55

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1. ГОТИКА В АРХІТЕКТУРІ ТА ЇЇ ОСОБЛИВОСТІ………....5

1.1. Історія виникнення та розвитку стиля «готика» в архітектурі……..5

1.2. Особливості французької, німецької, італійської та англійської готики в архітектурі……………………………………………….……………16

Висновки до першого розділу…………………………………………….19

РОЗДІЛ 2. ВІДМІННІ РИСИ ГОТИИ В ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЦЕНТРАХ АНГЛІЇ (СОЛСБЕРІЙСЬКИЙ СОБОР), ФРАНЦІЇ (НОТР-ДАМ-ДЕ-ПАРІ), ІТАЛІЇ (МІЛАНЬКОМУ СОБОРІ) ТА НІМЕЧЧИНИ (КЬОЛЬНСЬКИЙ СОБОР)……………………………………………………………………….….22

2.1. Конструкції в готичних соборах ………………………………….…22

2.2. Декор в екстер΄єері соборів ………………………………………….29

2.3. Декор в інтер΄єрі ……………………………………………………..36

Висновки до другого розділу……………………………………….…….41

ВИСНОВКИ…………………………………………………………….…42

СЛОВНИК ТЕРМІНІВ……………………………………………….......44

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………..48

ДОДАТКИ…………………………………………………………………50

ВСТУП

Історико-культурні передумови, готична архітектура і власне сам стиль зародився наприкінці ХII століття і продовжував своє існування до XVІ століття. Готична архітектура зародилася в перші роки ХІІІ століття, її розвиток швидко поширювався і досяг свого апогею в другій половині ХІІІ століття. Це стало важливим кроком в історії середньовічного архітектурного образу. Домінуючими країнами де розвиток архітектури, з її специфікою, виражався найпомітніше ніж у інших країнах, стали Англія, Франція, Німеччина, Італія. Різкий перехід в архітектурі з романського стилю на готичний, від великих, масивних та важких форм, до ажурних, каркасних які тягнуться у гору соборів. Готична архітектура Франції вплинула на світову архітектуру своєю специфічною технікою будівництва.

Актуальність теми полягає у більш детальному ознайомленні з історією виникнення готичного стилю та його розвитку і еволюції у країнах західної Європи. Варто зазначити, що елементи цього стилю неодноразово використовуються у сучасному будівництві, тому це спонукає до більш детального вивчення цього стилю.

Об’єкт: Розвиток та становлення готики в західноєвропейських країнах.

Предмет: характерні риси сакральних споруд.

Мета: виявити характерні риси стилю в спорудах: Солсберійський собор (Англія), Нотер-Дам-де-Парі (собор Парижської Богоматері)(Франція), Міланський собор (Італія)та Кьольнський собор (Німеччина)

Завдання:

- аналіз літературних джерел;

- розглянути історію виникнення готичного стилю та його розвитку в архітектурі;

- співставити характерні та відмінні риси в архітектурі кожної з обраних країн;

- порівняти характерні риси та відмінності кожної з країн: типи, плани, конструкція, декору, інтр’єру, екстер’єру;

- порівняти конструкції західноєвропейських соборів;

- порівняти інтер’єри у соборах Італії, Франції, Англії та Німеччини;

- виявити відмінності в екстер’єрі соборів.

Методи дослідження – загальнонаукові:

Загальнонауковий:

аналіз літературних джерел – знайти та переглянути літературу згідно теми.

Метод індукції та дедукції – на основі обраного стилю виявити в спорудах стильові особливості.

Конкретно наукові: метод комплексного мистецтвознавчого аналізу – аналіз споруд та готичного архітектурного стилю;

Метод індукції та дедукції – на основі обраного стилю виявити в спорудах стильові особливості.

Структура роботи: складається з вступу, 2 розділів, в першому розглядається історія виникнення та розвитку готичного стилю в архітектурі, та як готичний стиль проявив себе у кожній з західноєвропейських країн. У другому розділі – детальний аналіз готичної архітектури Англії (Солсберійському соборі), Франції ( Нотр-Дам-де-Парі ( собор Парижської Богоматері)), Італії (Міланському соборі ) та Німеччини (Кьольнський соборі). Розглядається конструкція, екстер’єр та інтер’єр. Висновки до кожного з розділів та підсумковий висновок. Словник термінів, додатки та список використаних джерел. Загальний обсяг роботи: сторінки - 56.

