- •§ 2. Предмет загальної теорії держави і права
- •§ 3. Місце загальної теорії держави і права в системі юридичних та інших суспільних наук
- •§ 1. Розмаїття концепцій (теорій) походження держави
- •§ 4. Ознаки держави, які відрізняють її від самоврядування первіснообщинного ладу
- •§ 1. Ознаки та поняття держави
- •§ 3. Державний суверенітет
- •§ 4. Типологія держави
- •§ 1. Особливості становлення та формування концепції громадянського суспільства
- •§2. Поняття та ознаки громадянськогосуспільства
- •§ 3. Поняття та структура політичної системи суспільства
- •§ 4. Партії в політичній системі
- •§ 5. Місце держави в політичній системі суспільства
- •§ 2. Класифікація функцій держави
- •§ 3. Внутрішні функції держави »
- •§ 4. Зовнішні функції держави
- •§ 5. Правові форми і методи здійснення функцій держави
- •§ 1. Поняття і структура форми держави
- •§ 2. Форма правління держави
- •§ 3. Форми державного устрою
- •§ 1. Поняття і соціальна цінність
- •§ 2. Форми демократії
- •§ 3- Інститути і суб'єкти демократії
- •§ 4. Принципи демократії
- •§ 5. Функції демократії
- •§ 7. Демократія в умовах України
- •§ 1. Механізм держави і його структура
- •§ 2. Поняття державного апарату і його ознаки. Державні органи і їх види
- •§ 3. Принципи організації і діяльності державного апарату. Поділ державної влади
- •§ 4.Загальна характеристика, функції
- •§ 5. Організація здійснення влади на місцях. Взаємодія місцевих державних органів з органами місцевого самоврядування
- •§ 6. Державна служба і її види. Державний службовець, посадова особа
- •§ 1. Поняття прав і свобод людини і громадянина, їх загальна характеристика. Обов'язки людини і громадянина
- •§ 2. Права і свободи людини і громадянина в їх історичному розвитку
- •§ 3. Види прав, свобод і обов'язків людини і громадянина. Їх система в Конституції України 1996 року
- •§ 4. Гарантії прав і свобод людини і громадянина в демократичній правовій державі
- •§ 1. Концепція правової держави: історія виникнення та розвитку
- •§ 2. Поняття і ознаки правової держави
- •§ 3. Поняття і ознаки соціальної держави
- •§ 1.Теорії походження права
- •§ 2. Соціальні норми первіснообщинного ладу, їх види і функції
- •§ 4. Відмінності права від соціальних норм первіснообщинного ладу
- •§ 1. Головні підходи до праворозуміння
- •§ 2. Поняття і різні прояви права
- •§ 3. Ознаки права
- •§ 5. Співвідношення права і форм його зовнішнього прояву
- •§ 1. Поняття, риси і класифікація
- •§ 3. Загальноправові принципи
- •§ 4. Міжгалузеві й галузеві принципи
- •§ 1. Поняття відносної самостійності права
- •§ 2. Право і економіка
- •§3. Право і політика
- •§ 1. Правові системи сучасності і критерії їх класифікації
- •§ 2. Романо-германська правова система
- •§ 3. Англо-американська правова система
- •§ 4. Релігійно-традиційна правова система
- •§ 1. Поняття, загальні риси і види соціальних норм
- •§ 2. Співвідношення технічних і правових норм
- •§ 3. Право і мораль
- •§ 4. Право і звичай
- •§ 5. Корпоративні норми, їх особливості і взаємодія з правом
- •§ 1. Поняття, риси, структура та функції правосвідомості
- •§ 2. Види правосвідомості
- •§ 3. Правосвідомість і право. Роль правосвідомості в правотворчості(правоустановленні) і правореалізації
- •§ 5. Поняття та види деформації
- •§ 1. Поняття системи права
- •§ 2. Предмет і метод правового
- •§ 3. Структура системи права
- •§4. Публічне і приватне право
- •§ 5. Галузі вітчизняного права
- •§ 7. Структура вітчизняного законодавства
- •§ 8. Фактори формування та розвитку системи законодавства
- •§ 9. Співвідношення між нормами
- •§ 2. Структура норми права
- •§ 4. Інші види правових норм
- •§ 5. Співвідношення норми права і статті нормативно-правового акта
- •§1. Поняття і види форм права
- •§ 2. Ознаки нормативного правового акта і вимоги до нього
- •§ 3. Поняття, ознаки, види законів
- •§ 4. Порядок прийняття законів в Україні
- •§ 5. Підзаконні нормативні правові акти
- •§ 6. Дія нормативно-правових актів у часі
- •§ 7. Дія нормативних правових актів в просторі і за колом осіб
- •§ 8. Колізії в законодавстві
- •§ 1. Етапи процесу правоутворення
- •§ 3. Стадії створення нормативно-правових актів
- •§ 4. Законодавча техніка: поняття і види
- •§ 5. Систематизація нормативно-правового матеріалу
