101. Нетарифне регулювання та його міжнародно-правове оформлення.

Нетарифне регулювання - це комплекс заходів обмежено-заборонного порядку, що перешкоджають проникненню іноземних товарів на внутрішній ринок країни.Мета тарифного регулювання полягає:1.В покращенні конкурентних умов в імпортуючій країні;2. І головне - в захисті національної промисловості, здоров'я населення, охороні навколишнього середовища, моралі, релігії і національній безпеці.Нетарифні обмеження являються заходами прихованого протекціонізму. На думку спеціалістів, у зовнішній торгівлі використовуються більше 50 таких заходів і можуть здійснюватися як через адміністративні, так і фінансові інструменти регулювання.До нетарифних заходів регулювання відносяться:1. Заборони експорту та імпорту. Це вимушені заходи, визнані міжнародною практикою. Заборони можуть виступати у відкритій і закритій формі. Різновидом заборони відкритої форми являються часткові заборони, які, в свою чергу, можуть мати безумовний і умовний характер. Заборони безумовного характеру встановлюються на імпорт товарів, здатних заподіяти шкоду різним сферам життєдіяльності держави. Умовні заборони використовують тоді, коли постачальник імпортної продукції не дотримується встановлених правил і норм. Крім постійно діючих заборон, використовуються також сезонні і тимчасові заборони на ввіз.2. Кількісні обмеження експорту та імпорту. Вони являються традиційними методами кількісного обмеження в міжнародній торгівлі. До них відносяться квотування і ліцензування.Квотування являє собою лімітування розміру імпорту (експорту) з допомогою квот (контингентів). Квота - це встановлення у вартісному чи фізичному вираженні певного об'єму експорту (імпорту) на визначений період (рік, квартал, і т.ін.). Квотування здійснюється з метою ліквідації торгового і платіжного дисбалансу з окремими країнами; регулювання попиту і пропозиції на внутрішньому ринку; виконання міжнародних зобов'язань і досягнення взаємовигідних домовленостей.

101. Нормативно-правове закріплення диференціації держав у міжнародних економічних відносинах: ознаки та характеристика.

У міжнародній економічній системі фактично легалізована диференціація держав - суб'єктів МЕП. Диференціація відбулася за двома критеріями: 1) за рівнем економічного розвитку держав; 2) за «ступеня ринковості» економіки держав. Диференціація держав за рівнем економічного розвитку є узгодженим на багатосторонньому рівні відступом від формальної рівності держав. Юридично в міжнародній економічній системі він закріплено Частиною IV Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ), іншими угодами «пакету» СОТ, Хартією економічних прав і обов'язків 1974 року, рішеннями ЮНКТАД, міжнародним звичаєм. Метою відступу від формальної рівності держав є наближення до рівності фактичному. Механізмом диференціації стала міжнародна Загальна (Глобальна) система преференцій для країн, що розвиваються. Як відомо, використовувати інститут преференцій як засіб сприяння прискореному економічному розвитку групи країн, що розвиваються було рекомендовано в рішеннях Женевської конференцій 1964 року (ЮНКТАД - 1). На другій сесії ЮНКТАД у 1968 році була конкретизована ідея встановлення загальної системи преференцій для країн, що розвиваються (ОСП). Передбачалося, зокрема, що преференції охоплять усі держави, що розвиваються без їхньої дискримінації. Малося на увазі, що в міру наближення економічного розвитку тієї чи іншої держави до рівня розвинених держав таке держава позбувається статусу країни, що розвивається і, відповідно, преференцій. З самого початку становлення системи преференцій для держав, що розвиваються в боротьбі за вплив на них зіткнулися державні стратегічні інтереси провідних розвинених країн, які прагнули: а) прив'язати через преференції - економічно - до своєї внутрішньої економіці максимально можливу частину держав, що розвиваються, як правило, свої колишні колонії. У цьому сенсі загальна система преференцій стала способом заміни політичної залежності в умовах колоніального підпорядкування на економічну залежність за умов юридичної суверенітету країн, що розвиваються; б) здійснити через систему преференцій диференціацію самих країн, що розвиваються з тим, щоб розшарувати «центр сили», що отримав назву «Південь», роздрібнити згруповано інтереси країн, що розвиваються і потім «розтягнути» блок держав, що розвиваються в прив'язці до колишніх метрополій («Північ»). Замість єдиного механізму і стандарту преференцій, виробленого на багатосторонній основі, розвинені країни західного цивілізаційного типу перетворили цей механізм у систему національних систем преференцій. Кожна країна Заходу вводила свою систему преференцій по відношенню до кожної розвиваючої країні або групі країн, що розвиваються. У 1971-1978 роках були оголошені і введені національні системи преференцій практично всіх розвинених країн. У них був закладений диференційований підхід до країнам. Національні системи преференцій розвинених країн стали інструментом тиску на держави, що розвиваються, свого роду <торгу ", в якому преференції пропонувалися в обмін на політичну і економічну лояльність.

101. Нормативно-правове регулювання іноземних інвестицій в Україні.

Іноземні інвестиції — це всі види майнових, інтелектуальних та інших цінностей, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності згідно з чинним законодавством України.Важливе значення для здійснення іноземних інвестицій має і Закон України "Про інвестиційну діяльність" від 18 вересня 1991 р. В ньому визначені загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України, зокрема й іноземними інвесторами, а також дано перелік видів майнових та інтелектуальних цінностей, які можуть розглядатись як інвестиції. Це — кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; рухоме і нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності); майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого вищу виробництва, але не запатентованих ("ноу-хау"); права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права; інші цінності.Цей закон визначив також права і обов'язки суб'єктів інвестиційної діяльності, її державне регулювання, гарантії права суб'єктів такої діяльності і захист інвестицій. Детальніше особливості правового режиму іноземних інвестицій на території України визначені Законом України "Про іноземні інвестиції" від 13 березня 1992 р., а потім Декретом Кабінету Міністрів України "Про режим іноземного інвестування" від 20 травня 1993 р.,якийпосугі став новою редакцією вказаного Закону. У зв'язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України зазначеного Декрету зупинена дія Закону України "Про іноземні інвестиції".Відповідно до положень ст. 7, 14, 31 Декрету Кабінету Міністрів України "Про режим іноземного інвестування", а також враховуючи ту роль, яка відводиться іноземним інвестиціям у розвитку економіки України, 17 грудня 1993 р. Верховна Рада України прийняла Закон "Про Державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні". Правове регулювання інвестиційної діяльності не обмежу­ється лише названими вище законами та Декретом. Воно здій­снюється також і за допомогою інших нормативних актів підза-конного характеру. Прикладами таких нормативних актів є Тим­часовий порядок надання додаткових пільг іноземним інвесто­рам, затверджений 31 березня 1994 р. Агентством Міжнародного співробітництва та інвестицій, Порядок надання індивідуальних ліцензій на здійснення інвестицій за межі України, затверджений 24 грудня 1993 р. Національним банком України, та ін.

101. Нормативно-правове регулювання розв’язання міжнародних комерційних спорів за законодавством України.

Як свідчить практика міжнародного економічного спів­робітництва, абсолютна більшість міжнародних економічних договорів, а отже і зобов'язань, що закріплюються в них, виконується належним чином. Це відповідає міжнародному правопорядку. Так, у главі шостій Статуту ООН передбачені мирні засоби розв'язання всіх спорів між державами, зокрема і спорів міжнародного економічного характеру. Держави, між якими виникли спірні питання, з метою забезпечення міжнародного миру і безпеки повинні передусім намагатися вирішувати їх шляхом дипломатичних переговорів.У Хартії 1974 р. зафіксовано, що жодна держава не може застосовувати відносно іншої держави будь – яких примусових заходів з метою отримання вигоди. Важливі положення з цього питання містяться в Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі (серпень 1975 р.). В ньому, зокрема, сказано, що держави - учасниці будуть:розв'язувати спори між ними мирними засобами ; добросовісно використовувати так засоби як переговори, обстеження, посередництва, примирення арбітраж; утримуватись від будь-яких дій, котрі можуть погіршити становище. Питання правового захисту інтересів сторін урегульовано і в окремих конвенціях. Так, Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (Відень. 1980 р.) містить норми, в яких закріплені засоби правового захисту у разі порушень договору продавцем і покупцем. На забезпечення виконання зобов'язань міжнародних економічнихдоговорів спрямована діяльність Міжнародного Арбітражу, Міжнародного Суду та деяких інших міжнародних структур. Водночас слід зазначити, що й національне законодавство багатьох країн також спрямоване на забезпечення належного виконання міжнародних та зовнішньоекономічних договорів. Якщо взяти, наприклад, Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність", то його шостий розділ містить норми , які передбачають відповідальність у зовнішньоекономічній діяльності. Майнова відповідальність застосовується у формі матеріального відшкодування прямих, побічних збитків, упущеної вигоди, матеріального відшкодування моральної шкоди, а також майнових санкцій. Кримінальна відповідальність у зовнішньоекономічній діяльності застосовується у випадках, передбачених кримінальним законодавством України. Серед засобів забезпечення вирішення міжнародних спорів економічного характеру найпоширенішим є здійснення дипломатичних переговорів. Вони ведуться від імені держави їх главами, главами урядів, міністрами іноземних справ, спеціально призначеними для цього дипломатичними працівниками При посередництві у розв'язанні спорів між сторонами бере участь третя держава. В одному випадку ця держав виступає з пропозицією щодо примирення сторін, між якимі ведеться спір, сприяє здійсненню дипломатичних переговорів. Цей вид посередництва називається добрими послугами. В іншому випадку третя держава на запрошення сторін. між якими виник спір, виступає як посередник і веде переговори. з ними з метою примирення сторін. Цей вид посередннцтв прийнято називати особистим посередництвом. У ряді випадків для розв'язання спорів створюютьс погоджувальні комісії на паритетних засадах. Ці комісії обстежують і аналізують ситуацію, вивчають причин виникнення спору та пропонують шляхи його вирішення.

101. Обов’язки держав у міжнародних економічних відносинах та їх нормативно-правове закріплення.

Принцип співробітництва держав є основою побудови і розвитку міжнародних відносин у різних сферах і галузях. Цілком зрозуміло, що без дотримання цього принципу неможливі нормальні міжнародні відносини, зокрема в економічній сфері. Цьому принципу присвячений спеціальний розділ Декларації 1970 р., котрий називається «Обов’язки держав, які співробітничають одна з одною відповідно до Статуту», де сказано, що держави зобов’язані співробітничати одна з одною, незалежно від відмінностей їхніх політичних, економічних і соціальних систем, у різних галузях міжнародних відносин з метою підтримання міжнародного миру, безпеки і сприяння міжнародній економічній стабільності та прогресу, загальному добробуту народів. У багатьох статтях розд. II "Економічні права та обов'язки держав" Хартії відбито не лише загальні, а й спеціальні принципи міжнародного економічного права. Стаття 5. Усі держави мають право об'єднуватися в організації виробників товарів з метою розвитку власної національної економіки, досягнення стабільного фінансування цього розвитку та для досягнення власних цілей сприяти забезпеченню неухильного розвитку світової економіки, зокрема, шляхом підвищення темпів розвитку країн, що розвиваються. Тому всі держави зобов'язані поважати це право, утримуючись від застосування таких економічних і політичних заходів, які б обмежували це право.

101. Організаційні форми участі держав у міжнародному економічному співробітництві: види, особливості, приклади.

Головним суб’єктом МВ, зокрема ек-х є Держ. Це випливає з того, що будь-яка Держ може самост мати МВ з іншими держ. Крім того на основі багатостор угод держ створює МО, які теж є самост-ми суб’єктами міжнар-правових відносин. Але їх складовою все ж таки виступає Держава. Держава – це політ форма орг-ції сусп-ва, яка виражає обумовлену економ ладом політ владу пануючого класу або всього нараду. Держ має право здійсн міжнар діяльн-ть, яка не заборонена принципами МП і є первинним суб’єктом МП. Ознаки Держ: наявн-ть територ, населення, держ аппарат, суверенітет, система права, податкова система, військо тощо. Організац-ні форми співр-ва: - МЕк співр д-ви з д-вою; - співр-во д-ви з МО, зокрема з економічними(на правах повноправного членства); - співр-во д-ви з МО, зокрема з економічними (на правах асоційованого членства); - співр-во д-ви з групою д-в; - співр-во д-ви в рамках МО з іншими державами які є її членами; - співр-во держ через певну МО з іншими державами які не є її членами.

101. Організаційно-правові форми міжнародного митного співробітництва.

У процесі співробітництва держав з митних питань вироблено ряд організаційно-правових форм, які використовуються у цій сфері. До таких форм, наприклад, належить створення вільних зон, зон вільної торгівлі, митних союзів держав тощо. Поняття вільної зони визначене в одній із доповідей, яка була зроблена на Конференції ООН з торгівлі і розвитку у 1975 р. В ній зазначається, що вільна зона — це анклав у національній митній території, яка зазвичай розташовується поблизу від міжнародного морського порту або аеропорту. зон вільної торгівлі як однієї з організаційно-правових форм міжнародного митного співробітництва, то вони створюються на основі угоди двох і більше держав, за якою усуваються всі перепони в торговельних зв’язках між ними. Водночас ці угоди надають право визначати власну політику стосовно держав, які не є учасниками таких угод. Митний союз є також однією з форм співробітництва держав. Він створюється державами-учасницями з метою проведення спільної політики в галузі зовнішньоекономічних відносин і митного законодавства та усунення перешкод на шляху товарообміну між відповідними країнами-учасницями. Митний союз як економічне об’єднання держав, заснований на відповідних принципах. Одним із таких принципів є наявність єдиної митної території держав — учасниць Митного союзу. В основі другого принципу лежить наявність однотипного механізму регулювання економіки, який базується на ринкових принципах господарювання й уніфікованому законодавстві.

101. Організаційно-правові форми співробітництва держав у сфері валютних відносин.

Правовою основою відносин, що виникають при наданні кредитів, є міжн кредитні угоди, під якими слід розуміти угоди між держав-кредитором і держав-боржн-м, на підставі яких держава-кредитор надає державі-боржнику певну суму грошей або поставляє їй товари, а держава-боржник повинна в певний строк погасити суму боргу на передбач-х договором умовах і виплатити певну суму в межах % ставки за користав кредитом. 4 типи організації М вал-кред відносин: 1)за торговими і платіжними угодами, які передбачають здійснення кредитних операцій на осн двостороннього клірингу; 2)за угодами про ек і промислово-технічне співробітництво; 3)за міждерж угодами про поставки товарів на компенсаційних засадах; 4) за спеціальними кредитними угодами. Двосторонній кліринг-форма валютно-кредит­них зв'язків базується на відповідних умовах міждержавних угод. Відповідно до цих угод банки, які уповноважені державами здійснювати клірингові розрахунки, зобов'язані у разі відсутності у держав коштів на клірингових рахунках здійснювати платежі в кредит. Перехід більшості західних країн на міжн розрахунки вільно конвертованою валютою звужує необхідність клірингових розрахунків. Угоди про ек і промисл-техн співр-во використовуються при поставці устаткув, машин і технології для спорудж крупних об'єктів, характерним для них є те, що в них беруть участь не лише держави-учасниці, а й банки або інші партнери. підписують 2 види міжнар угод- На основі цих угод уповноважені країнами банки підпи­сують між собою відповідні кредитні угоди. Угоди про поставки товарів на компенсаційних засадах(компенсац-кредитн угод) укладаються на крупно-масштабні, міжгалузеві роботи й послуги.За отрим-не в кредит устаткування кредиторам поставл-ся на відповідну суму прод-я, яка виготовл-ся підпр-вом-об’єктом кредитування. Спеціальні міждержавні кредитні (позика в іноземн валюті) угоди передбач надання країною-кредитором країні-позич-кові певної грошової суми в кредит. У цих угодах визначається сума позики, відсоткова ставка, строк повернення позики та інші умови.

101. Основні вимоги до форми і змісту зовнішньоекономічних договорів (контрактів) за законодавством України.

1. Здійснюючи підготовчу роботу щодо укладання договорів, слід зясувати інтереси сторін, щоб потім чітко їх відбити у змісті контракту. Значення має і врахування ризику як з ек-ї, так і з юр-ї точок зору. 2. При формулюванні умов договору слід намагатися по можливості знизити ризик витрат у разі невиконання договірних зобовязань партнером., а для цього необхідно мати потрібну інформацію про його платоспроможність та комерц. Репутацію. 3. Якщо немає відповідного нормативного акта, який регулює договірні відносини в певній галузі м-го ек-го співробітництва, то краще у договорі детально урегулювати взвємні права та обовязки сторін, ніж звертатися до суду або арбітражу. 4. детальна розробка і погодження умов договору вимагає значних затрат часу. Для економії часу слід використовувати типові контракти, де закріплені загальні для даного виду положення. 5. Важливе значення має і те, хто саме готує проект контракту як основу договірних відносин. У дільш вигідному становищі пербуває саме та сторона, яка розробляє проект договору. 6. При укладенні контракту важливим є вибір країни, право якої може бути використано для регулювання відносин між сторонами. 7. Необхідною умовою успішного м-го ек-го співробітництва є високий професіоналіщм тих, хто займається питаннями договірної роботи. 8. В контракті завжди слід вказувати про відповідальність сторін у разі невиконань зобовязань, її меж. 9. Важливе значення при укладенні з/ек договорів має тлумачення тих термінів, які в них використовуються. У законі України від 16 увітня 1991 р. “Про з/ек. Д-сть” дається визначення найбільш типових термінів, що вжив-ся в процесі зд-я з/ек. Д-сті. 10. В укладенні договору беруть участь 2 сторони: оферент і акцептант. 11. При укладенні договору про з/ек д-сть слід дотримуватися встановлених законодавством вимог, інакше договори будуть нееедійсними. Відповідно до ст. 6 Закону України “Про з/ек д-сть” субєкти повинні бути здатними укласти такийи договір. При складанні його тексту вони мають право використовувати відомі м-ні звичаї, рекомендації м-х органів та орг-й. 12. З/ек договір укладається у письмові формі (якщо інше не пердбачене законодавством України). 13. Форма з/ек угоди визнач-ся правом місця його укладання, , а форма угод з приводу будівель та іншого нерухомого мвйна, розташованого на терит. України,-законами України. 14. Права та обовязки сторін з/ек угоди визнач. Правом місця її укладання, якщо сторони не передбачили інше. 15. До створення з/ек договору про створення спільного п-ва застосов-ся право країни, на території якої СП створ-ся і офіційно реєструється.

101. Основні джерела міжнародного економічного права: види загальна характеристика.

Система джерел МЕП включає міжнародні договори і, зокрема, міжнародні економічні договори, а також міжнародно-правові звичаї, рішення (акти) міжнародних організацій, міжнародні кодекси поведінки. Отже, під джерелами МЕП слід розуміти систему МД (угод), рішень МО тощо, в яких знаходять своє юридичне закріплення норми і принципи МЕП. МЕДог є найбільш типовою та поширеною формою регулювання зв'язків між суб'єктами МЕВ. Це зумовлюється тим, що вони є засобом регулювання, який може найкращим чином забезпечити досягнення поставлених сторонами економічних цілей і водночас гарантувати дотримання принципу поваги суверенітету та невтручання однієї держави у внутрішні справи іншої. МЕД — це добровільно укладені між державами рівноправні угоди ек характеру, в яких закріплюються норми та принципи, що регулюють МЕВ. Не менш важливим джерелом МЕП вважається міжнародно-правовий звичай. Саме в ньому можуть бути закріплені неписані, як самі собою зрозумілі правила організації і здійснення МЕВ. Вони використовуються з мовчазної згоди сторін (мовчазний договір) і, як правило, не мають свого формального (письмового) закріплення в жодному договорі або угоді. Предметом дискусій, які ведуться в межах МЕП, є також і деякі питання, пов'язані з його джерелами. Одним із них є питання про те, чи є джерелом МЕП рішення МО. Оскільки вони, як правові акти, містять у собі відповідні правила та принципи здійснення МЕВ, розраховані на неодноразове їх використання і здебільшого не мають конкретного адресата, їх можна і треба розглядати як джерела МЕП. До таких актів належать резолюції ГА ООН, а також її МО. Своєрідними джерелами МЕП є міжнародні кодекси поведінки. У цих міжнародно-правових документах систематизовані правила поведінки відповідних суб'єктів МЕВ (лінійних конференцій, ТНК) або у відповідному напрямі ек діяльності (передання технологій — Кодекс поведінки у галузі технологій; контроль за обмеженням ділової практики — Кодекс узгоджених на багатосторонній основі справедливих принципів і правил для контролю за обмежувальною діловою практикою).

101. Основні положення Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» 1994 р.

У преамбулі до Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" від 24 лютого 1994 р. зазначено, що цей Закон виходить з визнання корисності арбітражу (третейського суду) як методу, що широко застосовується для вирішення спорів, які виникають у сфері міжнародної торгівлі, і необхідності комплексного врегулювання міжнародного комерційного арбітражу в законодавчому порядку; враховує положення про такий арбітраж, які є в міжнародних договорах України, а також в типовому законі, прийнятому в 1985 р. Комісією 00Н з права міжнародної торгівлі і схваленому Генеральною Асамблеєю 00Н для можливого використання державами у своєму законодавстві. Названий закон складається з восьми розділів, в яких об'єднано 35 статей. У першому розділі Закону "Загальні положення" (ст. 1—6) визначаються сфера його застосування, терміни та правила їх тлумачення, а також інші питання. До міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися: спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних еконо­мічних зв'язків, а також спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об'єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їхніми учасниками, а також їхні спори з іншими суб'єктами права України. У ст. 2 Закону дається визначення термінів та правила їх тлумачення. Так, "арбітраж" — це будь-який арбітраж (третейський суд), незалежно від того, чи утворюється він спеціально для розгляду окремої справи, чи здійснюється постійно діючою арбітражною установою, зокрема Міжнародним комерційним арбітражним-судом або Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України; "третейський суд" — одноособовий арбітр або колегія арбітрів; "суд " — відповідний орган судової системи держави. Відносини торгового характеру включають такі угоди (не обмежуючись ними): будь-які торгові угоди про поставку товарів або надання послуг чи обмін товарами або послугами; угоди про розподіл, торгове представництво; факторні операції;лізинг; інжиніринг; будівництво промислових об'єктів; надання консультативних послуг; купівля-продаж ліцензій; інвестування;фінансування; банківські послуги; страхування; угоди про експлуатацію або концесії Розділ другий "Арбітражна угода" (ст. 7—9) містить передусім норми, які визначають її суть. Арбітражна угода — це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними у зв'язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер, чи ні.Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди. У третьому розділі "Склад третейського суду" (ст. 10 — 11) регулюються питання, пов'язані з кількістю та призначенням арбітрів, підставами для їх відбору та ін. Так, сторони можуть на власний розсуд визначити кількість арбітрів. Якщо вони цього не зроблять, то призначаються три арбітри.

101. Особливості діяльності держави, як суб’єкта міжнародної інвестиційної діяльності.

Інвестиц-будь-як вид майна, яке можуть передавати фіз та юр особи для відповідного його вкладання одн держ в ек-ку інш-ї. Об’єкти інвест: матер-но-майнові; немайнові;грошові. Залежно від спрямування інвестицій їх можна поділити на реальні, які використовуються з метою підвищ ек, виробн-го, матер-техн потенціалу, та фінансові, характерні для фінанссфери, коли І вкла­даються в облігації, векселі, акції та інші ЦП. І. можуть бути прямими, та непрямими. Перші дають змогу інвестору брати участь в управлінні об'єктом, що ним інвестується. Всі інші інвестиції можна віднести до непрямих, так званих «портфель­них», коли спостерігається вкладення коштів до набору «портфе­ля всіляких цп». Залежно від того, хто інвестує капітал, І. можуть бути держ та приватн. В міжнар інвес­т-х віднос вагому роль відіграє держава, оскільки мо­же виступати з одного боку, безпосередньо експортером капіта­лу, а з іншого — гарантом вивезення приватного капіталу.. Держава як носій влади, власник і розпорядник власності, великих фінансових коштів є звичайним і особливим "суспільним" підприємцем. Водночас вона впливає на національну економіку через бюджетну, кредитну, грошову, валютну політику. Разом з короткостроковим регулюванням використовуються довгострокові важелі, проводиться відповідна науково-технічна, інноваційна, структурна політика, стимулюється подолання регіональних відмінностей, підвищення конкурентоспроможності національних суб'єктів господарювання. До міжнародно-правових документів з питань правового регу­лювання міжнародних відносин щодо надання та використання інвестицій можна віднести Декларацію про міжнародні інвестиції і транснаціональні корпорації, схвалену 21 червня 1976 р. Органі­зацією з економічного співробітництва і розвитку. В 1997 р. Міжнародна організація праці прийняла тристоронню Деклара­цію про принципи стосовно транснаціональних корпорацій і со­ціальної політики. У 1980 р. Генеральна Асамблея ООН схвалила Звід багатосторонніх погоджених правил і принципів щодо конт­ролю за відповідними видами господарської діяльності. Є й інші міжнародно-правові документи, норми яких регулю­ють міжнародні інвестиційні відносини. Так, Україна є учасни­цею ряду багатосторонніх угод з питань інвестиційної діяльності, що укладені між країнами — членами Співдружності Незалеж­них Держав (наприклад, Угода про співробітництво в галузі інве­стиційної діяльності, Конвенція про захист прав інвестора від 28 березня 1997 р. та ін.).

