1

Економічні науки. Серія «Економічна теорія та економічна історія»: Збірник наукових праць ЛНТУ – Випуск 9 (36). – Луцьк, 2012.

УДК 336.761

Баула О.В., к.е.н., доцент Луцький національний технічний університет

ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ЩОДО ХАРАКТЕРИСТИКИ СУТНОСТІ РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ ЯК НЕВІД'ЄМНОЇ СКЛАДОВОЇ ГЛОБАЛЬНОГО ФІНАНСОВОГО СЕРЕДОВИЩА

У статті основну увагу приділено проблемі визначення сутності ринку цінних паперів, уточненню теоретичних аспектів змісту даного поняття для умов глобального фінансового середовища, з’ясуванню місця ринку цінних паперів у фінансовому секторі країни, а також побудові теоретичної моделі ринку цінних паперів як відкритої системи.

Ключові слова: ринок цінних паперів, інституційні учасники ринку цінних паперів фінансовий ринок, емітент, інвестор, модель ринку цінних паперів.

Baula О.

THEORETICAL APPROACHES are IN RELATION TO DESCRIPTION of ESSENCE of MARKET of EQUITIES AS INALIENABLE CONSTITUENT OF GLOBAL FINANCIAL ENVIRONMENT

In the article basic attention is spared to the problem of determination of essence of market of equities, to clarification of theoretical aspects of maintenance of this concept for the terms of global financial environment, to finding out of place of market of equities in the financial sector of country, and also construction of theoretical model of market of equities as open system.

Key words: market of equities, institutional participants of market of equities, financial market, issuer, investor, model of market of equities.

Баула Е.В.

ТЕОРЕТИЧЕСКИЕ ПОДХОДЫ ОТНОСИТЕЛЬНО ХАРАКТЕРИСТИКИ СУЩНОСТИ РЫНКА ЦЕННЫХ БУМАГ КАК НЕОТЪЕМЛЕМОЙ СОСТАВЛЯЮЩЕЙ ГЛОБАЛЬНОЙ ФИНАНСОВОЙ СРЕДЫ

В статье основное внимание уделено проблеме определения сущности рынка ценных бумаг, уточнению теоретических аспектов содержания данного понятия для

©Баула О.В.

6

Економічні науки. Серія «Економічна теорія та економічна історія»: Збірник наукових праць ЛНТУ – Випуск 9 (36). – Луцьк, 2012.

условий глобальной финансовой среды, выяснению места рынка ценных бумаг в финансовом секторе страны, а также построению теоретической модели рынка ценных бумаг как открытой системы.

Ключевые слова: рынок ценных бумаг, институционные участники рынка ценных бумаг, финансовый рынок, эмитент, инвестор, модельрынка ценных бумаг.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок з важливими науковими і практичними завданнями.

Інтерес вчених до проблем ринку цінних паперів зумовлений його важливістю для економічного розвитку країни, оскільки значні фінансові ресурси суспільства знаходять своє застосування у вигляді цінних паперів як на первинному, так і вторинному ринках. Також він сприяє обігу та раціональному розміщенню фінансових ресурсів, дає змогу реально оцінювати ефективність управління підприємством, сприяє добросовісній конкуренції та обмеженню монополізму.

Ринок цінних паперів є вищою формою розвитку товарногрошових відносин. При гармонійному розвитку, сформованих інститутах, налагодженому правовому забезпеченні механізмів захисту інтересів усіх його учасників – інвесторів, емітентів, посередників – він є потужним прискорювачем економічного розвитку будь-якої країни. Ринок цінних паперів сприяє адекватнішому реагуванню фінансової системи на кон’юнктурні коливання потоків капіталів і забезпечує перерозподіл останніх у галузі з вищою прибутковістю; акумулюванню капіталу для інвестицій у виробничу й соціальну сферу; структурній перебудові економіки; позитивній динаміці соціальної структури суспільства; підвищенню достатку домогосподарств шляхом можливості володіння і вільного розпорядження цінними паперами, що допомагають заощадження споживачів перевести із стану незадоволеного поточного попиту в стан, що забезпечує їх збереження і примноження.

Вивчення та удосконалення теоретичних аспектів ринку цінних паперів та його місця у структурі глобального фінансового середовища загалом та фінансового ринку країни зокрема сприятиме підвищенню ефективності діяльності як його учасників, так і економічної системи загалом.

7

Економічні науки. Серія «Економічна теорія та економічна історія»: Збірник наукових праць ЛНТУ – Випуск 9 (36). – Луцьк, 2012.