- •§ 1. Поняття і риси правових відносин
- •§ 3. Суб'єкти правових відносин, їх види. Поняття юридичної особи
- •§ 4. Суб'єктивні права, правомочність і юридичні обов'язки суб'єктів права
- •§ 5. Поняття і види об'єктів правових відносин
- •§ 1. Поняття і види правової поведінки
- •§ 3. Правопорушення: поняття і юридичні ознаки. Склад і види правопорушень
- •§ 1. Поняття реалізації правових норм
- •§ 2. Застосування норм права
- •§ 3. Стадії застосування нормативних приписів
- •§ 4. Основні вимоги правильного
- •§ 5. Акти правозастосування, їх види
- •§ 6. Прогалини в праві і засоби їх подалання та усунення
- •§ 1. Поняття тлумачення норм права
- •§ 2. Способи тлумачення норм прав
- •§ 3. Офіційне і неофіційне тлумачення норм права
- •§ 4. Правотлумачні (інтерпретаційні) акти, їх види
- •§ 5. Тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту
- •§ 1. Поняття законності як багатоаспект-ного суспільно-правового явища. Законність і демократія
- •§ 2. Функції законності
- •§ 3. Поняття правопорядку
- •§ 4. Співвідношення права, законності
- •§ 5. Гарантії законності і правопорядку
- •§ 1. Поняття правового регулювання
- •§ 2. Способи, методи та типи правового регулювання. Правовий режим
- •§ 3. Види правового регулювання
- •§ 4. Механізм правового регулювання
- •§ 6. Ефективність правового регулювання
- •§ 1. Система і функції юридичної науки з
§ 5. Співвідношення права і форм його зовнішнього прояву
Верховенство і пріоритет права щодо держави знаходить свій вияв у тому, що держава не створює основних положень нового права, а лише юридично оформлює потреби соціального розвитку і відносини, які склалися в суспільстві, офіційно повідомляє про їх захист державою. Такого захисту в тій чи іншій формі (наприклад, через діяльність судів) право завжди вимагало, навіть тоді, коли писаного права ще не було, а держава ще остаточно не сформувалася. Це свідчить про те, що право може існувати незалежно від того, втілено воно в певній державній формі чи ні.
Отже, право є об'єктивним виявом характеру суспільних відносин, а закон та інші його форми є суто суб'єктивними явищами, що їх державні органи формулюють заради їх юридичного оформлення.
Право і форми його вияву є юридичними категоріями, які тісно пов'язані між собою. Вони ні в якому разі не повинні ототожнюватися і водночас протиставлятися, їх слід розглядати в єдності. Якщо право включає в себе систему суспільних відносин, правил поведінки, реалізація яких постійно повторюється і які охороняються державою, то форми (джерела) права, і зокрема законодавство, є важливим способом існування і зовнішнього вираження цих правил і відносин. Право як система правил поведінки (норм) становить зміст закону або інших форм права.
Головними формами існування права є писане право (законодавство), звичаєве право, прецедентне право, договірне право. Писане право (законодавство) формулюється державними органами. Воно превалює в країнах континентальної Європи, в тому числі в Україні. Складається писане право з ієрархічної системи правових нормативних актів. Найвищими в цій системі є акти парламентів — закони. Звичає в є право —перша історична
189
розаіл хп
форма права, нині найпоширеніша серед країн з консервативним способом життя. Воно складається з норм, санкціонованих державою, тобто таких, що набули її захисту. Більша чи менша його розвиненість в окремих країнах залежить від особливостей історичного розвитку й економічних та політичних умов, що склалися в них. Прецедентне право являє собою систему прецедентів. Прецедентом вважається той принцип, який покладений в основу вирішення якоїсь конкретної справи судовим або іншим державним органом, застосування якого стає обов'язковим при вирішенні всіх наступних подібних за змістом справ тієї ж категорії. Він є основною формою права в країнах так званої англо-американ-ської системи і створює найбільш сприятливі умови для динамічного розвитку правової системи. Договірне право складається з нормативних договорів між двома або кількома суб'єктами, є обов'язковими для них і має юридичне значення і для інших учасників суспільних відносин. Договір як форма права превалює в міжнародному праві і найбільш поширений у країнах з ринковою економікою. (Більш детально про форми права див. розділ XX.)