101. Особливості міжнародного співробітництва в сфері промисловості і його правове регулювання.

За нинішніх умов міжн поділу праці практично неможливо здійснювати розвиток промисл вир-ва, окремих крупних під-в та об'єднань без використ переваг міжн співр-ва. Необхідн регулюв цих відносин, яке здійсн за допом міжнар-правлвих актів, міжнар договорів та інш засобів: Заключний акт Наради з безпеки і співр-ва у Європі, 75 р.:пром співр-во, яке грунтується на ек інтересах, може створити стійкі зв'язки, зміцнюючи тим самим довгостр ек співр-во в цілому, прискорюючи ек розвиток усіх, хто бере участь у такому співр-ві. Важливе місце відіграють акти, які приймаються МЕОрг (Конфер з торгівлі і розвитку, Комітет з промисл розвитку Ек і Соц Ради 00Н- ЮНІДО, 65р; 00Н з пром розвитку, регіональні комісії Ек і Соц Ради 00Н та ін. Ці МО приділяють увагу питанням організації міжн пром співр-ва. Комітет з пром розвитку Ек і Соц Ради 00Н-центральний координуючий орган у сфері допомоги промисл розвитку країн, що розв, проводить консультац з питань прискор проми розвитку країн, розробляє робочі програми щодо індустріалізації та підготовки рекомендацій щодо їх подальшої розробки, проводить дослідж і семінари з питань найефективн застосув промисл методів вир.ва в країнах, що розв-ся, та виконує деякі інші ф-ції(входять кр-члени ООН). Одним із інструментів регулюв міжн. відносин у галузі промислового співр-ва є двостор договори та угоди. +Лімська декл-я-75, прийн-та ЮНІДО( про право здійснення кожн держави власн-го суверенітету над своїми прирордн рес).Інформ-й банк з пром техн-гії-81.

101. Особливості правового регулювання міжнародних морських перевезень.

Важливе значення для регулювання морських перевезень має міжнар. морське право як система правових норм і принципів, що регулюють відносини, які виникають у процесі використання Світового океану для торгового і військового мореплавства, риболовецького і морського промислу, добування біологічних і мінеральних ресурсів, проведення наукових досліджень тощо.В основі таких відносин лежить принцип свободи відкритого моря, відповідно до якого всі держави і народи мають рівні права на користування Світовим океаном.Джерелами міжнародного морського права є Статут ООН, Женевські Конвенції 1958 р., Брюссельська конвенція 1910р., Лондонська конвенція 1954р., Конвенція охорони людського життя на морі 1960 р. Особливо важливе значення має Конвенція ООН з морського права 1982 р., яка була підписана 159 державами. Вона охоплює питання, пов'язані з мореплавством і перельотами, розвідкою і розробкою ресурсів, рибальством і судноплавством та ін. Конвенція визначає морські зони, правила проведення морських кордонів, права, обов'язки та відповідальність держав, механізм урегулювання спорів тощо.Правове регулювання міжнародних морських перевезень передбачає також з'ясування питань, пов'язаних з визна­ченням, по-перше, режиму торгових суден у відкритому морі та в територіальних водах і, по-друге, режиму торгових суден у міжнародних протоках і каналах, а також у портах.

"Відкрите море" (всі частини моря, які не входять як до територіальних, так і до внутрішніх вод якої-небудь держави) вільне для доступу всіх держав і жодна з них не має права претендувати на підпорядкування якої-небудь його частини своєму суверенітету. Важливе значення мають питання, пов'язані з користуванням протоками. Вони мають різний міжнародно-правовий режим. Так, користування протоками Гібралтарською, Балтійською, Магеллановою і Лаперуза є вільним і безмитним. Щодо режиму Чорноморських проток, то він визначений спеціальною Конвенцією 1936 р., підписаною у Монтре. Конкретним міжнародно-правовим режимом наділені і порти. Згідно з положеннями Барселонської конференції (1921 р.) флоти всіх країн вільно користуються будь-яким відкритим портом. Крім того, всі збори в портах мають здійснюватися на умовах рівності і в розумних межах.

101. Особливості правового режиму іноземних інвестицій на території України та його нормативно-правове закріплення.

Прийнятий 20 травня 1993 р. Декрет Кабінету Міністрів України "Про режим іноземного інвестування" вирішив ряд питань, пов'язаних із здійсненням інвестиційної діяльності іноземними суб'єктами. Декрет дав тлумачення найважливіших термінів, що вживаються у ньому. Зокрема зазначено, що іноземні інвестори — це перелічені нижче суб'єкти інвестиційної діяльності на території України: юридичні особи, створені відповідно до законодавства іншого, ніж законодавство України; фізичні особи, які не мають постійного місця проживання на території України. Здійснення іноземних інвестицій може бути у таких формах:1) часткової участі в підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки в діючих підприємствах;2) створення підприємств, що повністю належать інозем­ним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю;3) придбання прямо не забороненого законами України нерухомого чи рухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об'єкти власності, шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у формі акцій, облігацій та інших цінних паперів;4) придбання самостійно або за участю українських юридичних чи фізичних осіб прав користування землею та концесій на використання природних ресурсів на території України;5) придбання інших майнових прав;6) в інших формах здійснення інвестицій, зокрема на основі угод з суб'єктами господарської діяльності України, які прямо та виключно не заборонені законами України. На території України щодо іноземних інвестицій та форм їх здійснення встановлюється національний режим інвес­тиційної та іншої господарської діяльності, за винятками, передбаченими цим Декретом, іншими законами і міжнародними договорами України. Для іноземних інвестицій у пріоритетних галузях економіки і соціальної сфери державни­ми програмами заохочення іноземних інвестицій можуть вста­новлюватися додаткові пільги.Законами України можуть визначатися території, на яких діяльність іноземних інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями обмежується або забороняється, виходячи з вимог забезпечення національної безпеки.Декретом "Про режим іноземного інвестування" вста­новлені державні гарантії захисту іноземних інвестицій

101. Офшорні зони та компанії: поняття, види, особливості створення та нормативно-правового забезпечення діяльності.

Офшорна зона – це країна чи окремі території країн, де на державному рівні для певних типів компаній, власниками яких є іноземці, встановлено значні пільги з оподаткування, частково або повністю знято митні й торгівельні обмеження, знижені або відсутні вимоги до бухгалтерського обліку і аудиту. - один із видів вільних економічних зон. Їх відносять до сервісних вільно-економічних зон, особливістю яких є створення для підприємців сприятливого валютно-фінансового та фіскального режимів, високого рівня банківської та комерційної секретності, лояльність державного регулювання.

В якості офшорних юрисдикції найчастіше виступають невеликі незалежні держави чи відособлені території, що володіють особливим державно-правовим статусом. Це можуть бути самоврядні володіння метрополії, орендована територія чи державне утворення, що до тепер має статус – колонії. Влади цих юрисдикцій стимулюють розвиток сектора офшорних послуг з метою залучення іноземного капіталу, збільшення зайнятості населення і підвищення ділової активності. Режим, близький до офшорного, може використовуватись в спеціальних економічних зонах, районах портів і аеропортів. В той же час реєстрацію підприємств офшорного типу здійснюють не тільки «карликові» юрисдикції, але й деякі цілком респектабельні держави (наприклад, Ірландія, Швейцарія) чи окремі території в їх складі.

У практиці міжнародного податкового планування активно використовуються податкові особливості і переваги сорока країн і територій. Основними країнами є:  Європа: Андорра, Кемпіон, Кіпр, Ірландія, Ліхтенштейн, Люксембург, Мадейра, Мальта, Монако, Нідерланди, Швейцарія.

Офшорні країни і зони можна умовно підрозділити на універсальні і спеціалізовані. У сучасних умовах більшість офшорних країн, зон і територій відноситься до числа універсальних, тобто пільгові умови оподатковування надають незалежно від видів діяльності підприємства. Прикладами головних універсальних офшорних центрів є: Британські Вірджинські острови, Бермудські острови, Кіпр, Кайманові острови, острови Кука. Використання переваг офшорних країн і територій, як правило, доступне потенційним засновникам підприємств із будь-яких країн. Водночас професіонали в сфері міжнародного податкового планування відзначають орієнтацію окремих офшорних центрів і територій на максимальне задоволення потреб користувачів, що походять з певних країн. Карибські офшорні країни і території у певній мірі орієнтовані на клієнтів із Сполучених Штатов Америки і Канади. Традиційні зв'язки існують між Ліберією і США, Ліхтенштейном і Німеччиною, Лабуаном і Сингапуром. Офшорною територією, що намагається створити максимально сприятливі умови для діяльності українських податкових резидентів, є Кіпр. 

101. Охарактеризувати принцип взаємності в міжнародному економічному праві.

Принцип взаємної вигоди, закріплений у міжнародних документах, зокрема Хартії економічних прав та обов'язків держав 1974 р., безпосередньо пов'язаний з принципом суверенної рівності та передбачає необхідність урахування обопільних інтересів та досягнення взаємної вигоди в міжнародних економічних відносинах, що повинно, своєю чергою, усунути прояви дискримінації та політико-економічної залежності одних держав щодо інших. У контексті реалізації цього принципу у відносинах із економічно менш розвинутими країнами (країнами, що розвиваються) з метою досягнення міжнародної соціальної справедливості застосовується принцип надання їм певних односторонніх вигод (преференцій) з боку економічно розвинутих країн для досягнення фактичної рівності у взаємних економічних стосунках.

101. Підгалузі міжнародного економічного права: система, види, характеристика.

Міжнародне економічне право- галузьміжнародного права, принципи і норми якої регулюють міждержавні економічні відносини.

Сучасні міжнародні економічні відносини являють собою високорозвинену складну систему, що об'єднує різнорідні за змістом (по об'єкту) і по суб'єктам, але тісно взаємодіють між собою види суспільних відносин. Безпрецедентне зростання значення міжнародних економічних відносин для кожної країни пояснюється об'єктивними причинами. Тенденціядо інтернаціоналізації суспільного життя досягла глобального масштабу, охопивши всі країни і всі основні сфери життя суспільства, включаючи економічну.

Складність об'єкта регулювання міжнародного економічного права полягає в тому, що він охоплює різноманітні, що розрізняються за своїм змістом види відносин, що стосуються різних аспектів господарських зв'язків. До них відносяться торгові, транспортні, митні, фінансові, інвестиційні та інші відносини. Кожні з них мають своє специфічне предметний зміст, що породжує необхідність спеціального правового регулювання, у результаті чого сформувалися підгалузі міжнародного економічного права:міжнародне торгове право,міжнародне транспортне право,міжнародне митне право,міжнародне фінансове право,міжнародне інвестиційне право, міжнародне технологічне право. Кожна підгалузь являє собою систему міжнародно-правових норм, що регулюють міждержавне співробітництво в конкретній сфері економічних відносин. Всі вони об'єднуються в єдину галузь міжнародного права - міжнародне економічне право - загальним об'єктом регулювання, спільними цілями і принципами. Крім того, цілий ряд інститутів міжнародного економічного права є елементами інших галузей міжнародного права: права міжнародних організацій,права договорів, права мирного вирішення спорів.

101. Поняття і види міжнародних торговельних договорів.

Міжнародний договір - це врегульована міжнародними правом угода, укладена державами та іншими суб'єктами міжнародного права у письмовій формі, незалежно від того, чи міститься така угода в одному, двох або декількох пов'язаних між собою документах, а також незалежно від її найменування. Як правило, міжнародний договір є угодою двох або більше держав щодо встановлення, зміни або припинення взаємних прав та обов'язків у політичних, економічних, соціальних, культурних або інших відносинах.

Договори можуть класифікуватися за різними підставами.

1. За колом учасників: двосторонні і багатосторонні. Основну масу договорів складають двосторонні, які враховують

специфіку конкретних держав і їх відносин. Разом з тим зростає значення багатосторонніх договорів. За їх допомогою розв'язуються важливі проблеми загальнолюдського значення. Наприклад Договір про нерозповсюдження ядерної зброї 1968 року, конвенції з морського і космічного права. Багатосторонні конвенції є основним засобом кодифікації і прогресивного розвитку міжнародного права.

2. За змістом (предметом) договору: політичні, економічні, угоди зі спеціальних питань. Така класифікація полегшує облік і систематизацію міжнародних договорів. Зокрема, політичними є договори про ненапад, нейтралітет, роззброєння, мирні договори, з прикордонних і територіальних питань (Статут ООН, Договір про дружбу і співробітництво). Прикладом економічного договору є Договір між Україною і США про заохочення та взаємний захист інвестицій 1994 року. До угод зі спеціальних питань відносять договори у сфері транспорту, зв'язку, сільського господарства, освіти, культури, про правову допомогу, консульські конвенції.

3. За доступом до договорів (за способом приєднання): відкриті та закриті.

Договори, в яких можуть брати участь інші сторони без надання згоди сторін, які уклали цей міжнародний договір, та не передбачається виконання особливих умов, називають відкритими. Договори, де є обмеження для участі в ньому, називають закритими. Він припускає, насамперед, участь тільки держав, що уклали такий договір. Деякі автори виділяють також напіввідкриті договори, до яких можуть приєднатися Й інші держави, але за згодою сторін, які уклали цей міжнародний договір та виконання м особливих процедур.

4. За географічною чи просторовою ознакою: універсальні, регіональні, локальні. Договори, кодифікуючі міжнародно-правові норми, об'єкт і цілі яких представляють інтерес для всіх держав, називають загальними або універсальними договорами. Такі договори повинні бути відкритими, тобто в них має право брати участь будь-яка держава. У той же час Північноатлантичний договір 1949 року є універсальним закритим міжнародним договором. Договори держав певного географічного району називають регіональними (угоди, укладені в рамках СНГ, Римський договір про ЄЕС 1957 р.).

101. Поняття і основні правові форми співробітництва держав у сфері міжнародних кредитних відносин.

Економічний розвиток багатьох країн нерідко гальму-ється через відсутність коштів. У такому разі виникає потреба у кредитах, які можуть надаватись іншими країнами в межах екон співробітництва. Правовою основою відносин, що ви-никають при цьому, є міжнародні кредитні угоди (договори), під якими слід розуміти угоди між державою-кредитором і державою-боржником, на підставі яких держава-кредитор надає державі-боржнику певну суму грошей або поставляє їй товари, а держава-боржник повинна в певний строк погасити суму боргу на передбачених договором умовах (золотом, іноземною валютою, товарами тощо) і виплатити певну суму в межах процентної ставки за користування кредитом.

Практика міжнародного економічного співробітництва виробила ряд видів організації валютно-кредитних відносин. Найбільш типовими на сьогодні є чотири:

1. за торговельними і платіжними угодами, які передбачають здійснення кредитних операцій на основі двостороннього клірингу;

2. за угодами про економічне і промислово-технічне співробіт­ництво;

3. за міждержавними угодами про поставки товарів на компенсаційних засадах;

4. за спеціальними кредитними угодами.

Спеціальні міждержавні кредитні угоди (позика в іноземній валюті) передбачають надання країною-кредитором (позикодавцем) країні-позичальникові певної грошової суми в кредит. У цих угодах визначається сума позики, відсоткова ставка, строк повер­нення позики та інші умови.

101. Поняття і предмет міжнародного торгового права.

міжнародне торговельне право — це система норм і принципів, яка регулює відносини, що виникають у галузі міжнародної торгівлі, і є складовою міжнародного економіч-ного права. Якщо міжнародне економічне право — галузь міжнародного права, то міжнародне торговельне право — його підгалузь.

Для цілей міжнародного торговельного права під міжнародною торгівлею розуміють не лише правила перетину товаром чи послугою кордону держави імпортера, а і правила, що стосуються продажу, розповсюдження і конкуренції цього товару з аналогічним національним чи іншим товаром після перетину кордону та попадання на ринок.

Виходячи з цього, можна виділити дві основні категорії правовідносин, що виникають при здійсненні міжнародної торгівлі, які є предметом регулювання міжнародного права:

— правовідносини між суб'єктами міжнародної торгівлі, що виникають при перетині товаром чи послугою кордону країни імпортера;

— правовідносини між суб'єктами міжнародної торгівлі, що виникають після перетину кордону країни-імпортера товаром, і що стосуються продажу, розповсюдження і конкуренції цього товару на національному ринку. В цьому випадку міжнародне торговельне право становить "рамкове право" і встановлює певні вимоги до національного законодавства.

Однак, при визначенні суб'єктів слід врахувати, що міжнародне торговельне право належить до галузі міжнародного економічного права, яке в свою чергу є підгалуззю та має природу міжнародного публічного права. Враховуючи це, суб’єктами відповідно можуть виступати в основному держави (а також міжнародні організації та окремі митні території). Міжнародне торговельне право безпосередньо не стосується приватних чи юридичних осіб, хоча саме вони є чи не основними учасниками міжнародних торговельних операцій. Міжнародне торговельне право регулює лише поведінку держав щодо цих операторів.

До інструментів, що можуть регулювати правовідносини, пов'язані з торгівлею між державами, належать, у першу чергу, багатосторонні та двосторонні міжнародні договори. На внутрішньому рівні до цих інструментів можна віднести і національне законодавство держав, що регулюють міжнародну торгівлю чи трактування іноземних товарів на внутрішньому ринку.

101. Поняття і предмет регулювання міжнародного транспортного права.

Під міжнародним транспортним правом слід розуміти систему міжнародно-правових принципів і норм, які регулюють відносини, що виникають у процесі використання різних видів транспорту у сфері міжнародного економічного співробітництва.

Предмет міжнародного транспортного права становлять відносини, пов’язані з організацією і здійсненням міжнародних перевезень пасажирів і вантажів різними видами транспорту (залізничним, автомобільним, повітряним, морським, річковим). Міжнародні транспортні перевезення — це необхідна умова успішного розвитку міжнародних економічних відносин. Перевезення сировини, матеріалів, устаткування, сільськогосподарської продукції та інших вантажів, передбачених міжнародними договорами та угодами, — це один із засобів їх реального виконання. Від чіткого урегулювання міжнарод­них відносин у галузі транспорту багато в чому залежать результа- ти міжнародного співробітництва в різних його напрямах. Ці відносини, які виникають між державами, національними органами управління транспортом, міжнародними організаціями, регулюються відповідними міжнародними принципами і нормами.

101. Поняття і система міжнародного економічного права.

Міжнародне економічне право — це система норм і принципів, які регулюють відносини між державами, між державами і міжнародними організаціями, між міжнародними організаціями в процесі міжнародного економічного співробітництва, що є самостійною галуззю міжнародного публічного права. Як складова міжнародного права міжнародне економічне право може і повинно розглядатися як самостійна правова система, галузь права. Воно має свої складові елементи — підсистеми, які слід у даному випадку називати підгалузями та правовими інститутами. Залежно від змісту відносин, які регулюються, у системі міжнародного економічного права виділяють міжнародне торговельне право, міжнародне валютне право, міжнародне інвестиційне право, міжнародне транспортне право, а також комплекси норм, які покликані регламентувати міжнародно-правові відносини промислового і сільсько­господарського співробітництва, співробітництва в галузі науково-технічного прогресу та ін.

Як навчальна дисципліна міжнародне економічне право скла­дається із загальної та особливої частин. У Загальній частині об’єднані норми, які визначають сам предмет правового регулювання міжнародного економічного права, його джерела і принципи, дають уявлення про суб’єктів міжнародно-економічних відносин і, зокрема, про державу як основного суб’єкта міжнарод­ного права. У Загальній частині також розглядаються правовий статус міжнародних економічних організацій, питання правового регулювання діяльності транснаціональних корпорацій (ТНК), міжнародних економічних договорів та забезпечення їх виконання.

Щодо загальної характеристики змісту Особливої частини міжнародного економічного права, то вона зводиться до характеристики правових норм і особливостей правового регулювання міжнародної торгівлі, міжнародних валютних відносин, міжнарод­них перевезень та інших напрямів міжнародного співробітництва. Виходячи з цього в межах Особливої частини має вивчатися міжнародне торговельне право, міжнародне валютне право, міжнародне транспортне право, питання міжнародно-правового регулювання промислового, сільськогосподарського і науково-тех­нічного співробітництва.

101. Поняття та види імунітетів держав та їх прояви в міжнародних економічних відносинах.

У міжнародному праві імунітет держави розглядається як принцип, відповідно до якого державі або її органам не може бути пред’явлений позов у суді іноземної держави.

Імунітети держави прийнято підрозділяти на різновиди.

Імунітет від дії законодавства іноземної держави — забезпечується такими складовими частинами сувереніте­ту, як незалежність і рівність держав.

Судовий імунітет. У широкому розумінні цей вид іму­нітету містить:

- імунітет від пред'явлення позову в іноземному суді;

- імунітет від попередніх дій;

- імунітет від попереднього виконання рішення.

Тут необхідно зазначити, що сучасні закони про імуні­тет деяких держав, хоча і встановлюють обмеження імуні­тету, але все-таки розрізняють власне юрисдикційний іму­нітет (тобто судовий імунітет у вузькому розумінні) та іму­нітет від виконавчих дій.

Імунітет власності держави означає правовий режим недоторканності власності, що знаходиться на території іно­земної держави. Юридичним змістом даного виду імуніте­ту є заборона звернення стягнення і примусового вилучен­ня майна, що належить державі.

Імунітет угод держави. Оскільки держава в силу іму­нітету вільна від примусових заходів для здійснення інозем­них законів, адміністративних розпоряджень та ін., з цьо­го випливає, що приватноправові відносини міжнародного характеру за участю держави, зокрема угоди, що уклада­ються державою з іноземними фізичними чи юридичними особами, повинні регулюватися правом цієї держави, якщо тільки самі сторони не домовляться про застосування іно­земного права. Це правило давно вже склалося в іноземній судовій практиці і знаходить закріплення в міжнародних договорах.

101. Поняття та види міжнародних економічних спорів.

Міжнародний спір — формально (об'єктивно) виражену суперечність між суб'єктами міжнародного права з питання факту або права. Міжнародний спір — це юридичний факт, констатація наявності якого вимагає від його учасників та інших заінтересованих суб'єктів міжнародного права реалізації принципу мирного вирішення міжнародних спорів. Не існує універсальної класифікації міжнародних спорів. Кожний договір має свою унікальну класифікацію, що зазвичай служить двом цілям: визначити, які спори підпадають під дію цього договору; встановити, які мирні засоби слід застосовувати для врегулювання певних видів спорів. Наприклад, Конвенції 1899 і 1907 років про мирне вирішення міжнародних спорів рекомендують державам-учасницям для врегулювання «серйозної незгоди або конфлікту» вдаватися до мирних послуг або посередництва; при «розходженнях міжнародного характеру, що не зачіпають їхньої честі або життєвих інтересів та випливають із різниці в поглядах на питання факту» — створювати слідчу комісію; арбітраж рекомендується як найбільш ефективний і справедливий спосіб вирішення «питань юридичного характеру, особливо при тлумаченні або застосуванні міжнародних конвенцій». У міжнародному праві та доктрині досить поширений поділ спорів на юридичні (правові) та політичні (неправові). Вважається, що предметом правового спору є конфлікт сторін щодо тлумачення або застосування існуючої міжнародно-правової норми. Коли ж спір зводиться до вимоги однієї зі сторін змінити зміст чинної норми, він не є правовим. Мета такої класифікації — виокремити спори, які здатен вирішити суд як орган, що за своєю природою тільки застосовує право, але не створює його. Утім ця класифікація вважається занадто академічною через відносний характер відмінності між цими видами спорів. Дійсно, навряд чи міжнародний спір може бути виключно правовим, тому що він завжди має політичний вимір; з іншого боку, зіткнення політичних інтересів суб'єктів міжнародного права має вирішуватися на основі норм міжнародного права. Статут ООН розрізняє спори та ситуації. Остання «може привести до міжнародних ускладнень або викликати спір” (ст. 34), тобто має місце, коли зіткнення інтересів держав не супроводжується явним висуванням претензій, хоча і породжує певні тертя між ними і напруженість. Хоча вони не мають нормативних характерних ознак, доктрина виходить з того, що "ситуація" не визначається чітко окресленими вимогами однієї держави до іншої, але згідно зі Статутом ООН в ситуації сторона не має стримуватися під час голосування з цього питання у Раді Безпеки, а в спорі — має. звідси вважають, що за змістом ситуація ширша, ніж спір.

