка посідає надзвичайно важливе місце в загальній теорії права. Існують певні складнощі щодо ви­значення цього поняття. Така ситуація пояснюється, зокрема, тим, що ні у філософії, ні в інших суспільних науках немає однозначно­го підходу до розуміння феномену культури — на сьогодні існує понад 250 її дефініцій.

У цілому в науці сформувалися три основні підходи до цього поняття:

1. антропологічний, згідно з яким культура — це сукупність усіх благ, створених людиною;

2. соціологічний, за яким культуру слід сприймати як су­ купність усіх духовних цінностей;

3. найширший, філософський, згідно з яким культура — це певний історичний рівень розвитку суспільства, творчих сил та здібностей особистості.

Всі ці підходи певною мірою використовуються правовою наукою.

Під правовою культурою в загальній теорії права розуміють якісний стан правового життя суспільства, який характери­зується досягнутим рівнем розвитку правової системи — ста­ном та рівнем правової свідомості, юридичної науки, системи 246

ПРАВОВА СВІДОМІСТЬ І ПРАВОВА КУЛЬТУРА

законодавства, прабозіїстосовної практики, законності і пра­вопорядку, правової осбіти, а також ступенем гарантованості основних прав і свобод людини.

Рівень правової культури визначається станом підсистем, що її утворюють, зокрема правовою культурою особистості та пра­вовою культурою суспільства.

Правову культуру особистості складають такі елементи: знання і розуміння права, здатність особи тлумачити зміст норм права, визначати мету видання певного нормативно-право­вого акта, сферу його дії;

повага особи до права, заснована на особистій переконаності в його ефективності як засобу регулювання суспільних відносин. Така повага повинна мати місце навіть у разі несхвалення люди­ною окремих правових приписів;

звичка вчиняти свої ДІЇ відповідно до приписів правових норм; вміння особи використовувати у практичній діяльності пра­вові знання, реалізовувати і захищати свої суб'єктивні права і за­конні інтереси, виконувати юридичні обов'язки;

висока правова активність особи у сприянні реалізації право­вих приписів, розуміння нею необхідності протидіяти правопору­шенням.

Правова культура особистості нерозривно пов'язана з право­вою культурою суспільства.

Правова культура суспільства відбиває рівень розвитку пра­восвідомості в суспільстві, системи права і законодавства, юри­дичної практики і правової науки. Вона охоплює сукупність усіх правових цінностей, створених людьми в правовій сфері. Високий рівень правової культури суспільства є однією з важливих ознак правової держави, яка заснована передусім на принципах верхо­венства права і правового закону, поваги до основних прав і сво­бод людини й громадянина.

Правова культура складається з цілого ряду елементів

(рівнів).

Одним із них є досягнення якісного стану юридичної охорони та захисту основних прав і свобод людини і громадянина. Показ­ником такого стану слід вважати: наявність демократичного, гу­маністичного, справедливого законодавства, його відповідність міжнародним правовим стандартам у сфері прав людини; існу­вання ефективних національних правових засобів та процедур для захисту конституційних прав і свобод; реальна можливість звернутися до міжнародних правових інституцій, наприклад, до7

РОЗДІЛ XVII

Європейської Комісії з прав людини і далі до Європейського суду з прав людини, якщо громадянин вважає, що державні органи по­рушили його права, а він не зміг за допомогою усіх передбачених законодавством засобів їх захистити.

Не менш важливим елементом для підвищення правової куль­тури суспільства слід вважати ступінь впровадження в практику суспільного і державного життя принципів верховенства права і правового закону. Важливим показником їх реалізації є обмежен­ня державної влади правом, відповідність законам підзаконних нормативно-правових актів.

Однією із складових правової культури суспільства є рівень правосвідомості громадян та посадових осіб, тобто ступінь за­своєння ними цінності права, основних прав і свобод, правових процедур вирішення конфліктів; знання права, поваги до нього, переконаності в необхідності дотримуватися приписів правових норм. Суспільна правосвідомість визначається масовістю пра­вомірної поведінки, рівнем правового виховання, масштабами і якістю юридичної освіти.

Досконале як за формою, так і за змістом законодавство становить важливий елемент правової культури. Високому рівню правової культури суспільства повинно відповідати зако­нодавство, яке характеризується науковою обґрунтованістю, де­мократичною і гуманістичною спрямованістю, справедливістю, відсутністю прогалин і внутрішніх суперечностей, нечітких або таких, що можуть двозначно тлумачитись, правових приписів, ви­користанням оптимальних методів, способів регулювання право­вих відносин тощо. Наявність законів, які не мають правового ха­рактеру, застарілих норм та норм, які порушують або обмежують права і свободи громадян, закріплюють свавілля держави, свід­чать про низький рівень правової культури.

Правова культура суспільства включає стан законності в суспільстві. Найважливішими її критеріями є ступінь правового закріплення вимог законності в системі законодавства, реальність їх здійснення. Для забезпечення законності важливо, щоб у суспільстві ефективно функціонувала система правової освіти та виховання населення, зокрема державних службовців.

Ефективність роботи правозастосовних, зокрема право­охоронних, органів (суду, прокуратури, органів внутрішніх справ та ін.) є ще одним важливим елементом високого рівня правової культури суспільства.

Стан розвитку юридичної науки, ступінь залучення вчених-юристів до розробки проектів нормативно-правових актів і 248

ПРАВОВА СВІДОМІСТЬ І ПРАВОВА КУЛЬТУРА

' " 1

удосконалення їх змісту, програм боротьбгс зі злочинністю тра-"диційно становить один із рівнів правової культури суспіль­ства. Це обумовлено тим, що юридична наука здатна суттєво впливати на сприйняття передового правового досвіду, який включає в себе здобутки розвитку як національної правової сис­теми, так і правових систем інших країн. Особливого значення при цьому набуває засвоєння історичного досвіду правового ре­гулювання (правові пам'ятки, правові традиції, звичаї, доктрини).