1.2. Історіографія проблеми

Питання вивчення історії діяльності католицької церкви займає чільне місце в дослідженнях істориків-медієвістів. Дослідження даної проблеми бере початок вже в самому Середньовіччі.

Наукову літератури з даного питання можна поділити на дві великі групи: історія середньовічного суспільства та історія середньовічної католицької церкви.

Для розуміння процесів, які відбувалися у середньовічній історії Європи між католицькою церквою та тодішньою світською владою важливим є вивчення загального розвитку історії суспільства даного періоду.

Для розуміння політичних процесів, які відбувалися у середньовічній історії Європи між католицькою церквою та тодішньою світською владою важливим є вивчення загального розвитку історії суспільства даного періоду. Цей розділ історії отримав назву медієвістика.

Так у зарубіжній історіографії до Першої світової війни спостерігалося деяке уповільнення темпів розвитку медієвістики. У цей період не з'явилося майже жодного нового історичного журналу, жодного нового великого видання джерел, в основному тривали тільки старі. Однак після Першої світової війни ця певна криза була подолана. Величезна кількість синтетичних колективних праць починає з'являтися починаючи з 1920-х рр. у Франції - «Еволюція людства», де історії середньовічного суспільства відведені 20 томів - з 31 по 51, «Народи й цивілізації» (тт. 5-13), «Загальна історія», «Історія світу», «Історія праці» і т. д. Тоді ж з'явилося кілька значних журналів, наприклад «Byzantion» (з 1924 р.) [24, c. 317].

Одним з найавторитетніших напрямків в історіографії XX в. стала школа «Анналів», яка здійснила, за висловом Пітера Берка, «справжню історіографічну революцію сучасності». Їх відмова від позитивізму призвела до плідних результатів.

Представником цієї школи був Марк Блок (1886-1944), який досліджував ставлення середньовічної людини до природи, до часу, колективну релігійність, пам'ять [9, c. 12].

Ще одним яскравим представником школи «Анналів» є Жак Ле Гофф.

Всесвітнє визнання йому принесла "Цивілізація середньовічного Заходу" – безумовно, ревоюційна праця, що докорінно змінила погляд на Середньовіччя. У цій праці Жак Ле Гофф вперше поглянув на минуле не "ззовні", а "зсередини". З допомогою великої і різноманітної кількості джерел автор створив цілісний образ людей Середньовічного світу. Книга побудована за хронологічним принципом що дає можливість простежити зміни досліджуваних ним категорій: ставлення людей до часу, релігії, праці, права та інших об’єктів, що спричиняють вплив на ментальності [58, c. 205]. Автор не тільки наводить динаміку змін певних категорій, а й намагається зрозуміти їх причини та з’ясувати наслідки.

Однією із досліджуваних Ж. Ле Гоффом категорій стали людські цінності, що формувались у середньовічних людей на основі християнської релігії, хоча вона не була винятковим фактором. У роботі про еволюцію цінностей автор протиставляє релігійні цінності "земним" та аналізує міру впливу їх на людину, значення та роль у формуванні світогляд .

З інших праць анналістів слід зазначити Ж. Дюби «Тричастинна модель, або Уявлення середньовічного суспільства про самого себе», «Інше середньовіччя. Час, праця і культура Заходу» і Ф. Арьєса «Дитина і сімейне життя при Старому порядку» [24, c. 319]. Школа «Анналів» справила величезний вплив на сучасну медієвістику. До джерел треба підходити «зсередини».

Серед вітчизняних істориків першим медієвістом є Павло Гаврилович Виноградов (1854-1925). У центрі його наукових інтересів завжди стояли проблеми походження і розвитку західноєвропейського феодалізму. А також Микола Іванович Карєєв (1850-1931), що займався в основному новою історією, але що має відношення і до історії середніх століть своїми численними науково-популярними працями та навчальними посібниками («Введення в курс історії середніх віків», «Навчальна книга історії середніх віків», «Маєток-держава і станова монархія середніх віків») [58, c. 298].

З середини 1950-х рр. спостерігається деяке ослаблення ідеологічного впливу на історичну науку, дослідники стають, хоч і не сильно, але вільніше у своїх поглядах. Стало більше контактів з зарубіжними вченими, радянські фахівці стали виїжджати на міжнародні конференції, вливатися в загальносвітову історичну науку.

Так школа «Анналів», одним з найавторитетніших напрямків у західній історіографії XX в. стала мала своїх послідовників серед радянських істориків. Головним її послідовником був А. Я. Гуревич.