101. Поняття та джерела міжнародного транспортного права.

під міжнародним транспортним правом слід розуміти систему міжнародно-правових принципів і норм, які регулюють відносини, що виникають у процесі використання різних видів транспорту у сфері міжнародного економічного співробітництва.

Принципи і норми міжнародного транспортного права дістають своє юридичне закріплення у різних джерелах: міжнародних договорах та угодах з питань транспорту, актах міжнародних організацій (асоціацій, конференцій, палат, комісій тощо).

Найбільш поширеними є міжнародні договори з питань транспорту (транспортні договори). Вони укладаються від імені і за дорученням уряду центральними органами управління транспортом — міністерствами та іншими установами, які здійснюють керівництво залізничним, морським, річковим, повітряним транспортом.

За кількістю країн, які беруть участь у подібного роду міжнародних договорах, їх можна поділити на багатосторонні і двосторонні. До багатосторонніх договорів слід віднести, наприклад, Конвенцію про відкрите море, підписану у 1958 р. 13 державами; Угоду про Міжнародну спілку залізниць (1922 р.), Чиказьку конвенцію з питань цивільної авіації (1944 р.). До цього виду угод слід віднести й угоди, укладені між окремими країнами Співдруж­ності незалежних держав; Угоду про координаційні органи залізничного транспорту СНД, підписану у Мінську 14 лютого 1992 р. (Україною вона не підписана), Угоду про використання повітряного транспорту, яка була підписана у Ташкенті 15 травня 1992 р. (не підписана Молдовою), та деякі інші.

Міжнародні транспортні договори можуть бути різного змісту, в них обов’язково враховується специфіка виду транспортних засобів. Так, у договорі про торговельне судноплавство визначається, як правило, територія, на яку поширюється договір; питання сприяння сторін свободі торговельного судноплавства; підтримання і розвиток ділових відносин між органами управління транс­портом; дотримання у міжнародному судноплавстві принципу вільної і справедливої конкуренції; визнання національної належності судна; надання допомоги у разі корабельних катастроф і аварій та інші питання.

101. Поняття та характеристика міжнародного митного права.

під міжнародним митним правом слід розуміти підгалузь міжнародного економічного права, яка включає в себе систему норм і принципів, що регулюють відносини між державами з митних та пов’язаних з ними інших питань міжнародного економічного співробітництва. Розглядаючи питання про місце міжнародного митного права в системі міжнародного права, слід зазначити, що існують різні точки зору. Так, окремі вчені, зокрема К. К. Сандровський, В. В. Мицик, міжнародне митне право вважають самостійною галуззю міжнародного права. К. К. Сандровський під між­народним митним правом розглядає самостійну галузь міжнарод­ного права, яка складається з принципів і норм, що регулюють відносини між суб’єктами міжнародного права в процесі їх співробітництва з митних і пов’язаних з ними питань міжнародних економічних, торговельних, транспортних зв’язків і туризму. В. О. Василенко вказує на те, що міжнародне митне право пов’я­зане з іншими галузями і підгалузями міжнародного права, тобто воно має комплексний характер, хоча й не заперечує, що його слід віднести до міжнародного економічного права. Аналіз існуючих точок зору дає можливість зробити висновок про те, що міжнародне митне право слід розглядати як складову міжнародного економічного права у зв’язку з тим, що абсолютна більшість його норм і принципів спрямована на регулювання міжнародних економічних відносин.

101. Поняття та характеристика предмету міжнародного економічного права.

Міжнародне економічне право — це система норм і принципів, які регулюють відносини між державами, між державами і міжнародними організаціями, між міжнародними організаціями в процесі міжнародного економічного співробітництва, що є самостійною галуззю міжнародного публічного права. Предметом міжнародного економічного права є міжнародні еко­номічні відносини: як дво, так і багатосторонні. У межах міжнародно­го економічного права міжнародними вважаються відносини між державами та іншими суб'єктами міжнародного публічного права. Економічні відносини є комерційними в широкому розумінні. Отже, усі відносини сфери міжнародного публічного права, де присутній комерційний елемент, належать до сфери дії міжнародного еконо­мічного права. Такими елементами є купівля-продаж, оренда, підряд, міна, найм, позика, лізинг, франчиза та перевезення. Наприклад, норми транспортних конвенцій щодо міжнародних перевезень пасажирів і вантажів належать до міжнародного економічного права, якщо вони стосуються торговельно-економічних відносин між суб'єктами міжнародного права. Об'єктивними передумовами міжнародно-правового регулювання економічних відносин є наявність суверенних держав та інших суб'єктів міжнародного права, необхідність підтримки та розвитку зв'язків між ними в економічній сфері. Міжнародно-правове регулю­вання відбувається як процес впливу норм міжнародного публічного права на систему міждержавних економічних зв'язків з метою наве­дення і підтримки певного бажаного порядку.

101. Поняття та характеристика товару та грошей (коштів), як об’єктів міжнародного торгового права.

Об'єкти торгового права позначаються єдиним поняттям - товари. Товар традиційно визначають як продукт праці, готовий до продажу. Це може бути вироби, створені у процесі виробництва або отримані внаслідок інших видів діяльності (видобуте вугілля, виловлена риба та інших.).

Для комерційного права поняття товару - одне з ключових, оскільки воно є дороговказним для таких найважливіших, використовуваних у цій галузі права понять, як ціна, товарообіг, товарні запаси, товарні втрата часу та ін.

Отже, об'єктами торговельного обороту зізнаються товари, тобто майно, що має оборотовластивість і реалізоване під час торгової діяльності з урахуванням договорів.

Основним видом об'єктів торгового права є матеріальні предмети, мають речовинну форму (речі).

Матеріальні об'єкти містять у собі споживчі товари, призначені задоволення особистих потреб покупців, безліч товари виробничого призначення, службовці ужитку під час виробництві, - сировину, матеріали, комплектуючі вироби, обладнання та ін.

Разом про те в усіх речі ставляться до об'єктів торговельного обороту. Серед інших речей в матеріальному, матеріальному вигляді теж все входять до складу об'єктів торгового права.

Торговий оборот обслуговує просування товарів - від виготовлювачів до споживачів. Оскільки нерухомого майна неспроможна вільно переміщатися, операції з ним традиційно не входять у торгові кодекси. Отже, нерухомість - це товар комерційного права, хоч і об'єкт громадянського обороту.

Потреби торговельного обороту зумовили необхідність виділення товару серед інших схожих товарів шляхом вказівки виготовлювача чи джерела на походження товару. Основними засобами відмінності товарів та послуг одних осіб з товарів і рівнем послуг інших є товарний знак і це ознака обслуговування.

101. Поняття, зміст і види міжнародних кредитних угод.

міжнародні кредитні угоди (договори), під якими слід розуміти угоди між державою-кредитором і державою-боржником, на підставі яких держава-кредитор надає державі-боржнику певну суму грошей або поставляє їй товари, а держава-боржник повинна в певний строк погасити суму боргу на передбачених договором умовах (золотом, іноземною валютою, товарами тощо) і виплатити певну суму в межах процентної ставки за користування кредитом.

Практика міжнародного економічного співробітництва виробила ряд видів організації валютно-кредитних відносин. Найбільш типовими на сьогодні є чотири:

1) за торговельними і платіжними угодами, які передбачають здійснення кредитних операцій на основі двостороннього клірингу;

2) за угодами про економічне і промислово-технічне співробіт­ництво;

3) за міждержавними угодами про поставки товарів на компенсаційних засадах;

4) за спеціальними кредитними угодами.

Особливості двостороннього клірингу під час регулювання кредитних відносин за торговельними і платіжними угодами полягають насамперед у тому, що ця форма валютно-кредитних зв’язків базується на відповідних умовах міждержавних угод. Відповідно до цих угод банки, які уповноважені державами здійснювати клірингові розрахунки, зобов’язані у разі відсутності у держав коштів на клірингових рахунках здійснювати платежі в кредит. Перехід більшості західних країн на міжнародні розрахун­ки вільно конвертованою валютою звужує необхідність клірингових розрахунків.

Країни Східної Європи також розробляють і здійснюють організаційні заходи щодо впровадження розрахунків між ними на кліринговій основі. Це спостерігається і в країнах Співдружності Незалежних Держав. На початку 1992 р. 31 комерційний банк із 12 країн СНД на установчій конференції створили Міжбанківську клірингову палату (МКП). Засновником від України виступив «Приватбанк» (м. Дніпропетровськ).

Угоди про економічне і промислово-технічне співробітництво використовуються у разі поставок устаткування, машин і технології для спорудження великих об’єктів. Для таких угод характер­ним є те, що в них беруть участь не лише держави-учасниці, а й банки або інші партнери. У зв’язку з цим підписують два види міжнародних угод. Одна з них — це угода або програма співробіт­ництва, в якій обумовлюються питання кредитування (загальна сума кредиту, його призначення, процентна ставка тощо).

На основі цих угод уповноважені країнами банки підписують між собою відповідні кредитні угоди.

Угоди про поставки товарів на компенсаційних засадах (компенсаційно-кредитні угоди) укладаються на великомасштабні, міжгалузеві роботи й послуги. Саме на таких угодах здійснювалося, наприклад, будівництво Усть-Ілимського целюлозно-папе­рового комбінату. Характерною особливістю цих угод є те, що за отримані в кредит устаткування, машини, технічні послуги тощо кредиторам поставляється на відповідну суму продукція, яка виготовляється підприємством — об’єктом кредитування.

Спеціальні міждержавні кредитні угоди (позика в іноземній валюті) передбачають надання країною-кредитором (позикодавцем) країні-позичальникові певної грошової суми в кредит. У цих угодах визначається сума позики, відсоткова ставка, строк повер­нення позики та інші умови.

101. Поняття, зміст та особливості міжнародного економічного права.

Міжнародне економічне право — це система норм і принципів, які регулюють відносини між державами, між державами і міжнародними організаціями, між міжнародними організаціями в процесі міжнародного економічного співробітництва,  що є самостійною галуззю міжнародного публічного права.

Система джерел МЕП включає міжнародні договори і, зокрема, міжнародні економічні договори, а також міжнародно-правові звичаї, принципи, рішення (акти) міжнародних організацій, міжнародні кодекси поведінки. Крім того, система джерел МЕП включає і специфічні джерела, які закріплюють норми і принципи суто міжнародного економічного права. Це — рішення міжнародних економічних організацій, конкретні договірні угоди щодо міжнарод­ного економічного співробітництва (наприклад, торговельний договір) тощо, міжнародні звичаї, судові прецеденти, на яких базуються рішення Міжнародного арбітражу та Міжнародно­го суду.

Як складова міжнародного права міжнародне економічне право може і повинно розглядатися як самостійна правова система, галузь права. Воно має свої складові елементи — підсистеми, які слід у даному випадку називати підгалузями та правовими інститутами. Залежно від змісту відносин, які регулюються, у системі міжнародного економічного права виділяють міжнародне торговельне право, міжнародне валютне право, міжнародне інвестиційне право, міжнародне транспортне право, а також комплекси норм, які покликані регламентувати міжнародно-правові відносини промислового і сільськогосподарського співробітництва, співробітництва в галузі науково-технічного прогресу та ін.

101. Поняття, класифікація та характеристика міжнародних економічних договорів, як джерел міжнародного економічного права.

Міжнародні економічні договори — це добровільно укладені між державами рівноправні угоди економічного характеру, в яких закріплюються норми та принципи, що регулюють міжнародні економічні відносини

Міжнародний економічний договір слід розглядати не лише як правову форму відповідних економічних зв’язків між різними країнами, джерело міжнародного економічного права, а й як основне джерело зобов’язань. Юридичне їх закріплення дає можливість у разі необхідності захистити у відповідний спосіб ті чи інші права й інтереси, якщо вони порушуються у зв’язку з нена­лежним виконанням зобов’язань, що випливають з міжнарод­них економічних договорів.

Міжнародний економічний договір слід також розглядати і як інструмент виявлення волі сторін, відповідно до чого встановлюються, змінюються або припиняються відносини, пов’язані із зобов’язаннями.

Основою поділу будь-яких договорів, зокрема і міжнародних економічних, є їх класифікація. Найчастіше зустрічаються такі види договорів: 1) односторонні, двосторонні та багатосторонні; 2) оплатні й безоплатні; 3) формальні, реальні й консенсуальні.

Якщо договірні зобов’язання має лише одна сторона, то це — односторонній договір, якщо дві — двосторонній договір. Більшість договорів є двосторонніми. До односторонніх належать лише окремі види договорів, наприклад договір дарування.

Двосторонні договори — це такі договори, в яких обидві сторони мають взаємні зобов’язання і відповідні права, тобто коли кожна зі сторін виступає і як кредитор, і як боржник.

Друга група договорів — оплатні і безоплатні. Практика міжнародного економічного співробітництва та зовнішньоекономічних відносин свідчить про те, що переважно договори укладаються на взаємовигідній, оплатній основі. Безоплатними називаються договори, для яких не характерна взаємна компенсація. Інколи їх називають ще добродійними, або благодійними, договорами. Це договори дарування, безвідсоткової позики, звільнення від оплати боргу, надання безоплатних послуг та ін.

Якщо розглядати договори та зовнішньоекономічні угоди (контракти) з погляду яких-небудь фактичних обставин, то їх можна поділити на формальні, реальні та консенсуальні.

До формальних договорів слід віднести такі, для укладення яких, крім взаємної згоди сторін, потрібне дотримання певної форми.

Реальними визнаються договори, в основі яких лежить не лише досягнення згоди, а й їх гарантоване виконання.

Консенсуальні договори — це такі, за якими з усіх суттєвих умов досягнута згода сторін. Вони вважаються укладеними і набирають чинності не в момент виконання, а в момент досягнення згоди.

Існує й інша, набагато ширша, класифікація міжнародних договорів.

Міжнародні економічні договори можна поділити на кілька видів і за їхнім змістом. Розглянемо окремі види цих договорів.

Торговельні договори встановлюють принципи торговельно-економічних відносин між двома країнами, а також закріплюють певні норми (правила), що створюють правову базу таких відносин.

Угоди про товарообіг укладаються між урядами країн. У них обумовлюються найменування (асортимент) і кількість товарів, які поставляються з однієї країни в іншу протягом відповідного періоду, інші питання.

Угоди про товарообіг тісно пов’язані з угодами про платежі, в яких визначено порядок їх здійснення.

Угоди про економічне і технічне співробітництво, як правило, мають комплексний, дещо універсальний і довгостроковий характер, оскільки в їх межах здійснюється діяльність зовнішньоекономічного характеру в різних галузях економічного і промислово-технічного співробітництва. Прикладами таких угод можуть бути угоди про економічне і технічне сприяння в будівництві підприємств та інших об’єктів.

Угоди про науково-технічне співробітництво передбачають діяльність зовнішньоекономічного характеру на основі дво- і багатосторонніх договорів у конкретних галузях науки і техніки.

Довгострокові програми розвитку промислового і науково-технічного співробітництва — різновид, як правило, двосторонніх договорів, розрахованих на тривалу перспективу в окремих напрямах або галузях співробітництва.

Кредитні угоди — договори, в яких визначаються основні умови та принципи надання міждержавних кредитів.

Угоди про режим інвестицій укладаються між окремими країнами і визначають порядок усіх видів майнових цінностей, що вкладаються у відповідні підприємства, галузі економіки.

Податкові угоди спрямовані на усунення подвійного оподаткування товарів, послуг, що надаються в межах економічного та науково-технічного співробітництва.

101. Поняття, ознаки та місце міжнародного торгового права в системі міжнародного економічного права.

міжнародне торговельне право — це система норм і принципів, яка регулює відносини, що виникають у галузі міжнародної торгівлі, і є складовою міжнародного економічного права.

Якщо міжнародне економічне право — галузь міжнародного права, то міжнародне торговельне право — його підгалузь.

Як і будь-яке право, міжнародне торговельне право має свої джерела. До них належать:

- міжнародні договори і, зокрема, міжнародні торговельні договори; міжнародні торговельні звичаї, в яких відтворена практика міжнародних торговельних відносин;

- судові прецеденти міжнародних арбітражів і судів;

- національне законодавство країни, якщо воно за згодою держав використовується для регулювання міжнародних торговельних відносин;

- міжнародно-правові акти міжнародних організацій.

Розповсюдженою є позиція визначення торгового права як підгалузі  цивільного права. 

Друга позиція полягає у визнанні торгового права самостійною галуззю права. Прихильниками такого підходу є  В. А. Удінцев та Р. Л. Наришкіна.

Прихильники третьої позиції розглядають торгове право як комплексну галузь права (С.С. Алексєєв).

Прихильники четвертої позиції розглядають торгове право як підгалузь господарського (підприємницького) права (Л. В. Андрєєва, О. Макаров).

101. Поняття, правові підстави та сфери застосування режиму найбільшого сприяння.

Режим найбільшого сприяння, умова, що передбачає надання договірними державами взаємних переваг і пільг, що встановлюються в укладених ними двосторонніх або багатосторонніх договорах; один з найважливіших принципів регулювання економічних відносин між державами. Використовується головним чином у торговельних і інших зовнішньоекономічних відносинах, але може бути поширений і на інші галузі економіки і права. Означає, що кожне з договірних держав зобов’язується надавати іншій такий же режим взаємин (права та пільги) у тій чи іншій області, який вже надається або буде надаватися в майбутньому будь-якій третій державі, її юридичним і фізичним особам. Режим (принцип) найбільшого сприяння покладений в основу Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ), що становить, з певними поправками і доповненнями (у редакції 1994 р.), базовий документ Всесвітньої торгової організації.

Режим найбільшого сприяння поширюється на митні збори і будь-які збори, пов’язані з експортними, імпортними та транзитними операціями, на всі правила і формальності, пов’язані з ними, а також на міжнародні платежі по експортних і імпортних операціях.

Крім того, режим найбільшого сприяння (разом з національним режимом, відповідно до якого іноземні товари мають всередині країни той самий режим, що й національні товари) поширюється на внутрішні податки і збори, а також на внутрішні правила і закони, що регулюють купівлю та продаж товарів на внутрішніх територіях договірних країн.

У принципі режим найбільшого сприяння носить універсальний характер. Його метою є розвиток торгівлі між усіма договірними країнами на однакових умовах. Формально він виключає можливість будь-якої дискримінації у відносинах між договірними країнами. Однак у відносинах між країнами склалася практика (знайшла відображення і в ГАТТ), що допускає деякі вилучення з режиму найбільшого сприяння. Найбільш важливе з них – дозвіл створювати зони вільної торгівлі і митні союзи, які не поширюють пільги по взаємній торгівлі на торгівлю з країнами, які не беруть участі в цих угрупованнях. Зокрема, країни ЄС, проводячи зниження, а потім скасування митних бар’єрів у взаємній торгівлі, не поширювали їх на інші країни, з якими мають договори про режим найбільшого сприяння.

101. Поняття, предмет, джерела міжнародного інвестиційного права.

Будь-яка інвестиційна діяльність — це відповідні дії держави, фізичної чи юридичної особи, пов’язані з відокремленням частки свого майна і переданням його на територію іншої держави для отримання прибутку або досягнення іншого важливого для інвестора результату. Такі дії мають назву міжнародної інвестиційної діяльності, а відносини, які виникають при цьому, — міжнародними інвестиційними.

З метою регулювання міжнародних інвестиційних відносин використовуються норми і принципи міжнародного економічного права, система яких називається міжнародним інвестиційним правом. Ці норми та принципи мають відповідні джерела, до яких насамперед слід віднести двосторонні міжнародні угоди (про сприяння та захист інвестицій, про усунення подвійного оподаткування, про економічне та промислове співробітництво, торговельні угоди тощо). Як приклад можна навести двосторонні угоди, укладені Україною з іншими державами.

Важливе значення як джерела міжнародного інвестиційного права мають багатосторонні угоди, зокрема Конвенція про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами, підписана Україною у Вашингтоні 3 квітня 1998 р. (ратифікована Верховною Радою України від 16 березня 2000 р.), Сеульська конвенція про заснування Багатостороннього агентства з гарантій інвестицій, Угода щодо торговельних аспектів іноземних інвестицій (ТРІМС), яка діє в системі СОТ. Певну роль у регулюванні інвестиційної діяльності відіграє і національне законодавство держав.

101. Поняття, предмет, методи міжнародного економічного права.

Міжнародне економічне право — це система норм і принципів, які регулюють відносини між державами, між державами і міжнародними організаціями, між міжнародними організаціями в процесі міжнародного економічного співробітництва,  що є самостійною галуззю міжнародного публічного права.

Предметом міжнародного економічного права є міжнародні економічні відносини: як дво-, так і багатосторонні. У межах міжнародного економічного права міжнародними вважаються відносини між державами та іншими суб’єктами міжнародного публічного права.

Основні методи правового регулювання:

1) імперативний метод — це метод владних розпоряджень, що містить у собі, як правило, норми-заборони. Він використовується, головним чином, у кримінальному, адміністративному і деяких інших галузях права. Імперативні норми права не можуть бути змінені за домовленістю між учасниками правових відносин;

2) диспозитивний метод протилежний імперативному. Він дає суб’єктам можливість вибору варіантів поведінки в межах закону. Цей метод більш притаманний цивільному, комерційному праву і т.ін.

До цих основних методів правового регулювання дотичні інші методи, які також складають пари протилежностей:

1) метод заохочень (стимулів) та метод обмежень. Метод заохочення властивий, головним чином, трудовому праву, де діють пільгові системи, спрямовані на стимулювання моральної і матеріальної зацікавленості працівників. Метод обмежень передбачає встановлення заборон і покарань за порушення заборон, що властиве кримінальному та адміністративному праву;

2) метод координації та метод субординації. Метод координації типовий для процесуальних галузей права, де позивач і відповідач, інші учасники судового розгляду перебувають в однаковому процесуальному становищі один до одного, закону і суду, їхні стосунки відзначаються самостійністю. Цей метод характерний також для цивільного і сімейного права: учасники цивільного договору не підпорядковані один одному, подружжя має рівні права й обов’язки. Метод субординації характерний для адміністративного права. Він передбачає нерівність учасників правових відносин, підпорядкованість одного з них іншому.

101. Поняття, предмет, особливості та система міжнародного економічного права.

Міжнародне економічне право — це система норм і принципів, які регулюють відносини між державами, між державами і міжнародними організаціями, між міжнародними організаціями в процесі міжнародного економічного співробітництва,  що є самостійною галуззю міжнародного публічного права.

Предметом міжнародного економічного права є міжнародні економічні відносини: як дво-, так і багатосторонні. У межах міжнародного економічного права міжнародними вважаються відносини між державами та іншими суб’єктами міжнародного публічного права.

Як складова міжнародного права міжнародне економічне право може і повинно розглядатися як самостійна правова система, галузь права. Воно має свої складові елементи — підсистеми, які слід у даному випадку називати підгалузями та правовими інститутами. Залежно від змісту відносин, які регулюються, у системі міжнародного економічного права виділяють міжнародне торговельне право, міжнародне валютне право, міжнародне інвестиційне право, міжнародне транспортне право, а також комплекси норм, які покликані регламентувати міжнародно-правові відносини промислового і сільськогосподарського співробітництва, співробітництва в галузі науково-технічного прогресу та ін.

Як навчальна дисципліна міжнародне економічне право скла­дається із загальної та особливої частин. У Загальній частині об’єднані норми, які визначають сам предмет правового регулювання міжнародного економічного права, його джерела і принципи, дають уявлення про суб’єктів міжнародно-економічних відносин і, зокрема, про державу як основного суб’єкта міжнародного права. У Загальній частині також розглядаються правовий статус міжнародних економічних організацій, питання правового регулювання діяльності транснаціональних корпорацій (ТНК), міжнародних економічних договорів та забезпечення їх виконання.

Щодо загальної характеристики змісту Особливої частини міжнародного економічного права, то вона зводиться до характеристики правових норм і особливостей правового регулювання міжнародної торгівлі, міжнародних валютних відносин, міжнародних перевезень та інших напрямів міжнародного співробітництва. Виходячи з цього в межах Особливої частини має вивчатися міжнародне торговельне право, міжнародне валютне право, міжнародне транспортне право, питання міжнародно-правового регулювання промислового, сільськогосподарського і науково-технічного співробітництва.

101. Поняття, система, предмет та особливості міжнародного торгового права.

міжнародне торговельне право — це система норм і принципів, яка регулює відносини, що виникають у галузі міжнародної торгівлі, і є складовою міжнародного економічного права.