Аналіз останніх досліджень, у яких започатковано вирішення проблеми. Теоретичну основу дослідження становлять наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених – економістів, зокрема, В. Загорського, А. Каліни, В. Колеснікова, І. Кривов’язюка,

ринку цінних паперів вітчизняними та зарубіжними науковцями часто обмежувалося виділенням переважно якоїсь однієї характерної риси ринку, що, на нашу думку, недостатньо для розуміння цього складного і багатогранного явища. Це зумовлює необхідність подальшого пошуку шляхів розкриття сутності ринку цінних паперів та викликає потребу додаткових досліджень цієї сфери економічної теорії.

Цілі статті. Метою нашого дослідження є:

- висвітлити теоретичні підходи до розкриття суті поняття „ринок цінних паперів”;

-з’ясувати місце ринку цінних паперів у структурі фінансового ринку;

-узагальнити зміст і особливості ринку цінних паперів як відкритої системи.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Не дивлячись на тривале теоретичне осмислення суті поняття „ринок цінних паперів”, досі серед економістів ще немає єдності щодо його трактування.

Фредерік С. Мишкін ринок цінних паперів визначає як фінансовий ринок, на якому нові випуски цінних паперів, таких, як облігації та акції, продаються корпорацією або урядовою установою початковим покупцям, що беруть у позичку кошти (первинний ринок), або перепродуються (вторинний ринок)” [12, с.78]. Водночас ринки акцій та облігацій співвідносяться з поняттям „фондовий ринок”.

Українські дослідники В. Загорський, А. Загородній, Н. Шпак, Г. Вознюк вважають ринок цінних паперів „частиною ринку позикових капіталів, де здійснюється емісія, купівля-продаж цінних паперів” [6, с.92]. Вчені не співвідносять його з поняттям „фондовий ринок” і цим звужують тлумачення цієї економічної категорії.

8

Економічні науки. Серія «Економічна теорія та економічна історія»: Збірник наукових праць ЛНТУ – Випуск 9 (36). – Луцьк, 2012.

В.А. Галанов і А.І. Басов вважають, що ринок цінних паперів є сукупністю економічних відносин з приводу випуску в обіг цінних паперів між його учасниками [18, с.93]. С.П. Грімаєв стверджує, що фондовий ринок (ринок цінних паперів) – це природний ринковий механізм, який регулює вартість цінних паперів в процесі їх обігу [4, с.111]. В.І. Колесніков та В.С. Торкановський визначають ринок цінних паперів як реально існуючий ринок капіталу, тобто грошей та інших матеріальних цінностей [19, с.7]. На думку В.В. Оскольського ринок цінних паперів – це частина ринку капіталів, де здійснюється купівля – продаж цінних паперів [14, с.4]. Згідно В.С. Загорського ринок цінних паперів виражає відносини, які пов’язані з реалізацією переважно акціонерної власності, що виникають у процесі залучення коштів шляхом розміщення й обороту цінних паперів, з приводу розподілу і перерозподілу частини додаткової вартості, яка створюється функціонуючими капіталами, що представлені цінними паперами [7, с.37]. А.А. Кілячков та Л.А. Чалдаєв відзначають, що фондовий ринок є механізмом, який допомагає емітентам акумулювати грошові кошти інвесторів, а останнім – примножувати грошові кошти шляхом їх вкладання в цінні папери, а у випадку необхідності, в будь-який час перетворювати цінні папери у гроші [9,

с.70].

За О. Мозговим ринок цінних паперів „складається з фондового ринку (ринку капіталу, інвестиційного ринку) і ринку короткотермінових цінних паперів (ринку грошей)” [13, с.10]. О. Мендрул та І. Павленко ринок цінних паперів визначають як частину „фінансового ринку, що охоплює відносини, пов’язані з цінними паперами” [11, с.9]. Водночас вони ототожнюють його з поняттям „фондовий ринок”, виводячи його походження від кредитного ринку.

Київські науковці А. Каліна, В. Корнєєв, О. Кощєєв розглядають ринок цінних паперів як „особливий сегмент фінансового ринку, де складаються відносини з приводу купівліпродажу цінних паперів між тими, хто залучає ресурси, й тими, хто їх вкладає за участю фінансових посередників” [8, с.7]. Вони вважають його структурною складовою ринку капіталів і грошового ринку.

9

Економічні науки. Серія «Економічна теорія та економічна історія»: Збірник наукових праць ЛНТУ – Випуск 9 (36). – Луцьк, 2012.