РОЗДІЛ 1. ГОТИКА В АРХІТЕКТУРІ ТА ЇЇ ОСОБЛИВОСТІ

1.1 Історія виникнення та розвитку стиля «готика» в архітектурі

Готичний стиль, художній стиль, що став завершальним етапом у розвитку середньовічного мистецтва країн Західної, Центральної і частково Східної Європи (між серединою 12 і 15-16 ст.). Батьківщиною готичного стилю, що представляє собою значний розвиток романського в бік більшої легкості, фантастичності і витонченості, безумовно є Франція [10, c. 25]

Готика ( від. Італ. Gotico, букв. – готський, від назви германського племені готів), готичний стиль, художній стиль, який був завершаючим етапом розвитку середньовічного мистецтва країн західної, центральної та частково південної Європи ( сер. 12 и 15 – 16 ст.). Термін введений в епоху Відродження як об означення всього середньовічного мистецтва, вважався «варварським» [11, c. 237].

Термін «готичний стиль» умовний. Готи – германські племена першопочатково мешкавші у берегів Балтійського моря. В 3му ст. збільшившись численно і та ставши могутнішими, вони поширилися на південь, дійшли до Чорного моря і Балкан, звершали набіги на Малу Азію. В 4 – 5 ст. готи вторгнулися до Італії та Іспанії, утворивши там свої держави. В уявленні середньовічних італійців, «готи» - це народи півночі, тому і архітектурний стиль північних по відношенню до Італії був названий готичним, хоча створивши його французькі зодчі ніякого відношення до готів не мали [2, c. 158].

Готичне мистецтво відображавши глибокі та гострі протиріччя епохи, було внутрішнє суперечливе: в ньому причудливо перекликалися риси реалізму, глибокого та простого людського почуття з набожним розчуленням, злетами релігійного екстазу [8, c. 238]. Розвиток мистецтва готики відбивало кардинальні зміни в структурі середньовічного суспільства: початок формування централізованих держав, ріст і зміцнення міст, висування світських сил - міських, торгових і ремісничих, а також придворно-лицарських кіл. У міру розвитку суспільної свідомості, ремесла і техніки слабшали підвалини середньовічного релігійно-догматичного світогляду, розширювалися можливості пізнання і естетичного осмислення реального світу; складалися нові архітектурні типи і тектонічні системи. Зокрема інтенсивно розвивалася етилова та громадська архітектура. Складається такий важливий вид громадської архітектури, як ратуша – символ незалежного міста з Магдебургським правом (додаток А). Ратуша була розташована по середені головної площі міста, ансамбль якої включав різноманітні громадські та культові будівлі [22]. Навколо головної площі часто будувалися будинки з аркадами, торговими і складськими приміщеннями в нижніх поверхах. Від площі розходилися головні вулиці, вузькі фасади 2 -, рідше 3-поверхових будинків з високими, фронтонам и вибудовувалися уздовж вулиць і набережних. Міста оточувалися потужними стінами з пишними проїзними вежами. Замки королів і феодалів поступово перетворювалися в складні комплекси кріпаків, палацових та культових споруд. Зазвичай в центрі міста, пануючи над його забудовою, знаходився замок або собор, який ставав осередком міського життя. У ньому поряд з богослужінням влаштовувалися богословські диспути, розігрувалися містерії, відбувалися зборів городян. Незважаючи на різкі зміни у суспільстві храм залишався ідеологічним та композиційним центром міста і найважливішим об’єктом для архітектурних пошуків. Храм у готичному мистецтві – досконалий зразок синтезу архітектури, скульптури та живопису. Вселенський простір, вертикаль склепінь та веж, підпорядкованість скульптури динамічним архітектурним ритмам, мальовничість сяяння вітражів справляли потужний емоційний вплив на середньовічну людину [3, c. 16 – 17]. Храм розглядається як символ Всесвіту, обитель мудрості та знання, середньовічної суспільної ієрархії і влади божественних сил над людиною, але і зростаюче самосвідомість городян, творче велич зусиль людського колективу [22].

