Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Теория государства и права ред. Цвик.doc
Скачиваний:
71
Добавлен:
22.03.2015
Размер:
2.94 Mб
Скачать

§ 1. Поняття реалізації правових норм

Право тільки тоді виконує своє соціальне призначення, коли його норми знаходять практичне втілення в суспільних відноси­нах, поведінці конкретних осіб, тобто тоді, коли вони реалізують­ся. Реалізація норм права їхніми адресатами завершує процес правового регулювання, уособлюючи тим самим певний резуль­тат даного різновиду організуючого впливу на суспільне життя.

Реалізація правових норм .здійснюється у формі правомірної поведінки учасників суспільних відносин, які регулює право. Ра­зом з тим не кожна об'єктивно правомірна за її зовнішніми озна­ками поведінка являє собою підсумок саме правового регулюван­ня, а отже, і правореалізації. Вона може обумовлюватися впли­вом деяких неюридичних факторів, зокрема норм моралі, звичаїв, що збігаються за своїм змістом з вимогами юридичних приписів. Тому другою обов'язковою ознакою правореалізації є наявність хоча б опосередкованого причинного зв'язку між дією правових норм, що регламентують відповідні суспільні відносини, і станом упорядкованості цих відносин.

Реалізація правових норм може полягати у здійсненні одного або кількох конкретних вчинків, дій (наприклад, поверненні пози­чальником боргу, додержанні адміністрацією підприємства вста­новленого порядку звільнення працівника), досягненні певного ре­зультату (наприклад, виконанні обумовленої цивільною угодою роботи), мати систематичний як, скажімо, періодична сплата підприємцем податків) або тривалий характер (наприклад, додер­жання землекористувачем заборони не погіршувати якість землі). Але в будь-якому разі цей процес вважатиметься таким, що відбув­ся, тільки за умови повного узгодження фактичної поведінки суб'єктів правореалізації з тими її програмами, які передбачені відповідними юридичними приписами.

Змістом реалізації більшості правових норм є здійснення (ви­конання) суб'єктами права суб'єктивних юридичних прав і обо­в'язків, що виникають на підставі цих приписів. Слід зазначити, однак, що таким чином реалізуються не всі, а лише так звані «кла­сичні норми права» — норми-масштаби (уповноважуючі, зо-

359

РОЗДІЛ XXIV

ПРАВОЗАСТОСУВАННЯ

бов'язуючі, забороняючі), тобто такі, що містять вказівки на певні варіанти поведінки. Щодо іншого різновиду правових норм — спеціалізованих, або ж як їх ще термінологічно познача­ють — «нетипових правових приписів» (норм-принципів, норм-цілей, норм-дефініцій, оперативних, колізійних норм і т. ін.), то їх реалізація полягає в забезпеченні раціональної побудови, несу-перечливого характеру правового регулювання, виконанні ряду допоміжних функцій у системі права.

У цілому реалізація норм права може бути визначена як про­цес їхнього фактичного втілення в суспільних відносинах через правомірну поведінку соціальних суб'єктів, що здійснюють на­лежні їм суб'єктивні юридичні права і обов'язки.

Власне реалізацію правових норм, яку ще називають «безпосе­редньою правореалізацією», слід відрізняти від іншого явища — реалізації права як такого. Реалізація права охоплює усі способи та форми зовнішньої об'єктивації права, його переведення на рівень реальної дійсності, становлення права як позитивного утворення. Зокрема, для країн з романо-германською правовою системою, до яких належить і Україна, це пов'язано передусім з прийняттям законів та підзаконних нормативних правових актів, що розвивають їхні положення, а також укладенням нормативних правових договорів, санкціонуванням звичаїв і т. ін.

Існуючі способи і форми реалізації правових норм можуть бути класифіковані за певними підставами.

Залежно від юридичного механізму її забезпечення розрізня­ють правореалізацію, що відбувається в межах правових відно­син, і правореалізацію, здійснювану поза ними. У першому випад­ку набуття суб'єктами правореалізації юридичних прав і обов'язків (що являють собою необхідну передумову даного про­цесу) обумовлюється фактом встановлення між цими особами згаданих правових зв'язків. У другому ж — юридичні права й обов'язки суб'єктів правореалізації витікають безпосередньо із закону, а отже, і здійснення ними приписів правових норм не за­лежить від будь-яких додаткових обставин.

За характером її суб'єктів реалізацію норм права поділяють на індивідуальну і колективну. Індивідуальна правореалізація полягає в можливості особи самостійно (в індивідуальному порядку) вико­ристовувати свої юридичні права і виконувати покладені на неї юри­дичні обов'язки. Колективна ж реалізація правових норм потребує для цього поєднання зусиль кількох суб'єктів. Зокрема, консти­туційна норма (ст. 45 Конституції України), якою закріплене право 360

громадян на відпочинок, може бути реалізована як у колективному, так і в індивідуальному порядку, тоді як інша норма Конституції (ст. 36), що передбачає право громадян України на об'єднання в політичні партії та громадські організації, — тільки в колективному.

Залежно від методів, якими забезпечується правореалізація, акти реалізації правових норм поділяються на добровільні і примусові.

За характером поведінки суб'єктів реалізації правових норм розмежовують активну (що обумовлює необхідність здійснення певних дій) і пасивну (що полягає в утриманні від деяких варіантів поведінки) правореалізацію.

За способами здійснення правових приписів розрізняють такі форми їх реалізації, як використання, виконання і дотримання.

Використання є формою реалізації уповноважуючих норм права і характеризується використанням особою юридично ви­знаних за нею можливостей для задоволення її потреб та інте­ресів. Використання може відбуватися як в активній, так і в па­сивній поведінці правових суб'єктів.

Виконання являє собою форму реалізації зобов'язуючих пра­вових приписів, які покладають на особу юридичні обов'язки ак­тивного типу, і тому завжди пов'язане з необхідністю здійснення певних дій, що становлять зміст відповідного обов'язку.

Дотримання є формою реалізації забороняючих правових норм, якими встановлюються юридичні обов'язки пасивного ти­пу, і полягає у відмові суб'єктів права від юридично заборонених видів поведінки.

Використання, виконання і дотримання належать до безпосе­редніх (звичайних, ординарних) форм правореалізації, тобто та­ких, які, по-перше, проходять будь-який процес реалізації норм права, і, по-друге, що не потребують сторонього втручання, здійс­нюються виключно через власну поведінку осіб, яким адресовані відповідні правові приписи. Разом з тим існує багато випадків, коли поряд із звичайними виникає потреба в особливій (неординарній) формі реалізації правових норм, а саме у правозастосуванні.