Система міжнародного торговельного права складається з окремих інститутів. У них визначені поняття і система міжнародного торговельного права; правові принципи здійснення міжнародної торгівлі; система органів, які виконують функції управління міжнародною торгівлею; міжнародні організації у галузі міжнародної торгівлі, міжнародні торговельні договори та угоди; міжнародно-правове регулювання угод у галузі зовнішньої торгівлі; міжнародно-правовий режим торговельних портів; міжнародно-правовий режим морських, залізничних, річкових і повітряних торговельних шляхів; міжнародно-правові засоби розгляду торговельних спорів.

Міжнародне торгове право є основним нормативним регулятором відносин, які виникають у сфері міжнародного торгового співробітництва.

міжнародне торгове право є основним нормативним регулятором відносин, які виникають у сфері міжнародного торгового співробітництва.

При розгляді системи міжнародного економічного права зверталася увага на те, що його Особлива частина об'єднує систему правових норм і принципів, які регулюють міжнародну торгівлю, міжнародні валютні відносини, міжнародні перевезення та інші важливі напрями міжнародного економічного співробітництва.

Міжнародна торгівля здійснюється на основі принципів, які дістали своє закріплення у багатьох міжнародно-правових документах і, насамперед, у документах Конференції ООН з торгівлі і розвитку (Заключний акт від 15 червня 1964 р.).

Система загальних основних принципів міжнародної торгівлі включає в себе 14 наступних принципів:

- повага до принципу суверенної рівності, самовизначення народів і невтручання у внутрішні справи інших держав;

- недопущення дискримінації, що може здійснюватись у зв'язку з приналежністю держав до різних соціально-економічних систем;

- кожна країна має суверенне право на вільну торгівлю з іншими країнами;

- економічний розвиток і соціальний прогрес мають стати загальною справою усього міжнародного співробітництва, сприяти зміцненню мирних відносин між країнами;

- національна і міжнародна економічна політика повинна бути спрямована на досягнення міжнародного поділу праці відповідно до потреб та інтересів країн, що розвиваються, і світу в цілому;

- міжнародна торгівля має регулюватися правилами, які сприяють економічному і соціальному прогресу;

- розширення і всебічний розвиток міжнародної торгівлі залежить від можливості доступу на ринки і вигідності цін на сировинні товари, що експортуються;

- міжнародна торгівля має бути взаємовигідною і вестися в режимі найбільшого сприяння, в її межах не повинні застосовуватися дії, які завдають шкоди торговим інтересам інших країн;

-розвинуті країни, які беруть участь у регіональних економічних угрупованнях, повинні робити все від них залежне, щоб не завдавати шкоди і негативно не впливати на розширення їх імпорту із третіх країн, особливо країн, що розвиваються;

- міжнародна торгівля має сприяти розвитку регіональних економічних угруповань, інтеграції та інших форм економічного співробітництва між країнами, що розвиваються;

- міжнародні установи і країни, що розвиваються, мають забезпечити збільшення притоку міжнародної фінансової, технічної і економічної допомоги для підкріплення і підтримки шляхом поповнення експортної виручки країн, що розвиваються, їхніх зусиль для прискорення свого економічного зростання;

- значна частина коштів, які вивільнюються внаслідок роззброєння, повинна спрямовуватися на економічний розвиток країн, що розвиваються;

- державам, які не мають виходу до моря, необхідно надати максимум можливостей, які б дали їм змогу подолати вплив внутріконтинентального положення на їхню торгівлю;

- повна деколонізація відповідно до Декларації ООН про надання незалежності колоніальним країнам і народам є необхідною умовою економічного розвитку і здійснення суверенних прав країн на природні багатства.

101. Поняття, суб’єкти та джерела міжнародного митного права.

під міжнародним митним правом слід розуміти підгалузь міжнародного економічного права, яка включає в себе систему норм і принципів, що регулюють відносини між державами з митних та пов’язаних з ними інших питань міжнародного економічного співробітництва.

Цей напрям співробітництва спрямований на вирішення системи економічних, організаційних, правових та інших питань, які забезпечують сприятливі умови для розвитку та захисту економічних інтересів відповідних держав, захисту прав суб’єктів підприємницької діяльності та громадян. Кожна держава здійснює свою митну політику як систему принципів та напрямів її діяльності у сфері забезпечення своїх економічних інтересів та безпеки за допомогою митно-тарифних та нетарифних заходів регулювання, передусім зовнішньої торгівлі.

Суб’єкт митного права – це особа учасник суспільних відносин, яка за своїми особливостями фактично може бути носієм суб’єктивних юридичних прав та обов’язків в галузі митної справи та реально брати участь в митних правовідносинах в силу юридичних норм.

суб’єктів митного права:

1) індивідуальні суб’єкти (фізичні особи)

2) колективні суб’єкти (юридичні особи) поділяємо на три групи:

2.1.митні органи та спеціалізовані митні установи та посадові особи митних органів та митних установ як спеціальні суб’єкти митного права;

2.2. державні органи, що наділені державно"владними повноваженнями в галузі митної справи або співпрацюють з митними органами в частині виконання покладених на них функцій та посадові особи цих органів;

2.3. інші державні органи, організації, установи, підприємства; органи місцевого самоврядування; суб’єкти господарювання всіх форм власності (в тому числі вітчизняні, іноземні, міжнародні); громадські об’єднання (партії, профспілкові організації тощо); релігійні організації; міжнародні дипломатичні, консульські представництва, представництва міжнародних організацій та керівники, які очолюють органи управління цих підприємств, установ, організацій.

Джерела:

- міжнародний договір.

Універсальні: До універсальних багатосторонніх міжнародних договорів слід віднести Конвенцію про створення Ради митного співробітництва від 15 грудня 1950 р. (Брюссель), Конвенцію про номенклатуру для класифікації товарів у митних тарифах від 15 грудня 1950 р. (Брюссель), Міжнародну конвенцію про спрощення і гармонізацію митних процедур від 18 травня 1973 р., відому ще як Конвенція Кіото

Регіональні: Прикладом може бути Угода про співробітництво і взаємодопомогу у митних справах від 15 квітня 1994 р., яка укладена в рамках СНД.

- Акти міжнародних організацій. Міжнародні організації, що діють у сфері митної справи, приймають акти, які є джерелами міжнародного митного права. Так, Всесвітня митна організація розробляє рекомендації, що забезпечують одноманітне тлумачення і застосування Конвенцій, укладених як за результатами роботи Ради, так і стосовно номенклатури для класифікації товарів у митних тарифах і оцінки товарів у митних цілях. Радою митного співробітництва (8 червня 1971 р.) були прийняті рекомендації «Про спрощення митного контролю авіапасажирів на основі двоканальної системи». Мова йде про зелений і червоний канали, які сьогодні називають зеленим і червоним митними коридорами. До міжнародних організацій, які поряд з виконанням інших функцій, займаються і митними питаннями, слід включити Світову організацію торгівлі, Конференцію ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД), регіональні організації (наприклад, Європейські Співтовариства, СНД, Євразійське економічне співтовариство) та ін., які також приймають відповідні акти, що можуть розглядатися джерелами міжнародного митного права.

101. Порівняльна характеристика міжнародних економічних договорів та зовнішньоекономічних договорів (контрактів).

Під міжнародним договором, як правило, розуміють добровільну угоду між двома або кількома рівноправними державами чи міжнародними організаціями щодо їхніх взаємних прав і обов’язків у політичних, економічних, культурних та інших відносинах. Міжнародний економічний договір — це, насамперед, різновид міжнародних договорів.

МЕД уклад в усній чи письмовій формі, міститься в одному або кількох документах.

Договір складається або на мовах усіх договірних сторін, або на одній чи декількох узгоджених між ними мовах. Договори, укладені в рамках міжнародних організацій, складаються на офіційних мовах цих організацій.

Договір може вступати в силу з дати підписання, або передбачати додаткові внутрішньодержавні процедури (ратифікація і т.п.). В іншому випадку він вступає в силу після обміну документами про виконання таких процедур. Багатосторонній договір, зазвичай, вступає в силу після здачі на зберігання депозитарію (міністерству закордонних справ визначеної в договорі держави або секретаріату відповідної міжнародної організації) документів про виконання внутрішньодержавних процедур певним числом держав. Згодом він вступає в силу для кожної наступної держави після здачі нею таких документів.

Міжнародні договори є одним з найважливіших джерел міжнародного права.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) — матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на визначення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Суб'єкти, які є сторонами зовнішньоекономічного договору, мають бути здатними до укладання договору відповідно до закону країни, де він укладався.

Зовнішньоекономічний договір укладається відповідно до законів країни з урахуванням міжнародних договорів за участю країни. Суб'єкти ЗЕД при складанні тексту зовнішньоекономічного договору мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі законами країни.

Зовнішньоекономічний договір укладається суб'єктом ЗЕД або його представником у письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором чи законом країни. Повноваження представника на укладення зовнішньоекономічного договору може випливати з доручення, статутних документів, договорів та інших підстав, які не суперечать чинному законодавству. Дії, які здійснюються від імені іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності суб'єктом ЗЕД країни, уповноваженим на це належним чином, вважаються діями цього іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності.

Для підписання зовнішньоекономічного договору суб'єкту ЗЕД не потрібен дозвіл будь-якого органу державної влади, управління або вищої організації, за винятком випадків, передбачених законами країни. Суб'єкти ЗЕД мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів, крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами країни. Зовнішньоекономічний договір може бути визнаний недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів країни або міжнародних договорів за участю країни.

Форма зовнішньоекономічної угоди визначається правом країни її укладання. Угода, укладена за кордоном, не може бути визнана недійсною внаслідок недодержання форми, якщо додержані вимоги законів країни.

101. Порівняльна характеристика принципів міжнародного економічного права та принципів зовнішньоекономічної діяльності України.

Принципи ЗЕД України: *Принципом суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності,що полягає у: - виключному праві народу України самостійно та незалежно здійснювати зовнішньоекономічнудіяльність на території України, керуючись законами, що діють на території України; - обов'язку України неухильно виконувати всі договори і зобов'язання України в галузі міжнародних економічних відносин;* Принципом свободизовнішньоек підприємництва, що полягає у: праві суб'єктів зовнішньоек діяльності добровільно вступати узовнішньоекі зв'язки; - праві суб'єктів зовнішньоек діяльності здійснювати її в будь-яких формах, які прямо не заборонені чинними законами України;- обов'язку додержувати при здійсненні зовнішньоек діяльності порядку, встановленого законами України; - виключному праві власності суб'єктів зовнішньоекономічноїдіяльності на всі одержані ними результати зовнішньоекономічної діяльності; *Принципом юридичної рівності і недискримінації, що полягає у: - рівності перед законом всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності, в тому числі держави, при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності; - забороні будь-яких, крім передбачених цим Законом, дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб'єктівзовнішньоекономічної діяльності, а також іноземних суб'єктів господарської діяльності за формами власності, місцем розташування та іншими ознаками; - неприпустимості обмежувальної діяльності з боку будь-яких її суб'єктів, крім випадків, передбачених цим Законом;*Принципом верховенства закону, що полягає у: - регулюванні зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України; - забороні застосування підзаконних актів та актів управління місцевих органів, що у будь-який спосіб створюють для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності умови менш сприятливі, ніж ті, як встановлені законами України; *Принципом захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, який полягає у тому, що Україна як держава:- забезпечує рівний захист інтересів всіх суб'єктівзовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб'єктів господарської діяльності на її території згідно з законами України; - здійснює рівний захист всіх суб'єктівзовнішньоекономічної діяльності України за межами України згідно з нормами міжнародного права; - здійснює захист державних інтересів України як на її території, так і за її межами лише відповідно до законів України, умов підписаних нею міжнародних договорів та норм міжнародного права; * Принципом еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів.

А принципами МЕП є: загальні 1) п-п мирного співіснування;2) п-п суверенної рівності держав;3) п-п співробітництва держав;4) принцип невтручання;5) п-п сумлінного виконання міжнародних зобов'язань;6) п-п взаємної вигоди; 7) принцип утримання у своїх міжнародних відносинах від погрози застосування сили або її застосування як проти територіальної недоторканості і політичної незалежності будь-якої держави; 8) принцип рівноправ’я та самовизначення народу; 9) принцип розгляду міжнародних спорів мирними засобами. Група спеціальних п-пів МЕП включає:1) п-п розвитку міжнародних економічних і науково-технічних відносин між державами;2) п-п юридичної рівності і недопустимості економічної дискримінації держав;3) п-п свободи вибору форми організаціїзовнішньоекономічних зв'язків;4) п-п невід'ємного суверенітету держав над їх природними та іншими ресурсами, а також над їх економічною діяльністю;5) п-п найбільшого сприяння;6) п-п національного режиму.

101. Порядок укладання зовнішньоекономічних договорів (контрактів) за законодавством України.

Зовнішньоек договір (контракт) - матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоек діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановл, зміну або припин їх взаємних прав та обов'язків у зовн-ек діяльності.

Міжнар ек договори складаються відповідно до ЗУ Про міжнар дог Ук 2004 року, а Зовнішньоек договір (контракт) складається відповідно до ЗУ Про ЗЕД 1991 року та інших законів Укр з урахуванням міжнар договорів Укр. Порядок укладання міжнар ек-х- Пропозиції щодо укладення від імені України, Уряду України між нар договорів України подаються відповідно През У або Каб Мін Укр. Пропозиції щодо укладення міжнар дог Укр подаються Мін-м закорд справ Укр. Інші міністерства та центральні органи виконавчої влади, а також Верх Суд У, Нац банк Укр, Генеральна прокуратура Укр подають пропозиції щодо укладення міжнар договорів Укр разом з Мін закорд справ Укр. Рада міністрів АРК, обласні державні адміністрації подають пропозиції щодо укладення міжнародних договорів України через Мін закорд справ Укр. Пропозиції про укладення міжнар дог Укр подаються після проведення Міністерством юстиції Укр правової експертизи щодо відповідності проекту міжнар дого Конституцта законам Укр. Рішення про провед перегов і про підпис міжнар дог Укр. приймаються:а) щодо міжнар договорів, від імені Укр,— През Укр;б) щодо МД, від імені Уряду Укр,— КМУ;в) щодо міжвідомчих договорів — у порядку, встановленому КМУ. Потім- надання згоди України на обов'язковість для неї міжнар договору. Ратифікація міжнародних договорів України здійснюється шляхом прийняття закону про ратифікацію, невід’ємною частиною якого є текст міжнародного договору. Голова Верховної Ради України підписує ратифікаційну грамоту, яка засвідчується підписом Міністра закорд справ Укр, якщо договором передбачено обмін такими грамотами. Затвердження- підлягають міжнародні договори Укр, які не потребують ратифікації, якщо такі договори передбачають вимогу щодо їх затвердження або встановлюють інші правила, ніж ті, що містяться в актах През Укр або Каб Мін Укр. Приєднання України до міжнародних договорів або їх прийняття.Потім Міжнар дог набирають чинності для Укр після надання нею згоди на обов’язковість міжнар договору відповідно до цього Закону в порядку та в строки, передбач договором, або в інший узгоджений сторонами спосіб.

ЗУ про міжн ек договори У від 2004 р

101. Послуги, роботи як об’єкт міжнародного торгового права.

- послуги, на відміну від товарів, виробляються і споживаються здебільшого одночасно. Тому більшість їх видів ґрунтується на прямих контактах між виробниками та споживачами, що відрізняє міжнародну торгівлю послугами від міжнародної торгівлі товарами, за якої більшість операцій основується на торговельному посередництві та можливості зберігання товарів. Міжнародна торгівля послугами більше вимагає присутності за кордоном виробників послуг або присутності іноземних споживачів у країні надання послуг. Проте поширення інформаційних технологій дає змогу здійснювати купівлю-продаж послуг на відстані;

- міжнародна торгівля послугами взаємопов'язана з торгівлею товарами, істотно впливає на неї. Для поставок товарів за кордон використовується все більше послуг (аналіз ринків, транспортування товарів тощо). Особливо залежить від послуг торгівля наукомісткими товарами, котра вимагає значних обсягів технічного, інформаційного і консультаційного обслуговування. Успіх товару на зовнішньому ринку здебільшого залежить від якості і кількості послуг під час його виробництва, продажу та реалізації, а також від гарантійного або сервісного обслуговування;

- міжнародна торгівля послугами взаємодіє з міжнародним рухом капіталів, переміщенням робочої сили, котрі неможливі без банківських, інформаційних, транспортних та інших послуг. Водночас розвиток світових ринків товарів, капіталів, робочої сили стимулює розширення міжнародного ринку послуг, інтенсифікацію (посилення) процесів на ньому;

- сфера послуг є більш захищена державами від іноземної конкуренції, ніж сфера матеріального виробництва, а транспорт, зв'язок, фінансові та страхові послуги, наука, освіта, охорона здоров'я у багатьох країнах перебувають у цілковитій або частковій власності держави чи суворо контролюються нею. Адже існує думка, що імпорт послуг у значних масштабах може приховувати в собі загрозу для добробуту, суверенітету і безпеки держави. Тому міжнародній торгівлі послугами доводиться долати більше бар'єрів, ніж торгівлі товарами;

- не всі види послуг, на відміну від товарів, придатні для широкого залучення в міжнародний господарський обіг. Передусім ідеться про комунальні, побутові послуги для населення. Однак успіхи окремих країн у сфері охорони здоров'я, освіти приваблюють іноземців (лікування, навчання); у сфері культури та мистецтва - збільшують її доходи від гастролей артистів і прокату фільмів за кордоном; у туризмі - залучає до обслуговування іноземців роздрібну торгівлю, громадське харчування, музеї та інші заклади культури;

- у міжнародній торгівлі послугами домінують і домінуватимуть послуги, пов'язані з обслуговуванням трудової діяльності.

З огляду на можливість використання у міжнародній торгівлі, послуги поділяють на такі категорії:

а) за можливістю участі в міжнародному обміні: послуги, що можуть бути об'єктом зовнішньої торгівлі (зв'язок, міжнародні кредити, перевезення пасажирів і вантажів), і послуги, які не можуть бути предметом експорту (всі види індивідуальних, соціальних, державних, інфраструктурних послуг);

б) залежно від засобів доставки послуг споживачу: послуги, пов'язані з інвестиціями (банківські, готельні і фахові послуги), послуги, пов'язані з торгівлею (транспорт, страхування), послуги, пов'язані одночасно з інвестиціями і торгівлею (зв'язок, будівництво, комп'ютерні, інформаційні, особисті, рекреаційні послуги та ін.).

В офіційній класифікації товарів міжнародної торгівлі послуги поділені на такі групи:

- комунальні послуги і будівництво;

- оптова і роздрібна торгівля, ресторани і готелі, туристичні бази і кемпінги;

- транспортування, збереження і зв'язок, фінансове посередництво;

- оборона та обов'язкові соціальні послуги;

- освіта, охорона здоров'я та суспільні роботи;

- інші комунальні, соціальні та особисті послуги.

101. Права та обов’язки держав у міжнародних економічних відносинах: види, характеристика, нормативно-правове закріплення.

Держава – політична форма організації сус-ва, яка виражає обумовлену економічним ладом політичну владу пануючого класу або всього народу.

Права і обов’язки держав у міжнародних економічних відносинах регулюються Хартія економічних прав та обов’язків держав 1974.

Види міжнародного правового статусу держав:1. загальний(всі держави мають однакові права і обов’язки), 2.Спеціальні( обсяг прав і обов’язків притаманний групі держав, витікає з багатосторонніх договорів або з участі в міжнародних організаціях і об’єднаннях) 3.Індивідуальний(обсяг прав і обов’язків притаманний кожній державі)

Права:1. обирати свою економічну систему, форму організації зовн. ек. звязків, засоби економічного розвитку, використання ресурсів,здійснення реформ 2. вільно здійснювати суверенітет над багатствами і природними ресурсами, а також економічною діяльністю 3. націоналізувати, експропріювати або передавати іноземну власність на своїй території,регулювати спори на підставі нац.. законодавства 4. регулювати і контролювати на своїй території іноземні інвестиції і діяльність тнк 5. приймати участь в міжнародній торгівлі та інших формах економічної співпраці, вкладати 2 і багатосторонні угоди в сфері міжнародного економічного співробітництва, приймати участь в регіональних і субрегіональних інтеграціях 6. не бути дискримінованими 7. країни, що розвиваються в праві надавати преференції іншим країнам що розвиваються і розповсюджувати їх на розвинені країни.

Обов’язки: 1. співіснування в мирі незалежно від економічної системи 2. сприяти міжнародній торгівлі 3. взаємне надання режиму найбільшого сприяння 4. не застосування економічних заходів примусового характеру 5. співпраця в оптимальному використанні природних ресурсів, які належать 2 і більше державам 6. не примушувати до надання пільг іноземним інвестиціям 7. забезпечувати компенсацію при націоналізації, експропріації та передачі іноземної власності 8. контролювати і регулювати діяльність тнк 9. забезпечувати щоб вигоди від ресурсів морського дна розподілялися між усіма державами 10. не дискримінувати інші держави, враховувати інтереси країн що розвиваються, укріплювати систему преференцій, сприяти ек.розв. найменш розвинених країн світу 11. співпрацювати, забезпечуючи лібералізацію св.торгівлі 12. забезпечувати, щоб політика регіональних і субрегіональних інтеграцій відповідала інтересам, потребам міжн.спільноти і враховувала законні інтереси третіх країн 13. сприяти міжн.наук. і техн.. співпраці, передачі технологій і розробці керівних положень по передачі технологій 14. здійснювати захист, збереження і покращення навколишнього природного середовища.

101. Правова природа, види та зміст арбітражних угод.

Арбітражна угода це самостійна угода між сторонами про арбітражний розгляд спорів, що можуть виникнути в майбутньому або у зв’язку з яким-небудь конкретним контрактом, або групою контрактів, укладених між цими сторонами

Види:

1. Арбітражний договір – самостійна угода між сторонами про арбітражний розгляд спорів які можуть виникнути в майбутньому у зв’язку з будь-яким конкретним економічним контрактом, укладеним між сторонами

2.Арбітражне застереження - це угода сторін про арбітражний порядок вирішення спорів, яка прямо включена в контракт і є його складовою.

3.Третейський запис - це окрема від контракту угода між сторонами про арбітражний розгляд уже існуючого між ними спору.

Особливістю арбітражної угоди є те, що вона обов’язкова для її сторін і сторони не можуть ухилитися від передачі спору на розгляд третейського суду.

Основні вимоги до арбітражних угод встановлені міжнародними конвенціями, і, насамперед Нью-Йоркською Конвенцією ООН “Про визнання і приведення у виконання іноземних арбітражних рішень” від 10 червня 1958 р. (далі – Конвенцією), і полягають у наступному:

арбітражна угода має укладатися в письмовій формі;

вона повинна передбачати передачу до арбітражу всіх або певних спорів, що виникли або можуть виникнути між сторонами;

спори повинні мати правовий характер, договірний або позадоговірний;

об'єкт правовідносин може бути предметом арбітражного розгляду (тобто спір має бути арбітрабельним);

сторони арбітражної угоди повинні бути дієздатні за законодавством, що до них застосовується;

за Конвенцією арбітражна угода має бути дійсною за законом, якому її підпорядкували сторони, або за законом країни, де було винесено арбітражне рішення.

Арбітражна угода за своєю правовою природою є, насамперед, цивільно-правовою угодою, що регулюється як міжнародно-правовими нормами, так і внутрішнім законодавством окремих країн. Основні положення про арбітражну угоду, її поняття, форму, основні вимоги до неї та наслідки їх порушення містяться в Нью-Йоркській конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (статті II, V), а також у розробленій та прийнятій на її основі Європейській конвенції про зовнішньоторговельний арбітраж (статті І, V, IX), Типовому законі ЮНСІТРАЛ про міжнародний комерційний арбітраж (статті 7-9, ч. 1 ст. 15).

101. Правове закріплення і зміст принципів юридичної рівності та економічної недискримінації держав та національного режиму.

Принцип юридичної рівності і недопустимості економічної дискримінації держав випливає з загального принципу співробітництва держав і принципу їх рівноправ’я. Відповідно до нього кожна держава має право вимагати надавати їй рівні умови у міжнародних економічних відносинах, як і вона іншим державам.

Принцип національного режиму вказує на те, щ у кожній державі , яка виступає суб’єктом мев, юридичним і фізичним особам іншої держави надаються такі самі права і вони мають такі самі обов’язки що і юридичні і фізичні особи першої держави, тобто іноземні суб’єкти прирівнюються за своїм правовим статусом до власних національних суб’єктів.

Ці принципи закріплені в хартії економічних прав і обов’язків держав 1974,статуті оон 1945,декларації про принципи міжнародного права 1970, Заключний акт наради ОБСЄ.

101. Правове закріплення і зміст принципу невід’ємного суверенітету держав над їх багатствами та природними ресурсами.

