18. Супрасегментні засобі організації мовлення:членування та об’єднання мовленнєвих сегментів.Наголос.Інтонація.

Супрасегментні засобі організації мовлення:членування та об’єднання мовленнєвих сегментів є складовим елементом просодики. (зниження і підвищення тону, розподіл наголосу, темпоральні зміни, паузація)

Наголос - виділення в мовленні певної одиниці в ряду однорідних одиниць за допомогою фонетичних засобів.

Залежно від того, з якою сегментною одиницею функціонально співвідноситься наголос, розрізняють словесний (тактовий), фразовий, логічний і емфатичний наголос.

Словесний наголос буває динамічним, музикальним і кількісним.

Динамічний (силовий, експіраторний) наголос - виділення (вимова) одного із складів слова (такту) більшою силою, тобто сильнішим видихом струменя повітря. Динамічний наголос може бути фіксованим (зв'язаним), тобто в усіх словах падає на певний склад і вільним, тобто може падати на будь-який склад. Фіксований наголос характерний для польської, чеської, французької мовам. Вільний (нефіксований) наголос характерний для української, російської, білоруської мовам.Динамічний наголос часто пов'язаний з редукцією, тобто з ослабленням і скороченням звучання ненаголошених складів.

Музикальний (мелодійний, тонічний) наголос - виділення наголошеного складу інтонаційно, підвищенням основного тону.

Кількісний наголос - виділення складу більшою тривалістю звучання. Такий наголос можливий у тих мовах, де нема розрізнення довгих і коротких голосних.

Фразовий наголос - виділення певного слова у фразі.

Логічний наголос - особливе виділення якогось слова чи кількох слів у всьому висловлюванні.

Емфатичний наголос - емоційне виділення тих чи інших слів у висловлюванні напруженою вимовою певних звуків.

Інтонація - рух, зміна, динаміка тону, що супроводжує висловлювання, ритміко-мелодійний малюнок мовлення. Інтонація складається з мелодики, інтенсивності, пауз, темпу і тембру мовлення.

Мелодика мовлення - зміна частоти основного тону, його діапазонів, інтервалів, підвищень і понижень, напрямку його руху (вгору, вниз, рівно тощо).

інтенсивність - підвищення і посилення голосу на слові, яке хочуть виділити (логічний наголос).

Пауза (- перерва у звучанні, зупинка в потоці мовлення. Паузи впливають на ритміку мовлення, сприяють виділенню певного змісту.

Темп мовлення - швидкість мовлення, вимірювана кількістю виголошуваних за секунду складів. Темп мовлення передає ставлення мовця до висловлюваного: вагоме вимовляється повільніше, неважливе - швидше.

Тембр мовлення - емоційне забарвлення (схвильоване, веселе, сумне, грайливе тощо). Усі елементи інтонації взаємопов'язані і становлять єдність.

Загалом інтонація виконує такі функції: розрізняє комунікативні типи висловлювання (розповідь, запитання, спонукання), , оформлює висловлювання в єдине ціле, виражає конкретні емоції;; характеризує мовця і ситуацію спілкування.

19. Граматична категорія та граматичне значення. Типи граматичних категорій та граматичних значень.

Граматична категорія — система протиставлених одна одній граматичних величин, тобто граматичних форм з однорідним значенням.

Так, граматичними категоріями можна вважати категорії числа, виду, бо в межах категорії числа ви­діляють протиставлені граматичні значення однини і множини, а в межах категорії виду — значення доко-наності і недоконаності дії і кожне з цих значень має формальне вираження- стіл — сто­ли, берег — береги, корова — корови.

Усі граматичні категорії поділяють на морфоло­гічні і синтаксичні. До морфологічних категорій на­лежать категорії роду, числа, відмінка, виду, часу, спо­собу, особи. До синтаксичних категорій можна віднести категорію комунікатив­ної спрямованості (розповідні, питальні, спонукальні речення), категорію активності й пасивності, категорію стверджувальності—заперечувальності та категорії синтаксичного часу і синтаксичного способу, які фор­мують парадигму речення.

Морфологічні категорії в свою чергу поділяються на класифікаційні і словозмінні. Класифікаційні ка­тегорії — це такі, в яких члени виступають як рубри­ки класифікації слів.

Словозмінні — це граматичні категорії, яких слово може набувати залежно від партнера, з яким воно по­єднується в мовленнєвому ланцюжку.

Граматичне значення — узагальнене, абстрактне значення, влас­тиве цілому ряду слів, словоформ, синтаксичним конструкціям, яке має в мові своє регулярне й стандартне вираження.

У морфології — це значення предметності, процесуальності, ознаки тощо як обов'язкові атрибути пев­них частин мови. У синтаксисі — це значення предикативності, суб'єкта, об'єкта і від­ношень між предикативними одиницями в складному реченні.

Усі граматичні значення можна поділити на три типи: а) ті, що виражають відношення явищ дійсності; б) ті, що виражають відношення людини до тих явищ; в) ті, які не пов'язані зі світом речей і явищами людської свідомості, а зумовлені внутрішньомовними відношеннями.

До пер­шого типу належать значення числа (зошит — зошити, пишу — пишемо), роду, коли йдеться про розрізнення ста­ті (робітник — робітниця, викладач — викладачка) то­що. До другого типу відносять граматичні значення мо­дальності (ствердження, заперечення, наказовість, умов­ність, запитання, відповідь, окличність, волевиявлення). До третього типу належать значення роду, числа та від­мінка прикметників, що зумовлені відповідним значен­ням іменника, з яким вони узгоджуються.