З точки зору похідного значення форми права від його змісту є неприпустимим етатичний погляд на право як на продукт і інструмент держави. Такий підхід веде до змішування права з його правовою формою. Внаслідок цього може створитися враження, що нібито права людини даровані їй державою. Можна також виправдати легковажне ставлення до постійних змін у законодавстві, оточити будь-який закон правовим ореолом.
Законодавство та інші форми права змінюються і доповнюються, а також скасовуються з волі держави. Але правовими вони можуть бути визнані лише за умови наявності в них правового змісту і легітимності, тобто відповідності їх змісту інтересам і волі населення.
Погляд на право як на загальнолюдську цінність, що є втілен-. ням справедливості, виключає його ототожнення з законом або іншими формами права, які не завжди відповідають цим вимогам. Тому наближення до ідеалів правової держави визначається не арифметичною сумою прийнятих законів та інших форм права, а передусім їх якістю, відповідністю вимогам справедливості. Поява закону чи іншої форми права є свідченням офіційного визнання державою певної поведінки обов'язковою і її зобов'язання охороняти закріплені нею відносини всіма засобами, що є в її розпорядженні, застосовувати примус у разі порушення закону. 190
ЗАГАЛЬНЕ ВЧЕННЯ ПРО ПРАВО
Існування закону та інших форм права не є і абсолютним свідченням існування права, оскільки сам закон може • бути як правовим, так і неправовим. На відміну від неправового правовий закон завжди відповідає вимогам справедливості, служить суспільному прогресу. Щодо неправового закону, то в ньому право не втілюється, він здатен навіть бути формою узаконеного свавілля. Неправовими є і закони, дія яких приводить до результатів, що прямо протилежні тим, на які розраховував законодавець, і державні акти, які повинні за своїм змістом бути відповіданими власне закону (підзаконними), але насправді суперечать йому. Свавільний характер частини неправових законів особливо помітний у державних актах, що відкрито порушують справедливвість і нехтують правами людини, принципами свободи і рівності.. Такими були, наприклад, фашистське расове законодавство, «узаконення» в радянські часи позасудового розгляду окремих категорій кримінальних справ, рішення про насильницькі депортації народів і т. ін. Відміни правового і свавільного за змістом закону враховуються в практиці міжнародних судів, трибуналів при вирішенні практичних питань про відповідальність за злочини проти людства. Так, ще статтею 6 пункту «в>> Статуту Міжнародного військового трибуналу для Нюрнберзького процесу і Міжнародного військового Трибуналу для країн Далекого Сходу було закріплено обов'язок цих Трибуналів розглядати і вирішувати питання про злочини проти людства «незалежно від того, чи були ці дії порушенням внутрішнього права країни, де вони були скоєні» (слово «право» застосовується тут у значенні «законодавство »).
З другого боку, існують і такі неправові по своїй суті закони або окремі їх норми, які прямо не пов'язані зі свавіллям, але які суттєво відхиляються від принципів справедливості і не відповідають потребам суспільного розвитку, через що є не тільки вкрай неефективними, але й шкідливими. Це відбувається внаслідок недостатньої компетентності відповідних органів і осіб у тих питаннях, що вони законодавчо урегульовують, або недостатніх юридичних знань. Мова може йти про відсутність наукової обґрунтованості або про суттєві недоліки концепцій нормативних актів; перевищення органом, що їх видає, своєї компетенції, створення колізій між нормами з одного і того ж предмета регулювання, внаслідок чого одна з цих норм є чинною, а інша нечинною, тобто неправовою, і т. ін.
Відмінність правового закону від неправового має неабияке значення в юридичній практиці. Звичайно правозастосовувач не
191
РОЗДІЛ XII
має права і не повинен ставити себе на місце законодавця і визначати, чи є той чи інший закон (нормативний акт) правовим або не-правовим — він повинен застосовувати чинний закон незалежно від своєї оцінки його змісту. Водночас той, хто зіткнеться із не-правовим характером того чи іншого закону, має можливість і навіть морально зобов'язаний застосовувати всі законні способи, щоб він був скасований.
Розділ XIII
II ПРИНЦИПИ В ПРАВІ