24_Екологічна безпека в Україні.

Закон України «Про охорону навколишнього природного сере­довища» (ст. 50) визначає

екологічну безпеку як стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здо­ров'я людей, що гарантується здійсненням широкого комплексу взає­мопов'язаних екологічних, політичних, економічних, технічних, ор­ганізаційних, державно-правових та інших заходів.

Довкілля вважається безпечним, коли його стан відповідає вста­новленим у законодавстві критеріям, стандартам, лімітам і норма­тивам, які стосуються його чистоти (незабрудненості), ресурсомісткості (невиснаженості), екологічної стійкості, санітарних вимог, видового різноманіття, здатності задовольняти інтереси громадян.

Об'єктами екологічної безпеки відповідно до ст. 3 Закону «Про основи національної безпеки України» є: людина і громадянин; суспільство; держава.

Суб'єктами забезпечення екологічної безпеки є: Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Рада Національної безпеки і оборони України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Національний банк України, суди загальної юрисдикції, прокуратура України, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядуван­ня, Збройні Сили України, Служба безпеки України, Державна прикордонна служба України та інші військові формування, утво­рені відповідно до законів України, громадяни України, об'єд­нання громадян (ст. 4 Закону України «Про основи національ­ної безпеки України»).

Загальні положення у сфері екологічної безпеки закріплені За­коном України «Про охорону навколишнього природного середо­вища». Самостійного закріплення в ньому дістав принцип право­вого забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини, який належить до основних принципів екологічного права (ст. 3). Його сутність полягає в тому, що за допомогою правових та інших заходів забезпечується підтримка безпечного стану навколишньо­го природного середовища для життя та здоров'я громадян, дов­кілля в цілому.

Закон «Про охорону навколишнього природного середовища» окремо закріплює вимоги екологічної безпеки за видами господар­ської діяльності у: сільському господарстві, промисловості, транс­порті, при розміщенні та розвитку населених пунктів.

Види екологічної безпеки

За територіальним принципом розрізняють: глобальну (міжна­родну), національну (державну), регіональну, місцеву, об'єктову екологічну безпеку.

За способами забезпечення виокремлюють — техногенно-еко-логічну, радіоекологічну, соціально-екологічну, природну, економіко-екологічну безпеку та ін.

За об'єктами охорони можна вирізнити: загальну екологічну без­пеку довкілля, яка включає: а) глобальну; б) національну; в) локаль­ну; г) особисту екологічну безпеку громадян.

Залежно від причин порушення екологічної безпеки розрізняють таку, що виникла: внаслідок впливу на природний об'єкт людської діяльності (соціально-політичного, військового, техногенного ха­рактеру); під впливом самих природних процесів (землетрус, вивер­ження вулкану, повінь тощо).

Екобезпека диференціюється залежно від екологічно небезпечних видів діяльності, об'єктів на: технічну, хімічну, токсичну, біологічну, радіаційну, ядерну, гідротехнічних споруд, транспортних засобів тощо.

Виходячи з масштабів шкідливого впливу і наслідків аварій і ка­тастроф в конкретній місцевості, можна виокремити зовнішню і внутрішню екологічну безпеку.

Під внутрішньою розуміють діяль­ність працівників підприємств, установ, організацій, які виконують роботи, пов'язані з джерелом підвищеної небезпеки, та завідомо йдуть на екологічний ризик, ставлять себе в залежність від негатив­ного екологічного впливу. Для населення територій, на яких роз­ташовуються об'єкти підвищеної небезпеки, останні є джерелом зовнішньої екологічної небезпеки.

Правові заходи забезпечення екологічної безпеки:

-організаційно-превентивні. Вони спрямовані на виявлен­ня екологічно небезпечних для навколишнього природного середо­вища та здоров'я людини територій, зон, об'єктів і видів діяльності, а також здійснення певних заходів для попередження виникнення екологічної небезпеки;

- регулятивно-стимулюючі. Вони являють собою систему юридичних норм і правил, спрямованих на регулювання відносин, забезпечення дотримання пріоритетів, нормативів, стандартів, лімітів та інших вимог у галузі екологічної безпеки;

- розпорядчо-ви­конавчі. Вони полягають у реалізації пев­них функцій у сфері забезпечення екологічної безпеки з боку спеціально уповноважених органів;

-охоронно-відновлювальні. Ці заходи спрямовані на ло­калізацію проявів екологічної небезпеки, здійснення ліквідаційних робіт, визначення правового режиму територій відповідно до рівня екологічного ризику, встановлення статусу осіб, які потерпіли від наслідків екологічної небезпеки.

-забезпечувальні. Вони спрямовані на попередження еко­логічних правопорушень в галузі забезпечення екологічної безпе­ки, захист права людини на безпечне для життя і здоров'я довкілля та пов'язані з ним інші екологічні права, а також застосування до винних осіб засобів державно-правового примусу в разі порушення вимог і норм екологічної безпеки.