31_Державний екологічний моніторинг.

Екологічний моніторинг — це ді­яльність уповноважених державних органів по спостереженню, збиранню, обробці, передачі, збереженню та аналізу інформації про стан довкілля, прогнозування його змін та розроблення науко­во обґрунтованих рекомендацій, необхідних для прийняття рі­шень в галузі охорони довкілля.

Ця діяльність регулюється Положенням про Державну сис­тему моніторингу довкілля, затвердженим постановою КМУ від 30.03.1998 р..

Моніторинг здійснюється з метою накопичення інформації про стан довкілля, забезпечення обґрунтованості природоохо­ронних заходів, прийняття ефективних управлінських рішень в галузі природокористування і охорони довкілля. Завданням еко­логічного моніторингу є своєчасне виявлення, оцінка та опра цювання на цій основі рекомендацій і прогнозів по попереджен­ню й усуненню негативних процесів, що відбуваються у навко­лишньому середовищі.

Суб'єкти екологічного моніторингу — органи виконавчої влади, спеціалізовані організації, що уповноважені на здійснен­ня функцій моніторингу. Моніторинг довкілля здійснюється МНС, МОЗ, Мінагрополітики, Держкомлісгоспом, Мінприро­ди, Держводгоспом, Держкомземом, Мінбудом, їх органами на місцях, а також підприємствами, установами та організаціями, що належать до сфери їх управління, які є суб'єктами системи моніторингу. В Положенні чітко визначені види інформаційних даних, які підпадають під компетенцію кожного окремого суб'єк­та моніторингу. Координацію їх діяльності здійснює Міжвідом­ча комісій з питань моніторингу довкілля, статус якої визначе­ний постановою КМУ від 17.11.2001 р..

Об'єктами моніторингу виступають: навколишнє природ­не середовище, його окремі компоненти, негативні зміни якості навколишнього середовища, що спричиняють негативний вплив на здоров'я людей та безпеку територій, види діяльності, що пред­ставляють потенційну загроза для довкілля та людини, обладнання, технології чи інші технічні об'єкти, існування, викорис­тання, знищення яких становить загрозу для екологічної безпе­ки, надзвичайні ситуації та обставини, що склалися, території та природні системи, що мають особливий статус тощо.

Складовими частинами державної системи моніторингу дов­кілля є моніторинг земель, вод, лісів та інших природних об'єк­тів.

32_Моніторинг навколишнього природного середовища.

З метою забезпечення збору, обробки, збереження та аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін та розробки науково обгрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних управлінських рішень в Україні створюється система державного моніторингу навколишнього природного середовища. Спостереження за станом навколишнього природного середовища, рівнем його забруднення здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, іншими спеціально уповноваженими державними органами, а також підприємствами, установами та організаціями, діяльність яких призводить або може призвести до погіршення стану навколишнього природного середовища.

Зазначені підприємства, установи та організації зобов’язані безоплатно передавати відповідним державним органам аналітичні матеріали своїх спостережень.

Порядок здійснення державного моніторингу навколишнього природного середовища визначається Кабінетом Міністрів України.

Спеціально уповноважені державні органи разом з відповідними науковими установами забезпечують організацію короткострокового і довгострокового прогнозування змін навколишнього природного середовища, які повинні враховуватися при розробці і виконанні програм та заходів щодо економічного та соціального розвитку республіки, в тому числі щодо охорони навколишнього природного середовища, використання і відтворення природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

Спеціально уповноважених органи державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів також створюють і забезпечують роботу мережі загальнодержавної екологічної автоматизованої інформаційно-аналітичної системи забезпечення доступу до екологічної інформації.

33_Кадастр, моніторинг природних об’єктів.

Для обліку кількісних, якісних та інших характеристик природних ресурсів, обсягу, характеру та режиму їх використання ведуться державні кадастри природних ресурсів.

Об’єкти, що шкідливо впливають або можуть вплинути на стан навколишнього природного середовища, види та кількість шкідливих речовин, що потрапляють у навколишнє природне середовище, види й розміри шкідливих фізичних та біологічних впливів на нього підлягають державному обліку.

Підприємства, установи та організації проводять первинний облік у галузі охорони навколишнього природного середовища і безоплатно подають відповідну інформацію органам, що ведуть державний облік у цій галузі.