Смілива та складна каркасна конструкція готичного собору, втіливши торжество сміливої ​​інженерної думки людини, дозволила подолати масивність романських будівель, полегшити стіни та зводи, створити динамічну єдність внутрішнього простору. В готиці відбувається збагачення та ускладнення синтезу мистецтв, розширення системи сюжетів в котрій відобразилося середньовічні уявлення про світ [18, c. 89]

Якщо попередні архітектурні стилі формувалися поступово і стихійно. І так, для більшої місткості приміщення і створення відчуття простору було необхідно розширити внутрішній простір собору (додаток Б).

(Рис.) 1.1. Поперечний розріз готичного собору ( ХІІ – ХV ст.)

Це досягалося шляхом збільшення розмірів зали в ширину та висоту і зменшенням перерізів внутрішніх колон (Рис. 1.1.), за для того, щоб вони не загромаджували простір.

Рис. 1.2. Нервюрне склепіння (XII – XV ст.)

Головним нововведенням зодчих готичного стилю, є каркасна система.

Історично цей конструктивний прийом виник з удосконалення романського хрестового склепіння. Вже романські зодчі в деяких випадках викладали шви між розпалубками хрестових склепінь (додаток Г) виступаючими назовні камінням. Однак такі шви мали тоді чисто декоративне значення; склепіння як і раніше залишався тяжким і масивним. Готичні архітектори зробили ці ребра (інакше названі нервюрами або гуртами) основою склепінчатої конструкції. Зведення христового склепіння починали викладуючи з добре отесаного та підігнаного клінчатого каміння ребра – діагонального (так званні оживи) та торцеві (так званні щокові арки). Вони створювали якби скелет склепіння отриманні розпалубки заповнювали тонким тесаним камінням за допомогою кружал (Рис. 1.2.).

Таке склепіння було значно легше романського: зменшувався і вертикальний тиск, і бічний розпір. Нервюрне склепіння своїми п’ятами спирався па стовпи-підвалини, а не на стіни.

Крім того, нервюрне не клепіння від володіло відомою гнучкістю. Нервюрне склепіння мало ще й ту перевагу, що дозволо перекривати простір неправильної форми [11, c. 238].

Основні форми нервюрного склепіння це – хрещате, сітчасте або зірчате склепіння (Рис. 1.3.) [ 12, c. 28].

Рис. 1.3. Основні форми нервюрного склепіння.

Оцінивши достоїнства такого склепіння, готичні зодчі проявили велику винахідливість у його розробці, а також використовували його конструктивні особливості в декоративних цілях. Так, іноді вони встановлювали додаткові нервюри, що йдуть від точки перетину ожив до стріли щокових арок - лієрни - так звані т’єрсерони.

Крім того, вони іноді пов'язували основні нервюри між собою поперечними нервюрами, так званими контрліернами. Так підвалина оберталася в пучок колон.

Так як на кожен стовп-підвалину доводилося кілька нервюр, то, слідуючи романського принципом, під п'яту кожної нервюри ставилася особлива тяганина або консоль, або колонка, що примикає безпосередньо до устою.

Боковий розпір склепіння, суворо локалізований в протилежність тяжкому романському склепінню потребував масивної опори у вигляді стовщення стіни в небезпечних місцях, а міг бути нейтралізований особливими стовпами – пілонами – контрфорсами.

Контрфорс працював більш успішніше , чим ширшим він був до низу. Тому контрфорси стали ступінчату форму відносно вузьку зверху, та більш широку вниз [11, c. 240].

Завдяки тому, що перекриття стало легшим, це в свою чергу дозволяло зменшити товщину несучих стін, що візуально об’єднало простір трьох нефів собору. Стіни перетворилися в ряд простінків з великими вікнами. Тонкі стіни та високі опори не могли сприймати горизонтальну розпору зводу: вони впали б, тому розпір передається на опорні арки (аркбутани), які знаходяться зовні будівлі готичного собору. Зовнішні арки передають сприйняте ними навантаження на кам’яні устої – пілони. Цей прийом також дозволив зробити внутрішній простір візуально більшим [11, c. 242].