В.І. Павлов, І.В. Кривов’язюк ринок цінних паперів називають найважливішим сегментом, „що значною мірою впливає на розвиток фінансового ринку, на якому за незначний час створюються необхідні умови та відбувається швидка мобілізація, ефективний розподіл і раціональне розміщення фінансових ресурсів у соціальноекономічному просторі держави з врахуванням інтересів та потреб суспільства шляхом здійснення емісій цінних паперів різними емітентами” [15, с.7].

Колектив російських авторів на чолі з В.С. Золотарьовим розглядають ринок цінних паперів як сектор „фінансового ринку, де акумулюються тимчасово вільні капітали інвесторів, який виступає місцем зіткнення та реалізації інтересів продавців і покупців цінних паперів” [20, с.11]. Отже, поняття „ринок цінних паперів” і „фондовий ринок” ототожнюються, утім його місце у структурі фінансового ринку не розкривається.

Ототожнюють ринок цінних паперів з фондовим ринком і Н.І. Берзон, Е.А. Буянова, М.А. Кожевников, А.В. Чаленко. Розглядають його як „ринок, на якому здійснюється купівля-продаж специфічного товару – цінних паперів; ... він обслуговує як грошовий ринок, так і ринок капіталів” [2,с.8].

Також слід звернути увагу на думку з даного питання М.Алєксєєва: „Ринок цінних паперів охоплює як кредитні відносини, так і відносини співволодіння, що виражається в емісії спеціальних документів (цінних паперів), які мають власну вартість та можуть продаватися, купуватися і погашатися” [1,с.5].

Авторський колектив на чолі з З.Г. Ватаманюком і С.М. Панчишиним вважають, що „з ринком грошей та ринком капіталів тісно пов’язаний ринок цінних паперів. Продаж цінних паперів і використання кредиту є засобом отримання фірмами додаткових коштів для інвестування” [5,с.96].

У наведених визначеннях ринку цінних паперів переважно розкривається лише, як правило, одна характерна риса ринку цінних паперів, що на нашу думку, недостатньо для розуміння цього складного і багатогранного явища. Це зумовлює необхідність подальшого пошуку шляхів розкриття сутності ринку цінних паперів. Ми вважаємо, що визначення суті ринку цінних паперів, як і будь – якого іншого ринку, можна з’ясувати, якщо в основу

10

Економічні науки. Серія «Економічна теорія та економічна історія»: Збірник наукових праць ЛНТУ – Випуск 9 (36). – Луцьк, 2012.

дослідження покласти методологічний принцип системності, тобто вивчати його не ізольовано від інших видів ринків, а в їх системі, взаємодії, так, як вони і функціонують в реальній практиці.

При всій розбіжності поглядів щодо визначення суті ринку цінних паперів, усі вони, однак, констатують, що ринок цінних паперів є важливим складником фінансового ринку і що його не слід ототожнювати з грошовим ринком та ринком капіталів. Купівля цінних паперів досить подібна до позики капіталу. Так, власник грошей, купуючи ті чи інші цінні папери, надає в розпорядження їх емітентів гроші, які можуть використовуватися для розвитку виробництва або розширення торговельної діяльності. Однак цінні папери не можуть бути формою існування дійсного капіталу. Реальний капітал завжди функціонує окремо від цінних паперів. Їх продаж дає емітентові можливість володіти капіталом, хоч самі вони не є капіталом. Це зумовлено тим, що: цінні папери не можуть бути безпосередньо авансовані у виробництво, вони не можуть пройти першу стадію кругообігу капіталу без того, щоб попередньо не перетворитися в гроші; цінні папери не завжди можуть бути перетворені в гроші ще й тому, що капіталом вони можуть стати тільки у майбутньому; на ринку ціна цінних паперів може змінюватися в той чи інший бік, тоді як загальна маса реального капіталу при цьому не змінюється.

В економічній теорії не має єдиного підходу щодо визначення структури фінансового ринку.

Так, В.С. Торкановський, аналізуючи складові частини фінансового ринку виділяє три його структурні компоненти: – ринок готівкових грошей і короткострокових платіжних засобів, що виконують аналогічні функції (векселів, чеків); ринок позичкових капіталів – короткострокових і довгострокових банківських кредитів; ринок цінних паперів[17, с. 7].

О.Г. Мендрул та І.А. Павленко включають до структури фінансового ринку три головні складові – кредитний, валютний та страховий ринки. Вони не виділяють окремо ринку цінних паперів, але позначають два його елементи – ринок боргових цінних паперів та ринок пайових цінних паперів [11, с. 8].

Одна з найбільш змістовних класифікацій фінансового ринку запропонована В.І. Павловим та І.В. Кривов’язюком. Вони

11

Економічні науки. Серія «Економічна теорія та економічна історія»: Збірник наукових праць ЛНТУ – Випуск 9 (36). – Луцьк, 2012.