закріплений в хартії економічних прав і обов’язків держав 1974,статуті оон 1945,декларації про принципи міжнародного права 1970, Заключний акт наради ОБСЄ.

Принцип невід’ємного суверенітету держав над їх багатствами та природними ресурсами

Визначає, що кожна держава може і повинна вільно здійснювати повний постійний суверенітет над усіма своїми багатствами, природними ресурсами й економічною діяльністю, включаючи право на володіння, використання та експлуатацію. Держави індивідуально і колективно повинні боротися за ліквідацію колоніалізму, апартеїду, расової дискримінації, неоколоніалізму і всіх зовнішніх форм агресії, проти окупації і панування та всіх економічних і політичних наслідків, що випливають із цього. Держави, які проводять політику примушування, несуть економічну відповідальність перед країнами, територіями та народами, повинні відшкодувати чи повністю компенсувати використання і скорочення їхніх природних та інших ресурсів.

101. Правове закріплення і зміст принципу свободи вибору форми організації зовнішньоекономічних зв’язків держав.

Принцип свободи вибору форми організації зовнішньоекономічних зв’язків держав надає можливість вільного вибору певних форм співробітництва у зовнішньоекономічних відносинах. Цей принцип знайшов чітке своє закріплення і висвітлення у ст. 4 Хартії 1974 р.: «При здійсненні міжнародної торгівлі та інших форм економічного співробітництва кожна держава вільно вибирає форму організації своїх зовнішньоекономічних відносин і укладає двосторонні та багатосторонні угоди міжнародного економічного співробітництва, що відповідають її міжнародним зобов’язанням і потребам». Принцип свободи вибору форми організації зовнішньоекономічної діяльності полягає також і в тому, що кожна держава має право встановлювати свободу торгівлі, тобто свободу ввезення і вивезення товарів без будь-якого регулювання її з боку держави.

закріплений в хартії економічних прав і обов’язків держав 1974,статуті оон 1945,декларації про принципи міжнародного права 1970, Заключний акт наради ОБСЄ.

101. Правове регулювання міжнародних автомобільних перевезень.

Міжнародне перевезення автомобільними транспортними засобами використовується у тих випадках, коли це лише одна із можливостей переміщення вантажів і пасажирів або коли такий вид перевезення у даних умовах є більш рентабельним й ефективним порівняно з використанням інших (залізничних, морських, річкових, повітряних) засобів транспорту.

Міжнародні автомобільні перевезення здійснюються на основі укладених конвенцій і угод. Однією з перших багатосторонніх конвенцій була Конвенція про урегулювання авторуху між країнами, встановлення технічних умов автомашин у міжнародному сполученні, прав управління автомобілем, уніфікації сигналів на автодорогах (Париж, 1926 р.). А в 1949 р. у Женеві була підписана нова багатостороння Конвенція про урегулювання авторуху між країнами.

З метою розвитку автомобільного транспорту, представлення інтересів автотранспортних об’єднань у міжнародних організаціях, сприяння дослідним роботам з технічного розвитку, експлуатації і економіки автомобільних перевезень у 1947 р. була створена Міжнародна спілка автомобільного транспорту.

Для координації діяльності автотранспортних підприємств та об’єднань, що функціонують при залізничних дорогах, у 1950 р. у Берні була створена Спілка автодорожніх служб залізниць.

З метою полегшення міжнародного дорожнього руху та підвищення рівня безпеки на дорогах шляхом прийняття однакових правил руху, а також дорожніх знаків і сигналів 8 листопада 1968 р. було прийнято дві Віденські конвенції: Конвенція про дорожній рух з поправками від 3 березня 1993 р. та Конвенція про дорожні знаки та сигнали.

101. Правове регулювання міжнародних залізничних перевезень.

Міжнародні залізничні перевезення регулюються спеціальною багатосторонньою конвенцією, яка була підписана в Берні у 1924 р. Крім того, в 1951 р. у Будапешті практично всі країни — члени Ради Економічної Взаємодопомоги на конференції представників залізниць підписали Угоду про міжнародне залізничне вантажне сполучення.

Важливе значення для організації залізничних перевезень у межах держав СНД має угода про координаційні органи залізничного транспорту, якою було створено спеціальний орган — Раду з залізничного транспорту, яка складається з глав адміністрацій і органів управління залізничним транспортом. Основним її завданням є координація роботи залізничного транспорту.

Приймаючи вантаж для міжнародних перевезень, застосовують правила залізниці країни-відправника, але з урахуванням правил, які діють у країні, до якої надсилається вантаж. Усе це дістає своє закріплення у відповідних двосторонніх або багатосторонніх міжнародних угодах.В угодах обумовлюється, що до перевезення забороняється приймати вибухонебезпечні, легкозаймисті предмети, горючі гази, самозаймисті і радіоактивні речовини, всілякі боєприпаси. Що стосується негабаритних, важковагових, довгомірних вантажів, а також вантажів, які перевозяться у спеціальних цистернах (наприклад, кислоти), то вони можуть бути прийняті до перевезення лише за попередньою згодою країни призначення (транзиту).

У 1966 р. укладається Додаткова угода до МПК про відповідальність залізниць при перевезеннях пасажирів. Після чергового перегляду Бернських конвенцій та цієї Додаткової угоди 9 травня 1980 р. приймається Угода про міжнародні залізничні перевезення (далі — КОТИФ). Сьогодні нею керуються майже 40 держав, більшість з яких європейські. Україна й інші держави СНД не беруть участі у цій Угоді.

101. Правове регулювання міжнародних повітряних перевезень.

Однією з перших таких організацій була Міжнародна авіатранспортна асоціація, створена у 1919 р. Відповідно до положень Статуту асоціація покликана сприяти: розвитку безпечного, регулярного й економічного сполучення; посиленню ролі авіації у торговельних (комерційних) перевезеннях і вирішенню пов’язаних з ними проблем; пошуку засобів для досягнення співробітництва між автотранспортними підприємствами, які беруть участь в експлуатації міжнародних повітряних ліній; співробітництву з Міжнародною організацією цивільної авіації та іншими міжнародними організаціями.

З метою регулювання відносин між своїми членами асоціація розробила і прийняла ряд важливих документів: єдині умови перевезення (1927 р.), форми білетів, багажних квитанцій і накладних (1929 р.), умови перевезення пасажирів і багажу (1954 р.) та ін.

У 1944 р. була заснована міжурядова спеціалізована установа (організація) — Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО), яка почала функціонувати у 1947 р. До її складу входить понад 160 країн світу. Ця організація вивчає проблеми міжнародних повітряних сполучень, розробляє рекомендації та стандарти щодо правил польотів, експлуатації літаків, сприяє безпеці польотів на міжнародних авіалініях. Так, зокрема, вона прийняла (як додаток до Чиказької конвенції) Міжнародні стандарти і рекомендувала практичні заходи щодо забезпечення безпеки, регулярності та ефективності повітряної навігації і забезпечення повітряних перевезень. Ці стандарти і рекомендації визначають дії пілотів автотранспортних компаній, екіпажів літаків, операторів служби повітряного руху і наземних екіпажів, а також конструкцію і характеристику літака та його устаткування. Нею розроблені правила польотів — як візуальних, так і за приладами, а також аеронавігаційні карти, які використовуються в усьому світі.

101. Правове регулювання обкладання митом товарів та інших предметів що переміщуються з/на територію України. Види мита.

Мито — це податок на товари та інші предмети, які переміщуються через МКУ. В Україні застосовуються такі види мита:1) ввізне (імпортне);2) вивізне (експортне);3) сезонне;4) особливі види:— спеціальне;— антидемпінгове;— компенсаційне.

В Україні залежно від методу начислення застосовуються такі види ставок мита: — ввізне (імпортне) мито нараховується на товари під час їх ввезення на МТУ. Це мито є диференційованим і нараховується1) до товарів, що походять з країн з режимом найбільшого сприяння, застосовуються пільгові ставки мита;2) до товарів, що не походять з країн з режимом найбільшого сприяння, або країна походження яких не визначена, застосовуються повні ставки мита;3) до товарів, що походять з країн, які разом з Україною утворюють митний союз, зону вільної торгівлі, а також до товарів, що користуються системою преференцій України, застосовуються преференційні ставки мита.

Ставки ввізного (імпортного) мита єдині для всіх осіб, які перемішують товари через МКУ, незалежно від видів зовнішньо-торгівельних угод, за винятком випадків, передбачених законодавством. Відповідно до способу начислення прийнято розрізняти такі ставки:— адвалорна — ставка, що встановлена у %:;— специфічна — ставка, що встановлена у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів;— комбінована — ставка, що поєднує адвалорний та специфічний види митного обкладення. Ставки ввізного мита у Єдиному тарифі диференційовані. залежно від країни походження товару. Згідно з цим критерієм ввізні ставки можна поділити на:— преференційні;— пільгові (країни з режимом найбільшого сприяння).— повні (загальні) ставки - застосовуються до решти .Закон України «Про Єдиний митний тариф» 1992 містить норми, в яких визначаються сутність та види мита, а також регулюються відносини, пов’язані зі звільненням від мита, наданням тарифних пільг та преференцій.

Порядок стягування вивізного (експортного) мита при експорті живої худоби і шкіряної сировини суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності регулюється Законом України «Про вивізне (експортне) мито на живу худобу і шкіряну сировину» і постановою KM України«Про порядок експорту живої худоби сільськогосподарськими товаровиробниками — юридичними особами без сплати вивізного (експортного) мита».

101. Правове регулювання питань вступу і членства в СОТ.

СОТ-це нова МО, заснована на основі ГАТТ на базі домовленостей досягнутих під час Уругвайського раунду- це об’єднання держав, спрямоване на створення і підтримку системи юр норм міжн торгівлі. Швидкість приєдн країни до СОТ залежить від рівня відповідності нац зак-ва стандартам СОТ. Приєднання відбувається поетапно у такій послідовності: держава або незалежна митна територія, яка бажає вступити до СОТ, подає заявку на ім'я Генерального директора з висловленням свого наміру вступити до СОТ відповідно до положень Марракеської угоди про заснування СОТ. Дана заявка поширюється серед усіх Членів СОТ. Наступним кроком є розгляд прохання, проведення консультацій з країнами—членами ГАТТ, проведення серії засідань робочої комісії ГАТТ, подання меморандуму про зовнішньоекономічний режим країни, проведення багатосторонніх переговорів, розробка протоколу про приєднання, прийняття країни в СОТ. Протокол про приєднан ня набирає чинності після того, як Генеральна рада (або Конференція міністрів) схвалять доповідь робочої групи і приймуть рішення Генеральної ради (рішення міністрів) більшістю в дві третини. Приєднуючись до СОТ, країна повинна гармонізувати нац зак-во згідно правових документів СОТ, котрими є: 1.Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ)1994 . Стосується торгівлі товарами. 2. Генеральна угода з торгівлі послугами (ГАТС). Стосується торгівлі послугами. 3. Угода про торговельні аспекти прав на інтелектуальну власність (ТРІПС).

101. Правовий звичай, як джерело міжнародного економічного права: поняття, види, загальна характеристика, особливості.

Правовий звичай історично був першим джерелом права, що регулювало відносини у період виникнення та становлення держави. Генетично він походить від звичаїв як специфічного виду соціальних норм, проте не кожний звичай стає правовим, а тільки той, який від­повідає інтересам певної групи людей, тієї чи іншої спільності або су­спільства в цілому та визнається і санкціонується державою, яка надає йому статусу норми права, тобто перетворюючи його у правовий зви­чай й беручи під свій захист.

Правовий звичай — це історично обумовлене, неписане, сти­хійно сформоване, стійке правило поведінки людей, що ввійшло у звичку, завдяки багаторазовому застосуванню протягом тривало­го часу, яке санкціонується і забезпечується державою.

Види:1.Міжнародні звичаї застосовуються в міжнародних правових відносинах є обов’язковими і безумовними 2. Міжнародні торгові звичаї є обов’язковими за певних умов 3. Внутрішньодержавні звичаї застосовуються в межах однієї держави.

Характерні ознаки звичаєвого права: правові звичаї творяться без прямого наказу з боку держави чи її органів; звичаєве право є написаним. Щодо останньої ознаки, то зрозуміло, що норми звичаєвого можуть бути записані і дійсно записуються, але факт запису, матеріальної фіксації не буде для цього права істотним, бо воно діє не тому, що записане, а тому, що воно визнається правом у масовій свідомості і масово виконується.

101. Правовий режим здійснення операцій з валютними цінностями за законодавством України.

Наявність валютних цінностей у власності резидентів і нерезидентів є необхідною передумовою здійснення з ними відповідних операцій. З метою належного упорядкування цих операцій у Декреті Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» закріплено цілий розділ «Операції з валютними цінностями» (ст. 2—10), в якому і визначається в основному правовий режим операцій з валютними цінностями.

Резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території України. Резиденти мають право бути власниками також валютних цінностей, що знаходяться за межами України, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.

Валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України. Порядок ввезення, переказування і пересилання з-за кордону, а також вивезення, переказування і пересилання за кордон резидентами і нерезидентами валюти України визначається Національним банком України. Суми у валюті України, що були вивезені, переказані, переслані на законних підставах за кордон, можуть бути вільно ввезені, переслані, переказані назад в Україну. Національний банк України зобов'язаний проводити політику, спрямовану на підтримання валюти України, і з цією метою може виступати суб'єктом міжбанківського валютного ринку України.

Торгівля іноземною валютою на території України резидентами і нерезидентами - юридичними особами здійснюється через уповноважені банки та інші фінансові установи, що одержали ліцензію на торгівлю іноземною валютою Національного банку України, виключно на міжбанківському валютному ринку України. Структура міжбанківського валютного ринку, а також порядок та умови торгівлі іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку визначаються Національним банком України.

У ст. 16 Декрету «Про систему валютного регулювання і ва-лютного контролю» зазначено, що порушення валютного законо-давства тягне за собою адміністративну або кримінальну відпові-дальність згідно з законодавством України. Наприклад, за здійснення операцій з валютними цінностями без одержання генеральної ліцензії Національного банку України стягується штраф у сумі, еквівалентній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких операцій, з виключенням із Республіканської книги реєстрації банків або без такого виключення. Кабінет Міністрів України з метою створення необхідних умов для запровадження внутрішньої конвертації українського карбо-ванця, стимулювання експорту, а також стабілізації валютного курсу української грошової одиниці та підвищення розрахункової дисципліни 19 лютого 1993 р. прийняв два декрети: «Про тимча-совий порядок використання надходжень в іноземній валюті» та «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

101. Правовий статус Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України.

Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-Промисловій палаті України (далі за текстом – «МКАС») є самостійною постійно діючою арбітражною установою (третейським судом), яка діє відповідно до Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24.02.1994 р. МКАС приймає до розгляду спори, які відносяться до його компетенції, у випадку письмової згоди між сторонами про передачу йому всіх або окремих спорів, які виникають або можуть виникнути між сторонами у зв’язку із будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер чи ні. Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» до міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися:

- спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном; - спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об'єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб'єктами права України.

Згода про передачу спору до МКАС може бути зазначена у договорі у вигляді арбітражного застереження або у вигляді окремої угоди. Порядок звернення до МКАС та розгляд справ здійснюється відповідно до Регламенту. Як правило, для звернення необхідно:

- позовна заява;

- копії позовної заяви і доданих до неї документів;

- документи, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги; - докази сплати реєстраційного збору. Відповідно до норм Конвенції «Про визнання та звернення до виконання іноземних арбітражних рішень» (Нью-Йорк, 1958) рішення МКАС є остаточними і обов’язковими для сторін і при відмові від їх добровільного виконання звертаються до виконання у примусовому порядку по місцезнаходженню боржника.

101. Правовий статус Міжнародної Торгової Палати (ІСС) та основні напрямки її діяльності.

МТП була заснована в 1919 році під керівництвом свого першого президента Етьєна Клементеля, колишнього французького міністра комерції. Це міжнародна організація, яка має на меті підтримку й розвиток міжнародної торгівлі й глобалізації. Членами цієї організації є країни, до яких МТП має доступ через свої національні комітети. В даний час об'єднує тисячі підприємств, асоціацій та компаній з 140 країн світу, що сприяє вирішенню найбільш актуальних бізнесових проблем.

Основні напрями діяльності —

розроблення правил,

міжнародний арбітраж і вираження позицій бізнесу.

Основна ціль – підвищення поваги до високих стандартів ведення міжнародного бізнесу

Боротьба з протекціонізмом

на всіх рівнях

Напрямки діяльності:

Розв’язання завдань, пов’язаних з лібералізацією

міжнародної торгівлі

Знищення перешкод на шляху глобалізації торгівлі

Дії, спрямовані на прискорення економічного зростання та

інтеграцію країн з перехідною економікою в міжнародну економічну систему

Розробка уніфікованих правил і стандартів ведення міжнародного бізнесу

101. Правовий статус Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України.

Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті України є са-мостійною постійно діючою арбітражною установою (третейським судом), що здійснює свою діяльність згідно з Законом України “Про міжнародний комер-ційний арбітраж” від 24 лютого 1994 року Положенням про Морську арбітраж-ну комісію при ТПП України і цим Регламентом.

Морська арбітражна комісія вирішує спори, які випливають з договір-них та інших цивільно-правових відносин, що виникають із торгового мореп-лавства незалежно від того, чи є сторонами таких відносин суб’єкти українсько-го та іноземного або лише українського чи тільки іноземного права. Зокрема, Морська арбітражна комісія вирішує спори, що випливають з відносин:

1) щодо фрахтування суден, морського перевезення вантажів, а також пере-везення вантажів у змішаному плаванні (ріка—море);

2) щодо морського буксирування суден та інших плавучих засобів;

3) щодо морського страхування і перестрахування;

4) пов’язаних з купівлею-продажем, заставою та ремонтом морських суден та інших плавучих засобів;

5) з лоцманської та льодової проводки, агентського та іншого обслуговуван-ня морських суден, а також суден внутрішнього плавання, оскільки відповідні операції пов’язані з плаванням таких суден морськими шляхами;

6) пов’язаних з використанням суден для здійснення наукових досліджень, видобування корисних копалин, гідротехнічних та інших робіт;

7) щодо рятування морських суден або морським судном судна внутріш-нього плавання, а також щодо рятування в морських водах судном внутрішньо-го плавання іншого судна внутрішнього плавання;

8) пов’язаних з підніманням затонулих у морі суден та іншого майна;

9) пов’язаних із зіткненням морських суден, морського судна і судна внут-рішнього плавання, суден внутрішнього плавання у морських водах, а також із заподіянням судном пошкоджень портовим спорудам, засобам навігаційної об-становки та іншим об’єктам;

10) зв’язаних із заподіянням пошкоджень рибальським сітям і іншим зна-ряддям ловлення, а також з іншим заподіянням шкоди під час здійснення морсь-кого рибного промислу.

101. Правові та інституційні механізми міжнародного співробітництва держав у галузі сільського господарства.

Практично держави всіх континентів тією чи іншою мірою вступають у міжнародні економічні відносини, пов’язані із обміном продукцією сільського господарства. Сприяння розвитку цих відносин, удосконаленню їх міжнародно-правового регулювання — зав­дання ряду міжнародних економічних організацій. Так, практично всі регіональні економічні комісії Економічної і соціальної ради ООН через свої відповідні структурні підрозділи займаються питаннями організації міжнародного співробітництва в галузі сільського господарства. Ці функції, наприклад, в Економічній комісії для Європи покладені на її Комітет з питань сільського господарства.

Однією з міжнародних, міжурядових спеціалізованих організацій ООН, яка відає питаннями міжнародного співробітництва у галузі сільського господарства, є Продовольча і сільськогосподарська організація ООН (ФАО). Вона створена у 1945 р. До складу ФАО нині входить понад 174 країни світу й одна міжнародна організація — Європейський Союз. Відповідно до свого Статуту основними її цілями є: підвищення продуктивності сільського господарства і покращення умов життя сільського населення; поліпшення харчування і підвищення життєвого рівня населення; вивчення світового продовольчого становища і кон’юн­ктури на світовому ринку важливих продовольчих товарів; розроблення для країн-учасниць рекомендацій у галузі виробництва і збуту різних видів сільськогосподарської продукції; надання технічної допомоги країнам-членам, сприяння науковим дослідженням у галузі сільського господарства; визначення політики щодо міжурядових угод з окремих сільськогосподарських товарів.

Всесвітня продовольча Рада (ВПР), була створена у грудні 1974 р. Вона є вищим органом ООН з проблем продовольства та інших суміжних питань.

До інших міжнародних конференцій з актуальних проблем, проведених цією організацією, належать Всесвітня конференція з аграр­ної реформи і розвитку сільських районів (1979 р.), Всесвітня конференція з розвитку і раціонального використання рибних ресурсів (1974 р.), Міжнародна конференція з питань харчування (1994 р.) та ін. ВПР розглядає важливі проблеми, пов’язані з продовольством у світі, і розробляє певні рекомендації. У процесі своєї діяльності вона тісно співробітничає з Продовольчою і сільськогосподарською організацією ООН, Міжнародним фондом сільськогосподарського розвитку та іншими організаціями системи ООН.

Відчутну роль в організації міжнародного співробітництва з метою збільшення виробництва продуктів харчування та вирішення інших питань відіграє Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку (ІФАД) — міжнародна спеціалізована установа ООН, створена у 1976 р. Основною метою фонду є мобіліза­ція коштів для збільшення виробництва і поліпшення хар­чування груп населення з низькими доходами. Як відомо, 20 % населення Африки, Азії і Латинської Америки страждають від голоду.

Відповідні функції щодо міжнародного сільськогосподарського співробітництва виконують Міжнародна асоціація з контролю якості насіння, Міжафриканське бюро з ґрунтів і економіки сільського господарства, Міжнародна комісія з перероблення сільськогосподарських продуктів, Міжнародне бюро з виноградарства і виновиробництва, Міжнародний комітет з чаю та деякі інші.Основним засобом правового регулювання міжнародного співробітництва у галузі сільського господарства є двосторонні договори (угоди).

101. Правосуб’єктність держав в міжнародному економічному праві.

Розглядаючи правовий статус держави як суб’єкта міжнародного права, зокрема економічного, важливо звернути увагу на таку категорію, як правосуб’єктність держави, що має два прояви: міжнародну правоздатність і міжнародну дієздатність. Міжнарод­на правоздатність держави — це її здатність мати права й обов’язки з міжнародного права, тобто здатність бути суб’єктом міжнародних правовідносин. Міжнародна дієздатність держави — це її здатність незалежно здійснювати свої суверенні права і нести обов’язки з міжнародного права. Як правило, ці прояви правосуб’єктності держави збігаються, але інколи виникають ситуації, коли держави як суб’єкти міжнародного права є правоздат­ними, проте внаслідок певних причин можуть бути повністю або частково недієздатними. До правосуб’єктності також відносяться міжнародна деліктоздатність та участь у міжнародній нормотворчості.

Виділимо деякі міжнародно-правові документи, що визначають правосуб'єктність. Наприклад Акт про визнання і гарантії постійного нейтралітету Швейцарії і недоторканності ЇЇ території 1815 р. У ньому, зокрема, зазначається, що держави, які його підписали (Австрія, Франція, Великобританія, Росія, Португалія, Прусія), "урочисто визнають постійний нейтралітет Швейцарії і ручаються за цілісність і недоторканність її володінь в нових межах, що зазначені актом Віденського конгресу".

101. Правосуб’єктність міжнародних економічних організацій у міжнародному економічному праві.

Міжнародна організація - це об'єднання держав, створене відповідно до міжнародного права і на основі міжнародного договору для співробітництва в політичній, економічній, культурній, науково-технічній, правовій та інших сферах, що має необхідну для цього систему органів і відповідний правовий статус.Правосуб'єктність будь-якої міжнародної організації визначена тими конкретними завданнями і цілями, які встановлені державами в установчому акті, що створює організацію. У зв'язку з цим кожна міжнародна організація має своє, властиве тільки їй коло прав та обов'язків, тобто кожна міжнародна організація володіє властивим їй обсягом правосуб'єктності.

Питання про міжнародну правосуб'єктність міжнародних організацій актуалізується в зв'язку з постійним зростанням їхньої кількості і посиленням їх ролі у вирішенні міжнародних проблем. Практично міжнародні організації стають універсальними структурами, у рамках яких держави в колективному порядку вирішують найбільш важливі питання міжнародного життя.

Правосуб'єктність міжнародної організації включає такі чотири елементи: а) правоздатність, тобто здатність мати права й обов'язки; б) дієздатність, тобто здатність організації своїми діями здійснювати права й обов'язки; в) здатність брати участь у процесі міжнародної правотворчості; г) здатність нести юридичну відповідальність за свої дії.

101. Предмет регулювання міжнародного валютного права: поняття, особливості.

