198. Характеристика основних (загальних) принципів міжнародного економічного права.

1. Принцип мирного співіснування - один із провідних і важливих принципів міжнародного права, його галузей, зокрема і МЕП. Він знайшов своє втілення у багатьох міжнародно-правових актах, які регулюють відносини між окремими країнами світу, вкорінився в політичній і правовій термінології, знайшов своє закріплення у положеннях Заключного акта НБСЄ, інших міжнародно-правових актах.

2. Принцип утримання у своїх міжнародних відносинах від погрози силою або їх застосування, як проти територіальної недоторканості і політичної незалежності будь-якої держави. Така погроза або застосування сили є порушенням норм міжнародного права і Статуту ООН. Вони не повинні застосовуватися як засоби регулювання міжнародних питань. Агресивна війна є злочином проти миру, яка тягне за собою відповідальність за міжнародним правом.

3. Принцип суверенної рівності держав. Всі держави, незалежно від існуючої в них соціально-економічної системи, масштабів їх території, кількості і складу населення, економічної чи військової могутності, а також інших характерних для них ознак, є рівноправними, суверенними суб’єк­тами міжнародних відносин, у тому числі і міжнародних економічних відносин.

4. Рівноправності і самовизначення народів. Всі народи мають право вільно визначати без втручання іззовні свій політичний, економічний, соціальний і культурний розвиток, а кожна держава зобов’язана поважати це право.

5. Пр-п співроб-цтва держав є основою побудови і розвитку м/н відносин у різних сферах і галузях.

6. Пр-п невтручання має дещо похідний характер стосовно таких принципів, як повага суверенітету і суверенної рівності держав. Статут ООН забороняє втручання у справи, які стосуються внутрішньої компетенції будь-якої держави, навіть ООН.

7. Пр-п сумлінного виконання м/н зобов'язань ще іноді розглядають як принцип поваги міжнародних зобов’язань.

8. Пр-п взаємної вигоди. Один із загальновизнаних принципів міжнародного права, яким найчастіше керуються у міжнародних економічних відносинах. Цей принцип тісно пов’язаний з таким принципом, як суверенна рівність держав. Адже лише в межах рівності можна врахувати взаємні інтереси, досягти обопільної вигоди.

9. Розгляду міжнародних спорів мирними засобами. Зобов’язує державу вирішувати всі свої міжнародні спори з іншими державами у такий спосіб, щоб не піддавати загрозі міжнародний мир, безпеку і справедливість.

199. Характеристика основних етапів укладання міжнародних договорів України.

Виходячи з міжнародної практики, можна зробити висновок, що укладення міжнародного договору означає всі дії держави, починаючи від переговорів і закінчуючи вступом договору в силу.

Укладення міжнародних договорів України містить такі стадії:

1. Внесення пропозиції щодо укладення договору

2. Проведення переговорів щодо договору

3. Надання згоди України на обов'язковість для неї міжнародного договору (шляхом підписання, ратифікації, затвердження, прийняття договору, приєднання до договору)

4. Вчинення заяв та застережень України до договору

5. Обмін ратифікаційними грамотами або затвердження договору, який не підлягає ратифікації

6. Набрання чинності договором для України.

Президент України,Прем'єр-міністр УкраїниіМіністр закордонних справ Українимають право вести переговори і підписувати міжнародні договори України без спеціальнихповноважень.

Ратифікація міжнародних договорів України здійснюється шляхом прийняття закону про ратифікацію, невід'ємною частиною якого є текст міжнародного договору. Якщо на ратифікацію подається міжнародний договір, виконання якого потребує прийняття нових або внесення змін до чинних законів України, проекти таких законів подаються на розгляд Верховної Ради України разом з проектом закону про ратифікацію і приймаються одночасно. Затвердженню підлягають міжнародні договори України, які не потребують ратифікації.

200. Характеристика та умови застосування допоміжних джерел міжнародного економічного права.

Джерела міжнародного права - це зовнішня форма виразу норм та основних принципів міжнародного права.

Допоміжними джерелами МЕП є: арбітражно-судова практика(судові прецеденти) та правова доктрина(доктринальні джерела).

Під судовою та арбітражною практикою розуміють різно­вид юридичної практики, що полягає у правозастосовчій, інтерпретаційній і правотворчій діяльності судів та арбітражів і втілюється в певних видах юридичних актів. Не­певне чи неповне закріплення колізійних норм у законо­давстві і міжнародних договорах спонукає суддів звертати­ся до судової чи арбітражної практики, звичаєвого права або доктрини.

Міжнародна судова та арбітражна практика є досить корис­ною як підтвердження існуючих норм міжнародного права. Крім того, вона здатна сприяти появі нових міжнародно-правових норм. Як допоміжне джерело міжнародного права рішення міжнародних судів та арбітражів можуть застосовуватись виключно стосовно сторін відповідної справи і лише у разі їх добровільної згоди на те.

Щодо правових доктрин, то їх слід визнати витоками формування права - його джерелами. Доктринальні дже­рела - це опубліковані, загально визнані праці науковців. Деякі правові системи допускають мож­ливість при обґрунтуванні своєї позиції в суді посилатися не тільки на норми закону, а й на думку відомих учених-правників.

Думки провідних учених-міжнародників, або доктрина міжнародного права, суттєво вплинули на процес формування сучасної системи міжнародного права. До цього допоміжного джерела вдавались з метою отримання кваліфікованого тлумачення з певних міжнародно-правових питань. Але на сьогодні роль доктрини як джерела міжнародного права з появою численних міжнародних організацій фактично нівелювалась.