3.3. Культура

За своє багатовікове існування античні держави, засновані греками, досягли значного розвитку в державотворенні та зовнішній політиці, економіці й торгівлі, культурі, мистецтві й побуті. Населення грецьких міст-полісів не тільки зберігало засади й традиції метрополії, а й позитивно впливали на сусідні племена – скіфів, таврів, мешканців лісостепу, сарматів тощо. Внаслідок взаємодії еллінів та місцевих племен відбувався культурний поступ та взаємозбагачення народів, які населяли територію сучасної України.

Духовна культура, мистецтво і релігія античних міст-полісів Північного Причорномор’я відповідали традиціям античних полісів материкової Греції. Характерною рисою релігійних вірувань переселенців був політеїзм – шанування багатьох божеств, які уособлювали різні явища й сили природи. До їх пантеону входили Зевс, Афіна, Аполлон, Арес, Артеміда, Деметра, її дочка Персе фона, Діоніс, Кібела та інші боги. З часом до релігійних культів античних міст-полісів проникають елементи релігійних вірувань місцевих племен. Ряд основних божеств у тих і інших мали аналогічні функції. Про це повідомляє Геродот, який порівнює найшановнішого скіфського бога Папая із Зевсом, богиню Табіті – з Бестією, бога війни називає Ареєм [5, с. 249].

Віра в силу божеств і поклоніння їм, відправлення певних обрядів у взаємозв’язку з їх культами, а також різними віруваннями, в яких особливе значення надавалося поховальному ритуалу, становило невід’ємну складову життя кожної людини.

Античні держави Північного Причорномор’я приділяли чималу увагу вихованню та освіті. Упродовж усієї історії їх існування пріоритетною тут була еллінська мова і писемність з її різними діалектами. Оскільки більшість міст, крім Херсонеса, засновувалися іонійськими еллінами, в них переважав іонійський діалект. У Херсонесі розмовляли на дорійському. Разом з тим створили умови для збагачення рідної мови. Особливо цей словниковий запас поповнився скіфськими, сарматськими словами, топонімами, етнонімами, іменами тощо.

Численні епіграфічні джерела засвідчують, що багато жителів міст і сільських поселень знали грамоту, вміли писати й читати. До нашого часу дійшло багато пам’яток офіційної лапідарної (кам’яної) епіграфіки – написів, вирізьблених на кам’яних плитах, що містили державні закони, декрети, угоди тощо. Судячи з великої кількості графіті на уламках посуду, стилів, можна зробити висновок, що писемність і освіта були найбільш важливими сторонами культурного життя населення цього регіону [22, с. 136].

В античних державах архітектурна традиція існувала практично ціле тисячоліття. Надбанням античного будівництва стала розробка прямокутного планування міст. Житлові будинки об’єднувалися в квартали, вулиці перетиналися під прямим кутом, дороги мостили дрібним каменем, а вздовж доріг прокладали водостоки. Однією з найважливіших особливостей містобудування була наявність великої кількості колонад різного призначення – стої, портики храмів. Створювали й декоративні прикраси суто функціональних споруд – міські брами, водорозбірні фонтани тощо.

Міста оточували фортечними мурами та вежами. У них формували майдани чіткої квартальної структури, зводили споруди адміністративного та громадського призначення – гімназії, театри, будинки різних магістратур тощо. У цілому для значних міст була типовою тричленна топографічна схема розташування: верхнє місто, нижнє біля гавані та схили, що з’єднували їх.

Пластичне мистецтво також відігравало важливу роль у житті північно причорноморських держав. Скульптури прикрашали храми, палаци і житло, їх встановлювали на могилах. Основним матеріалом для скульптур був привезений мармур, місцевий вапняк. Скульптуру завжди фарбували. Розписували брови, очі, губи, волосся і одяг. Фарбу брали воскову і мінеральну, а особливо червону, яка була дуже стійкою [22, с. 139].

Мистецько-естетичне начало відіграло значну роль у духовному світогляді населення північнопричорноморських міст. Якщо за художнім рівнем виконання вони і поступалися мистецтву великих культурних центрів Еллади, то в ідейному продовжували грецькі традиції звеличення людини. Провідне місце в розвитку образотворчого мистецтва належало живопису. Пов'язаний з архітектурою, він найчастіше був декоративним.

Великого значення у грецькому суспільстві надавалося музиці. З дитячих років елліни не лише слухали музику й співи, а й самі навчалися гри на лірі й флейті, тому що це не входило до шкільної програми. Сольний і хоровий спів був обов’язковим під час багатьох релігійних свят, пісні звучали під час весільного обряду, вдома, у колі друзів.

Отже, можна говорити, що греки-переселенці послідовно у своєму культурному розвитку наслідували еллінів, використовуючи їх здобутки у різних галузях матеріальної та духовної культури. Переселенцям була властива освіченість, любов до спорту та мистецтва, вони наслідували звичаї та вірування жителів материкової Греції. Але все ж у культурному розвитку держав Північного Причорномор’я були певні особливості, що були пов’язані з географічним положенням: сусідство з кочовими племенами – скіфами, савроматами, таврами та ін., і розселення на території поєднання Східної та Західної культур. Особливо це було помітно в ідеології населення, коли поряд із збереженням грецьких культів з’являлися культи синкретичних божеств, притаманних східним релігійним системам, грецька мова була поповнена місцевими словами.