Міжнародне валютне право — це система міжнародно-пра­вових норм та принципів, що регулюють міжнародні валютні відносини.

Як і всі правові норми, норми міжнародного валютного права мають свої джерела, в яких вони юридично виражені, закріплені. До них належать міжнародні договори, рішення міжнародних організацій, судова й арбітражна практика, міжнародні звичаї.

Міжнародне валютне право має свій предмет правового регулювання — міжнародні валютні відносини. Вони виникають із приводу валютних коштів та цінностей, що обертаються у сфері міжнародного співробітництва держав або інших суб’єктів. До валютних коштів належать іноземна валюта готівкою, платіжні документи (чеки, векселі, тратти, депозитні сертифікати, акредитиви тощо), в іноземній валюті цінні папери (акції, облігації, купони, бони), золото та інші цінності. Валютні відносини, як відомо, регулюються і міжнародним приватним правом, коли вони виникають за участі недержавних юридичних осіб, громадян. Для регулювання міжнародних валютних відносин використову­ються міжнародно-правові норми, що закріплюються у відповідних угодах (наприклад, Ямайські угоди 1978 р. про перехід країн — членів Міжнародного валютного фонду до багатовалютної системи).

101. Предмет та методи міжнародного економічного права: поняття, особливості.

Міжнародне економічне право – це система норм і принципів, які регулюють відносини, що виникають між державами та іншими суб’єктами міжнародного публічного права у сфері економічного співробітництва.

У сучасній міжнародно-правовій доктрині склалося кілька основних концепцій юридичної природи міжнародного економічного права.

Згідно з першою концепцією, прихильниками якої є Г. Шварценбергер, Я. Броунлі (Великобританія), В. Леві (США), П. Вейль (Франція), М. Богуславський, (Росія) та ін., міжнародне економічне право є галуззю міжнародного публічного права.Прибічники іншої концепції, зокрема, А. Левенфельд (США) та П. Рейтор (Франція), вважають, що норми міжнародного економічного права входять до складу як міжнародного публічного, так і міжнародного приватного права.

Предмет міжнародного економічного права складають міжнародні економічні відносини, тобто форма зв’язків між державами, між державами та міжнародними організаціями у різних сферах міжнародного економічного співробітництва.

Суб’єктами міжнародного економічного права є держави, їх об’єднання, міжнародні організації та їх об’єднання.

Основними джерелами міжнародного економічного права є міжнародні договори та міжнародні звичаї, рішення міжнародних організацій, внутрішньодержавне право. До допоміжних відносяться арбітражна судова практика і правова доктрина.

101. Принцип взаємності: поняття, види, зміст та особливості його застосування в економічних відносинах між державами.

Принцип взаємної вигоди — один із загальновизнаних принципів міжнародного права, яким найчастіше керуються у міжнародних економічних відносинах. Цей принцип тісно пов’язаний з таким принципом, як суверенна рівність держав. Адже лише в межах рівності можна врахувати взаємні інтереси, досягти обопільної вигоди. Тому в Хартії 1974 р. ці принципи розглядаються як такі, що взаємно доповнюють один одного. Недодержання цього принципу у міжнародних економічних відносинах спричиняє неоколоніалізм, дискримінацію, нерівноправність і нееквівалентність обміну, врешті-решт призводить до політичної й економічної залежності, особливо ще недостатньо розвинутих країн.

Водночас не слід вважати якимось відступом від принципу взаємної вигоди встановлення, як виняток, для країн, що розвиваються, певних пільг, режиму найбільшого сприяння. Йдеться про так звані преференції (з латинської — віддаю перевагу), які застосовуються лише щодо тих країн, яким їх надано, і не поширюються на інші країни, навіть якщо вони користуються режимом найбільшого сприяння. Зазначене «порушення» принципу взаємної вигоди забезпечує фактичну рівність і фактичну взаємну вигоду в економічних стосунках між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються.

Принцип взаємної вигоди закріплений у багатьох міжнародно-правових актах: Принципах міжнародних торговельних відносин і торговельної політики, які сприяють розвитку, прийнятих на І Конференції з торгівлі і розвитку в 1964 р., Декларації про встановлення нового міжнародного економічного порядку, прийнятій на VI спеціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН у 1974 р., Хартії економічних прав та обов’язків держав, Заключному акті загальноєвропейської наради.

101. Принцип найбільшого сприяння і національного режиму: поняття, зміст, сфери застосування і правове закріплення.

Відповідно до принципу найбільшого сприяння (коли він вклю­чається до міжнародного договору) кожна сторона (держава) зобов’язується надати другій стороні (державі) такий режим у тій чи іншій галузі співробітництва (пільги, привілеї, переваги тощо), який вона надасть у майбутньому будь-якій третій стороні (державі). Дотримання цього принципу дає можливість ставити в однакові умови держави та інших суб’єктів міжнародних економічних відносин. Цей принцип знайшов своє закріплення в Прин­ципах 1964 р. і Хартії 1974 р. Так, у загальному восьмому принципі записано: «Міжнародна торгівля повинна бути взаємовигідною і здійснюватися на основі режиму найбільшого сприяння; у межах торгівлі не повинні застосовуватися дії, які завдають шкоди торговельним інтересам інших країн». Майже аналогічною є редакція ст. 26 Хартії 1974 р.

Практична реалізація принципу найбільшого сприяння здійснюється через його закріплення у відповідних договорах, угодах та інших міжнародних актах.

Практика міжнародних економічних відносин має приклади, які свідчать про недотримання цього принципу з боку окремих держав. Так, у середині 80-х років режим найбільшого сприяння був наданий Сполученими Штатами Америки понад 120 країнам світу, однак у ньому було відмовлено СРСР, що певною мірою негативно позначилося на експорті його товарів. Це була не лише одна із форм політичного тиску, а й акт дискримінаційного характеру.

Одночасно слід підкреслити, що в окремих випадках як виняток із принципу найбільшого сприяння є надання країнам, що розвиваються, преференційних поступок. Це — правомірні винят­ки, передбачені Принципами і Хартією.

101. Принципи зовнішньоекономічної діяльності України: види, характеристика, нормативно-правове закріплення.

Принципи зовнішньоекономічної діяльності, закріплені в ст. 2 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», ухваленого 16 квітня 1991 р. До них належать такі принципи:

суверенітету України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;

свободи зовнішньоекономічного підприємництва;

юридичної рівності і недискримінації;

верховенства закону;

захисту інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності;

еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів.

Наведений перелік принципів здійснення зовнішньоекономічної діяльності, закріплений у названому Законі України, як бачимо, майже в усьому співзвучний з принципами міжнародного економічного права. Взагалі слід зазначити, що принципи як інструмент регулювання відносин в основному використовуються в міжнародному праві. Для національних правових систем типовим інструментом регулювання суспільних правових відносин є норми права. Саме вони і віддзеркалюють зміст національного права. Міжнародне ж право не обмежується лише си­стемою правових норм, а включає до свого складу і систему відповідних принципів.

101. Принципи міжнародного економічного права: система, види, загальна характеристика, нормативно-правове закріплення.

Міжнародна економічна діяльність базується на принципах, які виражаються насамперед у нормах міжнародного права, а потім розвиваються і набувають відповідного специфічного змісту у такій його галузі, як міжнародне економічне право.

До найважливіших міжнародно-правових актів, в яких закріплені принципи міжнародного економічного права, слід віднести Статут ООН; Декларацію про принципи міжнародного права, щодо дружніх відносин і співробітництва відповідно до Статуту Організації Об’єднаних Націй від 24 грудня 1970 р., яка була затверджена Генеральною Асамблеєю ООН; Хартія економічних прав і обов’язків держав та Декларацію про встановлення нового економічного порядку, прийнятих Генеральною Асамблеєю ООН у 1974 р.; Принципи міжнародно-торговельних відносин і торговельної політики, які сприяють розвитку, прийняті на I Конференції з торгівлі і розвитку в 1964 р. та ін.

Аналіз змісту системи принципів міжнародного економічного права дає можливість виділити дві їх групи:

1) основні (загальні) принципи міжнародного економічного права;2) спеціальні принципи міжнародного економічного права.

До основних (загальних) принципів міжнародного економічного права слід віднести принципи міжнародного права:

-принцип мирного співіснування;-принцип утримання у своїх міжнародних відносинах від погрози застосування сили або її застосування як проти територіальної недоторканності і політичної незалежності будь-якої держави;-принцип суверенної рівності держав;-принцип рівноправ’я і самовизначення народу;-принцип співробітництва держав;-принцип невтручання;-принцип сумлінного виконання міжнародних зобов’язань;-принцип взаємної вигоди;- принцип розгляду міжнародних спорів мирними засобами.

Група спеціальних принципів міжнародного економічного права включає:- принцип розвитку міжнародних економічних і науково-технічних відносин між державами;- принцип юридичної рівності і недопустимості економічної дискримінації держав;- принцип свободи вибору форми організації зовнішньоекономічних зв’язків;- принцип невід’ємного суверенітету держав над їх природними та іншими ресурсами, а також над їх економічною діяльністю;- принцип найбільшого сприяння;- принцип національного режиму.

101. Принципи міжнародного торгового права: види, характеристика, нормативно-правове закріплення.

Принципи торгового права на приватно правовому рівні: свободи договору, свободи форми договору, обов’язковість виконання договірних зобов’язань.

Міжнародна торгівля здійснюється на основі принципів, які дістали своє закріплення у багатьох міжнародно-правових документах, і насамперед у документах Конференції ООН з торгівлі і розвитку (Заключний акт від 15 червня 1964 р.).

Система загальних основних принципів міжнародної торгівлі включає 14 таких принципів:

1) торговельні відносини будуються на основі поваги до принципу суверенної рівності, самовизначення народів і невтручання у внутрішні справи інших держав;2) недопущення дискримінації, яка може бути пов’язана з належністю держав до різних соціально-економічних систем;3) кожна країна має суверенне право на вільну торгівлю з іншими країнами;4) економічний розвиток і соціальний прогрес мають стати загальною справою усього міжнародного співробітництва, сприяти зміцненню мирних відносин між країнами;5) національна і міжнародна економічна політика має бути спрямована на досягнення міжнародного поділу праці відповідно до потреб та інтересів країн, що розвиваються, і світу в цілому;6) міжнародна торгівля має регулюватися правилами, які сприяють економічному і соціальному прогресу;7) розширення і всебічний розвиток міжнародної торгівлі залежить від можливості доступу на ринки і вигідності цін на сировинні товари, що експортуються;8) міжнародна торгівля має бути взаємовигідною і вестися в режимі найбільшого сприяння, в її межах не мають застосовуватися дії, які завдають шкоди торговельним інтересам інших країн;9) розвинуті країни, які беруть участь у регіональних економічних угрупованнях, повинні робити все від них залежне, щоб не завдавати шкоди і негативно не впливати на розширення їх імпорту з третіх країн, особливо країн, що розвиваються;10) міжнародна торгівля має сприяти розвитку регіональних економічних угруповань, інтеграції та інших форм економічного співробітництва між країнами, що розвиваються;

11) міжнародні установи і країни, що розвиваються, мають забезпечити збільшення припливу міжнародної фінансової, технічної та економічної допомоги для підтримки через поповнення експортної виручки країн, що розвиваються, їхніх зусиль для прискорення свого економічного зростання;12) значна частина коштів, які вивільнюються внаслідок роззброєння, повинна спрямовуватися на економічний розвиток країн, що розвиваються;13) державам, які не мають виходу до моря, необхідно надати максимум можливостей, які б дали їм змогу подолати вплив внутрішньоконтинентального положення на їхню торгівлю;14) повна деколонізація відповідно до Декларації ООН про надання незалежності колоніальним країнам і народам є необхідною умовою економічного розвитку і здійснення суверенних прав країн на природні багатства.

101. Принципи регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні.

Принципи зовнішньоекономічної діяльності (закон України *Про ЗЕД* від 16 квітня 1991,стаття 2) Суб'єкти господарської діяльності України та іноземні суб'єкти господарської діяльності при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності керуються такими принципами: Принципом суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, що полягає у: - виключному праві народу України самостійно та незалежно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність на території України, керуючись законами, що діють на території України; - обов'язку України неухильно виконувати всі договори і зобов'язання України в галузі міжнародних економічних відносин; Принципом свободи зовнішньоекономічного підприємництва, що полягає у - праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв'язки - праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її в будь-яких формах, які прямо не заборонені чинними законами України; - обов'язку додержувати при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності порядку, встановленого законами України - виключному праві власності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на всі одержані ними результати зовнішньоекономічної діяльності; Принципом юридичної рівності і недискримінації, що полягає у: - рівності перед законом всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності, в тому числі держави, при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності - забороні будь-яких, крім передбачених цим Законом, дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, а також іноземних суб'єктів господарської діяльності за формами власності, місцем розташування та іншими ознаками;- неприпустимості обмежувальної діяльності з боку будь-яких її суб'єктів, крім випадків, передбачених цим Законом; Принципом верховенства закону, що полягає у: - регулюванні зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України;- забороні застосування підзаконних актів та актів управління місцевих органів, що у будь-який спосіб створюють для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності умови менш сприятливі, ніж ті, які встановлені законами України;Принципом захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, який полягає у тому, що Україна як держава: - забезпечує рівний захист інтересів всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб'єктів господарської діяльності на її території згідно з законами України;- здійснює рівний захист всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України за межами України згідно з нормами міжнародного права;- здійснює захист державних інтересів України як на її території, так і за її межами лише відповідно до законів України, умов підписаних нею міжнародних договорів та норм міжнародного права;Принципом еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів.

101. Принципи-режими: види, поняття, зміст, характеристика, нормативно-правове закріплення та сфери застосування.

Режим міжнародних економічних відносин – це правовий режим економічної діяльності на території певної держави, який встановлюється цією державою для іншої держави (держав), її юридичних та фізичних осіб.

У сучасному міжнародному праві застосовуються такі режими міжнародних економічних відносин:

· режим недискримінації означає надання іноземній державі, її фізичним та юридичним особам, товарам, послугам чи інвестиціям загальних умов, у будь-якому разі не гірших, що надаються третім державам, їх фізичним та юридичним особам товарам, послугам чи інвестиціям.;

· режим найбільшого сприяння передбачає обов’язок держави надати іноземній державі, її фізичним та юридичним особам, товарам, послугам чи інвестиціям такі умови діяльності, які вона встановлює чи встановить у майбутньому для будь-якої третьої держави, її фізичних чи юридичних осіб, товарів, послуг чи інвестицій.;

· національний режим іноземні товари і суб’єкти користуються однаковими правами і привілеями що й національні;

· спеціальний режим Спеціальний режим полягає у встановленні пільгових умов діяльності для іноземних держав, їх фізичних та юридичних осіб, товарів, послуг чи інвестицій в межах спеціально визначених територій (вільних та спеціальних економічних зон, прикордонних територій, технопарків тощо);

· преференційний режим Преференційний режим передбачає встановлення певних пільгових (преференційних) умов діяльності для окремих держав, фізичних та юридичних осіб, товарів, послуг чи інвестицій.

101. Природа і особливості реалізації правосуб’єктності держав у міжнародному економічному праві.

Розглядаючи правовий статус держави як суб'єкта міжнарод­ного права, зокрема економічного, важливо звернути увагу на та­ку категорію, як правосуб'єктність держави, що має два прояви: міжнар правоздатність, міжнар дієздатність, міжнар деліктоздатність, міжнар правосуд’єктність. Міжн правос-ть Д носить абсолютний хар-р, вона обмежена лишеФ принципами МП. Міжнар правоздатність держави — це її здатність мати права й обов'язки з міжнародного права, тобто здатність бути суб'єктом міжнародних правовідносин. Міжнар дієздатність держа­ви — це її здатність незалежно здійснювати свої суверенні права і нести обов'язки з міжнародного права. Як правило, ці прояви правосуб'єктності держави збігаються, але інколи виникають си­туації, коли держави як суб'єкти міжнародного права є правоздатними, проте внаслідок певних причин можуть бути повністю або частково недієздатними. Міжн деліктозд- здатність Д нести між нар правову відповідальність за вчинення між нар-х право поруш. Міжнар правотв-ть- здатність держави створювати зак-давчі акти, закони.

101. Ратифікація міжнародних договорів за законодавством України: поняття, процедура і юридичне значення.

Ратифікація міжнародних договорів України здійснюється шляхом прийняття закону про ратифікацію,невід'ємною частиною якого є текст міжнародного договору. На підставі підписаного та офіційно оприлюдненого Президентом України закону Голова Верховної Ради України підписує ратифікаційну грамоту, яка засвідчується підписом Міністра закордонних справ України, якщо договором передбачено обмін акими грамотами.

Ратифікації підлягають міжнародні договори України(За законом України (Про міжнародні договори*)2004 рік):а) політичні (про дружбу, взаємну допомогу і півробітництво, нейтралітет), територіальні і такі, що стосуються державних кордонів, розмежування виключної (морської) економічної зони і континентального шельфу України, мирні;

б) що стосуються прав, свобод та обов'язків людини і громадянина;

в) загальноекономічні (про економічне та науково-технічне співробітництво), з загальних фінансових питань, з питань надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України;

г) про участь України у міждержавних союзах та інших міждержавних об'єднаннях (організаціях), системах колективної безпеки;

ґ) про військову допомогу та направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав чи допуску підрозділів збройних сил іноземних держав на територію України, умови тимчасового перебування в Україні іноземних військових формувань;

д) що стосуються питань передачі історичних та культурних цінностей Українського народу, а також об'єктів права державної власності України;

е) виконання яких зумовлює зміну законів України або прийняття нових законів України;

є) інші міжнародні договори, ратифікація яких передбачена міжнародним договором або законом України.

3. Пропозиції щодо ратифікації міжнародного договору України подаються Міністерством закордонних справ України протягом шести місяців з дня його підписання:а) стосовно міжнародних договорів, що укладаються від імені України, - Президентові України;б) стосовно міжнародних договорів, що укладаються від імені Уряду України, - Кабінету Міністрів України.

4. Пропозиції щодо ратифікації міжнародного договору України включають такі документи:

а) подання відповідно Президентові України або Кабінету Міністрів України;

б) проект подання Верховній Раді України, в якому визначається кандидатура доповідача законопроекту на пленарному засіданні Верховної Ради України;в) проект закону про ратифікацію міжнародного договору України;

г) текст міжнародного договору українською мовою або документи, зазначені у пункті "г" частинидругої статті 4 цього Закону;

ґ) довідку про погодження проекту закону зацікавленими міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади;

д) супровідну (пояснювальну) записку, в якійобґрунтовується доцільність укладення міжнародного договору України, визначаються його вірогідні політичні, правові, соціально-економічні, гуманітарні та інші наслідки, а також суб'єкти виконання міжнародного договору України; е) фінансово-економічне обґрунтування та, у разі подання пропозицій щодо ратифікації міжнародного договору України, реалізація якого потребує матеріальних чи інших витрат за рахунок Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим чи місцевих бюджетів, пропозиції щодо покриття витрат відповідних бюджетів; є) порівняльну таблицю - в разі подання пропозицій щодо ратифікації міжнародного договору України, виконання якого потребує прийняття нових або внесення змін до чинних законів України або яким вносяться зміни до іншого міжнародного договору України; ж) електронні версії текстів документів, зазначених у пунктах "б", "в", "г" та "є" цієї частини. 5. Підготовка пропозицій щодо ратифікації міжнародних договорів України (документів,зазначених у частині четвертій цієї статті) здійснюється міністерством, іншим центральним органом виконавчої влади, визначеним, відповідно до частини п'ятої статті 4 цього Закону, відповідальним за укладення міжнародного договору України.

Міністерство, інший центральний орган виконавчої влади готує пропозиції щодо ратифікаціїміжнародного договору України і подає їх Міністерству закордонних справ України протягомдвох місяців з дня його підписання.

Міністерство закордонних справ України подає зазначені пропозиції відповідно Президентові України або Кабінету Міністрів України.

6. Президент України або Кабінет Міністрів України розглядають пропозиції щодо ратифікації міжнародного договору України і приймають рішення про внесення на розгляд Верховної Ради України в порядку законодавчої ініціативи проекту закону про ратифікацію міжнародного договору України.

7. Якщо на ратифікацію подається міжнародний договір, виконання якого потребує прийняття нових або внесення змін до чинних законів України, проекти таких законів подаються на розгляд Верховної Ради України разом з проектом закону про ратифікацію і приймаються одночасно.

8. Державні органи, зазначені у частині шостій цієї статті, на вимогу Верховної Ради України або її комітетів та у строки, визначені ними, надають додаткову інформацію, що стосується проекту закону про ратифікацію міжнародного договору України.

9. Верховна Рада України розглядає внесений Президентом України або Кабінетом Міністрів України проект закону про ратифікацію міжнародного договору України і приймаєвідповідне рішення.

101. Регіональне міжнародно-правове регулювання діяльності ТНК.

Поки що у світі не існує універсального (глобального) міждержавного нормативно-правового акта, який би регулював діяльність ТНК. Нечисленні міжнародно-правові акти з цієї проблематики є або регіональними, або такими, яким бракує імперативного характеру.

Декларація про міжнародні інвестиції та багатонаціональні підприємства від 21 червня 1976 р., Керівні принципи для багатонаціональних підприємств (що є додатком до цієї Декларації) мають диспозитивний характер, хоча й містять такі принципи, як дотримання норм міжнародного права, підпорядкованість праву країни перебування, співробітництво з країною перебування.

Діяльності ТНК стосуються також положення Кодексу іноземних інвестицій (його прийняли в 1970 р. латиноамериканські країни—члени Андського пакту 1969 р. — Болівія, Колумбія, Перу, Еквадор, Чилі). Контролює діяльність ТНК Комісія Картахенської угоди, яку було створено в межах зазначеної групи держав.

У правничій літературі опрацьовується концепція про те, що правове регулювання діяльності ТНК повинне виконуватися на двох рівнях — національному та міжнародному. Сконцентруємо увагу на національномурівні. При цьому зазначимо, що висуваються пропозиції щодо розгляду ТНК як міжнародних юридичних осіб. Очевидно, більшість фахівців з цим не згодні, оскільки міжнародними юридичними особами є такі, що безпосередньо створюються міжнародним договором або ж на основі національного законодавства, прийнятого відповідно до міжнародного договору. Цим двом критеріям ТНК не відповідають, отже, згідно з нинішньою правосвідомістю вони не можуть мати статус міжнародної юридичної особи.

Генеральна Асамблея ООН 12 грудня 1974 р. більшістю голосів при поіменному голосуванні (120 — "за", 6 — "проти", 10 — "утрималися") прийняла Хартію економічних прав і обов'язків держав.

У пп. 6 п. 2 ст. 2 Хартії зафіксовано, що кожна держава має право регулювати і контролювати діяльність ТНК у межах дії національної юрисдикції та вживати заходів для забезпечення того, щоб така діяльність не суперечила її законам, нормам та постановам і відповідала економічній та соціальній політиці країни. Транснаціональні корпорації не повинні втручатися у внутрішні справи приймальної держави. Кожна держава з урахуванням своїх суверенних прав повинна співробітничати з іншими державами щодо здійснення права, викладеного в цьому підпункті.

На вимогу країн, що розвиваються (а вони мають особливі антипатії до діяльності ТНК), у межах ООН ще 1974 р. було створено Міжурядову комісію ООН з ТНК та Центр з ТНК. Перед ними було поставлено завдання створити Кодекс поведінки ТНК. Кодекс вважався спробою формалізувати підпорядкування діяльності ТНК певним правилам. Він мав стати своєрідним "прокрустовим ложе", де б "відрубувалися загарбницькі руки" ТНК. У Директивних принципах для транснаціональних корпорацій, прийнятих Організацією Економічного Співробітництва і Розвитку у 1976 p., було сформульовано рекомендації щодо діяльності ТНК. Ці рекомендації у 1984 р. були викладені в новій редакції. Директивні принципи, зокрема, згадують про дотримання податкового законодавства, правил конкуренції, необхідність публікації інформації тощо.

На створення "правил гри" для ТНК були спрямовані підготовлений ЮНКТАД і прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН у 1980 р. Комплекс узгоджених на багатосторонній основі принципів і правил для контролю за обмежувальною діловою практикою, а також резолюція № 3514 XXX сесії Генеральної Асамблеї ООН "Заходи проти корупції, яка практикується ТНК та іншими корпораціями, їх посередниками та іншими причетними до справи сторонами".

У межах СНД 6 березня 1998 р. у Москві було підписано Конвенцію про транснаціональні корпорації. Верховна Рада України 13 липня 1999 р. прийняла закон № 921-ХІУ про ратифікацію цієї Конвенції. Цей невеликий за обсягом закон містить такі статті-застереження:

1. Транснаціональні корпорації на території України та за її межами у разі, коли їх створення може призвести до монополізації товарних ринків в Україні, впливає чи може вплинути на економічну конкуренцію на її території, створюються за згодою Антимонопольного комітету України в порядку, передбаченому антимонопольним законодавством України.