А. Я. Гуревич велику увагу приділяв матеріальній стороні історії, що було пов’язано з ідеологічними рамками, у які були поставлені тогочасні радянські історики.

Спроба А. Я. Гуревича більш детально дослідити особливості середньовічної культури увінчалась успіхом і книга "Категорії середньовічної культури" стала досягненням не тільки радянської, а і світової історіографії. У ній автор дослідив питання часу і простору, права, звичаї, відмінності у психології людей різних станів, ставлення до праці [22, c. 45]. Ця робота стала основою його подальшої діяльності, ідеї, закладені в ній, автор розвивав у наступних працях. "Низові" пласти середньовічної культури і релігійності послугували предметом аналізу у наступній його монографії "Проблеми середньовічної народної культури". Цей же рівень народної свідомості було розглянуто, у контексті всієї середньовічної епохи в наступній монографії "Середньовічний світ: культура мовчазної більшості".

У згаданих книгах, і у окремо присвячених певним темам статях А. Я. Гуревича, були, зокрема, обговорені такі істотні аспекти релігійності середніх віків, як сприйняття віруючими святих і творених ними чудес; уявлення про смерть, розуміння Страшного Суду [21, c. 7-8]; "хронотоп" – специфічне поєднання простору і часу у сприйнятті індивіда; змінюється протягом середньовіччя розуміння відовства, яке до кінця цієї епохи вилилося у велику полювання на відьом – величезної громадської значимості соціально-психологічний і релігійний феномен, і інші сторони світобачення та поведінки середньовічних людей.

Велику увагу А. Я. Гуревич приділяв не тільки масовій свідомості і феодальним відносинам, а і досліджував стосунки у малих колективах, становище індивідів у суспільстві та повсякденне життя окремих людей [23, c. 63-75].

Саме широка тематика його робіт дозволила створити своєрідне розуміння середньовічної європейської культури та цілісний образ тогочасної людини.

Друга група наукової літератури стосується історії середньовічної католицької церкви. В XI-XIV століттях відбувається накопичення відомостей з цього питання, яким потім належало стати предметом історичного осмислення. Саме в цей період починається систематичний збір документів, за якими тепер вивчається історія: зберігаються акти, створюються архіви і т.п. Збереженню підлягають вже не тільки послання і постанови Римських Понтифіків, які й без того здавна копіювалися і класифікувалися, але також і журнали петицій на адресу папської курії, донесення послів і легатів [54, c. 317-324].

Під час протестанской, а потім католицької реформації історіографія набуває відверто полемічного характеру: з одного боку ми маємо кальвіністську, лютеранську версії історії, з іншого боку - версію католицьку. Якщо взяти, наприклад, події, що мали місце на Тридентському Соборі (1545-1563), то є їх історичний опис, якій яскраво ілюструє собою такий стан справ. Це підтверджує написана у 1619 році праця Паоло Сарпі [45, c. 702]. У своїй праці він спробував довести, що Папство в значній мірі ускладнювало свободу Собору, ущемляючи тим самим права як кардиналів і єпископів, так і простих християн.

Період з кінця XVI по кінець XVIII століття - один з найбільш насичених, з точки зору вивчення історії церкви. Чудові тлумачі і компілятори цієї епохи переписували тексти, складаючи збори документів, без яких сьогодні ми були б позбавлені багатьох цінних історичних свідчень. Це повною мірою відноситься до болландістів, які залишили нам вражаючий своїм обсягом (52 томи) збірник «Acta Sanctorum», відзначений неабияким критичним духом [45, c.746]. Друге велике підприємство, про яке не можна не згадати, - робота маврініанів, французьких бенедиктинців конгрегації Св. Мавра (заснована в 1618 році), центром якої було абатство Сен-Жермен де Ірі в Парижі. Такі видатні історики, вчені, архівісти та палеографи, як Жан Мабільон (1632-1707), Едмунд Мартен (1654-1739) і Дюран, працювали там над критичним виданням праць Отців Церкви [2, c. 236-249]. Крім цього, вони надали в наше розпорядження збірки текстів, що стосуються діяльності Соборів, а також церковної історії окремих країн, у числі яких можна назвати «Gallia Christiana», «Italia Sacra», «Sacrum Illyricum».

У добу Просвітництва важливість вивчення історії середньовічної католицької церкви в рамках теології стає загальновизнаною, але оскільки церкву в той час прийнято було розглядати в якості одного з численних людських установ, вивчення її відзначено подвоєним прагненням до наукової об'єктивності.