Кам'яна споруда перестає бути грузним, підноситься вгору, виражаючись у легких, динамічних формах затаяних у поривах закованого духу, і торжество людської майстерності над інертною важкістю матеріалу. Готичній архітектурі вдалося подолати ваговитість романського стилю.

Таким чином готичний собор являє собою вже не масиви стін та склепінь, а скелет, каркас. Це був єдиний у своєму роді кам’яний каркас в історії архітектури, створити який виявилося можливим.

… Но выдает себя снаружи тайный план:

Здесь позаботилась подпружных арок сила,

Чтоб маса грузная стены не сокрушила –

И свода дерзкого бездействует теран.

Стихийный лабиринт, непостежимый лес,

Души готической рассудочной пропасти…

О. Мандельштам

Враження легкості, невагомості, ажурності обумовлено і своєрідною пластикою архітектурних форм: підкресленими вертикалями опор, маючими вигляд не столів, а пучків тонких колонок, стрілчатими арками, гостроконечними шатрами і фронтонами, розчленованістю мас, тонкою профільовкою деталей.

Рис. 1.4. Види стрілчатих арок

З метою зменшення розпору (додаток Е) циркульна форма арок була замінена стрілчатою. Арки перемичок вікон та дверей також стали робити стрілчатими (Рис. 1.4.). Ця стрільчатість відповідала ізлюбленній в готиці гостроконечній формі круглих шатрових дахів та фронтонів.

В готиці скульптурно-рельєфна тема грала важливу роль в системі засобів архітектурної виразності.

Таким чином, форми готичного собору приймали характерне розчленування, вертикальність, гостро конечність, насиченість плати кой, легкість та динамічність [2, c. 158].

В готичних соборах наведен зразок складної взаємодії, взаємопроникнення внутрішнього простору з зовнішньою природою. Цьому сприяють великі прорізи вікон, наскрізна різьба баштових наметів, ліс увінчаних пінаклями контрфорсів. Велике значення мали і різні кам'яні прикраси: флерони-крестоцвіти; кам'яні шипи, які виростають немов квіти і листя на гілках кам'яного лісу контрфорсів, аркбутанів, шпілей, веж.

Великого оновлення зазнав і орнамент прикрашаючий капітелі. Геометричні форми орнаменту капітелей, висхідні в «варварській» плетінці, і антична за своїм походженням аканфа майже повністю зникають. Майстри готики сміливо звертаються до рідної природи: капітелі готичних стовпів прикрашають соковито міоліровані листя плюща, дуба, бука, ясеня.

Заміна глухих стін величезними вікнами привела до майже повсюдного зникнення монументальних розписів, що грали настільки важливу роль в романському мистецтві.

Характерними елементами стають ажурні орнаменти, кам’яне мереживо різьби, стрільчаті склепіння. Стелі дерев’яні балочної конструкції або з відкритими оформленими кроквами; можливий декоративний розпис на стелі [24].

Фреску замінили вітражі поміщені у віконних прорізах, наповнювали внутрішній простір собору світлом, пофарбовані в м'які і звучні кольору, що створювало незвичайний художній ефект. Прозорі вітражі, сяючі фарби вівтарної живопису, блиск золота і срібла церковного начиння, контрастує зі стриманою суворістю колориту кам'яних стін і стовпів, надавали інтер'єру готичного собору незвичайну святкову урочистість. Над входом, як правило, величезне вітражне вікно-роза. Віконне скло в свинцевому обрамленні, із випуклого скла, але без фіранок [24].

Кольорова гамма Середньовіччя безрадісна, темна, холодна. Пурпурні, рубінові, жовті, червоні, сині, зелені, а також синяво-чорні, гвоздично-рожеві відтінки, золоті та срібні нитки. Сірий камінь, нудна охра дерева, червоно-малинові й темно-зелені кольори тканин надають інтер'єрам похмурість і таємничість [22].