2. Україна зобов'язується застосовувати положення Конвенції про транснаціональні корпорації, за винятком другого та восьмого абзаців преамбули і слів у ст. 19 "Економічний Суд Співдружності Незалежних Держав чи інші".

Транснаціональні корпорації не зникли. їх діяльність не припинилася. Отже, сучасні й майбутні правники мають широке поле для діяльності, пов'язаної зі створенням ефективної міжнародно-правової бази, що регламентує діяльність ТНК.

101. Регіональні економічні інтеграції: поняття, види та роль у розвитку сучасних міжнародних економічних відносин.

       Міжнародна економічна інтеграція – це процес взаємодії, групування та об’єднання національних економічних систем з метою створення розширеного економічного простору, в якому можуть вільно обертатися товари, послуги, робоча сила, фінанси та інвестиції.

       У процесі міжнародної економічної інтеграції важлива роль належить правовим механізмам, оскільки держави-учасниці інтеграційного об’єднання так чи інакше зменшують або взагалі усувають адміністративно-економічні перешкоди обігу товарів, послуг, робочої сили, фінансів, інвестицій, та уніфікують правові режими діяльності фізичних і юридичних осіб країн партнерів.

       На практиці прийнято розрізняти, хоча і досить умовно, такі форми інтеграційних об’єднань держав:

       1) зона вільної торгівлі, в межах якої здійснюється безмитна торгівля між державами учасницями, кожна з яких зберігає національні митні тарифи у торгівлі з третіми державами;

       2) митний союз, в межах якого встановлюються єдині митні тарифи у торгівлі з третіми державами. Механізм діяльності митного союзи ґрунтується на зоні вільної торгівлі, яка встановлюється або раніше, або одночасно з митним союзом;

       3) спільний ринок, в межах якого скасовуються митні тарифи та нетарифні бар’єри переміщення товарів та послуг між державами учасницями. При цьому скасування нетарифних бар’єрів призводить до встановлення гармонізованих санітарних, технічних та інших подібних правил, процедур сертифікації, ліцензування товарів та послуг тощо;

       4) платіжний союз, в межах якого утворюється узгоджений розрахунково-платіжний механізму між країнами-учасницями;

       5) валютний союз, в межах якого створюється єдина система курсового обороту валют країн-учасниць;

       6) економічний союз (єдиний економічний простір), в якому забезпечується вільне переміщення товарів, послуг, робочої сили, фінансів, інвестицій, функціонує єдина валютно-фінансова система, в т.ч. єдина валюта, здійснюється єдина зовнішньоекономічна політика.

       Показово, що в наведеній класифікації форм інтеграційних об’єднань кожна попередня форма є передумовою для створення наступної, тому якщо за мету міжнародної економічної інтеграції ставиться саме створення економічного союзу (єдиного економічного простору), то вказані форми можна вважати також і етапами його створення.

      

101. Регіональні економічні комісії ЕКОСОР: види, загальна характеристика, нормотворча діяльність.

При ЕКОСОР діє п’ять регіональних економічних комісій ООН: Економічна комісія ООН для Азії і Тихого океану, Економічна комісія ООН для Африки, Економічна комісія ООН для Європи, Економічна комісія ООН для Західної Азії, Економічна комісія ООН для Латинської Америки і Карибського басейну. Крім того, при ЕКОСОР діє понад 20 постійних комітетів і комісій (з природних ресурсів, планування, розвитку, застосування досягнень науки та техніки з метою розвитку, з питань становища жінок, народонаселення, прав людини та ін.).Регіональні економічні комісії, як зазначалося, створені й функціонують під керівництвом ЕКОСОР. Їх основним завданням є сприяння проведенню погоджених заходів з економічного співробітництва країн відповідного регіону. З цією метою вони здійснюють необхідні дослідження, поширюють інформаційні та статистичні матеріали. Постійно діючим органом комісій є секрета­ріати, до складу яких входять різні комітети.Суттєвим для правового статусу цих комісій є те, що вони, на відміну від допоміжних органів ЕКОСОР, мають ширшу і самостійнішу компетенцію. Вони, наприклад, мають право безпосередньо давати рекомендації державам відповідного регіону без затвердження їх ЕКОСОР.До складу регіональних економічних комісій входить різна кількість країн. Так, Економічна комісія ООН для Азії і Тихого океану включає 51 країну, Економічна комісія ООН для Африки — 53, Економічна комісія ООН для Європи — 55, Економічна комісія ООН для Західної Азії — 13, Економічна комісія ООН для Латинської Америки і Карибського басейну — 55 країн Отже, ці комісії об’єднують 227 країн світу.Для прикладу детальніше розглянемо одну із таких регіональних економічних комісій — Економічну комісію ООН для Європи, яку ще називають Європейською економічною комісією (ЄЕК). Вона створена у 1947 р. відповідно до резолюції 1-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1945 р. Членами цієї комісії є: Австрія, Азербайджан, Албанія, Андорра, Вірменія, Білорусь, Бельгія, Болгарія, Боснія і Герцеговина, Македонія, Великобританія, Угорщина, Німеччина, Грузія, Греція, Данія, Ізраїль, Ірландія, Іспанія, Італія, Казахстан, Киргизстан, Канада, Латвія, Литва, Ліхтенштейн, Люксембург, Мальта, Молдова, Монако, Голландія, Норвегія, Польща, Португалія, Російська Федерація, Румунія, Сан-Марино, Словакія, Словенія, США, Таджикистан, Туркменія, Турція, Узбекистан, Україна, Фінляндія, Франція, Хор­ватія, Чехія, Швеція, Швейцарія, Естонія, Югославія. Таким чином, до складу Європейської економічної комісії входять практич­но всі країни Європи, а також США, Канада, Ізраїль. У недалекому минулому до цієї комісії входило лише 32 європейські країни. ЄЕК покликана сприяти погодженню дій країн Європи, спрямованих на їх економічний розвиток, підтримувати та зміцнювати економічні зв’язки і відносини між європейськими країнами, а також з іншими країнами світу.Основними напрямами діяльності цієї комісії є такі: співробіт­ництво у визначенні внутрішньорегіональної і торговельної по- літики; регулювання питань у галузі міжнародної торговельної практики; вдосконалення процедур міжнародної торгівлі; науково-технічне і промислове співробітництво у регіоні; співробітництво у галузі сільського господарства; співробітництво у галузі транспорту; розроблення міжнародних стандартів правил і угод, а також сертифікації продукції; розроблення стандартів стосовно автотранспортних засобів; реалізація інвестиційних проектів; здійснення діяльності у галузі охорони навколишнього середовища і нормалізації становища з забрудненням повітря; співробітництво у галузі енергетики; надання інформації з широкого кола питань; розроблення керівних засад щодо здійснення підприємницької діяльності в країнах з перехідною економікою.Комісія здійснює досить широку й активну діяльність, про яку спеціально відзначалося у Заключному акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі. Ця Комісія розробила ряд типових контрактів (Загальні умови поставок промислової продукції, Загальні умови поставок сільськогосподарської продукції, Загальні умови поставок лісоматеріалів, керівництво щодо складання контрактів на будівництві великих промислових об’єктів, керівництво на укладення міжнародних договорів з промислового співробітництва, договори про створення спільних підприємств Схід—Захід) та інших правових документів, які успішно застосовують­ся при здійсненні міжнародних економічних зв’язків. Вона брала участь у роботі щодо уніфікації питань, пов’язаних з арбітражним розглядом спорів. З її участю були розроблені і прийняті Заключний акт і Європейська Конвенція про міжнародний комерційний арбітраж, правила арбітражу ЄЕК ООН, правила арбітра­жу ООН/ЄЕК для окремих категорій сільськогосподарських продуктів, що швидко псуються.Найвищим органом ЄЕК є пленарна сесія, яка скликається щорічно. У складі комісії створені галузеві комітети (з сільського господарства, вугілля, електроенергії, будівництва та містобудування, житла, лісоматеріалів, хімічної промисловості, газу, внутрішнього транспорту, чорної металургії, зовнішньої торгівлі, з проб­лем водних ресурсів). Крім того, у складі комісії функціонують три спеціальні органи, які відають проблемами науки і техніки, економіки та зовнішнього середовища.Виконавчим постійно діючим органом є секретаріат. Місцезнаходження комісії — м. Женева (Швейцарія)

101. Рішення міжнародних економічних організацій в системі джерел міжнародного економічного права.

Рішення міжнародних організацій – оскільки вони як правові акти містять у собі відповідні правила та принципи здійснення міжнародних економічних відносин, розраховані на неодноразове їх використання і здебільшого не мають конкретного адресата, їх можна і слід розглядати як джерела міжнародного економічного права. До таких актів належать резолюції Генеральної Асамблеї 00Н, а також її міжнародних організацій. Особливістю їх є те, що вони носять імперативний х-р. Вони не тільки рекомендують, але й повідомляють про правомірність, особливо таких дій (чи бездіяльності), які були б неправомірні при відсутності рекомендаційної норми.

101. Розгляд міжнародних інвестиційних суперечок: нормативно-правове та інституційне забезпечення.

Поки що відсутня конвенція універсального характеру про порядок здійснення іноземних інвестицій. Однак вже є міжнародно-правові акти, що регулюють порядок захисту таких інвестицій.

У Вашингтоні 18 березня 1965 р. 46 держав—членів МБРР уклали Конвенцію "Про порядок розв'язання інвестиційних спорів між державами та іноземними особами". Нині учасниками Вашингтонської Конвенції є понад 160 держав. Конвенція набрала чинності 14 жовтня 1966 р.

Конвенція передбачає розв'язання спорів Міжнародним центром з урегулювання інвестиційних спорів. Проте для передання спору на розгляд Центру необхідна письмова згода учасників спору. Держави-учасниці не мають права використовувати засоби дипломатичного захисту чи звертатися з позовами міжнародно-правового характеру.

У 1985 р. було прийнято Сеульську конвенцію про заснування Багатостороннього агентства з гарантії інвестицій.

У межах СНД вже укладено близько 10 міжнародних договорів з питань власності та інвестицій держав-учасниць СНД та їх суб'єктів на території одна одної.

Зокрема Конвенція про захист прав інвестора, яку було укладено в Москві 28 березня 1997 р., передбачає, що умови здійснення інвестицій, а також правовий режим діяльності інвесторів у зв'язку із здійсненими інвестиціями не можуть бути менш сприятливими, ніж умови здійснення інвестицій і пов'язаний з ними режим діяльності для юридичних і фізичних осіб країни-реципієнта, за винятком вилучень, встановлених законодавством країни-реципієнта. Конвенція визначає правові гарантії захисту прав інвестора.

Римський договір 1957 р. передбачив вільний рух капіталу в межах Європейського Співробітництва.

Велике значення для міжнародно-правового регулювання інвестицій має Договір Європейської енергетичної хартії. Оскільки одержання енергії неможливе без інвестицій, то Договір Європейської енергетичної хартії (підписаний у Лісабоні у грудні 1994 р.) можна вважати ще міжнародним багатостороннім договором про захист інвестицій.

Країни Заходу, вкладаючи гроші в енергетику Сходу, не хочуть, щоб вони виявилися викинутими на вітер.

Важливим джерелом міжнародного інвестиційного законодавства є двосторонні договори про сприяння здійсненню та захисту інвестицій або ж відповідні розділи міжнародних торговельних договорів.

101. Роль і значення групи Світового банку в регулюванні міжнародних валютних відносин.

Термін "Група організацій Світового банку" охоплює п'ять юридично відокремлених, але тісно пов’язаних між собою, міжнародних організацій, власниками яких є країни-члени, що володіють правом ухвалення остаточних рішень (рис. 1):

–     Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) — надає позики безпосередньо країнам-учасницям або іншим позичальникам під гарантію держави-учасниці (195 країн);

–     Міжнародна асоціація розвитку (МАР) — надає кредити на пільгових умовах для розвитку найбіднішим країнам (166 країни);

–     Міжнародна фінансова корпорація (МФК) — сприяє стійкому притоку приватних інвестицій в країни, що розвиваються, скороченню бідності і поліпшенню умов життя населення, здійснює інвестиції в приватному секторі (179 країн);

–     Багатостороннє агентство по гарантіях інвестицій (БАГІ) — страхує іноземних інвесторів від визначених категорій некомерційних ризиків (наприклад, експропріація, неконвертованість валюти і обмеження на переклад засобів за межу, а також військові дії і цивільні безлади) і сприяє отриманню іноземних інвестицій державами-членами (171 країн);

–     Міжнародний центр по врегулюванню інвестиційних суперечок сприяє залученню іноземних інвестицій, забезпечуючи міжнародні механізми врегулювання і вирішення інвестиційних суперечок в арбітражному порядку, сприяє створенню атмосфери взаємної довіри між державами і іноземними інвесторами (144 країни)

Термін "Світовий банк" відноситься лише до двох із них – МБРР і МАР. І хоча вони спеціалізуються на різних аспектах процесу розвитку, їх об’єднує загальна мета - світ без бідності.

Мета діяльності Міжнародного банку реконструкції і розвитку полягає в тому, щоб скоротити бідність в країнах із середніми рівнем доходу і в кредитоспроможних бідних країнах, шляхом надання сприяння стійкому розвитку за рахунок надання позик, гарантій, інструментів управління ризиками і (не кредитних) аналітичних і консультаційних послуг. На відміну від комерційних банків, МБРР керується цілями розвитку, а не прагненням отримати максимально високий прибуток. Позики МБРР (і кредити МАР), як правило, супроводжуються наданням послуг, не пов'язаних з кредитуванням, з тим щоб забезпечити ефективніше використання засобів. Термін погашення позик порівняно з комерційними банками складає 15-20 років, включаючи 3-5-річний пільговий період до початку погашення основної суми. Сукупний об’єм кредитування, що надавався їм з часу створення, склав у 2007 році 433 млрд. дол. США.

Міжнародна асоціація розвитку (МАР) підтримує найбідніші країни з доходом на душу населення не більше, ніж 885 дол. США, яким вона надає безвідсоткові позики, технічну допомогу та консультації з питань політики. Безвідсоткові кредити МАР мають 35-40-річний термін погашення, включаючи 10-річний пільговий період.

101. Роль і значення ЮНСІТРАЛ в регулюванні міжнародних економічних відносин.

Комісія Організації Об'єднаних Націй по праву міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) була заснована Генеральною Асамблеєю в 1966 року (резолюція 2205 (XXI) від 17 грудня 1966 року). Функціонує з 1 січня 1968 року. Засновуючи Комісію, Генеральна Асамблея визнала, що розбіжності, що виникають в результаті застосування законів різних держав у питаннях міжнародної торгівлі, є одним з перешкод торговим потокам. Комісія у цьому зв'язку розглядалася як інструмент, за допомогою якого Організація Об'єднаних Націй могла б відігравати більш активну роль в скороченні або усуненні перешкод у сфері міжнародної торгівлі. ЮНСІТРАЛ розробляє сучасні, справедливі і узгоджені правила для комерційних угод. До їх числа відносяться наступні:

- Всесвітньо визнані конвенції, типові закони і правила

- Правові та законодавчі інструкції та рекомендації, що мають велике практичне значення

- Оновлювана інформація про прецедентному праві і законодавчих актах, що вводять в дію однакові норми комерційного права

- Технічна допомога в здійсненні проектів правової реформи

- Регіональні та національні семінари з питань однакового комерційного права

101. Роль і характеристика Віденської Конвенції ООН «Про право міжнародних договорів» 1969 р. в регулюванні порядку укладання міжнародних економічних договорів.

Віденська конвенція прийнята 69 року, регулює питання різного хар-ру (політ, ек, гуманітарного). Ця конвенція вступила в дію 80р. Складається з 8 частин, (85 статей).

1-ша частина. Вступ. Дає тлумачення категорій, що використовуються в конвенції, специфіку її застосування. 2-га частина.Укладення і вступ в силу. Зазначається, що кожна Д правоздатна укладати договори. Перелік посадових осіб, що мають безпосередньо укладати МД від імені Д, без делегування їм спец. повноважень: -глава держави, глава уряду,міністр закордон. справ, глава дипломатичного представництва, представники країни при МО.Також відмічено, що тексти договорів приймаються за згодою всіх Д, що приймають участь в їх складанні. Договори набирають чинності від дати погодженої в договорі (може бути визначена дата з моменту підписання або окрема дата). 3-тья частина. Додержання, застосування та тлумачення договорів. 4-та частина. Поправки до договорів і зміни до них. Статті 39-41. Жоден договір не може бути змінений без згоди всіх учасників. 5-та частина Недійсність, припин і призупин договорів.

Випадки, коли договор недійсний: коли припущена помилка , коли встановлені факти обдурювання, підкупу або примусу підписати договір, коли використовувалась сила або загроза силою. Закріплені норми стосовно призупинення договору:-вихід учасників із договору (повинно залишатись 90%).-припинення договору за згодою сторін.-денонсація договора-припинення договору в зв’язку з грубим порушенням своїх обов’язків учасниками договору.-в зв’язку з припиненням дипломатичних відносин між країнами, оголошення війни;-договор може бути припинений за рішенням арбітражу або суду. 6-та частина Інші постанови .

Мова йде про випадки правонаступності Д, відповідальності Д, про встановлення і припинення дипломатичних і консульских стосунків. Коли розпався СРСР, булаприйнята постанова про правонаступництво – Україна згодна була відповідати по боргам.

7-ма частина Депозитарій, повідомлення, виправлення, реєстрація. Статті 76-80. Депозитарій – той, хто зберігає договор(зберігач)

8-ма частина Заключні положення Статті 81-85

Регулює питання, пов’язані з підписанням, ратифікацією, приєднанням, а також набуттям чинності договором.

101. Роль ЮНІДО в регулюванні міжнародних економічних відносин.

Організація Об'єднаних Націй з промислового розвитку, ЮНІДО (англ. UNIDO - United Nations Industrial Development Organization)— спеціальна установа ООН, створена у 1966 р., мета якого полягає у сприянні промисловому розвитку та прискореній індустріалізації країн, що розвиваються шляхом мобілізації національних і міжнародних ресурсів.До складу ЮНІДО входять 171 держав. Україна є чле­ном цієї організації з 1985 р. Головний орган ЮНІДО - Генеральна конференція.Оперативна діяльність ЮНІДО полягає:

- в наданні технічної допомоги країнам, що розвиваються у здійсненні конкретних проектів;

- в розробці регіональних довгострокових стратегій розвитку.Допоміжна діяльність ЮНІДО включає збір, узагальненя, публікацію інформації, проведення досліджень, організацію конференцій з питань промислового розвитку.ЮНІДО має "Банк промислової та технологічної інформації"

101. Світова Організація Торгівлі: загальна характеристика та організаційна структура. Згідно СОТ є міжнар структурою, яка заснована на ГАТТ, результатах попередніх погоджень, а також на домовленостях, досягнутих під час Уругв раунду,— це об’єднання держав, спрямоване на створення і підтримку системи юридичних норм МТГоловними органами СОТ є:-                  Конференція міністрів;              Генеральна рада та-                  Секретаріат.Конференція міністрів - це непостійний орган (працює у вигляді однієї сесії кожні два роки). Вона складається з пред­ставників кожної держави-члена СОТ і наділена повноважен­нями приймати рішення з будь-яких питань, що віднесені до компетенції СОТ згідно з Угодою про її створення. До виключ­ної компетенції Конференції міністрів відноситься прийняття рішень з таких трьох питань:

- звільнення від зобов'язань за Угодою про заснування СОТ або будь-якою Угодою системи СОТ;- затвердження поправок до Угоди про заснування СОТ чи будь-якої Угоди системи СОТ;-схвалення угоди про вступ нового члена до СОТ.                 З представників кожної держави-члена складається й Ге­неральна рада, проте вона є постійним органом, який здійснює функції Конференції міністрів у перервах між сесіями остан­ньої. До її складу зазвичай входять представники дипломатич­них місій держав-членів СОТ, що акредитовані в Женеві, і збирається Генеральна Рада в міру необхідності. Її виключною компетенцією є затвердження бюджету СОТ, який складається з внесків держав-членів, що є пропорційними їх питомій вазі у міжнародній торгівлі.Особливістю Генеральної Ради є те, що вона, якщо це необ­хідно, виконує функції одразу трьох органів СОТ: власне Гене­ральної Ради як керівного органу СОТ з функціями (за трьома зазначеними вище винятками) самої Конференції міністрів; Орга­ну з вирішення суперечок та Органу з огляду торгової політики. Крім того, Генеральна рада керує діяльністю ще трьох рад:-                  Радою з торгівлі товарами;-                  Радою з торгівлі послугами та-                  Радою з торгівельних аспектів прав інтелектуальної влас­ності, що наглядають за дотриманням багатосторонніх угод у відповідних сферах.Генеральній Раді підпорядковані такі Комітети: з торгівлі й розвитку; з бюджету й адміністрації; з обмежень, пов'язаних зі станом платіжного балансу. Вона наглядає також за діяльністю підпорядкованих відповідним галузевим радам комітетів та груп, якими безпосередньо обслуговуються ті чи інші напрями діяль­ності СОТ.  Адміністративно-організаційне забезпечення діяльності СОТ здійснює розташований в Женеві Секретаріат, до складу якого входять більше п'ятисот співробітників.

101. Сеульська конвенція про створення Багатосторонньої агенції з гарантування інвестицій 1985 р.: загальна характеристика.

Сеульська конвенція - міжнародна конвенція, підписана в 11 жовтня 1985 року у місті Сеулі про заснування Багатостороннього агентства з гарантій інвестицій (МИТІ). Конвенція являє собою один із способів захисту майнових прав іноземних інвесторів. Дана Конвенція має найбільше значення в захисті інвестицій, поряд з Вашингтонської Конвенції 1965 року.Конвенція складається з преамбули, 9 розділів і 67 статей.

Сеульська конвенція 1985 р. про заснування Багатостороннього агентства з гарантій інвестицій (МИТІ) надає іноземним інвесторам фінансові гарантії шляхом страхування інвестицій від некомерційних ризиків. Функції МИТІ - укладання договорів страхування і перестрахування іноземних інвесторів від некомерційних ризиків.

В Сеульської конвенції закріплено поняття традиційних некомерційних ризиків - це ризики, пов'язані з переведенням валют (крім девальвації місцевої валюти), експропріацією або аналогічними заходами, війною, революцією, державними переворотами і громадянськими заворушеннями (крім терористичних актів, спрямованих безпосередньо проти власника гарантій). Крім традиційних некомерційних ризиків. Сеульська конвенція передбачає покриття ризику порушення договору з боку приймаючої держави відповідно до Конвенції створена система державного і приватного страхування на національному рівні, доповнена міжнародної багатосторонньої системою страхування іноземних інвестицій.

101. Система багатостороннього регулювання міжнародної торгівлі в рамках СОТ

У практиці регулювання міжнародної торгівлі існують чотириправила, установлені Генеральною угодою з тарифів та торгівлі.

Перше правило: захист національної промисловості здійснюєть-ся тільки за допомогою тарифів.

Незважаючи на те, що ГАТТ спрямована на поступову лібералі-зацію торгівлі, в ній визначається, що країни можуть бути змушенізахищати національне виробництво від іноземної конкуренції. ОднакГАТТ вимагає, щоб захист здійснювався за допомогою тарифів. За-стосування кількісних обмежень (імпортних квот, ліцензій) заборо-няється.

Друге правило: тарифні ставки повинні бути зниженні та пов'я-зані, щоб уникнути подальшого підвищення.

Від країн потрібно, щоб тарифи й інші заходи, що використову-ються з метою захисту внутрішнього ринку, були знижені, а там деможна — скасовані шляхом проведення багатосторонніх торгових пе-реговорів. У результаті торговельних переговорів країни-члени СОТдомовляються відкрити свої внутрішні ринки для іноземних товарів і«пов'язують» себе відповідними зобов'язаннями.

Знижені та пов'язані в такий спосіб тарифи не підлягають під-вищенню, про що вказується в національному Розкладі поступоккраїни. Розклад поступок є невід'ємною частиною правової системиГАТТ.

Третє правило: торгівля на підставі положень режиму найбіль-шого сприяння (РНС).

Суть положень цього режиму зводиться до того, що торгівля неповинна бути дискримінаційною. РНС — умова, закріплена в міжна-родних торгових угодах, що передбачають надання договірними сто-ронами один одному всіх прав, переваг і пільг, якими користується і/чи буде користуватися будь-яка третя держава.

Четверте правило: торгівля на основі положень національногорежиму.