XIX ст. ознаменувалося відродженням інтересу до історії середньовічної католицької церкви і ролі римських пап у світовій історії. Інтелектуальний імпульс розвитку історичної думки в цьому напрямку багато в чому дали праці Ф.Р. Шатобріана «Геній християнства» (1802) і Ж. де Местра «Про Папу» (1819) [8, c. 56].

Поряд з використанням методів критичного дослідження почали активно залучатися дані допоміжних історичних дисциплін (палеографії, епіграфіки та ін.), а також інших наук (філології, нумізматики і т.д.).

Домінуюче значення в цей період грала німецька історична школа. Богословське бачення історії церкви дав Ф. фон Штольберг в багатотомній «Історія релігії Ісуса Христа» (1806-18), яка завдяки яскраво вираженому апологету, з'явилася антитезою історичної концепції епохи Просвітництва. Важливим дослідженням з історії соборів стала праця К. Й. фон Гефеле «Konziliengeschichte» (1855-90). Аналіз джерел з історії Римських пап був зроблений Ф. Яффі в «Regesta Pontiflcum Romanorum» (1851) [46, c. 482]. Грандіозне зібрання середньовічних джерел з історії середньовічної католицької церкви було здійснено в багатоплановій, що має численні підрозділи серії «Історичні пам'ятки Німеччини» розпочатої під редакцією Г. Пертца в 1819 р. і продовжує виходити і в даний час.

В Англії новий імпульс до вивчення історії церкви дав - Оксфордський рух, представники якого звернулися до дослідження творів Отців Церкви [44, c. 276]. Дж. Г. Ньюмен у роботі «Нарис розвитку християнського вчення» (1845) показав, що саме в католицькій церкві з апостольський часів був збережений застав віри.

Величезну роль у розвитку історичних досліджень зіграв вихід з 1844 по 1860 видання джерел під редакцією Ж. П. Миня: «Латинська патрологія», що складається з 221 томів і «Грецька патрологія», що складається з 161 томів. Цю традицію видання джерел в XX ст., але вже на сучасному критичному рівні, продовжила серія – «Sources Chretiennes».

Відкриття для дослідників, папою Левом XIII в 1884 р. багатьох документів Таємного архіву Ватикану підняло джерелознавчу базу історіографії римської церкви на новий рівень. Видання документів з Таємного архіву, що стосуються чернечих орденів, зробили домініканці і єзуїти.

У XX ст. виходили багатотомні видання, що висвітлюють історію католицької церкви в цілому. Так у Франції обширний синтез історії церкви був здійснений у 10-томній «Історії Церкви від витоків до наших днів» (1935-64) під редакцією О. Фліш і В. Мартена [8, c. 57-59]. Спроба дати нову концепцію бачення історії церкви в 2-й пол. XX ст. була зроблена в 5-томній «Новій історії Церкви» (1963-75).

Італійська історіографія у XX ст. представлена розлогим дослідженням Л. Тодескі «Історія Церкви» в 3-х томах (1922-30), монографією А. Саби з аналогічною назвою (1938-43), П. Паскін «Лекції з церковної історії» (1934).

Історіографія середньовічної римської церкви кінця ХХ – початку ХХІ ст. є предметом дослідження багатьох сучасних науковців та навіть священнослужителів. Так угорський вчений Є. Гергей розкриває те, що відбувалося протягом багатьох століть за «бронзовими вратами» резиденції римських пап, про долі і справи тих особистостей, які займали папський престол, про ту боротьбу, яку вони вели за поширення і зміцнення впливу католицької Церкви [16, c. 432]. Однією з найбільш цікавих і змістовних книг з історії папства є його робота «История папства» (1996).

У період між 1999 та 2000 роками виходять праці Йозефа Лортца «Истории церкви» (1999) та італійського священика Романо Скальфи «Краткая история Католической Церкви» (2000). Але якщо Лортц більш поглиблено і диференційовано досліджує матеріал пов'язаний з політичними процесами які були результатами активної діяльності католицької церкви [61], то Скальфи аналізує основні етапи розвитку католицької церкви, у взаємодії з політичним розвитком Західної Європи [85, c. 46].

Отже, дослідження питань, які пов’язані як з історією середньовічної католицької церкви так і з історією середньовічного суспільства. має давні традиції вивчення. В історіографії дослідження з історією середньовічної католицької церкви так і з історією середньовічного суспільства можна виділити декілька етапів, кожен з яких характеризується специфічністю в підходах та оцінках даного історичного явища.