визначають сім сегментів фінансового ринку: ринок матеріальних активів; 2) ринок цінних паперів; 3) ринок деривативів (ф’ючерси, форварди, опціони, варанти); 4) ринок заставних під нерухомість; 5) ринок споживчого кредиту; 6) ринок інвестицій (ринки майнового та інтелектуального капіталу); 7) ринок валютних коштів [15, с. 7].

На думку Фредеріка С. Мишкіна фінансовий ринок будь-якої країни складається з грошового ринку, ринку капіталів, ринку цінних паперів, валютного та страхового ринку. Ринок грошей – це сегмент фінансового ринку, на якому купуються і продаються короткострокові боргові інструменти (строк погашення яких менший 1 року). На ринку капіталів купуються та продаються довгострокові (строк погашення яких більше 1 року) боргові зобов’язання та акції

[12,с.79].

З нашої точки зору варто запропонувати наступну сегментацію фінансового ринку. А саме, ринок цінних паперів у структурі фінансового ринку розвивається поряд з грошовим ринком і ринком капіталу, страховим та валютним ринками. При цьому цінні папери охоплюють тільки частину руху фінансових ресурсів. Ринок цінних паперів, в свою чергу, охоплює фондовий ринок (ринок довгострокових цінних паперів) і ринок короткострокових цінних паперів (термін обігу до 1 року).

Погляди науковців розходяться і щодо тотожності понять „фондовий ринок” і „ринок цінних паперів”. Фондовому ринку притаманні певні особливості. Латинське fundus, французьке fond – це підстава, ґрунт. Понад триста років тому цей термін запозичила економіка. Спочатку його застосовували як назву капіталу, що має цільове призначення. Наприклад, в Англії фондові капітали спрямовувалися спочатку на погашення державних позик, а пізніше вони використовувалися на утримання урядових структур. У Німеччині іРосіївХIХст.термін „фонди” набув нового значення. Так стали називати білети державних позик, облігації і взагалі папери, що дають постійний відсотковий дохід, тобто такі, що мають значний термін існування. Словом „фонд” в сучасних умовах широко користуються для визначення різних за змістом економічних понять, але найчастіше – для визначення суми грошових або матеріальних цінностей, що мають цільове призначення (основні та обігові фонди, фонд заробітної плати, фонд розвитку виробництва,

12

Економічні науки. Серія «Економічна теорія та економічна історія»: Збірник наукових праць ЛНТУ – Випуск 9 (36). – Луцьк, 2012.

амортизаційний фонд тощо). Так само називають і сукупність цінних паперів [13,с.8].

Термін „фондова біржа” англійською мовою (stok exchange) дослівно означає „обмін акціями”. Тому до сфери дії фондового ринку мають відноситись лише довгострокові (більше 1 року) пайові, боргові та похідні цінні папери. Натомість ринок цінних паперів поширює свою дію як на короткотак і довготермінові цінні папери.

На нашу думку, на сучасному етапі розвитку економічної системи України не слід ототожнювати поняття «ринок цінних паперів» та «фондовий ринок» і використовувати їх як синоніми. Це було можливим лише в умовах несформованості ринкових відносин в Україні.

Ринок цінних паперів функціонує в системі ринків і тісно взаємопов’язаний з ними, утім, він відрізняється від інших ринків, має притаманні тільки йому характерні риси, в яких і відображається його роль.

По-перше, на ринку цінних паперів продається і купується особливий товар – цінні папери, які являють собою юридичний документ, що засвідчує право на володіння певною сумою коштів, якими користуються інші, та право на отримання доходу від їх користувачів [21,с.4].

По-друге, на ринку цінних паперів функціонують особливі учасники: емітенти, інвестори, посередники, інтереси яких найчастіше не співпадають.

По-третє, ринок цінних паперів має двоступеневу структуру: первинний і вторинний ринок (організований і неорганізований).

По-четверте, на ринку цінних паперів складаються своєрідні попит і пропозиція. Пропозицію цінних паперів формують емітенти і посередники. Вона залежить від попиту на інвестиційні ресурси, який, в свою чергу, визначається доходом від їх вкладання. Попит на цінні папери створюється фінансовими можливостями інвесторів (величиною заощаджень населення та їх загальним добробутом, капіталом інституційних інвесторів та їх економічними інтересами). Значний вплив на попит на цінні папери має їх доходність.

По-п’яте, на ринку цінних паперів своєрідно встановлюється їх ціна. На первинному ринку ціни є номінальними і встановлюються

13

Економічні науки. Серія «Економічна теорія та економічна історія»: Збірник наукових праць ЛНТУ – Випуск 9 (36). – Луцьк, 2012.