Принцип національного режиму доповнює принцип РНС і до-пускає, що імпортний товар, який перетинає кордон після оплатимита й інших зборів, повинен одержувати режим не менш сприятли-вий, ніж режим, який одержують аналогічні товари, виготовлені ві-тчизняними товаровиробниками. Тому країна не може накладати наімпортні товари, після того як товар надійшов на територію країнипісля оплати мита на кордоні, внутрішні податки (наприклад, пода-ток із продажу) за вищими ставками, ніж ті, що застосовуються доподібних вітчизняних товарів. Аналогічно правила, які регулюютьпродаж і закупівлю товарів на вітчизняному ринку, не повинні бутижорсткішими щодо імпортних товарів.

101. Система державних органів України в сфері регулювання зовнішньоекономічної діяльності та нормативно-правове закріплення їх повноважень.

Забезпечення будь-якої діяльності в будь-якій сфері здійснюється через систему відповідних органів. Не є винятком у цьому плані і зовнішньоекономічна діяльність. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» визначає систему державних органів, які покликані здійснювати функції державного регулювання у зазначеній сфері. До таких органів належать законодавчий орган — Верховна Рада України, а також ряд органів виконавчої влади — Кабінет Міністрів України, Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України, Державна митна служба України, Антимонопольний комітет України та ін. Найвищим органом, що здійснює державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності, є Верховна Рада України. До її компетенції належать: ухвалення, зміна та скасування законів, що стосуються ЗЕД; затвердження головних напрямів ЗЕ політики України; розгляд, затвердження та зміна структури органів державного регулювання ЗЕД; укладання міжнародних договорів України відповідно до законів України про між­народні договори України та приведення чинного законодавства України у відповідність до правил, установлених цими договорами; встановлення спеціальних режимів зовнішньоекономічної діяльності на території України; затвердження списків товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню або забороняється.

Що стосується Кабінету Міністрів України як вищого органу в системі органів виконавчої влади у нашій державі, то він: вживає заходів щодо здійснення зовнішньоекономічної політики України відповідно до законів України; здійснює координацію діяльності міністерств, державних комітетів та відомств України з регулювання ЗЕД; координує роботу торговельних представництв України в іноземних державах; приймає нормативні акти управління з питань ЗЕД у випадках, передбачених законами України; проводить переговори й укладає міжурядові договори України з питань ЗЕДу випадках, передбачених законами України про міжнародні договори України, забезпечує виконання міжнародних договорів України з питань ЗЕД всіма державними органами управління, підпорядкованими Кабінету Міністрів України, та залучає до їх виконання інших суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності на договірних засадах; відповідно до своєї компетенції, визначеної законами України, вносить на розгляд Верховної Ради України пропозиції про систему міністерств, державних комітетів і відомств — органів оперативного державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, повноваження яких не можуть бути вищими за повноваження Кабінету Міністрів України, які вона має згідно з законами України; забезпечує складання платіжного балансу, зведеного валютного плану України; здійснює заходи щодо забезпечення раціонального використання коштів Державного валютного фонду України.

Важлива роль відводиться Національному банку України, який здійснює зберігання і використання золотовалютного резерву нашої держави та інших державних коштовностей, які забезпечують платоспроможність України. Він представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших держав, міжнародними банками та іншими фінансово-кредитними установами та укладає відповідні міжбанківські угоди. Окрім того, Національний банк України: регулює курс національної валюти України щодо грошових одиниць інших держав; здійснює облік і розрахунки щодо наданих і одержаних державних кредитів і позик, провадить операції з централізованими валютними ресурсами, які виділяються з Державного валютного фонду України у його розпорядження. Він виступає гарантом кредитів, що надаються суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності іноземними бан­ками, фінансовими та іншими міжнародними організаціями під заставу Державного валютного фонду України та іншого державного майна України, а також здійснює інші функції відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. та інших законів України. Національний банк України може делегувати виконання покладених на нього функцій іншому банку для зовнішньоекономічної діяльності України.

Суттєвого значення як органу державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності набуває діяльність Міністерства економіки України та з питань європейської інтеграції. Воно забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики при здійсненні суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності виходу на зовнішній ринок, координацію їх зовнішньоекономічної діяльності, в тому числі відповідно до міжнародних договорів України. На нього покладено контроль за додержанням всіма суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності чинних законів України й умов міжнародних договорів України і виконання заходів нетарифного регулювання зовнішньо- економічної діяльності і реєстрацію учасників зовнішньоекономічної діяльності, реєстрацію окремих видів контрактів згідно з цим Законом. Зазначене міністерство проводить антидемпінгові, анти- субсидиційні та спеціальні розслідування у порядку, визначеному за­конами України, виконує інші функції відповідно до законів України і Положення про Міністерство економіки України.

Відповідні функції виконують інші державні органи, зокрема Державна митна служба України (здійснює митний контроль в Україні згідно з чинними законами України), Антимонопольний комітет України (здійснює контроль за додержанням суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності антимонопольного законодав- ства) та Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі (здійснює опе­ративне державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні згідно із законодавством України; приймає рішення про порушення і проведення антидемпінгових, антисубсидиційних або спеціальних розслідувань та застосування відповідно антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів). Певні повноваження покладені на органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи.

101. Система міжнародного економічного права.

Як складова міжнародного права міжнародне економічне право може і повинно розглядатися як самостійна правова система, галузь права. Воно має свої складові елементи — підсистеми, які слід у даному випадку називати підгалузями та правовими інститутами. Незважаючи на те, що міжнародне економічне право ще перебуває на етапі свого становлення і розвитку, сьогодні вже можна вести мову про його окремі підгалузі. Залежно від змісту відносин, які регулюються, у системі міжнародного економічного права виділяють міжнародне торговельне право, міжнародне валютне право, міжнародне інвестиційне право, міжнародне транспортне право, а також комплекси норм, які покликані регламентувати міжнародно-правові відносини промислового і сільсько­господарського співробітництва, співробітництва в галузі науково-технічного прогресу та ін.Систему курсу міжнародного економічного права можна роз­ділити на Загальну й Особливу частини. У Загальній частині об’єднані норми, які визначають сам предмет правового регулювання міжнародного економічного права, його джерела і принципи, дають уявлення про суб’єктів міжнародно-економічних відносин і, зокрема, про державу як основного суб’єкта міжнарод­ного права. У Загальній частині також розглядаються правовий статус міжнародних економічних організацій, питання правового регулювання діяльності транснаціональних корпорацій (ТНК), міжнародних економічних договорів та забезпечення їх виконання.Щодо загальної характеристики змісту Особливої частини міжнародного економічного права, то вона зводиться до характеристики правових норм і особливостей правового регулювання міжнародної торгівлі, міжнародних валютних відносин, міжнарод­них перевезень та інших напрямів міжнародного співробітництва. Виходячи з цього в межах Особливої частини має вивчатися міжнародне торговельне право, міжнародне валютне право, міжнародне транспортне право, питання міжнародно-правового регулювання промислового, сільськогосподарського і науково-тех­нічного співробітництва

101. Система міжнародного економічного права: структура та характеристика елементів.

Загальна частина(історія,поняття,предмет,система,джерела,принципи,субєкти),Оосблива частина(міжнародне торг право,мідн інвест право,міднар митне,правове регул між нар перевезень,між нар правове співробітництво у сферф сг,науки і техніки,між нар фін право,між нар трудо-мігр право,міжнар правове регул використ дна океану,морських ресурсів,земних надр,космосу,)Міжнар ек процес*** (розв’язання ек спорів)

101. Спеціалізовані установи ООН з економічних питань: види та загальна характеристика діяльності.

відповідності зі ст. 57 і 63 Статуту ООН, під егіду ООН і у взаємозв'язок із нею поставлені різноманітні міжнародні установи, створені державами на основі міжурядових угод в економічній, соціальній галузях, сферах культури, освіти, охорони здоров'я й інших. Ці установи є спеціалізованими постійно діючими міжнародними організаціями, що здійснюють свою діяльність на підставі установчих (статутних) документів і угод з ООН. В даний час існує 16 спеціалізованих установ ООН і МАГ ATE. За сферою діяльності їх можна розділити на дві групи:1) у галузі економіки — Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Продовольча і сільськогосподарська організація (ФАО),Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО), Міжнародна морська організація (ІМО),Всесвітній поштовий союз (ВПС), Міжнародний союз ефект зв'язку (МСЕ), Всесвітня метеорологічна організація (ВМО), Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку (ІФАД), Організація Об'єднаних Націй з - промислового розвитку (ЮНІДО); 2) у гуманітарній галузі — Організація Об'єднаних Націй із питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ), Міжнародна організація праці (МОП), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ).

Особлива роль в сфері міжнародних соціально-економічних відносин належить валютно-фінансовим міжнародним організаціям в силу характеру їх діяльності та умов прийняття ними рішень. Це такі організації.Міжнародний валютний фонд (МВФ), створений в 1945 р. на основі угоди, досягнутої на Бреттон-Вудської валютно-фінансової конференції 1944 р. державами, внески яких в цей фонд склали 80% його загальної суми. Став спеціалізованою установою ООН і переступив до здійснення валютних операцій в 1947 р. Цілі МВФ - сприяння міжнародному співробітництву в сфері фінансових розрахунків за угодами між державами-членами та усунення перешкоджають розвитку світової торгівлі обмежень в справі обміну валют. Однак у силу того, що рішення фонду приймаються на умовах «зваженого голосування» його членів з урахуванням їх вкладів в суму фонду і що переважною кількістю голосів при цьому володіють 10 високорозвинених країн на чолі з США, ці держави і визначають валютно-фінансову політику фонду та умови, на яких він надає кредити іншим країнам. Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) - створений в 1944 р. державами - учасницями Бреттон-Вудської конференції. Спеціалізована установа ООН з 1945 р. Членами МБРР можуть стати лише держави - члени Міжнародного валютного фонду. Метою МБРР є сприяння реконструкції економіки держав-членів шляхом надання їм для цього позик. Умови прийняття відповідних рішень ті ж, що і в Міжнародному валютному фондіМіжнародна фінансова корпорація (МФК) - створена в 1956 р., спеціалізована установа ООН з 1957 р.Мета МФК - сприяння економічному розвитку держав-членів шляхом стимулювання діяльності їхніх приватних виробничих підприємств.МФК тісно взаємодієте з МБРР, є його філією. Керують її діяльністю Рада керуючих та Рада директорів, що складаються з осіб, які керують справами МБРР і представляють держави, які одночасно є його членами.Міжнародна асоціація розвитку (MAP) - створена в 1960 р., з 1961 р. спеціалізована установа ООН. Її членами є держави - члени МБРР.Цілі MAP - сприяння економічному розвитку, підвищенню продуктивності праці та життєвого рівня населення найменш розвинених країн шляхом надання їм пільгових безвідсоткових та довгострокових позик. Відповідальність за управління справами MAP покладено на МБРР, посадові особи та персонал якого безоплатно виконують також функції з управління справами MAP. Порядок прийняття рішень про надання позик той же, що і в МБРР.Три вищезгадані організації - Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Міжнародна фінансова корпорація та Міжнародна асоціація розвитку - в сукупності утворюють корпорацію, іменовану Світовим банком.

101. Спеціальні (галузеві) принципи міжнародного економічного права: види, характеристика, нормативно-правове закріплення.

Ця група принципів відтворює специфіку правового регулювання у міжнародно-економічній сфері.

Принцип розвитку міжнародних економічних і науково-технічних відносин між державами. Зміст вищезазначеного принципу зводиться до такого:

1) усі держави повинні співробітничати у справі сприяння більш раціональним і справедливим міжнародним економічним відносинам (ст. 8 Хартії 1974 р.);

2) кожна держава має право брати участь у міжнародній торгівлі та в інших формах економічного співробітництва, незалежно від відмінностей у політичних, економічних та соціальних системах

3) усі держави зобов’язані співробітничати в економічній, соціальній, культурній, науковій і технічній галузях з метою сприяння економічному і соціальному прогресу ;

4) міжнародне співробітництво з метою розвитку — єдина мета і загальний обов’язок усіх держав

5) кожна держава має будувати свої економічні відносини з урахуванням інтересів інших країн ;

6) усі держави мусять співробітничати у коректуванні цін на товари, що експортуються до країн, які розвиваються, стосовно цін на імпортовані ними товари

7) усі держави повинні сприяти збалансованому розвитку світової економіки, враховуючи ту обставину, що добробут розвинутих країн і країн, які розвиваються, тісно взаємозв’язані і що розквіт міжнародного співробітництва в цілому залежить від розквіту його складових .

Принцип юридичної рівності і недопустимості економічної дискримінації держав випливає із загального принципу співробітництва держав і принципу їх рівноправ’я.

Принцип свободи вибору форми організації зовнішньоекономічних зв’язків надає можливість вільного вибору певних форм співробітництва у зовнішньоекономічних відносинах.

Принцип свободи вибору форми організації зовнішньоекономічної діяльності полягає також і в тому, що кожна держава має право встановлювати свободу торгівлі, тобто свободу ввезення і вивезення товарів без будь-якого регулювання її з боку держави (політика фрітредерства — вільної торгівлі).

Принцип невід’ємного суверенітету держав над їх природними та іншими ресурсами, а також над їх економічною діяльністю випливає із загального принципу державного суверенітету. Юридичне закріплення цей принцип знайшов насамперед у Декларації 1974 р. і в Хартії 1974 р.

Принцип невід’ємного суверенітету держав над їх природними та іншими ресурсами, а також їх економічною діяльністю дістав розвиток і юридичну фіксацію у ряді міжнародних угод, конвенцій.

Відповідно до принципу найбільшого сприяння (коли він включається до міжнародного договору) кожна сторона (держава) зобов’язується надати другій стороні (державі) такий режим у тій чи іншій галузі співробітництва (пільги, привілеї, переваги тощо), який вона надасть у майбутньому будь-якій третій стороні (державі).

Принцип національного режиму вказує на те, що у кожній державі, яка виступає суб’єктом міжнародних економічних відносин, юридичним і фізичним особам іншої держави надаються такі самі права і вони мають такі самі обов’язки, що й юридичні та фізичні особи першої держави, тобто іноземні суб’єкти прирівнюються у своєму правовому статусі до власних національних суб’єктів.

101. Способи укладання міжнародних комерційних договорів (контрактів): загальна характеристика та нормативно-правове регулювання.

Міжнародний комерційний контракт може бути укладений шляхом складання одного документа, підписаного сторонами. Він може бути укладений і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами, телефаксами і т. п., підписаними стороною, яка їх направляє. В цьому випадку процес укладення контракту починається з пропозиції вступити в контрактні правовідносини, що називається офертою. Особа, що направляє оферту, іменується оферентом. Згода з пропозицією про укладення контракту (прийняття пропозиції) називається акцептом, а особа, від якого воно виходить,- акцептантом. Не всяке пропозицію, пов'язану з укладенням контракту, вважається офертою. Не визнаються офертою різного роду прейскуранти, проспекти, тарифи, рекламні оголошення.

За нормами національного законодавства в оферті мають утримуватися всі істотні умови майбутнього контракту. Закон пов'язує з прийняттям оферти особою, якій вона адресована, зовсім визначене правовий наслідок, а саме визнання контракту ув'язненим. Це правовий наслідок може бути досягнуто тільки в тому випадку, якщо прийняте пропозицію вже містить ті мінімальні умови, які визнаються істотними за законом або необхідні для контрактів даного виду. Однак право різних держав неоднаково визначає умови, які є істотними для того чи іншого виду контрактів, у тому числі для міжнародних комерційних контрактів.

Якщо по праву деяких держав суттєвими або необхідними умовами комерційних контрактів є предмет, термін поставки і ціна (держави романо-германської системи права), то в країнах англосаксонської системи права для укладення такого контракту достатньо погодити його предмет (що стосується ціни, то, якщо і вона не узгоджена, покупець вважається зобов'язаним сплатити розумну ціну). ГК РФ передбачає, що істотними умовами договору поставки служать найменування та кількість товару, а також термін поставки. Такі умови, як ціна і якість товару, за загальним правилом, не є суттєвими в силу закону.

Таким чином, будь-яка оферта повинна включати в себе всі істотні умови контракту й містити остаточне рішення оферента зв'язати себе таким контрактом за умови прийняття його пропозиції. Ця вимога дозволяє відрізнити оферту від виклику на оферту, а також від пропозиції, в якому особа, яка зробила його, зберігає за собою право прийняти остаточне рішення після отримання відповіді на пропозицію.

101. Стан, проблеми та перспективи створення універсального механізму міжнародно-правового регулювання діяльності транснаціональних компаній (ТНК).

Міжнар.-правове регулюв діяльності ТНК як на регіональн., так i на універсальн. рівнях сьогодні ще далеке від бажаного, хоча вже є міжнар.-правові документи, які використ. для регулюв. діяльності ТНК. Щодо регіональ. рівня, то до таких документів передусім слід віднести прийняту 1976р Декларацію про міжнародні інвестиції- та багатонаціональні підприемства

До Декларації додавався ще й такий документ, як Kepівніi принципи для багатонаціональних підприемств. Норми цього документа не мають імперативного обов'язкового характеру. їх виконання е добровільною справою

Керівні принципи ТНК:

-дотримання міжнародного права;

-підпорядк.праву країни перебуван;-урахування політики цієї країни у галузі розвитку та права; -співр-во з країною перебування з недопущ практики підкупу та субсидій, - обов'язкове невтруч у внутр. справи

Важливу роль у регулюванні міжнар. правових відносин за участі ТНК відіграють країни Андської групи—субрегіональн. торгов.-економ. об'еднання, створеного в межах Латиноамериканської асоціації інтеграції. Андський пакт укладено у 1969 p. Болівією Колумбією, Перу, Чилі (до 1976 p.) i Еквадором. Основн цілями групи цих країн є використ інтеграції для прискорення економ. розвитку країн-учасниць; сприяння поступовому перетворенню іноземних компаній в нац. i змішані; врівноваж. впливу Аргентини, Мексики i Бразилії в цій Асоціації. Країни-члени Андської групи виступають за розвиток торговельно-економ. співроб., проти засилля іноз. к-лу в країнах регіону.

У межах цієї групи країн-учасниць була створена Комісія Картахенської угоди, за рішенням якої виділяються багатонац. i транснац. п-ва.

Багатонац.і п-ва—це акціонерні п-ва, місце перебування та центр управління якими знаходяться в peгіонi країн-учасниць. Контро-люються вони ззовні. Транснац. п-ва — це такі п-ва, центр управління якими знаходиться за межами регіону країн Андського пакту, а їхня діяльність здійсн. в межах цього регіону через дочірні п-ва, відділення чи якісь інші їх структурні ланки.

У межах країн цієї групи у 1970р був прийнятий i Кодекс іноземних інвестицій, який містить уніфіковані правила щодо здійснення діяльності іноз. інвесторів, зокрема i ТНК.

Отже, міжнар.-правове регулювання діяльності ТНК на регіональн. рівні відіграе певну роль, але воно ще не спромжне захистити країни, особливо ті, які стали на шлях самостійного розвитку. Тому саме ці країни i висунули вимоги про встановлення нового міжнародного економічного порядку, в межах яко-го здіснювалося б правове регулювання діяльн. ТНК

192. Суб’єкти міжнародного економічного права: види, загальна характеристика.

Під суб'єктом права взагалі розуміють особи (фізичні і юридичні), які відповідно до закону наділені здатністю мати суб'єктивні права та юрид обов'язки, що дає їм можливість брати участь у відповідних правовідносинах. Головним суб'єктом МЕП є держава. Держава - політ форма організації суспільства, яка виражає обумовлену ек ладом політ владу пануючого класу або всього народу.

Держави можуть бути різними за своїми соц-ек с.мами, політ режимом, формою правління та формою держ устрою. Але незалежно від цього кожна з них на основі свого суверенітету має право бути суб'єктом міжн-прав відносин і, зокрема, МЕВ.

До ознак будь-якої держави слід віднести такі: 1) публічна влада; 2) держ суверенітет; 3) територіальний поділ населення; 4) держ апарат; 5) податкова система; 6) право.

Д як суб'єкт МП здійснює безпосередні зносини з іншими Д, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами, бере участь у діяльності МОрг в обсязі, необхідному для забезпечення нац інтересів у політ, ек , екологічній, інформаційній, технічній, культурній і спортивній сферах .Незалежно від того, хто є конкретним учасником міжнародних економічних відносин, які межі їх компетенції, які виникають при цьому права або зобов'язання,— в усіх випадках єдиним суб'єктом цих відносин виступає держава. Саме вона як суб' єкт міжнародних відносин і відповідно МЕП наділена всім обсягом правоздатності. Вона, а не хто інший, несе відповідальність за виконання зобов'язань, які випливають з між нар договорів і угод. Винятком з цього правила є відносини, в яких юр особою постає не держава, а якийсь інший орган, що виступає від свого імені. У таких випадках він і несе самостійну відповідальність за своїми зобов'язаннями. Розглядаючи правовий статус держави як суб МЕП важливо звернути увагу на таку категорію як правосуд’єктн держави, яка має 2 прояви: міжн правоздатн і міжн дієздатн держави.

МЕОрг, прав статус. МЕ - орг, які на основі міжнародно-договірних відносин провод діяльність, пов'язану з організ-ю та здійсненням міжн-го ек-го співроб. Правоздатність, якою вони наділені, дає їм змогу укладати різні угоди як з окремими державами, так і з міжн орг-ми в межах завдань і цілей, закріплених і їхніх установчих докум. Користуються імунітетом, що має важливе знач для їхньої д-ті. Відповідно до Конвенції про правовий статус (1980), привілеї та імугітет МЕО майно і активи цих орг мають імунітет від будь-якої форми адміністр та суд-го втруч, за вийн випадків, коли сама орг відмовл від імунітету. Ф-ції та повноваження орг-ції та її органів визнач-ся конституц док-том відповідної орг-ції (статутом, конвенція, угода). МЕОрг не мають сам-них екно інтересів. Їх діяльн-ть не спрям-ся на пряме одерж-ня прибутків. Ці орг-ціїї існують для того, щоб забесп-ти розвиток екон співроб д-в. В літературі, особливо західній, обговорюється питання про міжнародну правосуб'єктність транснаціональних корпорацій (ТНК), які поряд з державами і міжнародними організаціями часто розглядаються як суб'єктиміжнародного економічного права. Пояснюється такий стан тим, що ТНК стають все більш важливими суб'єктами міжнародних економічних зв'язків, що надають зростаючий вплив як на національну, так і на світову економіку.

193. Суб’єкти та види зовнішньоекономічної діяльності за законодавством України.

Відповідно до чинного законодавства України суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в нашій країні є:

-фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, що мають цивільну правоздатність і дієздатність відповідно до законів України і постійно мешкають на її території;

-юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і постійне місцезнаходження яких - на її території;

-об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, що не є юридичними особами відповідно до законів України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність;

-структурні одиниці суб'єктів господарської діяльності, іноземних суб'єктів господарської діяльності, що не є юридичними особами відповідно до законодавства України (філії, відділення і т.ін.), але мають постійне місцезнаходження на території України;

-інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законами України, в тому числі держава в особі її органів, органів місцевого самоврядування в особі створених ними зовнішньоекономічних організацій, що беруть участь у господарській діяльності на території України.

Чинне законодавство не дає вичерпного переліку можливих (дозволених) видів зовнішньоекономічної діяльності, здійснюваних її суб'єктами. З урахуванням основної вимоги - відсутність прямої або непрямої заборони на той чи інший вид діяльності - сьогодні більш-менш ефективно в Україні здійснюються:

-експорт та імпорт товарів, капіталів і робочої сили;

-надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності;

-наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності;

-навчання і підготовка спеціалістів на комерційній основі;

-міжнародні фінансові операції та операції т цінними паперами у випадках, передбачених законами України;

-кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності й іноземними суб'єктами господарської діяльності;

-створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних і страхових установ за межами України; створення іноземними суб'єктами господарської діяльності зазначених установ на території України у випадках, передбачених її законом;

-спільна підприємницька діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій і спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;

-підприємницька діяльність на території України, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торгових марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку суб'єктів господарської діяльності;

-аналогічна діяльність за межами України;

-організація і здійснення діяльності в сфері проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, здійснюваних на комерційній основі, за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

-організація і здійснення оптової, консигнаційної і роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту у випадках, передбачених законодавством України;

-товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

-орендні, в тому числі лізингові, операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

-операції із придбання, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах і на міжбанківському валютному ринку;

-роботи на контрактній основі фізичних осіб з України з іноземними суб'єктами господарської діяльності як на території України, так і за її межами;

-робота іноземних фізичних осіб на контрактній платній основі із суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності як на території України, так і за її межами та інші не заборонені законодавством України види зовнішньоекономічної діяльності.