Висновки до розділу 2

На початок ХІ століття католицька християнська церква предстає, як слабкий і сильно залежний від світської влади інститут, який негайно потребував внутрішніх реформ для збереження свого авторитету.

У цей складний для церкви час виникає чернецький рух на посилення папської влади та зміцнення морального становища духівництва.

Осередком цього руху став монастир у Клюні на честь, якого ці реформи мали назву клюнійські.

Зміст цих реформ був у тому що:

• встановлювався целібат – обов’язкова безшлюбність для усього духовенства. Це забезпечувало недоторканість церковного майна;

• скасовувалася світська інвеститура тобто стверджувати на духовні посади міг тільки папа римський;

• був визначений новий порядок вибору папи римського. Папа повинен був обиратися тільки кардиналами.

Новий порядок вибору папи був визначений у 1059 році. Целібат був встановлений 1060 році, а світська інвеститура за декретом Григорія VІІ була скасована 1075 році.

Але німецький імператор та духівництво не сприйняло ці реформи одразу. Це стало можливим лише після Вормського конкордату 1122 року, коли з умовами реформи погодився німецький імператор Генріх V.

Клюнійські реформи не тільки зміцнили положення церкви, а й регламентували стосунки світської влади та церкви. Привели до ладу її матеріальну базу та укріпили церковну владу.

Тому саме ХІІ –ХІІІ сторіччя стали саме тим періодом у історії політичної діяльності Католицької церкви, коли вже церква не виступала маріонеткою у руці будь-якого імператора заради укріплення своїх позицій. Це період коли вже все було навпаки, коли вже світські володарі прагнули підтримки папства.

Такою сильною церква стала завдяки своїй боротьбі, яка базувалася не на зброї, як у світської влади, а завдяки сильному ідеологічному впливу, який базувався на авторитеті церкви.

Понтифікати Григорія VII і Інокентія III абсолютно явно виділяються в історії середньовічного папства. Жоден наступний папа римський не зміг так успішно відстоювати свої права в цьому питанні, як ці два папи. Григорія VII заклав основи, на яких Інокентій зміг набагато пізніше затвердити свої вимоги на перевагу.

Інокентій ІІІ був образно кажучи другим засновником Папської держави, завдяки зміцненню її позицій, бо вона майже стала осередком абсолютної монархії. Важливо також зазначити, що не малі зусилля він зробив, щоб проводити експансію на Сход, за допомогою хрестових походів.

Політика, яка проводилася церквою у цей період була повністю спрямована на те, щоб вона стала не тільки церковно, а й політично універсальною. Це було можливим лише за умови, якщо на чолі християнської спільноти повинен знаходитися папа, який займає і місце імператора.

Але вже після того, як Боніфацій VIII у політичному відношенні зазнав поразки від французького короля Філіпа IV Красивого влада католицької церкви занепала. Тому вже на початку XIV ст. папська влада втратила своє політичне верховенство.

РОЗДІЛ 3.

Діяльність католицької церкви в умовах посилення влади монархів західної європи у хіv- хvст.