Як у внутрішньому так і в зовнішньому оздобленні соборів значне місце належало пластиці. Сотні, тисячі, іноді десятки тисяч скульптурних композицій, окремих статуй та прикрас на порталах, на карнизах, водостоках і на капітелях безпосередньо зрощуються зі структурою будівлі і збагачують її.

Хоча готика знала рельєф і постійно до нього зверталася, основним типом готичної пластики була статуя.

Готичні скульптури сприймаються особливо на фасадах, як елементи єдиної гігантської декоративно монументальної композиції. Окремі статуї чи статуї групи, нерозривно пов'язані з фасадною стіною або зі стовпами порталу, є як би частинами великого багатофігурного рельєфу. В інтер’єрі же скульптурні фігури, якщо їх і ставили на виступаючі з стовпів консолі, були доступні для огляду з декількох сторін. Повні руху, вони відрізнялися за ритмом і від струнких спрямованих угору стовпів і затверджували і свою особливу пластичну виразність.

Інтер'єри готичних соборів не тільки грандіозніше і динамічніше інтер'єрів романського стилю - вони свідчать про інше розуміння простору.

Збільшення розмірів будівель і ускладнення їх функцій в готичне час відбивається на їх інтер'єрах. У готичних собору простір середнього та бокового нефів практично зливаються; бічні нефи розширюються, підвалини займають порівняно мале місце.

Активну роль в готичному інтер'єрі грають перекриття - гуртові склепіння або в інших випадках - масивні дерев'яні, дубові балкові стелі з прогонами і другорядними балками.

Вікна в готичному соборі стають великі і набувають вітражний характер. Віконні перельоти і кольорове скління надавали внутрішньому приміщенню більш особливий характер. Розміри самого скла також збільшуються крім з'єднання свинцевими смужками, вони безпосередньо зв’язуються з кам'яними палітурками. Кольорова прозора мозаїка явно замінюється живописом на склі.

Кам'яні плитні підлоги найчастіше настилались в шахову дошку, але іноді отримували й інший складно-сплетений малюнок.

Щодо вибору сюжетів так само як і в розподілі зображень, гігантські скульптурні комплекси готики були підпорядковані правилам, встановленим церквою. Композиції на фасадах соборів у своїй сукупності давали картину світобудови згідно релігійним уявленням.

Центральний портал західного фасаду, як правило присвячувався Христу, іноді мадонні; правий портал зазвичай - Мадонні, лівий - святому, особливо шанованому в даній єпархії. На стовпі розділяє двері центрального порталу на дві половини і підтримує архітрав розташовувалася велика статуя Христа, Мадонни чи святого. На цоколі порталу поміщали монументальні фігури апостолів, пророків, святих, старозавітних персонажів, ангелів. Іноді були представлені сюжети розповідного або алегоричного характеру. Після надбрамного тимпана заповнювались рельєфом. Якщо портал був присвячений Христу, зображувався страшний суд в такій іконографічній редакції: у вверх сидить вказує на сови рани Христос, стороннім - Мадонна і євангеліст Іоанн (в деякій місцевості він замінювався Іоанном Хрестителем), навколо - ангели зі знаряддями мук Христа і апостоли; в окремій зоні, під ними, зображений ангел, зважуючий душі; ліворуч - праведники, які виступають в рай; справа – демони. Ще нижче - розкрилось труни і воскресіння мертвих.

При зображенні Мадонни тимпан заповнюється сценами: Успіня, Взяття Мадонни на небо ангелами і її небесне коронування. В порталах, присвячених святим на бубнах розвертаються епізоди цих жителів. На архівольтах порталу, що охоплюють тимпан, поміщали фігури, розвиваючи основну тему даному тимпані, або образи, так чи інакше ідейно пов'язані.

Собор в цілому являв собою як би зібране в єдиному фокусі релігійно перетворене зображення світу. Але релігійні сюжети непомітно вторгався інтерес реальної дійсності, до її протиріч [11, c. 243 – 245].

Архітектура готики була вершиною середньовічного інженерного мистецтва, архітектурної думки і будівельної майстерності. Зодчі створивши витвір готичного стилю, проявляли яскраве новаторство, винайшовши самостійну систему образної виразності архітектурної мови. [ 2, c.169-170].