Постановою КМУ від 28.12.2001 р. затверджено Положення про регіональні кадастри природних ресурсів, тобто систематизовані зведені відомості про якіс­ні, кількісні та інші характеристики усіх природних ресурсів (лісових, земельних, водних тощо) на території АРК, облас­тей, м. Києва і Севастополя, обсяг, режим і характер їх вико­ристання.

Ведення кадастрів природних ресурсів передбачає збір і систематизацію відомостей про кількісний та якісний стан при­родних об'єктів, їх інші характеристики, режим використання.

Відомості, які містяться в кадастрах природних ресурсів, з одного боку, визначають правовий режим природного об'єкта, стан якого встановлений кадастровими оцінками, а з іншого — сприяють прийняттю обґрунтованих управлінських рішень.

Кадастри ведуться стосовно всіх природних об'єктів, зокрема:

— державний земельний кадастр (регулюється постановою КМУ від 12.01.1993 р. «Про порядок ве­дення державного земельного кадастру»¹), який включає дані реєстрації права власності, права користування землею та дого­ворів на оренду землі, обліку кількості та якості земель, боніту­вання ґрунтів, зонування територій населених пунктів, еконо­мічної та грошової оцінки земель;

— державний водний кадастр, що включає відомості про по­верхневі, підземні, внутрішні морські води та територіальне мо­ре; обсяги, режим, якість і використання вод; водокористувачів (постанова КМУ від 8.04.1996 р. «Про Порядок ведення державного водного кадастру»².);

— державний лісовий кадастр, який включає систему відо­мостей про правовий режим лісового фонду, розподіл його між користувачами, поділ лісів за групами та віднесення їх до кате­горій захисності, інші дані, що характеризують кількісний, якіс­ний стан та економічну оцінку лісового фонду (постанова КМУ від 27.09.1995 р. «Про затвердження Порядку ведення державного обліку лісів і державного лісового кадастру»³.);

— державний кадастр рослинного світу, який ведеться з ме­тою визначення кількісних, якісних та інших характеристик при родних рослинних ресурсів, обсягу, характеру та режиму їх ви­користання, а також здійснення систематичного контролю за кількісними та якісними змінами в рослинному світі і забезпе­чення органів виконавчої влади та органів місцевого самовря­дування, власників або користувачів (у тому числі орендарів) земельних ділянок відомостями про стан рослинного світу (по­станова КМУ від 22.02.2006 р. «Про за­твердження Порядку ведення державного обліку і кадастру рос­линного світу»);

— державний кадастр родовищ корисних копалин (ст. 43 Ко­дексу України про надра);

— державний кадастр тваринного світу (постанова КМУ від 15.11.1994 р. «Про Порядок ведення дер­жавного кадастру тваринного світу»);

— державний кадастр територій та об'єктів природно-за­повідного фонду (статті 55—59 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», Інструкція про зміст та складання документації державного кадастру територій та об'єктів приро­дно-заповідного фонду України, затверджена наказом Мінпри­роди України 16.02.2005 р.);

— державний кадастр природних лікувальних ресурсів (по­станова КМУ від 26.07.2001 р. «Про за­твердження Порядку створення і ведення державного кадастру природних лікувальних ресурсів»).

Постановою КМУ від 28.12.2001 р. затверджено Положення про регіональні кадастри природних ресурсів, тобто систематизовані зведені відомості про якіс­ні, кількісні та інші характеристики усіх природних ресурсів (лісових, земельних, водних тощо) на території АРК, облас­тей, м. Києва і Севастополя, обсяг, режим і характер їх вико­ристання.

Відомості, які містяться в кадастрах природних ресурсів, з одного боку, визначають правовий режим природного об'єкта, стан якого встановлений кадастровими оцінками, а з іншого — сприяють прийняттю обґрунтованих управлінських рішень (на­приклад, наявність даних про стан родючості земель в даному районі допоможе правильно визначити, які ділянки доцільно пе­редати під забудови, а які — для сільського господарства). На відміну від даних системи моніторингу, відомості кадастрів не містять прогнозів змін стану природних ресурсів. При цьому кадастрові системи функціонують в режимі періодичної безпе­рервності, оскільки природні ресурси піддаються змінам у ре­зультаті господарської діяльності, інших факторів і відповідно інформація, зібрана кілька років тому, нині вже застаріла.

Моніторинг природних об’єктів.

Складовими частинами державної системи моніторингу дов­кілля є моніторинг земель, вод, лісів та інших природних об'єк­тів.