емітентами. А на вторинному ринку ціни формуються ринком (біржовим та позабіржовим) і відхиляються від номінальних.

По-шосте, в процесі зміни факторів, що впливають на пропозицію, попит і ціну, на ринку цінних паперів часто змінюється ринкова ситуація.

По-сьоме, регулювання ринку цінних паперів здійснюється у двох напрямках. З одного боку державою (державне регулювання), а з другого – саморегулівними інститутами: фондовими біржами, небіржовими фондовими торговельними системами, асоціаціями учасників фондового ринку, професійними асоціаціями брокерів, дилерів, реєстраторів, депозитаріїв тощо (саморегулювання ринку цінних паперів).

На підставі зазначеного можна уточнити поняття ринку цінних паперів. Отже: ринок цінних паперів – це структурний елемент фінансового ринку, учасники якого взаємодіють щодо випуску, забезпечення та обслуговування обігу цінних паперів з метою задоволення суспільних та інституційних потреб, вимог та інтересів.

Ще одним суперечливим питанням в економічній теорії є поділ учасників ринку цінних паперів на групи. Орієнтуючись на ту чи іншу ознаку, можна щоразу мати нову класифікацію.

Наприклад, П.Ю. Бороздін пропонує поділяти учасників ринку цінних паперів на продавців і покупців цінних паперів [3]. Колектив авторів під керівництвом В.С. Торкановського пропонує виділяти такі основні групи учасників ринку цінних паперів: 1) головні учасники; 2) інституціональні інвестори; 3) індивідуальні інвестори; 4) професіонали [17]. Ю.М. Лисенков і Н.В.Фетюхіна виокремлюють чотири групи: інституційні учасники ринку цінних паперів (фондова біржа, інвестиційна компанія, депозитарій, інвестиційний фонд та ін.); посередники біржового та позабіржового обігу цінних паперів (брокер, дилер, маклер, спеціаліст); учасники вексельного обігу (векселедавець, векселеотримувач, кредитор); інші учасники ринку цінних паперів (акціонер, інвестор, емітент, гарант та ін.) [10]. О.М. Мозговий зазначає, що „найбільш поширена (хоч і найменш оригінальна) класифікація учасників ринку цінних паперів поділяє їх на три групи: емітенти, тобто продавці цінних паперів (вони ж споживачі інвестиційного капіталу); інвестори, тобто покупці цінних паперів (вони ж вкладники грошових коштів і утримувачі цінних

14

Економічні науки. Серія «Економічна теорія та економічна історія»: Збірник наукових праць ЛНТУ – Випуск 9 (36). – Луцьк, 2012.

паперів); посередники, тобто особи та інституції, які надають ті чи інші послуги щодо здійснення фондових операцій емітентам та інвесторам” [13, с.22]. В.І. Павлов, І.В. Кривов‘язюк всіх учасників ринку цінних паперів поділяють на індивідуальних учасників (інвестори, посередники, особи, що здійснюють професійну діяльність), інститути (емітенти, інвестори, посередники, професійні учасники, регулятори) та органи державно-правового регулювання [15, с.177]. О.Г. Мендрул, І.А. Павленко залежно від місця, яке учасники займають на ринку цінних паперів, класифікують їх на споживачів (підприємства, органи влади); постачальників (домогосподарства, підприємства, інституціональні інвестори); торговців; суб‘єктів, що обслуговують ринок; органи, що регулюють діяльність учасників ринку (державні, недержавні) [11,

с.16].

На нашу думку, кожна з наведених класифікацій має свої переваги й недоліки, однак найбільш прийнятною ми вважаємо класифікацію учасників ринку цінних паперів на основних та інфраструктурних залежно від виконуваних функцій. До першої групи входять емітенти, інвестори, інститути-регулятори і спеціальні державні органи регулювання ринку цінних паперів, а в другу – депозитарії, клірингово-розрахункові установи, трастові інститути, реєстратори, продавці ринкової інформації, спеціальні гарантійні фонди. Як основні, так і допоміжні (інфраструктурні) учасники виконують важливі функції забезпечення дієздатності та ефективності обігу цінних паперів на ринку. Основні функції складають базу ринкових взаємодій з цінними паперами, тоді як допоміжні функції пов‘язані із забезпеченням такої взаємодії, підвищенням її якості, оборотності та ефективності.

На основі вище викладеного матеріалу нами удосконалено, побудовану В. Павловим та І. Кривов’язюком, узагальнену модель ринку цінних паперів, як відкритої системи (рис.1).

15