Моніторинг у галузі охорони атмосферного повітря має своєрідний попереджувальний характер, метою якого є отриман­ня, збирання, оброблення, збереження та аналіз інформації про рівень забруднення атмосферного повітря, оцінка та про­гнозування його змін і ступінь небезпечності та розроблення науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття рішень у галузі охорони атмосферного повітря. Порядок організацій та проведення моніторингу в галузі охорони атмосферного повіт­ря затверджений постановою КМУ від 9.03.1999 р..

Державний моніторинг вод здійснюється з метою забезпечення зби­рання, обробки, збереження та аналізу інформації про стан вод, прогнозування його змін та розроблення науково обґрунтова­них рекомендацій для прийняття управлінських рішень у галу­зі використання і охорони вод та відтворення водних ресур­сів (ст. 21 Водного ко­дексу України). Постановою КМУ від 20.07.1996 р. затверджений Порядок здійснення державного мо­ніторингу вод². До об'єктів державного моніторингу вод нале­жать: поверхневі води (природні водойми (озера), водотоки (річ­ки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки), канали та інші водні об'єкти); підземні води та джерела; внутрішні морсь­кі води та територіальне море; виключна (морська) економічна зона України; джерела забруднення вод, включаючи зворотні води, аварійні скидання рідких продуктів і відходів, втрати про дуктів і матеріалів при видобуванні корисних копалин у межах акваторій поверхневих вод, внутрішніх морських вод, терито­ріального моря і виключної (морської) економічної зони Украї­ни та дампінг відходів, води поверхневого стоку із сільськогос­подарських угідь, фільтрацію забруднюючих речовин з техно­логічних водойм та сховищ, масовий розвиток синьо-зелених водоростей; надходження шкідливих речовин з донних відкла­дів (вторинне забруднення) та інші джерела забруднення, щодо яких можуть здійснюватися спостереження. До суб'єктів держав­ного моніторингу вод належать Мінприроди, Державна санітар-но-епідеміологічна служба МОЗ, Держводгосп, Держжитлоко-мунгосп, їх органи на місцях, а також організації, що входять до сфери управління цих міністерств і відомств. Результатом здій­снення державного моніторингу вод є інформація, у тому числі: первинна інформація (дані спостережень), яку одержують су­б'єкти державного моніторингу вод внаслідок спостережень; узагальнені дані, що стосуються певного проміжку часу або певної території; індекси і комплексні показники, одержані вна­слідок узагальнення за параметрами; оцінки стану вод та дже­рел негативного впливу на нього; прогнози стану вод і його змін; науково обґрунтовані рекомендації, необхідні для прийняття рішень.

Моніторинг земель — це система спо­стереження за станом земель з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки, відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів. У системі моніторингу земель проводиться збирання, оброблення, передавання, збереження та аналіз інформації про стан земель, прогнозування їх змін і розроблення науково об­ґрунтованих рекомендацій для прийняття рішень щодо запобі­гання негативним змінам стану земель та дотримання вимог еко­логічної безпеки (ст. 191 Земельного кодексу України). Поста­новою КМУ від 20.08.1993 р. затвердже­не Положення про моніторинг земель. Крім цього, відповідно до наказу Мінагрополітики України від 26.02.2004 р. «Про затвер­дження Положення про моніторинг ґрунтів на землях сільсько­господарського призначення» в Україні здійснюється моні­торинг ґрунтів, який передбачає систему спостережень, збиран­ня, оброблення, передавання, збереження та аналізу інформації про зміни показників якісного стану ґрунтів, їх родючості, роз­роблення науково обґрунтованих рекомендацій щодо прийнят­тя рішень про відвернення та ліквідацію наслідків негативних процесів.

Моніторинг потенційно небез­печних об'єктів потенційно небезпечних об'єк­тів - спостережен­ня за якісними і кількісними параметрами стану потенційно не­безпечних об'єктів, збирання, оброблення, передавання та збе­реження інформації про стан потенційно небезпечних об'єктів, що здійснюється в рамках Положення затвердженого наказом МНС України від 6.11.2003 р.

Відповідно до статті 55 Закону України «Про тваринний світ» моніторинг тваринно­го світу є складовою частиною моніторингу довкілля. Порядок його здійснення регулюється в загальному порядку на осно­ві Положення про Державну систему моніторингу довкілля, затвердженим постановою КМУ від 30.03.1998 р.